Рухливі ігри в дошкільному навчальному закладі (114107)

Посмотреть архив целиком


Вступ


Завдання фізичного виховання виходять на ключові позиції після прийняття законів України "Про дошкільну освіту", "Про фізичну культуру", "Національної доктрини розвитку освіти", прийняття "Базового компонента дошкільної освіти". Сьогодні фізичне виховання спрямоване насамперед на охорону та зміцнення здоров’я дітей, підвищування захисних сил організма, виховання стійкого інтересу до рухових умінь, навичок та фізичних якостей (швидкість, спритність, витривалість, гнучкість), формування культури здоров’я.

Турботу про здоров’я, про потребу виробляти в дитини мотивацію на здоровий спосіб життя відбито в різних офіційних документах та програмах. У Конвенції з Прав Дитини (1990) велике значення надається здоров’ю молодого покоління як вирішальному чинникові виживання людства. У Конвенції превентивного (запобіжного, захисного, охоронного) виховання дітей і молоді (1998) головний наголос робиться на профілактиці деструктивної поведінки, неприродного способу життя. У вітчизняних програмах "Малятко", "Дитина", у Базовому компоненті дошкільної освіти (сфери "Я Сам") проблема здоров’я чітко визначається як один із найголовніших складників повноцінного розвитку дошкільнят.

Через економічні обмеження екологічну кризу більшість дітей в Україні живе у несприятливих умовах, що згубно позначається на їхньому здоров’ї.

Недостатня оздоровча спрямованість навчально-виховного процесу взагалі й фізичного виховання зокрема, у дошкільних закладах може зумовлюватися різними причинами: перенавантаженнями дітей заняттями, скороченням прогулянок і рухливих ігор. Не кожний педагог враховує у роботі з дітьми закономірностей формування їхньої працездатності, підвищує її обсяг.

Основою системи фізичного виховання в ДНЗ залишається руховий режим як сукупність різних способів та організацій форм роботи з дітьми. Дуже ефективною формою роботи з фізичного виховання та важливим засобом фізичного виховання є рухлива гра.

Рухливі ігри досить важливі для всебічного розвитку дитини. Цінність їх не лише в тому, що вони розвивають рухи дітей, а й у тому, що спонукають малят бути активними, діяльними, міркувати, досягати успіху. Завдяки цим іграм увесь організм дитини втягується в роботу, в неї поліпшується травлення, стає глибшим дихання, зміцнюється нервова система, виховуються такі риси характеру як дисциплінованість, стриманість тощо.

Значення рухливої гри для гармонійного розвитку дітей, проблеми впровадження її в практику роботи ДНЗ вивчають психологи та педагоги. Основоположник теорії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт - надавав важливого значення рухливим іграм з правилами - як засобу розвитку само організованості, дисциплінованості дітей. Е.С. Вільчковський працював над проблемою використання рухливих ігор в різних вікових групах, організація та керівництво рухливими іграми з дітьми дошкільного віку. Психологи та педагоги Хухлаєва, Денисенко, Шишкіна, Вавилова, Колесникова, Лейкіна, Тимофєєва, Потєхіна обґрунтували, розкрили, експериментально перевірили значення рухливих ігор для повноцінного розвитку та довели вплив рухливих ігор на розвиток у дітей основних рухів та рухових якостей. Таким чином, рухливі ігри є важливим засобом фізичного виховання дітей дошкільного віку.

Актуальні проблеми, а саме проблеми рухової активізації дітей в сучасних дошкільних закладах та сім’ї зумовлює вибір теми "Рухливі ігри в системі фізичного виховання дітей дошкільного віку". Виходячи з теми можна сформулювати таку мету дослідження:

зробити аналіз психологічної, педагогічної та методичної літератури з дослідженої проблеми;

виявити вплив рухливої гри на всебічний розвиток дітей дошкільного віку;

виявити вплив на фізичний розвиток;

підготувати методичні рекомендації для вихователів ДНЗ та сім’ї, щодо використання рухливих ігор в педагогічному процесі та повсякденному житті;

проаналізувати планування рухливих ігор;

спланувати рухливі ігри в різних формах роботи.

У процесі роботи використовуються методи науково-педагогічних досліджень, що відповідають завданням:

аналіз літературних джерел;

аналіз планів роботи вихователів;

педагогічні спостереження;

анкетування;

вивчення результатів роботи;

експеримент;

схеми і таблиці.

Об’єкт дослідження - фізичне виховання дітей дошкільного віку.

Предмет - це рухливі ігри як засіб фізичного виховання.


Розділ 1


1.1 Аналіз літературних джерел з питання використання рухливих ігор для дітей дошкільного віку


1.1.1 Історія рухливих ігор

Як звернутись до історії людської світової культури, то видно буде, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки заради розваги, а зв’язані були з вимогами життя. Колись для народів, що не знали культурного життя, ігри-забави теж були першою соціальною школою, першим колективом поза межами родини, який інколи складався навіть з членів кількох родів, громад.

За всіх часів усі народи мали свої національні ігри і в них виявляли свої особливі оригінальні риси, напрямки думок. В Біблії справедливо сказано про різні народи: "по іграх впізнаєш їх".

Кожний народ створював свої національні ігри. В.В. Гриневський відмітив: "У всіх народів існує більш або менш значний запас ігор, що характеризують до деякої міри побут народу". Без ігор не обходилось ні одне народне свято. В іграх змагалися цілі групи дітей. Проводились ігри, як правило, на вулиці, на свіжому повітрі, завдяки чому ставали важливим засобом оздоровлення.

Багато ігор передавались в спадок від старших часів, коли вони були в свій час формами культу, явищами життя. З часом створювались нові зразки, які хоча дещо видозмінювались, але значною мірою наслідували форму й функціонально-побутові характеристики своїх прародичів. Для дитини, ще недавнього минулого це були не уламки віри далеких предків, а жива частка її світу, в якому все було живим, мислячим.

Якщо звернутися до історії людської світової культури, ю то буде видно, що усі народні ігри виникли зовсім не тільки заради розваги, а зв’язані були з вимо - гами життя, або ігри пов’язувались з релігійним культом, підготовкою до війни. Існуючі в народі ігри виникали незалежно, тривалість їх не була однаковою. Характерні риси, що супроводжують мало не всі українські народні ігри є світлий радісний гумор, яскрава зображувальність.

Вчені педагоги й психологи чимало обмірковували процес гри, бажаючи підвести його під ту чи іншу наукову теорію, але вони недосить правдиво пояснюють цей природній нахил дітей. Одні кажуть: забава - це спочинок для дитини після одноманітної праці. Але ця теорія більш придатна для старших дітей, не може пояснити розваги малих діток які не потребують навіть спочинку, не маючи ніяких обов’язків. Другі вчені, навпаки, дивляться на ігри як на вияв занадто великої сили, що нічим так виразно не дає про себе знати, як дитячою грою. Третя теорія вважає дитячі ігри за могутній природній нахил кожного живого створіння. Спенсер звертає увагу на те, що в усяких іграх дуже виразно виявляє себе цей розбишацький настрій щось повалити, когось перемогти, від чогось оборонитися. Але сучасний видатний психолог Гросе не вбачає в дитячих іграх виключно імітаційного напрямку; він також не визнає того розвитку зайвої енергії, який тільки й викликає ту або іншу гру дітей. Гросе при цьому виставляє свою власну теорію гри, як нахилу до виховання; він визначає, що кожна жива істота вже має спадщину - нахил до діяльності на підставі або прихильності до чогось, або боротьби з чимось, або переймання того, що може колись допомогти пристосувати себе до таких або інших умов життя. Американський психолог Карр каже: "Ігри - то такі моменти життя дитини, які ні з чим не можуть бути зрівняні по своїй користі:

1) приємне використання часу;

2) вихід для зайвої енергії, яка б могла прийняти антисоціальний напрямок;

3) спочинок;

4) витрачені сили знову урівноважуються;

5) сили тіла і душі працюють;

6) вплив на виховання.

Варто зазначити, що чимало великих письменників з захопленням згадують свої дитячі ігри: Короленко, Толстой, Доде, Жорж-Санд, - щоб упевнитися яку велику роль мали вони в розвитку їх художньої творчості. В перші часи християнської віри люди виявляли суворий аскетичний осуд усіляких веселощів, бачили в них щось грішне. Св. Ієронім каже: "Хай дочка твоя росте глуха до усякої музики, хай не знає вона, а ні флейти, а ні ліри".

Тільки в часи великого відродження західно-європейської творчості, в 14-15 віках, увагу звернено було на ігри. Так Вітторіно Фельтре в Італії заводить шкільні ігри й надає їм великого значення (естетичного й морального) в вихованні. Грі в м'яч він присвячує цілий трактат. Монтень, Рабле, Локк, Фенелон, Руссо - усі ці видатні французькі і англійські педагоги-філософи також надавали грі першорядового значення в справі виховання. Фребель сміливо висловлюється, що "гра - є вільний необхідний прояв того внутрішнього складу, який носить в собі кожна дитина".

Фізичне виховання дітей - складова загальної системи комуністичного виховання, радянською педагогічною педагогічною наукою розроблено чимало засобів його реалізації. Одним з найефективніших, як одностайно визначають дослідники, є гра.

Ще представники античної педагогіки, яка поряд з іншими галузями знань входила до складу єдиної у ті далекі часи науки-філософії, цікавились грою, вбачали в ній один із засобів гармонійного розвитку особистості. Платон високо оцінював педагогічне значення гри. Аристотель зазначав: "До п'яти років, коли ще не варто починати практичне навчання дитини, треба заохочувати її рухатись стільки, скільки необхідно, щоб організм не був бездіяльним". Ігри народів стародавньої Греції були одним із важливіших засобів фізичного розвитку.

Перша половина 19 століття позначена спробами організації дитячих ігор в умовах перших дошкільних закладів. Видатний російський педагог К.Д. Ушинський різко критикував поширену на той час фребелівську систему виховання, закидаючи авторів надмірне захоплення і вигадування таких ігор, у яких мало дитячого.

Український письменник Г. Довженко стверджує, що народні ігри - це історія народу, бо відображають соціальне життя епохи. Граючись у народні ігри, діти ознайомлюються з традиціями свого народу, звичаями та обрядами, віруваннями, культурою і все це запорукою виховання національної самосвідомості.

Використання українських народних ігор у навчально-виховному процесі має свою специфіку. Насамперед під час вибору народної гри варто зважати на всі вимоги, що стосуються вибору рухливої гри. Використовуючи народні ігри у різних природних умовах, слід добирати їх відповідно тематики.

Сезонно-обрядові ігри добираються відповідно до сезону і відповідно до календарних свят.

Розповідаючи дітям цікаві легенди, повір'я, приповідки про історію походження гри та звичаї, розширюючи світогляд дитини, вихователь пробуджує у неї ситуативний інтерес до народних ігор. Доречним буде і ознайомлення дітей зі специфічними атрибутами, які можна використовувати у грі.

Без сумнівів, дітям буде цікаво розповідати про те, що м’яч робили з бичачої шерсті, яку скочували між долонями у м’ячик, а для того, щоб він був пружнішим, його змочували водою. Замість шерсті також використовували пір’я, пух, волоски очерету. Ці відомості ми знаходимо у публікаціях А. Цьося, який розглядає питання про використання специфічних атрибутів для українських народних ігор, і дає рекомендації щодо їх виготовлення.


1.2 Теорія


1.2.1 Основні функції рухливих ігор у сучасних умовах

Соціальна функція. Рухлива гра не можлива поза спілкуванням. У ній формуються діяльність програми, вона потребує праці, бо в ній здійснюється її первинна імітація. Вона лежить в основі інтегральних процесів в суспільстві й разом з тим є спосіб самореалізації індивіда в спілкуванні і порівнянні з іншими. У рухливій грі найповніше реалізуються емоційні зв'язки між індивідами, здійснюється розподіл рольових функцій, який переноситься на всі сфери здійснення до діяльнісної і після діяльнісної взаємодії, і під час гри вони мають особливий статус. Саме рухливі ігри задовольняють природну потребу в рухах, сприяють розвитку характерних і важливих видів взаємовідносин; співпраця - допомога товаришам у грі та суперництво.

Одоровча функція. В основу рухливих ігор закладені природні рухи, які актевізують функціональний розвиток органів і ситем, стимулюють удосконалення функцій різних аналізаторів, нервових процесів, сприяють збереженню балансу між збуджувальними і гальмівними процесами. Рухливі ігри заповнюють прогалини дефіциту рухової активності й підвищують загальну працездатність. Різноманітні рухи і дії в грі сприяють удосконаленню організму, зміцнюють його стійкість проти сприятливих умов зовнішнього середовища, впливають на загальний фізичний розвиток та на здоров'я організму.

Виховна функція. Через рухливі ігри здійснюється зв'язок фізичного виховання з моральним, розумовим, естетичним, духовним. Крім цього емоційна піднесеність у грі дозволяє: формувати життєво необхідні навички та уміння, які широко застосовуються в побутових умовах і трудовій діяльності; добиватися великої рухової активності, яка сприяє, засвоєнню і вдосконаленню найрізноманітніших рухових умінь і навичок; збагатити руховий досвід і вміння управляти тілом у складних умовах, що позитивно впливає на засвоєння техніки і тактики спортивних ігор; розвивати рухові якості (сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість); формувати систему знань, засвоєння яких сприяє підвищенню загальноосвітньої культури і дозволяє забезпечити свідому основу оволодіння різними видами рухової діяльності, що дає змогу оволодіти спеціальними знаннями з фізичної культури, біології, гігієни. Свідоме ставлення до гри стимулює особистість не тільки до репродуктивного, але і продуктивного мислення. Усвідомлення себе в грі збільшує ефективність навчання, допомагає швидше і легше сформувати себе в різних умовах нашого часу.

Моральна функція. Це специфічна людська риса, яка виявляється в багатстві духовного світу особи, її ерудиції, розвинутих інтелектуальних і емоційних запитах, у її моральності. Значною мірою моральному розвитку сприяють національні рухливі ігри, які протягом багатовікової історії розвитку людства зазнали змін, набуваючи різного призначення. Особливості цих ігор зумовлюються широким спектром чинників: національними, релігійними й народними традиціями, структурою етнічних звичаїв і ритуалів, рівнем розвитку знарядь праці, військової техніки й стратегії.

Рухова активність - важлива умова всебічного розвитку дошкільників.

Кожен хоче бачити свою дитину здоровою, веселою, гарною, фізично розвиненою. Поряд із цілком природною турботою про чистоту її тіла, задоволення потреб у їжі дуже необхідно забезпечити потребу в руках. З моменту народження дитина, яка нормально розвивається, прагне до рухів. Рухи здійснюють всебічний вплив на організм людини і цей вплив неймовірно вищий для дитячого організму, що росте й розвивається.

Рухова активність є природною біологічною потребою дітей. Не випадково Е.А. Аркін вважав значну рухливість малюка "його природною стихією".

Рухи є важливою складовою частиною будь-якого виду діяльності та багатьох психічних процесів. Постійний приток імпульсації, яка виникає під час м'язової діяльності, всебічно стимулює розвиток дітей у фізичному, сенсорному та інтелектуальному напрямку.

Необхідний обсяг рухової активності дітей є вирішальною гарантією виховання всебічно розвинутого підростаючого покоління.

У процесі фізичного виховання з'являються умови, які сприяють розвитку інтелекту, вихованню високих моральних, вольових якостей естетичного сприймання.

Рухова активність - засіб повноцінного розвитку та підготовки дітей. Рухи належать до фундаментальних та складних явищ природи. З філософських позицій рух підкреслює діалектичну єдність живої і неживої природи. Рух звернув на себе увагу провідних вчених найрізноманітніших направлень. Цей феномен вивчали фізики (І. Ньютон, А. Енштейн), біологи (Ч. Дарвін, І. Мечніков), фізіологи (І. Сеченов, І. Папов, А. Уктомський, Л.А. Орбелі) психологи (Б.М. Теплов, А.Р. Лурія).

