Особливості методики ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва (113325)

Посмотреть архив целиком

35



Зміст


Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва

1.1 Система видів і жанрів мистецтва

1.2 Характеристика видів і жанрів образотворчого мистецтва

Розділ 2. Методика ознайомлення з видами і жанрами образотворчого мистецтва в початкових класах

2.1 Формування уявлень у молодших школярів про види і жанри образотворчого мистецтва

2.2 Організація і зміст експериментального дослідження

2.3 Результативність формуючого експерименту

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ


Актуальність та доцільність дослідження. Сучасні естетичні теорії розробляють надзвичайно широке коло проблем, необхідність звернення до яких обумовлює динаміка мистецтва порубіжжя тисячоліть. Інтенсифікація соціокультурних змін у суспільстві позначилася в художній творчості становленням нових різнорідних сфер та жанрових моделей, які сьогодні сприймає людина.

Наслідком пошуку форм співіснування традиційного мистецтва з інноваційними творчими задумами стала «поліжанровість, полістилістика сучасного мистецтва. За такої багатомірності художньої практики складно визначити критерії для аналізу та оцінки твору мистецтва. Проте незмінним між реальністю людських стосунків і художньою реальністю, яку створює мистецтво, залишається його актуальність щодо виявлення різноманітних форм взаємозвязку мистецтва та суспільства» [16, 7]. Першоплановою стає ідея взаємодії людини із художнім твором, активізується проблема природи жанру в контексті сприйняття та ідентифікації мистецтва.

Тенденції сучасної творчості, коли художній твір не “вміщується” в єдиному виді мистецтва, а полістилістика одного твору репрезентує полілог різних часів та традицій, також специфіка застосування немистецьких прийомів (промислових матеріалів, компютерних технологій), зумовлюють необхідність звернення до виду й жанру, як до такої художньої форми, що „утримує” нові явища в межах цілісності мистецького твору. «Природа виду й жанру розгортає його особливу здатність у створенні емоційно-почуттєвої основи для взаємодії автора, виконавця, художнього твору та реципієнта. Зазначені якості жанру стають пріоритетним принципом сприйняття, безпосереднього переживання людиною суперечливих, але неповторних в їх художній значущості, явищ сучасного мистецтва» [41, 88].

Актуальність проблеми зумовлюється ще й тим, що з-поміж інших видів мистецтва образотворче мистецтво є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва, а й тим, що «вже в ранньому віці образотворча діяльність стає однією з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості» [22, 246].

Формувати духовно багату людину, яка глибоко розуміє твори мистецтва, має розвинуті естетичні смаки, відчуває красу навколишнього світу і прагне до творчого перетворення дійсності за законами прекрасного, покликана система естетичного виховання. Для того, щоб ця система впливала на дитину найбільш ефективно і досягала поставленої мети, В.О.Сухомлинський відзначив, що вона повинна бути «насамперед єдиною, поєднувати всі предмети та позакласні заняття, все життя школяра, де кожний предмет і заняття мають свої чіткі завдання у формуванні естетичної культури й особистості школяра» [67, 149].

У сучасних дослідженнях ідея взаємодії видів мистецтв як найефективнішої умови естетичного розвитку молодших школярів є найпродуктивнішою. Дослідники (Н. Агальянова [1], К. Антонечко [4], А. Давайло [21], І. Демченко [23], І. Дмитрієва [25], О.Ласка [39], О. Лисько [41], П. Мандзій [46], І. Покулита [55; 56], Р. Романченко [62], Р. Шевченко [74] та ін.) вивчають механізми створення художнього образу на основі взаємодії виразних засобів різних мистецтв (музики, живопису, літератури, театру), причому йдеться про поєднання та взаємозбагачення у творчому процесі різних видів дитячої художньої діяльності.

Тенденція до використання різних видів мистецтва визначається загальними закономірностями художнього мислення та зв'язком різних мистецтв між собою і реальним життям. Об'єднувальним чинником є «художній образ, що включає такі універсальні компоненти, як відповідність змісту, формі, композиційній особливості твору». Будь-який витвір мистецтва відбиває особливий світ, що називають художньою моделлю реального світу, він викликає цілу низку асоціацій. Водночас «кожному з видів і жанрів мистецтва притаманна своя специфічна система образних засобів» [56, 194].

Виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що «емоційний чинник, естетичні ідеали особистості — первинні відносно інтелекту в формуванні духовних інтересів, ставлення до світу взагалі» [37, 22].

З метою оптимізації процесу емоційно-естетичного і духовно-морального виховання зазначена проблема диктує такий розподіл акцентів завдань у викладанні образотворчого мистецтва, серед яких виховні та художньо-розвивальні були б провідними відносно навчальних. Адже «саме вирішення художньо-розвивальних завдань насамперед формує рівень художньо-творчої свідомості особистості, що й визначає ступінь залучення її до культурних процесів» [41, 89]. З огляду на зазначене — мету художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в стислій, сконцентрованій формі можна визначити як розвиток у дітей високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей до образотворчого мистецтва в процесі художнього осмислення світу.

Ознайомлення школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва є важливою проблемою теорії і практики. З огляду на значущість теми, її актуальність у плані естетичного розвитку учнів і була обрана тема дипломної роботи.

Обєкт дослідження види і жанри образотворчого мистецтва.

Предмет дослідженняпедагогічні умови ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці педагогічних умов ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.

У відповідності з обєктом, предметом, метою та гіпотезою дослідження були передбачені такі завдання:

1. Аналіз стану досліджуваної проблеми в педагогічній теорії та практиці.

2. Вивчити і охарактеризувати проблему формування навичок образотворчої діяльності учнів у процесі ознайомлення їх з видами і жанрами образотворчого мистецтва.

3. Виявити та експериментально перевірити педагогічні умови, які забезпечують ефективність ознайомлення учнів з видами і жанрами мистецтва на уроках образотворчого мистецтва в початкових класах.

4. У процесі формуючого експерименту практично перевірити вплив реалізації системи педагогічних умов на удосконалення методики ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.

Для розвязання поставлених завдань використовувалися методи емпіричного та теоретичного рівнів, які взаємодоповнювали один одного і забезпечували можливість комплексного пізнання предмету дослідження.

Теоретичні методи:

1. Вивчення та аналіз педагогічної та мистецтвознавчої літератури з проблем дослідження.

2. Аналіз та узагальнення досвіду вивчення проблеми образотворчої діяльності в початкових класах.

3. Аналіз методики ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва в системі естетичного виховання.

4. Аналіз, узагальнення та кількісно-якісна обробка результатів експериментальних досліджень.

Емпіричні методи:

1.Природний педагогічний експеримент (констатуючий, формуючий, контрольний).

Констатуючий експеримент, спрямований на вивчення особливостей ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.

Формуючий експеримент, спрямований на забезпечення системи педагогічних умов, які забезпечують успішне ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва.

2. Спостереження навчального процесу.

3. Бесіди з вчителями та школярами.

4. Вивчення самостійних творчих робіт школярів.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається з вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків.



Розділ 1. Теоретичні основи ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва


1.1 Система видів і жанрів мистецтва


Наукова рефлексія проблеми соціальної обумовленості видо-жанрової організації мистецтва має багатовікову традицію. Тобто, її актуальність постає не лише в напрямку дослідження сучасного процесу жанроутворення, а як питання збереження духовної спадщини, пробудження наскрізних засад художнього мистецтва. В контексті історичної динаміки концептуалізація виду й жанру виокремлює ту міру розбудови власне художньої мови мистецтва, яка визначає його соціальне буття. «Жанр як «пам’ять культури» (М.Бахтін) функціонує в суспільстві за принципом механізму взаємодії всього історичного діапазону мистецтва із комунікативними процесами сучасної художньої творчості» [55, 174].

Соціокультурна активність жанру інтегрує внутрішній та зовнішній образний світ людини, її минуле та сучасне, відтак проблема соціальної природи жанру відтворює питання різних рівнів мотивації художньої діяльності. Серед них особливо перспективним уявляється звернення до ментального рівня мотивації, що дозволить розглянути проблему національно-специфічних художніх форм у контексті загальноестетичних закономірностей жанрового розвитку мистецтва.

Мистецтво – вища форма естетичного освоєння дійсності. І це не дивно. Справа в тому, що «в мистецтві естетичне – самоціль. Митець не ставить перед собою інших цілей крім як створити естетичну цінність, у той час як в інших видах людської діяльності естетичне походить від цих видів діяльності» [40, 23]. Діяльність робочого, ученого, суспільного діяча і т.д. є реалізація специфічних виробничих, наукових, суспільних, спортивних цілей, але кожна має естетичне значення в тій мірі, у який у них виявляється творча сутність людини, його здатність творити в порівнянності з загальним рівнем досягнень людського роду і придбань у кожному виді предметів і явищ дійсності. Будучи вищою формою прояву естетичного, мистецтво займає особливе місце в естетиці. Воно містить у собі величезний арсенал художніх творів різних видів і жанрів, історичних епох і напрямків. І «завдання естетики в тому, щоб дати розуміння загальних законів мистецтва» [51, 72].

Предметом мистецтва, як і предметом науки, є дійсність, реальний світ, природа, суспільство, людина. Завдання полягає тільки в тому, щоб встановити, у чому перебуває відмінність художнього пізнання від наукового. Однак на відміну від фізика і хіміка, біолога і геолога художник пізнає природу в її співвіднесенні з людиною, у її ціннісному значенні. Природа під пензлем художника розкривається такою, якою він бачить її, емоційно сприймає і духовно осмислює живописець.

М.Пришвін писав, що природу він розумів як дзеркало душі людини: і звірю, і птиці, і траві, і хмарині тільки людина дає свій спосіб і зміст. Звідси завдання художника – шукати і відкривати в природі прекрасні сторони душі людини. Таким чином, різниця в предметах пізнання мистецтва і науки потрібно бачити не в тому, що пізнаються різні об'єкти, різниця тут у самій природі пізнання. Наука беземоційна, і її беземоційність обумовлена абстрактно-логічною, теоретичною свідомістю, що здатне вирішувати свої задачі лише за умови відволікання від стихії емоційного життя людини [16, 103].

Формою, у якій мистецтво відбиває дійсність, є художній спосіб. Принципова «відмінність художнього способу від способу-уявлення перебуває в тому, «що художній спосіб є результатом пізнання того ціннісного аспекту буття, що метафорично прийнято називати «олюдненням» світу, тоді як спосіб уявлення є відбиток об'єкта як такого, звільнене від його ідейно-емоційної інтерпретації й оцінки» [62, 40].

Художнє пізнання орієнтовано на пізнання духовного життя людини і суспільства як на головну і кінцеву мету, тоді як пізнання матеріального буття природи і людини є лише засобом для досягнення цієї мети. Закономірно виникає питання: що цікавить художника в тому чий портрет він пише? Зовнішність, що зображується людини або його внутрішній світ, фізичне його буття або його духовне життя? Ціллю портрета є пізнання внутрішнього, духовного, психологічного, пізнання ж зовнішнього необхідно мистецтву лише остільки, оскільки без цього мистецтво не відкриває нові закони, не встановлює нові факти. Це завдання науки. Але якщо мистецтво і відкриває факти наукового знання, то це не мета його, а побічний результат.

О. де Бальзак для вчених зробив важливі спостереження, пов'язані із соціальною природою людини. Письменник Стринберг у романі «Капітан Коль» висловив думку про можливість одержання азоту з повітря. Живописець Ліотар у картині «Шоколадниця» інтуїтивно розкладав світло за законами, що фізики відкрили пізніше. Мистецтво дає інші знання. Однак інтерес до них обумовлюється не нашим прагненням збагнути методику наукового експерименту або розширити знання про конкретну область науки [74, 101].

Завдяки мистецтву ми розуміємо моральну природу науки, різних по характеру людей, що займаються нею. Мистецтво відкриває нам внутрішній світ людини у всьому його багатстві і відкриває в ньому нове, несподіване, не замічене нами. Мистецтво дає знання про життя, про складні людські відношення. Воно вчить розуміти інших людей і самого себе, учить жити, будить у людині людське. Коротше говорячи, предметом мистецтва є людина. Так, наприклад, М.М.Герман говорив про відтворення дійсності в мистецтві, «головний предмет якого - людина» [16, 12]. Людське життя він називав «єдиним корінним предметом, єдиним істотним змістом поезії» [16, 13].

Однак твердження, що предметом мистецтва є людина, потребує деяких додаткових роз'яснень. Справа в тому, що існують жанри і види мистецтва, у котрих немає безпосереднього зображення людини. Музика, наприклад, повністю позбавлена можливості зображення тілесного вигляду людини, не знаходимо ми такого зображення й у пейзажі, натюрморті, декоративно-прикладних мистецтвах, архітектурі. Але це не заважає музиці відтворювати глибинні процеси життя людського духу, у пейзажі передати визначений настрій, хоча такого настрою немає ні в поля, ні в лугу, ні в річки. Воно властиво тільки людині.

Що ж стосується архітектури, декоративно-прикладних видів мистецтва, то тут сутність людини може бути художньо пізнана через освоєний суспільною людиною предметний світ. Ця обставина підкреслювалася ще Л.Фейєрбахом: «...Той предмет, із котрим суб'єкт зв'язаний по істоті, у силу необхідності, є не що інше як власна, але об'єктивна сутність цього суб'єкта». «Людина самого себе пізнає з об'єкта: свідомість об'єкта є самосвідомість людини. По об'єкті ми можемо впізнати лик століття і його сутність. У об'єкті виявляється сутність людини, його щире об'єктивне «Я». Це відноситься не тільки до розумових, але і до почуттєвих об'єктів» [41, 92].

У творах декоративно-прикладного мистецтва, в архітектурних способах розкриті характери, почуття, погляди людей і через них – суть громадського життя тієї або іншої історичної епохи. Навіть натюрморт (що означає мертва природа) завжди говорить нам не тільки про речі, але і про живу людину, його відношення до світу. Прикладом цього є мистецтво голландських майстрів Яна Ван Гейсума, Пітера Класа, Балтазара ван дер Аста й ін. Зображуючи природу в жанрі натюрморту, вони розкрили типове для того часу відношення до цієї природи, що склалося в суспільній практиці [20, 18].

Твори мистецтва розповідають нам не тільки про спосіб життя, думках, почуттях окремої людини, але і про світогляд, світовідчуванні суспільства, його ідеалах. Тому предметом мистецтва є не людина взагалі, «а духовний сенс його соціального буття» [26, 2]. Мистецтво – одна з форм суспільної свідомості. Мистецтво – специфічний різновид відбитку і пізнання дійсності в конкретно-почуттєвих способах. Але якщо саме це поняття – абстракція, то реальне буття мистецтва – художній твір.

Таким чином, твори мистецтва і художній спосіб діалектично взаємозалежні і з необхідністю припускають один одного. Художній спосіб ідеальний і виникає тільки у свідомості що сприймає, становлячись частиною суб'єктивної естетичної свідомості, у той час як твір мистецтва матеріальний та існує поза суспільною й індивідуальною свідомістю. Але виникнути художній спосіб може тільки завдяки творові мистецтва, його естетичним якостям, особливим способом організованою матеріальною структурою твору мистецтва.

Співвідношення між художнім способом і формами об'єктивної реальності показує, що тут має місце момент тотожності і розбіжності. Зрозуміло, що ступені подібності або подоби способу об'єкту відображення залежить пізнавання, а отже, відношення до способу суб'єкта сприйняття. Але оскільки зміст способу значно ширше об'єкта відображення, то художній спосіб повинний відрізнятися від відображуваного об'єкта [71, 48].

Мистецтво реалістичне, коли воно глибоко проникає в дійсність і відображає її в динаміку, у єдності об'єктивного і суб'єктивного. Тобто в ньому цілком суб'єктивне повинно бути одночасно цілком об'єктивним. Лише в цьому випадку суб'єктивне може бути естетично передане і сприйняте, тому що об'єктивне тут і є одночасно цілком суб'єктивним. Така «діалектика суб'єктивного й об'єктивного є лише тоді, коли реалістичне мистецтво розуміється як єдиний процес, як єдність створення і сприйняття мистецтва» [40, 9].

Творчий суб'єктивний елемент у свідомості творця твору повторюється у свідомості глядача, читача. Художній спосіб як ідеальне утворення виникає тоді, коли сприйняття «повторює» у своїй духовній структурі моменти створення художнього твору, коли глядач, читач відтворює для себе картину світу, аналогічну тієї, що зображена у творі мистецтва. Виникаюча картина як би створена самим читачем, є його досягненням і власністю. З самого початку дійсність освоюється людиною через його конкретну діяльність, відчуття, що мають почуттєвий характер.

