Організація та об’єднання роботодавців як суб’єкти соціального партнерства (177614)

Посмотреть архив целиком














Організація та об’єднання роботодавців як суб’єкти соціального партнерства


Зміст


ВСТУП

1.Сутність та значення соціального партнерства

2. Завдання соціального партнерства

3. Характеристика та функції суб’єктів соціального партнерства

4. Визначення та розв’язання проблем соціального партнерства в Україні

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП


За роки незалежності поняття «партнерство» одержало в сучасній Україні широке розповсюдження і визнання перш за все через те, що вони утілюють у собі новий підхід до рішення проблем соціально-економічного розвитку. Наразі партнерства стали необхідною складовою процесу зміцнення громадянського суспільства, проведення соціальних і економічних реформ.

І якщо держава та громадські об’єднання вже багато років намагаються вирішувати соціальні проблеми суспільства, то становлення соціально відповідального бізнесу почалося не так давно.

Україна переживає переломний етап розвитку, коли нові елементи соціальної дійсності утверджують себе через активне заперечення застарілих організаційно-економічних форм, звичних стереотипів мислення і діяльності.

За таких умов у ролі як причини, так і наслідку суспільних змін виступають і соціальний розвиток, і економічне зростання, відповідно актуалізуються проблеми їх наукового дослідження, зокрема в аспекті причинно-наслідкового зв’язку між ними, формулюються адекватні новій історичній ситуації пріоритети в політиці й управлінні соціально-економічним розвитком.

Сутністю дефініції “соціальне партнерство” виступають пов’язані з життєдіяльністю й стосунками людей у суспільстві узгоджені, злагоджені дії учасників спільної справи. Тобто вона має широке тлумачення й не може бути зведена лише до механізму врегулювання соціальних відносин.

Разом з тим, вивчення сучасної наукової літератури дає підстави стверджувати, що в літературі з державного управління термін “соціальне партнерство” вживається саме у вузькому значенні, лише як спосіб узгодження інтересів соціальних груп у сфері праці.

Особливу увагу питанням формування відносин між державою, роботодавцями й найманими працівниками на основі співробітництва приділяли Дж.С. Мілль та А. Маршал, в Україні – М. Долішній, А.М. Колот, О. Грішнова та ін.

Проте теоретичні засади сутності поняття соціального партнерства в сучасних умовах не одержали свого остаточного визначення.

Мета роботи – розкрити теоретичні підходи до обґрунтування сутності поняття соціального партнерства.



1. Сутність та значення соціального партнерства


Світовий і українській досвід переконливо свідчить, що численні проблеми економіки й суспільного життя, зокрема й ефективного управління персоналом, можна вирішувати швидше й ліпше, якщо соціальні партнери орієнтуватимуться не на конфронтацію, а на об’єднання зусиль, на творчу співпрацю.

Зазначимо, що спостерігаються різні, часто протилежні погляди щодо форм взаємодії й характеру відносин між суб’єктами соціального партнерства.

По-перше, з’ясуємо що означає словосполучення «соціальне партнерство». «Соціальне» — це суспільне, те, що стосується життя людей, їхніх взаємовідносин у суспільстві. «Партнер» (від французького partenaire) означає компаньйон, спільник, учасник спільної діяльності. Під партнерством заведено розуміти процес погодження інтересів, створення єдиного соціокультурного простору, у якому співпрацюють різні суб’єкти, інтереси яких часто не збігаються, але які згодні, не зважаючи на відмінності в інтересах, опрацьовувати й дотримуватися вироблених «правил гри», партнерських норм [11, с. 344].

Одні вчені заперечують таку форму соціального партнерства, як участь працівників в управлінні підприємством, як несумісну з принципами ринкової ліберальної економіки, посилаючись на концепцію Л. Ерхарда [15, с. 257–258].

Інші науковці, навпаки, суб’єктів соціального партнерства – підприємців і найманих працівників – відносять до одного класу працівників [12, с. 182–184].

Наприклад, в «Економічній енциклопедії» за редакцією С.В. Мочерного Н. Тарнавська дає таке визначення: «Партнерство соціальне – специфічна форма соціальних відносин трьох суб’єктів соціально орієнтованої ринкової економіки – держави, найманих працівників і підприємців, які формують систему трипартизму», і далі лише: «Соціальні відносини між цими суб’єктами можуть бути конструктивними і неконструктивними. Конструктивні – відносини співробітництва, взаємодопомоги або конкуренції, організованої так, щоб сприяти досягненню позитивних результатів. Неконструктивні – виникають у тому випадку, якщо інтереси їх суб’єктів не збігаються» [9, с. 699].

Ми вважаємо таке визначення є не зовсім коректним навіть у вузькому значенні, оскільки неконструктивні відносини виникають між суб’єктами не у випадку конфлікту їх інтересів (їхні інтереси дуже часто не збігаються), а у випадку неможливості знайти шляхи для узгодження різних інтересів.

