Місце і роль сім‘ї у вихованні дитини (112944)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Педагогічний коледж

Львівського національного університету імені Івана Франка








ВИПУСКНА РОБОТА

із педагогіки

на тему:

«Місце і роль сім‘ї у вихованні дитини»




Виконала:

студентка групи ШКВ-43

спеціальності «Початкове навчання»

Куровець Оксана Василівна

Керівник роботи:

викладач педагогіки

Михайлинин Рома Романівна




Львів 2010


ЗМІСТ


Вступ

Розділ 1. Тепло отчого дому

1.1 Педагогічна культура батьків – запорука успішного виховання дітей та молоді

1.2 Світом править рука, що гайдає колиску

1.3 Сімейний обов‘язок.

1.4 Діти – радість життя

Розділ 2. Заповіді традиційної сімейної педагогіки

2.1 «Материнська школа» Яна Амоса Каменського та її значення для сучасної сім‘ї

2.2 «Думки про виховання» Джона Локка

2.3 Педагогічні ідеї Жан-Жака Руссо з проблем сімейного виховання

2.4 Педагогічна спадщина Йоганна-Генріха Песталоцці та його заповіді сімейного виховання

2.5 «Народна педагогіка…» Олександра Духновича – один з основоположних творів української сімейної педагогіки

2.6 Погляди Костянтина Ушинського на зміст і методику виховання й навчання дітей у сім‘ї та школі

2.7 Національно-родинна педагогіка Михайла Драгоманова


ВСТУП


Сім'я — могутній соціальний феномен, який найтісніше об'єднує людей на основі шлюбних і кревних взаємозв'язків. Відомий педагог, академік АПН України Мирослав Гнатович Стельмахович, який уперше в історико-педагогічній науці дослідив національну систему сімейного виховання в Україні, дав таке визначення сім'ї:

Сім'я — це життєдайний осередок, що приводить на світ Божий, плекає найвищу цінність людства — дітей, цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожен батько і мати мають реальну можливість повторити та продовжити себе у своїх потомках.

Сім'я — святиня людського духу, благородних емоційних переживань — кохання, любові, вірності, піклування, щоденного живого спілкування, поваги, співпереживання, синівської й дочірньої вдячності, родинної солідарності, теплоти людських сердець. Тож до кінця свого життя кожна людина береже світлу задушевну згадку про сім'ю, рідну батьківсько-материнську світлицю.

Сім'я — невсипуща хранителька моральних чеснот, національних звичаїв і традицій, пам'яті предків, невтомна плекальниця родоводу, совісті та честі минулих, сучасних і прийдешніх поколінь. Таким чином, високоорганізована, національне свідома українська сім'я — це духовний храм України-матері. Тому й виховний вплив родини на формування й етнізацію особистості, на щоденне наше буття переоцінити неможливо. Хто нам дав повний душевний спокій і соціальну захищеність від різних життєвих бід, прикрощів, як не сім'я? Хіба ми часто-густо не дивимося на світ очима тієї сім'ї, з якої ми вийшли? Життя у колі родини, серед рідних і близьких людей дає нам натхнення для щоденної творчої праці.

Сім'я — найбільша вихователька підростаючих поколінь за всіх часів й у всіх народів, невтомна плекальниця високої духовності та гуманізму, національного духу, характеру, свідомості, психології і патріотизму. Справжня сім'я є совістю, честю та доблестю, національною гордістю кожного народу, нації, надбанням педагогічної культури людства.

Понад п'ятдесят років педагогіка й педагогічна діяльність є сенсом мого життя. Працюючи вчителем і директором школи, завідувачем районного та обласного відділів освіти, доцентом і професором вищих навчальним закладів та закладів післядипломної педагогічної освіти, головним науковим співробітником, мені досить часто доводилося стикатися з фактами, коли вчителі й керівники навчальних закладів виявляли педагогічну безграмотність, оскільки не були обізнані з найважливішими положеннями педагогічних творів Я.А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, О. Духновича, К. Ушинського, не знали історії української педагогіки, навіть не читали «Педагогічної поеми» А. Макаренка чи «Серце віддаю дітям» В. Сухомлинського. Здійснюючи програми педагогічного всеобучу батьків та виступаючи з лекціями чи порадами, чимало керівників навчальних закладів, учителів і викладачів винаходять власний «велосипед», бо ні в студентські роки, ні після закінчення вищого навчального закладу не тримали в руках і не читали «Материнської школи» і навіть «Великої дидактики» Я.А. Коменського, «Еміль, або Про виховання» Ж.-Ж. Руссо і послуговуються лише окремими крилатими висловами великих педагогів.

Щоб заповнити цю прогалину, допомогти педагогам і керівникам навчальних закладів, що відроджують педагогічний всеобуч батьків, у першому розділі подано стислий огляд заповідей класичної сімейної педагогіки. Це азбучні істини, без знання яких не можна готувати майбутніх учителів та будувати систему сімейного і шкільного виховання.