Відчуття викликають у людей емоційну, що приводить їх у хвилювання реакцію. Навіть самий термін «емоція» у перекладі з латинської позначає рух, хвилювання [10, 152]. Однак не можна не зауважити, що емоційний момент у різному ступені виявляється в різних видах людської діяльності. Так, наприклад, у діяльності ученого він істотно сприяє роботі, але не лежить у самій природі логічних виводів і наукових істин. Позитивні переживання, хвилювання, що виникають у процесі роботи й у результаті наукового успіху, є тільки важливі психологічні стимули в діяльності вченого. У той час як художник, висловлюючи у творі свої симпатії й антипатії, свої емоційні переживання, прагне як можна повніше передати їхній публіці, учений у своїх наукових доказах, відкриттях – безсторонній.

Наукове відкриття покликане впливати в основному на розум, а не на почуття читача, воно не має на меті представити емоційне відношення автора до об'єкта дослідження. У мистецтві ж емоції є необхідною складовою частиною, одним із компонентів змісту, що органічно забарвлює його і що виражає закладену в ньому думку. Емоційністю відрізняються способи всіх мистецтв. Так, Р.Роллан говорив, що музика без емоційної насиченості перетворюється в чергування гармонік, позбавлених життя [30, 48]. А театр стає звичайним, добре налагодженим механізмом, якщо в спектаклі немає високої емоційної напруги.

Сама природа художнього освоєння життя така, що в способах художник, по вираженню поета, повинний покласти на музику не тільки слова, але і своє серце. Спосіб, що несе ідею, переконливий, якщо за ним стоїть художник, для якого головне в житті, за словами О.Родена, бути схвильованим, любити, сподіватися, тріпотіти, жити. У кожному художньому творі точно і строго розраховано, що повинно подіяти, коли і яким способом [61, 5]. Гармонія вивірена алгеброю почуття, розумом, емоціонально-раціонально обдумано.

Зображення людського горя і страждання на полотні або в скульптурному портреті викликало б тільки жалість. Емоційна сила мистецтва виникає не спонтанно. Це результат глибокої думки і почуття. Створюючи свій твір, художник враховує, як усе показане й описане їм буде впливати на людей. Найважливішою особливістю художнього способу є також його індивідуальна визначеність. Мистецтво завжди зштовхує людину з конкретними життєвими фактами, подіями, переживаннями.

У художньому способі втілена конкретно почуттєва повнота, індивідуальне багатство кожного явища, що зображується. Реалістичний спосіб несе у своїй індивідуальній формі узагальнення життєвих явищ і не тотожний окремому індивіду, а фіксує, завдяки творчій силі художника, неповторність думки почуттів, учинків багатьох людей. У індивідуальній долі, у живій неповторності вигляду героя-персонажа закладені ті думки і почуття, що характеризують епоху, клас, народ, націю і т.д. [47, 58].

У реалістичному мистецтві типізація розуміється як виявлення і художнє втілення самого істотного і значного в навколишньому житті, у людині, що визначає сили прогресивного розвитку. «Реалізм, - указував М.В.Гончаренко, - припускає крім правдивості деталей, правдиве відтворення типових характерів у типових обставинах» [19, 120]. Процес узагальнення й індивідуалізації, перейнятий глибоким демократизмом, повним злиттям художника з народом, збагатив мистецтво цих художників, показав, що на основі загального методу реалістичного узагальнення, загальних принципів реалістичної типізації можливі самі різні зразки талановитої творчості.

Особистістю художника, природою його таланту, глибиною проникнення його в життя сучасного суспільства визначається якісний рівень типізації й індустріалізації художніх способів. Розглядаючи спосіб як діалектичну єдність суб'єктивного й об'єктивного, раціональне й емоційне, типового й індивідуального, необхідно відзначити, що він як ідеальне утворення не зміг виникнути в процесі сприйняття, якщо в структурі твору відсутній хоч один із цих ознак. Специфіка способу перебуває в тому, що ці ознаки проникають одна в одну; раціональне й емоційне, типове й індивідуальне виявляються через суб’єкт.


1.2 Характеристика видів і жанрів образотворчого мистецтва


Образотворче мистецтво — мистецтво, що втілює художні образи на площині (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура). Образотворче мистецтво відображає дійсність у наочних образах, відтворює об'єктивно наявні властивості реального світу: об'єм, колір, просторовість, матеріальну форму предмета, світлоповітряне середовище тощо. Проте образотворче мистецтво зображує не тільки те, що доступне безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає розвиток подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь. Воно розкриває духовний склад людини, її психологію.

Виокремлення природи виду й жанру в мистецтві являє собою складне завдання, оскільки її актуальність для кожного періоду розвитку художньої практики передбачала вирішення в межах тієї культурної парадигми, що домінувала на окремих етапах розвитку мистецтва. Таким чином, «поняття природи виду й жанру, яке відповідає сутності самої категорії «вид» і «жанр» у сучасному її розумінні, в різні періоди розвитку мистецтвознавства досліджувалося тими категоріями художньої форми, які об’єктивно визначали процес вживлення твору мистецтва в соціальну дійсність, а саме: категоріями роду, жанру та виду мистецтва» [56, 196].

В контексті означеної проблематики вихідними положеннями роботи стали естетичні теорії Аристотеля, Н.Буало, Ш.Баттьо, Г.Лессінга, Г.Гегеля, Ф.Шеллінга, Б.Кроче. До проблеми жанроутворення та процесів зміни парадигми художньої творчості звертались Ж.Жубер, Б.Констан, Ф.Шатобріан, І.Шіллер, Ф.Шлегель, Л.Тік, Р.Вагнер. У сучасних західно-європейських теоріях аспектів розуміння природи жанру торкаються такі вчені, як Т.Адорно, Р.Барт, В.Бен’ямін, Ж.Бодрійяр, Й.Гейзінга, Ж.Дерріда, Ж. Дельоз. У сучасній українській естетиці підґрунтям для досліджень західноєвропейських теорій художньої творчості стали концепції Л.Лев-чук, В.Ляха, В.Табачковського, М.Федоренка, І.Федорової, О.Шевченка.

Образотворче мистецтво у сукупності своїх видів створює реальну картину життя людини та природи, а також наочно втілює ті образи, яких немає в реальності, які є наслідком людської фантазії. Творчих працівників у царині образотворчого мистецтва «узагальнено називають художниками» [47, 51] (хоча здебільшого кожен із них спеціалізується у певній галузі образотворчого мистецтва — як скульптор, маляр, графік тощо).

Образотворче мистецтво як галузь науки передбачає дослідження засадничих закономірностей генези й еволюції образотворчого мистецтва яку цілому, так і на певних історично детермінованих стадіях його розвитку, зокрема стильових, у різному національному контексті; стадії над усім комплексом питань, пов'язаних із з'ясуванням специфіки жанрово-видової структури образотворчого мистецтва, його змісту та форми; здійснення опису, аналізу, витлумачення, атрибуції мистецьких творів, розгляд особливостей їх суспільного функціонування; вивчення набутків окремих національних шкіл мистецтва, творчої практики художніх об'єднань, угруповань, окремих художників.

Виділяють такі види образотворчого мистецтва:

  1. Графіка.

  2. Живопис.

  3. Скульптура.

  4. Декоративно-прикладне мистецтво.

  5. Вітраж.

  6. Ювелірна справа.

  7. Дизайн.

  8. Фотографія [16, 22-23].

Отже, образотворче мистецтво різноманітне. Основними видами його вважають живопис, графіку, скульптуру і декоративно-прикладне мистецтво, а живопис називають першим серед образотворчих мистецтв.

Живопис — вид образотворчого мистецтва, пов'язаний з передачею зорових образів нанесенням фарб на тверді, гнучкі або тканеві поверхні, а також твори мистецтва, створені таким способом. Найбільш поширені твори живопису, виконані на плоских або майже плоских поверхнях, таких як натягнуте на раму полотно, папір, поверхні стін і т.д. До живопису відносять і виконані фарбами зображення на декоративному та церемоніальному посуду, поверхня якого може мати складну форму.

Колір — головний виразний засіб живопису. У живописному творі глядач раніше сприймає колорит картини, її колірну гаму. Колір основний, але не єдиний засіб художньої виразності. Є ще лінійна композиція і світлотіньове рішення, або тон. Тон картини — це міра світлоти її колориту. Бувають твори як би виткані з світла, тобто світлі по тону (наприклад, «Дівчинка з персиками» В. Сєрова) і темні («Тройка» В.Перова). Колорит і тон картини звичайно виражають основну її ідею. За задумом В. Сєрова світлий загальний тон полотна «Дівчинка з персиками» повинен передавати яскравий внутрішній світ підлітка, що стоїть на порозі дорослого життя. Глухі і неяскраві відтінки картини «Тройка» образно розкривають безрадісне існування маленьких трудівників [49, 71].

Бувають картини і іншого типу — без сюжету: пейзажі, натюрморти, портрети. Наприклад, художник написав натюрморт — букет бузку або яблука. Деякі глядачі вважають, що тут немає ідеї. Це глибока помилка. Не можна плутати поняття «сюжет» і «ідейність». Безумовно, про сюжет ідея реалізовується ясніше. Але відсутність сюжету ще не означає того, що картина не має ідеї. У безсюжетній картині ідея виражається не прямо і безпосередньо, а тонше, специфічніше. Натюрморт, що зображає яблука, може виражати ідею великої родючості і щедрості землі. Пишний букет бузку може розкривати пору розквіту сил людини [22, 248].

У живописі важливу роль відіграє техніка виконання. За час тривалого розвитку цього вигляду мистецтва було розроблено багато прийомів малювання. Переважання в роботі тих або інших прийомів залежить від темпераменту художника, його світогляду і т. ін.

Графіка (нім. Graphik, грец. graphikos – написаний) – напрямок у мистецтві. Графічний - виконаний у стилі графіки. Графіка означає мистецтво зображення предметів контурними лініями й штрихами, без фарб (іноді – із застосуванням колірних плям), а також твори цього мистецтва. Графіка буває станкова (самодостатні картини), книжкова (ілюстрації), газетно-журнальна та ін. Також інше значення терміна «графіка» – як накреслення письмових або друкованих знаків, літер.

Мистецтво графіки включає в себе малюнки, гравюри, плакати, книжкові ілюстрації. До цього вигляду мистецтва відносяться і всілякі схеми, запрошення, оголошення, товарні етикетки і т. п. [42, 87].

Графіка — специфічний вигляд мистецтва, в основі якого лежать лінія, штрих і пляма. За допомогою цих коштів створюються чудові за своєю образною виразністю твори. Графіка поділяється на станкову, книжкову і промислову, або прикладну. Особливим видом графіки є плакат. Станкова графіка — це самостійні, не пов'язане безпосередньо з ілюструванням книг твори мистецтва [15, 73].

Книжкова графіка — одна з наймасовіших форм графіки. Художник, оформляючи книгу, розглядає її як щось ціле, продумує не тільки ілюстрації, що розкривають зміст, а й заставки, віньєтки, заголовні букви, шрифт, яким буде надрукована книга, обкладинку, її колір, титульний лист, словом, всі її елементи.

Кожний масовий захід — толока, ярмарок, мітинг, свято — звичайно супроводиться випуском плакатів. Мистецтво плаката вельми своєрідне. Художник, виконуючи плакат, прагне зробити його лаконічним, виразним і зрозумілим [3, 105].

Твори промислової, прикладної графіки всюди оточують нас. Це — квиток в театр, на ялинку, товарна етикетка, оформлення коробки цукерок, сірникової коробки і т. п. Останнім часом з'явилося немало шанувальників цього вигляду графічного мистецтва. Вони збирають етикетки, цукеркові обгортки, товарні знаки. Багато таких колекціонерів і серед школярів.

Поширеною технікою графіки є гравюра. Гравюри отримують за допомогою відбитка з пластинки. На пластинку малюнок наноситься за допомогою спеціальних інструментів (різців, голок). Дошки бувають з металу, дерева, лінолеуму і інших матеріалів. З однієї пластинки можна отримати декілька десятків відбитків (естампів). Всі естампи — справжні твори, тому художник ставить під ними свій підпис. У залежності від матеріалу, на якому виконаний малюнок, розрізнюють ліногравюру (малюнок зроблений на лінолеумі), ксилографію (на дереві), літографію (на камені) і т. ін. [23, 63].

Малюнок довгий час розглядався як допоміжний етап на шляху до створення картини. Але це неправомірно. Багато малюнків є повноцінними художніми творами, що емоційно впливають на глядача. Зараз у всіх художніх музеях можна зустріти малюнки старих і сучасних майстрів.

Скульптура (лат. sculptura, від лат. sculpo — вирізаю, висікаю) — ліпка, пластика, вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об'ємну, тривимірну форму і виконуються із твердих чи пластичних матеріалів. Скульптура зображує головним чином людину, рідше тварин, її головні жанри — портрет, історичні, побутові, символічні, алегоричні зображення, анімалістичний жанр. Художньо-виразні засоби скульптури — побудова об'ємної форми, пластичне моделювання (ліпка), розробка силуету, фактури, у деяких випадках також кольору.

Скульптура також є специфічним видом образотворчого мистецтва. Основною особливістю скульптури є трьохвимірна форма. Зрозуміти скульптурний твір — не завжди просто. Французький філософ Д. Дідро так охарактеризував скульптуру: «Це муза сильна, але мовчазна і таємнича» [4, 79].

Розрізняють круглу скульптуру (статуя, група, статуетка, погруддя), яку можна розглядати з різних сторін, і рельєф (зображення розміщене на площині фону). Монументальна скульптура (пам'ятник, монумент) пов'язана з архітектурним середовищем, вирізняється значущістю ідей, високим рівнем узагальнення, великими розмірами; монументально-декоративна скульптура включає всі види оздоблення архітектурних споруд і комплексів (атланти, каріатиди, фризи, фронтонна, фонтанна, садово-паркова скульптура); станкова скульптура, не залежить від середовища, має розміри, близькі до натури чи менші, і конкретний поглиблений зміст [16, 75].

Матеріали скульптури — метал, камінь, глина, дерево, гіпс та ін.; методи їх обробки — ліплення, висікання, лиття, кування, карбування.

Твори пластики виконуються з граніту, мармуру, вапняку, золота, срібла, бронзи, гіпсу, глини, пластмаси і інших матеріалів. Мистецтво скульптури специфічне за образним втіленням змісту. Основні ідеї часто виражаються в ньому в алегоричних фігурах. У розпорядженні скульптора є наступні засоби художньої мови: об'єм, світлотінь і фактура матеріалу. Кругла скульптура передає повний об'єм. Її можна розглядати з будь-якої точки. Кругла скульптура має наступні різновиди: статуя, група і бюст (погруддя) [63, 174].

Інший вигляд скульптури — рельєф — розглядається так само, як і картина, з певної точки. У ньому, як і в картині, можуть передаватися цілі сцени: історичні події, побутові сюжети, пейзажі і т. п. Рельєф може бути високим (горельєф) або низьким (барельєф). Існує також контррельєф, або негативна передача об'єму. Всі опуклості в ньому даються западинами. Звичайно він розрахований на пластичний відбиток [40, 52-53].

Скульптура поділяється на монументальну, станкову і декоративну. До монументальної скульптури відносяться пам'ятники, що встановлю-ються на вулицях і площах. Одні пам'ятники точно передають вигляд людини, інші ж символічно увічнюють події в абстрактній формі: колоні, обеліску і т. ін. Твори станкової скульптури призначаються для музейних залів, клубів, вестибюлів театрів і інших громадських місць.

До декоративної скульптури відносяться панно, ліпні прикраси на стелях і стінах. Цей вигляд скульптури тісно пов'язаний з архітектурою і є її частиною [35, 147].

Більшість видів образотворчого мистецтва поділяється на жанри, багато які з яких універсальні: до них звертаються і живопис, і графіка, і скульптура. Це анімалістичний, портретний, побутовий, історичний, батальний жанри. Є жанри, які переважно розробляються у якомусь певному вигляді образотворчого мистецтва. Жанр натюрморту, наприклад, більш характерний для живопису, ніж для графіки. Жанр карикатури частіше зустрічається у графіці, але зрідка в живописі і скульптурі.

Жанр — це «поділ будь-якого виду мистецтва за тематичними, структурними або функціональними принципами» [4, 79].

В кожному виді мистецтва система жанрів складається по-своєму. Наприклад, у літературі жанри визначаються на підставі належності твору до літературного роду, провідної естетичної якості та ідейно-оцінного настрою (сатиричного, патетичного, трагічного та ін.), а також обсягу твору і способу побудови образу (символіка, алегорія, документальність тощо). В музиці жанри розрізняються: за способом виконання (вокальні або інструментальні, сольні, ансамблеві, оркестрові, хорові жанри); за призначенням (марш, колискова, обрядова пісня і т.д.); за місцем та умовами виконання (камерна, симфонічна музика, кіномузика тощо).

