Молочне скотарство, перспективи розвтитку галузi (14878)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

Розділ1. Молочне скотарство як провідна галузь сільського господарства в Іршавському районі.

1.1 Загальна економічна характеристика аграрної галузі Іршавського району.

1.2 Роль молочного скотарства в економічному розвитку сільського господарства Іршавського району.

Розділ 2. Природно-кліматичні та економічні умови розвитку молочного скотарства в Іршавському районі.

2.1 Природно-кліматичні умови розвитку молочного скотарства в Іршавському районі.

2.2 Економічні умови розвитку молочного скотарства в Іршавському районі.

Розділ 3. Економічний аналіз сучасного рівня розвитку галузі.

3.1 Показники економічної ефективності розвитку галузі.

3.2 Динаміка розвитку галузі в різних правових формах господарювання.

Розділ 4. Прогнозування розвитку галузі на перспективу.

4.1 Прогнозування розвитку галузі в Іршавському районі.

Висновки і пропозиції

Використана література


Зміст


Вступ

Розділ1.Молочне скотарство як провідна галузь сільського господарства в Іршавському районі

1.1 Загальна економічна характеристика аграрної галузі Іршавського району

1.2Роль молочного скотарства в економічному розвитку сільського господарства Іршавського району

Розділ 2. Природно-кліматичні та економічні умови розвитку молочного скотарства в Іршавському районі

2.1 Природно-кліматичні умови розвитку молочного скотарства в Іршавському районі

2.2 Економічні умови розвитку молочного скотарства в Іршавському районі

Розділ 3. Економічний аналіз сучасного рівня розвитку галузі

3.1 Показники економічної ефективності розвитку галузі

3.2 Динаміка розвитку галузі в різних правових формах господарювання

Розділ 4. Прогнозування розвитку галузі на перспективу

4.1 Прогнозування розвитку галузі в Іршавському районі

Висновки і пропозиції

Використана література


Вступ


Актуальність теми

Як відомо молочне скотарство є провідною галуззю сільського господарства, адже воно забезпечує населення цінними харчовими продуктами, надає сировину для легкої промисловості, а також цінні органічні добрива для рослинництва. Зважаючи на те, що зараз молочне скотарство переживає затяжну кризу, то подальший розвиток молочного скотарства пов’язаний із вирішенням цілої низки проблем різного рівня, тому дослідження даної теми є надзвичайно актуальним на сучасному етапі. В такому специфічному районі як Закарпатська область і Іршавський район зокрема організаційно-економічне обґрунтування розвитку молочного скотарства є першочерговим завданням, яке потрібно розв’язувати у найкоротші терміни. Адже молочне скотарство в Іршавському районі є тією галуззю, яка практично найкраще забезпечена ресурсами для ефективного функціонувааня.

Актуальність цієї роботи полягає в тому, що практично немає рекомендаційної літератури, яка б висвітлювала причини неефективного функцірнування0 молочного скотарства в Іршавському районі, містила аналіз і обґрунтування розвитку галузі і давала конкретні рекомендації щодо розвитку цієї галузі. Адже розв’язання будь-якої проблеми можливе лише після детального вивчення і аналізу всіх процесів. Всі ці питання висвітленні в даній роботі і тому, на нашу думку, вона є надзвичайно актуальною.

Мета і задачі дослідження

Метою цієї магістерської роботи є обґрунтування підвищення економічної ефективності молочного скотарства і розробка раціональних організаційно-економічних важелів впливу на розвиток цієї галузі в Іршавському районі. У зв’язку з цим в магістерській роботі поставлені і вирішені такі задачі:

детально вивчити і проаналізувати розвиток молочного скотарства в Іршавському районі;

сформувати конкретні висновки за предметом дослідження;

обґрунтувати практично значимі пропозиції, впровадження яких забезпечило б розвиток молочного скотарства досліджуваного району;

розрахувати за допомогою ПЕОМ оптимальні параметри розвитку галузі в районі;

Об’єкт і предмет дослідження

Об’єктом даної магістерської роботи є розвиток та ефективність функціонування молочного скотарства в Іршавському районі.

Предметом дослідження даної магістерської роботи є організаційно-економічне обґрунтування розвитку молочного скотарства в Іршавському районі.

В роботі використано такі методи і прийоми дослідження:

  1. Статистично-економічний метод. Прийоми:

а) статистичне спостереження – для збору цифрових даних, анкетування тощо;

2. Розрахунково-конструктивний метод. Прийоми:

а) аналогії;

б) застосування нормативів – для виділення головних чинників і умов, створення системи заходів, моделей, концепцій, програм розвитку і інших проектів;

3. Абстрактно-логічний метод. Прийоми:

а) індукції і дедукції;

б) аналізу;

в) порівняння;

г) програмування і прогнозування;

4. Монографічний метод – для детального дослідження і опису окремого типового об’єкта;

Джерела інформації

Дана магістерська робота написана на основі інформації поданої в щорічних статистичних звітах Іршавського районного управління сільського господарства і продовольства, Іршавського районного управління статистики, річних звітах сільськогосподарських підприємств, статистичних даних по Україні.

Робота написана на прикладі господарств різних організаційно-правових форм Іршавського району.

Обсяг та структура роботи

Магістерська робота складається із:

вступу;

чотирьох розділів:

Розділ 1. Молочне скотарство як провідна галузь сільського господарства в Іршавському районі;

Розділ 2. Природно-кліматичні та економічні умови розвитку молочного скотарства в Іршавському районі;

Розділ 3 економічний аналіз сучасного рівня розвитку галузі;

Розділ 4. Прогнозування розвитку галузі на перспективу;

висновків і пропозицій;

використаної літератури ;


Розділ 1. Молочне скотарство як провідна галузь сільського господарства в Іршавському районі


1.1 Загальна економічна характеристика аграрної галузі Іршавського району


Вирішення продовольчої проблеми на Україні – один з основних напрямків економічного і соціального розвитку країни на перспективу. Ця проблема тісно пов’язана і головним чином, залежить від рівня розвитку АПК і його продуктових під комплексів. Підвищення економічної ефективності агропромислового виробництва, раціональне використання природних умов і місцевих виробничих ресурсів, поліпшення забезпечення населення продуктами харчування у значній мірі залежить від того, наскільки обґрунтовано будуть функціонувати як регіональні продуктові підкомплекси зокрема, так і АПК країни в цілому.

АПК країни займає значне місце у системі народного господарства, функціонуючи як одна з основних підсистем економіки країни. Для правильного аналізу структури та механізму функціонування АПК вважаю за необхідне врахувати те, що агропромисловий комплекс віддзеркалює стан економіки, умови, властиві певному рівню розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у конкретній країні. Проблеми формування і розвитку АПК, як свідчить світова практика, найтіснішим чином пов’язані з проблемами розвитку продуктивних сил і виробничих відносин у цілому та розвитку відносин між галузями сільського господарства і галузями промисловості зокрема.

Основою ефективного функціонування агропромислових продуктових під комплексів є науково-технічний прогрес у сільському господарстві та суміжних галузях промисловості. Використовуючи досягнення науково-технічного прогресу, практика зумовлює розширювати масштаби виробництва, об’єктивно вимагає його концентрації і спеціалізації. А це, в свою чергу. Спричинює подальший розвиток суспільного поділу праці, виникнення нових видів виробництва. Розвиток сільського господарства в різних країнах, як свідчить практика, переконує, що чим вищий рівень економічного розвитку, тим чіткіше проявляються еволюційні зрушення, які приводять до стирання відмінностей сільськогосподарською і промисловою видами праці.

Досвід країн з розвиненою економікою і відповідно агропромисловим комплексом засвідчує, що чим складніші, чисельніші та ширші зв’язки між партнерами, тим необхіднішою стає потреба об’єднання усіх суб’єктів агропромислового виробництва в єдине ціле. Це зумовлено необхідністю досягнення високої стабільності та ритмічності постачання підприємствам переробної промисловості сільськогосподарської сировини, розвитку спеціалізації і концентрації виробництва, що забезпечить повніше використання виробничих потужностей, підвищення продуктивності праці, економію матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Практика агропромислового виробництва на Україні переконливо свідчить про необхідність створення раціональної, науково обґрунтованої системи територіальних агропромислових під комплексів. Для цього необхідно здійснити ґрунтові дослідження механізму агропромислового комплексу, оскільки середовище в якому живемо і працюємо особливе, не повністю розкриті регіональні закономірності, зокрема економічні. В результаті на практиці виробники змушені діяти емпірично, шляхом спроб і помилок, з великою долею ризику, що призводить до нераціонального використання природних умов і виробничих ресурсів. Практика переконливо потребує детального вивчення питань формування та економічного функціонування конкретних продуктових регіональних підкомплексів в умовах переходу до ринкової економіки.[13, с.103-108]

Таким чином, на формування і функціонування агропромислових комплексів впливають такі основні чинники: природні умови, рівень економічного розвитку регіонів, науково-технічний прогрес, народногосподарські потреби в продукції агропромислового комплексу, особливості розселення і наявність великих населених пунктів, забезпеченість трудовими ресурсами та їх кваліфікація, транспортні умови тощо. Слід зазначити, що в конкретних природних і соціально-економічних умовах регіону вплив кожного чинника буде відрізнятись.

На формування і функціонування продуктових підкомплексів агропромислового комплексу надзвичайно велике значення мають природні умови. Особливо це відчутно для головної ланки агропромислового комплексу – сільського господарства. Його розвиток, спеціалізація і розміщення на Україні в значній мірі залежить від природних умов і структури земельного фонду. Особливо відчутна дія цього фактора в такому специфічному регіоні як Закарпаття і в Іршавському районі зокрема. Вплив природних чинників на сільське господарство і скотарство зокрема, є настільки суттєвим, що залежно від них формуються зони спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Що ж до агропромислового комплексоутворення, то із зональністю природних умов нерозривно пов’язане утворення агропромислових зон і агропромислових регіонів.

Науково-технічний прогрес відіграє суттєву роль у формуванні і функціонуванні агропромислових комплексів. Від рівня розвитку технічного прогресу залежить створення нових засобів виробництва для сільського господарства, розвиток транспорту, переробної промисловості, впровадження новітніх технологій виробництва і переробки сировини, застосування прогресивних методів зберігання як сировини так і готового продукту. Науково-технічний прогрес у значній мірі визначає організацію виробництва, спеціалізацію і кооперування промислових і сільськогосподарських підприємств, їх розміри і типи.

Надзвичайно важливим чинником. від якого залежить структура і спеціалізація агропромислового комплексу, є народногосподарські потреби в його продукції. Ці потреби визначаються науково обґрунтованими нормами споживання кінцевої продукції у розрахунку на душу населення і реальними можливостями їх задоволення. При цьому слід мати на увазі значні територіальні відмінності у споживанні окремих видів продукції, які обумовлені природними умовами, національними та демографічними осбливостями населення, рівнем його достатку.

Також важливим в процесі функціонування агропромислового комплексу і молочного скотарства зокрема, є рівень урбанізації регіону. Так як територіальна концентрація населення обумовлює відповідну концентрацію виробництва продукції агропромислового комплексу, то потрібно враховувати цей фактор при плануванні виробництва мало транспортабельної і швидкопсующоїся продукції. Особливо це є актуальним для Іршавського району, де є значні можливості для виробництва молочних продуктів, а частка міського населення від загальної кількості населення складає близько 25%і складає 23,4 тис. чол.. Тому потрібна більша спеціалізація на виробництво транспортабельної продукції в інші регіони.

У процесі формування і функціонування агропромислового регіонального комплексу, його розвитку та спеціалізації важливу роль відіграють трудові ресурси. Забезпеченість трудовими ресурсами, їх кваліфікація, традиції мають велике значення для розвитку виробництва певних видів продукції. Рівень забезпеченості трудовими ресурсами також впливає і на структуру агропромислового комплексу. У районах, які повніше забезпечені трудовими ресурсами, до яких належить і Іршавський (кількість сільського населення складає 85,5 тис. чол., або 83%), більше можливостей для успішного розвитку агропромислового комплексу.

Транспорт – також необхідна умова функціонування агропромислових комплексів. Транспортні умови, наявність шляхів сполучення і транспортних засобів – важливі чинники розвитку транспортної мережі ,її якості. Від наявності транспортних засобів залежить розвиток і формування виробництва, а також погодженість виробничо-територіальних зв”язків. Роль транспорту в агропромисловій інтеграції особливо велика, оскільки сільськогосподарська продукція, як правило, мало транспортабельна. Наприклад, у молокопродуктовому підкомплексі транспорт повинен функціонувати особливо злагоджено, щоб розрив між виробництвом (заготівлею) сировини, промисловою переробкою і споживанням готової продукції був мінімальним. Від наявності добрих доріг, виду та чіткості роботи транспорту залежить якість виробленої продукції та своєчасність її доставляння.

Особливо це актуально для ефективного функціонування молокопродуктового під комплексу. Встановлено, що відсутність доріг з твердим покриттям збільшує собівартість перевезення сільськогосподарської продукції майже у 2 рази; витрати на технічне обслуговування і ремонт автомобілів у 2,2 рази. Наявність доріг з твердим покриттям дає можливість експлуатувати автомобіль на 20-25 днів в рік більше ніж в умовах відсутності таких доріг, причому продуктивність на одну тонну вантажопідйомності автомобіля у 1,5-2 рази вища[56, с.11].

Отже, зрозумівши фактори впливу на функціонування регіонального агропромислового комплексу можна зробити аналіз сучасного стану агропромислового комплексу в Іршавському районі.

Загальна площа Іршавського району становить 94,45 тис. га, з них сільськогосподарських угідь 35,60 тис. га, в тому числі 11,102 тис.га пасовищ, 6,472тис.га сіножатей. Як бачимо таким ресурсом як земельний фонд Іршавський район володіє в достатній кількості. Хоча якість грунтів в сільськогосподарських угіддях є низька, більш детально природні умови, склад і структуру земельних угідь зокрема описано в наступному розділі.

В Іршавському районі зареєстровано 70 сільськогосподарських підприємств. З них 49 це фермерські (селянські) господарства і 20 товариство з обмеженою відповідальністю, 1 акціонерне сільськогосподарське підприємство. В умовах ринкової економіки стратегія підприємництва зорієнтована на отримання найбільшої маси прибутку. Такий механізм господарювання на всіх етапах відтворювального процесу здійснювати активний пошук шляхів економії витрат, підвищення якості продукції з метою реалізації її за вищою ціною та одержання максимального прибутку.

Початком для створення формувань підприємницького типу було перетворення колгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства (КСП). Наступним кроком була реорганізація КСП в інші господарсько-правові суб’єкти. Як вже говорилось в Іршавському районі всі правонаступники КСП є товариства з обмеженою відповідальністю. Серед ТзОВ є такі, які зуміли пристосуватися до ринкових умов незважаючи на загальну економічну кризу, продовжуючи господарювати відносно ефективно. На жаль таких ТзОВ дуже мало в виробництві молока. Більшість з них перебуває у тяжкому економічному стані, Дуже довго відбувався такий процес як усвідомлення того, що у формі і системі господарювання відбулися значні зміни. Ніхто зараз не зможе вивести кожне відповідне господарство з кризи крім самих керівників, спеціалістів, селян, „нагляду” зверху вже нема і рішення потрібно приймати самостійно на свій стріх і ризик, спираючись на свої знання, кваліфікацію навики, інтуїцію на кінець.

Саме підприємництво, як свідчить світова практика, грунтується на фінансовому інтересі, зумовлює запроваджувати ресурсозберігаючі технології, виробляти конкурентноспроможну продукцію, здійснювати реформаційні заходи для економічного розвитку та ефективного функціонування як окремого суб”єкта господарювання так і економічної системи в цілому. Ось чому відбулося перетворення державних сільськогосподарських підприємств в колективні товариства і фермерські (селянські) господарства. Кількість і структура господарств в Іршавському районі показано в таблиці 1.1.


Таблиця 1.1

Динаміка кількості і структура сільськогосподарських підприємств в Іршавському районі за 2000-2002 роки[75,с.4;76,с.5;77,с.4]

Форми виробничих господарств,

Одиниць

Роки

2000

2001

2002

Кількість с/г підприємств на кінець року

67

68

70

В тому числі акцонерні сільськогосподарські товарства

1

1

ТзОВ

21

20

20

Фермерські (селянські) господарства

46

47

49


Як видно з таблиці процес реструктуризації державних сільськогосподарських підприємств пройшов досить інтенсивно в Іршавському районі. Створилась досить велика кількість підприємницьких формувань. Основними з них є товариства з обмеженою відповідальністю, фермерські (селянські) господарства.

Враховуючи сучасні умови, я вважаю, що зміни в організаційній формі господарств будуть корисними для успішного функціонування. Адже зараз люди є власниками якоїсь частки на підприємстві і тому будуть ефективніше працювати, вирішувати організаційні питання розвитку підприємства.

Також важливим чинником для розвитку аграрного виробництва є наявність достатньої кількості трудових ресурсів. Загальна кількість населення Іршавського району становить 100,3 тис.чол., з них сільського населення 85,3 тис.чол..Отже, можна говорити, що сільськогосподарська галузь в Іршавському районі достатньо забезпечена таким важливим чинником як трудовий ресурс.

Отже, ефективність такого функціонування чи стан сільського господарства В Іршавському районі можна побачити проаналізувавши розвиток галузей.

Рослинництво

Кількість виробленої продукції показано в таблиці 1.2


Таблиця 1.2

Виробництво основних сільськогосподарських культур у 2000-2002 роках(ц),[75,с.6;76,с.7;77,с.8]

Назва культур

Роки

2000

2001

2002

Зернові*

101068

183031

183070

Кукурудза

70441

116017

111818

Соняшник*

293

178

273

Картопля

460180

462578

470437

Овочі

46637

182443

188676

Плоди і ягоди

130702

181124

166586

Виноград

52677

53266

44809

*у вазі після доробки


З таблиці видно, що всіма категоріями господарств вироблено 183070 ц зерна, у тому числі кукурудзи на зерно 111818 ц, 273 ц соняшнику, 470473 ц картоплі, 188676 ц овочів, 166586 ц плодів та ягід, 44809 ц винограду. У порівнянні з 2001 більше одержано зерна, картоплі, соняшнику, овочів відповідно на 0,2%, 1,7%, 34,8%, 3,4%, менше одержано – кукурудзи, плодів та ягід, винограду – відповідно на 3,4%, 8,1%, 15,9%. При збільшенні валових зборів сільськогосподарськими підприємствами основними виробниками продукції рослинництва В районі залишаються господарства населення. Їх частка у виробництві зерна становить – 73%, картоплі – 99%, овочів – 99%, плодів та ягід – 97%, винограду – 83%.

Валові збори за 2002 рік характеризуються такими урожайностями.



