Маржинальна революція та її особливості (176997)

Посмотреть архив целиком

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки
















КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Варіант № 26











Одеса – 2009


У продовж останніх 30 років XIX століття класичну політекономію змінила маржинальна економічна теорія. Ця зміна значною мірою стала наслідком величезного прогресу в науці, особливо в її природничих і гуманітарних галузях, а також в економіці, в якій з’являлось все більше ознак монополістичного типу господарювання.

Основна ідея маржиналізму – дослідження граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ економічної системи в масштабі фірми, галузі (мікроекономіка), а також і всього народного господарства (макроекономіка). У давньому контексті сучасний маржиналізм включає в себе і неокласичну, і кейнсіанську економічні концепції, а економіка вперше стала наукою, яка вивчає взаємозв’язки між визначеною метою і наявними обмеженими засобами, які мають альтернативні можливості використання.

Альтернативна можливість припускає використання ресурсів і витрат часу виключно для досягнення конкретної мети. Виходячи з цієї ідеї, яка лежить в основі маржиналізму, Л. Роббінс твердить: «Якщо ми щось вибираємо, то ми вимушені відмовитись від інших речей, від яких би ми за інших обставин не відмовились. Рідкісність засобів, які призначені для задоволення цілей різної значущості – це майже універсальна властивість середовища, у якому здійснюється людська діяльність,… і послуги кухаря, і послуги балетного працівника обмежені попитом на них і можуть споживатися по-різному… Економічна наука – це наука, що вивчає поведінку людей з точки зору співвідношення між метою і обмеженими засобами, які можуть мати різне споживання».

Об’єктивна необхідність появи маржиналізму пов’язується з новими реаліями розвитку капіталізму, а саме:

суттєвими змінами у характері, структурі виробництва та методах управління економікою, які відбувалися під впливом науково-технічного прогресу. Математичні методи управління проникають в усі сфери господарського життя;

розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських зв’язків та ринкової кон’юнктури;

виникненням економіки монополістичного ринку;

змінами у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача на зміну ринку виробника;

зростаючою індивідуалізацією підприємницької діяльності, формуванням принципово нового типу економічної поведінки та взаємозв’язків між суб’єктами господарювання;

появою потреби у рекомендаціях щодо раціоналізації господарювання на мікроекономічному рівні на основі вивчення конкретних проблем ринкової економіки.

З переходом від класичної до неокласичної економічної теорії відбулися такі зміни:

предметом дослідження стала раціональна поведінка окремих суб’єктів господарювання, які прагнуть максимізувати свої цільові функції за умов обмеженості ресурсів;

вихідним пунктом економічного аналізу стало трактування індивідуальних оцінок учасників економічних відносин з позицій суб’єктивно-психологічного підходу;

ключовим економічним суб’єктом досліджень став споживач;

джерелом формування вартості (цінності) став корисний ефект блага. Для класичної ж політичної економії джерелом формування вартості є витрати виробництва, людська праця;

виникли принципово нові методологічні інструменти економічного аналізу, які дозволяють застосовувати граничні величини для характеристики змін у явищах та процесах, що відбуваються.

Маржиналізм (від фр. marginal – граничний, крайній) – це неокласичний напрям, одна з магістральних течій сучасної економічної думки, в основі якого є дослідження граничних економічних величин і визначення цінності ринкових благ їхньою корисністю та рідкістю.

Маржиналізм базується на певних принципах. Основними з них є:

суб’єктивно-психологічний підхід при аналізі та оцінці економічних явищ і процесів;

методологічний індивідуалізм (метод робінзонад) при поясненні економічних явищ і процесів;

граничний аналіз і використання граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ і процесів економічної системи на рівні окремого споживача, фірми чи галузі;

визначення цінності корисним ефектом благ. Згідно цього принципу за основу цінності блага береться не просто корисність, а гранична корисність, тобто найменша додаткова корисність, що надається новою і в кожному конкретному випадку останньою, кінцевою одиницею блага. Це особливо характерно для австрійської школи маржиналізму;

вибір раціональної економічної поведінки суб’єктів господарювання. Згідно цього принципу, ринкова економіка уявляється сукупністю раціонально мислячих суб’єктів господарювання, які, вибираючи альтернативні варіанти застосування обмежених ресурсів, прагнуть до максимізації своєї власної вигоди. На думку В.С. Джевонса, «кожна людина шукає задоволення і втікає від неприємностей і за будь-яких умов прагне отримати максимум одного при мінімумі другого» ;

визнання рідкісності, тобто обмеженості економічних ресурсів порівняно з людськими потребами. В основу багатьох маржиналістських теорій закладено припущення про обмеженість, фіксовану величину пропозиції певного ресурсу чи якогось блага;

перенесення уваги дослідників на сферу обміну та споживання;

визнання примату споживання над виробництвом. «По суті маржиналізм зводить всю економічну науку до механізму обміну» ;

ідеологічна нейтральність аналізу, деполітизація. Згідно цього принципу політична економія стає справжнею «чистою наукою». Тільки звільнення від класового підходу, характерного для класичної теорії, від впливу ідеології та політики дає можливість досліджувати вічні та універсальні економічні закони.