В живопису жанри визначаються за предметом зображення (портрет, натюрморт, пейзаж, історичний і т.д.), а також за характером зображення (станковий, монументальний, декоративний живопис, мініатюра тощо). Свої жанрові системи мають також кінематограф, театр та інші види мистецтв [56, 193].

Жанри виникли в різний час. Найдревніший — анімалістичний (від франц. animale — тварина). Саме йому більше уваги приділяли первісні художники. Анімалістичний жанр — вид мистецтва, в якому провідним мотивом є зображення тварин.

В живопису за структурно-функціональними ознаками виділяють такі види або жанри, як живопис станковий, монументальний, декоративний, іконопис, театрально-декораційний [59, 85].

Станковий живопис, як правило, не пов'язаний з архітектурним ансамблем. Він існує самостійно. Скрізь можна зустріти станкові твори, виконані на спеціальних мольбертах (станках, звідси і відбувається назва «станковий живопис»). Станковий живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портретний, пейзажний, анімалістич-ний і натюрмортний [16, 41].

Назва «станковий живопис» походить від того, що художник найчастіше пише такі роботи на полотні, натягнутому на підрамник і встановленому на спеціальному станку — мольберті. Проте до станкового Живопису можуть належати твори, написані не лише на полотні, а й на картоні, дерев'яній дошці тощо. Станковий живопис вирізняється головним чином самостійністю окремого твору, призначеністю для інтер'єру та можливістю його Вільного переміщення без наслідків для загального задуму та ідеї. Саме до станкового живопису найчастіше застосовується термін „картина".

Іконопис — станковий за формою живопис культового призначення (у православ’ї, католицизмі, ламаїзмі та деяких інших релігіях). Характер іконопису визначається іконографією — чітко визначеною тематикою та правилами зображення подій та осіб Святого Письма [51, 162].

Монументальний живопис — це живописне зображення на внутрішніх або зовнішніх поверхнях архітектурних споруд. Монументальний живопис не може бути відділений від своєї основи (стіни, опори, стелі тощо) і перенесений. За технікою і матеріалом виконання монументальний живопис найчастіше буває фресковим або мозаїчним. До монументального живопису, як правило, відносять і вітраж.

Монументальний живопис відображає розпис будівель як зовні, так і всередині, тісно пов'язаний із архітектурою. Створюючи монументальні розписи, необхідно враховувати розміри площин, на яких буде вміщуватися живопис, масштаб зображень, кут зору глядачів. У монументальному живописі відображаються основні ідеали суспільства, його прагнення, мета, головні історичні події і т. ін. [38, 105].

Мініатюра — невеликий за розмірами твір, що вирізняється декоративністю форм, орнаментальністю, тонкістю письма. Існують такі види мініатюр:

  • книжна мініатюра (зображення в рукописній книзі);

  • лакова мініатюра (живопис на невеликих лакованих виробах — шкатулках, ювелірних виробах тощо);

  • портретна мініатюра (портретне зображення, виконане на медальйонах, табакерках, годинниках, перснях і т.д.) [65, 73].

Театрально-декораційний живопис — використовується при оформленні сцени, створенні театральних декорацій та ескізів театральних костюмів. Характерний також для кіномистецтва (оформлення павільйону, знімального майданчика тощо).

Декоративний живопис виокремлюється на межі монументального, прикладного, оформлювального мистецтва [50, 89].

За тематичним принципом у живопису й інших видах образотворчих мистецтв (графіці, скульптурі) виокремлюються жанри:

  1. Портрет.

  2. Пейзаж.

  3. Натюрморт.

  4. Історичний.

  5. Міфологічний.

  6. Батальний.

  7. Побутовий.

  8. Анімалістичний [7, 37].

Поважний вік у портретного жанру. Разючої досконалості (передусім — в скульптурі) він досяг вже в Древньому Єгипті, майже п'ять тисяч років тому. Портрет є одним із найпоширеніших жанрів образотворчого мистецтва. Це зображення людини або групи людей, що реально існують або існували в минулому. За характером зображення виділяють портрети парадні, офіційні та камерні. Портрет людини у вигляді якого-небудь алегоричного, міфологічного, історичного, театрального або літературного персонажа називають костюмованим.

Окремим видом портрета є автопортрет — зображення художником самого себе. Серед різновидів живописного портрета: поясний, погрудний, поплічний портрети, портрет на повний зріст, груповий портрет, портрет в інтер'єрі, портрет на тлі пейзажу та ін. [34, 25].

У скульптурі портретне зображення може бути виконане у вигляді статуї (зображення на повний зріст), бюста (погрудне зображення), торса (людська фігура без ніг або по пояс).

Пейзаж — жанр, у якому основним об'єктом зображення є природні ландшафти, міста, архітектурні (в тому числі індустріальні) споруди, морські краєвиди та інша реально існуюча або вигадана місцевість.

Пейзаж може мати історичний, героїчний, фантастичний, ліричний, епічний характер. Пейзаж також часто слугує тлом у творах інших жанрів (портрета, історичного, міфологічного, батального, анімалістичного).

Твори пейзажного жанру зображають природу. Розкриваючи в пейзажі вигляд природи, художник передає її життя, свої переживання, настрої, вчить любити і берегти рідну землю. У пейзажі можна виразити любов до Батьківщини, думи про майбутнє, відношення до теперішнього часу. У картинах цього жанру можна побачити роздуми художника про життю, долі людини. Такі пейзажі І.Левітана, О.Шовкуненка і ін. У пейзажному жанрі виділяють морські пейзажі, або «марини». Художники, які працюють виключно в жанрі морського пейзажу, називаються мариністами (І. Айвазовський) [62, 40].

Пейзажний жанр виник в Європі порівняно недавно, хоч в країнах Азії він з'явився набагато раніше. Пейзаж дуже багатий різновидами: сільський, міський, марина (від італ. marina — морський). У 1897 році разом з картиною М. Реріха «Гонець» виник пейзаж історичний, що показує природу у всій її старовині, як би побаченої очима наших далеких предків. Твори О. М. Васнєцова, присвячені минулому Москви, можна віднести до історичного міського пейзажу [55, 174].

Натюрморт — жанр, присвячений зображенню світу речей, предметів повсякденного вжитку. Об'єктом зображення в натюрморті можуть бути також зірвані квіти, овочі, фрукти, дари моря, бита дичина, птахи. Як доповнення до основного мотиву в композицію натюрморту іноді включаються зображення людей та живих тварин, комах, птахів.

Натюрморт оформився в самостійний жанр лише в XVII віці в Голландії. І хоч це слово переводиться з французького як «мертва натура», натюрморт розказує про красу життя, про створені людиною зручні і корисні речі, про прекрасні витвори природи — кольорах, плоди, дари моря і т. д. [8, 241].

Особливе місце належить історичному жанру, який надає твору великого суспільного звучання, відображає епохальні для історії народу події. Коли в картині, малюнку або скульптурі розказується про життя далекого або недавнього минулого, він зближується з побутовим жанром. Однак не обов'язково твір повинен бути присвячений минулому: це можуть бути які-небудь важливі події наших днів, що мають велике історичне значення.

В історичному жанрі відтворюються видатні події минулого або сучасні події, які мають історичне значення. Історичний жанр часто переплітається з іншими жанрами: побутовим (утворюючи синтетичний, так званий історико-побутовий жанр), портретом (історичний портрет), пейзажем (історичний пейзаж), батальним [29, 187].

До історичного жанру тісно примикає батальний, що виник ще в творчості первісних художників. Батальний жанр відтворює тематику війни, битв, походів та інших військових подій, епізодів життя армії та флоту.

Міфологічний жанр — це зображення подій і героїв міфів, легенд, сказань, билин та ін. До казково-билинного жанру відносяться твори В.М.Васнецова («Богатирі», «Витязь на роздоріжжі», «Іван-царевич на сірому вовкові», «Гуслярі»). Твори цього жанру нерідко зустрічаються і в наш час, наприклад триптих Б.С. Пушкова «Пісня» [9, 54].

Побутовий жанр присвячений відтворенню приватного і повсякденного громадського життя людини. Побутові композиції іноді також називають „жанровими". Батьківщина побутового жанру, як і натюрморту, — Голландія. У наш час цей один з найпоширеніших жанрів образотворчого мистецтва, хоч ще зовсім недавно він вважався низьким, негідним уваги художника.

Часто твори на побутові сюжети називають жанровими, або такими, що відносяться до жанрового живопису (від франц. Genre — рід, вигляд). До побутового жанру відносяться картини, малюнки, скульптури, що розказують про події повсякденного життя [49, 73].

Всі ми бачили картини і малюнки із зображенням кімнат, залів, заводських цехів, вестибюлів метро, тобто інтер'єрів самих різних споруд. Інтер'єр у перекладі з французького означає «внутрішня частина». Інтер'єром називають і внутрішній архітектурний простір, і жанр образотворчого мистецтва, а також окремий твір, що відноситься до цього жанру. Крім того, в декоративно-прикладному мистецтві інтер'єром називають обробку внутрішнього приміщення.

Як самостійний жанр інтер'єр склався лише в XVII віці в Голландії. Художники цієї країни дуже любили зображати комфорт сімейного вогнища, красу люб'язних серцю речей, сцени домашнього побуту [16, 88].

Картини і малюнки із зображенням «чистого» інтер'єру — без людей, тваринних або якої-небудь жанрової сценки, зустрічаються рідко. Елементи інтер'єра можна знайти в помпейських розписах, у візантійських і древньоруський іконах, східних мініатюрах, старовинних японських свитках, творах художників епохи Відродження.

Існує ще жанр карикатури. Карикатури зустрічалися вже в Древньому Єгипті. Так, в Каїрському музеї зберігаються малюнки, що висміюють фараона Ехнатона, що жив три з половиною тисячі років тому.

Як би не різнилися витвори образотворчого мистецтва за національними особливостями, індивідуальній манері їх авторів, як би не залежали від географічного середовища і багатьох інших умов, вони завжди підкоряються специфіці вигляду і жанру, до яких відносяться. Витвори образотворчого мистецтва тісно пов'язані і з художнім стилем, напрямом, течією, що характеризує епоху, історичний період, а також школою, що склалася під впливом поглядів певної групи діячів мистецтва або одного художника [19, 53].

З розвитком мистецтва його видо-жанрова система зазнає постійних змін: деякі жанри застарівають і виходить із вжитку, проте з'являються нові жанри. Так, у XX ст. поширюються нові види і жанри музичного мистецтва, пов'язані насамперед із джазом, роком. Замість тематичних жанрів, на які переважно поділялося традиційне для нового часу образотворче мистецтво, в сучасному візуальному мистецтві жанровий поділ ведеться за принципом суто технічної репрезентації твору: живопис, реді-мейд, фотографія, інсталяція тощо.

Сучасна система мистецтв складається на основі двох тенденцій розвитку – тенденції синтезу, взаємозбагачення різних видів художньої практики і тенденції самовизначення, виділення різноманітних видів мистецтв. Розвиток художньої практики і естетичних потреб суспільства зумовлює синтез окремих видів мистецтв, які кожний окремо не мають синтетичного характеру (наприклад, архітектура та живопис в їхньому синтезі) [16, 60].

Існує три типи синтезу, кожний з яких об’єднує різні види художньої діяльності на основі якогось визначеного виду мистецтва:

синтез пластичних мистецтв (архітектура, образотворче мистецтво і декоративно-прикладне мистецтво), що відбувається на основі архітектури;

синтез серед видовищних мистецтв (театр, кіно, телебачення, естрада, цирк), які прийнято називати синтетичними; в них взаємодія відбувається в основному на основі творчості актора (в документальних жанрах – реальної особи);

синтез окремих пар мистецтв, пов’язаних з літературою: літератури і музики (пісня та інші вокальні жанри), літератури та образотворчого мистецтва (напр., художньо ілюстровані видання) [55, 173-174].

При взаємодії мистецтв кожне з них робить в синтетичне ціле свій внесок, збагачує цей цілісний художній твір притаманними даному виду мистецтва специфічними рисами. Синтез мистецтв – це не механічне об’єднання окремих видів мистецтва, це – створення органічної художньої цілісності, якій притаманні нові якості, що їх не було у жодного з мистецтв до того, як вони увійшли до нового цілого. Окремі види мистецтва створюють єдину цілісність і пристосовуються як один до одного, так і до синтетичного цілого. Синтез мистецтв реалізується в єдиному художньому образі або системі образів, об’єднаних єдністю стилю, задуму, виконання, але створених за законами різних видів мистецтва. В основі синтезу пластичних мистецтв – архітектурна споруда, що доповнюється творами мистецтва: скульптури, декоративного живопису. В цьому випадку мистецтва, які беруть участь у синтезі, зберігають своє відносно самостійне образне значення, а синтез досягається завдяки єдиному задуму і стилю. Але в цьому випадку не виникає такого явища, яке можна назвати синтетичним мистецтвом.



Розділ 2. Методика ознайомлення з видами і жанрами образотворчого мистецтва в початкових класах


2.1 Формування уявлень у молодших школярів про види і жанри образотворчого мистецтва


Відповідно до вимог Державного стандарту початкової загальної освіти предмет "Образотворче мистецтво" реалізує креативно-змістову, продуктивну, творчу лінію візуального мистецтва. Тому в процесі дослідження ставилися такі найголовніші завдання викладання образо-творчого мистецтва в експериментальному класі:

1. Формування в дітей творчого, художньо-естетичного ставлення до дійсності, здатності до художнього пізнання видів і жанрів образотворчого мистецтва та їх образної оцінки; розвиток таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії при сприйманні видів і жанрів образотворчого мистецтва, здатність емоційно відгукуватись на різноманітні вияви естетичного у видах і жанрах образотворчого мистецтва, вміння підмічати прекрасне у різних видах і жанрах образотворчого мистецтва та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні різноманітними видами і жанрами образотворчого мистецтва.

2. Розвиток засобами сприймання та усвідомлення різних видів і жанрів мистецтва специфічних для образотворчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку її творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті та ін.

3. Формування знань і уявлень про види і жанри образотворчого мистецтва, їх історію та роль у житті людей, розуміння мови різних видів мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навичок сприйняття різних видів і жанрів образотворчого мистецтва та їх емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів.

4. Формування потреб і здібностей до продуктивної художньої творчості у галузі різних видів і жанрів образотворчого мистецтва, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду чи жанру образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та художніх технік, що допоможе набути свободи вираження у творчості.

5. Розвиток сенсорних здібностей дітей, що сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва та поліпшенню якісного боку художньо-творчої діяльності.

Вагомим завданням експериментального навчання в 4 класі було розширення знань про види, жанри і специфіку художнього образу в образотворчому мистецтві. Практична діяльність спрямовувалася на подальше вивчення головних навчальних проблем ("Форма", "Простір", "Колір", "Композиція").

Значна частина уроків у процесі формуючого експерименту була присвячена розвитку в учнів відчуття кольору і свідомому використанню кольору як засобу художньої виразності. Велика увага приділялася засвоєнню поняття про специфіку декоративного образу, про декор як засіб збагачення форми і композиційної організації образотворчої поверхні та створенню декоративних композицій. Для цього в експериментальному класі здійснювалося ознайомлення учнів з деякими конкретними народними художніми промислами України і початковим освоєнням прийомів роботи народних майстрів; з передачею об'ємних якостей округлих предметів засобами світлотіні.

Виходячи з основних завдань образотворчої діяльності четверто-класників (див. додаток Б), діти повинні були навчитися не тільки розуміти, цінувати, а й створювати красу навколо себе. Основи творчого підходу до праці закладалися на заняттях з образотворчого мистецтва, де учні виконували ескізи й начерки предметів різних видів і жанрів мистецтва, які втілювалися в матеріалі на уроках образотворчого мистецтва.

Ми враховували, що під час сприймання дійсності учні повинні набути певних навичок цілеспрямованого спостереження естетичних виявів різних видів і жанрів образотворчого мистецтва, і при цьому відчувати гармонійні співвідношення кольорів у забарвленні предметів, об'єктів, вміти помічати виразність (вишуканість та витонченість або масивність) форм, абрисів різних видів і жанрів образотворчого мистецтва; відкривати асоціативно-образний характер різних видів і жанрів образотворчого мистецтва; вміти бачити та відчувати красу об’єктів різних видів і жанрів образотворчого мистецтва; мати уявлення про своєрідність кожного виду і жанру образотворчого мистецтва; посильно виражати естетичні почуття та переживання в різних видах образотворчої діяльності та в усній образній формі.

