Перші правові процедури інституту банкрутства, його характерні риси та еволюція розвитку (183037)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА






Контрольна робота

на тему:


«Перші правові процедури інституту банкрутства, його характерні риси та еволюція розвитку»
















Чернівці 2009


Вступ


Будь-які відносин супроводжується кризою неплатежів, господарською взаємною заборгованістю, накопиченням боргів. Одним з механізмів правового захисту від таких проблем є процедура банкрутства. З однієї сторони, банкрутство дозволяє «відсіювати» неефективні підприємства, а з другої – сприяє оздоровленню господарюючих суб'єктів, що опинилися в тимчасових фінансових складнощах. Банкрутство – це невід'ємний елемент ринкової економіки.

Об'єктом дослідження роботи є відносини, які виникали в сфері процедур банкрутства в різні часи.

Предмет дослідження – особливості формування і розвитку інституту банкрутства.




1. Боржники та банкрутства: еволюція поглядів та засобів протидії


Холодні підвали, різки, колодки, диба – це деякі з інструментів, що в різні століття застосовували для боржників, які не бажали розраховуватися за своїми обов'язками. Оскільки люди зазвичай не схильні віддавати своє майно з власної волі, стягнення боргів нерідко перетворювалося в криваву драму. [6] Причому в ті часи, коли держава не втручалася в приватне життя населення, насильство над боржниками чинили самі громадяни. Коли ж держава починала брати участь у взаєминах боржника і кредитора, суспільство обвинувачувало її в зайвій жорстокості, після чого стягнення боргів знову ставало справою приватних осіб.

У стародавні часи держава складала закони, у яких залякувала неплатників, але влада не завжди могла простежити за їхнім виконанням. Ще в древній Ассирії (сучасний Ірак) існував звичай, відповідно до якого боржник повинен був як заставу віддавати у розпорядження кредитора кого-небудь зі своїх домочадців. Ассірійський закон говорив: «Якщо ассірієць чи ассирійка, які живуть у будинку людини як застава, були взяті за повну ціну, то позикодавець може їх бити, тягати за волосся, калічити або проколювати вуха». Проте, за ассірійськими поняттями закон був не таким вже й жорстоким, оскільки за просте недонесення на «блудницю», яка посміла покрити собі голову платком, як замужня жінка, було таке покарання: «Цій людині (недоносію) треба дати 50 кийових ударів, а той, хто доніс на нього може забрати його одяг, йому слід проткнути вуха, пропустити через них мотузку і зав'язати її на його потилиці, і протягом місяця він повинен виконувати царську роботу». [6]

Римляни, чия правова система лежить в основі законодавства багатьох сучасних країн, недалеко пішли від кровожерливих ассірійців. Закони Дванадцяти Таблиць, за якими громадяни Вічного міста жили в V столітті до нашої ери, давали суддям інструкції: «Якщо боржник не виконав судового рішення і ніхто не звільнив його від відповідальності при судоговорінні, нехай позивач веде його до себе і накладе на нього колодки чи окови». Боржник повинен був сидіти в колодках 60 днів, протягом яких йому тричі робили публічну пропозицію повернути борг. Якщо ж цього не відбувалося, колодника чекала жорстока розправа: «У третій базарний день нехай розрубають боржника на частини. Якщо відітнуть більше чи менше, то нехай це не буде вказано їм у провину».

Тим часом виконувати ці закони було практично нікому – кредитор змушений був ледь не власноруч протикати уші заручникам і шматувати тіла боржників. Звичайно, більш вигідним було становище тих позикодавців, які могли дозволити собі найняти штат фахівців із силового впливу[10].

У деяких випадках влада і зовсім самоусувалася від справи стягування боргів, надаючи право підданим власноруч налагоджувати конфлікти. Так, одного разу у Середньовіччі вікінг на ім’я Гуннлауг виявився втягненим у дуже неприємну історію. Якось до Гуннлауга підійшли троє, і найбільший з них, що «був високий ростом і сильний» попросив у вікінга «в борг». Гуннлауг не посмів відмовити – і дав грошей, після чого пішов скаржитися на злодіїв до свого короля. Той, якщо вірити древній сазі, сказав прохачу: «Тобі не пощастило. Це дуже погана людина – і відомий розбійник… Не зв'язуйся з ним». Проте король Гуннлаугу допоміг – вручив меч для сутички з бандитом. Вікінг викликав боржника на бій і убив його.