Маржиналізм у своєму розвитку пройшов два етапи: перший – охоплює період з 70 – 80 рр. ХІХ ст. і другий – 90 рр. ХІХ ст. Характерною особливістю першого етапу розвитку маржиналізму було започаткування «суб’єктивного напряму» в політичній економії та теорії граничної корисності як основи цінності.

Розвиткові маржиналізму на першому етапі значною мірою сприяли книги В.С. Джевонса «Теорії політичної економії» (1871), К. Менгера «Основи учення про народне господарство» (1871), Л. Вальраса «Елементи чистої політичної економії» (1874) та ін.

Характерною особливістю другого етапу розвитку маржиналізму було започаткування неокласичного напряму економічної думки та відмови від суб’єктивно-психологічного підходу і поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом. Найбільш відомими представниками маржиналізму цього періоду були А. Маршалл, Д.Б. Кларк, В. Парето та ін.

Маржиналізм в основному розвивали три школи: австрійська, лозаннська та англо-американська. Засновником австрійської школи маржиналізму вважають К. Менгера, ідеї якого спочатку розвивали Ф. Візер та Е. Бем-Баверк, а потім Л. Мізес та Ф. фон Хайєк та ін. Засновником лозаннської школи вважають Л. Вальраса, ідеї якого спочатку розвивав В. Парето, а потім Г. Кассель, та ін. Засновником англо-американської школи маржиналізму називають А. Маршалла, ідеї якого розвивали А. Пігу, Д.Б. Кларк та ін.

Переоцінка цінностей «класичної школи», які сформувалися майже за двісті років, відбулася в останній третині XIX ст. В економічній літературі її характеризують як «маржинальна революція».

Пояснюючи суть цієї «революції» і відзначимо, що маржиналізм ґрунтується на принципово нових методах економічного аналізу, що дозволяє застосовувати граничні величини для характеристики змін у явищах, що відбуваються. У цьому його відмінність від класичної політекономії, автори якої користувались лише характеристикою суті економічних явищ (категорій), вираженій у середній або сумарній величині. У класичній концепції визначення ціни лежить витратний принцип, який пов'язує її величину з витратами праці. Згідно з концепцією маржиналістів, формування ціни (через теорію граничної корисності) пов’язується із споживанням продукту, тобто, з урахуванням того, наскільки зміниться потреба в продукті, який оцінюється, якщо споживається додаткова одиниця цього блага.

Ще одна «революційна» особливість маржиналізму полягає в тому, що класики поділяли економічні явища тенденційно, вважаючи зокрема сферу виробництва первинною щодо сфери обігу, а вартість – вихідною категорією всього економічного аналізу, а маржиналісти економіку розглядають як систему взаємозалежних господарюючих суб’єктів, які розпоряджаються господарськими благами, фінансовими і трудовими ресурсами. Саме тому, завдяки маржинальній теорії, проблеми рівноваги і стабільного розвитку економіки стала предметом аналізу результатів її взаємодії з навколишнім середовищем – як підприємств і фірм, так і народного господарства в цілому.

Крім того, порівняно з класичною, маржинальна теорія широко застосовує математичні методи, у тому числі і диференційне обчислення. Причому, математика використовується маржиналістами не тільки для аналізу граничних економічних показників, але й для обґрунтування поняття оптимальних рішень при виборі найкращого варіанта з ряду можливих гіпотез. Так, М. Фрідмен про гіпотези писав, що їх змістовність можна «пояснити» за допомогою фактичних даних і навіть показати є гіпотеза «правильною» чи «помилковою», чи буде «прийнята» як обґрунтована, чи «відкинута»…, оскільки «єдиним конкретним тестом, який дозволяє оцінювати обґрунтування гіпотези, може бути її порівняння з реальністю».


Случайные файлы

Файл
26198-1.rtf
62340.rtf
66498.rtf
18650.rtf
phizika.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.