Оплата труда и пути ее совершенствования на предприятии (101035)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Кафедра соціально-економічних та гуманітарних дисциплін







Індивідуальне науково-дослідне завдання

з естетики на тему:


«СИМВОЛІЗМЯК ФЕНОМЕН ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»





Підготував:студент 642 групи

природничо-географічногофакультету Ковальчук Олександр Миколайович


Перевірила: канд. філос. н., викладач кафедри

соціально-економічних та гуманітарних дисциплін СумДПУ ім. А.С. Макаренка

Ведмедєва Людмила Євгенівна





Суми 2010


ЗМІСТ


Вступ

1. Символізм як художня течія

2. Поняття символу і його значення для символізму

3. Становлення символізму

3.1 Західноєвропейський символізм

3.2 Символізм у Франції

3.3 Символізм у Західній Європі

3.4 Символізм у Росії

4. Роль символізму в культурі новітнього часу

Висновки

Література


ВСТУП


Наприкінці XIX століття Європа досягла небувалого технічного прогресу, наука дала людині владу над навколишнім середовищем і продовжувала розвиватися гігантськими темпами. Однак виявилося, що наукова картина світу не заповнює порожнечісуспільній свідомості. Обмеженість, поверховість уявлень про світ була підтверджена низкою природничо-наукових відкриттів, переважно в області фізики і математики. Відкриття рентгенівських променів, радіації, винахід бездротового зв'язку, а трохи пізніше створення квантової теорії і теорії відносності похитнули матеріалістичну доктрину, віру в безумовність законів механіки. Виявлені раніше «однозначні закономірності» були піддані суттєвого перегляду: світ виявлявся не просто непізнаним, але і непізнаваним. Розуміння помилковості, неповноти колишнього знання призвело до пошуку нових шляхів осягнення дійсності.

Один з таких шляхів – шлях творчого одкровення – був запропонований символістами, на думку яких символ є єдність і, отже, забезпечує цілісне уявлення про реальність.

Поява символізму було реакцією й на кризу релігії. «Бог помер», – проголосив Ф. Ніцше, висловивши тим самим загальне для епохи відчуття вичерпаності традиційного віровчення. Символізм розкривається як новий тип богошукання: релігійно-філософські питання, питання про надлюдину – людину, яка кинула виклик своїм обмеженим можливостям. Символістський рух, виходячи з цих переживань, великого значення надавав відновленню зв'язків зі світом потойбічним, що виразилося в частому звертанні символістів до «таємниць труни», у зростанні ролі уявного, фантастичного, в захопленні містикою, язичницькими культами, теософією, окультизмом, магією. Символістська естетика втілювалася в найнесподіваніших формах, заглиблюючись в уявний, позамежний світ, в області, раніше не досліджені, – сон і смерть, езотеричні одкровення, світ еросу і магії, змінених станів свідомості і пороку.

Символізм був тісно пов'язаний і з есхатологічними передчуттями, котрі оволоділи людиною. Очікування «кінця світу», «занепаду Європи», загибелі цивілізації загострювало метафізичні настрої, змушувало дух тріумфувати над матерією.

Серед важливих ідей цього часу можна назвати наступні:

- дарвінізм (Чарльз Дарвін) – людину формує її оточення і спадковість, тому вона вже більше не є «копією Бога»;

- песимізм культури (Фрідріх Ніцше) ґрунтується на тих уявленнях, що більше не існує релігійних зв'язків, йде переоцінка всіх цінностей, панує нігілізм;

- психоаналіз (Зигмунд Фрейд), спрямований на відкриття підсвідомого, тлумачення снів, вивчення та усвідомлення власного Я.


1. Символізм як художня течія


Розвиток історії світової культури можна розглядати як нескінченний ланцюжок романів і розлучень «високої літератури» з темою капіталістичного суспільства. Так, межа XIX-XX століть булавідзначена появою двох ключових для всієї наступної літератури напрямів – натуралізму і символізму.

Французький натуралізм, представлений іменами таких видатних романістів як Еміль Золя, Гюстав Флобер, брати Жуль і Едмон Гонкури, сприймав людську особистість абсолютно залежною від спадковості, середовища, в якому вона сформувалася, і «моменту» (тієї конкретної суспільно-політичної ситуації, в якій вона існує і діє в даний момент). У цьому питанні їм протистояли французькі поети-символісти – Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо, Стефан Маларме та інші, котрі категорично відмовлялися визнати вплив на людську особистість сучасної суспільно-політичної ситуації і протиставляли їй світ «чистого мистецтва» і поетичного вимислу.

