Механізми трансферу технологій на національному та міжнародному рівнях (177108)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ

Механізми трансферу технологій на національному та міжнародному рівнях

Висновки

Література




Вступ


Відомо, що на сучасному етапі розвитку світового господарства підвищення конкурентоспроможності національної економіки можливе лише за рахунок її технологічного переоснащення та підйому наукомістких галузей виробництва, що створюють високу додану вартість. Важливу роль у цьому відіграє трансфер технологій.

У сучасній науковій літературі аналізуються різні аспекти науково-технологічної політики. Значну увагу проблемним питанням технологічного розвитку приділяють вітчизняні та зарубіжні вчені, експерти міжнародних інституцій [1-8]. Проте, на нашу думку, потребують систематизації наукові положення щодо стимулювання трансферу технологій у контексті розвитку систем охорони інтелектуальної власності — важливого елемента трансформації технологічних укладів і становлення постіндустріального суспільства.

У даній роботі викладено основні результати дослідження стосовно ролі систем охорони інтелектуальної власності у стимулюванні науково-технологічного розвитку розвинених країн, можливості використання основних методів та інструментів при вдосконаленні механізмів трансферу технологій в Україні.




Механізми трансферу технологій на національному та міжнародному рівнях


Процеси трансформації, інтеграції, рєгіоналізації та глобалізації національних господарських систем висувають нові імперативи й змушують переосмислити існуючі пріоритети в ефективному й гармонічному використанні факторів виробництва. Визнаним є те, що в економічній теорії основними факторами виробництва є праця, капітал, земля і технологія, ключова роль кожного з яких проявляється на різних етапах економічного розвитку світового господарства та національних економік. Взаємозв'язок і взаємозалежність факторів виробництва обумовлюються всіма природними, організаційними, інституціональними й технічними зв'язками, торговельними, міграційними й інформаційними потоками. Вже не викликає сумнівів відведення технології ролі визначального фактору міжнародного відтворювального процесу, про що свідчить поява й подальший розвиток неотехнологічних теорій міжнародної торгівлі — передусім теорії технологічного розриву, ефекту масштабу, недосконалої конкуренції тощо.

Зокрема, прихильники теорії технологічного розриву пов'язують розвиток торгівлі між країнами з наявністю розходження в рівнях технологічного розвитку: розробка нової технології або нового технологічного процесу дає країнам тимчасову перевагу в боротьбі за експортні ринки, що буде діяти доти, поки іншими країнами не буде подоланий цей технологічний розрив. Країна-лідер експортує товари, які насичені новими технологіями, а інші країни —лише звичайні товари.

Вважається, що чим вище науково-технічний рівень країни та ступінь розвитку системи охорони інтелектуальної власності, тим більше нових товарів і технологій вона експортує, забезпечуючи лідерство за усіма складовими конкурентоспроможності.

Науково-технологічне лідерство в міжнародному плані проявляється в розширеному експорті науково-технічних і інформаційних результатів (ліцензій, патентів), у нарощуванні вивозу готової продукції, у розширенні сфер науково-технічної і технологічної кооперації, забезпеченні високого рівня технологічного потенціалу.

Виділяють такі основні моделі поводження науково-технічного лідера:

1) орієнтація на забезпечення головної ролі в тих сферах, які визначають техніко-економічний та технологічний прогрес;

2) доповнюючий розвиток, орієнтований на технологічні стратегії точкового прориву у вузькій ніші ринку;

3) імітаційний шлях — тиражування запозичених технічних рішень [9].

Відповідно, національна технологічна політика може формуватися й реалізовуватися з орієнтацією на фронтальний або селективний розвиток, на асиміляцію закордонного досвіду. Фронтальний розвиток забезпечується просуванням практично по всіх найважливіших технологічних напрямках і здійсненням значних інвестицій (особливе значення цей спосіб розвитку має для фундаментальних досліджень). Селективний спосіб формування технологічної політики припускає свідоме обмеження кола розв'язуваних технологічних проблем для концентрації ресурсів на досягненні вибраних цілей. Асиміляція закордонного досвіду в чистому вигляді використовувалася, як правило, країнами зі слабким технологічним потенціалом. Негативні риси асиміляції: залежність національного розвитку від інших країн; уповільнений ріст кваліфікації наукових кадрів і відставання наукових шкіл у тих напрямках науки, де запозичення є найбільш значним. У той же час розумна асиміляція здатна дати позитивні результати, про що свідчить досвід Японії та Республіки Корея.