Під час сприймання творів мистецтва в учнів формувалися уявлення про види образотворчого мистецтва, а також зміст та назви деяких жанрів: пейзаж, натюрморт, портрет, побутова (сюжетна) картина, анімалістичний жанр. Також учні засвоювали прізвища та твори (1—3) найбільш відомих майстрів образотворчого мистецтва України та світу; декілька відомих пам'яток архітектури; деякі відомі народні промисли України (народний розпис Петриківки, кераміка Опішні й Косова та ін.), прізвища декількох відомих майстрів народної творчості.

У процесі експерименту учні засвоювали основні художні засоби розкриття змісту та емоційного впливу різних видів і жанрів образотворчого мистецтва на глядача (рисунок, лінія, площина та об'ємна форма, композиція, колір, колорит, освітлення, контраст світла й тіні, статика і динаміка та ін.) у творах живопису, графіки, скульптури. Також вони набували певної здатності розповідати про твір, провести його простий аналіз, демонструючи знання основ образотворчої грамоти (передачі особливостей форми, колірного та композиційного вирішення, просторових явищ), використовуючи при цьому елементи порівняльного аналізу, свої враження та спостереження дійсності, художні терміни і образне слово.

У молодших школярів провідну роль у передаванні виражальних якостей і особливостей предметного оточення відіграє колірна композиційна образотворча діяльність, в якій головна практична орієнтація в роботі на площині зводиться до площинних форм вираження і трактування тривимірного простору засобами зображення та передаванням перспективних явищ на елементарному рівні.

Характер дій, що їх виконували молодші школярі, різний. Вони відіграють різну роль у відтворенні образу. У дітей дії мають звичайно хаотичний, випробувальний характер. У міру того як уточнюється задача — створити певний шуканий образ, образотворчі дії набувають більш організованого, орієнтувально-дослідницького характеру. Дитина кілька разів змінює положення кожної фігурки, створює послідовно кілька комбінацій і спиняється на тій, яка більше, ніж інші, відповідає образу, що склався в неї.

З розвитком дитини збагачується її досвід, удосконалюється сприймання предметів, їхньої форми. В учнів початкових класів за умов навчальної і трудової діяльності накопичуються глибші знання про форму плоских і об'ємних предметів, про їхнє, положення в просторі.

Вивчення форми в процесі образотворчої діяльності на заняттях з образотворчого мистецтва мало два етапи: 1) зображення умовно-плоских предметів у фронтальному положенні з передачею лише двох вимірів; 2) малювання умовно-плоских і об'ємних предметів у перспективі, тривимірному зображенні предметів на двовимірній площині.

Натурою для вивчення і малювання у фронтальному положенні були предмети, що близькі до плоских геометричних форм (квадрата, прямокутника, трикутника, кола, овалу та їхніх комбінацій). Наприклад: прапорці, вимпели, журнал, конверт, шахова дошка, портфель, декоративна тарілка, тенісна ракетка, слюсарні, музичні та інші інструменти (молоток, лучкова пилка, лобзик, лопата, ножиці, балалайка), а також предмети рослинного і тваринного світу (листя і гілки дерев, квіти, комахи).

У навколишньому житті є багато умовно-плоских предметів. З них учні вчилися вибирати такі, які відповідали б завданням навчання. Моделі за формою і кольором добиралися такі, які б підсилювали інтерес до малювання.

Практичні заняття з малювання умовно-плоских предметів, розміщених перед тими, хто малює, у фронтальному положенні, яке не вимагає передачі перспективи, допомагали їм більш правильно зрозуміти складний процес малювання з натури, засвоїти основи графічної грамоти (поняття про форму, пропорції, конструктивну будову, просторове положення предмета, колір та ін.); здобути знання, уміння й навички в зображенні плоских предметів.

У процесі навчання реалістичного зображення малюнка основними завданнями були розвиток сприймання натури та зображення її форми на площині графічними засобами за законами зорового сприйняття. Тому під час практичних занять з малювання особливу увагу ми звертали на правильне сприймання натури тими, хто малює, на розвиток їхньої спостережливості, виховання вміння аналізувати натуру.

У процесі сприймання натури головну роль відіграють органи зору тих, хто малює, тому завданням педагога було виховання в них уміння цілеспрямовано спостерігати: порівнювати між собою предмети, їхні частини, встановлювати між ними схожість і розбіжність, визначати форму, пропорції, конструктивну будову, просторові ознаки, виділяючи в них естетичний зміст.

У конструктивному малюванні з натури ми дотримувалися загальновизнаних умов для сприймання й аналізу зображуваного. Вміння «бачити» натуру на початковій стадії малювання вирішує успіх роботи, сприяє правильному мисленню про предмети (про їхню форму, пропорції, конструктивну будову, колір), уточнює та збагачує уявлення про навколишню дійсність. Малюнок з натури був основним видом зображення в оволодінні грамотою реалістичного зображення.

Малюнок безпосередньо з натури – це процес, при якому ми не тільки наочно бачимо предмет, спостерігаємо за ним, визначаємо його форму, пропорції, конструктивну будову, а й реалістично його зображуємо. Під час зображення предмета ті, хто малює, набувають умінь і навичок у розміщенні малюнка на певній площині, послідовності побудови малюнка, передаючи характерну форму, пропорції та просторове положення натури, оволодівають технічними прийомами роботи.

Отже, головним завданням малювання з натури було вміння бачити і зображувати об'єкти. При цьому уточнюється і збагачується активне сприймання явищ і предметів навколишньої дійсності, що сприяє розвитку мислення та пізнавальних здібностей тих, хто малює. Розглянемо, як відбувається процес побудови реалістичного малюнка. Малювання з натури починається з вивчення предмета, який потрібно малювати. Визначають призначення предмета, його форму, пропорції, положення в просторі, добирають способи його зображення на площині.

Вивчення комбінованої форми предмета зумовлене складною роботою органів сприймання, внаслідок якої в свідомості формується образ об'єкта, який ми сприймаємо. Тому таке велике значення має вміння «бачити» натуру. Безпосередньо після цілеспрямованого спостереження і вивчення натури розпочинають її зображення. Продумують композицію малюнка, намічають загальну форму натури. Після виконання начерку предмета уточнюють правильність зображення, порівнюючи його із натурою. Малюнок закінчують промальовуванням деталей та передачею кольору чи тону.

Малюнок є не тільки самостійним видом образотворчого мистецтва, але основою для живопису, гравюри, плаката, скульптури, декоративно-прикладного й інших мистецтв. За допомогою малюнка закріплюється перша думка майбутнього твору.

Для успішного оволодіння малюнком необхідним було практичне пізнання тих закономірностей, навчальних основ, на основі яких будується вивчення натури, її форм, пластики, пропорції і будівлі. Крім того, необхідно знання особливостей нашого зорового сприйняття. Без цього не можна зрозуміти, чому навколишні нас предмети в багатьох випадках представляються нам не такими, які вони в дійсності: рівнобіжні лінії здаються що сходяться, прямі кути сприймаються то гострими, то тупими, коло іноді виглядає як еліпс і т.д.

Перспектива не тільки пояснює згадані оптичні явища, але й озброює просторового зображення предметів, що малює прийомами, у всіх поворотах, положеннях, а також у різних ступенях далекості від що малює.

Малювання – це визначена система знань, засвоєння яких вимагає тривалого часу на основі спеціальних завдань і вправ. Учні на початку експерименту, як правило, захоплювалися копіюванням. Нічого поганого в цьому немає, головне, щоб копіювання з ілюстрацій, репродукцій не велося «на око», а зі знанням образотворчої грамоти, яку форму, пропорції, обсяг має той чи інший копійований предмет, фігура, орнамент.

Коли ви малюєте з натури, перед вами стоїть завдання передати обсяг предмету в просторі. Для цього будь-який дотик олівця до паперу повинен бути обґрунтовано розумінням будови форми, законів світлотіні, перспективи, анатомії. При регулярному занятті малюванням накопичується досвід, знання, уміння дивитися на натуру, ставити перед собою задачу і, удосконалюючи, рухатися вперед. Свідоме копіювання в процесі навчання малюнку відіграє велику роль. Гарний малюнок – будь то натюрморт, портрет, пейзаж і т.д. – служить необхідним і незамінним посібником для того, хто малює.

Копіювання робіт видатних художників завжди позитивно позначається на розумінні законів живопису і приносить велику користь тому, хто навчається малювати.

Будь-який предмет має три виміри: довжину, ширину і висоту. Під об’ємом варто розуміти його тривимірну величину, обмежену поверхнями, під формою – зовнішній вигляд, зовнішні обриси предмета. Образотворче мистецтво в основному має справу з об'ємною формою, тому в малюванні необхідно почувати її, підкоряти їй усі способи і прийоми виконання малюнка. Навіть при малюванні найпростіших фігур необхідно розвивати в собі почуття форми.

Для кращого розуміння форми в цілому, перш ніж приступити до малюнку, необхідно розглянути натуру з різних сторін. Малюючи, наприклад, куб, не можна зображувати видимі його сторони без врахування сторін, схованих від огляду. Не уявляючи їх, неможливо намалювати правильно куб. Без відчуття усієї форми в цілому зображувані предмети будуть здаватися однобічними.

Під конструкцією, чи будовою предмету, варто мати на увазі взаємне розташування і зв'язок його частин. Поняття конструкції властиво всім існуючим предметам, створеним природою чи руками людини, починаючи з найпростіших предметів побуту і закінчуючи складними формами органічного світу. Художник не повинен бачити навколишню дійсність тільки у випадковому світлотіньовому стані. Йому необхідно вміти знаходити закономірність у будові предметів. Ця здатність розвивається поступово в процесі малювання з натури. Вивчення геометричних тіл і предметів, близьких до них за своєю формою, а потім і предметів, більш складних по своїй будові, зобов'язує учнів художніх шкіл більш свідомо відноситися до малювання, виявляти характер конструкції і призначення зображуваної натури.

Лінія, чи риска, проведена на листі, є одним з основних елементів малюнку. У залежності від призначення вона може мати різний характер. Вона може бути плоскою, одноманітною, власне кажучи нічого не виражаючою. У такому вигляді вона має допоміжне призначення (розмітка на листку малюнка, начерк, позначення пропорцій).

Починаючі художники, не розуміючи, що лінія в малюнку є підсумок складної роботи над формою, звичайно прибігають до плоскої, умовної й одноманітної лінії. Така лінія з однаковою байдужністю окреслює краї предметів, не передаючи ні форми, ні світла, ні простору. Початківці найчастіше звертають увагу насамперед на зовнішні обриси предмета, намагаючись механічно скопіювати його, щоб потім заповнити контур випадковими плямами світла і тіні. Але в площинної лінії в мистецтві є своє призначення. Вона застосовується в декоративно-художніх роботах, у стінних розписах, мозаїках, вітражах, станковій і книжковій графіці, плакаті – у всіх зображеннях площинного характеру, де зображення погоджується з визначеною площиною стіни, скла, стелі, папера і т.д. Тут ця лінія дає можливість узагальнено передати зображення.

Глибоке розходження між площинною і просторовою лініями необхідно засвоїти із самого початку для того, щоб надалі не вийшло змішання цих різних елементів малюнка.

Для поняття пропорції учням пропонувалося виконати наступну вправу: візьміть будь-яку книгу, покладіть її на стіл і подивитеся на неї зверху. Книга буде виглядати як прямокутник без будь-яких перекручувань. Намалювати такий прямокутник нескладно. Варто тільки визначити, у якому напрямку підуть краї книги і наскільки довжина книги більша ширини.





Тепер сядьте на відстані приблизно 50 см. від книги. Погляд на неї спрямований по дотичній, один кут книги знаходиться ближче, сторони від нього розходяться вліво і вправо під деяким кутом.




Намалюємо краї книги. Потім відзначимо на око розмір ширини і довжини книги і намалюємо два її далеких кути. Якщо уважно придивитися, то можна помітити, що підкоряючись законам перспективи далекі сторони мало-мало менше ближніх. Віддаляючись у глиб простору рівнобіжні лінії як би зближаються. Так їх і треба малювати.

Глибину простору в малюнку потрібно увесь час відчувати за допомогою сили дотику олівця до папера. Ближній до нас кут малюємо більш енергійним штрихом, а в міру видалення всередину штрих робимо легше.

Якщо ми піднімемо книгу до рівня очей, то побачимо, що всі сторони книги злилися в одну лінію.





Якщо піднімемо книгу вище рівня око, то далекий кут буде нижче ближнього.





При малюванні потрібно стежити за співвідношенням розмірів. Що, наприклад, більша: висота чи ширина тієї чи іншої частини, - і на скільки.

Зіставлення розмірів, чи, як ще говорять, визначення пропорцій – одне з найважливіших дій того, хто малює. Завдання полягає в тому, щоб правильно визначити відносини розмірів. Питання про відносини в образотворчому мистецтві дуже важливий, тому що художник постійно з ними зустрічається – відносини розмірів, тональні, колірні і т.д.

Зображуючи натюрморт, пейзаж чи жанрову композицію, важливо показати ту колірну напругу, якою характеризується натура. Не можна, наприклад, правдиво написати пейзаж у момент палаючого заходу, користуючись блідою гамою фарб, чи передати сцену при розсіяному освітленні за допомогою щільних і насичених кольорів.

Якщо ми хочемо вірогідно зобразити кольори предметів в натюрморті при вечірньому чи штучному освітленні, їх потрібно писати насиченими і щільними кольорами. Перебільшена напруженість колірних відносин приводить до того, що фарба залишається просто фарбою, не перевтілюючи в матеріал видимого предмету, не передаючи стан. Така робота не притягує і не хвилює.

При сильному сонячному забарвленні кольори вибілюють, розходження між ними слабшає, стирається, і це повинен побачити і використовувати художник для досягнення правдивості і виразності зображення. Щирий, емоційно значимий колорит створюється в тому випадку, якщо художник передає кольоровість натури у визначених умовах освітлення і стану атмосфери і підкоряє все це образній задачі.

Чималу роль у створенні емоційно сильного і природного колірного ладу грає закономірне чергування теплих і холодних відтінків. Протиставлення теплих і холодних відтінків на світлі й у тіні є одним з важливих якостей реалістичного живопису. Теплими називаються всі колірні відтінки, що наближаються до червоним і жовтим (асоціюються з теплом, вогнем). Холодні відтінки тяжіють до зелених, синіх, фіолетових і зв'язані з відчуттям холоду.

Будь-який колір може бути і теплим і холодним, у залежності від того, до чого ближче його відтінок: до червоно-жовтогарячого чи синьо-зеленого кольору. У природі часто буває, що світло (те, що освітлено) холодне, а тіні теплі, і навпаки. У кімнаті звернені до вікна сторони предметів завжди висвітлюються холодним світлом. Тіньові сторони отримують більш теплий відтінок, відбитий від стін і стелі. Під відкритим небом предмети висвітлюються теплим сонячним світлом, а тіні відбивають холодні відтінки синього неба.

Зіставлення і чергування теплих і холодних квітів має місце і на рівно освітлених чи затемнених поверхнях. Так, наприклад, тіні на снігу в зимовий сонячний день здаються синіми з кількох причин: від рефлексу неба, від контрастного впливу жовто-жовтогарячого кольору снігу, освітленого сонцем, і від контрасту самого кольору висвітлення. Ось чому колір будь-якої поверхні не можна розуміти як тільки холодний чи тільки теплий. Швидше за все тут відбувається боротьба двох колірних початків: теплого і холодного. Протиставлення теплих і холодних відтінків служить однією з умов створення гармонійного колориту.

Багатство і розмаїтість взаємних рефлексів, загальний тоновий і колірний стан освітленості, вплив спектрального складу основного джерела світла, контрастна взаємодія теплих і холодних відтінків кольору – усе це поєднує кольори, робить їх супідрядними і родинними. Саме єдність у розмаїтості і визначає гармонійність колориту. Жоден колір не можна вводити в етюд чи картину, не узгодивши його із загальним колоритом. Фарба на полотні завжди звучить різко, якщо не підлегла загальному тоновому і колірному стану. Гармонія, єдність колориту в картині визначається спорідненням фарб природи. Колорит у живописі – це результат пізнання художником об'єктивно існуючого колірного багатства.

Якщо зображення правильне побудоване, дотримані пропорції, перспектива, об’єм, але всі деталі виписані чи намальовані з однаковим акцентом на передньому і задньому планах, то всі предмети одночасно будуть «лізти» на передній план, тому що не дотриманий колірний лад зображення відповідно до цілісного зорового враження.

Зорова цілісність живопису і малюнка залежить від підпорядкованості другорядного головному, в ув'язуванні всього зображення в одне ціле. Якщо картина являє собою строкатий набір рівнозначних колірних плям, контрастів, вона втрачає свою зорову переконливість. З цієї причини головне звичайно розміщається поблизу від оптичного центру картини. Це дозволяє зорово охопити всю картину відразу і сприймати зміст як єдине ціле. У процесі зображення натюрморту, пейзажу чи портрета не має змісту додавати деталям однакове значення, чи вимальовувати виписувати їх однаково докладно. Чітко ми повинні бачити те, що є головним у роботі.

