Шляхи підвищення рентабельності при виробництві художніх фільмів (71307)

Посмотреть архив целиком

Міністерство культури і мистецтв України


Київський Державний Університет театру кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого



Факультет „Кіно і телебачення”

Кафедра „Кінознавство










Дипломний проект

на тему


Шляхи підвищення рентабельності при виробництві художніх фільмів”














Зміст





І. Вступ

Пошуки виходу з кризи.


ІІ. Розділ І


  1. Собівартість фільму

  2. Пошуки резервів на знімальній площадці.

  3. Інші резерви продуктивності праці зйомочних груп (аналіз)



ІІІ. Розділ ІІ


  1. Оцінки можливостей зйомочної групи в зниженні собівартості фільму.

    1. Фактори, які впливають на зниження собівартості фільму.



IV. Висновки









Вступ


Пошуки виходу з кризи.


Автомобілебудування це той локомотив, що в 30-ті роки минулого століття витягнув економіку США на передові позиції в світі.

Кінематограф Італії в післявоєнні роки 1945-1955 став тою силою, що дала могутній поштовх до бурхливого економічного розвитку країни (фільм „Бум”).

Розвал кінопрокату в Радянському Союзі призвів до тяжких економічних наслідків в кіновиробництві та кінопромисловості країни. Вітчизняне кіновиробництво практично зникло. Натомість населення країни споживає кіно продукцію зарубіжних країн (переважно США). А це несе в собі реальну небезпеку для країн як ідеологічну так і економічну.

Кіновиробництво борсається з останніх сил, пробуючи вижити, але в умовах, коли держава не підтримує його, ці спроби марні. (Продаж Ялтинської кіностудії, перетворення Одеської кіностудії в житловий мікро масив, та аналогічна історія з флагманом Українського кіновиробництва Національною кіностудією художніх фільмів ім.О.Довженка, перетворення відомої кіностудії „Укркінохроніка” в навчальні корпуси Київського Державного Університету театрального мистецтва, та розвал славетної кіностудії „Київської кіностудії науково-популярних фільмів”).

Кіностудії в цих жахливих умовах неймовірного тиску з боку вітчизняного бізнесу, що намагається захопити прекрасні території та майже нові побудови, намагаються знайти вихід. Спочатку відпрацьовувалась ідея мало бюджетного фільму (дешевий фільм, але високої якості, скоріше стане рентабельним, ніж дорогий (1990-2000рр.). Проте за відсутності прокату, та захоплення кіно ринку зарубіжним кіновиробником, ця ідея не дала позитивного результату. До цього слід додати ще й посередній та низький рівень ідейно-художньої якості цих фільмів.

На початку нового ХХІ століття під впливом польського кіно, що зробило прорив в Європейському кіно, завдяки постановкам ряду високо бюджетних фільмів („Вогнем і мечем” Є.Гофман) вітчизняний кінематограф зробив спробу піти таким же шляхом. Проте і ця спроба стала провальною, оскільки глядач не пішов на ці фільми (Ю.Г.Іллєнко „Молитва за гетьмана Мазепу” (бюджет 10млн. грн.), М.П.Мащенко „Богдан Хмельницький І серія (бюджет 7 млн. грн..)).

Вже на останньому етапі кінематограф України став на шлях продюсерського кіно та перетворення кіностудії на сервісні підприємства (кінофабрики).

Шляхи до поновлення рентабельності кожного фільму в сфері кінопрокату пролягають через зниження собівартості його виробництва та масового друку. Так до 1954 року було ліквідовано збитковість виробництва та прокату нових фільмів, тільки в зв‘язку з тим, що середня собівартість фільму знизилась до 3348 тис. крб (проти 6404 тис. крб. в 1952 році). Надалі фільмовиробництво стало не тільки рентабельним, а й високорентабельним виробництвом аж до розпаду СРСР та розвали кіногалузі.

Разом з тим, як буде показано далі в дипломній роботі, ми маємо об‘єктивну можливість зниження собівартості виробництва фільмів, що можна вважати резервом для подальшого підвищення середнього рівня рентабельності фільма. А не скільки не принижуючи значення категорії кіновідвідування фільму глядачем, що лежить в сфері кінопрокату та кіномережі, та впливає на рентабельність фільму ще в більшій мірі ніж собівартість виробництва, автор дипломної роботи розглядає можливості підвищення рентабельності фільмів в сфері кіновиробництва, сконцентрувавши свою увагу на шляхах зниження собівартості виробництва фільмів, виявлені резервів, та показу можливостей їх використання в ім'я зниження собівартості виробництва фільмів.

Перехід вітчизняного кіновиробництва на продюсерську систему організації у відповідності до реалій сьогодення та Закону України "Про загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003-2007 роки" неодмінно приверне увагу кіновиробництва до пошуку цих резервів та їх використання.

























