Економічні погляди моїстів. Українська економічна думка 60-х років ХХ ст. (181050)

Посмотреть архив целиком

Зміст


1. Характеристика економічних поглядів моїстів

2. Розкрити сутність аналізу товару і грошей в «капіталі» К. Маркса

3. Назвати особливості української економічної думки 60-х років ХХ ст.

4. Теорія суперіндустріалізації О. Тофлера

Використана література



1. Характеристика економічних поглядів моїстів


З критикою конфуціанства виступили Мо Цзи і його прихильники (моїсти). Вони проповідували природну рівність людей, заперечували становість і привілеї знаті. Моїсти обґрунтували необхідність підтримки розвитку виробництва для задоволення потреб усього населення, всезагальну участь людей у фізичній праці, розвиток вільної ініціативи дрібних виробників. Розглянемо погляди Конфуція, проти яких виступали моїсти. Центральною постаттю старокитайської економічної суспільної і філософської думки є Конфуцій. У його господарських поглядах привертає увагу обґрунтування необхідності державного захисту благополуччя родової знаті всіх "вищестоящих". Важливо також відзначити, що, на думку цього мислителя, праця примножує багатство народу і того, хто ним володіє. Конфуцій вважає природно виправданим існування різних форм власності: великої спільноти (колективної власності селянських общин), особистого володіння родової аристократії і неродовитих рабовласників. Пов'язуючи всі існуючі протиріччя в імперії з особистою власністю, він все ж таки надає їй перевагу.

Держава, на думку Конфуція, повністю копіює сім'ю: керівник — це "батько народу", підлеглі — "його діти". Він виховує їх, піклується про те, щоб у них були одяг і їжа. В "сім'ї" в результаті вільних "дій" керівника більш рівномірний розподіл багатства, збалансованість доходів і витрат завдяки "власній" поміркованості.

Конфуцій твердить, що багатство правителя залежить від багатства народу.

За Конфуцієм, суспільство розподілено на стани Богом і природою, але при цьому він закликає до морального удосконалення, до осягнення природних правил про повагу до старших і про синівську шанобливість і дружбу між братами.

Таким чином, відповідно до вчення Конфуція, "у народу буде достаток", якщо уміло господарювати при регламентованих патріархальних відносинах. Порядок, достаток залежать від багатьох факторів, але особливу увагу серед них Конфуцій приділяє "мистецтву керувати народом". "Керувати — це діяти правильно. Якщо зумієш правильно керувати, то хто ж посміє вчинити неправильно?" Вчення Конфуція націлене на забезпечення стабільності нового рабовласницького ладу, зміцнення авторитету держави, широке використання з цією метою традиційних форм і обрядів. Він закликав до зміцнення влади верховного керівника Китаю.

Конфуціанство знайшло свій розвиток у поглядах Мен Цзи, який пов'язав соціальну нерівність з "небесною волею", виправдовував протилежність між розумовою і фізичною працею. Разом з тим, Мен Цзи був проти посилення рабовласницького гніту, закликав до відновлення общинного землекористування, виступав на захист общини, економічних інтересів селян. Протиріччя, характерні для соціально-економічної концепції конфуціанства, значно ускладнилися у поглядах Мен Цзи.


2. Розкрити сутність аналізу товару і грошей в «капіталі» К. Маркса


Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних і, досліджень і створення нової соціальної картини світу.

Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, проявом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння.

Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичного виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу.

Чому в теорії класів К. Маркса мова йде про два класи, які взаємодіють в історичній драмі капіталізму? Згідно з Марксом, судячи з останнього розділу третього тому "Капіталу", який називається "Класи", хоч "наймані робітники, капіталісти, землевласники утворюють три великі класи сучасного суспільства, яке грунтується на капіталістичному способі виробництва", і їхні доходи — заробітна плата, прибуток, рента — є "триєдиною формулою, яка охоплює всі таємниці суспільного процесу виробництва", та все ж таки ознакам основних класів відповідають два, а не три класи. Справа в тому, що з розвитком капіталізму, вважає автор "Капіталу", значення ренти як джерела доходу через зростаючу індустріалізацію всієї економіки буде зменшуватись, тому залишається два великі джерела доходів — прибуток і заробітна плата і два великі класи — пролетарій, що являє собою робочу силу, і капіталіст, який привласнює додаткову вартість. До того ж останній у К. Маркса, як і у А. Сміта та Д. Рікардо, є одночасно організатором праці, керівником технічного прогресу і власником .засобів виробництва, тобто поєднує у собі і функції капіталіста, і функції підприємця. Нарешті, з позицій К. Маркса, не кожна суспільна група може характеризуватися як клас. Якщо у представників якої-небудь групи людей, як, наприклад, у "парцельних селян", про яких писав він ще у 1852 р. у роботі "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта", " існує лише місцевий зв'язок, оскільки тотожність їх інтересів не створює між ними ніякої спільності, ніякого національного зв'язку, ніякої політичної організації,— вони не утворюють класу".