Особливе місце займає рух людини у дослідженнях вчених з фізичної культури і спорту (П.Ф. Лєсгафта, В.В. Горинського), спортивних кардіологів (А. Дембо), а також у працях помітних спортивних спеціалістів (Н. Озоліна, В. Дьячкова, А. Новікова, Л. Матвеєва, В. Зацірського).

Природа дала дитині вроджене прагнення до руху, наділивши дуже цінним почуттям - почуттям "м'язової радості", яке вона відчуває рухаючись.


1.2.2 Чи потрібно розвивати у дитини м’язову силу?

Рівень розвитку основних рухових якостей - спритності, швидкості, витривалості дозволяє дитині успішно оволодівати руховими уміннями (бігом, стрибками, метанням) та спортивними вправами (ходьба на лижах, їзда на велосипеді, плавання). До перерахованих рухових якостей належить також і м'язова сила - здатність до прояву м’язових зусиль, від якої залежить правильність оволодіння рухами. Не маючи достатньої сили, не можна швидко чи довго бігати, плавати, ходити на лижах, високо стрибати, далеко метати. Міцна сильна дитина легко засвоює нові рухи, вона впевнена в собі, здатна переносити труднощі і навіть любить вправи з більшим навантаженням. Маленька дитина вже на першому році життя намагається ще несвідомо, за внутрішнім спонуканням вправляти свої м'язи доступними йому рухами. Спочатку вона махає руками і ногами, прагне повертатися зі спини на живіт, підтягуватися і підніматись, тримаючись за опору. Все це сприяє зміцненню м'язів, зв'язок та суглобів, розвиває координацію рухів, створює реальні можливості для швидкого оволодіння способами пересування - лазінням, ходьбою, бігом. Спостерігаючи за малюком, можна бачити, як він неодноразово присідає, пружинячи ногами, і цим рухом вправляє м’язи ніг. Жестами, мімікою чи криком малюк дуже наполегливо просить дорослого подати кинутий ним предмет (іграшку, м'яч) тільки для того, щоб знову його кинути. З кожним днем його рухи стають впевненішими, цілеспрямованішими, скорочуються непотрібні зусилля, зміцнюються м'язи. Тепер дитина може керувати своїм тілом. Від цього вона стає активнішою, самостійнішою. Подальший ріст сили розширює рухові можливості дітей, веде до появи нових рухів, удосконалюються вже наявні уміння.

Фізичний розвиток дітей та рухливість залежить від тих умов, у яких вони живуть, і запропонованого режиму.


1.2.3 Видатні педагоги про роль рухливих ігор у всебічному вихованні дітей дошкільного віку

В сучасній оцінці навчання дітей дошкільного віку підкреслюється значущість використання ігрового методу та прийомів, що роблять навчання більш цікавим створюють передумови для підвищення довільної уваги, для більш глибокого оволодіння знаннями тому, що засвоєння матеріалу проходить у простій і цікавій формі. В концепції дошкільного виховання наголошується на тому, що пряме навчання не повинно бути домінуючою формою організації занять, а здійснюватися в контексті з ігровою діяльністю.

Стосовно фізичного виховання, то ще Є.А. Аркін відзначав, що в системі розвитку рухів дошкільників особлива роль належить грі: “Навіть чисто гімнастичним вправам, тобто вправам обмеженої групи м’язів, досить доцільно надавати ігровий характер. Емоційна насиченість, не диференційованість, живість дитячих сприймань і дитячих переживань дають можливість дитині при наявності самих мізерних засобів розгорнути яскраві драматичні дії"

При проведенні планомірної роботи з фізичного виховання дітей дошкільного віку необхідно враховувати не тільки те, що рухи тіла, розвиток опорно-рухового апарату активізують мозок, підвищують його синтетичну діяльність, але й те, що емоції теж впливають на вищу нервову систему дитини, на її почуття. Цей вплив має позитивну або негативну сторону, в залежності від уміння вихователя організовувати роботу з дітьми.

С.Ф. Русова, А.С. Макаренко і В.О. Сухомлинський зазначили, що дитяча радість є могутнім стимулом формування естетичних, моральних та фізичних започаткувань становлення людини. “Я не боюся ще і ще раз говорити: турбота про здоров’я - це найважливіший труд вихователя. Від життєдіяльності, бадьорості дітей залежить їх духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра у їх сили” - підкреслював В.О. Сухомлинський.

Тому, різні організаційні форми з фізичного виховання у дошкільних закладах повинні проводитись так, щоб вони максимально активізували дитину, підвищували її зацікавленість фізичними вправами, викликали позитивні емоції. За дослідженням Г.П. Юрко фізіологічні зрушення, які відбуваються в організмі дитини, залежать не тільки від обсягу та інтенсивності м’язової діяльності, а й від її емоційного стану. Позитивні емоції, які викликаються цікавими для дитини вправами та іграми, підвищують їх працездатність та покращують якість виконання рухів. Таким чином, використання комплексу різноманітних засобів фізичного виховання, крім їх впливу на зміцнення здоров’я, покращення фізичного розвитку, повинні приносити дітям емоційне задоволення.

Психолого-педагогічні дослідження (О.В. Запорожець, М.Ю. Кистяківська, Е.С. Вільчковський та ін.). свідчать, що у дітей дошкільного віку є у наявності великі потенційні можливості, тому необхідно підходити до використання цих можливостей з великою обережністю і будувати педагогічний процес із врахуванням певних закономірностей дитячого розвитку.

Вітчизняні психологи: Л.С. Вигодський, О.В. Запорожець, Д.Б. Ельконін, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн у своїх дослідженнях підкреслюють, що з метою повноцінного розвитку і виховання дитини доцільно використовувати ті засоби, форми та методи педагогічного впливу, які є адекватними її віку, вони повинні органічно поєднуватися з особливою, специфічною діяльністю, що характерна для даного вікового періоду. Психічний розвиток та формування особистості відбувається насамперед у тій діяльності, яка на даному віковому етапі онтогенезу є провідною. А провідною діяльністю дітей дошкільного віку, за загальним визнанням, виступає гра, “що є доступною для дитини формою активної участі у навколишньому суспільному житті, активного пізнання нею дій і відносин дорослих".

Ігрова діяльність, як основна діяльність тісно пов’язана із розвитком особистості дошкільника, вона обумовлює важливі зміни у психічних процесах особистості дитини, яка розвивається, а також є “джерелом розвитку і створює зону найближчого розвитку” (Л.С. Виготський).

У грі є всі необхідні умови для виявлення життєвої позиції дитини. Основним мотивом ігрової діяльності є потреба пережити важливі для дитини сторони діяльності. На думку видатного педагога К.Д. Ушинського, гра - це самостійна діяльність дітей, що відкриває їм шлях до перетворення навколишнього, до активних дій. Він писав, що “В дійсності дитя, не більш ніж дитя. Істота, що не має ніякої самостійності, сліпо і самовіддано захоплена плином життя; у грі ж дитя вже зріла людина, щ потребує свої сили і самостійно розпоряджується своїми ж творіннями".

Один із засновників системи фізичного виховання дошкільників Є.А. Аркін підкреслював, що “Гра дає дитині ту повноту життя, якої вона прагне, звідси випливає, що саме гра повинна бути важелем дошкільного виховання".

Питання про значення гри у вихованні дитини розглядалися багатьма педагогами минулого та сьогодення. Більшість із них розцінюють гру як серйозну і потрібну для дитини діяльність. Прогресивні вчені, лікарі, педагоги: І.М. Сєченов, П.Ф. Каптєрев, М.І. Пірогов, К.Д. Ушинський, С.Ф. Русова підкреслювали значення гри, як універсального засобу фізичного виховання. Джерелом зміцнення сили і здоров’я дітей вони вважали народні ігри і розваги, самобутні народні вправи. Гра - це могутній виховний засіб, який виробило людство і тому в ній істотна потреба людської природи - стверджував К.Д. Ушинський.

Видатний педагог П.Ф. Лесгафт у своїй оригінальній системі фізичного виховання значне місце відводив іграм. Він розглядав гру як вправу, за допомогою якої дитина готується до життя.

В.О. Покровський, Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхєєва, Є.А. Аркін зазначили, що розвиток фізичних сил дитячого організму, його працездатності забезпечує активна спільна діяльність, що супроводжується емоційними переживаннями.

Грою як прийомом навчання широко користувалися у дошкільній педагогіці Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхєєва, та ін. А.С. Макаренко зазначав, що гра має виняткове значення особливо на ранніх етапах розвитку дитини, підкреслював важливість виховання її у грі та за допомогою гри. Без психічних і фізичних зусиль дітей, на його погляд, гра не може мати серйозного виховного значення, що обов’язково потрібно враховувати при керівництві грою.

Питання про роль гри, ігрових прийомів, як діяльності і методу навчання, розкриті у роботах багатьох педагогів: О.П. Усової, Р.І. Жуковської, О.І. Корзакової, Д.В. Менджерицької, Р.С. Буре, Л.В. Артемової, Ш.О. Амонашвілі. Зокрема, О.П. Усова розглядала гру як засіб для вирішування певних завдань виховання дітей дошкільного віку, як форму виховання. Л.В. Артемова, яка великого значення надає грі дошкільника, на її думку гра допоможе задовольнити дитячу допитливість, залучити її до активного пізнання навколишнього світу. Головна особливість навчання у грі це те, що діти граються, не підозрюючи, що засвоюють певні знання.

Цінною, на наш погляд, є думка висловлена О.М. Лєонтьєвим і О.В. Запорожцем про те, що у сфері рухів і у психічному розвитку дитини в цілому існують загальні закономірності. Формування окремих психічних процесів і дій проходить не ізольовано, а у процесі провідної діяльності. Таким чином, розвиток рухової сфери дошкільника відбувається у “значній мірі в середині його ігрової діяльності".

Посилаючись на твердження психологічних і педагогічних досліджень, необхідно зазначити, що гра дійсно відіграє велику роль у житті дітей дошкільного віку і її доцільно використовувати як метод навчання, і зокрема, як метод навчання дітей дошкільного віку руховим діям.

Загальноприйнятим положенням є те, що у процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку провідна роль належить рухливій грі. Як один із основних засобів і методів фізичного виховання, рухлива гра сприяє ефективному вирішенню оздоровчих та навчально-виховних завдань.

У розробці питань удосконалення теорії та методики фізичного виховання дітей дошкільного віку проблема рухливої гри, як засобу всебічного виховання і розвитку дитини, була предметом досліджень багатьох наукових співробітників.

М.В. Лєйкіна відводить рухливим іграм центральне місце у роботі з дітьми-дошкільниками. Вона підкреслює доцільність використання у молодших групах - імітаційних ігор, у середній групі - складніших ігор з правилами і великим навантаженням, а у старшій групі - ігор змагального характеру.

Г.І. Бикова вперше намагалася навчити дітей молодшого дошкільного віку основним рухам у процесі проведення рухливих ігор. Однак, нею не визначена чітка позиція по відношення до рухливих ігор як до засобу навчання.

В роботах Н.Г. Кожевнікової, Л.Г. Пономарьової, Л.С. Богунової рухливі ігри розглядаються як засіб розучування основних рухів з дітьми молодшого дошкільного віку. Але в їх працях мова, в основному, йде про імітаційні ігрові вправи, що готують дітей до оволодіння основними рухами (біг на носочках, підстрибування та ін.).

Вивченню змін, що відбуваються у процесі розвитку рухів дитини молодшого дошкільного віку під впливом переважаючого застосування рухливих ігор, а також визначенню їх ролі і місця в процесі фізичного виховання, присвячені дослідження О.О. Тімофєєвої. Основний висновок дослідження полягає у тому, що формування основних рухів дітей четвертого року життя може здійснюватися не лише шляхом прямого навчання на заняттях, але й шляхом опосередкованого навчання у рухливих іграх. Автор стверджує, що у процесі фізичного виховання дітей цього віку, рухлива гра виступає не лише як засіб навчання, але й як метод розвитку основних рухів. Нею переконливо доведено, що найбільш успішно в процесі опосередкованого навчання формуються такі природні рухи, як ходьба, біг і стрибки у довжину з місця і в результаті відбувається покращення показників рухової підготовленості. Однак, ігрова форма навчання не достатньо забезпечує засвоєння дітьми більш складних рухів (метання, лазіння та деяких видів стрибків).

Існує з цього приводу і інша точка зору. Так Н.М. Кільпіо відзначає, що рухлива гра має на меті закріпити рухи, якими оволоділи діти під час занять з фізкультури. Аналогічної точки зору дотримуються педагоги-дослідники: Д.В. Хухлаєва, І.В. Потєхіна, Т.І. Осокіна, Г.Н. Лєскова, М.М. Конторомич, Л.М. Михайлова. Вони вважають, що рухливу гру не раціонально використовувати на етапі початкового розучування. І це твердження пояснюється тим, що для дитини основним завданням в грі є не вірне виконання руху, а головне - не бути пійманою ведучим. А особливого значення, на їх думку, рухлива гра набуває в період накопичення рухового досвіду дітьми дошкільного віку, тобто у рухливих іграх досить ефективно закріплювати і удосконалювати рухові навички з основних рухів.

Саме на етапі удосконалення основних рухів діти вчаться свідомо застосовувати сформовані навички, вибирати найбільш ефективний спосіб виконання того чи іншого руху в конкретних умовах. У рухливій грі, на думку І.В. Потєхіної, удосконалюються якість і швидкість рухових дій, гнучкість рухових навичок, ефективність їх застосування. Автор стверджує, що цьому сприяє наявність певних факторів у рухливій грі:

самостійне розв’язування рухових завдань з врахуванням ігрової ситуації;

швидке виконання основних рухів;

відсутність часу для підготовки до виконання основного руху;

швидке переключення з одного руху на інший;

емоційна насиченість;

узгодження своїх рухів з діями ведучого та інших дітей.

Причому, лише послідовне врахування усіх цих факторів сприятиме закріпленню і подальшому удосконаленню техніки виконання основних рухів у дітей старшого дошкільного віку, вважає І.В. Потєхіна.

Значенню рухливих ігор, як засобу і методу удосконалення фізичної підготовленості дітей присвячені дослідження Х.О. Мелієва, Л.В. Воробей, А.Я. Вольчинського, Є.Н. Приступи (дошкільний та молодший шкільний вік). Ці автори особливого значення у роботі з дітьми надають народним національним іграм.

Виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що рухливу гру доцільніше все ж таки використовувати на етапі закріплення і удосконалення основних рухів. Це судження корелює з висновками, одержаними у результаті фундаментальних досліджень О.В. Запорожця: “Гра становить собою першу доступну для дошкільника форму діяльності, яка передбачає свідоме відтворення і удосконалення нових рухів".

Поряд з вивченням проблеми використання рухливої гри, як засобу всебічного виховання, були проведені дослідження з окремих питань змісту, організації і методики проведення рухливих ігор. Так, Л.М. Коровіною встановлено ефективність використання змагального методу і творчих завдань у рухливих іграх дітей 6-ти років. Е.А. Степаненкова досліджувала питання формування орієнтації у просторі у дітей старшого дошкільного віку в рухливих іграх.

Проблемні використання рухливої гри для удосконалення моторики дітей присвячені дослідження Н.М. Кільпіо. Вона зазначала, що рухливі ігри у основний частині заняття мають на меті закріплення основних рухів.

Впливові рухливих ігор на фізичний розвиток дітей присвячені дослідження М.К. Шейко, яка підкреслювала, що рухливі ігри зміцнюють опорно-м’язову систему, збільшують довжину тіла, обвід грудної клітки, гнучкість і рухливість суглобів, покращують працездатність дихальних органів, вентиляцію легень.

Л.В. Артемова досліджувала проблему формування взаємовідносин, виховання поведінки дітей дошкільного віку в іграх з правилами, в тому числі і рухливих іграх. Важливу роль у формуванні позитивної поведінки, на думку автора, відіграє засвоєння дітьми правил. У дітей старшого дошкільного віку свідоме відношення до обов’язкового виконання правил гри формується поступово. На початковому етапі діти їх виконують лише під керівництвом вихователя, на другому - під впливом тих дітей, які добре усвідомлюють суспільно-вагоме значення правил гри, а на третьому етапі правила вже стають фактором, що безпосередньо визначає норми поведінки дітей в колективі.

