Національне відтворення (177239)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Гуманітарний університет

Запорізький інститут державного та муніципального управління









Контрольна робота з Економічної теорії









































Запоріжжя 2005



Зміст



Вступ 3

1 Поняття національної економіки 4

2 Сутність національного відтворення 10

3 Результати національного відтворення та показники, за допомогою яких вони виміряються 14

Загальні висновки 21

Використана література 22







Вступ



Сьогодні на земній кулі нараховується понад 240 країн. Вони досить помітно відрізняються одна від одної як за розміром території й чисельністю населення, так і за економічною потужністю й, отже, місцем у світовий економіці. Проте національна економіка кожної країни є складовим елементом глобальної економічної системи. Навіть наймень розвинуті країни докладають свій внесок у світовий процес економічного розвиткусвоїми природними чи людськими ресурсами, виробництвом (хай і незначним у глобальному вимірі), споживанням імпортної продукції. Економічні ресурси використовують у рамках національної економіки. Основне її завданнявиробництво і розподіл споживчих і капітальних благ, потрібних для підтримання життєдіяльності суспільства.

Людство упродовж своєї історії використовує різні системи господарювання. Деякі з них передбачають використання грошей, а в інших гроші не потрібні. Одні системи господарювання забезпечують добробут людей, а в інших більшість населення перебуває на межі фізіологічного виживання. У цій темі зясуємо суть економічної системи та її основні компоненти, а також ознаки товарного господарства. Це допоможе нам зрозуміти, чому на рубежі тисячоліть значна кількість країн вибрала шлях до ринкової економіки.

Розглянемо в цій роботі більш детально поняття і основні риси національної економіки, поняття та сутність національного відтворення та показники, за допомогою яких вони виміряються.













1 Поняття національної економіки



Національна економіка, або господарство країнице сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави. Вона характеризується певною галузевою і територіальною структурою, системою управління та певними соціально-економічними відносинами. В узагальнюючому вигляді національна економіка може бути вираженою через економічний потенціал, який означає сукупну спроможність галузей народного господарства виробляти продукцію чи здійснювати послуги. Економічний потенціал залежить від кількості трудових ресурсів і рівня їхньої кваліфікації, наявності сприятливих природних ресурсів (особливо корисних копалин і грунтово-кліматичних умов), обсягу виробничих потужностей, рівня розвитку виробничої інфраструктури (транспорт, звязок, електромережі тощо), ступеня розвитку науки й техніки.

Ядром національної економіки є її галузі: промисловість, сільське господарство, будівельний комплекс, транспорт, звязок, банківська система, охорона здоровя, освіта тощо. Промисловість у свою чергу поділяється на обробну й видобувну; обробнана важку й легку і т.д. Співвідношення між окремими галузями економіки називають її галузевою структурою. Галузева структура відбиває суспільний поділ праці.

Суспільний поділ праці означає спеціалізацію людей на виготовленні певних видів продукції або виконанні окремих операцій. Він дає змогу ефективніше використовувати вміння людей і виробничі ресурси. Розрізняють поділ праці двох видівусередині суспільства й усередині підприємства. Поділ праці всередині суспільства виявляється в існуванні різних галузей і виробництв, а також територіального поділу, тобто спеціалізації регіонів країни, окремих країн тощо. Всередині підприємства поділ праці відбувається між цехами, майстернями тощо. Поділ праці на підприємстві дає змогу розчленувати виробничий процес на багато дрібних спеціалізованих операцій чи завдань.

Великий поділ праці відбувся між племенами ще в умовах давнього суспільства. Одні племена спеціалізувалися на скотарстві, іншіна землеробстві. Спеціалізація обовязково передбачає обмін продуктами праці. Спочатку обмін здійснювався у формі бартеру, або прямого продуктообміну. З поглибленням поділу праці виникають гроші, і обмін відбувається у вигляді торгівлі товарами і послугами.

Людство не випадково поглиблює поділ праці та розвиває спеціалізацію. Воно давно усвідомило, що ці процеси забезпечують неабияку вигодупідвищують продуктивність праці.