Таблиця1.3

Урожайність основних сільськогосподарських культур по категоріях господарств у 2002 році[75,с.7;76,с.7;77,с.8]

Назва культур

Усі категорії господарств

Сільськогосподарські підприємства

Центнерів з 1 га

Збільшення, зменшення (-) до 2001р

Центнерів з 1 га ц

Збільшення, зменшення (-) до 2001р

Зернові*

36,3

1

25,4

-1,4

Кукурудза

45,9

3,1

23,4

-6,8

Соняшник*

9,1

2,7

9,1

2,7

Картопля

183,8

-1,5

129,7

1,1

Овочі

170,6

-5,2

153,7

18,8

Плоди і ягоди

115,1

-5,7

15,3

-8,9

Виноград

48,9

-6,2

13,0

-8,0


Як видно з таблиці половина показників зменшилась і це є наслідком кризового стану в сільському господарстві.

Тваринництво

Кількість виробленої продукції показано в таблиці 1.4


Таблиця 1.4

Виробництво основних продуктів тваринництва у 2000-2002 роках[75,с.8;76,с.8;77,с.8]

С-г продукція

Роки

2000

2001

2002

М”ясо(т)

7136

7322

7330

Молоко(т)

35334

36630

36642

Яйця(тис.шт)

20861

21022

23250

Вовна(ц)

128

88,1

100


З таблиці видно, що за 2002 рік усіма категоріями господарств вироблено 7330 тонн м’яса (в живій вазі), що на 0,1% більше попереднього року, 36642 тонн молока (приблизно на рівні 2001 року), 23250 тис. шт. Яєць (на 10,6% більше), 100 ц вовни – 10,7% менше. Так як і в рослинництві основними виробниками тваринницької продукції в районі залишаються господарства населення.

В той же час сільськогосподарські підприємства скоротили виробництво молока на 3,1%, вовни на 23,1%, м’яса збільшено на 4,7%

Реалізація сільськогосподарської продукції

В звітному році по всіх каналах реалізовано 2602 тонни зернових культур, що складає 16,7% до рівня 2001 року, 401 тонну фруктів, що менше на 40,5%, овочів – 74 тонни, що більше в 3,7 рази, картоплі – 4 тонни, що менше на 20%, винограду 747 тонни, що менше на 41,2%, 181 тонну худоби в живій вазі(90,5% до 2001 року), 542 тонни молока та молочних продуктів (69,6%).

Державним заготівельним організаціям продано 45 тонн овочів, 264 тонни фруктів, 508 тонн винограду, 55 тонн худоби та 219 тонн молока та молочних продуктів. Решта продукції продавалась по інших каналах. 1799 тонн зернових культур, 18 тонн овочів, 86 тонн фруктів, 159 тонн винограду, 80 тонн худоби, 75 тонн молока та молочних продуктів реалізовано населенню в рахунок оплати праці (включаючи реалізацію через систему громадського харчування). Внаслідок господарської діяльності в 2002 році сільське господарство Іршавського району отримало такі фінансові результати [77,с 23]:

виручка від реалізації продукції 3660 тис. грн.;

собівартість реалізованої продукції 3416 тис. грн.;

прибуток становить 244,0 тис. грн.;

рентабельність становить 7,1%;

Отже, можна сказати, що сільське господарство Іршавського району в сучасних складних економічних умовах розвивається досить ефективно, якщо брати до уваги сучасний стан сільського господарства України. І головною галуззю, яка формує прибутки в районі є рослинництво.


1.2 Роль молочного скотарства в економічному розвитку сільського господарства Іршавського району


Виходячи з того, що зараз досить складна ситуація з виробництвом тваринницької продукції багато підприємств скоротили а то і зовсім згорнули виробництво цієї продукції, але подальший розвиток галузей рослинництва більших господарств змусить їх займатися скотарсвом з метою забезпечення полів дешевими власними органічними добривами. Про актуальність забезпечення господарств дешевими органічними добривами вже написано багато, і якраз в такому регіоні як Закарпатська область і Іршавський район зокрема це питання заслуговує найбільшої уваги. Адже грунти області є досить бідні і тому забезпечення якраз дешевими добривами може підвищити врожайність, адже зараз закуповується надзвичайно мало добрив із-за їхньої високої ціни. Також специфічною біологічною особливістю скотарства у сільському господарстві є те, що воно посідає місце перероблюючої галузі, своєрідного біологічного цеху, що здійснює переробку значної частини продукції рослинництва (корми) у цінні харчові продукти (молоко, м”ясо), технічну сировину (шкіру, щетину, м”ясокісткове борошно, органічне добриво та інші). Завдяки поєднанню галузей рослинництва і тваринництва кожне господарство набуває рис виробничого комбінату, у якому на власній сировині (кормах) виробляються різні продукти тваринництва. При цьому молочна худоба особливо високо оплачує корм продукцією. На 1 кормову одиницю від корови можна одержати продуктів, що містять 455 ккал, тоді як від свиноматки – лише 345, а курки-несучки – 197 ккал [30,с.2-4].

У раціоні молочного скотарства 60-70% кормових одиниць припадає на частку бобових трав, силосних культур, природних сінокосів і пасовищ і тільки до 25-30% займають концентровані корми. Відомо, що зернові в основному виносять з грунту поживні речовини, в той час як конюшина, лугові трави навпаки, накопичують азот та інші речовини у грунті. Ось чому скотарство забезпечуватиме накопиченню запасів поживних речовин у ґрунті.

Рівень розвитку молочного скотарства великою мірою залежить від стану економіки та кормо виробництва, яке в свою чергу перебуває в безпосередній залежності від ґрунтово-кліматичних умов й територіального розміщення та продуктивності природних кормових угідь. Отже вплив природних умов на розвиток скотарства проявляється насамперед через врожайність сільськогосподарських культур, особливо зернових і кормових.

Однією з характерних особливостей скотарства є те, що об’єктами прикладання живої і уречевленої праці в цій галузі є живі організми, а основними складовими частинами виробничих витрат – корми, жива праця, витрати на утримання приміщень.

Отже рівень та економічна ефективність виробництва продукції скотарства здебільшого залежить від ступеня використання біологічних особливостей різних порід худоби, засобів виробництва, кормів і праці тваринників.

Скотарство проявляє специфічну особливість до землі як головного засобу виробництва в сільському господарстві. Споживаючи велику кількість різноманітних кормів, воно стимулює всебічне використання не тільки орних земель, а й природних кормових угідь і цим сприяє збільшенню виходу продукції з одиниці земельної площі. Так як існують значні відмінності між природно-економічними зонами України у структурі земель сільськогосподарського користування, то це зумовлює різні напрями спеціалізації тваринництва. Так наприклад, Західний регіон, де розташовано близько 30% наявних в Україні природних сіножатей понад 19% пасовищ, має сприятливі умови для розвитку молочно-м”ясного скотарства. Порівняти можливості Закарпатської області і Іршавського району зокрема можна подивившись таблицю 1.5


Таблиця 1.5

Площа і структура сільськогосподарських угідь Західної України (господарства всіх категорій, за 2001 рік)

[75,с.15;76,с.16;77,с.16]

Області

Сільгосп-угіддя, тис.га

В т.ч. рілля,тис.

Га

Розораність земель,%

Сіножаті, тис.га

Пасовища, тис.га

Сіножаті і пасовища до площі с.г.угідь,%

Волинська

1067,0

688,1

65,2

157,7

210,3

34,5

Закарпатська

468,7

199,0

45,6

95,4

141,3

50,5

Івано-Франківська

635,4

410,8

66,4

81,0

127,2

32,8

Львівська

1275,6

850,6

67,9

151,9

250,3

31,5

Рівненська

935,6

664,1

72,0

124,4

133,6

27,6

Тернопольська

1056,4

876,2

84,2

38,4

126,3

15,6

Чернівецька

477,0

341,5

75,8

39,1

70,0

22,9

по Укріїні

41854

33081

81,0

2307

5466

18,6


З таблиці видно, Закарпатська область має найбільшу питому вагу в структурі сільськогосподарських угідь сіножатей і пасовищ. Все це говорить про те, що в Закарпатській області і в Іршавському районі зокрема є сприятливі умови для розвитку скотарства. А в області ця галузь є досить перспективною, адже з наявних ресурсів скотарство теоретично забезпечено ресурсами на досить високому рівні.

Також характерною особливістю скотарства є те, що воно має повсюдне розміщення. Це зумовлюється органічним зв’язком галузей тваринництва і землеробства та використанням для годівлі худоби рослинності природних кормових угідь. Напрямок спеціалізації скотарства. Рівень його концентрації та обсяги виробництва продуктів у певних районах визначаються, разом з іншими умовами, густотою і співвідношенням сільського і міського населення. Це особливо стосується спеціалізації господарств на виробництві мало транспортабельних продуктів.

Важливою особливістю скотарства є те, що тварини перебувають на стаціонарному утриманні, постійність і ритмічність багатьох виробничих процесів на фермах (водопостачання, приготування і роздавання кормів, видалення гною, доїння корів тощо) створюють валкі можливості для впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва. Усе це дає змогу за короткий час різко підвищити продуктивність праці в галузі скотарства і досягти високої економічної ефективності виробництва продукції.

Одна з головних і найважливіших особливостей молочного скотарства – виробництво продукції, що швидко псується (молоко). При рівномірному надходженні великої кількості молока виникає потреба в спеціальних виробничих приміщеннях і обладнанні для охолодження, первинної обробки, зберігання, транспортування тощо. Нестача або недосконалість обладнання, а також затримка в транспортуванні молока призводять до великих економічних втрат[74,с.22-24].

Особливості молока як харчового продукту зумовлені його хімічним складом і особливостями окремих компонентів, які забезпечують високу поживність та біологічну цінність. У молоці більше 160 різноманітних компонентів, у тому числі 25 мінеральних речовин, понад 60 жирних кислот та 20 амінокислот, десятки ферментів, гормонів, декілька видів молочного цукру. На специфічних особливостях окремих компонентів у переробній промисловості базується виготовлення різноманітних продуктів, які мають велику біологічну цінність, дієтичні властивості та лікувальне значення. Виходячи з цього, молочна промисловість України має специфічну особливість – спеціалізується на виробництві різноманітних продуктів, отже, зумовлена організовувати різні підприємства: міські молочні, маслоробні, сироробні заводи, молочноконсервні комбінати, спеціалізовані підприємства з виробництва знежиреного молока та замінників незбираного молока тощо. Їх розміщують у конкретному регіоні України з врахуванням таких особливостей: наявності сировини, транспортабельності молочної продукції, співвідношенням обсягів вихідної сировини і готової продукції, густоти населення, особливо міського та інших чинників.

Скорочення транспортних витрат на доставку сировини та готової продукції є однією з найважливіших умов, яка визначає раціональне розміщення і розмір підприємств. У зв’язку з цим одні підприємства молочної промисловості розміщують близько джерел сировини, інші поблизу пунктів споживання.

Підприємства першої групи включають маслоробні, сироробні заводи, молочноконсервні заводи та виробників сиру і сметани. На цих підприємствах виробляють яка, потребує значно більшого обсягу перероблюваної сировини, ніж обсяг готової продукції. Так, наприклад, витрати сировини на підприємствах молочної промисловості Західного регіону для виробництва 1 тонни масла становлять 22-23 тонни, 1 тонни сиру – 9,5-10,5 тонн, 1 тонни сухого молока – 8,5 тонн, 1 тонни згущеного молока – 2,5 тонни, 1 тонни сметани – 8,5-9,5 тонн. Отже, транспортні витрати на доставку сировини в багато разів перевищують витрати на доставку готової продукції. Молочні консерви, сухе молоко, а також сир, масло при відповідних умовах можуть довго зберігатися в холодильних камерах на базах. Крім цього, вони транспортабельні, що дає можливість реалізовувати їх в інші економічні регіони.

При розміщення окремих підприємств цієї групи враховують ряд умов. Наприклад, молочноконсервні заводи доцільно розташовувати високої щільності молока, де є джерела палива, води. Підприємства з виробництва цільномолочної продукції, як правило розміщують у пунктах споживання – в містах, великих промислових центрах і курортних регіонах. Тут виробляють продукцію тривалість зберігання і реалізації якої обмежується днями або годинами. Значну частину цільномолочної продукції розливають у дрібну тару, маса якої разом з ящиками значно перевищу масу готового продукту, внаслідок чого транспортування готової продукції обходиться дорожче, ніж доставка сировини.

Слід зазначити, що витрати сировини на виготовлення сиру і сметани в декілька разів перевищують масу готової продукції. А виробляти сир і сметану на міських молочних заводах з великим радіусом завезення економічно недоцільно. Вигідніше доставляти ці продукти з районних молочних заводів безпосередньо у торгову мережу.

Роль і значення молочного скотарства в народному господарстві визначається перш за все виробництвом надзвичайно важливих і незамінних молочних продуктів для харчування населення. За рекомендаціями Київського науково-дослідного інституту гігієни харчування, норма споживання молока і молочних продуктів на душу населення України становить 390 кг одну третину за калорійністю добового раціону. У молоці містяться всі речовини пластичного та енергетичного характеру, необхідні організму людини білки, вуглеводи, жири, мінеральні речовини, вітаміни тощо.

Будучи цінним харчовим продуктом, молоко у ряді випадків є лікувально-профілактичним засобом. Його застосовують при шлунково-кишкових і серцево-судинних захворюваннях, при отруєнні сіллю важких металів, кислотами та лугами, йодом і бромом.

Молочне скотарство Західного регіону України – найтрудомісткіша галузь сільського господарства. У сумарних трудових затратах сільськогосподарського виробництва громадського сектора на частку молочного скотарства припадало в 2002 році 24.8%, а тваринництва – 47.5%[56,с.64-65].

Особливо важливе значення молочного скотарства як молоко продуктового під комплексу взагалі в економіці агропромислового комплексу полягає в тому, що його продукції щоденно поступає в реалізацію. Це дає можливість безперервно поповнювати оборотні кошти як господарств, так і підприємств молочної промисловості. Також велике значення молочної промисловості полягає в тому, що вона з одного виду сировини – молока – виготовляє багато різних харчових продуктів, які відрізняються властивостями, складом і поживністю.

За допомогою промислової переробки мало транспортабельної сировини – молоко перетворюється у транспортабельні продукти – масло, сир, сухе молоко, які можуть зберігатись протягом тривалого часу. Це дає можливість розширювати регіони збуту молочних продуктів, постачати регіони, які не забезпеченні такими продуктами місцевого виробництва. Отже, молочна промисловість і молочне скотарство зокрема сприяє поглибленню територіального розподілу праці, що дає змогу в повній мірі використовувати тих регіонів і районів, де є найкращі умови для розвитку молочного скотарства.

Продукція молочної промисловості розрахована не тільки для споживання, а й широко використовується у різних галузях харчової промисловості та громадському харчуванні як сировина для виробництва кондитерських, хлібобулочних, м’ясних виробів тощо. Окремі складові частини молока (після його переробки) використовуються в інших галуззях промисловості. Так, наприклад, казеїн застосовується для виробництва технічних виробів, молочний цукор – у медичній промисловості.

Треба зазначити, що молочне скотарство як складова молоко продуктового підкомплексу виконує важливу соціально-економічну функцію, а саме: забезпечує суспільство незамінними продуктами харчування;безперервно поповнює оборотні кошти товаровиробників і постачає сировину для інших галузей народного господарства.

З освоєнням виробничих потужностей, запровадженням ресурсозберігаючих і безвідходних технологій, розширенням асортименту виробляємо високоякісної і конкурентоспроможної продукції роль і значення молоко продуктового підкомплексу і молочного скотарства зокрема в економіці агропромислового комплексу і народного господарства України будуть постійно зростати.

Як видно з попереднього розділу молочне скотарство Іршавського району займає значну роль (в валовому виробництві), а в структурі товарної продукції досить незначну, лише 9%. Все це залежить від того, що велику частину продукції, і особливо головні виробники, домашні підсобні господарства, використовують для власних цілей. Також велика частина виробленого молока (господарствами населення) реалізовують на так званих „стихійних ринках”, де її ніхто не обліковує. Це є досить важливою проблемою сучасного функціонування молокопродуктового під комплексу, і її вирішення повинно б привести до значного збільшення обсягів реалізації по району, надходжень до бюджету , не говорячи про кардинальне покращення санітарно-гігієнічних норм, підвищення якості виробленої продукції.

Недосконалість нашого законодавства, економічних відносин , відносин між виробниками сільськогосподарської продукції і переробними підприємствами призводить до такого парадоксу – основними виробниками молока є підсобні господарства населення, частка в загальному виробництві молока в 2002 році становить 96%, то виробниками реалізованого молока виступають сільськогосподарські підприємства.

Перелік підприємств, які займаються виробництвом молока показано в таблиці 1.6


Таблиця 1.6

Перелік підприємств, які займаються виробництвом молока в Іршавському районі в 2002 році[77,с.34]

Підприємства

Вироблено молока, тонн

2002 рік

у % до 2001року

Виноградар

70,8

65,9

Дар

9,8

За нове життя

105,5

76,7

Дружба

54,0

73,4

Колос

58,4

67,9

Золотий колос

56,0

81,2

Україна

288,9

97,8

Обрій

71,1

107,1

Волоське

10,0

Карпати

90,2

66,0

Гроно

50,6

53,8

Весна

80,0

83,3

Прогрес

43,9

95,6

Боржава

75,4

81,3

Світанок

53,2

102,1

Довжанське

9,7

45,5

Закарпаття

37,6

82,1

Кук

18,9

152,4

Верховина

35,7

89,9

Разом по району

1209

84,1



















Продовжується тенденція до зменшення обсягів виробництва молока сільськогосподарськими підприємствами і збільшееня виробництва молока господарствами населення(таблиця 1.7).


Таблиця 1.7

Структура поголів’я корів у Іршавському районі за 2000-2002 роки[75,с.20;76,с.21;77,с.20]

Показники

Роки

2000

2001

2002

Всого ВРХ, голів

18036

18349

18760

В т.ч.корів, голів

12924

13220

13220


Як видно з таблиці поголів’я ВРХ і кількість корів з кожним роком зростають.

Все це пов’язано з кількістю поголів’я худоби в особистих господарствах населення і сільськогосподарських підприємствах. Порівняно з попереднім роком поголів’я ВРХ по всіх категоріях господарств зросло на 35 голів, в тому числі корів на 35 голів і становить відповідно 18760 і 13220 гол..В господарствах населення ВРХ є 16595 і корів 12519 голів, а в сільськогосподарських підприємствах відповідно 2165 і 701 голів. В сільськогосподарських підприємствах поголів’я по всіх видах тварин порівняно з попереднім роком зменшено. У розрахунку на 100 маток вихід телят від корів становив 73 голови (проти 64 у 2001 році). Падіж худоби всякого віку в сільськогосподарських підприємствах за 2002 рік (у % до обороту стада) становив 0,7%.

