Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів при вивченні теми "Прислівник" (113988)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра рідної мови та методики її викладання







ДИПЛОМНА РОБОТА

Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів при вивченні теми «Прислівник»



Підготувала

студентка 32 групи

факультету підготовки

вчителів початкових класів

Пелехата Наталія Богданівна

Науковий керівник

кандидат філологічних наук, доцент

Лушпинська лілія Павлівна







Тернопіль-2009


Зміст


Вступ

Розділ І. Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів як методична проблема

1.1 Сутність і структура зв’язного мовлення молодших школярів

1.2 Реалізація принципу розвитку мовлення на уроках української мови в початковій школі

1.3 Програмові вимоги до вивчення теми «Прислівник» у початкових класах

Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота з розвитку мовлення молодших школярів при вивченні прислівника

2.1 Методичне забезпечення вивчення прислівника в початковій школі

2.2 Відбір вправ з розвитку мовлення учнів при вивченні теми «Прислівник»

2.3 Експериментальна перевірка ефективності розвитку мовлення школярів при вивченні теми «Прислівник»

Висновки

Список використаної літератури

Додаток



Вступ


Відродження національної школи і реформування освіти в Україні є вимогою часу. Цей процес зумовлений змінами у суспільно-політичному житті і засвідчений Законом про освіту, Державною національною програмою Освіта (Україна ХХІ століття), концепцією мовної освіти.

Із зміною соціально-політичних функцій української мови на сучасному етапі, наданням їй на конституційному рівні статусу державної спостерігається переорієнтація мети навчання мови в освітніх закладах України. У проекті Державного освітнього стандарту з української мови (початкова ланка) визначено мету її навчання, яка полягає насамперед у „формуванні в учнів уміння будувати висловлювання в межах доступних для них тем і типів текстів. Зміст і процес навчання при цьому мають будуватися на основі комунікативно-діяльнісного підходу” [8, 28], який передбачає розвиток зв’язного мовлення молодших школярів як основоположний принцип початкового навчання.

Формування умінь і навичок зв’язного мовлення одна з основних проблем сучасної методики навчання мови, оскільки „відсутність належної кореляції між теоретичними знаннями і практичними мовленнєвими вміннями позначається на кількісних і якісних характеристиках мовлення, породжує різного типу мовленнєві помилки й недоліки” [25, 14]. З метою запобігання їм, окрім опанування теорії мови, школярів необхідно вчити „орієнтуватися в конкретній мовленнєвій ситуації, відповідно до цього добирати зміст та мовні засоби для вираження думки, володіти правилами мовленнєвої поведінки в різних умовах спілкування” [28, 62].

Помітний внесок у дослідження семантичних і граматичних функцій та семантико-стилістичних властивостей частин мови зробили І.Ф. Буслаєв, В.В. Виноградов, О.Х. Востоков, М.І. Греч, М.В. Ломоносов, О.П. Павловський, О.М. Пєшковський, В.К. Тредіаковський, П.Ф. Фортунатов, Л.В. Щерба, О.К. Безпояско, І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, І.К. Кучеренко, І.І. Мєщанінов, В.М. Русанівський, О.П. Суник, О.О. Шахматов та ін. Вчені вказували на надзвичайну різноманітність частин мови за семантикою і граматичними функціями та властивостями, їх активну участь у формуванні різноаспектних висловлювань.

Проте здебільшого в центрі досліджень (А.П. Каніщенко, Н.І. Лазаренко, Т.М. Сокольницька, Л.Б. Попова, І.Л. Холковська, І.О. Шаповалова та ін.) знаходилися найбільш вживані частини мови, тоді як у мовленні школярів активно вживаються і прислівники, виражаючи різноманітні відношення між предметами, надаючи висловлюванням відповідних виражально-експресивних відтінків.

Школа покликана озброїти учнів навичками зв'язного мовлення. Це завдання усвідомлювалось і усвідомлюється багатьма методистами. Предметом їхньої зацікавленості став „процес породження і сприймання висловлювань” [30, 72]. Тож вони шукають засоби і шляхи, як розвивати мовлення, збагатити словниковий запас учнів у процесі побудови словосполучень, речень, цілого тексту.

Як відомо, знання з граматики „збагачують мовлення в морфологічному й синтаксичному аспектах, велике значення мають для упорядкування мовлення, усунення мовленнєвих недоліків, які порушують граматичні норми літературної мови” [37, 12]. За твердженнями психологів [38], дидактів [51] і методистів [28], уміння формуються на основі знань, зокрема вміння зв’язного мовлення потребують відповідних знань теорії мови. Водночас аналіз шкільної програми [49], навчально-методичної літератури для 1-4 класів [31; 43], недоліки існуючої практики переконують, що методика ознайомлення учнів початкових класів з прислівником як важливим засобом удосконалення їхніх умінь зв’язного мовлення розроблена недостатньо.

