Мотиви і образи в ліриці Ганни Чубач (74399)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

Інститут української філології

Кафедра української літератури

Мотиви та образи в ліриці Ганни Чубач









Робота на здобуття

освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр"




студентки 61 групи мзлібред

Орищенко Ірини Вікторівни

Науковий керівник:

доцент Блєдих Тетяна Юріївна







Київ - 2010


Зміст


Вступ

Розділ I. Розвиток української поезії в останній третині XX ст.

1.1 Мотиви і образи в жіночій поезії

1.2 Жанрова специфіка поетичного доробку Ганни Чубач

1.3 Засоби художньої виразності (поетика, тропіка, кольористика)

Розділ 2. Специфіка художнього світобачення в поезії Ганни Чубач

2.1 Мотиви та образи в збірках Ганни Чубач

Висновок

Список літератури та використаних джерел




Вступ


Актуальність дослідження: за часів становлення Г. Чубач як поетеси, українська література переживала не кращі роки, вона розвивалася під пильним оком цензури. Найсміливіші рукописи осідали у видавництвах чи власних шухлядах, значна перевага надавалася російському слову. Вже в незалежній Україні українська поезія стала значно відомішою як у нас, так і за кордоном. Але на сьогоднішній день залишається багато поетів, яких мало знає покоління XXI ст. і яких було б необхідно вивчати і досліджувати.

"Наша література - то література гордих і прекрасних ідей та образів, то література людяності, - а це ж так прекрасно!" [11,1]. Творчість митців, що прийшли в другій половині XX ст. І. Драча, М. Вінграновського, Л. Костенко, В. Коротича, В. Симоненка, В. Коломійця, Б. Олійника органічно виросла з тих традицій, які розвивали старші майстри (П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра, М. Бажан, А. Милишко, М. Нагнибіда, В. Мисик), котрі ще раніше відчули, "Як нове життя нового прагне слова" [11,2]. Увага до особистісного начала в людині, до її внутрішнього, духовного світу, пошуки гармонії між громадським і особистим, між інтересами особи і суспільства - ось, що характеризує суспільну, моральну обстановку 60 років. А ця обстановка в свою чергу наклала свій відбиток на ідейно-творчі шукання літераторів. Зрозуміло, що поезія 70 років, продовжуючи традиції попереднього десятиліття прагне досліджувати людину в усій її багатовимірності, прагне сказати своє слово про всю складність і водночас цілісність характеру сучасника. І разом з тим вона, ідучи від традицій 60-х років, уже й не схожа на свою попередницю. Як справедливо зауважив М. Ільницький, поезія зосередилася не на проблемах глобально-планетарного характеру, а на тих, які постають перед конкретною людською особистістю в конкретній життєвій ситуації. Поезія говорить про участь кожної людини в їх розв’язанні, про те, як від щоденних, зовні скромних, але насправді значимих, трудових, бойових, моральних зусиль кожної особистості залежить доля народу, Вітчизни, Землі.

Очевидно, в 70-роки в українській радянській поезії відбувається не тільки процес епізації. Точніше кажучи, ми спостерігаємо в ній органічне сполучення ліризму з епічністю, поєднання найпильнішої уваги до духовних начал у характері сучасника, до його внутрішнього світу, до його помислів і почуттів, до етичних проблем з прагненням показати людину в дії, в конкретному вчинку, в активному виявленні її духовності, в боротьбі за соціальний прогрес. Примітивною рисою літературного процесу 70-років є наростання ліричного начала у творчості поетів, схильних до епічної манери письма, епічного мислення, епічного погляду на світ та посилення епічності в творах тих авторів, що досі були більш прихильні до ліричного світосприймання. Перша тенденція особливо чітко виявилася в поезії: М. Бажана, Л. Первомайського, І. Муратова; друга в творчості: М. Нагнибіди, Б. Олійника, Д. Павличка, Л. Костенко,, І. Драча, В. Коломійця. Можна говорити і про синтез епічності і ліризму в творчості таких поетів, як В. Мисик, Л. Дмитренко, П. Воронько, В. Коротич, Т. Коломієць, Г. Чубач, В. Бровченко, В. Гетьман, І. Жиленко і про напружену роботу саме в жанрі поеми, яку постійно веде Б. Нечерда.