Питома вага молочного скотарства в сільському господарстві суспільного сектора Іршавського району характеризується такими показниками:


Таблиця 1.8

Структура виробництва і реалізації молока за 2000-2002 роки [75,76,77]

Показники

Роки

2000

2001

2002

Вироблено всього,тис. т

36,357

36,630

36,642

Реалізовано,т

800

753

524

Частка реалізованого молока,%

2,2

2,1

1,4


Як видно у структурі виробництва і реалізації молока товарність молока з кожним роком спадає. Це спричинене нерентабельністю виробництва молока в сільськогосподарських підприємствах.

Проаналізувавши сільське господарство Іршавського району, можна сказати, що в районі розвинуто практично всі галузі сільського господарства. Роль молочного скотарства є надзвичайно великою, адже молочне скотарство було, є і напевно буде однією з провідних галузей сільського господарства в Іршавському районі. Для розвитку цієї галузі є в достатній кількості потрібні чинники розвитку.

Головною проблемою на даному етапі є господарств реалізувати вироблену продукцію (молоко) по таких цінах, які забезпечили отримання прибутку. Як видно з статистичних даних товарність молока складає близько 1,5%, а це надзвичайно низький показник, хоча товарність молока в сільськогосподарських підприємствах складає приблизно 43%, це теж далеко від норми. Отже, ефективність господарювання в молочному скотарстві Іршавського району характеризується такими показниками[77,с.35]:

виручка від реалізації 254,0 тис. грн;

собівартість реалізованої продукції 277,3 тис. грн;

збитки 23,3 тис. грн;

Як видно, виробництво молока в Іршавському районі є збитковим, це пов’язано з багатьма чинниками основними з яких є, як вже говорилося нестача ринків збуту, диспаритет цін на продукцію сільського господарства, недосконалість законодавства.

Отже, розв’язання вище названих проблем повинно стимулювати виробників сільськогосподарської продукції до збільшення обсягів виробництва і покращення якості їхньої продукції.


Розділ 2. Природно-кліматичні та економічні умови розвитку молочного скотарства в Іршавському районі


2.1 Природно-кліматичні умови розвитку молочного скотарства в Іршавському районі


Закарпатська область знаходиться в південно-західній частині України. Її площа 12,9 тис.км2 . Земельний фонд нараховує 1275,3 тис. га, в тому числі сільськогосподарських угідь – 412,4 тис. га чи 32,3%.

В цілому Закарпатська область по ґрунтово-кліматичним умовам поділяється на три зони: низину (Ужгородський, Мукачівський, Берегівський і Виноградівський райони), передгірну (П’ячівський, Хустський, Іршавський) і гірську (Рухівський, Між гірський, Воловецький, Теречинський, Свалявський і В. Березнянський).

Як вже було сказано господарства Іршавського району відносяться до Передгірної зони.

В господарствах Іршавського району як і в цілому по Передгірній зоні переважають буроземно-підзолисті ґрунти і бурі гірсько-лісові опідзолені.

Буроземно-підзолисті ґрунти поширені переважно на плоских вершинах, пологих схилах увалів, Характерною особливістю цих ґрунтів є пиловато-грудкувата структура гумусового шару і наявність на глибині 45-50см. дуже щільного ілювіального шару слабо проникного для вологи, що негативно впливає на ріст і розвиток кореневої системи багаторічних рослин.

Кількість гумусу у верхньому шарі – 1,65 – 2,2% Ґрунти кислі і слабо забезпечені рухомими поживними речовинами. Внаслідок пилувато-грудкуватої структури і наявності слабо водопроникного ілювіального шару вода атмосферних опадів слабо проникає по просімо, застосовується над ілювієм на схилах викликає злив і розлив ґрунтів, а на вершинах – поверхневе оклеювання.

Ґрунти потребують вапнування , здійснення протиерозійних заходів. Їх бажано використовувати під багаторічні насадження, але з відповідним підбором породного і сортового складу з наступним глибоким обробітком міжрядь.

Бурі гірсько-лісові ґрунти поширені на більш крутих схилах в порівнянні з буроземно-підзолистими. Вони мають більш потужний (глибший за 80 см) і середньо глибокий (до 80 см) ґрунтовий профіль з ознаками опідзолення і часткового змиву. Гумусовий шар їх - 20—25 см глибиною зернисто-грудкуватої структури. Ці ґрунти добре проникні для повітря і води.[63,с.40-45].

Вміст гумусу в них - 2,8-3%. Вони кислі, слабо забезпечені рухомим азотом, фосфором і слабо-середньо калієм.

Бурі гірсько-лісові глибокі і середньо глибокі ґрунти придатні під багаторічні насадження, особливо під європейські сорти винограду.

За умовами зволоження передгірна зона відноситься до зони надмірного зволоження. Але розподіл опадів по території зони нерівномірний. Протягом періоду з середньодобовою температурою понад 10° випадає 460—530 мм. Річна сума опадів становить 950—1100 мм (ГТК дорівнює 1,6—1,7).

Отже, враховуючи те, що в цілому ґрунти кислі, містять мало гумусу, слабо забезпечені рухомими формами фосфору і слабо-середньою калієм, що необхідно дотримуватись правильної сівозміни, обробітку ґрунту для досягнення максимально-можливих врожаїв, при певній спеціалізації господарств.

За тепловими умовами та вологозабезпеченістю вегетаційного періоду Закарпатську область можна поділити на 3 зони: низина, передгірна і гірська. Господарства району входять до передгірної зони, яка характеризується такими агрокліматичними умовами.

Передгірна зона охоплює все передгір’я Ужгород-Хустського хребта, південну частину цього хребта а також Іршавську і Хустську угловину. До неї входить частина Берегівського, Виноградівського, Мукачівського, Ужгородського, Великоберезнянського, Перечинського, Тячівського, Хустського та Іршавський адміністративні райони і примикає невелика південно-західна частина Рахівського району.

Характеризується різноманітними кліматичними умовами, які пов'язані з формами рельєфу цієї зони. В цілому це тепла зона, сума активних температур тут коливається в межах 2700-3000°. Середня температура липня становить 19—20°, а січня — 4—5° нижче нуля. В Іршавську та Хустську улоговини частіше, ніж в інші місця передгір'я, проникають з гір маси вихолодженого повітря, рідше бувають відлиги зимою. Проте в ряді місць Іршавщини на схилах є окремі добре захищені від холодних вітрів ділянки. Період з середньою температурою повітря понад 10° у передгірній зоні триває 170 — 180, а з температурою понад 15° — 115—120 днів. Останні весняні приморозки закінчуються в кінці другої декади квітня, а перші осінні — наступають в кінці другої декади жовтня. Безморозний період триває в середньому 180 днів.

Отже враховуючи ґрунтові і агрокліматичні фактори району, основним чинником чи фактором який дасть реальний поштовх у ефективному розвитку молочного скотарства є розвиток міцної кормової бази.

А наразі в сучасних умовах важливим елементом для розвитку молочного скотарства, який не потребує великих затрат ресурсів, як матеріальних так і грошових є правильна організація польових і кормових сівозмін. Також велике значення треб приділити розвитку культурних пасовищ. Так як всі господарства мають в тій чи іншій мірі земельні ресурси, то потрібно організовувати виробництво кормів згідно науково-обґрунтованих норм, а так як Закарпатська область це є особливий регіон зі своїми специфічними агрокліматичними умовами, то це питання треба розглядати ще детальніше, тобто враховуючи ті специфічні умови, які є в кожному окремому господарстві, це і склад ґрунтів і крутизна схилів, кількість природних пасовищ і інші агро кліматичні умови.

Так, як Іршавський район знаходиться в таких агро кліматичних умовах, що найбільш раціонально і вигідно, в плані використання тваринницької продукції, займатись молочним скотарством. Адже агрокліматичні умови створили досить сприятливе середовище.

Є ґрунти, які при правильному обробітку і правильній агротехніці здатні забезпечувати достатнього кількісно повноцінних кормів. Також є достатня кількість пасовищ, що забезпечують влітку високо протеїнові зелені корми. Одним словом молочне скотарство в Іршавському районі є надзвичайно перспективною галуззю.

На Україні в 70-80-х роках було проведено спеціалізацію у тваринництві, виділені типи спеціалізованих господарств, обґрунтовано розміри молочних ферм і “непильних” господарств для різних природно-економічних зон. Значна частина спеціалізованих господарств на вирощувані молочного поголів’я і виробництва молока досягла порівняно високих економічних результатів. Найвищих успіхів у виробництві молока його промисловій переробці було досягнуто в 1986-1990рр.

Однак у 90-х роках агропромислове виробництво зазнало значного занепаду що характеризується такими особливостями.

Відбувся, на жаль, непродуманий, стихійний, занепад наявних підприємств з нагромадженими за кілька десятиліть досвідом роботи. Провелося непродумане широке розкрупнення великих колгоспів і радгоспів, що спричинило збільшення кількості господарств, але водночас господарства залишились без потрібних основних фондів, а найбільше без машин і механізмів, що забезпечують ефективне виробництво сільськогосподарської продукції.

Цей процес пройшов більш спокійніше в Закарпатській області і в Іршавському районі зокрема. Якщо подивитись в табл. 2.1, то видно, що середній розмір колективного господарства в всіх областях крім Закарпатської зменшився майже вдвічі, а середній розмір форм господарства Закарпатської області майже не змінився, становив 825 га в 1990 і 810 га в 2000р. Найсуттєвіші зменшення розміру господарства за площею сільськогосподарських угідь відбулося у Львівській області – в 2,3, Івано-Франківській - 1,9 та Тернопільській – 1,6 рази. Разом з тим господарства цих областей, як видно з таблиці, допустили найбільше зменшення поголів’я ВРХ відповідно в 4,3-3 та корів у 3,6 – 2,4 рази.


Таблиця 2.1

Середній розмір колективних господарств Західної України[56,с.123]

Області

Припадає на одиницю господарств

1990р.

2000р.

с/г угідь, га

ВРХ, чол.

корів, чол.

с/г угідь, га

ВРХ, чол.

корів, чол.

Волинська

2028

1565

410

1538

642

210

Закарпатська

825

510

136

810

204

66

Івано-Франківська

1031

943

219

555

223

68

Львівська

1945

1185

318

848

278

88

Евенська

1910

1481

373

1304

599

189

Тернопільська

1691

1124

219

1553

369

120

Чернівецька

1710

1345

332

1103

471

139

По Україні

2830

1523

450

2116

560

210


Така суттєва відмінність між Закарпатською областю і суміжними областями, на мою думку, настала тому, що жителі області не так прагнули до самостійного господарювання, в зв’язку з тим, що кількість землі є обмеженою, а більш-менш родючої зовсім небагато. Для успішного тобто ефективного господарювання в таких особливих агро кліматичних умовах потрібно достатня кількість сільськогосподарської техніки, правильний обробіток, достатню кількість добрив, знання вирощування тих, культур, які найоптимальніше пристосовані до цих ґрунтів. Люди усвідомили, що більш-менш великі господарства будуть краще і ефективніше функціонувати. Ці твердження є моєю точкою зору і з ними можна не погодитись як і з усіма точками зору видатних людей.

Роздрібнення господарств супроводжувалось необґрунтованим поділом тваринницьких приміщень, поголів’я худоби, засобів механізації виробничих процесів, обладнання та устаткування. У результаті значна частина ферм, особливо молочних блоків господарства залишилась без необхідних засобів механізації, устаткування та обладнання. Матеріально-технічна база господарств перебуває у критичному стані, вона старіє як фізично та морально.

Характерною особливістю аграрного сектора середини 90-х років є те, що проведено реструктуризацію колективних господарств, закладено підвалини для багатоукладної економіки сільського господарства, зросла кількість фермерських (селянських) господарств. Загальна кількість їх у західному регіоні, станом на 1 січня 2000 році, становила 5337, з них найбільше у Закарпатській області – 1400, Львівській – 1149, Тернопільській – 686 та івано-Франківській – 378. На жаль, більшість з фермерських господарство не займається молочним скотарством.

Кількість фермерських (селянських) господарств в Іршавському районі показано в таблиці 2.2.


Таблиця 2.2

Господарств станом на 1 січня 2003року.[77,с.26]

Сільрада

Кількість зареєс­трованих господарств., один

Площа землі в користуванні, га

Припадає в середньому на 1 господарство

Довідково було на 1.01.02 року

С.г. угідь

В т.ч. ріллі

С.г. угідь

В т.ч. ріллі

господарств

Разом по району

49

251

200

5,1

4,1

47

Арданівська

2

14

6

8,0

3,0

2

Білківська

9

25

25

2,8

2,8

9

Бродська

3

9

7

3,0

2,3

3

Броньківська

-

-

-

-

-

-

В.Раковецька

2

26

21

13,0

10,5

2

Вільхівська

2

6

5

3,0

2,5

2

Греблянська

-

-

-

-


-

Довжанська

4

8

6

2,0

1,5

4

Доробратівська

2

5

4

2,5

2,0

2

Дубрівська

1

4

2

4,0

2,0

1

Загатянська

5

9

8

1,8

1,6

3

Зарічанська

1

6

2

6,0

2,0

1

Ільницька

3

11

6

3,7

2,0

3

Імстичівська

2

55

46

27,5

23,0

2

Іршавська

4

10

6

2,5

1.5

4

Камянська

3

48

48

16,0

16,0

3

Кушницька

-

-

-

-

-

-

Лисичівська

-

-

-

-

-

-

М. Раковецька

-

-

-

-

-

-

Приборжавська

-

-

-

-

-

-

Ч.Потіцька

-

-

-

-

-

-

Російська

І

2

1

2,0

1.0

1

Лозянська

1

2

1

2,0

1,0

1

Негрівська

3

7

4

2,3

1,3

3

Луківська

-

1

-

-

-

-

Сілезька

1

4

2

4,0

2,0

1


При трансформації агропромислового комплексу до ринкових умов та орієнтації економічного базису на приватну основу більше уваги приділялось процесам приватизації, формам господарювання, земельним відносинам, збуту продукції і менше – галузям тваринництва. Безумовно така недооцінка тваринництва позначилась на загальних економічних показниках промислового виробництва. Це наслідок, насамперед, ігнорування істини, яку сформулював вчений О.Т.Болотов ще в 1784 році “Дотримання належної пропорції між тваринництво і рослинництво є найголовнішим пунктом уваги сільського господарства. Ці дві речі так між собою пов’язані, що якщо одна буду упущена, то неминуче завдасть шкоди другій” [36;c.55].

В умовах ринкових відносин важливим чинником поєднання інтересів рослинництва і тваринництва, передусім у частині виробництва кормів та поголів’я худоби, є дотримання послідовності економічних перетворень. Це пов’язано з необхідністю поетапного забезпечення структурної перебудови діючої системи тваринництва та системи кормо виробництва, науково обґрунтованого нормування виробничого потенціалу зазначених галузей з одночасним кадровим та інформаційно-консультаційним забезпеченням, зі створенням умов поступової адаптації товаровиробників до ринкових умов господарювання. При цьому, на мій погляд, основним ринко утворюючим чинником розвитку кормової бази і відповідно тваринництва має бути місцева, регіональна і загальнодержавна потреба в продукції тваринництва, включаючи можливості її експорту. Кормова база як і поголів’я худоби в основному повинні формуватись під впливом ринку, який у свою чергу розвивається за законами попиту і пропозиції, а також цінової кон’юнктури і конкурентоспроможності, тобто на основі саморегулювання, але при постійній присутності держави, яка в масштабах країни регулює на підставі продовольчих балансів виробництво і реалізацію товарної продукції, при необхідності підтримує виробництво, доходи сільськогосподарських виробників за допомогою економічних важелів. Розвиток ринку тваринницької продукції має забезпечувати продовольчу безпеку не тільки країни, а й регіонів, районів, кожного населеного пункту.

На рівні ринку тваринницької продукції і продовольства перетинаються інтереси виробників кормів і тваринницької продукції, переробників сировини та виробників кінцевого продукту, споживачів.

Якщо в цьому ланцюзі якась ланка в економічному плані не задовольняється, а це насамперед є сфера кормів, то вся система несе втрати, які не можна компенсувати в наступних ланках виробництва; повинен бути міжгалузевий диспаритет цін. Ціни мають забезпечувати сільськогосподарських виробникам розширене відтворення, включаючи виплату процентів за кредити, а також стимулювати пропозиції на рівні масового попиту більшості населення певного регіону.

Для ефективної і стабільної всього тваринного комплексу потрібно насамперед зміцнювати кормову базу, виробництво кормів. Сільськогосподарські підприємства, які вирощують і виготовляють корми, не в змозі самостійно вирішити цю проблему. Тому, на даному етапі, за рахунок інших галузей, які переробляють тваринницьку продукцію в кінцевий товар, а також через макроекономічні важелі потрібно компенсувати витрати кормо виробникам. Тобто необхідно внести суттєві корективи в економічний механізм кормо виробництва і кормів, у форми організації та управління цієї справи.

За існуючої ситуації, я думаю, пріоритетним напрямком розвитку кормо виробництва стає курс на біологізацію інтенсифікаційних процесів за рахунок удосконалення структури кормових культур на угіддях, раціонального використання пасовищ, зменшення втрат під час заготівлі і зберігання кормів. Більше уваги потребують також посіви багаторічних бобових трав і бобовозлакових травосумішей як найбільш доступного агрохімічного засобу підвищення продуктивності польових і кормових сівозмін за рахунок зменшення втрат гумусу і залучення в землеробство країни зростаючих обсягів біологічного азоту. Ключовим питанням підвищення ефективності травосіяння є відтворення системи насінництва багаторічних трав.

Для усунення дефіциту протеїну, передусім у концентрованих кормах, пріоритетним напрямком повинне стати збільшення обсягів виробництва зернобобових культур, макухи і шроту за рахунок розширення посівів гороху, конюшини, сої.

Важливим джерелом збільшення виробництва об’ємистих кормів є природні кормові угіддя. Стратегічним напрямом розвитку лучного кормовиробництва є утримання продуктивних пасовищ, у тому числі і на орних землях.[40,с.36-38].

Ефективність розвитку всіх тваринницьких галузей – скотарства, свинарства, птахівництва, вівчарства, конярства насамперед залежить від достатньої кількості повноцінних кормів. Тому кожне сільськогосподарське підприємство будь-якої форми власності і господарювання, особисте селянське і фермерське господарство, яке займається тваринництвом або планує розпочати цю справу, повинне спочатку подбати про міцну кормову базу, оскільки від неї залежить продуктивність худоби і птиці, їх розвиток, жива маса і відтворювальна здатність.

Аграрна наука не тільки узагальнила й акумулювала історичний досвід розведення і вирощування свійських тварин, а й розробила науково обгрунтовані системи виробництва кормів стосовно кожної окремої галузі, кожного конкретного господарства відповідної спеціалізації та розміру. Визначальною складовою таких систем є виробництво оптимальних обсягів кормів, їх якісні характеристики, збалансованість за протеїном та іншими параметрами, система зберігання, приготування, використання та обліку в кількісних та вартісних вимірниках.