Класичний приклад впливу поділу праці на зростання її продуктивності знаходимо в Адама Сміта, який аналізував виробництво голок. Один робітник упродовж дня міг виготовити кілька дюжин недосконалих голок, зазначив учений. Невелика ж група робітників, у якій кожен завдяки поділу виробничих функцій виконував прості повторювані операції, виготовляла тисячі голок за день.

Спеціалізація робітників на виконанні окремої операції підвищує продуктивність праці, бо дає змогу повніше використати здібності й майстерність людей. Крім того, спеціалізація сприяє навчанню у процесі праці. Навіть за однакових природних здібностей спеціалізація людей на різних видах занять підвищуватиме продуктивність їхньої праці.

Поділ праці відбувається не лише між окремими працівниками чи підприємствами, а також між регіонами країни та між країнами. Регіони країни спеціалізуються на виробництві різних видів господарської продукції чи виготовленні різних промислових виробів. Географічна спеціалізація виробництва дає змогу кожному регіону в межах країни чи різним країнам виробляти ті продукти, які за наявних ресурсів можна виготовляти найефективніше. Розвиток спеціалізації посилює взаємозалежність економічних одиниць і зближує народи.

Виготовлення будь-якого товару масового виробництва залежить, як правило, від добре налагодженої взаємодії багатьох спеціалізованих підприємств.

Наприклад, припинення з певних причин роботи на підприємстві, яке виготовляє двигуни для легкових автомобілів, тимчасово може зменшити не лише обсяг виробництва останніх, а й споживання бензину. Це у свою чергу може призвести до скорочення видобутку нафти у нафтовидобувних країнах.

Поглиблення поділу праці є важливою умовою нагромадження національного багатства споживчих і капітальних благ, інтелектуальної власності й професійної майстерності працівників. Водночас у господарське життя залучається дедалі більший обсяг ресурсів: корисних копалин, сільськогосподарських угідь, лісів, водоймищ, які є важливою складовою національного багатства. З розвитком економіки вони, на жаль, вичерпуються, а стан довкілля погіршується. Особливо гостро ця проблема постала наприкінці XX ст.

Трудові ресурси, природні ресурси й засоби праці складають продуктивні сили країни.

Потужність економіки країни в значної мірі залежить від обсягу та якості факторів (або чинників) виробництваресурсів, які необхідні для виробництва товару. Основними факторами є:

  • праця (фізична та розумова діяльність людини, спрямована на виробництво товарів та послуг);

  • технологіянаукові методи організації виробництва із застосуванням нотних процесів виробництва;

  • природні ресурси, придатні і необхідні для виробничої діяльності;

  • капіталнакопичені кошти у виробничій, грошовій і товарних формах.

Країн, що у повній мірі забезпечені всіма факторами виробництва, небагато. Але виокремлюються країни, в яких один з факторів є провідним, і тоді їхня економіка орієнтується на ефективне використання цього фактора. Так, природний фактор відіграє чималу роль в економіці Росії, Канади, Австралії, Казахстану, нафтодобуваючих країн Перської затоки. Трудовий фактор є провідним для багатьох країн, що розвиваються, особливо регіону Південної та Південно-Східної Азії; в цих країнах дешева і чисельна робоча сила багато в чому сприяла досягненню конкурентоспроможності своїх товарів на світових ринках. Фактор технології і фактор капіталу обумовлюють спрямованість економічного розвитку розвинутих країн. В першу чергу, країн Західної Європи і Японії. Китай спирається на фактори природних ресурсів і трудовий; США практично забезпечені всіма факторами в повній мірі, хоча все ж таки визначальними є капітал і технологія1.

Щодо України, то сьогодні провідним фактором є трудовий; ми ще маємо кваліфіковані кадри робітників, інженерів, науковців, незважаючи на їх зменшення за рахунок еміграції, природного вибуття і недостатнього відтворення в останнє десятиліття. Фактор природних ресурсів обмежується родючою землею й значними покладами руд чорних металів, деревини. Проте на зовнішні ринки Україна виходить, спираючись саме на фактор природних ресурсів: в її експорті переважну частку займають руди, метали й продукція сільського господарства. Трудовий фактор задіяно мало за певних причин.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.