Власне цим базовим засадам ми намагалися навчити на самому початку учнів експериментального класу, щоб з часом навчитися їх розуміти і реалізовувати на практиці.


2.2 Організація і зміст експериментального дослідження


З метою перевірки удосконаленої методики ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва ми провели експериментальне дослідження у 4-х класах Теребовлянської ЗОШ І-ІІ ступенів Тернопільської області. При цьому 4-А клас навчався за удосконаленою методикою, а 4-Б клас – за традиційною.

Дослідження проводилося у три основні етапи.

Метою першого етапу (2006-2007 рр.) був аналіз педагогічної, психологічної та мистецтвознавчої літератур з проблеми ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва, укладання бібліографії, вироблення експериментальної методики. У 2007 навчальному році було проведено констатуючий експеримент.

Другий етап (2007-2008 рр.) передбачав проведення основного експерименту з виявлення експериментальної перевірки системи педагогічних умов, які б забезпечили ефективність ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва. Перевірено на практиці ефективність системи вправ та завдань образотворчого змісту.

Мета третього етапу (2008 р.) полягала в аналізі та узагальненні кількісних та якісних результатів експерименту, написанні тексту дипломної роботи, її літературному оформленні.

При проведенні формуючого експерименту були передбачені зміни в способах керівництва навчання школярів при збереженні змісту навчання. У експериментальному класі активізувалась образотворча діяльність школярів у галузі ознайомлення з видами і жанрами образотворчого мистецтва, пропонувалась система організації навчання, методи та прийоми, що забезпечують оптимізацію процесу ознайомлення з мистецькими видами і жанрами.

Покажемо особливості ознайомлення учнів експериментального класу з творами живопису, а саме пейзажем, під час малювання композиції «Тихесенький вечір на землю спадає».

При цьому ставилася мета поглиблювати знання учнів у галузі пейзажного жанру, розвивати навички естетичного сприймання, образного мислення, асоціативної пам'яті, уяви, ознайомити учнів з багатством колірних відтінків, одержаних шляхом різноманітності (розбіл гуаші, освітлення в акварелі, "закаламутнення" чорно-сірим) і ускладнення палітри змішуванням кольорів, виховувати естетичне ставлення до навколишнього світу, любов до рідної землі.

В якості обладнання використовувалися малюнки (зразки дитячих робіт), ілюстрації із зображенням пейзажного жанру, репродукції творів українських художників Т.Шевченка, В.Штернберга, С.Васильківського, С.Світославського, П.Левченка, М.Пимоненка, Т.Яблонської, М.Глушенка, А.Куїнджі, Д.Шавикіна.

1. Актуалізація знань учнів у галузі образотворчого мистецтва.

Які види образотворчого мистецтва ви знаєте?

(Графіка, живопис, скульптура, архітектура, декоративно-прикладне мистецтво.)

Які жанри образотворчого мистецтва вам відомі?

(Портрет, натюрморт, пейзаж, побутовий, історичний, анімалістичний, батальний, побутовий тощо.)

  • Як називається жанр, що зображує краєвиди?

(Пейзажний жанр.)

  • Як називають художників, що працюють у жанрі пейзажу?

(Художники-пейзажисти, художники-мариністи).

Серед запропонованих творів мистецтва знайдіть лише ті, які відносяться до творів пейзажного жанру. (2-3 учні вибирають серед кількох репродукцій картин, написаних художниками у різних жанрах, лише ті, які належать до пейзажного жанру).

2. Організація сприймання творів пейзажного жанру.

Саме пейзажний жанр являє собою найвищу сходинку художнього сприйняття природи, оскільки базується на широких можливостях вибору, узагальнення її явищ та відображення природної краси. Він постійно нагадує людині про велич природи, звеличує її досконалість і формує почуття любові до рідної землі.

Поява цього жанру у мистецтві сягає давніх часів, коли єгипетські й римські художники створювали неперевершені за своєю красою фрескові й мозаїчні зображення прекрасних краєвидів та картин рослинного світу. В українському образотворчому мистецтві пейзаж як самостійний жанр почав формуватися у 17 ст. та особливо розвинувся у 19 ст., коли такі відомі художники, як Тарас Шевченко і Василь Штернберг почали правдиво зображувати життя народу та мотиви вітчизняної природи.

(Демонструються репродукції творів Т. Шевченка та В. Штернберга).

Пейзаж у творах українського образотворчого мистецтва займає помітне місце серед краших досягнень художньої культури, відбиваючи творчу обдарованість українського народу.

З великою життєвою правдивістю та поетичністю писали свої картини й Інші відомі українські художники: Володимир Орловський ("Жнива", "Хати в літній день"), Сергій Васильківський ("Козача левада", "Ранок. Отара на луках"), Сергій Світославський ("Вечір в степу", "Вітряк"), Петро Левченко ("Водяний млин", "Село взимку. Глухомань", "Глибока осінь"), Киріяк Костанді ("Рання весна"), Микола Пимоненко ("Перед грозою"), Дмитро Шавикін ("Вечір на Дніпрі"), Микола Бурачек ("Хата опівдні. Спека") тощо.

3. Сприймання учнями творів мистецтва.

Д.М. Шавикін "Вечір на Дніпрі".

Вечоріє. Широко розлилися могутні води Дніпра. По голубому плесу тихо пливе човен, ущерть завантажений запашним сіном. Прозорі сутінки оповили небо й річку, в якій відбивається і човен з сіном, і люди, і вечірнє небо. Здається, ніби десь лунає задумлива народна пісня. Цю картину створив відомий український художник Дмитро Шавикін.

Далі проводиться бесіда на тему кольоротворення.

Пригадайте, як одержати блакитний колір.

(Змішати синій і білий кольори.)

Як утворити рожевий, ніжно-фіолетовий кольори?

(Рожевий отримуємо шляхом змішування білої та червоної фарб; ніжно-фіолетовий — фіолетової та білої .)

Як одержати сірий колір? Як зробити його світлішим або темнішим?

(Щоб отримати сірий колір, необхідно до білої фарби добавити чорної; сірий колір робиться світлішим або темнішим шляхом додавання до нього білого або чорного кольорів).

А тепер усі свої вміння і знання в основі кольорознавства використайте у своїй композиції.

Покажемо особливості ознайомлення учнів експериментального класу з натюрмортом під час малювання композиції «Осінній натюрморт».

При цьому ставилася мета ознайомити учнів з різними видами і жанрами образотворчого мистецтва, провести бесіду про один із жанрів – натюрморт, вчити дітей малювати натюрморт, передаючи правильне розміщення, розмір, форму, пропорції і колір предметів, розвивати вміння виконувати малюнок у певній послідовності, передавати форму предметів акварельними фарбами, виховувати любов до природи.

В якості обладнання використовувалися таблиці з методичними розробками виконання натюрморту аквареллю та дитячі малюнки, репродукції творів художників І.Т.Хруцького "Квіти і плоди", І.І.Машкова "Виноград, лимон і рак", А.М.Ерделі "Натюрморт", Ф.Ф.Манайла "Новий хліб, овочі і фрукти".

1. Актуалізація опорних знань учнів.

Які види образотворчого мистецтва ви знаєте?

(Живопис, скульптура, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, архітектура.)

До жанрів образотворчого мистецтва належать: портрет, пейзаж,

натюрморт, побутовий, історичний, батальний, анімалістичний тощо.

2. Словникова робота.

Жанр — вид творів мистецтва, який характеризується певними ознаками.

Зображення тварин називається анімалістичним жанром.

Картини, присвячені подіям і сценам повсякденного життя, належать до побутового жанру.

Твори, що зображують історичні події, належать до історичного жанру.

Картини, присвячені воєнним подіям — битвам, епізодам війни, належать до батального жанру.

А як називається жанр, що зображує краєвид? {Пейзаж.)

Як називається жанр, де зображена людина або група людей? (Портретний жанр.)

(Під час обговорення кожного з жанрів бажано посилатися на репродукції картин.)

3. Вступна бесіда.

Подивіться на репродукцію картини І.Т. Хруцького "Квіти і плоди". Назвіть предмети, зображені на ній.

(Ваза, кошик, склянка, букет квітів, персики, лимони, груші, диня, виноград)

Назвіть предмети, які зобразив художник І. Машков на картині "Виноград, лимон і рак".

  • Що об'єднує ці дві картини?

(Зображені овочі і фрукти, предмети побуту.)

Картину, на якій зображено групу неживих предметів (квіти, овочі, фрукти, предмети домашнього вжитку, риба, дичина тощо), називають натюрмортом.

Перший натюрморт з'явився в Голландії на початку XVII століття. Голландці були у цей час одними з найбагатших у світі. Люди гостріше і тонше відчували навколишній світ, красу природи. Вони милувалися предметами, серед яких проходило їхнє життя. Це був період розвитку голландського мистецтва — особливо мистецтва натюрморту. Вміти бачити красу у звичайному — важлива риса голландських художників. Дуже часто у назві картин використовувалося слово "сніданок": "Сніданок з курчам", "Сніданок з шинкою" тощо. Натюрморти, написані художниками, розповідають також про життя і побут їхніх володарів. Дивишся на таке зображення і думаєш, що господар цих речей відійшов на хвилинку і незабаром повернеться.

4. Сприймання творів мистецтва.

а) Ерделі Адальберт Михайлович "Натюрморт", 1955рік.

Художник зобразив найбуденніші побутові речі: склянки, глечики, рушники, хустки. І лише одна порцелянова чашка ефектно виблискує золотом. Усі вони "зігріті" незримою присутністю людини. З витонченим смаком Ерделі передає принади цих речей. Натюрморт вишуканий за колоритом. Фарби чисті, дзвінкі, живописні. З особливою майстерністю художником написане прозоре скло, крізь яке видно блакитно-чисту воду, що викликає відчуття свіжості та прохолоди.

б) Манайло Федір Федорович "Новий хліб", 1975рік.

Народні традиції відображені у натюрморті "Новий хліб". Урочиста подія — поява на столі хліба нового врожаю — відзначається за народним звичаєм з особливою святковістю. Хліб — у центрі натюрморту, а відповідно — основа всього сутнього. Він в оточенні і городини, і фруктів, і меду. Колорит, барви полотна гарячі, сповнені радості життя.

5. Дидактична гра "Чарівна торбинка".

Беремо невелику торбинку, овочі і фрукти, які відрізняються за формою і величиною. Учитель кладе овочі й фрукти в торбинку і пропонує комусь з дітей, не дивлячись у торбинку, обмацати якийсь предмет, назвати його і показати дітям. Вчитель може запропонувати знайти те, що він назве. По черзі завдання виконують декілька учнів.

6. Продовження бесіди.

Сьогодні ми теж малюватимемо натюрморт, але, звичайно, не такий складний, як у художників. У нас є різні овочі і фрукти. Давайте складемо з них натюрморт, згрупувавши по декілька предметів, як показано на таблиці.

7. Перегляд таблиці з методичними розробками малювання натюрморту.



Відгадавши загадки, ви дізнаєтесь, які овочі та фрукти ми використаємо для нашого натюрморту.

І печуть мене, і варять,

І їдять мене, і хвалять, —

Бо я добра. (Картопля)

Сидить баба на грядках

Вся закутана в хустках. (Капуста)

Сам червоний, а чуб зелений. (Буряк)

Довгий, зелений — добрий солоний,

Добрий і сирий. Хто він такий? (Огірок)

Шкір має сім, а сльози випускає всім. (Цибуля)

Круглий, як куля, зелений, як трава,

Червоний, як кров, солодкий, як мед. (Кавун)

8. Поетапне виконання композиції вчителем.

9. Практична діяльність учнів.

Спочатку визначте розташування предметів, потім намітьте їх загальну форму. Порівняйте малюнок з натурою і, уточнивши його, переходьте до деталізації (плями, смуги, корінці, стебла, листя та ін.).

Тепер починаємо малювати фарбами. Спочатку потрібно на палітрі підібрати найсвітліший колір натури, а вже потім вкрити ним усю поверхню малюнка, крім відблиску. Фарба при цьому повинна вільно стікати вниз. Коли малюнок висохне, зафарбуйте потрібним кольором овочі та фрукти, залишаючи чистішими світліші місця та відблиск. Затінені частини натури перекрийте тими ж кольорами, але темнішого тону і з холодним відтінком. Коли потрібно підсилити той чи інший колір малюнка, вкрийте його тією самою фарбою ще раз. Проте пам'ятайте, що зловживати перекриванням не слід, бо акварель втрачає свіжість, прозорість, яскравість.

  1. Закріплення вивченого матеріалу.

Дидактична гра "Вернісаж".

На дошці розвішані дитячі малюнки, можуть бути і репродукції картин різних жанрів образотворчого мистецтва. Діти під ними прикріплюють таблички: натюрморт, пейзаж, портрет тощо.

Покажемо особливості ознайомлення учнів експериментального класу з портретним жанром під час малювання композиції «Мама в інтер'єрі».

При цьому ставилися завдання поглиблювати вивчення основних закономірностей зображення людини й елементарних пропорцій, розташування окремих частин, розвивати уміння передавати на малюнках образи людей (дорослих і дітей), їх настрій засобами живопису (радісна кольорова гама), виховувати любов, повагу до найсвятішої людини на землі — матусі, чуйність, доброту, милосердя, лагідність, вдячність.

В якості обладнання використовувалися таблиці, малюнки, фотографії, ілюстрації із зображенням жінок, репродукції картин Рафаеля "Сикстинська Мадонна", Леонардо да Вінчі "Мадонна Літа", А. Дейнека "Мати".

1.Вступна бесіда.

Мати — початок усього, берегиня роду людського. Незмінну любов, ласку, ніжність і тепло дарує вона своїм дітям, оберігаючи їх. Тільки мати нічого не пожаліє для своєї дитини, це вона у хвилину небезпеки ніколи не думатиме про себе, все віддасть для того, щоб захистити свою дитину, зазнає будь-яких труднощів, страху, сумнівів. Вона оберігає нас, зігріває, зупиняє нас перед безоднею. Мати тяжко страждає, якщо її дітей спіткає лихо, і розцвітає, стає молодшою, веселішою, сильнішою, коли бачить, що її діти виросли порядними людьми. Все-все, що є в нас найкращого, — все від неї, від рідної неньки. За мамину ласку і любов, за її недоспані ночі і колискові пісні, за її добрі і ніжні слова, за її лагідну вдачу і науку ми дякуємо їй. (Звучить грамзапис пісні А. Горчинського "Цвіте черешня в мами на городі").

Тема материнства вважається однією із центральних і найбільш

складних в образотворчому мистецтві. Багато художників зображували

жінку на своїх полотнищах.

2. Сприймання творів мистецтва.

Рафаель "Секстинська Мадонна".

Рафаель, як істинний син Відродження, був якщо і не таким універсальним, як Леонардо да Вінчі, та все ж дуже різностороннім художником: і архітектором, і монументалістом, і майстром портрета, і майстром декору. Але до нині його знають перш за все як творця чудових "Мадонн". Споглядаючи їх, щоразу ніби заново відкриваєш для себе Рафаеля.

У його мадонн завжди гладке волосся, чистий овал обличчя, високий лоб. Спадаюче покривало охоплює фігуру зверху донизу єдиним плавним контуром.

Молода мати та її дитя нескінченно зворушливі, але дуже простодушні. В обличчі і погляді немовляти є щось недитяче — прозорливе і глибоке, а в обличчі і погляді матері — дитяча чистота. Якби Рафаель ніколи нічого не написав, крім цієї покірливої, босої, круглолицьої жінки, цієї небесної мандрівниці, закутаної в простий плащ, і незвичайної дитини, яку вона тримає на руках, він і тоді був би видатним художником.

3. Продовження бесіди.

А тепер розгляньте й інші репродукції картин, на яких художники

відтворили образ матері на своїх полотнах.

Що спільного між ними?

Чи подобаються вони вам? Чому?

Як би ви назвали ці картини?

(Учні діляться своїми враженнями).

А тепер розгляньте фотографії своїх мам.

Опишіть портрет своєї мами.

(Очі у моєї матусі голубі, як волошки. Погляд у неї ніжний, як перша весняна квіточка, добрий, як наша земля. У мами рожеві пестливі уста. Своїми працьовитими руками вона ладна приголубити всіх дітей світу. А обличчя, як сонечко, випромінює тепло по всьому світу. Ось така моя матуся. Я її дуже люблю!)

Де найбільше часу доводиться проводити мамі вдома? (На кухні.)

А чи допомагаєте ви своїй матусі? (Так).

Декламування вірша "Маленька господиня".

4. Прослуховування оповідання "Чужа п'ятірка".

