Формування комунікативних умінь і навичок у молодших школярів (114785)

Посмотреть архив целиком















ДИПЛОМНА РОБОТА

Формування комунікативних умінь

і навичок у молодших школярів



ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ комунікативно-мовленнєвОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

    1. Сутність комунікативно-мовленнєвих умінь учнів

    2. Особливості комунікативно-мовленнєвої діяльності учнів початкової школи

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ комунікативно-мовленнєвих умінь І НАВИЧОК молодших школярів

    1. Формування комунікативно-мовленнєвих умінь у контексті сучасної методики у 4 класі

    2. Розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь і навичок на уроках української мови

    3. Перевірка ефективності формування комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК


ВСТУП


Актуальність і ступінь дослідження проблеми. Відродження національної школи і реформування освіти в Україні є вимогою часу. Цей процес зумовлений змінами у суспільно-політичному житті і засвідчений Законом про освіту, Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття), концепцією мовної освіти.

Із зміною соціально-політичних функцій української мови на сучасному етапі, наданням їй на конституційному рівні статусу державної спостерігається переорієнтація мети навчання мови в освітніх закладах України. У проекті Державного освітнього стандарту з української мови (початкова ланка) визначено мету її навчання, яка полягає насамперед у формуванні в учнів уміння будувати висловлювання в межах доступних для них тем і типів текстів. „Зміст і процес навчання при цьому мають будуватися на основі комунікативно-діяльнісного підходу” [20, 59].

Як стверджує О.Л.Калмикова, формування комунікативно-мовленнєвих умінь – одна з основних проблем сучасної методики навчання мови, оскільки „відсутність належної кореляції між теоретичними знаннями і практичними мовленнєвими вміннями позначається на кількісних і якісних характеристиках мовлення, породжує різного типу мовленнєві помилки й недоліки” [29, 14]. З метою запобігання їм, окрім опанування теорії мови, „школярів необхідно вчити орієнтуватися в конкретній мовленнєвій ситуації, відповідно до цього добирати зміст та мовні засоби для вираження думки, володіти правилами мовленнєвої поведінки в різних умовах спілкування” [40, 71].

На взаємозв'язку шкільної мовної освіти з реальними потребами життя наголошували педагоги і лінгвісти ХІХ століття М.Ф. Бунаков, Ф.І. Буслаєв, І.І. Срезневський, К.Д. Ушинський, П.Ф. Фортунатов, В.П. Шереметьєвський та ін. За перебудову шкільного курсу мови, ураховуючи комунікативно-діяльнісний підхід до її вивчення, виступають сучасні вітчизняні й зарубіжні вчені-методисти О.М .Біляєв, Д.М. Богоявленський, М.С .Вашуленко, В.І. Капінос, О.Ю. Купалова, Т.О. Ладиженська, А.К. Маркова, В.Я .Мельничайко, Л.М. Симоненкова, Л.В. Скуратівський, А.Є. Супрун, О.В. Текучов, Л.П. Федоренко та ін.

На комунікативну спрямованість уроків рідної мови й мовлення вказують А.Й. Багмут, Л.О. Варзацька, Н.А.Гац, В.Т. Горбачук, Д.М. Кравчук, Т.Ф .Потоцька, Т.Г. Рамзаєва, М.В. Сокирко, Г.О. Фомічова, О.Н. Хорош-ковська, Г.Т. Шелехова та ін.

В центрі наукових досліджень (А.П. Каніщенко, Н.І. Лазаренко, Т.М. Сокольницька, Л.Б. Попова, І.Л. Холковська, І.О. Шаповалова та ін.) знаходяться переважно повнозначні частини мови. Також „у мовленні школярів активно вживаються службові слова: прийменники, сполучники, частки, виражаючи різноманітні відношення між предметами, надаючи висловлюванням відповідних виражально-експресивних відтінків” [44, 8].

Переважна більшість мовознавців відзначає „семантичну, морфологічну та синтаксичну специфіку частин мови. Головною визнається їх синтаксична своєрідність і синтаксична та комунікативна функції” [55, 3]. Частини мови є засобами вираження синтаксичних відношень і конкретизують своє значення у відповідних синтаксичних конструкціях.

Як відомо, „знання з граматики збагачують мовлення в морфологічному й синтаксичному аспектах, і особливо велике значення вони мають для упорядкування мовлення, усунення мовленнєвих недоліків, які порушують граматичні норми літературної мови” [53, 325]. За твердженнями психологів, дидактів і методистів, „уміння формуються на основі знань, зокрема комунікативно-мовленнєві вміння потребують відповідних знань теорії мови” [61, 19]. Водночас аналіз шкільної програми [56], навчально-методичної літератури для 1-4 класів, недоліки існуючої практики переконують, що методика ознайомлення учнів початкових класів із частинами мови як важливим засобом удосконалення їхніх комунікативно-мовленнєвих умінь розроблена недостатньо.