Основними джерелами кормів, на основі яких формується кормова база будь-якого підприємства в Україні, є кормові угіддя. Традиційно в польових сівозмінах під кормові культури відводиться в середньому 30% ріллі, сіножатей, природних пасовищ і лук. За пропозиціями Мінагрополітики України, до 2001 р. передбачалось ввести за активного обробітку до 10млн.га угідь, які сприятимуть коригуванню структури вітчизняного тваринництва, його кількісного і якісного складу. Важливим джерелом кормів залишається продукти переробки зерна, цукрових буряків тощо. Традиційно у складі кормів переважатимуть такі групи, як зелені корми – сіяні трави, природні луки і пасовища, озимі і які зернові культури, однорічні трави та кукурудза на зелений корм. Серед грубих кормів незмінними мають бути сіно багато- і однорічних трав, сіяних та природних трав, солома, полова, тощо; соковитих – силос, коренебульбоплоди, кормові багаторічні культури; концентрованих – зерофураж, комбікорм, кормове борошно, висівки, макуха, відходи хлібозаводів, пивоварних заводів та їдалень. Крім того, у тваринництві використовують корми тваринного походження – молоко, сироватку, мінеральні корми – кухонну сіль, кісткове борошно, крейду та інші як добавки до основних кормів.

Кожний регіон повинен мати Програму економічного і соціального розвитку агропромислового виробництва, яка б містила окремий розділ розвитку кормової бази тваринництва, включаючи не тільки внутрігосподарське, а й промислове кормовиробництво, потреби господарств у кормах для тваринництва. Така програма стабілізуватиме кормовиробництво, сприятиме визначенню потреби в кормах на перспективу та спеціалізованих зон виробництва кормів за видами, сприятиме їх здешевленню, що в свою чергу сприятиме кооперації та інтеграції у сфері виробництва тваринницької продукції, її переробки, реалізації продуктів тваринництва на місцевих ринках, підвищить їх якість та ефективність агропромислового виробництва в цілому[37,с.27-31].

Так як Іршавський район як і Закарпатська область в цілому специфічний регіон, то для розвитку міцної кормової бази в районі необхідно дотримуватись правильної сівозміни. Кормова сівозміна – це науково обґрунтоване чергування кормових культур (сумішей) у просторі (на полях) і в часі (по роках), яке забезпечує високу врожайність та родючість грунту.

Дослідження та виробнича практика свідчать, що впровадження кормових сівозмін дає можливість створити міцну кормову базу, вирішити проблему білка, забезпечити потребу в зелених, концентрованих, соковитих, грубих та інших видах кормів. У кормових сівозмінах, на відміну від польових, створюються можливості для якнайновішого використання біологічних особливостей культур і сумішок. Впровадження кормових сівозмін дає змогу підвищити продуктивність у 2-3 рази, а кормові цінності рослини у 4 і більше разів.

Забезпечивши високу врожайність кормових культур у сівозмінах, можна вивільнити значну частину родючих земель для вирощування зернових, технічних та інших цінних сільськогосподарських культур.

Важливим питанням є створення оптимальної структури посівних площ кормових культур. Багаторічні бобово-злакові травосумішки, які дають змогу одержувати високі врожаї (500-600ц/га, а за умови зрошення понад 700ц/га зеленої маси) повинні займати не менш як 50-55% посівних площ. З огляду на дефіцит азотних добрив, а також на шкідливість їх для тварин і довкілля особливої уваги набуває насичення кормових сівозмін бобово-злаковими травосумішами, які здатні засвоювати атмосферний азот і накопичувати значну частину його в ґрунті. Завдяки цьому бобово-злакові травосуміші протягом 2-3-х років забезпечують високу врожайність без внесення азотних добрив. Окрім кормового, травосумішки мають велике агротехнічне значення: після оранки шару, який містить багато органічних решток, у ґрунті за наявності води, тепла та кисню спостерігається інтенсивніша (порівняно з іншими культурами) діяльність ґрунтових мікроорганізмів, внаслідок чого ґрунт збагачується азотом, фосфором, калієм, мікроелементами, поліпшуючи його родючість та агрофізичні властивості, що є надзвичайно важливим для тих типів ґрунтів, які є в господарствах Іршавського району. Впровадження кормових сівозмін, насичених багаторічними травами, дає змогу збільшити виробництво кормів, повніше забезпечити тварин дешевшим білком, на 30-55% скоротити витрати насіння, на 20-30% сівозмінної площі, скоротити застосування гербіцидів, значно заощаджень азотні добрива[40,с.36-38].

Є й організаційно-господарський аспект цієї проблеми. У багатьох господарствах польової сівозміни здебільшого розміщені на значних відстанях від тваринних ферм, і через це вирощувати коренеплоди, силосні та інші корми, які формують велику врожайність об’ємних і важко транспортабельних кормів у польових сівозмінах, як правило, економічно невигідно. Ці корми слід вирощувати у сівозмінах, розміщених поблизу господарств.

Надходження з рослинними рештками трав великої кількості багатого на азот органічного добрива забезпечує підвищення біологічного потенціалу ґрунту, активізує процеси перетворення органічної речовини і формування гумусу.

Дослідні дані, отримані в різних ґрунтово-кліматичних зонах показують, що одно- і дворічне використання багаторічних трав сприяє значному зростанню вмісту в ґрунті гумусу. Тривалість їх післядії на гумусовий стан ґрунту становить 3-5 років. При низько гумусних ґрунтах, які є в господарствах району, це питання є надзвичайно актуальним.

Застосування хімічних засобів боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами значною мірою зумовлює забруднення довкілля, негативно впливає на людину, фауну, потребує вкладення значних коштів. З огляду на це великого значення набувають агротехнічні заходи боротьби, особливо це стосується сівозмін. Адже на даному етапі найбільша проблема для сільськогосподарських виробників є брак коштів, і тому використання таких методів для покращення врожаїв, кормової бази є основою ефективного розвитку. Кормові сівозміни створюють умови для більш повного знищення бур’янів, надто багаторічних, які з’являються за тривалого вирощування культур на тому самому місці (це частіше буває у польових сівозмінах), а також зменшення кількості хвороб та шкідників сільськогосподарських культур. Значення кормових сівозмін полягає ще й в тому, що вони забезпечують вирощування на одній площі протягом року-два, а на зрошувальних землях – і три врожаї, що підвищує коефіцієнт використання сонячної радіації, а отже продуктивність гектара ріллі зростає в 1,5-1,8 рази[41,с.33-36]. Це дає змогу створити разом з посівами багаторічних трав раціональний земельний конвеєр, яки діє залежно від зони 190-220 днів, і довести виробництво кормового протеїну до 800-1200 кг/га площі кормової сівозміни. А так як даний регіон має слабо гумусні ґрунти, то підвищення врожаїв за рахунок правильної агротехніки є найпершим питанням, яке необхідно детально вивчити і впровадити у виробництво.

Отримання 2-3-х урожаїв у кормовій сівозміні і забезпечується за рахунок насичення проміжними (неосновними) посівами кормових культур (сумішок). Їх залежно від біологічних властивостей і технологій вирощування поділяють на озимі, післяукісні, післяжнивні та підсівні і вирощують на полі у вільний від основної культури проміжок часу.

Озимі проміжні культури висівають у рік зберігання основної культури (ранньоосінній період), а врожай на корм збирають навесні наступного року. Озимі є проміжними, бо ростуть і розвиваються у проміжній осінній і ранньовесняний періоди і займають проміжне місце між двома основними кормами сівозміни. Підсівні під покрив основних культур, а врожаї зберігають того самого року (після збирання основних культур) чи наступної весни.

Післяукісні проміжні посіви – це корми, які вирощують після збирання культур на корм у поточному році і збирають, не чекаючи завершення вегетації.

Післяжнивні посіви вирощують після збирання основних культур у поточному році, період їх вегетації повинен становити не менше як 70-100 днів.

Кожне господарство повинне вибирати які краще сумішки засівати, виходячи із типу ґрунту, рельєфу полів, які корми є основними, тобто враховувати всі фактори, що найбільш оптимально використовувати ґрунти і при цьому одержувати добрі врожаї.

Єдиної думки щодо вирощування проміжних посівів кормових кормів немає. Попри велике кормове і агрохімічне значення їх, серед фахівців побутує думка, що вони, мовляв виснажують грунт, а отже негативно впливають на врожайність наступних культур. Проте, це трапляється, коли як проміжні вирощують чисті посіви, зокрема злакові. Як я вже зазначав, дослідження показали: вирощування сумішок, до складу яких входять бобові види, що здатні фіксувати азот з атмосфери, сприяє підвищенню його агрофізичних властивостей.

Причиною того, що проміжні посіви кормових культур далеко не завжди дістають належну оцінку, є недостатня поінформованість щодо їх створення, формування і впровадження у виробництво, як у кормовому і біологічному, так і в агрохімічному плані.

В Україні озимі та ярі зернові й овочеві культури за час свого розвитку використовують лише 45-60% вегетаційного періоду року, 60-65% - суми активних температур та 55-65% - суми опадів, однорічні трави як зелений корм – відповідно 30-35, 30-50, 45-50%, а в Закарпатській області в зв’язку з специфічними агро кліматичними умовами ці показники є ще менші, отже, кліматичні ресурси, поза сумнівом, дають змогу вирощувати проміжні культури після збирання основних сільськогосподарських рослин[44,с.54-58].

Проміжні посіви – це не лише додатковий повноцінний врожай, а й позитивний вплив на врожай наступних культур. Постійний рослинний покрив ґрунту впливає на посилену міграцію солей, на мікробіологічну активність та мікроклімату приземного шару атмосфери. Густий покрив проміжних посівів захищає ґрунт від прямого сонячного проміння, зменшує шкідливість вітру й створює у приземному шарі повітря підвищену вологість. Це особливо сприятливо впливає на мікробіологічну активність ґрунту, поліпшення газообміну та підвищення ефективності агрохімічних заходів. Забур’яненість полів зменшується завдяки додатковому обробітку ґрунту, міжрядному прополюванню та пригніченню бур’янів суцільними посівами. Проміжні посіви залишають у ґрунті багато кореневих решток і стерні, які, повільно розкладаючись, забезпечують наступні посіви поживними речовинами. Своїм корінням рослини проміжних посівів розлущують важкі і зв’язують легкі ґрунти, поліпшуючи їх водно-повітряні властивості. Проміжні посіви – це й ще ефективніший протиерозійний захід, а для такого регіону як Закарпаття, це великий плюс у землеробстві, адже більшість полів це пагорби, схили.

Собівартість продукції проміжних насівів є порівняно низькою, адже заміна глибокої оранки на мілку, передпосівної культивації на боронування і зменшення кількості міжрядних обробітків знижують затрати праці, до цього ще можна додати й економію добрив.

Проміжні посіви за порівняно короткий час забезпечують, залежно від зони, від 100 до 250 ц/га зеленої маси, що є джерелом високоякісних і дешевих кормів тоді, золи зелених кормів зазвичай не вистачає. За умови дотримання технологій вирощування вони відзначаються збалансованістю кормів, складом незамінних амінокислот, вітамінів, макро- та мікроелементів. Проміжні посіви (особливо післяукісні та післяжнивні) містять більше, ніж основні , білкових речовин і менше – клітковини. Поліпшення хімічного складу їх урожаю зумовлене впливом агро кліматичних умов другої половини літа, зокрема скороченням тривалості денного освітлення, поліпшення водозабезпечення та умов живлення, передусім азотом (завдяки збільшенню влітку в ґрунті нітратного і аміачного азоту). Зелені корми проміжних посівів найбільш повно відповідають біологічним потребам тварин і протягом усього використання характеризуються високою якістю. Не випадково корми з них називають “зеленими концентратами”.

Однією з важливих умов поширення проміжних посівів у господарствах є добір найбільш продуктивних і цінних як корми культур. Вони мають відповідати таким вимогам: швидко рости і забезпечувати повноцінний урожай, придатний для використання у різні фази вегетації рослин; бути маловимогливими до тепла, світла й вологи та стійкими проти осінніх приморозків та інших несприятливих умов; мати короткий вегетаційний період, не знижувати, а навпаки, підвищувати врожай наступних культур.

Урожайність та якість проміжних посівів залежить від кількісного складу травосумішок. У чистих посівах злакові вили забезпечують урожайність, багату на вуглеводи, але бідну на білки; бобові навпаки, агаті на білки, але в них міститься незначна кількість вуглеводів.

Враховуючи ці фактори ряд дослідників розробили рекомендації норми заготівлі кормів на корову для розробки раціональної структури кормо виробництва а господарствах, спеціалізована них на виробництві молока в умовах Західного регіону. Наведена структура показана в таблиці 2.3..


Таблиця 2.3

Примірні норми заготівлі кормів на корову за рік з врахуванням продуктивності тварин[56,с.145]

Показники

Надій молока за рік, кг

3500

4000

4500

5000

6000

Потреба кормів на корову в натурі, ц:

38,5

42,0

45,0

48,0

54,0

Концентровані - всього

9,7

11,5

13,6

15,3

20,3

в т. ч.: комбікорми

6,6

9,9

12,8

15,3

20,3

Грубі - всього

10,3

9,4

9,5

9,9

9,6

в т. ч.: сіно

1,6

2,2

2,6

2,8

3,5

сінаж

5,0

7,2

6,9

7,1

6,1

солома

3,7

Соковиті - всього

67,3

72,2

74,8

76,1

84,5

в т. ч.: силос

49,8

50,4

50,8

50,8

50,7

кормові буряки

15,0

19,3

21,4

22,1

30,7

морква

2,5

2,5

2,5

2,5

2,5

Зелені корми

70,8

72,9

77,3

79,6

78,4

Всього кормів, ц корм, од

38,5

42,0

45,0

48,0

54,0

Сухої речовини, ц

45,6

47,1

49,6

52,8

58,1

Обмінної енергії, МДж

469

496

524

565

637

Перетравного протеїну, кг

408

466

513

566

648


Так, що враховуючи роль кормової бази для молочного скотарства, в господарствах, зайнятих на виробництві молока кормові культури повинні займати не менше 55-60% плащі сівозміни, в тому числі чисті посіви багаторічних бобових трав і бобово-злакових сумішок – 25-30% постійної площі чи 70-80% площі під кормовими травами. Питома вага чистих посівів люцерни в структурі посівів багаторічних трав бажано доводити до 25-30%. І в господарствах Іршавського району, які відносилися до передгірної зони можна рекомендувати такі сівозміни:

І. 1 – конюшина червона на 2-3 укоса; 2 – озимі, картопля; 3 – кукурудза; 4 – зернобобові; 5 – озимі; 6 – кукурудза на силос; 7 – кукурудза на зерно; 8 – озимі, ярі зернові з підсівом конюшини.

ІІ. 1 – конюшина червона на 2-3 укоса; 2 – озимі; 3 – кукурудза і зернобобові; 4 – кукурудза; 5 – озимі; 6 – картопля, кормова морква; 7 – кукурудза; 8 – однорічні бобово-злакові суміші на зелений корм з підсівом багаторічних трав.

ІІІ. 1-2-3 – багаторічні бобові трави; 4 – озимий ячмінь; 5. озима пшениця; 6 – кукурудза; 7 – кукурудза; в – однорічні бобово-злакові суміші на зелений корм з підсівом багаторічних трав[64,с.46-48].

Отже, дотримання цих рекомендацій дасть змогу відчутно зменшити кормову базу, що у свою чергу призведе до забезпечення повноцінними кормами худобу і приведе до збільшення продуктивності корів. Це й пріоритетний напрямок розвитку молочного скотарства Іршавського району.


2.2 Економічні умови розвитку молочного скотарства в Іршавському районі


Для успішного функціонування будь-якого підприємства будь-якої галузі необхідною умовою є наявність ринків збуту. І ще необхідною умовою має бути те, щоб ці ринки забезпечували повну реалізацію виготовленої продукції.

В науці розрізняють місцеві ринки, тобто ті які тяжіють до місць вироблення продукції ,в виробництві молока якраз ці ринки відіграють вирішальну роль. Так як молочна продукція, зокрема молоко, є швидкопсующоюся продукцією, то наявність місцевих ринків з достатнім попитом на продукцію є запорукою успішного виробництва. Розрізняють ще регіональні ринки, але в теперішніх умовах на них орієнтуються тільки ті господарства, які мають високу інтенсифікацію виробництва, високу якість молока.

Та для більшості господарств району орієнтація на регіональний ринок можлива лише на перспективу.

В Іршавському районі проживає 100,3 тис. чол., з них 15 тис. У районному центрі м. Іршава, 10 тис. чол. у смт. Ільниця. Тобто можна вважати, що міського населення близько 25 тис. чол, тобто четверта частина. Якщо вважати, що норма споживання молока ,молокопродуктів становить 380 кг (за рекомендаціями Київського науково-дослідного інституту гігієни харчування) то мінімальний розмір потреби в молоці і молокопродуктах буде складати 40,17 тис. кг, а за минулий рік господарствами вироблено 36,642 тис. т молока. Адже потреба в молокопродуктах є набагато вищою, адже велика кількість сільського населення купує масло, сметану і інші молокопродукти , які не можна якісно виробляти в домашніх умовах. Також потрібно врахувати, що для вироблення масла, сметани ,сирів потрібно набагато більше молока ніж виходить готової продукції. Також зі всієї кількості виробленого молока реалізовано тільки 524 т. Отже цей показник не забезпечує мінімальної потреби в молокопродуктах.

Проаналізувавши ситуацію на ринках району , я дійшов висновку, що є досить значний попит на молочну продукцію. Я дійшов такого висновку тому , що на ринку досить в значній кількості присутні молокопродукти зі суміжних областей ,і навіть незначна частина з центральних областей ( в більшості це сметана, йогурти і інші подібні молочні продукти відомих українських виробників). І якщо економічно вигідно привозити чи закуповувати продукцію в заводів з великою відстанню доставки, то це означає, що є попит на відповідну продукцію.

Але для того щоб продукція користувалась попитом потрібна висока якість продукту . Звідси випливає, що значний вплив на конкурентоспроможність молокопродуктів має якість сировини, яка надходить у переробну промисловість. Якість молока характеризують: вміст жиру, білка, наявність амінокислот (біля 20) і стільки ж жирних кислот, великий асортимент мінеральних речовин (понад 25), вітамінів (12), всього понад 90 найцінніших компонентів. Одним з основних параметрів якості молока є вміст в ньому жиру. Саме цей показник встановлений з 1 січня 1984 року як єдиний базис жирності молока – 3,4% для всіх областей України. Отже чим вища жирність, тим вища якість, а значить закупівельна ціна і тим більший попит на якісну продукцію.