Оскільки далеко не всі середньовічні кредитори володіли мечем так само добре, як Гуннлауг, їм доводилося шукати інші способи впливу на несумлінних боржників. Іноді, щоб домогтися свого, позикодавцю було достатньо вивести позичальника з душевної рівноваги наполегливими проханнями повернути гроші. Англійський чернець, який працював у XІІ столітті над історією абатства Едмундсбері, повідомляє, що наставник нерозумними витратами довів цей монастир до фінансової кризи. Як пише чернець, звичка жити в кредит «поширилася зверху до низу, від старших до підлеглих. І було так, що кожен в монастирі, хто мав власну печатку, теж залазив у борги». У борг брали всі, від абата до келаря, причому заставою було дорогоцінне церковне начиння. У ролі ж кредиторів виступали Бенедикт на прізвисько Єврей з Норвича, Ісаак – син раббі Йосі та інші лихварі. У кредиторів не було реальних важелів тиску на монастир, до того ж брати християнський церковний інвентар як заставу євреям було просто небезпечно. Тому лихварі почали дошкуляти абата нескінченними нагадуваннями про те, що треба платити. «З того часу, куди б абат не йшов, усюди за ним прямували як євреї, так і християни, вимагаючи розплати з боргами. І так вони непокоїли абата, що втратив він сон, сполотнів і схуд. І тоді він сказав: «Не буде спокою моїй душі, поки я не побачу, що борги мої виплачені», – повідомляє літописець.

Монастир дійсно розплатився. Проте майже через 20 років після описаних подій, у березні 1190 року, мешканці Йорка, яким набридло платити відсотки лихварям, почали бити єврейське населення міста і палити боргові книги. Місцеві дворяни, які теж мали борги, приєдналися до городян. Йоркські євреї зачинилися у вежі і тримали облогу, поки вистачало сил. Коли справа стала безнадійною, майже всі обложені зволіли покінчити із собою, а інші були віддані мученицькій смерті.

Середні століття закінчилися блискучою епохою всемогутніх королів і сірих кардиналів, і разом із сильною центральною владою на зміну приватним катівням прийшли державні каземати, де боржники повинні були знаходитися доти, поки їхній борг не буде виплачено чи прощено. Настав час боргових в'язниць. Так держава нарешті позбавила своїх підданих від необхідності калічити один одного, однак згодом виникла інша проблема: населення почало вважати державу джерелом жорстокості стосовно боржників.

Стан людини, яка потрапила в боргову в'язницю, був невизначеним, тому що дату звільнення кредитор установлював за власним бажанням. По суті, боргові в'язниці були тими ж катівнями, тільки під керуванням держави, оскільки ув'язнені перебували в них зазвичай за рахунок своїх кредиторів, які були готові нести витрати, аби «іншим не кортіло» прострочувати платежі.

Проте, існували способи залишити в'язницю без згоди позикодавця. У 1705 році в згаданому вже Йорку була побудована боргова в'язниця, що відразу ж стала предметом гордості міської влади. Відомий прихильник виправлення вдач шляхом ізоляції від суспільства Даніель Дефо захоплено писав, що це «найбільша і найдосконаліша в'язниця у всьому королівстві, якщо не у всій Європі, що так само чудова усередині, як і зовні». У йоркських в'язницях існував звичай відпускати на волю всякого, хто погодиться виконувати обов'язки ката, і ув’язнені боржники теж іноді бралися за цю справу. Останнім ув’язненим йоркської боргової в'язниці, який став катом, був Томас Аскерн, що у 1856 році згодився повісити чоловіка, який убив свою дружину. Працювати Аскерну довелося у знайомих місцях, оскільки місце страти розташовувалося біля боргової в'язниці. За свою кар'єру колишній боржник відправив на той світ дев'ять чоловік.

Мешканцям боргових в'язниць іноді вдавалося звільнитися і менш лиховісним способом. Іноді тюремна адміністрація відпускала таких ув'язнених на заробітки. Так, у 1786 році Нью-Йоркська газета повідомляла, що «Джон Генрі, один з менеджерів театру, відіслав шерифу 100 дол. штрафу за те, що використовував ув'язнених, засуджених за борги» [9].

Відсиджування в борговій ямі не були долею представників нижчих класів. Навпаки, яма була вічним жахом для запеклих комерсантів і марнотратних дворян. У 1798 році в боргову в’язницю Філадельфії потрапив бізнесмен Роберт Морріс, який збанкрутував на спекуляції землею. Американський суд не врахував, що Морріс, імовірно, зміг би розплатитися з боргами, якби під час війни за незалежність США не витратив значну частину свого майна на підтримку армії Джорджа Вашингтона. Фактично без Морріса, який був одним з головних фінансистів американської революції, країна під назвою США могла б і не з'явитися на карті. Морріс просидів у в'язниці чотири роки.

Цілком зрозуміло, що боргова яма стала одним із найнепопулярніших суспільних інститутів. Протягом XІ століття країни, що вважали себе цивілізованими, відмовилися від цього методу стягування боргів. Росія відмовилася від ями в 1879 році. Тепер прогресивна частина людства вважала, що людина в умовах ринку повинна ризикувати тільки своїм майном, а не волею чи здоров'ям. Тим часом кредитори так само хотіли мати можливість повернути свої гроші, а боржники не завжди виявлялися сумлінними.


Случайные файлы

Файл
26154-1.rtf
24285.rtf
35939.rtf
13879-1.rtf
96504.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.