Таким чином, важлива роль частин мови у здійсненні акту спілкування, потреба удосконалення змісту і методів навчання рідної мови у початковій школі, недостатня науково-методична розробленість проблеми розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів визначили актуальність проблеми та вибір теми дипломної роботи.

Об'єктом дослідження є процес формування мовленнєвих умінь молодших школярів у курсі початкового вивчення рідної мови.

Предметом дослідження є методичне забезпечення формування комунікативних умінь і навичок молодших школярів.

Мета дослідження полягає у створенні обґрунтованої методики удосконалення комунікативно-мовленнєвих умінь, спрямованої на забезпечення якісних характеристик мовлення, та її експериментальній перевірці.

Гіпотеза дослідження: комунікативні ознаки мовлення молодших школярів, його граматична правильність, структура, синтаксичний лад як окремих речень, так і зв'язних висловлювань поліпшаться в результаті цілеспрямованої роботи за умов:

а) педагогічно організованого і відповідно мотивованого засвоєння учнями елементарних теоретичних відомостей про мову і мовлення;

б) цілеспрямованого застосування спеціально розробленої системи роботи з розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь, яка ґрунтується на лінгвістичних, дидактичних та психологічних засадах.

Мета й гіпотеза дослідження потребували розв'язання таких завдань:

1) з'ясувати ступінь розробки досліджуваної проблеми в лінгво-методичній та психолого-педагогічній літературі;

2) дослідити стан формування в учнів комунікативно-мовленнєвих умінь у практиці шкільного навчання;

3) обґрунтувати психолого-педагогічні та методичні умови формування у молодших школярів комунікативно-мовленнєвих умінь;

4) розробити експериментальну методику розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь учнів початкових класів та перевірити її ефективність.

Методи дослідження. У роботі використовувались теоретичні і практичні методи наукового дослідження. Теоретичні: вивчення й аналіз психолого-педагогічної, лінгвістичної та лінгводидактичної літератури в розрізі досліджуваної проблеми; аналіз навчальних програм, шкільних підручників з рідної мови та методичних посібників; розробка змісту й методики розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів; синтез результатів експерименту. Емпіричні: спостереження за навчально-виховним процесом, бесіди з учителями й учнями з метою діагностування рівня сформованості комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів, анкетування вчителів, вивчення результатів мовленнєвої діяльності учнів.

Наукова новизна дослідження визначається теоретичною обґрунтованістю, дидактичною доцільністю та експериментальною доведеністю можливості курсу рідної мови у формування комунікативно-мовленнєвих умінь. Зокрема, уточнено і конкретизовано зміст комунікативно-мовленнєвих умінь; відібрано оптимальні методи і прийоми формування комунікативно-мовленнєвих умінь; розроблено методику розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів з опорою на теорію мовленнєвої діяльності.

Практичне значення дослідження полягає у виявленні ефективних методів і прийомів, які сприяють формуванню вмінь правильно й доречно вживати частини мови в процесі спілкування, створенні системи роботи, спрямованої на вироблення цих умінь, у розробці конкретних рекомендацій для вчителів початкових класів. Одержані результати можуть бути використані в практиці викладання мови в школі, при створенні нових навчально-методичних комплексів з рідної мови для початкових класів.

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, списку використаних джерел, додатків.


РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ комунікативно-мовленнєвОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ


1.1 Сутність комунікативно-мовленнєвих умінь учнів


Загальна середня освіта має забезпечити умови для інтелектуального, соціального, морального і фізичного розвитку учнів, виховання громадянина-патріота, а в стратегічному плані „закласти базис для формування демократичного суспільства, яке визнає освіченість, вихованість, культуру найвищою цінністю, незамінними чинниками стабільного, прискореного розвитку України” [64, 10]. Початкова школа, зберігаючи наступність із дошкільним періодом дитинства, забезпечує подальше становлення особистості дитини, її інтелектуальний, соціальний, фізичний розвиток. Пріоритетним у початкових класах є виховні, загальнонавчальні і розвивальні функції.

У молодших школярів „формується розгорнута навчальна діяльність (уміння вчитися) шляхом оволодіння організаційними, логіко-мовленнєвими, пізнавальними і контрольно-оцінними уміннями й навичками, особистий досвід культури поведінки в соціальному та природному оточенні, співпраці у різних видах діяльності” [59, 61]. Освітніми результатами цього етапу школи є „повноцінні читацькі, мовленнєві, обчислювальні уміння і навички, узагальнені знання про реальний світ у його зв'язках і залежностях, розвинені сенсорні уміння, мислення, уява, пам'ять, здатність до творчого самовираження, особистісно ціннісного ставлення до праці, мистецтва, здоров'я, уміння виконувати творчі завдання” [2, 17].


Случайные файлы

Файл
163988.rtf
161528.rtf
70058.rtf
161683.rtf
10549-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.