Аналіз літературних джерел дозволяє зробити висновки, що питанню про рухливу гру, її значенню для всебічного розвиту особистості і для удосконалення рухових навичок і вмінь приділялася велика увага. На думку багатьох науковців, рухлива гра визначається як один із основних засобів і методів фізичного виховання. Цінність її полягає у тому, що рухлива гра викликає позитивні емоції, задоволення, життєрадісність, активність, позитивно впливає на нервову систему.

Як бачимо, питання доцільності використання гри в процесі навчання дітей дошкільного віку вирішувалось позитивно всіма педагогами-дослідниками. Підставою цьому у дошкільній дидактиці стали вікові особливості дітей: мимовільність усіх психічних процесів, наочно-образний та наочно-дійовий характер мислення, нестійка увага, швидка втомлюваність, а також твердження, що гра в дошкільному віці є провідною діяльністю.

Висновок: Таким чином, рухлива гра - явище суспільне. Питання значення рухливих ігор для всебічного розвитку дітей, їх вплив на розвиток рухових умінь і навичок розкрито в педагогічній та методичній літературі належним чином.

Великий вклад у розвиток теорії рухливої гри вніс Т.Ф. Лесгафт.


1.3 Значення рухливих ігор для всебічного розвитку дітей дошкільного віку


Гра - одна з основних форм діяльності людини, особливо важливе місце вона займає у житті дитини.

Однією з цих особливостей ігрової діяльності є її відносна незалежність від практичних потреб життя. Гравці керуються в основному безпосереднім інтересом до самого процесу гри чи до її змісту.

Мотивом до гри є можливість перевірити свої здібності, силу, намагання отримати позитивні емоції, радісне почуття задоволення своєю активністю, досягнутими успіхами.

Другою характерною особливістю гри є тісний зв’язок із суспільним життям. В іграх відображаються важливі явища навколишнього середовища.

Деякі дослідники виділяють в якості однієї з важливих особливостей ігрової діяльності повну свободу вияву і навіть підкреслюють недопустимість якого-небудь втручання зі сторони. Але така безгранична свобода може призвести до прояву не зовсім хороших сторін гравців.

В грі важлива тільки певна міра свободи як в прийнятті рішень і виборі засобів реалізації, так і в практичному здійсненні відповідних ігрових дій. Свободу дітей в грі треба певним чином контролювати і регулювати, щоб ігрові дії завжди були в рамках однакових для всіх умов і добровільно взятих ролей. Тільки в цьому випадку ігрова діяльність стає засобом виховання.

Ігри набувають справді освітньо-виховного значення тільки тоді, коли спеціально відбираються, уточнюються за змістом і оформлюються саме в педагогічних цілях.

Значне місце в ігровій діяльності займають ігри, в яких вирішення завдань виконуються різноманітні рухові дії у формі ходьби, бігу, стрибках, метанні. Саме ці ігри називаються рухливими. Таким чином, рухливі ігри - це емоційно забарвлена рухова діяльність, обмежена правилами.

Ігрова діяльність в них характеризується більш чи менш складною взаємодією її учасників - та взаємовідносинами між гравцями.

Найбільш суттєвими є взаємовідносини:

а) змагання

б) ігрове співробітництво

В результаті прояву таких взаємовідносин процес ігрової взаємодії приймає різноманітний характер. Постійно і раптово створює нові умови, виникають нові ситуації.

Взаємовідносини змагання і ігрової співпраці, постійна взаємодія гравців, зміна ігрових умов, задач, практичних дій і зусиль - характерні особливості рухливих ігор.

Відносини між гравцями в змаганні повинні бути в рамках норм поведінки (правил). Постійна зміна умов викликає необхідність орієнтуватися в них. В зв’язку з цим треба виявляти спостережливість, швидко аналізувати і обдумувати дії. Тільки в такому випадку можна в потрібний момент самостійно вирішити рухові завдання, вибрати і використати найбільш доцільні в даній ситуації способи вирішення необхідних дій.

В рухливих іграх широко використовуються раніше набуті чи засвоєні рухливі уміння. Інколи вони виконуються у звичних ситуаціях, але частіше всього треба змінювати їх у відповідності з умовами. В результаті, з однієї сторони, формується і удосконалюється уміння керувати своїми рухами в змінних умовах чи загальному збудженні. З іншої сторони - удосконалюються засвоєні рухи, а також уміння ними користуватися.

Засвоєння нових і складних форм руху в грі проблематичне. Тому для формування і удосконаленні техніки руху потрібне спеціальне навчання.

Рухливі ігри не мають вибіркові, точно розраховані по навантаженню дії на м’язи, суглоби, на опірно-рухову систему.

Дуже специфічний вплив рухлива гра здійснює на розвиток рухових якостей. В іграх ці якості розвиваються комплексно. Це сприяє їх широкому "переносу" і вияву їх у різних видах і умовах діяльності.

Рухові якості - це показники різних рухливих якостей чи можливостей людини. Розвиток рухових функцій відбувається неперервно, але нерівномірно. Активна рухова діяльність сприяє більш швидкому, а головне - більш гармонійному дозріванню морфологічних структур та функціональних систем організму дитини. За допомогою фізичних вправ та ігор можна активно впливати на процес розвитку рухальних якостей, згладжувати нерівності та виправляти відхилення від нормального ходу цього розвитку.

Спритність виявляється у здатності оволодівати новими рухами та швидко перебудовувати їх у відповідності з змінами в оточенні. Діти повинні виконувати якомога більше вправ для розвитку координації рухів.

Спритність покращується у вправах з швидкою зміною ситуації, де вимагається точність, швидкість та координація рухів.

Сила. У дітей краще розвинені м’язи тулуба, слабше - м’язи кінцівок. Вправи для виховання у дітей сили повинні бути в основному динамічними.

Одночасно з вихованням сили необхідно вироблювати у дітей здатність розслабляти м’язи після їх напруження.

Особливу увагу у фізичному вихованні дітей потрібно приділяти на розвиток швидкості. При розвитку у дітей швидкості вирішуються дві основні задачі: збільшення швидкості простих рухів та збільшення частоти рухів.

Велике значення мають і складні рухові реакції. Основні з них - реакції на рухові об`єкти та реакції вибору. У реакціях на рухові об`єкти основну частину часу займає фіксування рухового предмету очима. Реакція вибору - це знаходження з кількох можливих варіантів найкращого способу дії чи відповіді на сигнал.

Кожний рух викликає затрату м’язової енергії. Кисень потрапляє до клітин організму через кров, яка отримає його у легенях. Чим більше організм потребує кисню, тим швидше і більше його кров повинна приносити до тканин. Тому в час проведення ігор прискорюється кровообіг, серце працює швидше, дихання стає більш глибшим і частішим. Обмін речовин ніколи не зупиняється в організмі, ігри лише посилюють його. Це добре впливає на здоров'я, так як активізується поповнення організму потрібними речовинами.

Вчені довели, що під час рухливих ігор дитина краще зростає. Серце дитини потребує постійного навантаження. Серцевий м`яз тренованої людини з кожним поштовхом посилає у кровоносні судини значно більше крові, ніж у тих дітей, які не займаються фізичними вправами та рухливими іграми. У дитини під час рухливих ігор збільшується об`єм грудної клітки. Це приводить до більшому притоку корисних речовин у кров.

Також рухливі ігри дуже сильно діють на травневий апарат.

Рухливі ігри та фізичні вправи не тільки покращують здоров'я та розвивають організм дитини, але також є засобом для виховання характеру, впливають на поведінку дітей.

Під час гри дитина вчиться підкорювати свої інтереси інтересам колективу, спільними зусиллями отримувати поставлені цілі.

Для виховання дитини зміст, викладений у грі, має велике значення. Граючись, дитина глибоко переживає ті дії, які вона виконує.

Відповідний підбір змісту імітаційних ігор дозволяє включити в них різні корисні фізичні вправи. Потрібно намагатись, щоб зміст імітаційних ігор дозволяв дітям стрибати, бігати, метати, повзати…

Рухливими іграми можна займатись в любу пору року. В іграх можуть приймати участь від одного до цілої групи, грати можна і з дорослими так і без їх участі.

В іграх діти вчаться поважати правила, поставлені колективом.

Метою рухливих ігор, починаючи з раннього дитинства, є формування фізично досконалої людини, зміцнення здоров’я та підвищення її працездатності.

Оздоровчі завдання спрямовані на охорону життя, всебічний фізичний розвиток, загартування та удосконалення функцій організму дітей, підвищення фізичної та розумової працездатності.

Розвиток рухових якостей дітей має також оздоровче значення. Здоров’я природно обумовлене комплексним удосконаленням морфофункціональних властивостей організму, яке забезпечується завдяки систематичній руховій діяльності дитини. Оптимальний розвиток цих якостей сприяє покращенню будови тіла дитини, формуванню правильної постви, легкості ходьби і бігу, чіткості виконання загально розвиваючих вправ та основних рухів.

Вченими (В.М. Заціорський, В.П. Філін, Е.С. Вільчклвський та ін.) встановлено певні вікові періоди, коли розвиток тих чи інших якостей відбувається найбільш успішно. У дошкільників на фоні загального, доступного для даного віку рівня розвитку всіх рухових якостей більший акцент потрібно робити на розвитку швидкості та спритності

Освітні завдання спрямовані на формування певних систем рухових умінь та навичок; ігрових дій; здобування доступних уявлень та знань про користь занять фізичною культурою, іграми, про основні гігієнічні вимоги та правила.

Виховні завдання спрямовані на формування позитивних моральних та вольових рис характеру дитини засобами рухливих ігор.

Заняття рухливими іграми сприяють вихованню у дітей дисциплінованості, колективізму, рішучості, сміливості та інших якостей, необхідних кожній людині.

Успішне вирішення завдань фізичного виховання дітей дошкільного віку залежить від поєднання різноманітних засобів, які розподіляються на види: фізичні вправи, гігієнічні фактори та рухливі ігри, які важливим засобом фізичного виховання.


1.3.1 Виховне значення народних ігор

Важко переоцінити ту величезну роль, яку відіграють національні ігри у фізичному та моральному виховані дітей. З давніх-давен ігри біли не лише формою проведення дозвілля та розваг. Завдяки їм формуються такі якості, як стриманість, кмітливість, наполегливість, організованість, розвиваються сила, спритність, швидкість, витривалість та гнучкість. Поставлена мета досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибання, біг, кидання чи перенесення предметів.

Розумно організована гра є дійовим методом трудового виховання. З одного боку, хороший фізичний розвиток створює добрі передумови для повноцінної і активної трудової діяльності. З іншого, - в багатьох іграх спостерігається наслідування трудових дій дорослих ("Огірочки", "Мак", "Шевчик" та інші). Через багаторазове повторення ігрових дій народна мудрість прагне прищепити дітям повагу до праці, до звичаїв і традицій рідного народу.

За допомогою рухливих ігор діти в ранньому віці опановують першими елементами грамотності, завчають вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри ("Класики", "Піжмурки", "Цурка") розвивають і математичні здібності.

Не випадково, що добра половина українських ігор супроводжується піснями, примовками та приказками. Адже, якщо дитина в процесі гри, змагання співає або складно примовляє, то в неї ніколи не виробляється агресивність, зверхність, почуття переваги над іншими.

Місце приспівів та примовок у грі досить різноманітне. Ними розпочинається або закінчується гра. Вони можуть пов’язувати різні частини ігрових дій, розподіляти серед дітей ролі. Діалоги дійових осіб наповнені поетичними текстами, вони багаті народними звертаннями. Ігри-пісні вчать дитину вправно володіти словом, додержуватись етичних норм поведінки, вони пробуджують мистецький хист до художнього слова, танцю й театрального мистецтва. Ряд ігор-пісень нагадують невеличкі театральні вистави, де немає сторонніх глядачів - усім учасниками відведена посильна роль.


1.3.2 Рухлива гра розвиває творчість

Олена Низковська, методист відділу дошкільного виховання ТМЦ середньої освіти МОН України стверджує, що основою для розвитку обдарованості, творчого спрямування дитячої особистості є діяльність, оскільки саме в ній проявляються й розвиваються здібності. Давно відійшла в минуле думка окремих психологів, що дитячі ігри не можна вважати творчою діяльністю, позаяк у них не створюється нічого нового. Будьяке питання дошкільної педагогіки і психології має розв’язуватися з погляду розвитку та виховання дитини. Що ж до рухливої гри, то вона є діяльністю активною, різноманітною і творчою, а відтак здатна забезпечити набуття малюком життєвих вражень, формування його особистості.

Розкриття творчого потенціалу, пізнання дитиною себе і своїх можливостей починаються з почуттів. Рухлива гра сприяє цьому, адже всі діти люблять гратися і рухатися. Дошкільнят часто цікавить, власне, не результат їхньої діяльності, а саме процес. Рухлива гра традиційно є самоцінною для них, тому що в ній процес руху - вже цінність.

Інтерес до рухливої гри підвищує її зв’язок з іншими видами діяльності дошкільнят, зокрема із зображувальною діяльністю, ручною працею. Підростаючи, діти стають вимогливішими до предметів гри. Тому й слід підтримувати прагнення дитини самостійно виготовляти, оздоблювати ігрові посібники, атрибути й формувати відповідні вміння. Це своєрідна психологічна підготовка до гри, а водночас чудова можливість для розвитку творчих здібностей.

Щоб зацікавити малят рухливими іграми, педагоги широко використовують обігрування іграшок, предметів та іграшок, предметів та картинок, загадки, вірші, заклички та інші малі художні жанри.

Слід пам’ятати: ігрова творчість у рухливих іграх розвивається нерівномірно. Суперечливо, тут особливо помітні індивідуальні особливості дітей, а до того ж одна й та сама дитина може виявляти різний рівень творчості залежно від змісту гри, своєї ролі, від стосунків з товаришами.

Важлива умова розвитку творчих здібностей у рухливих іграх - варіативність їхнього змісту та форми організації. Вихователь спершу сам, а далі, поступово залучаючи до цього дітей, подає їм знайомі ігри в різних варіантах. Так варіативність не лише підтримає інтерес до рухової активності, вдосконалить рухові навички, а й збагатить ігровий досвід дошкільнят, навчить їх нестандартно, творчо виконувати добре знайомі дії і вирішувати нові проблеми.

Висновок: Отже, рухливі ігри є важливим засобом фізичного виховання дітей дошкільного віку, тому що рухливі ігри здійснюють комплексний вплив на розвиток рухових якостей та на форму рухових умінь та навичок. Рухливі ігри є важливим засобом розвитку морально-виховних рис характеру, вони впливають на самостійність та самоорганізацію.


1.4 Класифікація рухливих ігор


Є кілька класифікацій видів рухливих ігор залежно від ознак, що покладена в основу тієї чи іншої класифікації. Насамперед це рухливі ігри з простими та складними правилами. В іграх з простими правилами саме правило підказує дитині її дії у грі: "Потяг", "Коники". У цих іграх всі діти виконують однакові рухові дії і використовувати їх варто у роботі з дітьми молодшого дошкільного віку.

У наступній класифікації всі рухливі ігри, залежно від характеру рухових дій, поділені на такі види: сюжетні і несюжетні ігри, ігрові вправи, ігри-естафети та ігри з елементами спорту, ігри-атракціони. В основу сюжетних ігор покладено певний сюжет, наприклад: "Сонечко і дощик", "Гуси-лебеді", "Вовк у рову" тощо. Сюжет та правила гри обумовлюють характер рухів дітей. Такі ігри переважно колективні (від 5 до 25 учасників). Сюжетні ігри використовуються в усіх вікових групах ДНЗ.