Чужа п'ятірка

Упоравшись з перевіркою домашнього завдання, Неля Дмитрівна сказала:

А зараз, діти, напишемо твір.

Про улюблену професію?! — радо озвався Юрко. Він учора дивився фільм про моряків-підводників і вирішив стати підводником.

Ні, — відповіла Неля Дмитрівна. — Тема нашого твору ось яка... — Вона взяла крейду й написала на дошці: "ЯК Я ДОПОМАГАЮ МАМІ".

"Пхе, теж мені тема!" — подумав Юрко. Він переписав назву твору до зошита і замислився. Про що ж писати? Хіба про те, як односив її листи до поштової скриньки? А може, описати, як улітку в гостях у бабусі вони з мамою обривали вишні на дереві? Мама обривала, а він тримав відерце. Ох і наївся ж тоді!

Юрко заглянув у зошит своєї сусідки по парті Люсі. Та написала: "Вдома я допомагаю мамі накрити на стіл, а потім сама мию увесь посуд".

"Оце діла!" — подумав Юрко і написав собі в зошит, що він миє посуд і накриває на стіл. Потім кинув оком у зошит Дениска, який сидів попереду. Денис написав: "Щоб мама могла відпочивати після роботи, я сам ходжу в магазин за продуктами". Юрко теж написав, що ходить до магазину. Ще й перелічив, які саме продукти він купує: хліб, масло, олію, рибу, консерви, макарони, халву, цукерки, морозиво, ситро, картоплю, кефір, сіль і сірники.

А тоді Юркові закортіло подивитися ще й у Петрів зошит. Петро сидів позаду. Озирнувшись, Юрко прочитав: "Вдома я поливаю квіти, мию підлогу, чищу пилососом килим і доріжки". Юркові це сподобалося. Він дописав у своєму творі: "А коли я принесу з магазину покупки, то не сиджу, склавши руки, а поливаю квіти, мию підлогу і чищу килим".

Твір вийшов довгий і красивий. Не соромно й на перевірку.

Повернувшись зі школи додому, Юрко пообідав, повчив уроки. Потім довго гуляв з хлопцями у дворі. Після вечері подивився телевізор і ліг спати. Наступного дня Неля Дмитрівна принесла перевірені зошити.

Усі написали добре, — сказала вона. — А найкращий твір — у Юри Денисенка. Він має про що писати, бо багато допомагає мамі.

Неля Дмитрівна прочитала вголос Юрків твір і оголосила: "П'ятірка!". Діти захоплено дивилися на Юрка, а він сидів і пишався. Ще приємніше йому було від думки про те, як зрадіють удома батьки: п'ятірки він приносив не часто.

А я сьогодні п'ятірку отримав, — похвалився він, шойно мама переступила поріг.

Молодець, синку, — посміхнулась вона.

Мама віднесла на кухню важкі сумки з покупками. А поки мила руки і перевдягалася, Юрко тримав напоготові зошит з п'ятіркою.

Нарешті мама сіла перепочити перед тим, як готувати вечерю. Юрко дав їй зошит. Мама помилувалась оцінкою й почала читати твір. На її обличчі спершу відбилося здивування, а тоді воно робилося все сумнішим, сумнішим...

Я й не знала, що ти в мене такий помічник, — тихо промовила

мама. — Навіть килим чистиш. А в нас же й порохотяга немає,

Юрко зніяковів, але спробував заперечити:

Його ми скоро купимо, тато казав. Зате — п'ятірка.

Це не твоя п'ятірка. — відказала мама. — Ти її не заробив. Прикро мені, що мій син росте ледарем та ще й брехуном.

Вона закрила зошит і відсунула його від себе аж на край столу. Коли прийшов тато, Юрко мив у коридорі підлогу. Коло порога акуратно купкою лежали витрушені доріжки.

Ти ба! — здивувався. — А уроки повчив?

Уже.

А що ти сьогодні зі школи приніс? — запитав тато.

Юрко змовчав. Тато побачив на столі зошит і розгорнув його. У назві твору "Як я допомагаю мамі" слово "допомагаю" було перекреслено, а вгорі Юрковою рукою написано "ДОПОМАГАТИМУ".

5. Перегляд демонстраційного матеріалу (з коментарем учителя).

6. Словникова робота.

Інтер'єр — зображення в живописі і графіці різноманітних внутрішніх приміщень.

Побутовий жанр — жанр образотворчого мистецтва, де зображені події і сцени повсякденного життя.

7. Поетапне зображення композиції вчителем.

Щоб намалювати портрет своєї мами, придивіться уважно до її обличчя. (Діти ще раз уважно розглядають фотографії своїх мам).

Спочатку виконайте невеликий ескіз портрета, в якому визначте найбільш характерні риси обличчя, його вираз. Щоб дотриматися пропорційності обличчя, зверніть увагу на добре відому всім форму яйця. Намалювавши його вужчою стороною донизу, розділіть овал посередині по вертикалі і горизонталі. Горизонталь буде лінією очей, вертикаль розділяє обличчя посередині лоба, носа, підборіддя.

Якщо ми розділимо нижню половину ще надвоє, то дістанемо лінію носа. Щоб правильно намалювати губи, треба нижню частину розділити двома лініями на три частини. На верхній лінії — лінія губ, на нижній — середина підборіддя. Потім можна виконати портрет великого розміру, деталізуючи образ.

Покажемо особливості комплексного ознайомлення учнів експери-ментального класу з анімалістичним жанром під час практичного виконання творів декоративно-прикладного мистецтва та скульптури.

При цьому ставилися завдання ознайомити учнів з опішнянською народною глиняною іграшкою, розвивати здібності аналізувати форму і визначати складові частини будови тварин, відтворювати пропорційні відношення окремих складових частин будови, передавати різними засобами особливості пластики, найхарактерніші пози тварин у русі, характер і стан образів, розповісти про творчий шлях Марії Приймаченко, використовувати народні мотиви в декоративних композиціях, виховувати повагу і бережне ставлення до творів народного мистецтва.

В якості обладнання використовувалися репродукції творів М.Приймаченко "Фантастичний звір", "Слон", "Лев зламав зуба", "Звір гуляє", народні глиняні іграшки, зразки робіт, пластилін (глина), стеки.

1. Вступна бесіда.

Історія народної іграшки починається з глибокої давнини. Протягом віків вона вбирала в себе кращі національні традиції. В усі часи іграшку створювали як предмет мистецтва, надаючи їй великої художньої виразності. Праобразом стали об'єкти навколишнього життя. Українські народні іграшки надзвичайно різноманітні. їх виготовляли з паперу, горіхів, хутра, пір'я, дроту, глини, дерева, сиру, тканини, шкіри, соломи тощо.

Народна іграшка народжувалася разом з природною потребою дитини пізнати світ. В Україні найбільшого поширення набули глиняні іграшки. Забавки виготовлялися скрізь, де були гончарі, — від Карпат до Чорного моря. Найбільш відомі осередки: Опішня на Полтавщині, Ічня на Чернігівщині, с Дибиці та Васильків на Київщині, Косів на Івано-Франківщині тощо.

  1. Перегляд народних іграшок різних регіонів України.

  2. Продовження бесіди.

А тепер розгляньте уважно ось ці іграшки. їх виготовили опішнянські народні майстри. Чим вони відрізняються від інших іграшок?

Так, декоративно-стилізовані форми, пишний рослинний орнамент з червоного, зеленого, білого, коричневого і чорного кольорів надають опішнянським іграшкам казковості і чарівності.

Сьогодні неможливо уявити українське народне мистецтво без Марії Приймаченко, творчість якої стала новим, якісно вищим рівнем у сучасному народному малярстві.

Народилася Марія Приймаченко 1909 року в селі Болотня на Київщині, її батько, Оксентій Григорович, був теслею-віртуозом, майстрував дворові огорожі, а мати, Параска Василівна, була визнаною майстринею вишивання.

Дитинство Марії Оксентіївни було затьмарене страшенною недугою — поліомієлітом. Це зробило її не по-дитячому серйозною й спостережливою, загострило слух і зір. Природа наділила її красою, все дала вона їй— "і біле личко, і чорнії брови, і карії очі". Але ж красуня — і на милицях.

Крізь усе її життя проходить невсипуща жага творення, потреба поділитися своїми відкриттями з людьми.

"Починалося все це так, — згадує художниця. — Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату...". Кожен приходив подивитися на цю дивину, зроблену руками дівчинки. Хвалили. Сусіди просили і їхні хати прикрасити. Дивувалися, радили вчитися. Її творчість стає різноманітнішою — Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою. Є відомості й про те, що вона виявила свій талант у галузі керамічної скульптури. На жаль, зберігся лише один витвір у цьому жанрі — "Крокодил". (Демонструється репродукція композиції).

М.Приймаченко постійно вчиться у рідної поліської природи. Джерела її творчості і в повсюдно вживаних на Україні настінних хатніх розписах — одному із найстародавніших жанрів світового декоративного мистецтва, і в тому орнаментальному та пісенному багатстві, що входило у дитячу свідомість з колисковою матері, яке оточувало кожного дня: медяники, що робились у вигляді фантастичних тварин, весільні вироби із тіста, якими славилася серед односельчан Марія, старовинні тканини, килими, вишивки. Твори Приймаченко свідчать про те, що за ними стоїть велика, різноманітна школа мистецтва. А ось фантастичні звірі — це витвір уяви художниці. Таких звірів не існує у природі — порівняння тут зайві. Але ж і "Болотяний звір", і "Болотяний рак" могли народитися на землі Болотні — сама назва села свідчить про його природу. "Дикий чаплун" — від слова "чапати" — таку назву придумала Приймаченко одному Із звірів, акцентуючи увагу на його лапах, що здатні продиратися крізь оті вільхові зарості, що раніш були навкруги батьківської хати, і взагалі — крізь таємничі хащі життя. Приймаченківські фантастичні звірі — це і пересторога ("Будь проклята війна!"), і заклик до дружби, до миру.

4. Перегляд демонстраційного матеріалу (з коментарем учителя).


М. Приймаченко "Молодий ведмідь по лісу ходить"


Добро і радість на картинах народної художниці перемагають зло. Від цього на душі стає тепло і спокійно. А ще з'являється бажання творити. Тож готуйтеся швидше до роботи!

  1. Поетапне виготовлення виробу вчителем (ліплення фігурки бичка).

Поділіть пластилін на дві непропорційні частини. З першої — зробіть тулуб. Для цього розкачайте пластилін прямими рухами рук і утворіть товстий валик, кінці якого зігніть дугою, стекою зробіть розрізи. Пальцями рук утворіть передні та задні ноги.

Від загальної форми відтягніть пластилін для шиї та голови, потім зробіть мордочку. З другої частини пластиліну зліпіть вушка та ріжки і з'єднайте з головою. Стекою виділіть очі, ніс. Зарівняйте нерівності та надайте фігурі характерних ознак. Порівняйте її зі зразком. Готову фігуру розфарбуйте.

Коли фарба просохне, прикрасьте бичка оригінальними візерунками, домалюйте йому роги, очі, вії і на свій смак додайте ще якісь атрибути: чоботи, бантики на ногах або рогах. От і готовий ваш фантастичний бичок. Залишається тільки дати йому ім'я. Так само ви зможете виліпити й інших фантастичних звіряток, таких, які залишила в пам'ять про себе талановита українська художниця — Марія Приймаченко.

Покажемо особливості ознайомлення учнів експериментального класу з графікою та основами малювання графічними матеріалами композиції «Твердими вузлуватими руками вхопився дуб за землю».

При цьому ставилися завдання ознайомити учнів про різноманітність природних форм, подібність і відмінність, особливості будови дерев, розвивати графічні навички, художню уяву дітей, формувати емоційно-естетичне сприйняття лінійних зображень.

В якості обладнання використовувалися малюнки, ілюстрації, фотографії із зображенням різних порід дерев, репродукції картин О.Лаптева "В'яз", "Тополі в Ковалівці", М.Пономарьова "Сосни", Т.Шевченка "Дуб".

1. Сприймання учнями творів мистецтва.

Учні, розгляньте репродукції картин. Що на них зображено?

(Різні породи дерев).

Які дерева тут зображені? (Сосни, тополі, дуб.)

До якого виду образотворчого мистецтва належать ці репродукції

картин? Чому? (До графіки. Усі зображення виконано тільки лініями.)

Пригадайте, який вид образотворчого мистецтва називається графікою. (Графіка — мистецтво зображення предметів лініями та штрихами.)

Зверніть увагу на те, як за допомогою різноманітних ліній художники передали характер кожного дерева. Пригадайте, які бувають лінії.

(Прямі, хвилясті, а ще — тонкі й товсті, довгі й короткі.)

Визначте характер ліній гілок у різних дерев. (У тополі гілки ніжні, тоненькі, у дуба — навпаки: міцні, надійні, товсті.)

Розгляньте розміщення гілочок на великій гілці. (Гілка велика, пухнаста. Від її потовщеної частини розходяться врізнобіч тонкі гілочки.)

Декламування вірша М. Пригари "Могутній дуб".

2. Вступна бесіда.

Художник-графік може виконати малюнок олівцем, кульковою або гелевою ручкою, пером, тушшю. Ці графічні матеріали залишають на папері лише лінії. Але ж якими виразними вони можуть бути!

Характер лінії залежить від сили натискання на олівець, перо, ручку. Такі лінії називаються штрихами.

Штрихами можна передати як площинні, так і об'ємні предмети. Штрихи повинні виявляти і підкреслювати форму.

(Демонструється ряд графічних малюнків).

Подивіться, які бувають лінії: тонкі і товсті, прямі І криві, хвилясті і пунктирні.

Перегляд демонстраційного матеріалу (з коментарем учителя).


Т. Шевченко. "Дуб"



3. Поетапне виконання композиції вчителем.

4. Практична діяльність учнів.

Ефективність опанування молодшими школярами основами виконання творів різних видів і жанрів засобами образотворчого мистецтва була ефективною, що підтверджено досвідом роботи з учнями експеримен-тального класу.


2.2 Результативність формуючого експерименту


У процесі констатуючого етапу експерименту вивчався стан сформо-ваності в учнів навичок виконання творів різних видів і жанрів образотворчого мистецтва. Ефективність констатуючого експерименту здійснювалася на основі вимог до рівня образотворчої підготовки учнів експериментального класу (див. таблицю 1):



Таблиця 1

Образотворча підготовка учнів початкових класів

Зміст освіти

Вимоги до рівня підготовки учнів

Естетичне сприймання дійсності. Сприймання творів візуального мистецтва (українського та світового, народного та професійного) і дитячої художньої творчості. Особливості візуального мистецтва у порівнянні з іншими видами мистецтва та формами людської діяльності. Значення візуального мистецтва в житті людей

Виявляти емоційне ставлення до естетичного в оточуючому світі, творах мистецтва; мати уявлення про:


особливості візуального мистецтва як форми творчої діяльності та сприйняття світу,


роль та місце мистецтва у житті людей, значення роботи художника; знати найвидатніших митців образотворчого мистецтва та деякі їх твори

Аналіз - інтерпретація та оцінювання творів образотворчого мистецтва з точки зору естетичного значення, художнього смислу, емоцій та вираження настрою

Уміти на елементарному рівні аналізувати твори мистецтва, визначати виражені в них емоції, настрій, зміст, аргументовано висловлювати своє емоційно-ціннісне ставлення до них

Практична робота з пам'яті, за уявою, за зразком, робота на площині, в об'ємі, декоративно-прикладна діяльність

Уміти самостійно виконувати навчально-репродуктивні та творчі роботи в об'ємі, на площині.

Основні навчальні елементи (лінія, форма, об'єм, простір, композиція, колір), основні техніки образотворчого мистецтва

Знати та уміти застосовувати засоби виразності у творчій роботі, використовувати у практичній діяльності основні техніки образотворчого мистецтва

Основні види візуального мистецтва: живопис, графіка, скульптура, архітектура, декоративно-прикладне мистецтво. Основні жанри образотворчого мистецтва (портрет, пейзаж, натюрморт тощо).


Твір мистецтва як засіб комунікації, творчого самовираження

Знати основні жанри візуального мистецтва, вміти розрізняти їх за характерними ознаками;


Уміти виражати свої почуття, емоції, естетичні переживання та думки мовою візуального мистецтва


Оцінка результатів констатуючого експерименту здійснювалася на основі визначення в учнів експериментального класу рівня сформованості таких знань про різні види і жанри образотворчого мистецтва:

  1. значення різних видів і жанрів мистецтва в житті людей;

  2. художній образ як основу будь-якого виду і жанру образо-творчого мистецтва та специфіку вирішення художнього образу в різних видах і жанрах образотворчого мистецтва;

  3. особливості реалістичної, декоративної й асоціативно-абстрактної манери зображення;

  4. архітектуру як будівельне мистецтво, взаємозв'язок архітектури з природним середовищем та призначенням.