Наразі жирність молока в районі коливається в межах 3,2 – 3 ,4 %. Це слабенькі показники. Такі показники зумовлені комплексом чинників, в першу чергу, погіршення умов годівлі корів, зокрема структури раціонів, дефіцитом високо енергетичних кормів і перетравного протеїну. Найкраще за технологічними властивостями молоко й найвищої якості сир були отриманні при згодовуванні коровам 270 г на 1 кг молока. Введення в раціон корів соняшникової макухи до 200 г на 1 кг молока сприяє збільшенню вмісту жиру в молоці на 0, 2 – 0,4% [56,c.160]. Також добра якість молока залежить від санітарно-гігієнічних показників: рівня бактеріального вмісту, механічної забрудненості, ступеня чистоти тощо. Отже якість сировини залежить від багатьох чинників, що зумовлює здійснювати комплексну оцінку якості молока відповідно до вимог Держстандарту.

Закупівля молока в більшості господарств, а також у населення здійснюється поки що відповідно до вимог ГОСТ 13264-70 Затвердженого Міністерством охорони здоров’я УРСР 11січня 1970 року. Молоко повинно бути від здорових корів, незбиране, свіже і відповідними вимогами санітарно-ветеренарських правил для молочних ферм України.

Для реалізації у переробну промисловість допускається молоко з кислотністю не вище 21Т, бактеріальним вмістом не вище ІІІ класу і чистотою не нижче ІІ групи. Молоко повинно відповідати вимогам цього ДЕСТу за зовнішнім виглядом, консистенцією, смаком ,запахом і кольором.

Отже для того щоб був постійний попит на молоко у його виробників з боку переробних підприємств і інших установ необхідно постійно підвищувати його якість, дотримуватись норм ДЕСТу.

Відомо що якість молокопродуктів залежить від ряду чинників. Найважливішим з них є дотримування технології і технологічно дисципліни. Якість кінцевого продукту на 35-40% залежить від цього чинника, 10 – 12 % залежить від сировини ,яка надходить на переробку.

Для підвищення якості молока і молокопродуктів необхідно здійснити ряд заходів доклавши взаємо погодженні зусилля виробників і підприємств молочної промисловості. На практиці молокозаводи приймають від господарств молоко різних сортів за диференційованими закупівельними цінами, але потім зливають його в одну посудину без поділу на сорти. Все це має негативний вплив на якість молокопродуктів, знижує їх конкурентоспроможність на світовому ринку, а отже, гальмує розвиток молоко продуктового підкомплекса в цілому і молочне скотарство зокрема. Найбільше страждають від цього виробники молока, які здають молоко найвищого ґатунку, бо коли підприємства переробних галузей змішують молоко різних господарств, з різним сортом, то його якість погіршується, отже ціна виробляючих продуктів буде нижчою, відповідно закупівельна ціна на молоко буде також нижчою.

Молоко володіє бактерицидними властивостями, які зберігаються протягом 2 – 3 годин, після чого в ньому збільшується кількість мікроорганізмів і підвищується кислотність. Період, протягом якого молоко володіє такими властивостями , називається бактерицидним періодом (фазою). Охолодження молока до 10*С дає змогу не змінювати його кислотність від 12 до 21 год. У світовій практиці вважається, що температура охолодженого молока повинна бути в межах 2 – 3*С. Це дає змогу зберігати його протягом 2 – 3 діб. Ось чому на кожній фермі після видоювання молоко дуже важливо домогтися його негайної первинної обробки та охолодження до температури 10*С і нижче.

Дотримуватись всіх цих заходів дасть змогу виробникам молока підвищити, або навіть не підвищити, а скоріше за все не дати молоку знищити свої якості. Адже в більшості господарств устаткування застаріло фізично і морально, а видоювання корів здійснюється ручним способом, що не ефективно з одного боку, і в більшості випадків не відповідає санітарно-гігієнічним нормам.

Отже, враховуючи всі ці умови сформувався відповідний ринок молока в Іршавському районі. Рівень розвитку показаний в таблиці 2 4.


Таблиця 2.4

Ринок сировинного молока у Іршавському районі за 2003р.[77,с.15,20,25].

Категорії

господарств

Виробництво

Реалізація заготівельним організаціям

По іншим каналам

тис.

тон

%

Тис.

Тон

%


%

До загального обсягу реалізації

1

До загального обсягу виробництва

2


1

2

Особисті господарства населення

35433

96,7

Сільськогосподарські підприємства і інші господарські структури

1209

3,3

219

42

18

305

58

25

Всі категорії господарств

36642

100,0

219

42

0,6

305

100

0,8


Об’єктивний процес суспільного поділу праці зумовлює розвиток інтеграції виробництва в галузях агропромислового комплексу, спрямованих на поєднання економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників і промислових переробних підприємств. Саме ринковий механізм регулювання відтворювального процесу викликає необхідність тісного технологічного і організаційного поєднання виробництва і переробки молока, взаємовигідної діяльності між виробниками і промисловими підприємствами, зорієнтованої на ефективний кінцевий результат.

Процес інтеграції в АПК набув значного поширення у сферах виробництва і переробки сільськогосподарської продукції та доведення її до споживача ще наприкінці 80-х років. Однак у подальшому зазначені структури виявились не готовими до змін ринкового середовища.

Нині в переважній більшості випадків економічні відносини між сільськогосподарськими виробниками і переробними підприємствами ґрунтуються на укладенні між ними договорів, в яких обумовлюються строки, обсяги й асортименти поставок та технологічна якість сировини, а також розрахункові ціни та строки розрахунків за поставлену продукцію. Але переробні підприємства і надалі диктують ціни закупівельну продукцію.

Головними інтеграторами в молоко продуктовому під комплексі України є молокозаводи, які являють собою проміжну ланку в ланцюзі „виробництво – переробка – реалізація”. В даних економічних умовах це найкраща ланка для залучення інвестицій, а отже і капіталовкладень у виробництво, що пояснюється високим рівнем монополізму переробної галузі[50,с.14-16].

Нині в Україні працює приблизно 350 молокопереробних заводів. Це не обов’язково заводи з великими потужностями, але вони в більшості випадків знайшли серйозних власників, зареєстрували свої торгові марки, постійно розширюють асортимент своєї продукції, фасують її у фірмові упаковки. Десяток великих виробників мають близько 50% споживчого ринку, друга половина – за сотнями заводів з малими потужностями.

Кількість дрібних молокозаводів поступово зменшується, вони не в змозі витримати конкуренцію великих підприємств за якістю, рівнем розрахунків та обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників, упаковкою продукції.

Стабілізація та ефективне функціонування продуктових під комплексів АПК України в значній мірі залежить від обґрунтованості економічного механізму взаємовідносин між усіма ланками інтеграції агропромислового виробництва. Дія економічного механізму взаємовідносин між партнерами молоко продуктового під комплексу в умовах перехідної економіки повинна здійснюватись за допомогою спільних організаційно-економічних методів, які б забезпечували економічну зацікавленість усіх суб’єктів інтеграції у збільшені виготовлення високоякісної первинної і кінцевої продукції.

Взаємовідносини між сільськогосподарськими товаровиробниками і переробними підприємствами залишаються най вразливішими. Це зумовлено постійним впливом різних чинників, які можуть створювати як сприятливі так і несприятливі умови для розвитку взаємовідносин.

Одним із вагомих чинників, який погіршив взаємовідносини між цими суб’єктами, стало скорочення платіжного попиту населення і згортання традиційних ринків збуту продукції. Лібералізація цін і відміна продовольчих субсидій привели до зростання споживчих цін на продукти харчування і падіння платіжного попиту. Різке скорочення реальних прибутків населення спричинило посилення орієнтації на самозабезпечення, тобто значно зросло виробництво молока у особистих підсобних господарствах.

Наступним потужним чинником стало різне економічне середовище для суб’єктів агропромислової інтеграції. Тобто виробники сільськогосподарської продукції перебувають у високо конкурентному середовищі, а переробні підприємства, практично в монополізованому. І використовуючи своє монопольне середовище вони нав’язують партнерам цін, умови взаєморозрахунків. В результаті відбулося зростання диспаритету цін між сільським господарством і підприємствами промисловості, що призвело до сучасного стану аграрного сектора і зокрема молочного скотарства.

Слід зазначити, що найбільш вразливими є якраз виробники молока, адже низька транспортабельність молока вимагають від його виробників постійно підтримувати зв’язки переробними підприємствами і погоджуватись практично на любі ціни, запропоновані їм, і в результаті взаємовідносини будуються під керівництвом переробних підприємств. Все це вказує на незбалансованість інтересів виробників молока і переробних підприємств, невідрегульованість взаємовідносин між ними, відсутність нелегальної економічної роботи з усуненням наявних проблем, у молоко продуктовому під комплексі і молочному скотарстві зокрема.

Економічною передумовою розвитку взаємовигідних відносин між виробниками молока і переробними підприємствами є реалізація економічних інтересів обох сторін. Узгодженість і реалізація інтересів всіх партнерів, формують суть економічного механізму вдосконалення та подальшого розвитку взаємовідносин між партнерами[23,с.285-289].

Так як наша економіка наближається до ринкової, то цей процес зумовлює підпорядкувати економічні взаємовідносини до основних принципів ринку. До них належать:

рівність усіх форм власності у використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

еквівалентність обміну результатами виробничої діяльності партнерів інтегрованого виробництва;

В умовах переходу до ринкових відносин узгодження інтересів партнерів агропромислового виробництва повинно досягатись шляхом створення агропромислових інтеграційних формувань за участю виробників молока, переробних підприємств, підприємств торгівлі. Проте процес формування агропромислових формувань гальмується значним відставанням законодавчої бази від потреб АПК.

Переведення виробництва на принципи ринкової економіки, не може відбутись на старій організаційній основі.

Забезпечення населення країни високоякісними продовольчими товарами вітчизняного виробництва у межах раціональних норм споживання не можливе без впровадження елементів державного регулювання ринку, об’єктивна необхідність якого пояснюється недосконалістю реального ринку порівняно з ідеальним, його неспроможністю ефективно розміщувати природні ресурси, забезпечувати розвиток перспективних напрямків НТП, формувати народногосподарські економічні пропорції. Необхідність поєднання державних та ринкових методів регулювання агропродовольчого ринку підтверджує практика економічно розвинутих країн світу, а ідею доцільності втручання держави в економіку підтримує більшість провідних представників економічної науки. Зокрема, доктор економічних наук М.П. Вітовський стверджує: „Такої економіки, в яку не втручалась би держава і не регулювала її – зараз не має в жодній країні світу і насамперед в країнах розвинутої ринкової економіки . Отже, втручатись чи не втручатись державі у ринкову економіку дискусійне питання” *.

Державне регулювання слід розглядати як систему прямих та не прямих методів, спрямованих на захист внутрішніх виробників і споживачів. Постійної державної підтримки, особливо на сучасному етапі господарювання, потребує молочне скотарство – основна ланка молоко продуктового підкомплексу АПК . Необхідність державної підтримки виробників молока пояснюється стратегічною важливістю даного продукту, нестабільністю доходів сільськогосподарських товаровиробників у зв’язку з впливом природно-кліматичних умов на собівартість кормів та якісний стан кормової бази, іммобільністю ресурсів, які використовуються в галузі, нееластичністю попиту на молоко та продукти його переробки, функціонуванням сільськогосподарського виробництва у середовищі чистої конкуренції, а переробних підприємств у практично монопольному середовищі.

З метою забезпечення нормального відтворювального процесу у молоко продуктовому підкомплексі постійно треба підтримувати обмінний баланс між його ланками. До 1983 року баланс обмінних відносин підтримувався шляхом застосування пільгових відпускних цін на матеріально-технічні засоби, що споживались молочним скотарством , внаслідок чого частково компенсувались виробничі витрати і обґрунтовувався низький рівень закупівельних цін на молоко. У 1993 році були ліквідовані пільгові ціни на засоби виробництва, підвищені закупівельні ціни на молоко. Крім того, застосовувалась система надбавок до закупівельних цін і у результаті чого економічні умови виробників сировини покращились, і у 1987 – 1989 роках виробництво молока в Україні збільшилось на 14% порівняно з 1980 роком. Однак до кінця 1990 року ситуація погіршилась внаслідок порушення паритету формування цін: при збережені сталих закупівельних цін на молоко промисловим підприємствам надавалось право самостійно формувати ціни на виготовлену продукцію. Ціни на промислові товари і тарифи за послуги суттєво зросли, а що зумовило необхідність прийняття захисних заходів в інтересах виробників молока[26,с.113-118].

У грудні 1990 року з прийняттям Закону України „Про ціни та ціноутворення” започатковані нові принципи цінової політики і з 1991 року в Україні розпочалась лібералізація системи цін і ціноутворення з метою поступового розширення масштабів застосування вільних цін, переходу від директивного до економічного державного регулювання. Для регулювання процесу ціноутворення прийнятий пакет нормативних актів:

- Постанова Кабінету Міністрів України „Про систему цін у народному господарстві і на споживчому ринку України” від 27 грудня 1991 року №376;

- Постанова Кабінету Міністрів України „ Про заходи щодо оздоровлення економіки сільського господарства України” від 25 червня 1992 року №348;

- Постанова Кабінету Міністрів України „Про державне замовлення та механізм ціноутворення на сільськогосподарську продукцію і сировину” від 23 грудня 1992 року;

- Указ Президента України „ Про заходи щодо підтримки цін і доходів с/г товаровиробників” від 11 червня 1998 року №614198 на відповідні нормативні акти, спрямовані на його в виконання. Проте зазначені та подальші заходи щодо підтримки цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників, у тому числі і виробників молока, не дали очікуваних результатів. І хоча середня реалізаційна ціна 1 т молока зросла від 281,1 грн у 1998 р. до 536,4 грн у 2000-му, збитковість зазначеної продукції у 2000 році ,розрахована як вираження у відсотках співвідношення між фінансовим ростом та виробництвом с/в реалізованої продукції становила 6%[48,с.24-26].

З 20 лютого 2001 року набув чинності Закон України „Про стимулювання ринку сільського господарства на період 2001 – 2004 років” від 18 січня 2001 року № 2238-ІІІ , яким визначені основні засади державної політики на період реформування сільського господарства протягом 2001 – 2004 років ,як пріоритетної галузі народного господарства. Згідно з цим законом формування цін на сільськогосподарську продукцію здійснюється „ виходячи з попиту і пропозиції з урахуванням державної підтримки на основі галузевих нормативних витрат і норми прибутку в середньому по народному господарству, а цінова політика та підтримка доходів у сільському господарстві спрямовується на забезпечення виробництва продукції на основі запровадження заставних цін (цін підтримки), регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидійA.

До 1 січня 2004 року дотування виробників молока і м’яса здійснюватиметься шляхом спрямування для зазначених цілей у повому обсязі суми податку на додану вартість, яка повинна сплачуватись до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочні продукти. Крім того передбачається здійснення державної підтримки с/г товаровиробників у напрямі кредитного забезпечення та страхування ризиків у сільському господарстві.

У країнах з розвинутою економікою в системі заходів державного регулювання ринку широкого застосування набуло регулювання цін на основі як економічних, так і адміністративних методів. Економічне регулювання цін здійснюється через податкову, фінансово-кредитну, бюджетну та митну політику. Адміністративне регулювання цін на продукцію сільського господарства, зокрема молоко, проводиться шляхом установлення їх гарантованого, порогового рівня тощо. Так, у країнах ЄС застосовуються ціни підтримки (інтервенційні) як мінімально гарантовані ціни продажу, порогові ціни – з метою регулювання імпорту молочних продуктів, у США – заставні ціни ,які гарантує держава для забезпечення мінімального доходу фермерів. Подібні заходи регулювання цін враховуються і в інших економічно розвинутих країнах, а їх вивчення та оцінка набувають важливого значення для подальшого застосування в умовах, що склалися в Україні.

Узагальнюючи існуючі напрямки державного регулювання аграрного ринку в економічно розвинутих країнах та розробки вітчизняних вчених, доцільно здійснювати регулювання ринку молочної продукції в Україні на сучасному етапі його функціонування шляхом впровадженням еквівалентних цін на молоко і молочні продукти, мінімально гарантованих цін на молочну сировину та гарантованих оптових цін на молочні продукти, обмежувальних цін на засоби виробництва, які враховуються в молочному скотарстві, порогових цін на молочні продукти, пільгового кредитування та субсидування сільськогосподарських товаровиробників.

Еквіваленту цін на молоко і молочні продукти доцільно розраховувати як суму нормативної собівартості та рівновеликої для всіх галузей молоко продуктового підкомплексу норми прибутку, а мінімально гарантовану ціну молока слід встановити на молочну сировину другого сорту базисної жирності у розмірі 80 – 90% еквівалентної ціни ( залежно від природно-економічних умов регіону).

Регулювання цін засоби виробництва, які враховуються в молочному скотарстві, та послуги промислового характеру доцільно здійснювати шляхом встановлення обмежувальних цін, а у випадку перевищення внутрішніх цін на основні та оборотні засоби над світовими виробниками молока та іншої сільськогосподарської продукції при придбанні ними вітчизняних ресурсів слід виплачувати компенсаційні різниці.

Необхідною умовою ефективного господарювання є надання сільськогосподарським виробникам кредитів за пільговими ставками на придбання основних та оборотних засобів під економічно обґрунтовані програми розширеного відтворення виробництва.

Отже ,можна сказати, що використання наявних економічних умов розвитку, великою мірою залежить від зацікавленості держави у розвитку і успішному функціонуванні сільського господарства і молочного скотарства зокрема.


Розділ 3. Економічний аналіз сучасного рівня розвитку галузі


3.1 Показники економічної ефективності розвитку галузі


Економічна ефективність виробництва характеризує результативну діяльність працівників виробництва тваринництва по виробництву конкретних видів продукції, необхідних суспільству, на основі використання його виробничих ресурсів та інтенсифікації всіх галузей тваринництва. Мірилом результативності виробництва є сукупність найважливіших економічних показників, які визначають використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Економічні показники бувають натуральні та вартісні, кількісні та якісні. Натуральні показники обчислюють у фізичних одиницях виміру , а вартісні у – у грошовому виразі. Кількісні економічні показники характеризують абсолютні розміри, пов’язані з виміром сукупності елементів, наприклад, обсяг валової, товарної продукції , вартість основних фондів тощо. Якісні показники характеризують рівень розвитку процесу, якісні особливості явищ, закономірності їх розвитку, наприклад, зростання продуктивності праці, рентабельність підприємства тощо.

