Сутність та еволюція економічних систем. Поняття та основа класифікації методів управління (179363)

Посмотреть архив целиком

Зміст


6. сутність та еволюція економічних систем

16. поняття та основа класифікації методів управління

ЛІТЕРАТУРА



6. сутність та еволюція економічних систем


Економічна система — це надзвичайно складна категорія, що мас розгалужену структуру, систему законів її функціонування і розвитку. Йдеться не про простий набір різних елементів, а про їхню ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючі елементи, що визначають природу економічних систем, поєднання загальноекономічних і специфічних законів.

Джерелом розвитку економічних систем, переходу однієї економічної системи у більш високу є суперечності, глибина і гострота яких визначають, чи може система бути удосконалена завдяки реформам і перейти на вищий ступінь розвитку, як ми це бачимо на прикладі еволюції економічної системи капіталізму, чи вона настільки неефективна, настільки зжила себе, що лише революційні методи, тобто ліквідація її, заміна новою системою забезпечать соціально-економічний прогрес, як ми це бачимо на прикладі нашої країни, коли йдеться про перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки.

Основні структурні елементи економічної системи. Основу економічної системи становить суспільний поділ праці. Це визначається тим, що спеціалізація підприємств на виробництві окремих продуктів і тим більше їхніх частин — вузлів, деталей — породжує сталі економічні зв'язки, перетворює народне господарство на єдине ціле. Через це економіка — не нагромадження фабрик, заводів, сільськогосподарських, торгових та інших закладів.

Суспільний подія праці перетворює їх на невід'ємні частини суспільного виробництва.

Сучасні продуктивні сили, що ґрунтуються на розвиненому суспільному поділі праці, є складною структурою взаємопов'язаних галузей і виробництв. І якщо вважати, що кожному етапу розвитку суспільства властиві і своєрідна техніка, і технологія виробництва, тобто технологічний спосіб виробництва, і своєрідне співвідношення між сферами та галузями народного господарства, то цілком зрозуміло, що все це знаходить узагальнений вияв у специфічній структурі суспільного виробництва.

Водночас спосіб виробництва охоплює виробничі відносини як суспільну форму продуктивних сил. Через це суспільний поділ праці означає розподіл не лише засобів виробництва, а й робочої сили. Для задоволення різноманітних потреб суспільства потрібні різні та кількісно визначені маси суспільної сукупної праці, які прикладаються у різних сферах і галузях народного господарства, тобто розподіл суспільної праці у відповідних пропорціях. Отже, суспільна організація праці — це не хаотичний рух робочої сили, а її розподіл і функціонування у суворій відповідності з потребами суспільства. Пропорціональність суспільного виробництва є об'єктивною необхідністю його успішного розвитку.

Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин знаходить вияв у діалектиці усуспільнення і відокремлення, що визначає організаційно-економічну і соціально-економічну структуру економічної системи. Розвиток продуктивних сил, удосконалення техніки і технології посилюють процеси концентрації виробництва, зростання його усуспільнення. Це зумовлює розвиток форм власності на засоби виробництва, всієї системи виробничих відносин. Усуспільнення виробництва — це об'єктивно зумовлена форма руху способу виробництва, діалектична єдність загальноекономічного і конкретно-історичного, матеріально-речового і суспільно-економічного змісту. Так, у докапіталістичних формаціях усуспільнення економіки відбувалось у найпростіших формах і виявляло себе слабо. Через це для них була характерна розпорошеність дрібних господарств, що ґрунтувалися на ручній праці.

Капіталізм, створивши велике машинне виробництво, зумовив прискорення процесу злиття розрізнених процесів виробництва у різних галузях виробництва в єдиний взаємопов'язаний суспільний процес, істотно розвинув суспільний характер виробництва. Концентрація і централізація капіталу зумовили збільшення розмірів підприємств, розширення меж суспільно комбінованої праці.

Процес усуспільнення виробництва, хоча і має надзвичайно важливе значення, все ж не є абсолютним, адже на кожному етапі розвитку суспільства цей процес взаємодіє з процесом відокремлення. Це єдність протилежностей, оскільки усуспільнення неможливе поза відокремленням. Лише через відокремлення зростає усуспільнення. Проте як би не зростало усуспільнення, воно досягає навіть загальнодержавних масштабів, проте народне господарство будь-якої країни складається з величезної кількості підприємств, об'єднань, фірм, які діють на основі відокремлення — економічної самостійності, самофінансування, самоокупності, самоуправління. Взаємодія усуспільнення і відокремлення визначають єдність і цілісність економіки, з одного боку, і відмінність, відокремленість господарських одиниць у межах цієї єдності — з іншого.