Таким чином, важлива роль прислівників у здійсненні акту спілкування, потреба удосконалення змісту і методів навчання рідної мови у початковій школі, недостатня науково-методична розробленість проблеми розвитку зв’язного мовлення молодших школярів засобами прислівника визначили актуальність теми та її вибір.

Об'єктом дослідження є процес формування мовленнєвих умінь молодших школярів у курсі початкового вивчення рідної мови.

Предметом дослідження є методика використання у початковому навчанні мови прислівників як засобу розвитку зв’язного мовлення учнів.

Мета дослідження полягає у створенні науково обґрунтованої методики розвитку зв’язного мовлення молодших школярів за допомогою прислівників, спрямованої на забезпечення якісних характеристик мовлення, та її експериментальній перевірці.

Гіпотеза дослідження: зв’язне мовлення молодших школярів, його граматична правильність, структура, синтаксичний лад як окремих речень, так і зв'язних висловлювань поліпшаться в результаті цілеспрямованої роботи з прислівником за умов:

а) педагогічно організованого і відповідно мотивованого засвоєння учнями елементарних теоретичних відомостей про мову і мовлення, зокрема про граматичний лад мовлення і роль у ньому прислівників;

б) цілеспрямованого застосування спеціально розробленої системи роботи з розвитку зв’язного мовлення за допомогою прислівників, яка ґрунтується на лінгвістичних, дидактичних та психологічних засадах.

Мета й гіпотеза дослідження потребували розв'язання таких завдань:

  • з'ясувати ступінь розробки досліджуваної проблеми в лінгвометодичній та психолого-педагогічній літературі;

  • дослідити стан засвоєння молодшими школярами поняття „прислівник” у практиці шкільного навчання;

  • обґрунтувати психолого-педагогічні та методичні передумови формування у молодших школярів умінь використовувати прислівники у мовленні;

  • розробити зміст експериментальної методики розвитку зв’язного мовлення за допомогою прислівників, визначивши її місце в загальній системі навчання мови й мовлення;

  • довести педагогічну доцільність та ефективність системи роботи з прислівником в процесі розвитку зв’язного мовлення, екпериментально перевіривши її в практиці початкового навчання.

Методи дослідження. У роботі використовувались теоретичні і практичні методи наукового дослідження. Теоретичні: вивчення й аналіз психолого-педагогічної, лінгвістичної та лінгводидактичної літератури в розрізі досліджуваної проблеми; аналіз навчальних програм, шкільних підручників з рідної мови та методичних посібників; розробка змісту й методики розвитку зв’язного мовлення молодших школярів за допомогою прислівників; аналіз і синтез результатів експерименту. Емпіричні: спостереження за навчально-виховним процесом, бесіди з учителями й учнями з метою діагностування рівня сформованості умінь зв’язного мовлення молодших школярів, анкетування вчителів, вивчення результатів мовленнєвої діяльності учнів.

Структура дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, які включають шість параграфів, висновків, списку використаної літератури, додатків.


Розділ І. Розвиток зв’язного мовлення молодших школярів як методична проблема


1.1 Сутність і структура зв’язного мовлення молодших школярів


Основним завданням вивчення рідної мови є розвиток мовлення. Розвиток мовлення – основний розділ програми з рідної мови, провідний принцип її опанування. Як зазначається у програмі, "розвиток мовлення — це принцип у роботі з читання, граматики і правопису. Робота над правильною вимовою, чіткістю і виразністю усного мовлення, над збагаченням словника, правильним і точним вживанням слова, над словосполученням, зв'язним (контекстним) мовленням, над орфографічно грамотним письмом має стати основою кожного уроку" [49, 37].

Розвиток мовлення не тільки принцип, але й складова частина змісту навчального курсу української мови, а також уроків читання і граматики.

Розвиток зв'язного мовлення на уроках мови – це „вся робота, що проводиться вчителем спеціально і у зв’язку із вивченням шкільного курсу для того, щоб учні оволоділи мовними нормами, а також висловлювали свої думки в усній і писемній формі, користуючись потрібними мовними засобами у відповідності до мети, змісту і умов спілкування” [27, 19]. За умови спеціально організованого систематичного навчання молодші школярі не тільки вчаться правильно розмовляти, але й самостійно розв'язувати і творити мовленнєві завдання, правильно висловлювати думки залежно від мети, місця, обставин спілкування.


Случайные файлы

Файл
94957.rtf
47361.rtf
144361.rtf
USA45-60.DOC
153217.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.