Інституціональна структура організації національного господарства з орієнтацією на п'ятий технологічний уклад визначається такими рисами: системний підхід до розробки нових процесів і продуктів; здатність визначати ключові області майбутнього технічного розвитку на макро- і мікрорівні; готовність до мобілізації значних обсягів ресурсів для реалізації стратегічних пріоритетів; розвинені горизонтальні інформаційні зв'язки всередині компаній та між ними; створення режиму найбільшого сприяння для реорганізації й самоорганізації науково-технологічного потенціалу; збереження вітчизняних застарілих технологій до моменту їхньої повної заміни; підтримка і стимулювання імпорту передових технологій; формування бази майбутньої технологічної структури економіки на основі створення нових і адаптації імпортованих технологій (методами заохочення попиту, інвестиційної й інноваційної активності, а також цільового заохочення конкретних галузей господарства й компаній); зміна системи оподатковування, експортно-імпортної політики для сприяння концентрації інвестиційного капіталу, освоєння нових технологій у переробних галузях; стимулювання фундаментальних і пошукових НДДКР через цільові субсидії, дотації, пільгові кредити, дослідницькі контракти, що забезпечують альтернативи науково-технічного розвитку [6, 42].

Ключову роль в реалізації зазначених елементів відіграє трансфер технологій як складова науково-технологічної політики і об'єкт системи охорони інтелектуальної власності на внутрішньому і зовнішніх ринках.

На міжнародному рівні трансфер технологій регулюється численними багатосторонніми угодами, які укладаються в рамках діяльності таких інституцій, як Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), Світова організація торгівлі (COT). Крім того, експертами і аналітиками ВОІВ, COT, Конференції Організації Об'єднаних Націй з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), ОЕСР всебічно аналізуються основні тенденції та закономірності технологічного розвитку, узагальнюється досвід окремих країн і компаній щодо розроблення і впровадження технологій, розробляються норми і рекомендації щодо основних напрямів промислової, науково-технологічної політики та охорони інтелектуальної власності в інтересах прогресивного соціально-економічного розвитку.

ЮНКТАД визначає поняття "передача (трансфер) технологій" як передачу систематизованих знань для випуску відповідної продукції, для застосування відповідного процесу чи надання відповідних послуг.

ОЕСР визначає трансфер технологій більш широким поняттям, що включає комерційні угоди: з передачі технічних засобів із використанням патентів і ліцензій, передачі ноу-хау; щодо трансферу (продажу, ліцензування, франчайзингу) проектів, торгових марок і зразків; з надання послуг технічного змісту, включаючи технічне й інжинірингове навчання, а також технічну допомогу; з трансферу результатів НДДКР.

Міжнародні угоди про охорону інтелектуальної власності сприяли розвиткові технологічного обміну між компаніями різних країн, появі міжнародних ринків технологій як об'єктів інтелектуальної власності.

Розвиток національних і міжнародних систем охорони прав інтелектуальної власності на науково-технічні досягнення дав змогу знайти компроміс між приватними інтересами розробників нових технологій і суспільними потребами в удосконалюванні продуктивних сил. Патент став першим правовим документом, у якому закладено основу товарних відносин між учасниками технічного і технологічного прогресу.

Міжнародний обмін об'єктами права інтелектуальної власності здійснюється переважно в таких формах: експорт технологій або їх конструктивних частин (комплектуючих) у натуральному вигляді — верстати, механізми, агрегати, автоматичне та електронне устаткування тощо; прямі інвестиції і супровідні в будівництво, реконструкцію, модернізацію підприємств, сервісне обслуговування тощо; портфельні інвестиції, в тому числі у спільні підприємства, якщо вони супроводжуються потоком інвестиційних товарів, а також лізингом; передача, продаж або надання за ліцензією патентів і ліцензій на всі види промислової власності; продаж ліцензій на незапатентовані види промислової інтелектуально-промислової власності, ноу-хау, технологічно-виробничий досвід, супровідні документи на технічне устаткування, інструкції, креслення, схеми, специфікації, технологічні карти тощо; промислове й технічне співробітництво в частині, що стосується технологічного утримування машин, устаткування, напівфабрикатів і матеріалів; надання інжинірингових послуг (передпроектних, проектних, післяпроектних, спеціальних послуг з керування й організації виробничого процесу тощо).

При організації трансферу сучасних наукомістких технологій не можна ігнорувати його певну етапність:


Случайные файлы

Файл
PDA-0057.DOC
12764.rtf
9968-1.rtf
145513.doc
KONST.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.