Предмет і методи політичної економії (180661)

Посмотреть архив целиком











ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ




Вступ


Серед наук, які вивчаються студентами спеціальності «Економічна кібернетика» в університеті, провідне місце займає політична економія. Вона досліджує економічні відносини, тобто суспільні відносини людей, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ на різних ступенях розвитку людського суспільства. Економічні відносини складають основу всього суспільного життя, фундамент суспільного життя, обумовлюють його виникнення та розвиток.

Політична економія формує логічні поняття, категорії, які відображають у узагальненому вигляді умови економічного життя людей та досліджують важливі причинні зв’язки та взаємозалежності, які розкривають характер виробничих відносин, тобто вивчає закони розвитку суспільства. Такий підхід дає наукове розуміння сутності економічних процесів, роз’яснює історичну необхідність та об’єктивні закономірності виникнення та розвитку різних суспільно-економічних формацій, сучасний стан економічного розвитку.

Значення політичної економії особливо зростає на даному етапі у зв’язку з розбудовою ринкової економіки в нашій країні.

Політична економія є теоретичною базою для усіх економічних наук. Вона озброює студентів знанням теорії та методу наукового аналізу, які забезпечують поєднання висновків науки з практикою економічного життя.

Дуже велика роль політичної економії у формуванні майбутніх економістів, адже саме від їхніх зусиль багато в чому залежить підвищення ефективності виробництва та удосконалення механізму господарського управління.

Політична економія, з одного боку, озброює студентів методологією, яка є універсальною для будь-якої галузі наукових знань. З іншого боку, вона є теоретичним фундаментом всієї системи спеціальних та галузевих економічних дисциплін.

Специфічні закономірності, які вивчають різні економічні науки, являють собою конкретні форми прояву загальних законів, які вивчає політична економія, в умовах конкретної галузі економічних знань. Без глибокого вивчення політичної економії, логіки її законів і категорій неможливо зрозуміти закономірності тієї чи іншої галузі економічної науки та оволодіти механізмом їх практичного використання.




1. Виникнення політичної економії


Господарсько-економічні проблеми завжди знаходилися в центрі уваги людей. Донаукові економічні проблеми зустрічаються в міфах, легендах, релігійних віруваннях. Перші наукові проблеми зустрічаються також у давнину в рамках єдиної філософської науки.

Накопичення великих об'ємів економічних знань приводить до їх розчленовування і відособлення.

Виникнення спеціальних досліджень відноситься до початку XVII ст. (зародження капіталізму і формування національних ринків). Термін політекономія був вперше застосований французьким вченим – меркантилістом Антуаном де Монкретьєном у 1615 р.

Меркантилізм – перша школа політекономії. Походить від італійського слова мерканте (купець). Багатство суспільства ототожнювали із золотом. Джерелом багатства вважали торгівлю. Меркантилісти сприяли розкладанню феодалізму, первинному накопиченню капіталу.

Класична політекономія виникла у зв'язку з проникненням капіталу в сферу виробництва і була пануючою школою у другій половині XVIII – початку XIX століття.

Перші представники цієї школи – фізіократи, які джерелом багатства вважали виробництво, але лише сільськогосподарське. Головна їх заслуга – перша спроба провести аналіз суспільного відтворення.

Представники класичної політекономії – Вільям Петті, Адам Сміт, Давід Ріккардо – обґрунтували, що джерелом суспільного багатства є все суспільне виробництво.

Заслуга класичної школи в тому, що її представники:

– ввели метод абстрагування, що відкриває можливості проникнення у глибинну суть досліджуваних явищ;

– заклали основи трудової теорії вартості;

– досліджували механізм відтворення суспільного капіталу;

– зробили спробу пояснити закони, які керують економічними явищами;

– виступали за обмеження втручання держави в економіку, за свободу торгівлі.

У середині і другій половині XIX ст. у працях Сисмонді і Прудона розвивалася дрібнобуржуазна політекономія. Вона відображала інтереси і погляди дрібних товаровиробників; не змогла відкрити закони економічного розвитку, і тому виявилася безплідною.

Сучасна політекономія характеризується великою кількістю напрямів, шкіл, течій, основні з яких: неокласичний, кейнсіанський, монетаризм та інституційно-соціологічний.

Вони розрізняються трактуванням ролі ринку і держави, їх співвідношенням і взаємодією в економічному розвитку.