Усе найкраще, що є на землі, йде від сім'ї. Виховний феномен сім'ї, як і саму сім'ю, нічим замінити не можна, а тим більше поширеною сьогодні «дружбою і любов'ю» без будь-яких зобов'язань одного перед одним. Сім'я дає дитині життя і продовжує рід людський. До цього мають себе готувати кожний юнак і кожна дівчина. Діти — майбутнє роду й народу, найбільший скарб. Відсутність дітей — велике нещастя для подружжя.

Найкраща батьківська спадщина — це добре виховані діти. В основу української сімейної педагогіки закладено прагнення зробити дітей щасливими. Про це має пам'ятати кожний, кого називають батьком, матір'ю, учителем, вихователем. Виховання дітей у- не лише особиста справа батьків, а й їхній громадянський обов'язок.

Об‘єктом дослідження є місце і роль сім‘ї у вихованні дитини.

Предметом дослідження є методи і прийоми виховання дитини в сім‘ї.

Метою дослідження є виділення методів і прийомів виховання дитини в сім‘ї та перевірка їх ефективності.

Практичне значення дослідження полягає у виділенні місця і ролі сім‘ї у вихованні дитини.


РОЗДІЛ 1. ТЕПЛО ОТЧОГО ДОМУ


1.1 Педагогічна культура батьків – запорука успішного виховання дітей та молоді


Ще до народження дитя відчуває свій зв'язок з мамою. І не тільки фізичний, а й психічний, соціальний. Не позбавлена дитина й відчуття присутності тата. Він лагідною рукою доторкається до лона мами — своєї дружини, розмовляє з нею, психологічно позитивно впливає на стан дружини й своєї майбутньої дитини. Тому природно, що дитина хоче надовго зберегти свою близькість з мамою й татом. Слушною є думка дитячих лікарів, що для кожної дитини з усіх вітамінів найважливішими є "М" і "Т" ("Мама" і "Тато").

Які є батьки? Неоднакові. Тому дітям живеться по-різному. Та все ж несхожі батьки мають певні подібні параметри ставлення до дітей.

Психологи й педагоги виділяють варіанти батьків, що характеризуються різними стилями стосунків з дітьми1. Звернемо увагу на окремі типи поведінки мам:

1. Спокійна, урівноважена мама. Це найбільш оптимальний варіант. Він може слугувати своєрідним еталоном материнства. Така мама зосереджує свою увагу на дитині, завжди все знає про своє дитя, готова прийти йому на допомогу. У такої матері дитина відчуває психологічний і соціальний комфорт, що якнайкраще впливає на її всебічний розвиток.

2. Турботлива мама. Вона протилежна у своїх діях спокійній, урівноваженій мамі, їй постійно здається, що з дитиною можуть трапитися якісь негаразди, що здоров'я її малюка під загрозою. На цьому концентрується увага всієї сім'ї, яка перебуває у стані постійних хвилювань за дитину, хоча ці хвилювання й безпідставні.

3. Тужлива мама. За своєю поведінкою вона дещо подібна до турботливої мами. Обидві вони напружені, чимось незадоволені. Але тужлива мама турбується не стільки про майбутнє дитини, скільки про своє майбутнє. Вона бачить у малюкові певний тягар, мороку, що стають перепоною на шляху досягнення якихось кар'єрних успіхів, свободи у своїх діях.

4. Упевнена, владна мама. Вона твердо знає, що їй треба від дитини, в яких рамках вона має розвиватися й діяти. Тому така мама постійно тримає дитину в наперед заданих параметрах, ніколи не дозволить своєму синові чи дочці виявляти власні інтереси. У такому разі незаперечне діє авторитарний стиль спілкування, подавления волі особистості дитини. А це нерідко призводить до конфліктів, коли дитина вже у зрілому віці намагається зламати цю авторитарну клітку, виявити своє "Я".

Зрозуміло, що названі типи матерів — лише певна умовність. Хоча нею не варто нехтувати. Але яка ж мама потрібна дитині? Без будь-яких застережень — ідеальна. Дитина щодня чекає від своєї мами життєдайного духовного вітаміну "М". Мама має бути доброю, ніжною, турботливою, справедливою, розумною, стриманою, дбайливою, чуйною, люблячою, упевненою, передбачливою. Словом, найкращою. І дитя для мами має бути вродливим, ніжним, красивим, а головне — любимим. Ще на стадії зачаття дитина для мами й тата має бути очікуваною й любимою. Любимою на все життя.

А які ж тaтa? Як і мами — різні. На перший погляд ніби й немає особливих відмінностей батьків від матерів. Однак з психологічного погляду у відмінностях тата від мами має проглядатися чоловічий відтінок. Виділяють різні варіанти типів батьків, які так чи інакше впливають на розвиток дитини.

1."Taтo-мама". Для нього характерна материнська турботливість. Він усі функції мами бере на себе. Якщо все ладиться, то такий тато виявляє турботу, ніжність, доброту. Коли ж не вдається домогтися злагоди в спілкуванні з дитиною, батько виявляє роздратованість, нестриманість, запальність. Тому дитина весь час перебуває під своєрідним пресом мінливого настрою батька.


Случайные файлы

Файл
129144.rtf
28450.rtf
95283.rtf
24902-1.rtf
50359.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.