Для визначення економічної ефективності тваринництва використовують такі найважливіші показники:

коефіцієнт зростання виробництва валової і товарної продукції, валового і чистого доходу – відношення показника року, що аналізується, до базисного. В 2002 році по Іршавському районі коефіцієнт валового виробництва молока становив 1 , це означає, що в 2002 році вироблено молока стільки ж, як і в 2001 році. Чим вищий цей показник, тим ефективніше працює галузь. Якщо це показник менший одиниці, як із кількістю товарного молока в Іршавському районі за 2002 рік, то це означає, що зменшилися обсяги реалізації, тобто знизилась економічна ефективність галузі. В 2002 році в Іршаському районі цей показник становив 0,7. Це є погано, адже якщо зменшується кількість товарної продукції, то це призводить до зменшення надходжень грошових коштів, а як відомо стабільне надходження грошових коштів є однією з головних умов ефективного функціонування будь-якого виробництва;

продуктивність тварин (середньорічний надій на одну корову, кг).

Як вже говорилося в Іршавському районі намітилась тенденція до збільшення продуктивності корів(таблиця 3.1).


Таблиця 3.1

Продуктивність корів в Іршавському районі в 2000-2002 роках[75,с.23;76,с.24;77,с.25]

Показники

Роки

2000

2001

2002

Середній надій молока від однієї корви, кг

1430

1530

1603


Тобто, середньорічний надій на одну корову з року в рік зростає. Так в 2001 році середньорічний надій на одну корову становив 1530 кг, що на 100 кг більше відповідного показника 2000 року, а в2002 році середньорічний надій на одну корову становив 1603 кг, що на 73 кг більше відповідного показника 2001 року. Виходячи з того, що чисельність корів в 2002 році по відношенню до 2001 року практично не змінилася, а в сільськогосподарських підприємствах навіть зменшилася, то зростання середньорічного надою відбувається шляхом підвищення продуктивності корів. Ці процеси є важливим поштовхом для підвищення економічної ефективності молочного скотарства;

продуктивність праці – відношення вартості валової продукції у співставних цінах до затрачених люд-год на вироблення цієї продукції;

також велике значення для економічної ефективності мають затрати праці на виробництво продукції. Чим ці затрати будуть меншими, тим ефективніше працює галузь. Ефективність молочного скотарства з точки зору затрат праці на виробництво продукції наведена в таблиці 3.2.


Таблиця 3.2

Динаміка затрат праці на виробництво молока в Іршавському районі[75,с.26;76,с.27;77,с.30]

Показники

Роки

2000

2001

2002

Затрати праці,всього,тис.люд-год

60,5

53,5

49,8

Затрати праці на одиницю продукції(ц), люд-год

223

230

225


Як видно з таблиці спостерігається динаміка зменшення затрат праці на виробництво молока, це є позитивною тенденцією, адже йде інтенсифікація виробництва.

фондовіддача виробничих фондів – відношення вартості валової продукції до вартості основних сукупних виробничих фондів;

собівартість одиниці продукції – грошовий вираз затрат в конкретній галузі тваринництва на виробництво одиниці продукції, грн. Для кращого аналізу собівартості і бачення її змін у часі я згрупував показники у таблицю 3.3.


Таблиця 3.3

Динаміка собівартості молока в Іршавському районі в 2000-2002 роках[75,76,77]

Показники

Роки

2000

2001

2002

Собівартість реалізованої продукції,тис.грн

295,3

290,2

277,3

Собівартість одиниці(ц) реалізованої продукції,грн

59,3

57,2

52,9

Доход (виручка) від реалізації,тис.грн

240,1

240,2

254,0

Доход (виручка) від реалізації одиниці продукції, грн

43,4

45,9

48,4


Як видно з таблиці спостерігається позитивна тенденція до зменшення собівартості молока і до збільшення закупної ціни на молоко. Ці процеси могли б відбуватись набагато бистріше, якщо б розвиток законодавчої бази на тому самому рівні або навіть випереджував розвиток ринкових відносин в сільському господарстві;

  • рентабельність виробництва тваринницької продукції – відношення прибутку до повної собівартості проданої продукції. З наведеної вище таблиці можна визначити ефективність виробництва молока, тобто чи прибуткове чи збиткове виробництво. Проведені розрахунки наведені в таблиці3.4.


Таблиця 3.4

Динаміка ефективності молочного скотарства в Іршавському районі за 2000-2002 роки[75,76,77]

Показники

Роки

2000

2001

2002

Прибуток, збиток(-) від виробництва молока,тис.грн

-55

-50

-23,3

Рівень рентабельності, збитковості(-),%

-19

-17

-8


Як видно з таблиці, за останні 3 роки виробництво молока в сільськогосподарських підприємствах є збиткове. Але намітилась тенденція до зниження рівня збитковості, так якщо в 2000 році рівень збитковості був 19%, то в 2002 році тільки 8%, тобто скорочення збитковості відбулось більш ніж на половину.

Провівши детальне вивчення економічного стану молочного скотарства Іршавського району, я для кращого бачення даної проблеми і динамікм розвитку ефективності виробництва молока провів узагальнення даних і згрупував найважливіші економічні показники в таблицю 3.5.


Таблиця 3.5

Економічна ефективність виробництва молока в Іршавському районі в 2000-2002 роках[75,76,77]

Показники

Роки

2000

2001

2002

Середньорічний надій молока від корови, кг

1430

1530

1603

Собівартість 1ц молока, грн

59,3

57,2

52,9

Ціна реалізації 1 ц молока, грн

43,4

45,9

48,4

Рівень товарності молока, %

2,2

2,1

1,4

Рівень рентабельності, %

-

-

-

Рівень збитковості, %

19

17

8


В даній таблиці наведена загальна ситуація розвитку чи, краще сказати, відновлення економічної ефективності виробництва молока в Іршавському районі за останні 3 роки. З таблиці видно, що всі економічні показники покращились, особливо рівень збитковості, крім обсягу реалізації молока, який щороку знижується.

Для підвищення рівня рентабельності тваринництва першочергове значення має зростання продуктивності тварин, раціональне використання виробничих ресурсів, широке впровадження прогресивних технологій виробництва і якості продукції, раціональна організація праці.

Встановлено, що із зростанням продуктивності тварин підвищується ефективність використання кормів, а отже землі Водночас із зростанням продуктивності зменшуються і витрати на одиницю тваринницької продукції. Ось чому високоякісні збалансовані за поживністю корми високоефективного ведення всіх галузей тваринництва.

Основними напрямами підвищення ефективності молочного скотарства є: забезпечення тварин повноцінною годівлею; підвищення продуктивності худоби; впровадження прогресивних технологій виробництва продукції; використання передових досягнень науки і практики; зменшення ручної праці і впорядкування режиму праці; поліпшення якості тваринницької продукції і матеріальне зацікавлення тваринників у кінцевих результатах праці.

Так зростання обсягів виробництва тваринницької продукції насамперед залежить від рівня розвитку кормової бази, структури і якості використовуваних кормів. Так чим якісніші корми, чим більше в них перетравного протеїну, тим менше затрачається кормових одиниць на виробництво одиниці продукції тваринництва. А тому сучасна кормова база в кожному господарстві повинна будуватись за таким принципами:

виділення системи кормовиробництва в самостійну галузь, переведення її на внутрішньогосподарський розрахунок;

максимальне виробництво кормів у розрахунку на одиницю земельних угідь при мінімальних витратах на 1 ц кормових одиниць;

організація системи кормовиробництва із застосуванням промислової переробки вирощеної сировини і дозованим збагаченням комбікормів;

широке впровадження високоефективних технологічних прийомів використання кормів у тваринництві з мінімальними витратами праці та засобів на підготовку та згодовування тощо;

При формуванні кормової бази важливо забезпечити не тільки загальний обсяг кормів, а й збалансованість їх за поживними речовинами. Ефективність годівлі, продуктивність худоби, оплата кормів повністю залежить від повноцінної годівлі. Для повноцінної годівлі необхідно згодовувати щороку на умовну голову худоби 35 ц кормових одиниць з вмістом перетравного протеїну 110-120 ц. А тому для збільшення виробництва кормів створення міцної кормової бази потрібно застосовувати прогресивні технології вирощування, зберігання і переробки кормів. І тільки виконуючи ці умови ми забезпечимо тварин повноцінною годівлею.

Також до напряму підвищення ефективності тваринництва входить підвищення продуктивності худоби. Продуктивність тварин – це здатність їх організму забезпечувати одержання певної продукції за певний період часу. У різних видів тварин ця властивість виділяється по різному. Так у скотарстві її потрібно розглядати стосовно до його напрямів: у молочному – через надої на фуражну корову (добовий, річний), у м’ясному – через середньодобові прирости та живу масу 1 голови худоби, вихід телят на 100 корів.

Важливими фізіологічними функціями корів, які мають велике значення для їх продуктивності, є енергія росту і темпи розвитку, скороспілість, тривалість ембріонального розвитку, окупність кормів і вихід продукції залежно від статево-вікових особливостей. У кожного виду тварин є період який характеризується більшою енергією росту. В цей період для одержання одиниці продукції потрібно найменше кормів. З урахуванням цього для кожного виду тварин мають вибрати найбільш оптимальні строки годівлі. Відомо, що одна частина кормів використовується тваринами для підтримки життя, ф друга – для утворення продукції. Так, наприклад, величина підтримуючого корму для дорослих корів становить 1 кормову одиницю на 100 кг живої маси. На утворення 1 кг молока використовується кількість кормів, рівноцінна за поживністю 0,5 кормових одиниць.

Виникає питання, які ж тварини ефективніше використовують корми? Так, наприклад, корова живою масою 450 кг дала 7,2 кг молока на добу (2160 кг на рік), то на витрачається всього 8,1 кормових одиниць, з них на молоко 3,6 (7,2 * 0,5 кормових одиниць ). Корова вагою 450 кг, але з добовим надоєм 13,5 кг (4000 кг) повинна споживати 11,25 кормових одиниць, з них на молоко – 6,76 (13,5 * 0,5 кормових одиниць).

В першої корови частка продуктивного корму складає 44,4%, а витрати кормів в розрахунку на 1 кг молока – 1,13 кормових одиниць.

В другої корови частка продуктивних кормів становить 60%, а на 1 кг молока витрачається лише 0,83 кормові одиниці. Тут на кожному кілограмі молока зекономлено 0,30 кормових одиниць. Досягається це за рахунок збільшення частки продуктивного корму, тобто скорочення невиробничих витрат. Слід також зазначити, що при постійній недогодівлі корови збільшується перевитрата кормів. Якщо забезпечити тварину кормами у відповідності її фізіологічною продуктивністю, то ми використовуємо цю продуктивність на 100%. А при дефіциті годівлі вона падає у подвійному розмірі. Наприклад, якщо скоротити дачу кормів на 25%, то надій зменшиться на 50%[29,с.96-100]. При цьому різко зростають витрати кормів на одиницю продукції.

Основними напрямами підвищення продуктивності тварин є забезпечення повноцінної годівлі тварин на основі зміцнення кормової бази; удосконалення селекційно-племінної роботи в напрямі якісного оновлення стада;різким підвищенням питомої ваги породних і висококласних тварин;обґрунтування збалансованості поголів”я худоби і обсягів кормової бази як фактора, не потребує додаткових ресурсів;перехід на інтенсивне вирощування ремонтного молодняка; впровадження прогресивних методів утримання тварин з урахуванням їх фізіологічно-вікового стану; широке використання досягнень науки і передового досвіду ведення галузей тваринництва та інше.

Проте поліпшуючи продуктивність тваринництва не слід забувати і про якість продукції тваринництва.

Поліпшення якості тваринницької продукції являється одним із напрямів підвищення ефективності тваринництва. Адже підвищення якості продукції – важлива умова розвитку галузей тваринництва в умовах ринкової економіки. Потрібно створювати такі умови виробництва, щоб тваринницька продукція відповідала вимогам стандартів, користувалася попитом як на ринку нашої країни так і за її межами. В свою чергу держав повинна створити відповідні умови економічного стимулювання виробників.

Так на якість молока впливає ряд факторів: умови годівлі і утримання корів, порода, фізіологічний стан тварин, спосіб доїння та інше. В значній мірі якість молока визначається його жирністю. Чим вона вища тим більше одержують масла, сиру і інших продуктів. Якість молока характеризується також вмістом білка, цукру, мінеральних речовин, кислотністю, ступенем забруднення. Ці властивості визначають здатність молока залишатися на певний час придатним для промислової переробки і споживання, у значній мірі впливають на смакові властивості як цільномолочної так і переробної продукції.

Важливими резервами підвищення якості продукції галузей тваринництва є: поліпшення селекційно-племінної роботи;виведення нових порід і породних груп тварин; поліпшення умов годівлі і утримання тварин;дотримання вимог технологічної дисципліни; широке застосування виробництві науково-технічного прогресу тощо.

В умовах функціонування інтегрованого агропромислового виробництва різко зростає роль переробної промисловості і сфери реалізації в забезпеченні необхідного рівня якості продуктів харчування. Ці сфери не тільки повинні підвищувати якість всієї продукції, а й посилити вимоги до якості сировини, яка надходить до них на переробку через економічні важелі впливу на виробництво як тваринницької так і кінцевої продукції. Важливо, щоб у кожному господарстві, підприємстві та організації агропромислового комплексу, в кожному трудовому колективі використовувались наявні резерви підвищення якості продукції. Кожен працівник повинен глибоко усвідомити, що низька якість, брак – це розтрати матеріальних ресурсів та праці колективу, а висока якість продукції – це пряма економія сировини, матеріалів, показник економічної ефективності виробництва.


3.2 Динаміка розвитку галузі в різних правових формах господарювання


При переході нашої економіки до ринкового типу в всіх галузях народного господарства утворилася велика кількість підприємств різних організаційно-правових форм, не обминули ці процеси і сільське господарство України. Зараз в сільському господарстві функціонує велика кількість підприємств різних організаційно-правових форм, це і товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ), акціонерні сільськогосподарські підприємства (АСП), приватні орендні підприємства (ПОП), фермерські і селянські господарства. Основними виробниками молока в Іршавському районі є особисті підсобні господарства населення, також виробниками молока є товариства з обмеженою відповідальністю, інші сільськогосподарські підприємства, такі як фермерські і акціонерне господарства виробництвом молока не займаються. І проводячи аналіз динаміки виробництва молока в господарствах різних правових форм, під сільськогосподарськими підприємствами я розумію товариства з обмеженою відповідальністю.

В Іршавському районі, як вже говорилося, функціонує 70 сільськогосподарських підприємств, 49 з них – фермерські(селянські господарства), 20 – товариств з обмеженою відповідальністю, 1 – акціонерне сільськогосподарське підприємство.

Аналіз обсягів виробництва молока в громадському та приватному сектора показав, що за останнє десятиріччя частка приватного сектора в виробництві молока зросла в багато разів. Якщо в 1990 році в колективних господарствах країни вироблялось 76% молока від загальної кількості, то в 2000 році воно зменшилось до 29%. Частка господарств приватного сектора за ці роки збільшилась від 24% до 71%. У ще більшій мірі збільшилось співвідношення між цими секторами в Закарпатській області і Іршавському районі зокрема. Так в Закарпатській області частка колективних господарств зменшилась з 49,6% до 2,6%, а господарств приватного сектора – зросла з 50,4% до 95,3%. В Іршавському районі станом на 1.01.2003 року частка сільськогосподарських підприємств в виробництві молока становила 3,3%, а частка господарств населення в виробництві молока становила 96,7%[77,с.32].

Основними виробниками молока як в цілому по Україні так5 і в Закарпатській області і Іршавському районі зокрема стали дрібні особисті господарства населення. Динаміка виробництва молока сільськогосподарськими підприємствами і господарствами населення показано в таблиці 3.6.


Таблиця 3.6

Динаміка виробництва молока сільськогосподарськими підприємствами і господарствами населення[75,с.10;76,с.11;77,с.10]

Показники

Роки

2000

2001

2002

Вироблено молока всіма категоріями господарств, т

36357

36630

36642

Сільськогосподарськими підприємствами, т

1625

1247

1209

Частка, %

4,5

3,4

3,3

Господарствами населення, т

35732

35383

35433

Частка, %

95,5

96,6

96,7


Як видно з таблиці, з року в рік частка сільськогосподарських підприємств в виробництві молока зменшується, а частка господарств населення збільшується. Відбулась переорієнтація господарств по виробництві тваринницької продукції. І тому на сучасному етапі потрібно приділяти більше уваги організації збору для промислової переробки молока в населення району. Це вимагає докорінної зміни усієї системи організації молочного скотарства, створення відповідної ринкової інфраструктури, пристосованої до умов виробництва продукції дрібними господарствами.

Збільшення обсягу виробництва молока відбувається під впливом двох чинників – збільшення поголів’я корів та збільшення їх продуктивності, причому зростання чисельності молочного стада характеризує екстенсивний напрямок розвитку скотарства, а підвищення його продуктивності – інтенсивний найдоцільніший.

Чисельність корів у Закарпатській області протягом 1971-1990 років перебувала майже на однаковому рівні – 145-140 тис. голів. Починаючи з 1991 року спостерігається чітка тенденція до зменшення чисельності молочного стада. Якщо на початок 1991 року в усіх категоріях господарств утримувалося 140 тисяч корів, то на початок 2000 року їх частка зменшилася на 8% і становила 1130 тис. корів.

Провівши аналіз статистичних документів Іршавського району, я визначив, що на 1.01.2003 року в особистих господарствах населення перебувало 95% чи 12519 корів, а в сільськогосподарських підприємствах 5% чи 701 корова. Більш детально ці дані показано в таблицях.


Таблиця 3.7

Питома вага сільськогосподарських підприємств у загальному стаді окремих видів худоби за 2000-2003 роки[75,с.13;76,с.13;77,с.14]

(на 1 січня у відсотках)

Види худоби

Роки

2000

2001

2002

ВРХ

13,8

12,2

11,5

у т.ч. корів

6,7

6,0

5,3


Таблиця 3.8

Питома вага господарств населення у загальному стаді окремих видів худоби[75,с.13;76,с.13;77,с.14] (на 1 січня у відсотках)

Види худоби

Роки

2000

2001

2002

ВРХ

86,2

87,8

88,5

у т.ч. корів

93,4

94,0

94,7

Дивлячись в таблиці видно, що питома вага корів в сільськогосподарських підприємствах надзвичайно низька, і спостерігається тенденція до її зменшення, ці процеси потрібно зупинити, бо на мою думку, розвиток молочного скотарства в господарствах населення не буде ефективний, тому що тут не можна застосувати ефект маштабу.

Як в цілому по Україні так і в Закарпатській області і Іршавському районі зокрема з 1990 йде зменшення розмірів одного господарства за площею сільськогосподарських угідь. Для порівняння в області на 1 господарство припадає в середньому 671 га сільськогосподарських угідь, а в Іршавському районі 399 га(станом на 1.01.2002 року)[12,с.4].Динаміка структури землекористування в сільськогосподарських підприємствах показана в таблиці 3.9.