На протиріччях капіталізму, а також і ринкових економічних відносин К. Маркс акцентує увагу і в теорії капіталу. Вже у визначенні категорії "капітал", й сутність характеризує як "засіб експлуатації" робітника і встановлення влади над робочою силою. Не погоджуючись з цим, Й. Шумпетер водночас відмічав, що у К. Маркса "основна ідея про те, що капітал є по суті засобом панування над виробництвом, зовсім не збігається з нашими висновками".

У К. Маркса, однак, є ще два трактування "капіталу". Одне із них очевидне, коли він пише, що " приєднуючи до їх (товарів) мертвої предметності живу робочу силу, капіталіст перетворює вартість — минулу, здійснену, мертву працю в капітал, в самозростаючу вартість, в живе чудовисько, яке починає "працювати" неначе під впливом захопившої його любовної пристрасті". Інше трактування очевидне у вказівках автора "Капіталу" про взаємозв'язок походження додаткової вартості і самозростання капіталу, зокрема тоді, коли він твердить: "Тільки той робітник продуктивний, який виробляє для капіталіста додаткову вартість або слугує самозростанню капіталу".

Елементом нового в теорії капіталу К. Маркса можна назвати введене у вступі до розділу 23 першого тому "Капіталу" поняття "органічна будова капіталу", яке являє собою вартісне співвідношення між постійним і змінним капіталом. Саме через це поняття він переходить потім до ще більш важливої, на його думку, характеристики — норми експлуатації, яка визначається як відношення між додатковою вартістю і змінним капіталом. Поділяючи капітал на постійний і змінний (а не як Сміт— Рікардо — на основний і оборотний), К. Маркс має на увазі як специфіку руху виділених ним частин капіталу, так і специфіку впливу кожної з цих частин на масу додаткової вартості у вартості продукту. Зокрема, про рух капіталу докладно говориться у розділі 8 другого тому "Капіталу", де мова йде про оборот капіталу, відповідно до якого постійний капітал переносить свою цінність на створюваний продукт частинами, а змінний — цілком, тобто підлягає відшкодуванню після кожного виробничого циклу. Різниця тут у тім, що постійний капітал, на відміну від змінного, може перетворюватись або в машини і обладнання, або в необхідну для виробництва сировину і додаткової вартості не створює.

Безпосередньо з грошовим капіталом пов'язане марксистське розуміння поняття цієї категорії, виражене схемою руху капіталу: Г — Т — Г + г, де гроші використовуються для наживи, придбання додаткового капіталу, отримання прибутку. К. Маркс визначає капітал, як самозростаючу вартість, створену додатковою працею робітників. Він звертає увагу на те, що капітал — це не річ, а характеристика певних виробничих відносин у рамках буржуазного суспільства. Незважаючи на те, що К. Маркс у ряді місць "Капіталу" говорить про постійний, грошовий, товарний капітал, але всі ці форми служать лише зовнішнім проявом і виразом капіталістичних виробничих відносин. Цим зовнішнім виразом, за яким нерідко приховується істинна суть економічних відносин, автор "Капіталу" намагається розкрити справжню причину самозростання капіталу, яка полягає у створенні додаткової вартості найманим пролетарем.

Судження К. Маркса про вплив структури капіталу на створення додаткової вартості далеко неоднозначні. Так, у першому томі "Капіталу" зазначається, що частка додаткової вартості на підприємстві або в галузі економіки тим більша, чим більша частка змінного капіталу і праці, але тим менша, чим більша в органічній будові капіталу частка постійного капіталу, тобто вищий рівень механізації і наповненості підприємства або галузі машинами й обладнанням. У третьому томі "Капіталу" підкреслюється, що це протиріччя можна розв'язати, якщо розрізняти поняття норма додаткової вартості і норма прибутку. Перше зводиться до показника, який розраховується як відношення додаткової вартості до змінного капіталу. Друге (оскільки мова йде про "зовнішню форму" додаткової вартості) розглядається як відношення додаткової вартості до сукупного капіталу, тобто до суми постійного і змінного капіталу, виражене у відсотках.


Случайные файлы

Файл
161448.rtf
24385-1.rtf
42603.rtf
208021.rtf
8945-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.