П. Розділ І


І. Собівартість фільмів. Особливості та відмінності.

Кінофільм – унікальний продукт споживача, вартість якого визначається в сфері людських розумових та емоційних потреб. Унікальність цього продукту зумовлює індивідуальність затрат суспільної праці на виробництво окремого фільму. Це віддзеркалюється в доволі значній диференціації в їх (фільмів) собівартості. Особливості виробництва фільмів відбиваються також на структурі собівартості, номенклатурі статей витрат і навіть на методах калькування, що пов’язано з організаційним уособленням колективів знімальних груп від технічної бази (цехів) кіностудії. Генеральний кошторис фільму включає до себе всі витрати, що мають місце на протязі всього циклу виробництва фільму, що здійснюється відповідно до режисерського сценарію та календарно-постановочного плану. Частина цих витрат може бути безпосередньо віднесена на виробництво картини, являючись прямими витратами, інша частина являє собою накладні витрати. Через те що, знімальна група, не являється виробничим цехом, а користується продукцією та послугами цехів технічної бази кіностудії, цехові накладні витрати, як елемент витрат в калькуляції фільму відсутні. По іншому, вартість продукції та послуг цехів технічної бази, враховуючи і цехові накладні витрати, входить в собівартість фільму в якості прямих витрат.

В результаті цього накладні витрати в калькуляції собівартості фільму обмежуються загальностудійними витратами (адміністративно-управлінчими, загальновиробничими, обов’язковими відрахуваннями, обов’язковими витратами, а також невиробничими витратами).

Враховуючи це, або в результаті чого структура собівартості фільмів по калькуляції досить суттєво відрізняється по елементах затрат від студійного кошторису. Останній же мало чим відрізняється від кошторису на виробництво чисто промислового підприємства. складаючись з тих же елементів витрат (основні матеріали, електроенергія, паливо, заробітна плата, амортизація приміщень та оснащення).

Кошторис на виробництво фільму хіба що додатково до цих елементів включає затрати на гонорари авторам фільму, вартості літературного сценарію та музикальної партитури.

Слід відзначити, що ні економічних ні юридичних передумов для продюсерського кіно не створено, а тому перспектива вітчизняного кіно виробника не зовсім визначена, як і раніше.

В кіно рентабельність продукції визначається в основному його художніми досягненнями та успіхом в прокаті. Такі високобюджетні „блокбастери”, як „Титанік”, „Матриця”, „Водяний світ”, „Щелепи” та інші незважаючи на багатомільйонні витрати на їх виробництво досягли дуже високої рентабельності. Одним з найважливіших чинників підвищення рентабельності виробництва фільмів являється зниження їх собівартості. В умовах низької бюджетної спроможності та засилля в кінопрокаті зарубіжного кіномотлоху, та зважаючи, що спроби вітчизняного кіно виробника поправить бюджет за рахунок високобюджетного кіно провалилися, вважаю своєчасним (актуальним) дослідити можливості підвищення рентабельності кіновиробництва за рахунок зниження собівартості. (питома вага цих витрат сягає 3-5% всіх витрат на виробництво)

Різниця між структурою собівартості фільмів та структурою собівартості виробництва кіностудії торкається головним чином таких елементів витрат, як заробітна платня та матеріали.

В номенклатурі статей калькуляції фільму відбиваються лише витрати на заробітну плату робітників знімальної групи та художньо-виконавчого персоналу. Питома вага цієї статті в собівартості фільму складає не більше 30%. А заробітна платня робітників виробничих цехів схована в статті калькуляції під назвою „Послуги цехів”.

При врахуванні цього ховання в кошторисі виробництва студії, питома вага заробітної платні підніметься до 50-55%.

Аналогічним чином в статті „послуги цехів” сховані витрати на матеріали, споживані цехами, в процесі виробництва, в якості ж самостійного елемента прямих витрат в калькуляції фільму відбиваються лише грошові витрати на основні технологічні матеріали, використані на виробництві фільмів тобто, в основному, витрати на плівку. Питома вага цих витрат в собівартості фільму складає біля 3-4%, питома ж вага витрат на всі матеріали в кошторисі кіностудії на виробництво – понад 15%. Індивідуальна собівартість фільмів співвідноситься з порівняно міцною стійкістю структури витрат, в якій різко виділяються три види витрат, які складають більше 80% собівартості. Сюди входять: заробітна платня робітників знімальної групи та художньо-виконавчого складу (біля 30%), послуги цехів технічної бази кіностудії (біля 30%) та загальностудійні витрати (біля 20%).


Случайные файлы

Файл
143935.rtf
26444.rtf
118170.rtf
91502.rtf
182350.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.