Таблиця 3.9

Землекористування сільськогосподарських підприємств в Іршавському районі за 2000-2002 роки[75,с.35;76,с.36;77,с.37] (гектарів)

Показники

Роки

2000

2001

2002

Усього счльськогосподарських угідь

9007,5

8500,5

8373,4

у т.ч.рілля

3850,1

3500,4

3462,8

Сінокоси

1350,2

1295,5

1287,4

Пасовища

2700,0

2700,0

2677,6


Як видно з таблиці площа земель в користуванні сільськогосподарських підприємтсв з кожним роком зменшується. Це в свою чергу зменшує можливості для розвитку молочного скотарства, тобто рівень розвитку має зменшуватись.

Слід зазначити, що як і просте так і розширене відтворення молочного стада мають супроводжуватись поліпшенням його якісного складу, що в значній мірі залежить від наявності ремонтного молодняка та темпів оновлення молочного поголів”я. Встановлено, що висока ефективність молочного поголів”я у передових господарствах і країнах світу досягається при щорічному оновленні стада корів у межах 25-35%. На жаь в сільськогосподарських підприємствах досліджуваного району виявлено зменшення кількості поголів”я, а в господарствах населення їх кількість незначно збільшилась. Динаміка поголів”я худоби в досліджуваному регіоні показана на графіках.


Графік 3.1

Динаміка поголів’я худоби в сільськогосподарських підприємствах Іршавського району за 2000-2002 роки[75,c.45;76,с.40;77,с.36]


Графік 3.2


Динаміка поголів’я худоби в особистих підсобних господарствах населення Іршавського району за 2000-2002 роки[75,c.45;76,с.40;77,с.36]

Важливим чинником, який спричинить значний вплив на рівень виробництва молока є питома вага корів у стаді. Встановлено, що коли у стаді ві дід 30 до 40% корів, то скотарство розвивається за м’ясо-молочним напрямом, від 40 до 50% молочно-м’ясним і вище 50% за молочним. З наведеної таблиці видно, що кількість корів від загальної кількості ВРХ становить 70% – в всіх типах господарств В сільськогосподарських підприємствах кількість корів від загальної кількості ВРХ становить 33%. Це свідчить про те, що головними виробниками молока є особисті підсобні господарства населення.

Аналіз показав, що питома вага корів у стаді сільськогосподарських підприємств і господарств населення суттєво відрізняється. Приміром, якщо в підприємствах питома вага корів у стаді становила в 1991 році 26,4%і в 2002 році 34%, то в господарствах населення цей показник становить відповідно – 64,2% і 75,3%. Це свідчить про те, що в сільськогосподарських підприємствах скотарство розвивається м’ясо-молочному напрямі, а в господарствах населення – поглиблюється спеціалізація на виробництві молока. Такий стан, як свідчить практика, гальмує розширене відтворення молочного скотарства та зменшу можливості його якісного оновлення.

Відомо, що суттєвий вплив на продуктивність молочного стада справляє жива маса корів. Остання в сільськогосподарських підприємствах становить десь до 450 кг. Цей рівень живої маси дорослих корів ні 100-150 кг нижчий від рекомендованого. При цьому виявлено негативну тенденцію – зменшення живої маси корів у сільськогосподарських підприємствах протягом 1995-2000 років. Це свідчить про те, що в основній масі господарств суспільного сектора, як показав аналіз, не налагоджено на належному рівні годівлю корів, раціони особливо взимку, мають значний дефіцит протеїну, вітамінів та інших поживних речовин. Дослідження показали, що раціональна жива маса дорослих корів на перспективу для більшості господарств досліджуваного району перебуває в таких межах: по чорно-рябій породі – 450-560 кг, по червоній польській – 480-520 кг, по синтементальській – 520-560 кг і по бурій карпатській – 560-600 кг.

Важливим чинником, який визначає обсяги виробництва продукції скотарства та характеризує рівень його розвитку є продуктивність тварин. З 1991 року спостерігалось велике продуктивності корів в районі. Така ж ситуація і по Україні, так надій на одну корову в колективних господарствах України, в середньому за 1991-1995 роки зменшився на 23,6%, а за 1996-2000 роки – 40,5% у порівнянні з періодом 1986-1990 років, коли була досягнута найвища продуктивність молочного стада. Сучасний стан продуктивності корів в сільськогосподарських підприємствах характеризується такими показниками.


Таблиця 3.10

Продуктивність корів в сільськогосподарських підприємствах за 2000-2002 роки[75,с.25;76,с.26;77,с.23]

Показники

Роки

2000

2001

2002

Середньорічний надій молока від однієї корови, кг

1430

1480

1603


В Іршавському районі намітилась тенденція до підвищення продуктивності корів в сільськогосподарських підприємствах і середній надій молока від однієї корови (на середньомісячне поголів”я) за 2002 рік становив 1603 кг, що на 120 кг більше того ж показника минулого року(таблиця 3.10).

Для порівняння продуктивності корів в сільськогосподарських підприємствах Іршавського району я провів порівняння з суміжними областями і показником по Україні. Подивившись в таблицю 3.11 можна побачити, що надій на одну корову в Іршавському районі є другим по величині показником після Львівської області і трохи меншим від середнього надою по Україні.


Таблиця 3.11

Надій молока від однієї корови в громадському секторі Західного регіону, кг[56,с.90]

Області

В середньому за 2002 рік

Волинська

1376

Закрпатська

1144

Івано-Франківська

1530

Львівська

1933

Рівненська

1368

Тернопільська

1505

Чернівецька

1447

Іршавський район

1603

По Україні

1614

Ці дані свідчать про те, що в досліджуваному районі краще налагоджені процеси виробництва, а також те, що більшість корів знаходяться в особистих підсобних господарствах населення, де кращі умови утримання, годівлі тощо. Але цим показникам далеко до норм, за якими повинні орієнтуватися.

Одним із важливих показників продуктивності молочного стада є вихід телят від корів з розрахунку на 100 маток. Одночасно він характеризує рівень відтворення стада великої рогатої худоби. В Іршавському районі намітилась тенденція до збільшення виходу телят на 100 маток(таблиця 3.12).


Таблиця 3.12

Вихід приплоду на 100 маток, що були в наявності в сільськогосподарських підприємствах за 2000-2002 роки[75,с.15;76,с.15;77,с.17]

Показники

Роки

2000

2001

2002

Вихід телят від корів,голів

60

64

73


Так в 2001 році на 100 маток припадало 64 телята, а в 2002 році 73. Це є позитивною тенденцією, адже збільшується швидкість оновлення стада. Сергієнко. А.І. повідомляє, що використовуючи передовий досвід тваринників , від кожної телиці в 28-місячному віці і від кожної корови через кожні 300 днів можна одержати по одному теляті. Але цього недостатньо, потрібно боротися за одержання від 100 корів 110-120 телят в рік. Затримка запліднення однієї корови на один день призводить до недоодержання 0,003 теляти і біля 4,5 літрів молока [56,с.91].

Низька продуктивність корів гальмує розвиток галузі, що не дає можливості забезпечити населення на рівні рекомендованих норм недорогими та цінними і якісними продуктами, такими як молоко і м’ясо. Разом з тим, порівнявши показники району з показниками області і інших областей Західної України, можна побачити велику строкатість продуктивності молочного стада, це свідчить про те, що існують наявні невикористані можливості.

Отже, провівши аналіз динаміки виробництва молока в господарствах різних правових форм, я дійшов такого висновку, що основними виробниками молока є і залишатимуться, якщо не зміниться державне відношення до сільськогосподарських виробників молочної продукції, на найближче майбутнє, особисті господарства населення, частка фермерських господарств у виробництві молока практично нульова. Це свідчить про те, що люди, які хочуть займатися сільським господарством і хочуть одержувати прибутки не будуть займатися розведенням молочного скотарства тому, що це просто напросто невигідно. І те, що основними виробниками молока є особисті господарства населення є погано, займатися молочним скотарством, на мою думку, повинні спеціалізовані фермерські ц і колективні господарства, адже тільки на більш-менш великих підприємствах можна впроваджувати інтенсифікацію виробництва, передові технології і інші засоби чи процеси для зменшення собівартості, покращення якості молочної продукції, тобто добиватись її конкурентоспроможності, чого ніяк не зробиш в достатній мірі в домашніх господарствах.


Розділ 4. Прогнозування розвитку галузі на перспективу


4.1 Прогнозування розвитку галузі в Іршавському районі


Молочне скотарство – традиційна галузь сільського господарства Іршавського району. Цьому сприяють об’єктивні природно-економічні умови, з одного боку наявність у землекористуванні сільськогосподарських підприємств і господарств населення ––– тис. га пасовищ і ––– тис. га сіножатей (на 1.01.2003 року), з другого – грунти району найбільш придатні для вирощування кормових культур. Основною продукцією галузі є молоко – продукт, що містить усі речовини необхідні для життєдіяльності людини.

Протягом 1990-1999 років скорочення виробництва молока в сільськогосподарських підприємствах Іршавщини не компенсувалося його зростанням у господарствах населення, внаслідок чого загальний обсяг виробництва знизився в 1,2 раза. Проте в останні роки намітилась стабілізація розвитку галузі, і в 2002 році обсяг виробництва молока становив 36642 тонни.

Виробництво молока в на душу населення Іршавському районі значно перевищує показники по Україні. Так, у 2002 році, з розрахунку на душу населення було в районі було вироблено 353,7 кг молока, а у середньому по Україні 273,6 кг. У 2002 році молока і молочних продуктів (у перерахунку на молоко) на душу населення становило 290 кг. Досягнутий рівень споживання нижчий від науково обґрунтованого нормативу (390), що зумовлюється, насамперед, низькою платоспроможністю населення і власним забезпеченням.

Потенційні можливості району по виробництву молока використовується не в повній мірі. Це підтверджується балансовими розрахунками нормативів харчування (обсягів споживання) і пріоритетів, які повинні бути передбачені раціональною продовольчою політикою.

При обґрунтуванні перспектив подальшого нарощування обсягів виробництва молока всіма категоріями господарств Іршавського району слід врахувати такі фактори: природно-кліматичні умови району, напрями внутрішньогалузевої спеціалізації суб’єктів господарювання, інтеграційні процеси в молоко продуктовому під комплексі України, області, району, внутрішніх і зовнішніх ринків, напрями державної підтримки сільськогосподарського виробництва, можливості експорту молоко продукції тощо.

Виходячи з цих положень можна спрогнозувати 2 варіанти розвитку молочного скотарства в Іршавському районі на перспективу:

1-ий варіант мінімальний або найбільш наближений до дійсності, тобто більш критичний;

2-ий варіант рекомендований (оптимальний), тобто всі наявні резерви будуть задіяні в найвищій мірі і вище перерахованих факторів буде позитивний чи оптимальний.

Прогноз розвитку галузі молочного скотарства в Іршавському районі на 2004-2006 роки (варіант 1-ий – мінімальний)

У розрахунках по першому варіанті передбачено: враховуючи тенденції зміни чисельності поголів’я корів минулих років можна припустити, що поголів’я корів в 2004 році стабілізується, а в сільськогосподарських підприємствах почне незначно зростати. Зазначений варіант передбачає, що річна продуктивність корів у господарствах населення 2700 кг. Дані анкетних обстежень свідчать, що реальна середньорічна продуктивність корів у приватних господарствах населення становить 2500-3500 кг молока і більше. Отже, рівень молочної продуктивності корів, використаний у процесі розрахунків виробництва молочної сировини в приватних господарствах населення є обґрунтованим.

Отже, основні прогнозні дані по розвитку молочної галузі в Іршавському районі наведені в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1

Основні прогнозні параметри розвитку молочного скотарства в Іршавському районі на 2004-2006 роки

Показники

Роки

2004

2005

2006

Поголів’я корів, гол

13280

13330

13381

У т.ч.:

у сільськогосподарських підприємствах

761

811

881

у господарствах населення

12519

12519

12500

Середньорічний надій у сільськогосподарських підприємствах, кг

1699

1777

1858

У господарствах населення, кг

2700

2750

2800

Валове виробництво молока, тис. Т

36,72

36,81

37,81

у т.ч. сільськогосподарськими підприємствами

1,29

1,38

1,51

Частка від загального обсягу виробництва, %

43,8

4

5

Господарствами населення

35,43

35,43

35,6

Частка від загального обсягу виробництва, %

96

96

95

Кількість реалізованого молока, т

561

599

954,9

У т.ч. сільськогосподарськими підприємствами, т

561

599

654,9

господарствами населення, т

300


Як видно з таблиці поголів’я корів практично не зросте, все це пов’язано з загальною економічною кризою в сільському господарстві і особливо в тваринництві. Найбільш гостро це впливає на сільськогосподарські підприємства. Хоча поступово в господарствах, які найбільше пристосувались до склавшоїся зараз ситуації в сільському господарстві і зберегли по мірі можливості засоби виробництва поголів’я корів буде зростати.

Головною проблемою чи перепоною є низькі закупівельні ціни на молоко і недостатня кількість ринків збуту, адже головний покупець молока в районі Іршавський молокозавод з банкрутів, і господарствам доводиться реалізовувати продукцію в суміжних районах, а це призводить до зменшення закупівельної ціни на молоко, адже зростають транспортні витрати в переробників молока.

Але є знаний потенціал в господарствах Іршавського району. Можна навести такий приклад: продуктивність корів в Іршавському районі є 2-гим показником після Ужгородського району і становить відповідно 1600 і 1700 кг, тоді як у Перечинському, Свалявському, Хустському районах середньорічні надої становлять 988-1060 кг[63,с.40-45]. Все це говорить про те , що якщо розв’яжуться питання з добуванням сільськогосподарських виробників, еквівалентності товарообміну між галузями народного господарства, фінансування, пільгового кредитування, то господарства Іршавського району одними з перших підвищать обсяги виробництва і реалізації молока і за рахунок (в основному) підвищення продуктивності корів.

Отже, вивчивши вплив факторів на економічну ефективність виробництва молока і якщо вплив цих факторів буде позитивним, то можна спрогнозувати оптимальний (рекомендований) варіант розвитку галузі на перспективу.

При прогнозуванні молочного скотарства в досліджуваному регіоні потрібно виходити з концепції повного його самозабезпечення молоком та молокопродуктами та можливістю продажу транспортабельних їх видів (масло, тверді, сири, казеїн) за межами регіону та на зовнішніх ринках.

Другий варіант передбачає визначення рекомендованого (оптимального) обсягу виробництва молока з урахуванням досягнення раціональної норми споживання та зовнішніх можливостей Іршавщини. Середньорічний надій від однієї корови і сільськогосподарських підприємствах становитиме 3500 кг. За досвідом вітчизняних і зарубіжних підприємств, у племінних господарствах мінімальна межа продуктивності корів повинна бути 5000 кг у середньому за рік, а у товарних – не менше 3500 кг[71,с.65-69].

На сучасному етапі з розвитком науково-технічного прогресу стає дедалі поширенішим застосування ЕОМ в різних розрахунках. Так в своій роботі я використав ЕОМ для розв’язання такої задачі як прогнозування розвитку молочної галузі.

Для розрахунку прогнозного рівня виробництва і споживання молока в Іршавському районі використано пакет прикладних програм Microsoft Excell 97. Фонд споживання молока обчислюється як добуток науково обґрунтованої норми споживання на перспективну чисельність населення, с прогнозовану за демографічним методом , де за початковий рівень динамічного ряду прийнятий 1995 рік, а за кінцевий 2001 рік.

Перспективна середньорічна чисельність населення розрахована за формулою:


звідки ,


де Sm – чисельність населення на прогнозну дату; S0 – чисельність населення на вихідну дату; m – кількість років у прогнозованому періоді; n – кількість років у базовому періоді; W – середньорічний коефіцієнт зміни чисельності населення у базовому періоді; Xn – кінцевий рівень динамічного ряду;X1 – початковий рівень динамічного ряду.



Таблиця 4.2

Оптимальні параметри розвитку молочного скотарства Іршавського району на 2010 рік

Рисунок 4.1B. Розрахунок прогнозного обсягу виробництва молока з допомогою ЕОМ(Microsoft Excell 97)


Витрати в сільськогосподарському виробництві визначились за середнім відсотком установленого рівня в минулі 3-5 років. Створена і використана програма наведена на малюнку 4.1.

Виходячи з цих даних і перспективами розвитку молочної галузі в Закарпатській області, в Україні, можна спрогнозувати оптимальні параметри обсягу виробництва молока на 2010 рік. Ці дані наведені в таблиці 4.2

Наведені в таблиці показники є фактично можливі і вони можуть бути досягнуті за умови розширеного відтворення молочного скотарства. Для одержання позитивних результатів у перспективі необхідно вже тепер починати впроваджувати такі заходи: створити міцну кормову базу; формувати молочне стадо корів з високою продуктивністю; використовувати биків плідників з високою генетичною продуктивністю; удосконалювати генофонд з використанням генетичного потенціалу світового рівня; удосконалювати форми організації та оплати праці; створити систему пунктів для заготівлі молока в приватних господарств населення; постійно зміцнювати матеріально-технічну базу ферм; впроваджувати ресурсозберігаючі технології; надавати кредити сільгоспвиробникам на пільгових умовах; здійснювати регулювання доходів через систему держаного дотування.

Узагальнюючи викладене слід зазначити, що досягнення рекомендованих (оптимальних) параметрів розвитку молочного скотарства Іршавщини на 2010 рік можливе за наявності сприятливої кон”юктури ринку молока і молочної продукції при активному державному регулюванні та мобілізації резервів підвищення ефективності функціонування галузі.

В Закарпатській області і Іршавському районі постійно ведеться робота по покращенню ситуації в сільському господарстві і молочному скотарстві зокрема. Першочерговими заходами для стабілізації та нарощування виробництва тваринницької продукції державними органами влади області передбачено насамперед збільшення маточного поголів”я усіх видів худоби, підвищення продуктивності та якості виробленої продукції, посилення уваги до вирощування племінного та ремонтного молодняка, забезпечення годівлі тварин повноцінними кормами.

Зростання виробництва молока намічено здійснювати шляхом підвищення продуктивності молочного стада при відносно сталому поголів’ю корів, на основі повноцінної збалансованої годівлі тварин, сконцентрувавши молочно-товарні ферми навколо міст та промислових центрів, зон переробних підприємств.

Надаючи важливого значення стабілізації виробництва тваринницької продукції значна увага приділяється подальшому розвитку галузі в приватному секторі на даному етапі.

Розроблена в Закарпатській області модель стабілізації і розвитку галузей агропромислового комплексу передбачає застосування організаційно-правових механізмів економічних проектів з питань санації та реконструкції підприємств, ціноутворення, інвестування та інновацій, формування аграрного ринку шляхом розвитку біржових торгів на нещодавно створеній Карпатській універсальній біржі, утворення торговельних районних домів та оптово-продовольчих ринків.