  5. шляхи модифікації (видозміни) форми різних видів і жанрів образотворчого мистецтва;

  6. особливості декоративної форми та способи перероблення реальних форм у декоративні (на основі вивчення декоративного образу рослин у народному мистецтві Петриківського розпису);

  7. специфіку форми у скульптурі, ліпленні (узагальненість, відсутність зайвих дрібниць, компактність, цілісність);

  8. особливості і пропорції форми голови (обличчя) людини та засоби створення індивідуальної характеристики портретного (казкового) образу;

  9. основи кольорознавства, у тому числі шість основних груп відтінків кольорів; перехід однієї групи кольорів у сусідню через проміжні (перехідні) кольори; зміст термінів та понять: "хроматичні", "ахроматичні" кольори, "колірна гама", "колірна гармонія", "колорит", "додаткові кольори" тощо;

  10. принципи створення гармонійних колірних співзвучностей;

  11. зміст термінів "композиція", "формат", "статика", "динаміка" у композиції, "ескіз";

  12. вимоги щодо доцільного розміщення на площині одиничного предмета або групи предметів (у тому числі натюрморту);

  13. виразні засоби створення певного емоційного стану природи (спокій, радість, сум, тривога, спека тощо).

  14. особливості реалістичної і декоративної манери зображення у пейзажі та натюрморті;

  15. взаємозв'язок шрифту і зображення.

Оцінка результатів констатуючого експерименту здійснювалася на основі визначення в учнів експериментального класу рівня сформованості таких умінь у сфері різних видів і жанрів образотворчого мистецтва:

  1. мислити художніми образами та переводити їх у матеріально зримі засобами кольору, графіки, аплікації тощо;

  2. у зображенні на площині працювати швидко, розкуто, "на почуття ока" (в основному без попередньої побудови олівцем);

  3. у зображенні в об'ємі (ліплення, паперопластика) на посильному рівні створювати виразну цілісну (реальну або декоративну) форму з урахуванням специфіки виразних засобів скульптури;

  4. передавати у малюнку глибину відкритого простору (розміщення об'єктів по вертикалі картинної площини;

  5. у замкненому просторі (кімната у фронтальному положенні) розташувати предмети, що стоять на підлозі, з урахуванням межі зламу поверхонь (підлогастіна);

  6. просторово розміщувати елементи натюрморту на предметній площині;

  7. відтворювати шлях руху об'єктів у відкритому просторі та зорове зближення паралельних горизонтальних ліній, що йдуть у глибину;

  8. передавати у пейзажі освітленість (справа, зліва, спереду, ззаду), підкреслювати просторове положення об'єктів стосовно джерела світла напрямом падаючих тіней.

  9. відчути "настрій" кольору, емоційно-образні можливості кольорів та використовувати в їх вербальній характеристиці емоційно-образні терміни (теплі та холодні, грізні та ласкаві, сумні та веселі, тяжкі та легкі);

  10. виконувати попередній ескіз творчої роботи (у першу чергу декоративної композиції);

  11. втілювати такі принципи, прийоми та засоби організації композиції: вибір формату, елементів композиції, рівня, точки зору та освітленості (на початковому рівні) відповідно до творчого змісту роботи; засоби визначення композиційного центру (розміром, кольором, тоном, фактурою, контуром тощо);

  12. уведення шрифту в декоративно-графічну композицію.

На основі виділених нами критеріїв здійснено констатуючий експериментальний зріз, на підставі якого визначено рівні сформованості умінь виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва: низький середній і високий.

Низький рівень відображає слабку емоційність, пасивність у відтворенні різних видах і жанрах образотворчого мистецтва. У малюнках діти неадекватно відтворюють конструктивні особливості форми об’єкта, пропорції і неправильно добирають засоби лінійного вираження, слабко володіють образотворчими засобами, несвідомо шукають кольорові і тональні відношення.

Середній рівень характеризується зацікавленістю учнями деякими видами і жанрами образотворчого мистецтва, намаганням імітувати їх. За допомогою учителя діти у своїх малюнках частково правильно відтворюють конструктивні особливості форми різних видів і жанрів образотворчого мистецтва і їх пропорції. Володіють окремими художніми техніками. З помилками відтворюють кольорові і тональні відношення.

Високий рівень сформованості умінь виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва характеризується такими особистісними якостями учня, як відчуття краси їх. Для цих школярів властивий стійкий інтерес до образотворчої діяльності, потреба у самовираженні засобами образотворчого мистецтва, прагнення до гармонії у відтворенні різних видів і жанрів образотворчого мистецтва. У своїх малюнках добре відображають основні конструктивні особливості різних видів і жанрів образотворчого мистецтва, вдало знаходять гармонійні співвідношення кольору і тону відтворюваного об’єкта.

Порівняння даних констатуючого етапу експерименту в експериментальному класі (ЕК) і контрольному класі (КК) показує незначну різницю у показниках по кожному із рівнів сформованості умінь виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва в учнів. Це дало підставу стверджувати, що учні в ЕК і КК мали майже однаковий потенціал образотворчої діяльності.

Робота, яка проводилася нами в експериментальному класі, позитивно вплинула на підвищення рівня сформованості умінь виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва у молодших школярів. Так, учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніж учні контрольного. Покажемо сформованість умінь виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва у молодших школярів в учнів експериментального і контрольного класів (див. табл. 2).

Зіставивши дані експериментального і контрольного класів, наведені у таблицях, слід відмітити значну різницю у показниках по кожному із рівнів сформованості в учнів умінь виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва у молодших школярів. Ця різниця показує, що кількість учнів експериментального класу, які підвищили свій рівень сформованості відповідних умінь внаслідок експериментального навчання, зросла порівняно з даними констатуючого етапу дослідження, а кількість учнів контрольного класу, які підвищили рівень сформованості відповід-них умінь, хоча й зросла, однак несуттєво.


Таблиця 2

Сформованість умінь виконання різних видів і жанрів образотвор-чого мистецтва в учнів експериментального і контрольного класів

п/п

Уміння

Контроль-ний клас

(%)

Експеримен-тальний клас

(%)

1

мислити художніми образами та переводити їх у матеріально зримі засобами кольору, графіки, аплікації

72

80

2

у зображенні на площині працювати швидко, розкуто, "на почуття ока"

69

78

3

у зображенні в об'ємі створювати виразну цілісну форму з урахуванням специфіки виразних засобів скульптури

71

76

4

передавати у малюнку глибину відкритого простору

70

77

5

у замкненому просторі розташувати предмети, що стоять на підлозі, з урахуванням межі зламу поверхонь

72

79

6

просторово розміщувати елементи натюрморту на предметній площині

73

82

7

відтворювати шлях руху об'єктів у відкритому просторі та зорове зближення паралельних горизонтальних ліній у глибину

76

80

8

передавати у пейзажі освітленість, підкреслю-вати просторове положення об'єктів стосовно джерела світла напрямом падаючих тіней

71

78

9

відчути "настрій" кольору, емоційно-образні можливості кольорів та використовувати в їх вербальній характеристиці образні терміни

75

86

10

виконувати попередній ескіз творчої роботи

69

77

11

втілювати принципи, прийоми та засоби організації композиції

70

78

12

уведення шрифту в декоративно-графічну композицію

71

80


Так, 19% учнів експериментального класу і 28% учнів контрольного класу має низький рівень сформованості умінь і навичок виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва. До середнього рівня сформованості умінь і навичок виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва відноситься найбільша кількість учнів за середнім значенням 53% ЕК і 56% КК. Високого рівня сформованості умінь і навичок виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва досягли 28% учнів експериментального класу і лише 16% учнів контрольного класу.

Результати проведеного аналізу підтверджують адекватність та методичну достовірність розроблених нами педагогічних умов ознайомлення молодших школярів з видами і жанрами образотворчого мистецтва. Нами доведено, що впровадження їх у практику навчально-виховного процесу при викладанні образотворчого мистецтва сприяє збагаченню емоційної, мотиваційної сфер, що стимулює самовираження у практичній творчій діяльності та активізує результативність ознайомлення учнів з видами і жанрами образотворчого мистецтва у початковій школі.



Висновки


Образотворче мистецтво, відбиваючи реальну дійсність, виконує суттєві пізнавально-виховні функції, розширює можливості розвитку емоційної сфери та інтелектуальної діяльності молодших школярів, сприяє формуванню у них певних соціально позитивних ціннісних орієнтацій. У результаті аналізу спеціальної психолого-педагогічної та методичної літератури і вивчення стану роботи з творами образотворчого мистецтва в практиці початкової школи виявлено ряд невирішених проблем у змісті, організації і методиці художньо-естетичного виховання молодших школярів. Перш за все це стосується питань формування художнього сприймання учнів, що робить зазначену проблему актуальною для теорії і практики сучасної педагогіки.

У процесі дослідження обґрунтовано різноманітність образо-творчого мистецтва. Основні види його: живопис, графіка, скульптура і декоративно-прикладне мистецтво. Більшість видів образотворчого мистецтва поділяється на жанри, багато які з яких універсальні: до них звертаються і живопис, і графіка, і скульптура. Це анімалістичний, портретний, побутовий, історичний, батальний жанри. Є жанри, які переважно розробляються у якомусь певному вигляді образотворчого мистецтва. Витвори образотворчого мистецтва тісно пов'язані і з художнім стилем, напрямом, течією, що характеризує епоху, історичний період, а також школою, що склалася під впливом поглядів певної групи діячів мистецтва або одного художника.

Порівняльний кількісний і якісний аналіз результатів формуючого експерименту свідчить про те, що при художньому сприйманні та відтворенні різних видів і жанрів образотворчого мистецтва на тлі загальних закономірностей розвитку навичок образотворчої діяльності учнів контрольного та експериментального класів виявляються характерні відмінності образотворчої діяльності й емоційної сфери останніх. Так, інтерес до різних видів і жанрів образотворчого мистецтва в учнів контрольного класу має поверховий і нестійкий характер, якість художніх знань характеризується низьким рівнем усвідомленості, міцності, система-тизованості і повноти. Недостатня сформовність здатності до цілеспрямо-ваного аналізу засобів художньої виразності та розуміння їхнього значення в різних видів і жанрів образотворчого мистецтва призводить до порушення усвідомлення логічного складу твору і задуму художника. Художній образ сприймається фрагментарно, на предметно-подієвому рівні. Оцінка різних видів і жанрів образотворчого мистецтва характеризу-ється відсутністю адекватної мотивації, базується на встановленні зовнішніх, несуттєвих ознак і зв'язків.

Розробка і запровадження відповідних до завдань дослідження критеріїв оцінки та діагностичних процедур дозволила встановити в учнів три рівні сформованості умінь виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва учнями експериментального та контрольного класів. Для багатьох учнів контрольного класу характерні середній і низький рівні. При цьому виявлена певна позитивна динаміка сформованості умінь виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва. Однак, ця динаміка виявляється недостатньо, що багато в чому пов'язано з факторами педагогічного характеру.

Сутність розробленої системи роботи з видами і жанрами мистецтва у навчально-виховному процесі початкової школи полягає у поетапному формуванні і корекції умінь виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва, використанні узгоджених з провідними освітніми, виховними та розвивальними цілями кожного етапу змістових особливостей роботи, спеціальних прийомів активізації, упорядкування, спрямування, підкріплення пізнавальної діяльності школярів, виклику і закріплення у них адекватних емоційних реакцій, мотивованих естетичних і моральних суджень-оцінок, розвитку пізнавальної самостійності тощо. Зокрема, доведено можливість оволодіння молодшими школярами алгоритмами пізнавальної діяльності у роботі з видами і жанрами образотворчого мистецтва в напрямку пізнання і відтворення їх логічної і художньої сутності, вербалізації і аргументації вражень.

Експериментальна перевірка запропонованої системи педагогічного керівництва формуванням умінь виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва учнів 4-х класів довела її обґрунтованість і виховну ефективність щодо впливу на розвиток пізнавальної, емоційно-чуттєвої, ціннісно-орієнтаційної сфер особистості школярів. Так, зокрема, після закінчення формуючого експерименту середній показник високого рівня розвитку умінь виконання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва в учнів експериментального класу на 12,5% перевищував відповідний результат в учнів контрольного класу.

Проведене дослідження не охоплює всього комплексу проблем художньо-естетичного виховання учнів. Викликають значний науковий і практичний інтерес вивчення впливу розуміння школярами художнього образу різних видів і жанрів образотворчого мистецтва на розвиток їх образотворчої діяльності й удосконалення якості малюнків, дослідження особливостей сприймання учнями різних вікових категорій різних видів та жанрів образотворчого мистецтва. Подальші дослідження необхідно спрямувати на створення цілісної системи художньо-естетичного виховання молодших школярів і з'ясування образотворчо-виховного ефекту комплексного впливу різних видів і жанрів мистецтва, у тому числі образотворчого, на розвиток особистості учнів початкової школи.



Список використаної літератури


  1. Агальянова Н. Образотворче мистецтво: стан і проблеми вивчення // Рідна школа. – 2001. – №1. – С. 53-55.

  2. Алексеева В. Что такое искуство? - М.: Сов. художник, 1985. - 260 с.

  3. Алёхин А.Д. Изобразительное искусство: художник, педагог, школа. – М.: Педагогика, 1984. – 254 с.

  4. Антонечко К.Т. Моделювання жанрів засобами масової культури // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. – К.: Київський державний лінгвістичний університет. – 2000. – С.79-83.

  5. Антонович Є. А., Проців В. І., Сенд С П. Художні техніки в школі. — К.: ІЗМН, 1997. – 312 с.

  6. Антонович Є.А., Захарук-Чугай Р.В., Станкевич М.С. Декоративно-прикладне мистецтво. – Львів: Світ, 1992. - 271 с.

  7. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.: Мистецтво, 1981. – 178 с.

  8. Бушина Т. Декоративно-прикладне мистецтво Радянської України. – К.: Мистецтво, 1986. – 454 с.

  9. Величко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.

  10. Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1976. – 270с.

  11. Вікторенко І. Особливості образотворчої діяльності молодших школярів // Рідна школа. – 2003. - №4. – С. 61-63.

  12. Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. 1-2 класи. - К.: Рад. шк., 1991. - 128 с.

  13. Выготский Л.С. Психология искусства. – М.: Искусство, 1986. – 573 с.

  14. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К.: Вища школа, 1995. – 237 с.

  15. Гандзій П.А., Левицький Ф.Д. Уроки малювання: Посібник для вчителя. – К.: Рад. школа, 1975. – 224 с.

  16. Герман М.М. Скатерщинов В.К. Основные принципи классификации видов искусств. - М., 1982. – 224 с.

  17. Глинская И.П. Изобразительное искусство. Методика обучения в 1-3 классах. – К.: Педагогика, 1978. – 186 с.

  18. Глушанская В.П., Маркова В.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисование с методикой преподавания. - М.: Просвещение, 1971. - 127 с.

  19. Гончаренко Н.В. Художественное в эстетике и в искусстве. – К.: Просвещение, 1990. – 249с.

  20. Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. – М.: Педагогика, 1986. – 126с.

  21. Давайло А.А. Сприймання та розуміння видів і жанрів образотворчого мистецтва учнями 1-4 класів // Наукові записки.- Випуск 32. Частина ІІ. - Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2001.- С.40-43.

  22. Дворак І.О. Педагогічні умови сприймання різних видів і жанрів образотворчого мистецтва // Гуманізація навчально-виховного процесу: Наук.-метод. зб. Вип. ХV. - Слов'янськ: ІЗМН - СДПІ, 2002.- С.246-249.

  23. Демченко І. Творчий розвиток молодших школярів засобами образо-творчого мистецтва // Рідна школа. – 2002. – №6. – С. 62-64.

  24. Дмитриева А. Словесный художественный образ и детский рисунок // Искусство в школе. – 1993. – №2. – С. 39-43.

  25. Дмитрієва І.В. Вплив видів образотворчого мистецтва на розвиток творчості у малюнках дітей молодшого шкільного віку // Гуманізація навчально-виховного процесу: Наук.-метод. зб.- Вип.V.- Слов'янськ: ІЗМН-СДПІ, 1999.- С.210-214.

  26. Дмитрієва І.В. Навчальна програма з курсу Образотворча діяльність з методикою викладання. - Слов'янський держ. пед. інститут.-1999. – 16 с.

  27. Задорожний В.І., Боровиков О.Я. Уроки образотворчого мистецтва. 1 - 3 клас. – К.: Рад. шк., 1972. - 151 с.

  28. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка. - К.: Наукова думка, 1988. – 142 с.

  29. Історія народного господарства Української РСР: У 3 т., 4 кн. - К., 1983. - Т. 1. - С. 154-197.