А.В. Базилюк зазначає, що «соціальне партнерство слід представляти як форму існування різних суб’єктів суспільних відносин, які стають партнерами в здійсненні виробництва, тобто стають зацікавленими учасниками єдиного процесу, сторонами соціального партнерства, які на принципах співпраці, пошуку компромісів, узгодженості дій у реалізації своїх інтересів домовляються на демократичних засадах про оптимальні параметри соціально-економічного розвитку, визначають умови створення та розподілу виробленої продукції і зобов’язуються їх виконувати» [2, с. 25].

В. Жуков і В. Скуратівський визначають соціальне партнерство як «динамічний процес, що існує в демократичному суспільстві за певних соціально-політичних та економічних умов і є результатом копіткої співпраці, відносин зацікавлених сторін.

Значний вплив на його зміст, структуру та ефективність функціонування мають умови ринкової або соціально-ринкової економіки, економічні кризи, глобалізація світової економіки, структурні зміни в господарстві, перехідні процеси тощо» [7, с. 8].

На нашу думку, це визначення не є повним, оскільки в ньому не відображена сутність соціального партнерства, з нього не зрозуміла специфіка цього процесу. Не можна назвати вичерпним і визначення соціального партнерства як «нормованої системи правовідносин між роботодавцями, найманими працівниками та державою (або їхніми представницькими органами), які за допомогою відповідних механізмів реалізують свої права й інтереси у соціально-економічній і трудовій сфері» [3, с. 4], або таке: «соціальне партнерство – це узгодження соціально-трудової політики між роботодавцями, працівниками та державою» [5, с. 133], як і таке: «соціальне партнерство розуміють як результат цивілізованої діяльності, спрямованої на здобуття кожним учасником взаємозадовольняючих результатів соціально-трудових відносин» [8, с. 155].


2. Завдання соціального партнерства


Завдання соціального партнерства полягає не в нівелюванні відмінності інтересів, а, навпаки, у необхідності врахування їх неоднаковості, в проведенні погодженої політики, яка б через взаємні поступки, компроміси, зближення позицій сторін сприяла прийняттю взаємоприйнятних рішень.

Друга. Соціальне партнерство правомірно розглядати як важливий чинник формування інститутів громадянського суспільства, а саме: об’єднань роботодавців, найманих працівників; започаткування та розвитку постійного діалогу між суб’єктами соціально-трудових відносин.

Третя. Соціальне партнерство є взаємовигідним процесом взаємодії сторін соціально-трудових відносин та органів, що представляють їхні інтереси. Постійний діалог між ними має на меті забезпечення оптимального балансу інтересів і створення сприятливих економічних, політичних, соціальних умов для стабільного соціально-економічного розвитку.

Четверта. Соціальне партнерство не можна розглядати як традицію чи специфічний складник механізму формування й регулювання соціально-трудових відносин в окремих країнах. Вона є об’єктивною вимогою, тобто притаманною економіці ринкового типу формою погодження інтересів суб’єктів трудових відносин. Становлення й розвиток системи соціального партнерства за умов ринкової економіки — результат об’єктивних реалій, що випливають з нової ролі, статусу суб’єктів ринку праці — роботодавців, найманих працівників та органів, що представляють їхні інтереси.

П’ята. Відносини між соціальними партнерами можуть бути прогресивними або деструктивними, регресивними, залежно від установок, якими керуються сторони соціального діалогу та арсеналу методів регулювання взаємних відносин, які вони використовують.

Шоста. Соціальне партнерство є альтернативою диктатури в соціально-трудових відносинах, оскільки передбачає застосування цивілізованих методів погодження інтересів — проведення, переговорів, досягнення компромісу, консенсусу, згоди. Разом з тим соціальне партнерство немає нічого спільного із соціальним угодовством, безпринципними поступками однієї зі сторін на користь іншої або попранням, зневажанням інтересів іншої сторони.


3. Характеристика та функції суб’єктів соціального партнерства


Провідними складниками системи соціального партнерства є їхні сторони, передусім наймані працівники і роботодавці.

Роботодавець є носієм первинних прав у соціально-трудових відносинах. У трудових правовідносинах роботодавця як юридичну особу представляє вповноважена ним особа — керівник підприємства (організації). Останній укладає індивідуальні й колективні договори, звільняє працівників в установленому порядку, виконує різноманітні функції щодо організації виробництва, оперативного управління власністю відповідно до укладеного трудового договору (контракту). Роботодавця як фізичну особу в трудових правовідносинах з найманими працівниками представляє безпосередньо сама особа.


Случайные файлы

Файл
98215.doc
186502.rtf
31852.rtf
92940.rtf
71332.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.