Символізм – естетична течія, що виникла у Франції в 1880-1890 рр. й отримала широке поширення в літературі, живописі, музиці, архітектурі й театрі багатьох європейських країн на межі 19-20 ст. Величезне значення символізм мав для російського мистецтва цього ж періоду, який отримав назву «срібного віку».

Символісти вважали, що саме символ, а не точні науки дозволять людині прорватися до ідеальної сутності світу, пройти «від реального до реального». Особлива роль в осягненні надреальності відводилася поетам як носіям інтуїтивних одкровень і поезії як плоду натхнення. Розкріпачення мови, руйнування звичних відносин між знаком і денотатом, багатошаровість символу, який несе в собі різнопланові і часто протилежні значення, вели до розпорошення смислів і перетворювали символістський твір у «безумство множинності», в якому змішувалися і зазнавали постійного метаморфозу речі, явища, враження та бачення. Єдине, що надавало цілісності – це унікальне, неповторне бачення поета.

Відсторонення письменника від культурної традиції, позбавлення мови її комунікативної функції, всепоглинаюча суб'єктивність неминуче вели до герметизму символістської літератури і вимагали особливого читача. Символісти змоделювали для себе його образ, і це стало одним з їхніх найоригінальніших досягнень. Таких цінителів вкрай мало, їх не більше десяти у всьому всесвіті. Але настільки обмежена кількість не бентежить символістів, бо це число найбільш обраних, і серед них немає жодного, хто мав би собі подібного.


2. Поняття символу і його значення для символізму


Говорячи про символізм, не можна не згадати про поняття символ, тому що саме від нього пішла назва цієї течії в мистецтві. Необхідно сказати і про те, що символізм – явище складне. Його складність і суперечливість обумовлені, в першу чергу тим, що в поняття символ у різних поетів і письменників вкладався різний зміст.

Сама назва символ походить від грецького слова symbolon, що перекладається як знак, пізнавальна прикмета. У мистецтві символ трактується як універсальна естетична категорія, що розкривається через зіставлення з суміжними категоріями художнього образу, з одного боку, знака і алегорії – з іншого. У широкому сенсі можна сказати, що символ є образом, взятим в аспекті своєї знаковості, і що він є знаком, наділеним всією органічністю й невичерпною багатозначністю образу.

Кожен символ є образом; але категорія символу вказує на вихід образу за власні межі, на присутність якогось сенсу, нероздільно злитого з образом. Предметний образ і глибинний зміст виступають у структурі символу як два полюси, немислимі, тим не менш, один без іншого, але й розведені між собою, так що в напрузі між ними і розкривається символ. Треба сказати, що навіть основоположники символізму трактували символ по-різному.

У Маніфесті символістів Ж. Мореас визначав природу символу, який витісняв традиційний художній образ і ставав основним матеріалом символістської поезії. «Символістська поезія шукає способу одягнути ідею в чуттєву форму, яка не була б самодостатньою, але при цьому, служачи висловом Ідеї, зберігала б свою індивідуальність»,– писав Мореас. Подібна «чуттєва форма» і є символом.

Принципова відмінність символу від художнього образу – його багатозначність. Символ не можна дешифрувати зусиллями розуму: на глибині він темний і не доступний для остаточного тлумачення. Символ – вікно у нескінченність. Рух і гра смислових відтінків створюють нерозгаданість, таємницю символу. Якщо образ виражає одиничне явище, то символ таїть у собі цілий ряд значень, часом протилежних, різноспрямованих. Двоплановість символу сходить до взаємопроникнення двох планів буття.

Багатошаровість символу, його незамкнута багатозначність спиралася на міфологічні, релігійні, філософсько-естетичні уявлення про надреальність, незбагненну в своїй істоті.

Теорія і практика символізму були тісно пов'язані з ідеалістичною філософією І. Канта, А. Шопенгауера, Ф. Шеллінга, а також міркуваннями Ф. Ніцше про надлюдину, перебування «по той бік добра і зла». У своїй основі символізм поєднувався з платонічного та християнською концепціями світу, засвоївши романтичні традиції та нові віяння.

Не будучи продовженням якогось конкретного напрямку в мистецтві, символізм ніс у собі генетичний код романтизму: коріння символізму – в романтичній прихильності вищому принципові ідеального світу. «Картини природи, людські діяння, всі феномени нашого життя значимі для мистецтва символів не самі по собі, а лише як невловимі відображення первоідей, вказуючі на своє таємне спорідненість з ними»,– писав Ж. Мореас. Звідси нові завдання мистецтва, покладені раніше на науку та філософію, – наблизитися до сутності «реального» за допомогою створення символічної картини світу, викувати «ключі таємниць».


3. Становлення символізму


Случайные файлы

Файл
11717-1.rtf
143595.rtf
gigiena.doc
65337.rtf
30242.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.