Несюжетні ігри - це ігри на кшталт ловілок, наприклад "Квач", "Піжмурки". Вони не мають сюжетну і в їх основу покладено лише рухові дії. До несюжетних належать ігри з використанням різних предметів: "Кільцекид", "Школа м’яча" тощо. У цих іграх виконуються конкретні рухові завдання: накинути кільце на палицю, потрапити кулькою в кеглі. Треба зазначити, що такі ігри вимагають самостійності від дітей, швидкості, орієнтації в просторі. Несюжетні ігри доцільно використовувати у середньому і старшому дошкільному віці

Ігрові вправи теж діляться на вправи сюжетного і несюжетного характеру. Вправи сюжетного характеру - "Ведмедик на поваленому дереві" (повзання по лаві); "Папуга на жердині" (ходьба у рівновазі по гімнастичній палиці) тощо. Ігрові вправи несюжетного характеру - це вправи, в основу яких покладено дії з предметами: "Добіжи до прапорця", "Пролізь в обруч".

Ігрові вправи мають ряд переваг: вони виконуються кожною дитиною і виконання рухового завдання не пов’язане з діями інших дітей; вихователь домагається засвоєння того чи іншого руху усіма дітьми; в ній більш чітко виступають завдання прямого навчання.

До ігор спортивного характеру належать городки, волейбол, баскетбол, футбол, більшість з них вводяться із старшої групи. Також ігри-естафети, які застосовуються в роботі з дітьми середнього та здебільшого у старшому дошкільному віці.

До ігор-атракціонів належать ігри естафетного характеру з елементами змагань (стрибки на одній нозі - другу тримає товариш; закидання м’яча в рухому ціль; перетягування канату, ходьба на низьких ходулях) - "Бій півнів", "Пес". Їх доречно використовувати на заняттях з фізичної культури та спортивних святах у старшому дошкільному віці.

Ігри-естафети - це безсюжетні рухливі ігри з правилами, емоційного характеру, які побудовані на елементах змагань в різних основних рухах, часто в складних умовах. Проводяться тільки в старшому дошкільному віці. Найкраще їх проводити в І половину дня, бо це велике навантаження на психіку дітей, які розуміють, що треба виконувати рухи змагаючись. Якщо діти справляються із завданням в процесі змагання, то, значить, вони не просто закріпили основний рух, а цей рух у них перетворився в навичку.

За ступенем фізичного навантаження ігри бувають великої, середньої і малої рухливості. До ігор великої рухливості належать ті, в яки активну участь бере вся група і зміст яких становлять інтенсивні рухи - біг, стрибки у поєднанні з іншими основними рухами ("Снігурі і кіт", "Жаби і чапля", "Рибалки і рибки"). В іграх середньої рухливості беруть участь всі діти, але характер рухів спокійний: метання, ходьба, переступання через предмети ("Зозуля", "Море хвилюється"). До цих ігор належать всі хороводні ігри.

Ігри малої рухливості передбачає участь частини дітей або однієї дитини - інші спостерігають, рухи виконуються у повільному темпі ("Знайди і промовчи", "Чий голос ти почув?", "Кого не стало?").


1.4.1 Роль рухливих ігор в розвитку основних рухів

У дошкільному віці закладаються основи всебічного гармонійного розвитку особистості дитини. Важливу роль при цьому відіграє своєчасне і правильно організоване фізичне виховання, однією з основних задач якого є розвиток і удосконалення рухів.

Розвиток і удосконалення рухів дитини в період дошкільного дитинства здійснюється різними шляхами. З однієї сторони, збагаченню рухового досвіду, отримання нових умінь та навичок, з іншої - спеціально організований захід з фізичної культури, направлений на розв’язання задач як оздоровчого, так і виховного характеру.

Для молодших дошкільників рухливі ігри є життєвою необхідністю. З їх допомогою вирішуються різні задачі: педагогічні, виховні, оздоровчі.

Багаторазове повторення окремих рухів вимагає від дитини уваги, фізичних зусиль, координації рухів. Дуже важливу роль рухливі ігри відіграють у збільшенні рухової активності на протязі дня. Активні рухові дії з емоціональним піднесенням впливають на значне посилення діяльності кістково-м’язової, серцево-судинної і дихальної систем, завдяки чому покращується обмін речовин в організмі та відповідна тренування функцій різних систем і органів.

Вплив рухливих ігор на розвиток рухів дітей, а також деяких вольових проявів їх в більшості залежить від того, скільки часу продовжується ця гра. Чим довше та активніше дитина діє в грі, тим більше вона вправляється у тому чи іншому виді руху.

Висновок: Існує багато поглядів на класифікацію, але класифікація. Яку пропонує Тімофєєва та Хухлаєва - найбільш відповідає системі фізичного виховання в ДНЗ. Така класифікація дає можливість вихователям планувати рухливі ігри в системі.


1.5 Варіативність рухливих ігор


Для забезпечення повноцінного розвитку дитини у грі важливо змінювати умови її проведення, правила та урізноманітнювати способи виконання рухових дій. Дитині, на думку М. Потєхіної, цікавіше виконувати новий, навіть складний рух, ніж повторювати давно знайомий.

Є безліч варіантів проведення рухливих ігор. Зміна варіантів проведення дає змогу вихователю використовувати рухливі ігри доцільніше, ускладнюючи завдання відповідно до рухливої підготовленості дітей.

Видатний педагог С. Русова застерігала педагогів від організації одноманітних ігор, досить влучним з цього приводу є її висловлювання: "Не треба ігри механізувати, а ширше давати дітям можливість до гри вносити щось нове, якусь іншу комбінацію, свої творчі ремарки".

Рухливі ігри ускладнюються з метою:

забезпечення стійкого інтересу у дітей до гри;

спонукання дітей до удосконалення рухових вмінь і навичок, збагачення власного рухового досвіду;

вирішення багатопланових розвивальних та виховних завдань.

Ускладнення вводяться в гру поступово, залежно від рівня засвоєння дітьми правил гри, якості виконання ігрових завдань.

Варіанти ускладнень рухових ігор:

змінити форму організації: дітей закличками закликають до гри або збирають за умовним сигналом та домовленістю наперед, можна за дорученням покликати всіх, потім діти шикуються в колону, коло, шеренгу, ланки, зграйкою;

ускладнити рухові завдання: збільшити довжину чи висоту стрибка, відстань для метання;

змінити форму рухів у (спочатку діти біжать, потім оббігають перешкоди (обручі, куби); на вулиці: кущі, пеньочки) і ці зміни впливають на розвиток у дітей швидкості бігу, а змінюючи біг по прямій на біг з вивертанням, вихователь створює умови для розвитку у дітей спритності;

ввести додаткові правила: не можна вибігати за межі майданчика; не можна бігти раніше від певного сигналу, займати не будь-яке місце, а лише доторкнутися рукою тощо;

ввести додаткові основні рухи: ходьба і біг доповнюються підлізанням, перелізанням через доріжку;

збільшити кількість тих, хто ловить. Наприклад, у грі "У ведмедя у бору" спочатку 1 ведмідь, потім 2-3;

ввести нові ролі: наприклад, у грі "Два морози", з`являються ще два літа, які розморожують морозів;

ускладнити правила гри додатковими умовами: наприклад, у грі "Кіт і миші" миші можуть бути пійманими і котом, і мишоловкою-тобто шнуром, якщо під час підлізання зачеплять його;

змінити темп руху. Для цього Н. Потєхіна в цій самій грі пропонує розкидати по кімнаті дрібні кубики-їжу для мишей. Миші, щоб не залишитися голодними, мають зібрати їжу і на сигнал вихователя віднести її у нірку. Такі умови спонукають дітей до збільшення темпу рухів, адже дітям потрібно і їжу зібрати, і втекти від кішки;

дітям дається можливість самостійно обирати доцільний спосіб виконання основного руху, в залежності від умов його виконання, для ефективного вирішення рухового завдання. Н. Потєхіна у грі "Квочка і курчата" пропонує в першому програванні шнур прикріпити заввишки 60см, а потім заввишки 30см, не попереджуючи про це дітей. Отже, спочатку діти виконують підлізання на ступнях ніг без рук, лише прогинаючи спину, а в другому програванні мають самостійно обрати доцільніший для цих умов спосіб підлізання - з опорою на коліна та кисті рук. Змінювати умови виконання руху можна і під час метання у широкий отвір чи вузенький тощо;

можна створити умови для різних варіантів виконання основного руху, коли дитина постає перед самостійним вибором ступеня складності рухового завдання. Наприклад, шнур для підлізання розташувати навскоси - з одного боку нижче, а з другого-вище;

змінювати варіанти проведення гри можна і за допомогою використання наголівників; різних способів розподілення ролей: за допомогою лічилок; жеребкування; "стрілочки"; різноманітного обладнання: м’ячів різних розмірів, обручів, келгів, кубиків, шишок, сніжок, мішечків.

Висновок: Отже, варіативність рухливих ігор дає можливість вихователям проводити рухливі ігри більш цікаво та різноманітно.


1.6 Використання рухливих ігор у педагогічному процесі


Враховуючи значення рухливих ігор для всебічного розвитку дітей, вихователями найперше слід широко використовувати їх у процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку. Природно постає питання про доцільність вибору рухливих ігор для дітей дошкільного віку.

Під час вибору рухливих ігор враховуються певні вимоги:

Ігри добираються відповідно до педагогічних завдань. Вихователь керується програмою виховання дітей дошкільного віку, де наводяться приклади типових ігор, визначено переважаючий рух у цілій грі. Варто чітко визначити, які вміння і навички в цій грі закріплюються, які фізичні якості розвиваються, яка виховна мета реалізується.

Під час вибору рухливої гри зважають на рухову підготовленість дітей, їх руховий досвід, інтереси дітей та уподобання. Зміст гри має бути доступний дітям, відповідати їх інтересам, нагадувати цікаві явища навколишнього середовища. Крім цього, рухи, які діти виконують у грі, мають бути добре засвоєні.

Під час вибору рухливої гри враховують її місце у режимі дня.

Включають ігри і до різних організаційних форм роботи з фізичного навантаження: ранкової гімнастики, фізкультхвилинки та фізкультпаузи, заняття з фізичної культури, фізкультурних розваг та свят, пішохідних переходів.

Для ранкової гімнастики можна інколи добирати ігри малої рухливості.

Для фізкультхвилинок добирають ігри середньої рухливості, це можуть бути хороводні ігри, з римованим текстом.

Для фізкультпауз - ігри малої, середньої та великої рухливості.

На заняттях з фізичної культури рухливі ігри можна використовувати на початку заняття у вступній частині - це ігри, які містять рухові дії для розвитку уваги, організованості та навичок з перешикуванням. В основній частині - ігри великої рухливості з максимальним навантаженням з основним рухом, що не був запланованим на занятті. У прикінцевій частині - малорухливі ігри.

Під час вибору ігор для фізкультурних свят, розваг, пішохідних переходів вихователю треба зважати на:

рівень рухової підготовленості дітей;

поступове зростання на початку та зниження наприкінці рівня фізичного навантаження на дітей;

активну участь всіх дітей чергувати з участю підгрупи дітей;

обов’язкове використання ігор-естафет та змагань.

Висновок: Таким чином, проведення рухливих ігор протягом дня повинно відповідати педагогічним вимогам, режиму дня, мати певну систему.


1.7 Методика проведення рухливих ігор та керівництво в різних вікових групах


На думку вченого Е.С. Вільчковського - проведення рухливих ігор з дітьми різних вікових груп має свою специфіку, яка залежить від анатомо-фізіологічних і психологічних особливостей дошкільнят.

Для дітей І та ІІ молодших груп підбирають ігри з нескладним змістом. Правил небагато - одне, два; ролей також.

Діти цього віку особливо емоційно сприймають образи гри. Тому, стимулюючи правильне виконання рухів, враховують саме цю властивість їхньої психіки.

Тривалість гри для дітей першої молодшої групи становить у середньому 5 - 7 хв з повторенням кожної з них 3 - 4 рази. У дітей другої молодшої групи відповідно 6 - 8, кількість повторень 3 - 5.

У середній групі діти починають цікавитися результатами своїх дій. Збільшення рухових умінь дає змогу поводити різноманітні ігри з метанням, стрибками, лазінням.

Протягом року зміст ігор, рухові завдання, правила і взаємодії дітей поступово ускладнюються.

Загальна тривалість рухливої гри дошкільнят цієї групи 8 - 10 хв, кількість повторень 3 - 5 раз. У старшій групі використовуються складні рухи і правила. У цьому віці велике значення мають ігри із застосуванням різноманітних предметів (м’ячів, обручів, скакалок).

Важливий момент у керівництві грою - дозування рухів, особливо в іграх з бігом. Лазінням, стрибками. Загальна тривалість рухливої гри 10 - 12 хв.


2. Керівництво рухливими іграми в різних вікових групах


У молодших групах вихователь обов`язково є учасником гри, виконуючі головну роль. Наприкінці ІІ-молодшої та на початку середньої груп теж бере участь у грі, але в ролі ведучого лише один раз, коли ця гра розучується. Участь вихователя у грі інколи підсилює її емоційну насиченість та привабливість, посилює інтерес до неї у дітей.

Вихователь стежить за виконанням дітьми вимог гри, за якістю виконання рухових дії. Він має так керувати грою, щоб у ній закріплювались та удосконалювались вміння та навички з основних рухів. Не можна допускати у грі порушень вимоги до виконання того чи іншого основного руху.

Вихователь стежить у процесі гри, щоб діти діяли відповідно до поставлених рухових завдань. Часто вихователі планують у грі з ловлею закріпити навички бігу з вивертанням. Проте не звертають уваги, що діти просто біжать по прямій з одного кінця залу чи майданчика в інший, тікають від того, хто ловить. Вихователю варто звернути увагу дітей на те, що однією з умов є використання у грі саме бігу з вивертанням, попередньо ознайомивши їх з цими прийомами.

Недоцільно дитину, яку піймали, вилучати з гри на одне програвання, як це часто ми можемо спостерігати у практиці роботи. Адже вона і так бігає повільно, тому й була піймана, а ми ще садимо її на стільчик, забираючи можливість повправлятись. Головне завдання для вихователя - це забезпечити активну участь дітей у грі. Надання дитині можливість активно рухатися приведе до позитивних зрушень в її руховій підготовленості.

Хід рухливої гри слід спрямувати таким чином, щоб це сприяло розвиткові позитивних якостей, створювати ситуації взаємодопомоги. Вихователь проводить виховну роботу, заохочує активних, старанних дітей, хто виконує правила. У паузах між програваннями робити вказівки, висловлює пропозиції, залучає до цього дітей. Підбадьорює тих дітей, яких піймали.

Наприкінці гри підбивають підсумки. Насамперед слід відзначити тих, хто правильно виконував правила гри та рухові дії, виявляв спритність, виручав однолітків, умів домовитися і розв`язати конфліктні ситуації. Аналізуючи рухову діяльність дітей, визначити, чому деяких дітей вовк так жодного разу і не спіймав.


2.1 Керівництво вихователя ходом рухливої гри


У ході гри вихователь керує діяльністю всієї групи і окремих дітей. Жвавий інтерес вихователя до гри. що відбивається в тоні його реплік, у міміці обличчя, передається учасникам гри і викликає у них радісний настрій. Участь вихователя в самій грі залежить від її змісту і підготовленості групи. В молодшій групі, особливо групі триліток, вихователь звичайно бере участь у грі бере на себе роль ведучого. В середній і старшій групах вихователь бере участь у тих іграх, в яких є ходьба по колу. Дітям важко регулювати в русі правильність кола, і допомога вихователя в цьому русі бажана. Коли ж у цих іграх діти і розбігаються врозтіч, вихователь відходить убік. У середній і старшій групах вихователь бере участь у грі і тоді, коли від кількості дітей залежить весь хід гри (наприклад, у грі "Знайди собі пару", де потрібна непарна кількість учасників).

Вихователь у процесі гри дає дітям вказівки щодо правильності рухів і дій. Вказівка - це зауваження, що стосується якоїсь однієї сторони рухової діяльності дітей або їх поведінки. Вказівка повинна мати характер лаконічної репліки, якщо вона дається в ході гри і стосується одного-двох вихованців. Наприклад, у грі "Ведмідь і бджоли" вихователь помітив, що деякі діти-"бджоли" не злазять з драбини, а сплигують. Вихователь зауважує їм, не спиняючи гри: "Ніно, Валю, бджоли спочатку вилазять з дупла, а вже потім летять на луку".