  30. Кабиш Ю.І. Розвиток художніх здібностей дітей молодшого шкільного віку // Рад. шк. – 1981. – С. 48-50.

  31. Калініна Е. Інтегровані уроки з образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 2002. – №2. – С. 37-38.

  32. Кибрик Е.А. К вопросу о композиции // Вопр. изобразительного искусства. - М.: Сов. художник, 1954. - С. 31-45.

  33. Кириченко М.А. Образотворче мистецтво. 3 клас. - К.: Освіта, 1996. - 128 с.

  34. Конопко О. Перші кроки до мистецтва // Початкова школа. – 2000. – №3. – С. 25-28.

  35. Кузин В.С. Изобразительное искусство и методика его преподавания в начальных классах. – М.: Искусство, 1977. – 264 с.

  36. Кузик П.Т. Культура і побут населення України. – Київ: Либідь, 1991. – 346 с.

  37. Кушаев П.А. Основы эстетического воспитания.- М.: Педагогика, 1985.- 250с.

  38. Лабунская Г.В., Рожкова Е.Е., Назаревская Г.А. Уроки рисования в начальных классах. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. - 166 с.

  39. Ласка О.Т. Жанроутворення в контексті розгортання творчої концепції мистецтва // Матеріали 7-ї Міжнародної науково-практичної конференції „Творчість врятує світ”. – К.: Національний технічний університет України „КПІ”, 2003. – С.209-211.

  40. Левшина Л.С. Как воспринимается произведение искусства. – М.: Искусство, 1983. – 96 с.

  41. Лисько О.К. Соціальні виміри жанру в мистецтві // Наукові записки. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. – Вип. 9. – К.: НПУ ім. М.Драгоманова, 2001. – С.88-94.

  42. Лунячек Й. Основы изображения с натуры. - К.: Изд-во АН УССР, 1961. – 127 с.

  43. Лутаєнко В.С. Естетика мислення. - К.: Мистецтво, 1974.- 215с.

  44. Любарська Л. Уроки образотворчого мистецтва // Початкова школа. – 2002. – №9. – С. 50-55.

  45. Люблінська Г.О. Дитяча психологія.- К.: Вища школа, 1974.- 354с.

  46. Мандзій П.О. Вплив образотворчого мистецтва на інтелектуальний розвиток учнів // Дидактичні та соціально-психологічні аспекти корекційної роботи у спеціальній школі: Наук.-метод. зб.: Вип.2. - К.: Наук. світ, 2001.- С.43-45.

  47. Мириманов В.В. Малая история искусства: Первобытное и традиционное искусетво. - М.: Знание, 1973. – 456 с.

  48. Морди Анри де. История декоративно-прикладного искусства. - М.: Капитолий, 1992. – 688 с.

  49. Муштаев В.П. Уроки искусства. - М.: Педагогика, 1990.- 140 с.

  50. Образотворче мистецтво: Програма для учнів 3-4 класів // Програми для загальноосвітньої школи. 3-4 класи. – К.: Початкова школа, 2006.

  51. Орловский Г.И. О художественном образовании учителя рисования. – Л.: Наука, 196. – 268 с.

  52. Парнах М. Уроки изобразительного искусства // Искусство в школе. – 2001. – №3. – С. 57-60.

  53. Пеленков А.И. Развитие творческих способностей на уроках изобразительной деятельности // Нач. школа. – 1997. – №7. – С. 19-23.

  54. Пилипенко Д.Г. Малювання з методикою викладання. - К.: НДПІ, 1971. - 35 с.

  55. Покулита І.К. Жанр як ментальна сутність європейського мистецтва // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. – Вип. 9. – Київ.: Київський державний лінгвістичний університет. – 2002. – С.172-182.

  56. Покулита І.К. Жанрова природа мистецтва // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. – К.: Київський державний лінгвістичний університет. – 2000. – С. 193-198.

  57. Половникова П.Б. Эстетические чуства. - К.: Знание, 1978- 343с.

  58. Полуянов Ю. Общее и индивидуальное на заняттях изобразительным искусством // Искусство в школе. – 1998. – №1. – С. 8-14.

  59. Процив В.И., Кириченко Н.А. Уроки изобразительного искусства. – К.: Рад. школа, 1984. – 368 с.

  60. Проців В.I., Кириченко М.А., Щербакова К.В. Образотворче мистецтво. - К.: Рад. шк., 1982. - 158 с.

  61. Рагозіна В. Особливості методики розвитку творчих здібностей молодших школярів // Мистецтво та освіта. – 1997. – №2. – С. 5-8.

  62. Романченко Р.В. Особливості виконання творів образотворчого мистецтва молодшими школярами // Образотворче мистецтво. К.: 2002. - №2.- С.40-41.

  63. Ростовцев Н.Н. Методика преподавания изобразительного искусства в школе. - М.: Агар, 1998. - 251 с.

  64. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 2002.-368с.

  65. Свид С.П., Проців В.І. Художні техніки. – Київ: Радянська школа, 1987. – 252 с.

  66. Селієачов М. Проблеми Петриківки // Образотворче мистецтво. — К.: Освіта, 1981. – 114 с.

  67. Терентьев А.Е. Изображение животных и птиц средствами рисунка и живописи. – М.: Просвещение, 1980. – 126 с.

  68. Терентьев А.Е. Рисунок в педагогической практике учителя изобра-зительного искусства. – М.: Просвещение, 1981. – 175 с.

  69. Тищенко О.Р. Декоративно-прикладне мистецтво східних слов'ян і давньоруської народності. - К.: Основи, 1985. – 188 с.

  70. Томашевський В. Розвиток творчих здібностей учнів на уроках образотворчого мистецтва // Рідна школа. – 2000. – №4. – С. 48-49.

  71. Українське народознавство / За заг. ред. Павлюка. – Львів: Фенікс, 1994. – 384 с.

  72. Художні промисли України. — Київ: Мистецтво, 1992. – 386 с.

  73. Шевченко Р.Д. Виховні функції образотворчого мистецтва у початковій школі // Психологія та педагогіка: Зб. наук. праць. Кн. 1. - К.: Нора-прінт, 2001.- С.99-106.

  74. Шестакова Е.И. Украинская декоративная роспись. — К.: «Реклама», 1989. – 216 с.



Додаток


Завдання образотворчої діяльності учнів 4 класу

Навчальні завдання


Кількість уроків


Орієнтовна тематика

Рекомендована техніка та матеріали


Методи, прийоми, засоби викладання

1. Сприйняття: художній образ як основа мистецтва. Специфіка художнього образу в образотворчому мистецтві; жанри образотворчого мистецтва; засоби художньої виразності в різних видах образотворчого мистецтва (і в порівнянні з іншими видами мистецтв); особливості реалістичної і декоративної манери зображення (на початковому рівні)

3-4

Уроки-бесіди: про що, про кого і як "розповідають" художники: — пейзаж; — натюрморт; — анімалістичний жанр; — образ людини в мистецтві (стислий огляд); — побутовий жанр (на рівні ознайомлення)


Фіксація термінів у словнику. Замальовки. На рівні оглядової розповіді-бесіди з акцентом на сприйняття художньої форми (художніх засобів вираження) і відчуття емоційної тональності, настрою у творах образотворчого мистецтва. Можливі екскурсії до художніх музеїв, в майстерні професійних художників

2. Основи кольорознавства. Багатство колірних відтінків, одержаних шляхом: різнонасиченості (розбіл в гуаші, освітлення в акварелі, замутнення чорно-сірим); ускладнення палітри

Гармонія колірних співзвуч заснована на використанні: споріднених колірних тонів (теплих і холодних, інтенсивних і м"яких);

колірних відтінків одного (певного) колюру; контрастів додаткових кольорів (яскравих, інтенсивних і

м'яких, пастельних)змішуванням між собою хроматичних кольорів

2-3

"Чудовий ранок — молодий і

ніжний".

"Сіяють зорі, місяць сходить із синьої височини"

Хмара грізна (чорнохмарище) • Радість і сум при роди (або: Які фарби у погоди?)

Зелена (будь-яка інша) палітра:

Зелений сон; "А навколо синій вечір сині чари розпустив"; "Я стільки сонця в очі взяв" та інше

Серед поля мак

розцвів (або:

Білка спить у

синім лісі;

Одяг для папуги та інше)

Гуаш, акварель

Гуаш, акварель

Гуаш, акварель

Вправи і короткотермінові завдання асоціативного характеру на створення палітри кольорів (з урахуванням виражальних можливостей кольору).

Можуть являти собою окремі завдання

або включатись у

структуру уроку

відповідної тематики

впродовж навчального року,

3. Поняття про нюансний (живописний) колір. Набуття навичок отримання кольору із нюансним переходом (в акварелі — перетіканням) кольору в колір. На початковому рівні: переда-

вання об'єму округлих предметів кольоро-тональними засобами та перспективної зміни

кола в предметах циліндричної

та конічної форми

1


Золотокоса осінь

(або: Жовтопад). Осінній натюрморт

Акварель

(можливо, гуаш) Акварель

(можливо, гуаш)

Малювання за спостереженням натури та з натури: осіннього листя, овочів, фруктів; в натюрморт можливо включення

предмета простої

циліндричної або конічної форми

4. Виражальні можливості кольору: свідомий вибір теплого, холодного або контрастного колориту, створення певної гами для передавання "настрою" пейзажу. Усвідомлення залежності кольорової гами від освітлення.

Стосовно простору: поняття про перспективне зближення паралельних горизонтальних ліній, що йдуть у глибину, та значення напряму падаючих від об'єктів тіней для визначення положення джерела світла щодо зображуваного

2-3

Осінь за вікном: • Осіння мряка • Свято осені

Зимова казка • Завесніло вже довкола (або: Свято весняної природи; "Білі каштани любі мені" тощо)

Акварель по

вогкій основі

Гуаш; акварель (робота окремими мазками). Для декоративного пейзажу — аплікація.

Гуаш; акварель (робота окремими мазками); можливо — кольорова (краще пастельна) крейда, гуаш, акварель, різновиди аплікації; комбінованих технік

На вибір учителя — можливе виконання окремих пейзажних композицій за мотивами музичних творів, створення малюнка в реалістичній або декоративній манері

5. Передавання плановості простору за допомогою просторових явищ: розміщення об'єктів по вертикалі картинної площини, зменшення та загороджування; далі — шляхом використання кольоротональних

засобів (на рівні першого

ознайомлення).

Використання колірної гами для передавання певного стану (природи), настрою. Передавання основної будови та

характеру силуетної форми: людини, тварини, архітектурних

споруд тощо

5-6

Край, де я хотів би побувати: • Краю мій любий, краю мій рідний (або: "Беру різнобарвну палітру і землю малюю мою")

В далекій пустелі

По снігу на оленях

Подорож до моря

("Біліє парус одинокий на морі в синім

тумані...")

Я в Карпати закохалась

Гуаш, акварель

Гуаш, кольо-

ровий папір

Гуаш, кольо-

ровий папір

Гуаш, акварель

1. Набризк: абриси гір виривають з аркуша

паперу певного

формату. Для

роботи викорис-

товують залишену від вирваного

формату частину, послідовно

переміщуючи її угору (також

праворуч —

ліворуч)

2. Заливка фарбою і зміною тону та кольору

Для набризку зручно

використовувати зубну щітку. Можна замінити набризк

тампонуванням поролоном, торцем щетинного пензля, домагаючись

розтягнення тону по планах

6. Відмінні особливості будови дерев, рослин. Усвідомлений вибір засобів художньої виразності для передавання характеру форми (пляма, лінія, штрих тощо) та створення образу. Декоративна насиченість силуетної форми (деталями, фактурою). Видозмінення форми під впливом вітру (дерево в стані спокою та русі)

1-2

Як живуть дерева? • "Твердими вузлуватими руками вхопився дуб за землю" • Танок берізки • "Шелестять тополі на світанні, скільки в тому шелесті краси!" • "Над ставом верби миють коси" • "Вітер в гаї нагинає лозу І тополю".

Гуаш, акварель (робота без олівцевого контуру).

Туш, паличка (перо), однокольоровий фломастер, круглий пензель. Плямографія. Ниткографія. Комбіновані техніки

Для вирішення поставлених завдань, окрім перелічених, підходить ряд вказаних вище тем (наприклад, пейзажі)

7. Естетичний характер силуетної форми та відмінні особливості будови предметів побуту, архітектурних споруд

Пріоритетна роль форми у створенні художнього образу посуду, будинку. Модифікація (видозміна) форми.

Узгодження декору з формою

1 1

Що може розповісти про себе будинок? • Архітектурні споруди у казці (або: Кому належить будинок?)

Придумаємо гарний посуд (або: що робить посуд гарним?)

Зображення на площині (фарби, графіка, аплікація, колаж). Можливо — високий вирізний (за контуром будинку) рельєф Кольоровий пластилін, глина; Рельєф у техніці "торцева стрічка"

Гуаш, акварель,

аплікація

(різана)


8. Сприймання:

передавання основних особливостей будови і характеру руху

тварин. Пластична виразність силуетної форми, її декоративна насиченість, художньо-образна характеристика

3-4

Світ тварин у мистецтві

Вірні друзі

Кіт-воркіт (або:

"ВІє вітер з-під

воріт, у воротях

сірий кіт")

Карнавал картин

Здрастуйте звірі, малі і великі!

Ліплення (пластилін, глина)

Гуаш,

кольоровий папір

Гуаш, акварель

(круглий

пензель, тампон,

палець); графіка

Графіка.

Варіант: естамп

(друк по

аплікації);

робота пензлем;

рвана та різана

аплікація

Бажані спостереження за тваринами (в

зоопарку, в цирку,

на фермі тощо; на

уроці — перегляд

слайдів).

Малювання "від плями". Робота одразу

пензлем, пальцем на тему музичного твору "Карнавал тварин" К.Сен-Санса. Розтяжка одного (темного) кольору

9. Сприймання (на рівні ознайомлення).

Основні пропорції та особливості будови людини, передавання руху фігури людини, пластичної виразності силуетної та об'ємної форми. Засоби створення виразного портретного образу (на елементарному рівні)

4

Уроки-бесіди:

Людина в мистецтві (фігура, портрет, побутовий

жанр, образ жінки, спорт у мистецтві)

Малюємо людину

Людина в русі

Спорт і рух Портрети казкових богатирів

Графіка, ліплення, гуаш, акварель, комбінована техніка

Вправи. Використання рухомої моделі ("слухняних чоловічків"). Акцент на виразності характеру казкового героя

10. Сприймання: — художній образ в народному декоративному мистецтві. Засоби художньої виразності.

порівняння художнього образу у творах мистецтва, виконаних у реалістичній і декоративній манері; — поняття про декор як про засіб наповнення й збагачення форми. Початкове освоєння прийомів петриківського розпису

Свідома переробка реальної форми і реалістичного кольору в декоративні на площині та в просторі. Використання виражальних прийомів художньої обробки паперу для виявлення декоративної образної характеристики образу


4-5



Уроки-бесіди (на рівні стислої оглядової розповіді): українська художня кераміка

(Опішня, Косів, Васильків та ін.). Петриківка. Ознайомлення з творами К.Білокур, М.Тимченко, Є.Миронової та ін. Народна глиняна іграшка (українська, російська, середньо-азійська). Національний костюм (на рівні ознайомлення).

Декоративні образи рослин, квітів, дерев (пейзаж), птахів і тварин, людини, а) на площині: казкові квіти Петриківки; осінні (будь-які інші) квіти; декоративний пейзаж; образи фантастичних істот; б) у просторі: чудо-звірі; новорічне панно; символи року тощо

Гуаш; аплікація; колаж; витинанка; ляпкографія, комбіновані техніки тощо.

Ліплення (пластилін, глина, інші пластичні матеріали); об'ємна і напівоб'ємна паперо-пластика


Бажані екскурсії до краєзнавчих музеїв, в місця розміщення художніх промислів, у майстерні народних майстрів. Акцент на сприйняття художнього образу, художніх засобів вираження.

Замальовки. Фіксація термінів у словнику.

За мотивами творчості М.Примаченко

За мотивами творів народних майстрів кераміки та народної глиняної іграшки. Образи тварин (зодіакальні символи за східним календарем)



11. Принципи, прийоми та засоби організації композиції (у тому числі декоративної): свідомий вибір елементів композиції і формату аркуша; підпорядкованість форми та розміру елементів композиції формату;

5-6


Мама в інтер'єрі. Люблять добру казку люди.

Гуаш, комбінована техніка з використан-ням графічних матеріалів; аплікація (можливо, з використан-ням напів-об'ємних елементів), колаж.

Для вирішення тих або інших композиційних завдань, окрім перелічених, підходить більшість раніше наведених тем




Случайные файлы

Файл
73596.rtf
31951.rtf
72443.doc
PETR_I.DOC
105848.rtf