Поезія 70-років взагалі позначена поглибленою увагою до проблем: людина як творець, її місце в житті, її взаємини зі світом; відповідальність поета-громадянина перед суспільством. Ці роки стали часом якісного зростання багатьох відомих уже майстрів, котрі продемонстрували в своїх нових творах "якість нову не тільки для них самих, а й для всієї нашої поезії" [11,8]. Ці нові якості, що збагачують українську лірику й віршований епос, яскраво виявилися в творчості поетів, про яких уже йшла мова. Сімидесяті-роки - це час, коли література розвивалася під пильним оком цензури. Жорсткими були умови для друку, найсміливіші рукописи осідали у видавництвах чи власних шухлядах. Ряд авторів було заборонено друкувати. Література усереднюється, значною мірою ідеологізується. Набирає сили боротьба з буржуазною ідеологією. Натомість зростає прагнення регулювати літературний процес. Використовуючи матеріали партійних з’їздів, спеціальні партійні постанови, як от "Про літературно-художню критику" [11,6]. Піддаються нещадному осуду О. Гончара, Г. Тютюнника, Р. Іванчука, В. Шевчука, Є. Гуцала, В. Дрозда. Однак, чим дужче лютувала партійна критика, тим з більшим інтересом сприймалося все нове, свіже, неординарне, сміливе, що з’являлося в українській літературі а також в російській, грузинській, білоруській, литовській, латиській, естонській. Також кінець 60-х років та початок 70-х років позначається певним занепадом літератури для дітей і літературного процесу взагалі. За умови єдиної середньої освіти та ролі мовного виховання через ЗМІ, з урахуванням вторинності української мови щодо офіційної російської, відбувається глобальне зросійщення українського суспільства. Літератори, які перебувають на цей час у літературному процесі, не в змозі самотушки впоратися з такою складною суспільною проблемою. Відбувається розрив між літературним твором і його потенційним реципієнтом на мовному і свідомому рівнях. Хіба що тільки література для дітей залишається в більш-менш вигідних умовах, її аудиторія не зменшується, попит на неї зростає. У ці роки складається ситуація, коли всі більш-менш вартісні твори для дітей з’являються з-під пера недитячих письменників - П. Панч, А. Шиян, І. Сенченко та інші "дорослі" письменники звертаються до дитячої тематики. У цей час до літературного процесу в галузі літератури для дітей долучаються такі талановиті митці: Г. Чубач, І. Жиленко, Д. Білоус, А. Мястковський, Д. Чередниченко, О. Лупій, та. ін., популярними стають оповідання Є Гуцала, повісті А. Дімарова, та Н. Бічуї, казки, оповідання та повісті Г. Тютюнника. Твори цих письменників підносяться над сухими приписами й регламентаціями, що існували на той час в літературі. Наприкінці 70-років протягом 80-х років творчість окремих письменників свіжим струменем вливається до літератури - це і поет-пейзажист, творець-мареніст для дітей А. Качан, талановита перекладачка і цікава письменниця М. Слов’янова, запальний гуморист Г. Бойко, поетеса з тонким чуттям гармонії Г. Чубач, поет-народознавець Д. Білоус, поети і прозаїки М. Слабошпицький, В. Рутківський, А. Камінчук, П. Перебийніс. Покоління сімдесятників П. Мовчан, В. Затуливітер, Л. Талалай, Л. Голота, Н. Білоцерківець, Д. Іванов, І. Царинний, Г. Чубач, Д. Кремінь, А. Кичинський, М. Луків, І. Жиленко, Т. Коломієць, О. Ніканорова було значно "тихішим" - не трибунним. З одного боку, позначилися репресії, які породили дисидентську поезію. Її складають твори дуже високої проби, написані переважно у в’язницях, таборах. Це вірші В. Стуса, І. Калинця, І. Світличного, Т. Мельничука, М. Осадчого, М. Горбаля, С. Сапеляка, І. Гнатюка та. ін. З другого боку, набирає сили започаткована ще наприкінці 60-х років традиція неголосного, нетрибунного слова, часом немовби герметично закритого, зрозумілого лише утаємниченим душам, бо воно вбирало глибинні голоси життя.

Поезія 70-х років - явище багатогранне. Перш за все треба відзначити, що в ній діяли представники всіх поколінь - від фундаторів, вважай уже класиків, до тих, що тільки-но видали чи готують перші збірки. Безумовно, традиції П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка збагатили нашу поезію, сприяли підвищенню її громадського пафосу. Впливала на характер літературного процесу й активна творчість старших митців, що діяли в цей час. Адже й життя й творча праця М. Бажана, В Мисика, Б. Тена, М. Доленга, П. Дорошка, С. Голованівського та інших багатьох авторів давали художникам наступних поколінь справжні "уроки поезії" - урок відповідального ставлення до слова, урок людяності, совісності, громадянської мужності.

Однією з рис літературного процесу семидесятників є глибоко-внутрішня сучасність поезії, неспокійної, тривожної, що живе турботами людини віку. Це сучасність, що виявляється не в зовнішніх НТР, не в лексиці. Природа і сучасна доба, вічне і нове, пристрасність почуттів і суворий розум. Ось широкий комплекс складних і серйозних соціально-етичних проблем, що хвилюють кожного громадянина. У ці роки посилився інтерес поезії до "вічних" тем: природа, любов, краса, мистецтво - без цих вічних понять немає життя. І прогрес багато в чому залежить від того, на скільки ми вміємо цінувати такі святі, безсмертні поняття істини. Лірика 70-х розвивалася під знаком інтимізації. Поезія, що говорить про душу людини, про найсокровенніші інтимні порухи її, стала звучати глибше і переконливіше. Ці роки ознаменовані, звичайно, й приходом нового поетичного поповнення. В поезії відчувається висока культура письма, культура почуттів, благородство помислів - риси не суто особистого, а й суспільного громадянського характеру, бо така поезія вчить любити навколишній світ, збагачувати, а не руйнувати природу. Це була пора творчої зрілості в поезії, посилення в ній класичності, більш суворої реалістичності, поглиблення уваги до земних потреб людини. І водночас це була пора вияскравлення творчих індивідуальностей, пора, коли особливо чітко виявлялася така риса поезії, як її автобіографізм, коли особа поета - художника, людини, громадянина - постала в творі мистецтва в єдності, нероздільності. Відомо, що без боротьби почуттів, без зіткнення ідей немає літератури, а поезії особливо протипоказані благодушність, спокійна споглядальність, безконфліктність. "Саме в неспокої поезії, в її вічному, творчому пошукові, у громадянській мужності - запорука нових піднесень, перемог, запорука її дійового впливу, на уми і серця людей." - так говорилося в той час на з’їзді письменників України [11,47].


Случайные файлы

Файл
45160.doc
17117.rtf
124268.rtf
180491.rtf
ref-15781.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.