В паузі між повтореннями гри вказівки можуть мати більш докладний характер і стосуватись кількох дітей чи навіть усієї групи. Скажімо, в паузі гри "Вудочка" вихователь зауважує: "Саша, Вітя та інші діти неправильно граються, вони підходять дуже близько і заважають мені пересувати вудочку. Треба підстрибувати на одному місці".

Добиваючись правильності виконання рухів дітьми в іграх, вихователь, проте, не повинен зловживати дуже довгими вказівками про правильність рухів Іноді можна спостерігати, як вихователі, перериваючи гру, наполегливо добиваються від кількох дітей правильності руху, тоді як більшість нетерпляче чекає продовження гри. Якщо майже вся група не діятиме, діти можуть втратити інтерес до гри і через це не дістануть достатнього фізичного навантаження.

Очевидно, в такому разі потрібно передбачити індивідуальну роботу вихователя з дітьми або спростити саму гру.

Вказівки вихователя під час гри мають бути спрямовані і на виконання дітьми правил. ІЦоб привчити молодших дошкільників виконувати правила гри, вихователь повинен частіше користуватись заохочуваннями, похвалою.

"Квочка покликала, і всі курчата підбігли до неї", каже вихователь, побачивши, як усі діти вийшли на поклик "квочки" з "гнізда". Якщо малюка спіймали в грі, вихователь одразу ж знову вводить його в гру, кажучи: "Не попадайся більше". Звичайно, в середній і старшій групах ставлять більші вимоги до поведінки вихованців і виконання ними всіх правил.

Природно, що за одну гру не можна навчити всю групу додержувати всіх правил. Привчати до цього слід поступово і систематично, використовуючи прийом нагадування правил або приклад, заохочування, а іноді й вимогу. Щоб піднести відповідальність дошкільників за їх дії, в іграх середньої і старшої груп спійманих дітей вводять у гру не зразу, а тільки, при черговій зміні ведучого. Не можна карати дитину за невиконання правил позбавленням її права брати участь у грі. Це віддаляє вихованця від впливу колективу, налаштовує його проти вихователя.

Виховання у дітей активності, бажання бути спритним, не попадатись ведучому, прагнути виграти не одна з істотних сторін керівництва ходом гри.

Буває так, що гра проходить, на перший погляд, за всіма правилами і діти діють, строго додержуючи сигналів, але разом з тим відчувається, що деякі учасники прагнуть піддатись ведучому. Наприклад, у грі "Совонька" вихователь спостерігає, що діти - "метелики", "жучки" завмирають точно за сигналом, та як тільки "сова" наближається до когось з них, той якимсь рухом драпне привернути до себе її увагу. Як пояснюють це багато хто з досвідчених вихователів, причиною такого явища буває нерозуміння дитиною суті гри. Тому дуже важливо у вказівках по ходу гри і після її закінчення, коли підбиваються підсумки, регулярно роз'ясняти, що в грі треба бути спритним, витриманим, кмітливим:

"Сова вночі добре бачить, але метелики і жучки так притаїлись, що вона їх і не помітила. Отакими треба бути!"

Треба ще врахувати, що діти іноді порушують правила гри через забудьковість. І тут дуже добре діє прийом, коли в перерві вихователь пропонує комусь з дітей пригадати правило гри. Корисно також питати у дітей, чи всі правильно грали. Дошкільники майже завжди підмічають недоліки в додержанні правил. Те, чого вони не помітили, додає вихователь.

У ході гри вихователь стежить за тим, щоб активними були всі діти. Тих, хто добре виконує рухи й додержує правил, треба заохочувати призначенням на роль ведучого. Під час гри вихователь змінює ведучих. Зміна ведучого проводиться залежно від характеру його дій. В іграх з безперервним бігом, наприклад, у "Повитках", ведучого слід змінювати кожного разу; в іграх більш спокійних його можна змінювати через два-три рази.

Уваги вихователя потребують діти, які не проявляють достатньої спритності в грі. Помітивши, що деякі з учасників гри починають стомлюватись, вихователь пропонує їм більш спокійні ролі. Інші діти через стан свого здоров'я потребують до себе індивідуальною підходу. Таким дітям вихователь може зменшити розмір перешкоди в грі (наприклад, опустити стрічку нижче в грі "Хто краще зніме стрічку") та ін.

Закінчуючи гру, вихователь підводить її підсумки.

Якщо гра проводиться на заняттях гімнастикою і рухливими іграми, то про її результати вихователь розповідає в загальних підсумках заняття. На прогулянці підсумок гри підводиться періодично. В підсумку дається оцінка діяльності всієї групи у вигляді висновку позитивного характеру ("Діти грались добре") та індивідуальні оцінки кожному учасникові гри.

Оцінку гри треба пов'язувати з програмним змістом. Так, у грі "Два морози" з програмним змістом - закріпляти навички бігу з вивертуванням, виховувати взаємну виручку - потрібно в оцінці вказати якраз на тих дітей, які ні разу не були "замороженими", а також на тих, що виручали своїх "заморожених" товаришів. Вихователь називає учасників гри, які з помилками виконували рухи або порушували правила гри, а в середній і старшій групах аналізує причини цих порушень.

Гра на прогулянці закінчується по-різному: пропозицією вихователя дітям погратись самим або погратись з тим приладдям, яке використовувалось у грі. На заняттях гру звичайно завершують організованим переходом до наступних вправ або виходом на прогулянку.

Дітей треба обов'язково залучати до прибирання використаного в грі приладдя.


2.2 Регулювання навантаження учасників гри


Є показники в стані дітей, які свідчать про те, що навантаження на учасників гри перевищило допустимі межі: поява рясного поту, прискорене дихання, серцебиття, покашлювання, деавтоматизація навичок добре засвоєних рухів тощо. Такий стан виникає, якщо в грі давався надто швидкий темп рухів, або коли паузи після безперервного бігу чи підстрибування були недостатні для того, щоб діти добре відпочили і відновили свою працездатність. Перевтому може викликати і надто довга тривалість гри.

Регулюючи темп рухів у грі, треба враховувати, що він повинен узгоджуватись з такою життєво важливою функцією, як дихання.У. дошкільників дихання відносно поверхневе, і помірний темп рухів є найсприятливішим для глибоких вдихів і видихів. Ось чому дуже швидкі рухи в іграх дошкільників недопустимі.

Рекомендується безперервний біг або підстрибування в іграх дозувати приблизно в таких розмірах:

біг: у молодшій групі - 6-8 сек., у середній - 15 - 20 сек., у старшій 25 - 30 сек.;

то стримування: в молодшій групі - 4--6 раз, у середній - 8-10 раз, у старшій - 10 - 14 раз.

Загальна тривалість ігор допускається: до 5 - 6 хв. у молодшій групі, 6 - 8 хв. у середній і 8 - 10 хв. - у старшій групі і регулюється залежно від певних умов. Так, узимку, коли ДІТЯІМ заважає рухатись зимовий одяг і взуття, доводиться трохи зменшувати навантаження або робити давши перерви. Влітку, коли температура повітря досить висока, також треба зменшувати навантаження в грі або переносити її на прохолодніший час дня. В заняттях гімнастикою і рухливими іграми можна використати не одну, а дві-три гри, але при умові, що новою буде лише одна з них, а решта знайомі дітям.

Різноманітна щодо свого характеру діяльність в іграх сприяє підтриманню бадьорого стану у дітей, тому слід включати в одне заняття ігри з різними рухами: одна гра, наприклад, відзначається більшою рухливістю і включає біг з ЛОВІННЯІМ, в іншій, навпаки, є спокійна ходьба.

Таким чином, організуючи в іграх на занятті різну за характером діяльність дітей, вихователь тим самим теж регулює навантаження на учасників ігор. На них впливає також новизна гри, достатня кількість ігрового приладдя, різної бутафорії. Ці фактори і в першу чергу впливають на увагу й емоції, а потім і на загальний стан дитини.

Часте використовування нових ігор, надмір у них різного приладдя, масок стомлює і надто збуджує дітей. Чим вони молодші віком, тим більше слід повторювати з ними знайомі ігри, щоб діти добре засвоїли їх і полюбили.


2.3 Підготовка вихователя і дітей до гри


Перед вихователем, коли він організовує і проводить гру, стоять такі головні завдання: навчити дітей рухових навичок і вмінь, розвивати у них позитивні риси характеру, виховувати правильну поведінку. Ті вихователі, які сумлінно ставляться до своєї роботи, добре розуміють, що до рухливих ігор треба готуватись так само уважно, як і до занять, бо якщо рухливі ігри проводити без ретельної підготовки, то годі чекати від них позитивних наслідків.

Підготовка вихователя включає три моменти: методичну підготовку самого себе до рухливої гри, підготовку потрібної обстановки і приладдя і, нарешті, підготовку до гри дітей. Розглянемо ці моменти кожний окремо. До змісту методичної підготовки вихователя входить опрацювання методичної літератури, планування гри, уміння продемонструвати ті рухи, що їх вимагає програма і яких вихователь навчатиме дітей. Цими рухами вихователь повинен володіти бездоганно.

Для того щоб правильно розв'язувати завдання фізичного виховання дошкільників, вихователь повинен добре знати вікові особливості своїх вихованців. Неодмінною частиною підготовки вихователя є знання ним дошкільної педагогіки і спеціальних методик дошкільного виховання.

У підготовці до рухливої гри вихователь повинен вивчати методичну літературу, в якій розкривалися б правила підбору, методика проведення і планування рухливих ігор для різних вікових груп. Необізнаність із спеціальною літературою спричиняється до істотних недоліків у роботі з розвитку рухів дітей.

Аналіз планування і досвіду роботи вихователів у деяких дитячих садках нашої республіки показує, що в результаті слабкої методичної підготовленості вихователів допускаються пави і помилки в плануванні і проведенні рухливих ігор. Серед цих помилок слід особливо наголосити на тому, що не всі ігри, рекомендовані "Програмно-методичними вказівками", використовуються, за. те впроваджуються такі, які не відповідають підготовленості даної групи дошкільників. Часто з дітьми проводять ігри, в яких переважають ходьба і біг, менше з підстрибуваннями і метанням і майже не використовують ігор з елементами рівноваги, лазіння і пролізання.

Деякі вихователі не продумують питання про те, як вони проводитимуть ту чи іншу гру, не показують певних рухів навіть тоді, коли діти погано їх засвоїли. Такі вихователі. вважають своїм єдиним обов'язком дати дітям можливість порухатись, не дбаючи про правильність рухів у іграх; добиваючись лише зовнішнього додержання вихованнями правил, вони не вникають у дрібні порушення, хоч ці порушення також можуть свідчити про неправильні взаємини між учасниками гри.

Вивчення спеціальної літератури озброює вихователя знаннями про правильний підбір, методику проведення ігор і про те, як треба підходити до дітей. Спираючись на ці знання, вихователь планує рухливі ігри для кожної вікової групи тільки на основі "Програмно-методичних вказівок".

Зважаючи на підготовленість дітей, умови роботи дитячого садка і клімату даної місцевості, вихователь планує ігри відповідно до їх наростаючої трудності, але так, щоб у них періодично повторювались усі види рухів. В основному документі планування - календарному плані вихователя плануються ігри окремо для занять гімнастикою і рухливими іграми, для прогулянки та для ранкової гімнастики.

Для занять гімнастикою і рухливими іграми вихователь передбачає в своєму плані нові і вже знайомі ігри; у відповідності з програмним змістом на прогулянку або для ранкової гімнастики в середній і старшій групах здебільшого плануються знайомі ігри. В молодшій групі, де використовуються ігри з рухами, з якими діти обізнані з життя, нові ігри вихователь одразу планує для прогулянки.

Вихователь повинен пам'ятати, що однією з найважливіших умов підготовки до гри є врахування підготовленості дітей та вибір, відповідно до пори року і стану погоди, дитячого одягу і взуття.

Під підготовкою дітей до гри слід розуміти наявність у них потрібних рухових навичок і вмінь, відомостей про навколишній світ, організованості. Як ми вже зазначали, якщо в гру включається складний щодо координації рух, краще його розучити напередодні з дітьми у фізичній вправі. Наприклад, у грі "Передача м'яча" учасники, стоячи в колі, передають товаришеві м'яч певним способом, а саме: той, хто передає, вдержує м'яч між долонями зверху і знизу, а той, хто приймає, бере його так само між долонями, але з боків. Досвід підтверджує, що ця гра проходить краще, якщо рух передавання заздалегідь розучений з вихованцями. Саме попереднє розучування руху і становитиме підготовку дітей до наміченої планом гри.

Велике значення має і психологічна готовність дітей до гри. Психологічна готовність створюється не тільки під час оволодіння рухом, а й у процесі пізнання дітьми навколишнього світу і викликання у них інтересу до гри.

Перед початком гри вихователь перевіряє, як одягнені діти. Поки ще нереально ставити питання про спеціальний одяг дітей - учасників рухливих ігор. Проте цілком своєчасно рішуче добиватись раціоналізації дитячого одягу. Він має бути таким, щоб не заважав дітям рухатись. Щодо цього велику роль можуть відіграти батьки, і вихователі повинні роз'яснювати батькам, який саме одяг потрібний для дитини в певну пору року. В усякому разі дитячий одяг має бути по змозі полегшений. Так, узимку під час рухливої гри треба запропонувати дітям скинути рукавички і підняти вуха в ушанці, а восени зняти - з шиї шарфик, якщо на пальті або курточці є верхній гудзик. Якщо восени чи весною надворі тепло, не можна допускати, щоб дітей кутали, бо вони, граючись, можуть перегрітись, що в подальшому може призвести до захворювання. Влітку найкращий одяг для ігор бавовняний. Якщо взимку температура повітря в приміщенні становить + 14, +16, то доцільно, щоб учасники гри були одягнені у фланелевий або трикотажний одяг і без шерстяних кофточок. Щодо взуття, то в приміщенні потрібні тапочки, а на майданчику, залежно від сезону, - звичайне взуття.

Систематичний контроль вихователя за одягом і взуттям дітей у підготовці до гри розвиває у них прагнення самим готуватись до гри.

На закінчення слід ще сказати, що вихователь, готуючись до проведення гри, повинен подбати про створення в приміщенні чи на майданчику гігієнічної обстановки та про підготовку певного місця і приладдя.


2.4 Підготовка місця гри та ігрового приладдя


Успішне проведення рухливої гри значно залежить від попередньої підготовки приміщення, ігрового приладдя, потрібного для даної гри, та розмічення майданчика.

Проводити гру в гігієнічній обстановці дуже важливо, бо коли діти виконують рухи, у них поглиблюється дихання, а отже зростає кількість повітря, яке вони вдихають. Гігієнічність обстановки забезпечується попереднім провітрюванням приміщення та вологим прибиранням його. Майданчик для ігор має бути рівний і добре утрамбований. Щоб улітку чи ранньої осені на майданчику не було пилу, його поливають водою за 1-2 години до виходу дітей на прогулянку. Взимку майданчик регулярно очищають від снігу і злегка посипають піском.

Як у приміщенні, так і на майданчику потрібно мати вільне від будь-яких предметів місце для гри.

У деяких іграх використовують обладнання і дрібне приладдя дуги, обручі, прапорці, шнур, шапочки для вовка чи квочки тощо. Вихователь повинен заздалегідь перевірити справність цього приладдя, щоб уникнути непорозумінь під час гри, коли виявиться несправність того чи іншого приладу.

Підготувавши приміщення (майданчик) та потрібне приладдя, вихователь розкладає його перед початком гри на такому місці, звідки перший-ліпший предмет можна взяти без затримки і негайно використати в грі. М'ячі, якщо їх зберігають у сітках, слід перед грою звідти вийняти, бо тонкі сітки легко сплутуються і можуть затримати вихователя під час гри. Прапорці треба розкласти по одному, в ряд, щоб учасники могли швидко їх розібрати. Довгий шнур слід заздалегідь змотати в клубок: учасникам гри буде легко розкласти його по межі "дому".