Неокласики виходять з корінного положення класичної школи про ринок і конкуренцію як про природні умови функціонування і розвитку економіки. Ринковий механізм саморегулювання вважається єдино ефективним способом функціонування економіки.

Державне втручання може привести до порушення економічної рівноваги, до зниження ефективності. Ґрунтується на теоріях граничної корисності і продуктивності.

Кейнсіанство виникло в 30-і роки XX-го століття у зв'язку з необхідністю виведення економік зі світової кризи 1929–1933 рр. Кейнс випустив у 1936 р. роботу «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей».

Основні її положення зводяться до того, що ринковий механізм не здатний повністю усунути кризи і безробіття, необхідне державне регулююче втручання з використанням численних економічних важелів та інструментів.

Монетаристські теорії інтенсивно розвиваються. В центрі їх уваги – антикризові заходи: стимулювання економічної активності з використанням фінансово-кредитної системи, грошового обігу, інфляції для підвищення попиту і підхльостування виробництва.

В інституційно-соціологічному напрямі об'єктом дослідження є такі суспільні інститути, як корпорації, профспілки, держава. При цьому в центрі уваги – загальнолюдські цінності.

Виступають проти надмірної ідеологізації суспільного життя, проти мілітаризації економіки, за індикативне державне планування економіки, за гарантовані доходи, за розширення державних соціальних програм, за організацію державою перекваліфікації працівників у зв'язку з технологічним безробіттям.


2. Предмет політичної економії


Політична економія – це наука, що вивчає виробничі (економічні) відносини між людьми в їх взаємозв'язку з продуктивними силами. Вона з'ясовує закони, які керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ на різних ступенях розвитку людського суспільства.

Політична економія вивчає не саме виробництво, не технічну його сторону, а суспільну форму виробництва, тобто економічні відносини, що складаються між людьми в процесі виробництва.

Таке вивчення можливе за допомогою абстрактного мислення.
В результаті розкриття суті економічних явищ формуються логічні поняття, що відображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства. Вони істинні, оскільки є абстракціями існуючих насправді відносин, і історичні, оскільки різним способам виробництва властиві свої категорії.

Для політичної економії характерне з'ясування істотного, постійного в економічних відносинах.

Економічні закони – внутрішні, істотні, міцні, стійкі, такі, що повторюють причинно-наслідкові зв'язки і залежності в економічних відносинах людей.

Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер – вони діють незалежно від волі і свідомості людей, що обумовлене такими обставинами:

– виробництво життєвих благ здійснюється на основі і з використанням предметів, законів, сил природи, що існують незалежно від волі і свідомості людей;

– матеріальною основою життєдіяльності людей є їх безперервний обмін речовин з природою; вони не можуть припинити споживання, як найважливіший компонент цього обміну, а тому не можуть на свій розсуд припинити виробництво, не можуть довільно маніпулювати об'ємами і видами виробництва.

Особливістю економічних законів є те, що вони, на відміну від законів природи, виявляються через свідомі дії самих людей. Тобто із зміною суспільних умов, перш за все, форми власності на засоби виробництва, одні закони втрачають силу, інші починають діяти.

Економічні закони виступають як пануюча тенденція соціально-економічного розвитку суспільства. Вони виявляються не в кожному окремому явищі або процесі, а у всій їх сукупності на достатньо довгих відрізках часу; вони не є демонічними повелителями, що перетворюють людей на покірних слуг, вони визначають загальну логіку економічного розвитку.

Люди не безсилі перед цими законами, не позбавлені своїх інтересів і активної ініціативності в їх реалізації. Закони незалежні від волі і свідомості людей, але не від їх діяльності.

Це закони виробничо-господарської діяльності людей, суспільних дій, і вони мають місце тільки в людському суспільстві. Пізнаючи економічні закони і здійснюючи свою економічну діяльність в їх руслі, люди досягають високих результатів у своїй діяльності; діяльність, яка йде врозріз з ними, приносить труднощі.

В економічному житті суспільства серед багатьох питань основними є такі:

1) що виробляти;

2) як виробляти;

3) для кого виробляти.

Залежно від того, які даються відповіді на ці запитання, можна встановити, що у країні є та або інша економічна система – планова або ринкова. Якщо ці питання вирішуються централізованою державою (або державними органами), то говорять, що в країні планова (централізована або командна) економіка.


Случайные файлы

Файл
56148.rtf
118353.rtf
15052.rtf
166608.rtf
145392.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.