Тривалий час у нашій економічній літературі заперечувалася категорія відокремлення за умов панування загальнодержавної власності, її діалектичний взаємозв'язок з усуспільненням. Це призвело до однобічної трактовки, згідно з якою процес усуспільнення відбувається безперервно і неухильно. Досвід засвідчив, що абсолютизація усуспільнення призвела до створення в нашій країні такої економіки, яка за своєю соціально-економічною, організаційно-економічною та технолого-виробничою структурою суперечить сучасним тенденціям.

Розвиток передових країн підтверджує, що науково-технічний прогрес у другій половині XX ст. привів до створення нового технологічного способу виробництва, для якого характерні широкий розвиток кібернетики, інформатики, що істотно змінило внутрішню структуру машин і устаткування, суміщення в них різних процесів та елементів, мініатюризація техніки. Все це справило величезний вплив на процес усуспільнення виробництва. Виявилось, що в США, наприклад, починаючи з 60-х років зменшуються середні розміри підприємств, істотно змінюється організаційно-економічна структура економіки через збільшення кількості невеликих підприємств, малого бізнесу. Це переконливо свідчить, що в епоху індустріалізації в діалектичній взаємодії усуспільнення і відокремлення пануюча роль належала усуспільненню. А в постіндустріальну епоху стало очевидним, що усуспільнення не відбувається ні безперервно, ні неухильно, але зберігаючи свою важливу роль, особливо в сферах і країнах, які ще не пройшли епоху індустріалізації. Водночас його розвиток супроводжується зростанням ролі та значення відокремлення.

Своєчасне пізнання того нового в діалектиці усуспільнення і відокремлення, що принесли сучасний стан НТП, постіндустріальна епоха, дали можливість оптимально поєднати велике, середнє і дрібне виробництво. Це прискорило науково-технічний прогрес та реалізацію його результатів у господарській практиці, забезпечило значне підвищення ефективності виробництва й істотне поліпшення задоволення потреб населення. І навпаки, догматична абсолютизація усуспільнення в теорії та на практиці в нашій країні призвели до вкрай неефективної структури економіки, в якій панують підприємства-гіганти, державний монополізм, що суперечить розвитку продуктивних сил за умов НТП, сковує підприємницьку ініціативу, породжує безгосподарність, низьку якість продукції, тобто не дає змоги з найбільшою віддачею привести в дію рушійні сили розвитку економіки.

Кожна економічна система породжує іманентні їй економічні закони, механізми функціонування і розвитку.

В економіці, як і в будь-якій іншій сфері суспільного життя і в природі, крізь зовнішнє нагромадження випадковостей прокладає собі шлях необхідність, тобто закономірність розвитку. Економічні закони — це закони суспільних дій людей. Вони виявляються як пануюча тенденція, що пробивається через сукупність явищ і процесів. Економічні закони — це типові, стійкі, що повторюються, як правило, причинно-наслідкові зв'язки і залежності. Вони визначають головні напрями розвитку певної сфери економічної життєдіяльності людини.

Економічні закони об'єктивні, вони виникають та існують незалежно від волі й свідомості людей. Кожен тип виробничих відносин, кожна економічна система породжують властиві їй економічні закони. Хоча закони виникають та існують незалежно від волі й свідомості людей, проте реалізуються вони через діяльність останніх. Для цього люди мають пізнати ці закони і діяти згідно з ними.

Оскільки економічний розвиток характеризується наступністю і послідовністю, то система економічних законів містить загальні економічні закони, властиві всім способам виробництва, всім економічним системам. Це закони відповідності продуктивних сил і виробничих відносин, економії часу, зростання продуктивності праці та ефективності виробництва. Друга група економічних законів відбиває загальні риси не всіх, а ряду способів виробництва. До неї належать передусім закони товарного виробництва та інтенсивного типу економічного розвитку.

І нарешті особливу групу в цілісній системі економічних законів становлять специфічні економічні закони, які породжуються конкретними соціально-економічними відносинами певного способу виробництва чи економічної системи. Відомо, що феодалізм має свої економічні закони, а капіталізм — свої. Система економічних законів, що поєднує загальні, особливі та специфічні закони, визначає рух економічних систем. їхнє функціонування і розвиток. Якщо загальні закони визначають поступальний процес розвитку суспільного виробництва, перехід від одного ступеня до іншого, пов'язують економічну історію людства в єдине ціле, то особливі та специфічні визначають конкретні закономірності і форми, з яких розвивається ця економічна система.


Случайные файлы

Файл
WW_II.doc
174604.rtf
162637.rtf
73439.rtf
71285.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.