Залучення дітей до підготовки приладдя завжди бажане. Часто саме такий прийом дозволяє привернути увагу вихованців до наступної гри. Використовуючи допомогу дітей, вихователь окремим з них доручає принести певний вид приладдя або відлічувати потрібну кількість предметів. Діти можуть допомагати розкладувати ігрове приладдя так, як того вимагають умови гри, наприклад: розставити по кутках кімнати або майданчика прапорці на підставках для гри "Чия ланка швидше збереться", викласти межі "нірки" для зайців.

У деяких іграх потрібно стільки приладів, скільки є учасників, тоді відлічує їх сам педагог.

Підготовка багатьох ігор включає розмічення кімнати чи майданчика.

Буває так. що треба розмітити за умовами гри межі "дому" або "нірку" для зайця, "рів" для вовка тощо. Звичайно, креслити крейдою підлогу кімнати або залу, щоб розмітити місця для гри. значило б подати дітям поганий приклад. Краще примітити рисунок паркету або дошки, що чимось виділяється, позначити місця для учасників гри прапорцями на підставках.

Можна орієнтувати дітей на конкретні предмети: "дупло сови біля піаніно", "барліг ведмедів там, де стілець" та ін. На майданчику краще застосовувати розмічання крейдою; можна також намічати межу і за допомогою гострої палички, але таку лінію діти швидко затоптують. Позначити межу "дому", "нірки" можна природним матеріалом, наприклад, посипати тонкою струминою піску або викладати межу з дрібних камінців, у чому діти візьмуть участь з великим задоволенням.

У молодшій групі не можна позначати шнуром межу "дому", куди тікають діти від ловця. Малюки погано орієнтуються під час бігу і можуть упасти, зачепившись за шнур.

До розмічання майданчика треба обов'язково залучати вихованців середньої і старшої груп, допомагаючи їм справитися з завданням, якщо у них виникне якась затримка.


2.5 Збір дітей для гри


Якщо гра включається в заняття гімнастикою і рухливими іграми, а також у комплекс ранкової гімнастики, то там збір дітей не набуває самостійного значення. В цих заходах відбувається організований перехід від попередньої фізичної вправи до гри. Інша справа на прогулянці. Гуляючи, діти розташовуються по всьому майданчику, захоплюються іграми за власним вибором, і тому завжди виникає потреба зібрати вихованців на майданчику.

Існує кілька найбільш характерних і вживаних у дитячих садках прийомів збору дітей для гри. Використання того чи іншого прийому залежить від того, з якими дітьми і їв якій частині прогулянки проводиться гра. Вихованців молодшої групи найчастіше збирає для гри сам вихователь, скликаючи їх. У середній і старшій групах, крім цього, застосовують ще інші прийоми. Якщо група менше піддається організації, можна домовитись ще в роздягальні, щоб діти, вийшовши на майданчик, нікуди не розходились. Проводячи гру в середині прогулянки, вихователь збирає всіх її учасників за допомогою одного з них. Якщо діти під час прогулянки розходяться по великому майданчику (наприклад, у сільських дитячих садках) або коли близько майданчика пролягає гомінка вулиця, можна сигнали збору подавати за допомогою дзвоника чи бубна, домовившись про це з вихованцями ще до виходу на прогулянку.

У старшій групі іноді вносять елемент змагання у швидкий збір для гри. Для цього заздалегідь розподіляють дітей на дві-три групки і домовляються, за яким сигналом вони мають зібратись у визначеному заздалегідь місці, а потім відзначають перед усіма ту групку, яка зібралась швидше від інших. Цей прийом, звичайно, вносить різноманітність у роботу, але якщо його застосовувати дуже часто, він швидко втрачає свій вплив на учасників гри.

Не рекомендується затягувати збір дітей на гру, щоб у них не охолонув інтерес до неї. Проводити збір треба за 1 - 2 хвилини, не більше. З досвіду вже відомо, що коли систематично проводити рухливі ігри на прогулянці, діти досить швидко збираються.

У молодшій групі, поки діти не звикли гратись спільно, можна проводити ігри з неповним складом. Поступово вихователь добивається залучення всіх дітей до групової гри. Для цього він застосовує різні прийоми. Наприклад, можна почати гру з неповною групою і уважно стежити за рештою вихованців. Після початку гри вони можуть через деякий короткий час зацікавитись і підійти до тих, хто бере участь у грі. Треба використати цей інтерес і одразу. включити їх у гру, не фіксуючи уваги на їх запізненні. Малоорганізовану дитину вихователь, коли гра відбувається в колі, може поставити коло себе. Дітям, які не виявляють інтересу, доручається в грі принести якесь приладдя або виконати роль ведучого, якщо, звичайно, вихователь знає, що дитина справиться з цією роллю добре. Якщо в цьому є хоч найменший сумнів, такого доручення давати не можна.

У середній і старшій групах ще настирливіше треба добиватись залучення дітей до групових ігор. Проте і в цих групах вихователь має діяти не формально, а застосовувати прийоми залучення дітей до гри, обов'язково зважаючи на їх індивідуальні особливості Деякі діти іноді лінуються гратись, прагнучи більше посидіти на лавці, або, захоплюючись якоюсь іншою діяльністю, що їм припала до смаку, вперто відмовляються від участі в груповій грі. Вихователь повинен знати причини такого ставлення, і в цьому йому має допомогти знання дітей. Якщо дитина, наприклад, умисно ухиляється від участі в грі, доречно настійним тоном зажадати її участі. А з дітьми, що легко стомлюються, новачками, які не звикли до спільних ігор, можна застосовувати деякий час ігри невеликими групами, дати новим вихованцям змогу звикнути до великого колективу.

Добиваючись залучення всіх дітей до спільних ігор, вихователь періодично проводить ігри і невеликими групами Діти 5 - 6 років люблять збиратись по двоє-четверо і гратись; такі ігри вони можуть організовувати і самі.

Зібравши дітей, вихователь розміщає їх на майданчику так, щоб усім було зручно слухати його пояснення гри, яку він має проводити. Якщо є місця для сидіння, краще, звичайно, дітей посадити, бо від стояння на місці вони швидко стомлюються, починають ворушитись, позирати вбік, а часто і пустувати, не слухаючи пояснень вихователя.

Якщо ігри починаються з кола, доцільно спочатку поставити вихованців у коло, а вже потім роз'ясняти зміст гри.

На майданчику дітей можна розміщати півколом або в "домі", звідки вони починатимуть гру. Вихователь, в свою чергу, повинен правильно вибрати для себе місце, звідки він пояснюватиме гру і звідки всі діти добре його чутимуть і бачитимуть.

Якщо діти перебувають у "домі" на одному кінці майданчика, вихователь, пояснюючи гру, стає напроти "дому". Якщо ж гра відбувається в колі, то віл стає в коло разом з дітьми. Не можна ставати в центр кола, бо тоді частина учасників гри опиниться за спиною вихователя.

Організацію дітей до гри закінчено, починається дія. Тепер хід гри залежить цілком від якості керівництва нею з боку вихователя.


2.6 Вимоги до керівництва вихователя грою


До вихователя в керівництві грою ставляться певні методичні вимоги, додержання яких забезпечить успішне її проведення.

1. Вихователь повинен спрямовувати рухливу гру на виховання у дітей позитивних якостей: дружби, товариської підтримки, чесності, сміливості, витримки. Для нього вихователь має наполегливо добиватись виконання дітьми в ході гри правил.

Наприклад, у грі "Хитра лисиця" є правило: "лисиця" виявляє себе лише після того, як діти тричі спитають: "Хитра лисице, де ти?". При цьому "лисиця" вибігає в центр кола і лише тоді починає ловити. В одному випадку в такій грі хлопчик, якого призначили бути "лисицею", не вийшов на середин кола, а одразу почав квачити дітей, що не встигли ще розбігтися з кола. Звичайно, хлопчик поквачив багатьох з них. Але тут самі його товариші виявили, що "лисиця" порушила правило.

Коли гра закінчилась, вихователь назвав кращим ведучим не цього хлопчика, а іншого, який грав чесно, за правилами, хоч і поквачив менше дітей, ніж той, хто нехтував правилами. Така оцінка вихователя знайшла одностайну підтримку всієї групи.

2. Керівництво грою має сприяти виявленню самостійності й ініціативи в її учасників. Для цього треба у всіх групах проводити не тільки ігри, заплановані вихователем, а й ігри, в які бажають гратись самі діти. Корисно іноді вносити в хід гри зміни з ініціативи їх учасників. Так, у грі "Чия ланка швидше збереться" вихователь використав музичний супровід і регулював за його допомогою ритм ходьби дітей тоді, коли вони розходились по всій кімнаті. Гру повторили, і знову вихователь застосував музичний супровід, причому помітив, що дітям не подобається обмеження їх рухів музикою вони просто хотіли побігати. Саме з таким проханням ("дозвольте побігати") і звернулась до вихователя одна дівчинка. Дозволивши дітям побігати перед шикуванням у ланки, вихователь відповідно змінив темп музики на швидкий.

Гра одразу ж помітно пожвавішала, і діти тепер нічого не мали проти музичного супроводу.

Щоб розвивати у дошкільників ініціативу, корисно іноді доручати кому-небудь з них вибір ведучого. Наприклад, після того як гру було проведено з тим ведучим, якого призначив вихователь, цій дитині пропонують самій вибрати наступного ведучого.

3. Керівництво вихователя повинно забезпечувати в грі закріплення і вдосконалення рухових навичок у дітей. Не може викликати задоволення така гра, в якій учасники, захоплюючись емоціональною стороною, не правильно виконують рухи. Наведемо приклади. Наслідуючи в грі "зайчиків", дошкільники повинні підстрибувати на обох ногах одночасно: зображаючи "мисливців", вони роблять повний замах рукою при метанні м'яча; граючи роль "бджіл", діти мають вилазити з дупла дерева, тобто злазити, а не зстрибувати з драбини і т.д.

Добиваючись правильного виконання дітьми рухів, вихователь, проте, не повинен спиняти гру, щоб виправити помилки в рухах. Зауваження про помилки в русі треба робити по ходу гри або в паузі між її повтореннями.

4. Дуже важливою стороною керівництва грою є врахування вихователем вікових та індивідуальних особливостей дошкільників.

Вихователеві доводиться завжди мислено зважувати вплив на дітей методичних прийомів проведення гри перед тим, як їх застосувати. У грі не повинно були надто багато галасу, багато приладдя, а також різких сигналів - усе це стомлює нервову систему дошкільників.

У кожній групі зустрічаються діти з властивостями, які потребують особливої уваги вихователя: з ослабленим здоров'ям наслідком недавно перенесеної хвороби; з негативними рисами в поведінці себелюбством, бажанням завжди, у всіх іграх, бути на перших ролях або, навпаки, з боязкістю, невмінням активно діяти в колективі. Відповідним повинно бути і керівництво вихователя. Він стежить за тим, щоб діти з ослабленим здоров'ям не рухались багато в грі, поступово залучає до ролі ведучого всіх дітей, а не тільки найздібніших з них. Особливості застосування рухливих ігор у педагогічному процесі

Під час вибору рухливих ігор враховуються певні вимоги:

1. Ігри добираються відповідно до педагогічних завдань. Вихователь керується програмою виховання дітей дошкільного віку, де наводяться приклади типових ігор, визначено переважаючий рух у цілій грі. Варто чітко визначати, які вміння і навички в цілій грі закріплюються, які фізичні якості розвиваються, яка виховна мета реалізується.

2. Під час вибору рухливої гри зважають на рухову підготовленість дітей, їх руховий досвід, інтереси та уподобання. Зміст гри має бути доступний дітям, відповідати їхнім інтересам, нагадувати цікаві явища навколишнього життя. Крім цього, рухи, які діти виконуватимуть у грі, мають бути добре засвоєні. Не рекомендується добирати ігри, у які входять недостатньо знайомі рухи, адже діти, захопившись сюжетом гри, не стежать за правильністю виконання рухових дій. Під час вибору гри для самостійно-рухової діяльності потрібно зважати на бажання дітей, стать, уподобання, досягнення дітей у руховій сфері;

3. Під час вибору рухливої гри враховуються її місце у режимі дня. Рухливі ігри проводяться на ранковій, денній та вечірній прогулянках.

Для ранкової гімнастики можна інколи добирати ігри малої рухливості.

Для фізкультхвилинок добираються ігри середньої рухливості, це можуть бути хороводні ігри, з римованим текстом.

Для фізкультпауз - ігри малої, середньої та великої рухливості.

На заняттях з фізичної культури рухливі ігри можна використовувати на початку заняття у вступній частині - це ігри, які містять рухові дії для розвитку уваги, організованості та навичок з перешикування. В основній частині - ігри великої рухливості з максимальним навантаженням на дітей з основним рухом, що не був запланованим на занятті. У прикінцевій частині - малорухливі ігри.

Рухливі ігри використовуються для планування фізкультурних свят, розваг, пішохідних переходів.


2.7 Пояснення і показ дій


У деяких випадках пояснення гри вихователі починають з прийому нагадування, за допомогою якого можна піднести інтерес вихованців до наступної гри. Такий прийом застосовується особливо тоді, коли сама назва гри, сказана вихователем, не викликає у дітей емоційного піднесення. Ось приклад застосування такого прийому пояснення гри.

Вихователь повідомив дітям назву нової гри "Совонька". Помітивши, що на цю назву хлопчики й дівчатка ніяк не реагують, він нагадує, їм про совоньку на полюванні. "Пригадайте це оповідання", каже вихователь і тут-таки ставить навідні запитання: "А хто з вас згадав, коли сова спить?", "А коли вона вилітає на полювання?". Таке пов'язування образу наступної гри з персонажем знайомого дітям оповідання стимулює роботу дитячої уяви, викликає певні уявлення про цей образ і підносить емоціональний стан учасників гри.

У молодшій групі, де кругозір дітей порівняно невеликий, дуже корисно починати пояснення ігор з нагадування знань, що їх діти дістали в процесі спостережень над навколишнім життям. Так, перед тим як Проводити гру "Горобчики і автомобіль", вихователь нагадує дітям, що під час минулої прогулянки по вулицях міста вони бачили горобчиків:

Горобчики пострибували на доріжці, дзьобали зернятка, а коли ви підійшли до них ближче, горобчики розправили крильця, злетіли на дерево і розсілись там на гілках.

Діти, згадавши про цей випадок, який трапився з ними під час прогулянки, почали посміхатись, їх обличчя відбили інтерес і увагу, що їх вихователь використав для дальшого пояснення гри.

Іноді для посилення інтересу дітей до наступної гри корисно прочитати відповідний вірш. Наприклад, до згаданої вже гри "Горобчики і автомобіль" можна прочитати знайомий дітям вірш Г. Бойка "Прилітайте під вікно":


Сніг-сніжок! Сніг-сніжок!

На снігу сліди пташок.

Це горобчики стрибали,

Мабуть, їстоньки шукали.

Та поживи, бач, нема

Замела усе зима...

Ой ви, пташки куцохвості,

Наші друзі, наші гості,

Прилітайте під вікно -

Є в кормушці вам пшоно.


Якщо проводиться знайома вихованцям гра, інтерес до неї можна активізувати за допомогою нагадувань. Так, перед проведенням знайомої дітям гри "Рибалки і рибки" вихователь, не називаючи її, каже:

Сьогодні я піду ловити рибу. І невід у мене є, - показує при цьому мотузку з тягарцем у вигляді мішечка з піском, та ось помічника мені потрібно вибрати хорошого, такого, який умів би невід швидко підхоплювати. Зараз виберу собі поміж вами саме такого помічника.

Коли вихователь виголошував останні слова, деякі діти почали посміхатись напевне, вони вже здогадались, про яку саме гру йдеться. Тоді вихователь ставить пряме запитання: "А хто мені скаже, в яку пру ми гратимемось?"

Діставши правильну відповідь, вихователь продовжує пояснювати зміст гри. Уміння привернути увагу вихованців до іграшки, яку буде використано в наміченій грі, також підмостіть їх зацікавленість, особливо в молодшій групі.