Інфраструктурне забезпечення моделі полягатиме в урізноманітненні форм роботи з основними виробниками сільськогосподарської продукції – приватним сектором – у напрямі заохочення його у виробництві товарної продукції тваринництва. Прогнозується запровадити нові організаційно-правові механізми в роботі переробних та обслуговуючих підприємств, включаючи засади кооперування. Зміну форми власності державних підприємств необхідно поводити відповідно до цілей програми і виключно на конкурсній основі.


Висновки і пропозиції


На основі проведених все сторонніх наукових досліджень розвитку молочного скотарства і молочної галузі Іршавського району можна зробити такі висновки:

молочне скотарство в валовому виробництві сільськогосподарської продукції за співстівними цінами займає провідну роль у сільському господарстві Іршавського району;

собівартість 1 ц молока є високою і становить 50 59 грн., що не забезпечує отримання прибутків, бо реалізаційні ціни знаходяться в межах 42-49 грн. за 1 ц молока;

молочне скотарство теоретично на високому рівні забезпечено природними умовами для розвитку. Адже питома вага пасовищ і сіножатей в загальній кількості сільськогосподарських угідь становить відповідно 30,3% і 17,7%. Приміром, по Україні питома вага пасовищ і сіножатей в загальній кількості сільськогосподарських угідь в 2000 році становила 18,6%, а в Іршавському районі цей показник становить 48%. Так, що природними умовами молочне скотарство Іршавського району забезпечено на високому рівні;

такий важливий показник як продуктивність корів в Іршавському районі є другим показником після Ужгородського району і становить відповідно 1609 і 1700кг. Також намітилась тенденція до збільшення продуктивності корів в районі, наприклад, річна продуктивність корів в 2002 році становила 1609 кг на рік від однієї корови, що на 120 кг більше від відповідного показника минулого року. Зростання продуктивності корів є вагомим засобом підвищення економічної ефективності молочного скотарства;

молочне скотарство Іршавського району як і молочна галузь зокрема на високому рівні забезпечена трудовими ресурсами. Так, якщо загальна кількість населення району становить 103,000 чоловік, то частина сільського населення становить 85% або 88 тисяч чоловік. Цього достатньо для розвитку не тільки молочного скотарства, а й сільського господарства взагалі.

основними виробниками молока в районі є особисті підсобні господарства населення, їх частка в валовому виробництві молока становить 96,7%. На мою думку, це негативним чинником, адже а умовах домашніх підсобних господарств не можливо і не доцільно запроваджувати засоби інтенсифікації виробництва, передові технології і наукові дослідження для підвищення економії праці, збільшення продуктивності, зниження собівартості. Я вважаю, що розвиток молочного скотарства повинен відбуватись на промисловій основі, тобто на більш-менш великих підприємствах, адже тут можливі всі вище перелічені заходи для досягнення високого економічного розвитку молочного скотарства;

низька товарність молока, лише 1,4%, можливо спричинена неможливістю господарств, а особливо домашніх господарств, реалізувати вироблене молоко, тобто відсутність достатніх ринків збуту;

недосконалість виробничих зв’язків між господарствами виробниками і переробними підприємствами;

спад виробництва молока в сільськогосподарських підприємствах району спричинений нерентабельністю виробництва, і як основними формами збитковості є висока вартість кормів, низька інтенсифікація виробництва, застарілість зношення обладнання;

незабезпеченість сільськогосподарських виробників державною підтримкою, диспаритет цін між сільськогосподарською продукцією і промисловою призводить до того, що господарство не може нормально оновлювати свої засоби виробництва, адже для того щоб їх придбати потрібно виробити набагато більше продукції ніж декілька років тому, ось тому, ми вважаємо, сільське господарство Іршавського району, та й загалом по Україні не може вирватись з того кризового стану в якому перебуває вже досить тривалий термін;

Детально проаналізувавши процеси, які відбуваються в сільському господарстві країни, області і району зокрема, а особливо в молочному скотарстві , і фактори, які спричинюють чи здійснюють найбільший вплив на ці процеси, а також провівши різні види досліджень і узагальнивши отриману інформацію і отримані дані, я хотів запропонувати такі пропозиції для покращення економічного стану молочного скотарства Іршавського району:

на нашу думку, найнеобхіднішим заходом для розвитку молочного скотарства району є введення в дію Іршавського молокозаводу. Проведені дослідження свідчать про те, що ринок якісних молокопродуктів в районі є досить вільний, і продукція місцевого збуту повинна знайти своїх постійних споживачів, через нижчі ціни в порівнянні з завізною продукцією, і якість в порівнянні з продукцією, яка реалізовується в так званих “стихійних” ринках. І, на нашу думку, поновлення роботи міського молокозаводу можливе через продаж його на торгах, але з умовою, що покупці зобов’язуються поновити роботу заводу в максимально можливі найкоротші терміни, і при продажі надати перевагу тому, хто запропонує найкращий розвиток підприємства;

потім ми пропонуємо створити пункти прийому молока, і щоб ці пункти мали таке розміщення і завантаження, щоб максимально скоротити транспортні витрати;

запровадження умов нового ДЕСТу “Молоко коров’яче незбиране. Вимоги при закупівлі ”, які б стимулювали до підвищення якості виробляємої продукції;

збільшити частку сільськогосподарських підприємств у кількості поголів’я корів і довести її до 40-50%, це близько 6000 корів;

зміцнити кормову базу, шляхом впровадження більшої частки бобових культур, здійснення обґрунтованих сівозмін, тобто частка кормових культур повинна наближатись до 50% від загальної площі;

зниження затрат праці на виробництво молока шляхом поступової механізації виробничих процесів;

підвищення продуктивності корів за рахунок селекційно-племінної роботи, повноцінної годівлі, і доведення середньорічних надоїв на одну корову до 3000-3500 кг;

і за рахунок впровадження вище перерахованих пропозицій здійснити зменшення собівартості до 30-35 грн. за ц молока;

запровадити важелі впливу на розподіл норми прибутку між переробними підприємствами і господарствами, які займаються виробництвом молока;

створити місцеву програму розвитку молочної галузі, в якій основну увагу приділити розвиткові господарств, шляхом надання пільгових кредитів на закупівлю техніки, високопородних тварин і надавати ці кредити тим господарствам, які запропонують найкращий план розвитку молочного скотарства;

здійснення підтримки сільськогосподарських виробників шляхом зменшення місцевих податків та зборів;

надавати пільгові умови розвитку новоствореним підприємствам переробної промисловості, які будуть займатися переробкою і випуском молочної продукції;

також здійснювати державну підтримку шляхом представлення провідних підприємств і господарств району в області, в інших областях, для налагодження виробничих і партнерських зв’язків;

Розвиток місцевого молокопродуктового підкомплексу практично не можливий без розвитку загальнонаціонального, тобто повинні прийматись законодавчі та нормативні документи, які б забезпечували розвиток молокопродуктового під комплексу і молочного скотарства зокрема.


Викорстана література


1. Закон України ”Про внесення змін до закону України ”Про фіксований сільськогосподарський податок””//Вісник податкової служби України.–2003.–травень(№18).–с.3;

2. Закон України ”Про внесення змін до Закону України ”Про колективні сільськогосподарські підприємства””//Офіційний вісник України.–2003.–№11.–с.303;

3. Про тваринний світ: Закон України//Урядовий кур”єр.–2002.–5 червня.–с.5;

4. Про селянське(фермерське) господарство: Закон України// Бюлетень законодавства і юридична практика України.– 2000.–№8.– с.102–118

5. Про господарські товариства: Закон України// Бюлетень законодавства і юридична практика України.– 2000–№8.– с.76–102

6. Про сільськогосподарську кооперацію: Закон України // Бюлетень законодавства і юридична практика України.– 2000.–№8.– с.138–150

7. Про форми власності на землю: Закон України // Бюлетень законодавства і юридична практика України.–2000.–№8.– с.270

8. Про внесення змін до статті закону України ”Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції” Закон України//Вісті Верховної ради України. -1999.–№34;

9. Постанова Кабінету Міністрів України ”Про затвердження комплексної програми розвику аграрного ринку на 2003-2004 ріки ”//Офіційний вісник України.–2003.–№10.–с.30-39;

10. Постанова КМУ:Про заходи щодо стабілізації та розвитку тваринництва і птахівнництва//Урядовий кур”єр.–2001.–17 липня;

11. Актуальні проблеми розвитку молока і молокопродуктів// Агро компас. 2002- №6-с.29-32

12. Бабич О.М. Тенденції ролзвитку молочного скотарства на Черкащині//Економіка АПК.–2003.–№2.–с.88-92;

13. Бей Н. Удосконалення організаційно-економічного механізму підвищення конкурентноспроможності продукції скотарства//Економіка АПК– 2002.–№1.–с. 103-108;

14. Бондар О. Світовий ринок молока і Україна.// Пропозиція 2002.–№7.– с.106-109;

15. Березівський П., Губені Ю. Деякі питання розвитку молочного під комплексу Чеської республіки в умовах переходу до ринкової економіки.// Економіка України. – 1994.– №4.– с.79;

16. Березівський П.С. Ефективність виробництва і формування ринку продукції скотарства в Карпатському регіоні.–Львів: укр.технології, 1998 – с.256;

17. Більський Б., Губені Ю., Сватош М. Організація ринку молока та молочних продуктів у Європейському економічному Співтоваристві// Вісник агарної науки – 1995.– №7.– с.13-18;

18. Брезвін А.І. Основні методологічні положення розробки моделі інтегрованих продуктових під комплексів// Економіка АПК.– 2002.–№5.– с.11-15;

19. Бровко Л.І. Формування високої ефективності молочного скотарства// Економіка АПК.– 1997.–№1.– с.61;

20. Вітвицький В.В. Оптимізація трудових запасів на виробництві молока// Економіка АПК.– 2002.–№2.– с.52-57;

21. Висока продуктивність стада та прибутковість ферми/господарства досягається шляхом професійного утримання молодняку// Пропозиція.– 1998.– №4.– с.42- 43;

22. Гайдуцький П.І. Розвиток багатоукладного господарювання та конкурентноспроможного агропромислового виробництва// Економіка АПК.– 2001.–№4.– с.19-23;

23. Герасим А.П. Агропромислова інтеграція в молоко продуктивному підкомплексі АПК// Регіональна економіка.– 2002.–№1.– с.285-289;

24. Гладич Б.Б. Аграрний ринок.–Тернопіль: Екон. Думка, 2002.–254с.;

25. Голомша Н. Деякі аспекти прогнозування перспективи розвитку регіонального ринку молока та молокопродуктів//Вісник Тернопільської академії народного господарства.– Тернопіль, 2002.–випуск 6.–с.106-111;

26. Деякі питання координації міжгалузевих відносин на ринку продукції тваринного походження//Офіційний вісник України.–2002.–№52.–с.113-118;

27. Джемелинська О Оцінка конкурентноспроможності молочної продукції//Економіка АПК.–2003.–№1.–с. 124-132;

28. Дудар Т.Г., Голомша Н.Є. Перспективи розвитку регіонального ринку молока і молокопродуктів// Економіка АПК.– 2002.–№9.–с.126-152;

29. Економіка підприємств АПК:Навч.пос./За ред. Дусановського С.Л., Олійника В.М., Дудара Т.Г.–Тернопіль, 1997.–260с.;

30. Єрхов О., Геймор М. Тваринництво високорентабельна галузь//Тваринництво України. – 2002. – №6.–с.2-4;

31. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1/ Редкол.: С.В. Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видав.центр „Академія”, 2000. – с. 508-510;

32. Економічно вигідне виробництво молока починається з професійної заготівлі фуражу// Пропозиція. – 1998.– №2.– с.38-39;

33. Завадський Й.С. Державне регулювання економіки АПК// Економіка України. – 1999.– №1.–с.83-86;

34. Знайко Ю. Нарахування дотацій за продаж молока і м”яса живою вагою: облік у переробників//Все про бухгалтерській облік.–2003.– 20 травня (№46).–с.23;

35. Зінченко Г. Виробництво високоякісного молока стає вигідним// Пропозиція.– 1998.– №7.– с.38-39;

36. Зимовець В.Н. Молочно продуктовий під комплекс АПК України в умовах переходу до ринку// Економіка АПК.– 1995.–№4.–с.55;

37. Камілова С., Данилевська О. Розвиток молокопродуктового підкомплексу в Україні// Економіка АПК.– 2002.–№2.– с.27-31;

38. Кіщак І. Проблеми законодавчого врегулювання відносин у тваринництві//Тваринництво України.–2001.–№2.–с.3;

39. Ковальчук В., Геймор М. Високорентабельне скотарство//Тваринництво України.–2002.–№5.–с.2-5;

40. Ковбасюк П. Культурні пасовища – джерело найдешевших повноцінних кормів// Пропозиція. – 2000.– №6.– с.36-38;

41. Ковбасюк П. Високопродуктивний зелений конвеєр – гарантія повноцінної годівлі тварин// Пропозиція. – 2000.– №7.– с.33-36;

42. Коржинський М.П., Макаренко Ю.М. Молочнопромисловий підкомплекс України: стан і напрями розвитку.– К.: ІАЕ, 1998.–82с.;

43. Конюктура: молоко// Агро перспектива.–2002.– №9.–с. 47-50;

44. Крайняк К.К. Комплексний менеджмент кормових ресурсів – Тернопіль: Економічна думка, 1999 – 314с.;

45. Крисальний О.В. Трансформація колективних сільськогосподарських підприємств у кооперативні формування// Економіка України. – 1992.– №3.–с.12-15;

46. Лисенко А. Державне регулювання ринку молочної продукції та основні напрямки його удосконалення// Економіка АПК.– 2002.–№1.– с.100-103;

47. Лисенко А.М. Основні параметри розвитку молочного скотарства Кіровоградщини на 2010 рік//Економіка АПК.– 2003.–№2.–с.77-80;

48. Марич С. Основні аспекти і тенденції розвитку українського ринку молока і молокопродуктів// Сільський господар.–2002.–№5-6. – с.24-26;

49. Масло І., Фененко А. Молочному тваринництву – надійну техніку і енергозберігаючі технології// Техніка АПК .– 2000.–№4.–с.2-5;

50. Мельник Ю. Тваринництво на зламі//Пропозиція.–2001.–№8.–с. 14-16;

51. Мельник І.О. Сучасний стан молочного скотарства в Миколаївській області//Економіка АПК.–2002.–№10.–с.69-70;

52. Молоко: Рынок експортно ориентированых молокопродуктов.// Бизнес.– 2002.–№35.– с.53-55;

53. Назарова Л. Міцна кормова база – основа виробництва конкурентноспроможної продукцї тваринництва//Тваринництво України.–2001.–№9-10.–с. 29;

54. Ільчук М. Проблеми виробників молока та їх вирішення//Бухгалтерія в сільському господарстві.–2002.–№22.–с. 7-12;

55. Онищенко О., Юрчишин В. Сучасний етап формування аграрної політики: особливості та проблеми// Економіка України .– 1997.–№9.–с.4-15;

56. Пархомець М. К. Економічний механізм розвитку молокопродуктового підкомплексу АПК Західного регіону України.–Тернопіль: Економічна думка, Ерудит, 2001.– 328с.;

57. Перспективи розвитку молочної промисловості та маркетинг молочних харчових підприємств// Маркетинг в Україні.– 2002.–№3.–с.- 4-9;

58. Плющ І.С. Основні напрями удосконалення економічних відносин в аграрному секторі України// Економіка АПК. – 2001.–№2.–с.3;

59. Підлужний Н.Й. Розвиток виробництва молокосировини на Львівщині//Економіка АПК.–2002.–№10.–с.58-62;

60. Про затвердження Порядку використання коштів Державного бюджету України на формування державної програми селекції у тваринництві та птахівництві та на підприємстах агропромислового комплексу і науково дослідних господарствах// Офіційний вісник України.–2002.–№17.–с.189-205;

61. Пушкар М.Г. Організація і нормування праці в сільському господарстві: навч. посібник.–Тернопіль,ТАНГ, 1998.–184с.;

62. Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва (Посібник у питаннях і відповідях)// За ред. П.Т. Саблука.– К.: ІАЕ, 1999-532с.;

63. Саблук П.Т., Кирич Д.Я., Коваленко Ю.С. Основи організації сільськогосподарського ринку – К.: ІАЕ УААН, 1997-139с.;

63. Садварі Ю.Ю. Тваринництво Закарпаття: сучасний стан та перспективи розвитку//Економіка АПК.–2000.–№2.–с.40-45;

64. Скотоводство в Закарпатской области/За ред. Лендел О.И., Попович М.С.и другие.–Ужгород, 1989 год, 253с.;

64. Светкивска Е. Есть ли рынок молока?// Агроперспектива–. 2002.–№12.– с.10-14;

65. Сірацький Й., Федорович Е. Запорука ефективного використання корів// Пропозиція.– 2000.–№7.–с.4-7;

66. Ситуація на ринку молока та молокопродуктів: економічні проблеми, рішення // Маркетинг в Україні.–2002.– №3.–с. 9-15;

67. Стан і перспективи розвитку молокопродуктового підкоплексу АПК України// За ред. член-кор. УААН, д.е.н.,проф. О.М.Шпичака – К.: ІАЕ УААН, 1999.–156с.;

68. Хорунжий М.Й. Організація агропромислового комплексу. Підручник.–К.:КНЕУ, 2001.–392с.;

69. Хрипун В. Балансування раціонів молочних корів – запорука їх високої продуктивності// Пропозиція. – 2001.–№4.–с.78-79;

70. Шевельова С. Розвиток кооперації в молокопродуктовому підкомплексі Західного регіону// Економіка АПК.– 2002.–№6.– с.97-101;

71. Шолудько О. Регіональні проблеми розвитку скотарства//Економіка АПК.– 2003.–№1.– с.65-69;

72. Шпичак О.М. Теоретичні основи еквівалентності обміну в агропромисловому комплексі// Економіка АПК. – 2000.–№9.–с.3-10;

73. Юрченко К.Г. Стан та перспективи розвитку молокопереробної промисловості України//Економіка АПК.–2002.–№10.–с.55-58;

74. Яцюта М.О. Актуальні питання в галузі виробництва та переробки молока.// Агросвіт.– 2002.–№5.– с.22-24;

75. Річний звіт районного управління сільського господарства і продовольства за 2000 рік;

76. Річний звіт районного управління сільського господарства і продовольства за 2001 рік;

77. Річний звіт районного управління сільського господарства і продовольства за 2002 рік;

A Закон України „Про стимулювання ринку с/г виробництва на період 2001 – 2004 років” від 18 січня 2001 року №2238-ІІІ, ст.. 3 // Уряд. кур’єр. – 2001. – 20 лютого - №32

B Microsoft Excell 97


Случайные файлы

Файл
94136.rtf
96213.rtf
47509.rtf
69215.rtf
ref-18628.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.