До пояснення гри "Мій дзвінкий, веселий м'яч" у молодшій групі вихователь ударив м'ячем об підлогу перед дітьми, які сиділи на стільцях.

Подивіться, діти, як високо підстрибує м'яч, сказав вихователь. Послухайте уважно віршик про м'яч:


Мій дзвінкий, веселий м'яч,

Ти куди помчав навскач9

Білий, жовтий, голубий,

Зупинися, друже мій!


Далі, кинувши м'яч в бік від дітей так, щоб він котився, відскакуючи від підлоги, вихователь пояснив: "Ось як м'яч пустився вскач! Піди, Валю, дожени м'яч і принеси його мені".

Одержавши від дитини м'яч, вихователь назвав гру і потім пояснив її. Використання загадок і картинок також підносить інтерес до ігор. А виникнення інтересу до наступної гри вже створює сприятливий грунт для сприйняття дітьми пояснення вихователя.

За допомогою пояснення вихователь у дохідливій, зрозумілій формі передає дітям відомості про гру. Тому пояснення має бути образним, послідовним і лаконічним, тобто без зайвих деталей; тоді діти добре засвоюють зміст поясненої вихователем гри.

Не кажучи вже про те, що мова вихователя має бути грамотною (це є непорушний закон для кожного, хто хоче виховувати дітей), вій повинен пожвавлювати пояснення зміненням інтонації, сили голосу, але так, щоб це відповідало змістові пояснюваного. Так, у поясненні гри "Миші і кіт" вихователь, говорячи про те, що "мишки вибігають з нірок тоді, коли кіт спить", вимовив ці слова тихим, вкрадливим голосом, а потім голосно вигукнув: "А коли кіт прокинеться, мишки швидко тікають у нірки"

Дитяча увага була захоплена таким виразним поясненням.

Пояснення, виголошене монотонним голосом, скоромовкою або перенасичене повторенням подробиць, діти засвоюють погано. Нерідко саме через таке пояснення вони порушують правила гри. Щодо змісту поясненя нової гри. то воно може включати приблизно таке: їі назву, розподіл ролей; вказівки на те де перебувають діти на початку гри, дії учасників у ході гри; сигнали на початок дій; правила гри.

Відомий спеціаліст в галузі фізичного виховання дошкільників Г.І. Бикова описує в одній із своїх праць вдалий приклад пояснення вихователем гри, який можна брати як взірець. Наводимо це пояснення гри "Горобчики і кіт".

"Діти, будемо гратися в гру "Горобчики і кіт". Кіт сидітиме ось тут, вихователька показала на місце в одній стороні майданчика, і грітиметься на сонечку". Потім вона окреслила велике коло: "Тут, за колом, будуть горобчики. Котом буде Поля. Полю, займи своє місце! Горобчики, станьте за колом!".

Хлопчики і дівчатка зайняли свої місця. Вихователька продовжувала: "У колі насипано багато зернят. Горобчики влітають у коло, щоб подзьобати зернятка, а потім вилітають з нього. Кіт спить. Але як тільки я скажу "кіт прокинувся", всі горобчики вилітають швидше за коло, а кіт їх ловить. Ловити можна тільки тих горобчиків, які не встигли "вилетіти" за коло.

Якщо гра добре знайома дітям, пояснення її скорочується, насамперед за рахунок сюжету. Але навіть у знайомій грі абсолютно обов'язково назвати гру, розподілити ролі, нагадати правила. Щоб нагадати знайомі правила, краще активізувати самих дітей. Роблять це за допомогою прямого запитання "Коли лисиця починає ловити дітей?" або навідного: "А що робить лисиця після того, як діти тричі спитають її: "Хитра лисице, де ти?"

Пояснення може підкріплятись і іншим методичним прийомом проведення гри показом рухів (дії) в грі. Показом вихователь створює у дітей уявлення про рухи і дії в певній грі. Показ може бути двояким.

В іграх, де дії учасників відбуваються в індивідуальному порядку, начебто незалежно одна від одної (наприклад, в іграх типу "Ведмідь у бору"), треба показати дію одного учасника.

Коли ж в іграх є узгодженість рухів (наприклад, гра "Ловіння метеликів"), слід показувати дії групці учасників (у грі "Ловіння меіеликів" дії дітей, які зображують "сачок" і "метелика").

Показ має бути чітким, демонструвати головне, викликати у вихованців бажання наслідувати йото. Але показ в іграх не є таким обов'язковим, як пояснення. Цей прийом потрібно застосовувати лише в тих іграх, в яких діти виконуватимуть незнайомий або погано засвоєний рух (дію). До показу залучають і самих дітей, якщо вони добре засвоїли потрібний рух. Наприклад, у грі "Зайці і вовк" вихователь, прагнучи звернути увагу дітей на те, що зайці вистрибують з нірки легко, нечутно, пропонує одному з хлопчиків "Васю, покажи, як зайці вистрибують з нірки, щоб вовк їх не почув".

Іноді в ході гри вихователь встановлює, що багато дітей виконують рух з помилками, хоч цей рух їм добре відомий. Часто таке явище спостерігається в іграх "Вовк у рові" та "Жаби і чапля". Замість того щоб перестрибувати через "рів" або виплигувати з "болота", діти просто переступають через перешкоду. В принципі в таких випадках можливий повторний показ того самого руху в паузі між повтореннями гри. Але щоб не охолодити інтерес дітей до гри, не слід витрачати на показ багато часу.

Методичні прийоми пояснення й показу гри можуть супроводити гру або передувати їй. У молодшій групі якраз пояснення й показ найчастіше відбуваються у ході гри. Наприклад, пояснюючи і показуючи гру "Квочка і курчата", вихователь спочатку називає її, розподіляє ролі і пропонує "курчатам" присісти в гнізді. Потім, узявши на себе роль "квочки", вихователь кличе курчат: "Ко-ко-ко-ко". "Курчата" йдуть слідом за "квочкою" на лужок. "Курчата шукають зернятка", каже вихователь і, відвівши прямі руки трохи назад, наче крильця у курчати, пересувається по залу. Діти наслідують рухи вихователя. "Курчата скубуть травку", присідає вихователь на одному місці, опустивши руки, а за ним те саме роблять хлопчики й дівчатка. Раптом вихователь) голосно вигукує. "Дощ пішов, біжіть, курчата, в гніздо!" і разом з усіма учасниками гри біжить до "гнізда".

У середній і старшій групах, як правило, пояснення і показ роблять до початку гри. Це має позитивне значення для розвитку в дітей самостійності й здатності виконувати рухи і дії за уявою.


2.8 Розподіл ролей між учасниками гри


Призначення дітей на певні ролі в грі з одним з важливих методичних прийомів піднесення їх активності та виховання у них ініціативи. Тому основним правилом у розподілу ролей є поступове залучення всіх дітей на активні ролі в грі. Ролі розподіляють під час пояснення гри.

Найактивнішою в грі є роль ведучого. Призначаючи ведучим якогось хлопчика чи дівчинку, вихователь зважає на їх індивідуальні якості її особливості. Так, якщо гра нова, краще першою призначити на цю роль ту дитину, яка через свої особливості краще, справиться з роллю ведучого і виконуватиме її так, щоб гра одразу припала всім дітям до вподоби. Це, звичайно, зовсім не значить, що першими ведучими будуть обов'язково найздібніші, найрозумніші з вихованців. Наведемо такий приклад.

У старшій групі одного дитячого садка хлопчик на ім'я Вася чудово влучав м'ячем у ціль, умів швидко й точно прицілюватись. хоч, коли брати загальну активність і розумові здібності, то тут інші діти багато в чому його випереджали. Але вихователь, проводячи вперше в цій групі гру "Квач з м'ячем", призначив першим квачем саме Васю. В ході гри хлопчик влучно цілився, і гра набула дуже динамічного характеру, одразу сподобавшись усім її учасникам. І коли гра закінчилась, діти попросили вихователя продовжити її.

У практиці дістали поширення кілька прийомів призначення ведучих.

Подамо найпоширеніші.

Призначення ведучого вихователем. Цінність цього прийому полягає в тому, що він дозволяє регулювати залучення дітей на роль ведучого; його систематично практикують вихователі в усіх вікових групах дитячих садків. Проте цей прийом перешкоджає використовувати дитячу самодіяльність у виборі ведучого Тому треба суміщати прийом призначення з іншими прийомами.

Призначення ведучого дітьми. Цей прийом частіше застосовують у середній і старшій групах, і його можна використати в грі, наприклад, так: викликавши дитину, вихователь пропонує їй, щоб вона сама призначила ведучого.

Прийом цей хороший тим, що навчає дітей самостійно проводити гру. Але вихователь повинен пам'ятати, що іноді той чи інший хлопчик (дівчинка) виходить з мізкувань особистої симпатії і може призначати ведучим свого товариша, а більшість дітей залишатиметься осторонь виконання активних ролей.

Тому вихователь повинен регулювати прийом вибору ведучого за допомогою вихованця, певним чином. Для цього він пропонує підняти руки тим дітям, які ще не були ведучими, і дозволяє одному з них обрати ведучого серед цих дітей.

Не рекомендується питати дітей, хто з них хоче бути ведучим, бо всі почнуть галасувати: "Я, я, я'".

Призначення ведучого за допомогою лічилочки, тобто добре римованого вірша. Цей прийом можна частіше застосовувати в іграх на прогулянці, де час не такий обмежений, ніж на заняттях гімнастикою і рухливими іграми. Лічилочка допомагає краще організувати дітей для початку гри.

Як лічилочку звичайно використовують будь-який добре римований вірш:


Вийшли

миші

із щілини.

Дивляться,

котра година.

Раз,

Два,

Три,

Чотири -

миші смикають за гирі.

Пролунав жахливий дзвін.

миші врозтіч -

до щілин.


Прийом лічилочки добрий тим, що він посилює ігровий момент, але водночас вносить елемент випадковості в призначення ведучого. Може трапитись, що одна й та сама дитина в результаті застосування лічилочки може два, а то й три рази бути обраною на роль ведучого. На цей випадок вихователь повинен мати в запасі інший добре римований вірш, щоб не допустити повторного призначення ведучим одного й того самого вихованця.

У молодшій групі вихователь, застосувавши лічилочку для піднесення інтересу дітей до гри, показує її сам, а в середній і старшій групах самі діти. Але вихователь повинен простежити за тим. щоб діти вимовляли слова злито, разом, не допускаючи скандування по складах.

Призначення ведучого "стрілочкою". Найбільший успіх цей прийом має в іграх молодшої групи. Малюкам дуже подобається, коли вихователь, заплющивши очі, випрямленою рукою, "наче стрілочкою", проводить уздовж дітей і. нарешті, зупиняє її на комусь, хто й буде "котом" або "автомобілем". Позитивні якості й недоліки цього прийому такі самі, як і попереднього

Розподіл ролей в іграх має на увазі не тільки призначення ведучого, а й залучення дітей на інші ролі в певній грі.

В іграх середньої і старшої груп, крім ведучого, всі інші учасники можуть виконувати різні ролі. Наприклад, у грі "Карасі і щука", крім ролі щуки, діти виконують інші ролі, зображуючи "карасів" і "кам'янці" на березі ставка.

Якщо в грі всі учасники поділяються на підгрупи відповідно до розподілу ролей, то треба передбачити розподіл дітей залежно до їх сил так, щоб кожна підгрупа була приблизно рівною по силі і щоб у кожній було однаково хлопчиків і дівчаток.

Організація та методика проведення рухливих ігор з дітьми молодшого дошкільного віку

Для дітей першої та другої молодших груп підбираються ігри з нескладним змістом. Правил у цих іграх небагато - одне, два. Невелика й кількість ролей. Важливо також враховувати й те, що в цьому віці дитина погано володіє своїми рухами: часто втрачає рівновагу, падає, докладає багато зусиль під час виконання фізичних вправ. Тому ігри добираються з обов'язковим чергуванням руху й відпочинку.

Спочатку ведучим має бути вихователь. Він регулює рухи дітей, щоб вони занадто не збуджувались і не втомлювалися. Цікаво проведена вихователем роль ведучого створює бадьору, емоційну атмосферу, сприяє залученню всіх вихованців до гри, активізує їхні дії. Поступово, коли діти молодшої групи засвоять правила гри та звикнуть до організованих дій, їх можна залучити й до виконання ролі ведучого.

У своїй науково обгрунтованій методиці проведення рухливих ігор педагог А.І. Бикова пропонує умовно виділити три періоди в плануванні та організації рухливих ігор з дітьми молодшого дошкільного віку.

Завдання першого періоду (вересень - жовтень) - привчати малят гратись разом, використовуючи різноманітні іграшки, м’ячі, обручі. Водночас можна починати проводити й колективні ігри, об'єднуючи 10 - 12 дітей. Ігри добирають прості за змістом і характером рухів. Діти виконують цікаві та нескладні завдання: підбігти до вихователя, наздогнати м’яч, знайти предмет та ін. У цих іграх кожна дитина діє в своєму темпі. Її рухи ще не пов'язані з рухами інших дітей. Після одного - двох повторень вони повністю оволодівають правилами гри.

Наступний період триває з листопада по квітень. Він охоплює пізню осінь, зиму і ранню весну. Завдання вихователя в цей період - підвищити активність дошкільнят, привчати їх пристосовуватися до сезонних явищ. Тому в цей час добираються ігри, у яких діти можуть рухатись без особливих труднощів навіть у теплому одязі. Це ігри з бігом і ходьбою по всьому майданчику, з катанням м'ячів, кульок, і проводяться вони в приміщенні. Рухливі ігри, що їх організовує вихователь у цей період, поступово ускладнюю.

У літній період (травень - серпень) легкий одяг дітей і рівень їхньої підготовки дають змогу використовувати різноманітні рухи (підлізання, стрибки, ловіння). Завдання вихователя в цей період - збагатити руховий досвід дошкільнят, удосконалити набуті ними рухові навички. Уводячи нові ігри, а розучені раніше проводяться в ускладненому варіанті.

Діти цього віку особливо емоційно сприймають образи гри. Тому, стимулюючи правильне виконання рухів, враховуються саме цю властивість їхньої психіки. Наприклад, радять пострибати, як зайчики, пройти тихо, як мишка або котик. Нестійка поведінка й швидка збуджуваність дошкільнят потребують від вихователя спокійного, бадьорого тону. Гру треба проводити жваво і весело.

Тривалість гри для дітей першої молодшої групи становить у середньому 5 - 7 хв з повторенням кожної з них 3 - 4 рази. У дітей другої молодшої відповідно 6 - 8, кількість повторень 3 - 5.


2.9 Організація та методика проведення рухливих ігор з дітьми середньої групи


У середній групі діти починають цікавитися результатами своїх дій: точно влучати м’ячем у ціль, перестрибувати через "струмок"; пролізати в обруч, не торкнувшись його. Збільшення рухових умінь дає змогу проводити різноманітні ігри з метанням, стрибками, лазінням.

Протягом року зміст ігор, рухові завдання, правила і взаємодії дітей поступово ускладнюються. Якщо гра становить певні труднощі, її краще проводити з меншою кількістю учасників.

Надмірна рухливість дітей цього віку та їхнє невміння раціонально використовувати свої сили вимагають особливого підходу в дозуванні ігор. Вихователь стежить, щоб рухи чергувалися з короткочасним відпочинком. Навіть коротка пауза дає змогу дітям відновити свої сили і заспокоїтися після бігу або стрибків. У цей час діти обмінюються враженнями. Загальна тривалість рухливої гри дошкільнят середньої групи 8 - 10 хв, кількість повторень 3 - 5 раз.


2.10 Організація та методика проведення рухливих ігор з дітьми старшого дошкільного віку


У дітей старшої групи руховий досвід багатший порівняно з малятами 3-4 років, і це дає можливість ширше використовувати в іграх більш складніші рухи. Наприклад, біг зі зміною напряму, кидання та ловіння м’яча, стрибки - але доповнені різними атрибутами, предметами та прискореніші.

З великою зацікавленістю діти грають у ігри, в яких передбачається розподіл на підгрупи (команди). У іграх "Не спізнюйся", "Чия ланка швидше збереться" та ін. вони привчаються в інтересах своєї команди добиватися перемоги, виявляти рішучість, спритність, витримку.

Вихователь підбирає ігри відповідно до мети, яку поставив формування певних рухових навичок, виховання витримки, сміливості, організованості. Визначення й конкретизація загальної мети запобігають випадковості у доборі ігор. Одна й та сама мета може ставитися в різних іграх. Наприклад, рухові навички у метанні в ціль удосконалюються в іграх "Мисливці і зайці", "Влучити в обруч", але конкретизуються у вигляді різних зрозумілих і цікавих завдань. У грі "Влучити в обруч" пропонується влучити м’ячем у нерухому горизонтальну ціль, а у грі "Мисливці і зайці" - у ціль, що рухається. По суті, удосконалюється одна й та сама рухова навичка, але умови виконання різні.

Успіх гри значною мірою визначається правильною організацією дітей. Перед тим як пояснювати нову гру, слід повторити з дітьми найскладніші для них рухи. Важливий момент у керівництві грою - дозування рухів, особливо в іграх з бігом, лазінням, стрибками. Тривалість безперервного бігу зі швидкістю вище середньої для дошкільнят цієї групи становить 30 - 35 с за одне повторення гри. Кількість повторень залежить від її змісту, але не повинна перевищувати 4 - 5 раз. Між повтореннями - короткі паузи для відпочинку. Дуже важливо регулювати навантаження в рухливих іграх узимку, коли одяг утруднює рухи. Потрібно стежити, щоб діти не перегрівались і не втомлювалися. Загальна тривалість рухливої гри 10 - 12 хв.


2.11 Організація та керівництво рухливою грою


Рухливі ігри мають багато переваг перед гімнастичними вправами і незамінні для рухового розвитку дитини. Розглянемо їхні особливості:

Емоційна насиченість надає рухливим іграм привабливості, мобілізує зусилля дитини, дарує їй радість і задоволення. Емоційне піднесення зростає завдяки наявності в іграх елементів несподіванки та змагання.

Характер рухової діяльності в більшості ігор забезпечує роботу значної маси великих м’язів (біг, стрибки, кидання), що відповідає особливостям рухового апарата дошкільняти.

Різноманітність рухів - заміна під час гри одних видів іншими (діти бігають або тихо підкрадаються, присідають, нахиляються вперед або зупиняються) - запобігає швидкому стомлюванню.

Можливість саморегулювання темпу, енергії та тривалості рухів (за бізаням і відповідно до потребі можна або пришвидшити чи сповільнити біг, або зробити перерву й присісти) робить гру привабливою, рухи легше виконуються.

Можливість для проявів особистої ініціативи дітей (попри готовий зміст гри й окреслювань правилами довільних рухів є достатній простір для власних пропозицій) активізує рухову творчість.

Наявність передумов для розвитку ряду психічних якостей - колективізму, дисциплінованості, сміливості, винахідливості тощо - сприяє моральному становленню дитячої особистості.

Рухливі ігри стимулюють розумовий розвиток дитини, регулюючи й поглиблюючи її уявлення про довкілля, розвиваючи увагу, пам’ять, спостережливість. За їхньою допомогою можна виховувати моральні якості: сміливість, рішучість, чесність, почуття товариськості. Вони допомагають також педагогові виховувати в дошкільнят естетичні почуття. Динамічність, чіткість, плавність рухів, чіткі шикування (у пари, колони, коло),різні фігури, образи, словесний супровід тішать малих, учать їх розуміти красу.

Отже, рухлива гра є потребою здорової дитини, дарує їй радість і втіху, розвиває здатність усвідомлювати свої дії та вчинки, сприяє формуванню внутрішнього ставлення до того, що її оточує. Тобто рухлива гра є для дітей своєрідною формою пізнання світу, задовольняючи їхні пізнавальні, соціальні, моральні й естетичні потреби.

Але рухливі ігри будуть чудовим виховним засобом лише за умови, якщо буде забезпечено правильне керівництво з боку вихователя. Ця вимога зумовлюється своєрідним характером такої рухової діяльності дітей.

Найпоширеніші серед дошкільнят два види рухливих ігор - сюжетні та несюжетні (ігрові вправи). В основу сюжетно-рольових ігор покладено життєвий досвід дитини, її уявлення про навколишній світ (дії людей, птахів, тварин тощо). Для ігрових вправ характерна конкретність рухових завдань відповідно до вікових особливостей та фізичної підготовки дітей. До несюжетних ігор належать, зокрема, рухливі ігри з елементами змагань (індивідуальні або групові). Деякі ігри цієї підгрупи проводяться без розподілу гравців на команди - тоді кожна дитина намагається виконати завдання якомога краще, граючи за себе.

У дошкільному закладі ігровою діяльністю керує педагог. Його роль залежить від характеру самої гри і від сезону, від кількісного та вікового складу групи, від поведінки учасників, їхнього фізичного стану та рівня рухового розвитку.

Плануючи ту чи іншу гру, вихователь має знати, які саме навички та якості він хоче в ній розвинути або закріпити: в одній грі переважає біг, в іншій - метання, одна потребує витримки, інша - спритності тощо.

Діти полюбляють рухливі ігри й охоче грають у них, однак не завжди збираються на гру швидко й організовано. Тому дуже важливо правильно зібрати дітей для проведення рухливих ігор, бо їм буває важко полишити улюблену іграшку чи захопливу творчу гру. Насамперед треба вдало вибрати час, і особливо це стосується ігор на повітрі. Рухливу гру можна проводити на початку, в середині й наприкінці прогулянки залежно від того, яке заняття їй передувало і який її загальний характер. Якщо перед цим були спокійні заняття, то гру можна організовувати на початку, а якщо малі захопилися цікавою грою, не слід уривати їх - краще зібрати для рухів уже наприкінці прогулянки. Часом буває так, що трудовий процес або творча гра швидко закінчується, і дітям важко знайти собі іншу справу чи забаву. В такому разі можна програти з ними в рухливу гру відразу ж після цього. Малят подеколи доводиться збирати не один раз, тому що вони не можуть довго зосереджуватися на чомусь одному й часто не знають, що робити далі. Ось тут на допомогу приходить вихователь і проводить з ними нескладну рухливу гру.

Збирати малих на гру слід не довше ніж 1-2 хвилини. Довготривалий збір послаблює інтерес і дезорієнтує дітей.

Перед проведенням гри необхідно зацікавити нею дошкільнят - це допоможе їм краще засвоїти правила, чіткіше виконувати рухи, створить емоційне піднесення. Посилити інтерес до гри можна, скажімо, ставлячи дітям запитання або використовуючи іграшки, картинки, казки або вірші на відповідну тему, загадки. Коли малі зберуться, вихователь повідомляє назву гри, розповідає її зміст (стоячи так, щоб усі його бачили). Викладає зміст гри й пояснює правила чітко, лаконічно. Ось приклад. Під час гри "Хитра лисиця" дівчинка, яка виконувала роль Лисиці, довго не відгукувалася на запитання дітей: "Хитра Лисице, де ти?" Виявилося, що вихователь, пояснюючи гру, сказав дітям: "Лисиця повинна стояти і мовчати, тому що вона хитра". Але до якого саме моменту вона має мовчати, забув чказати, тож дитина-Лисиця слухняно й мовчала.

Важливе значення має також інтонація: слово вихователя, відповідно інтоноване, набуває особливої ваги й особливого змісту. Тож педагог під час проведення рухливої гри має бути жвавим, але водночас спокійним.

Складні ігри не слід пояснювати відразу - пояснення можна чергувати з розподілом ролей між гравцями, з показом деяких рухів, які можуть виявитися заскладними для дошкільнят. Вихователь сам показує потрібні рухи або вибирає для цього когось із дітей.

Суттєвою умовою при формуванні рухових навичок є попереднє подання руху - словесне або наочне. Не слід зловживати під час гри вказівками і поправками щодо точності й правильності виконання, бо це лише забирає радість від гри, зменшує її емоційність. У середній та старшій групах навчання рухів проводиться здебільшого на заняттях з фізичної культури, а в рухливих іграх закріплюються набуті навички. В молодшій групі розвиток рухів здійснюється загалом у процесі рухливих ігор. Проте якщо малята ще недостатньо оволоділи якимось рухом, не можна закріплювати у грі неправильно сформовані навички. Так, якщо у грі "Ведмідь і бджоли" деякі діти, лазячи, не змінюють ноги, а приставляють одну до одної, вихователь звертає увагу на помилку, зазначає, як треба лазити, пропонує подивитися на товариша, який робить рух правильно, а потім продовжує гру.

Під час гри педагог спостерігає поведінку всієї групи й окремих дітей. Своїм жвавим інтересом підтримує в малих радісний настрій, заохочує прояви винахідливості, рішучості, спритності, ініціативи. Водночас він стежить за тим, щоб діти не перевтомлювалися. Повторюємо: участь дорослого у грі залежить від характеру самої гри, від складу групи й ігрової поведінки дошкільнят. Що менший вік дітей, то активнішим має бути вихователь. У молодшій групі він грає разом з дітьми або виконує головну роль і водночас керує грою, подає сигнали, стежить за дотриманням правил. У середній, а особливо у старшій групі педагог лише спочатку виконує головну роль, а потім передає її дітям. Вихованці старшої групи поступово привчаються самостійно проводити гру у великому гурті.

Розподіляючи дітей для гри, вихователь об’єднує слабших і тих, что не вміє виконувати вправи, із сильнішими (особливо в тих іграх, де є елемент змагання); хлопчиків - з дівчатками. Під час гри стежить, щоб діти не були тривалий час не залучені, оскільки в них може зникнути інтерес і вони не одержать достатнього фізичного навантаження.

Особливої уваги потребує виконання гравцями правил рухливої гри. Ці правила мають відповідати вікові дітей (що молодші - то простіші правила) й сприяти форсуванню позитивних якостей. Тому не слід вводити у гру правила, які спонукають дошкільнят зумисне програвати. Скажімо, коли передбачається, що впійманий стає ведучим, тоді малі починають піддаватися. Невдалою є також установка в разі програшу потанцювати, розповісти вірша чи заспівати. Малим цікаво виконувати такі завдання, от вони й намагаються програти. З погляду виховання неправомірним є правило, за яким діти, які програли, мають вийти з гри. Їм слід дати змогу повправлятись у тому, що не вдається, виправити свою помилку, тож їхній вихід з гри можливий лише на короткий строк.

Важливий момент при проведенні гри - розподіл ролей. Обирати дітей на відповідальні ролі можна в різний спосіб: Вихователь сам доручає дитині яку-небудь роль; виділяє її за допомогою лічилки; або дитина, яка виконує роль ведучого, обирає собі заступника.

Не варто користуватися лічилкою з довгим текстом. Для цього краще брати коротенькі віршики зі зрозумілим змістом. До того ж потрібно стежити, щоб діти не розбивати слова на склади, а вичленовували текст так, щоб на кожного гравця припадало ціле слово.

Обираючи дитину на ту чи іншу роль, слід ураховувати її індивідуальні можливості, тому не завжди доцільно користуватися лічилкою або надавати право вибору самим дітям. Адже досить часто від успішного розподілу ролей залежить успіх гри. Наприклад, якщо на роль мисливця оберуть сором’язливу дитину, яка не здатна показати відповідний рух, гра втратить свій сенс. Але не варто також постійно доручати відповідальні й цікаві ролі одним і тим самим дітям. В одних це може розвинути хвалькуватість, в інших - невпевненість в собі. Добираючи дошкільнятам доступні ролі, можна активізувати малоактивних дітей, регулювати неврівноважених і стежити за неухильним виконанням ними правил.

Тривалість рухливої гри залежить від її характеру, умов проведення та складу гравців. Важливо закінчити гру своєчасно: передчасне закінчення гри так само небажане, як і її затягування.

Вихователь має визначити оптимальний момент закінчення гри. Тільки-но в дітей з’являються перші ознаки втоми (неуважність, порушення правил, неточність виконання рухів, недостатня активність у досягненні мети, зниження інтересу, збільшення частоти дихання), гру слід завершувати. Якщо ж вона не має чітко визначеного скінчення, можна попередити про це так: "Граємо доти, доки не зміниться ведучий". Але таке закінчення не має бути несподіваним для гравців - їх треба підготувати до цього. Непередбачений кінець може викликати в дітей негативну реакцію.

Визначення результату гри має велике виховне значення. Кожна дитина хоче його знати. Малі бігають, намагаються не потрапляти до "лап" хитрої лисиці - скількох же їй не вдасться упіймати? Мисливці цілять у зайців вихователі недооцінюють дитячого інтересу до підсумків гри, й вона закінчується одноосібним наказом: "Досить, стомилися". Таким суб’єктивним рішенням дорослий знижує інтерес дошкільнят до гри, й це треба мати на увазі. Закінчити гру можна по-різному, та головне - діти мають вочевидь побачити з дітьми середньої та старшої груп коротеньку бесіду про неї: чи добре пройшла гра, чи сподобалася вона, як діти виконували вправи, правила, хто придумав щось цікаве. Це привчає дошкільнят свідоміше ставитися до своїх дій, оцінювати власні вчинки і вчинки товаришів.

Підбиваючи підсумки гри, доцільно, коли є змога, проаналізувати її, зазначаючи допущені гравцями технічні помилки. Аналізуючи сюжетну рухливу гру, корисно звернути увагу дітей на вдалій невдалі моменти в розвиткові сюжету, відзначити тих, хто добре виконував свою роль. (Але не слід проводити такі бесіди часто, бо вони можуть набриднути дітям, перетворитися на шаблон).

Педагог може посеред гри вдатися до такого прийому: непомітно відійти, даючи дітям змогу погратися самим і закінчити її на власний розсуд. Деякі рухливі ігри переходять у самостійну дитячу ігрову творчість: частина гравців виходить, а частина продовжує розгортати свої ігри, користуючись попереднім сюжетом та оформленням. Часом після закінчення гри вихователь пропонує дітям полічити впійманих лисицею або вовком. Малі самі з’ясовують, хто упіймав найбільше, хто не був упійманим жодного разу. От, водночас, і вправа з лічби. На завершення зазначимо: провести рухливу гру досить складно: тут важать не лише вік і особливості дітей, безпосередні умови, а й їхній настрій, а також майстерність вихователя.


2.12 Характеристика та методика проведення рухливих ігор за характером рухової діяльності


Вітчизняні та зарубіжні спеціалісти вважають, що рухливі ігри є найбільш адекватною формою занять фізичними вправами й сприяють підвищенню рухової активності дітей (Е.С. Вільчковський, А.Я. Вольчинський, Г.В. Воробей, В.І. Левкін, М. Колеман, П. Скін, Х.А. Хофман, І. Тріго Аза та інші).

Систематизація рухливих ігор за характером рухливої діяльності за своїм змістом спрямована для підвищення фізичної працездатності, на розвиток фізичних якостей, для покращення рухової підготовленості та набуття життєво необхідних навичок і вмінь. Разом з тим при виборі рухливих ігор враховуються інтерес учнів до тих, які відповідають анатомо-фізіологічним можливостям організму дитини та їх психологічному сприйманню.


Висновок


На основі аналізу педагогічної та методичної літератури з досліджувальної проблеми мною було встановлено:

питання значення рухливої гри, її використання у педагогічному процесі, вплив на фізичний розвиток, метод проведення та керівництва рухливою грою належним чином розглянуте в методичній літературі;

рухливі ігри мають історичні та соціальні витоки;

значення рухливої гри як засобу фізичного виховання дітей дошкільного віку;

Розкрите місце рухливої гри в системі фізичного виховання в ДНЗ, а саме у педагогічному процесі протягом дня.

Створено багато підручників, посібників, методичних рекомендацій з рухливих ігор. Головне - підбирати ігри з посібників, самому їх вивчати, самому бути зацікавленим у проведенні ігор з дітьми та проводити ігри згідно програмних вимог та особливостей розвитку дітей.




Случайные файлы

Файл
180889.rtf
11756.rtf
169796.rtf
11888.rtf
27403-1.rtf