Історія економічних вчень (176720)

Посмотреть архив целиком







КОНТРОЛЬНА РОБОТА

По предмету «Історія економічних вчень»


ЗМІСТ


6. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА МЕРКАНТЕЛІЗМУ

16. НОВА ІСТОРИЧНА ШКОЛА

26. ЕКОНОМІЧНІ ПОГЛЯДИ С.ПОДОЛИНСЬКОГО І М.ДРАГОМАНОВА

36. СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ

46. ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ КОНЦЕПЦІЇ К. КАУТСЬКОГО

56. КОНЦЕПЦІЯ "СОЦІАЛЬНО-РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА

ЛІТЕРАТУРА



6. ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА МЕРКАНТЕЛІЗМУ


Меркантилізм перша в історії економічної думки школа, яка виникла наприкінці XV ст. в епоху первісного нагромадження капіталу в Англії, Італії, Франції та інших європейських країнах і проіснувала до XVIII ст. Це перша система економічних поглядів, на основі якої формувалася економічна політика європейських держав – політика державного протекціонізму.

Меркантилізм (від італ. “mercante” – торговець, купець) вперше ставить питання про джерело багатства нації: уособленням багатства вважаються гроші, його джерелом є обмін товарів, насамперед – зовнішня торгівля. Тому нагромадження грошей постає в центрі економічної системи меркантилізму, а предметом аналізу стає сфера обігу. Представники меркантилізму розробили дві теорії грошей: металістичну, яка пояснювала сутність грошей їх природними властивостями та кількісну (номіналістичну), згідно якої гроші являють собою рахункову одиницю, є умовними знаками, які не мають власної внутрішньої вартості.

В своєму розвитку доктрина меркантилізму пройшла два етапи:

ранній меркантилізм або монетарна система (кінець XV-XVI ст.) ґрунтувався на теорії грошового балансу;

зрілий меркантилізм (XVII ст.) ґрунтувався на теорії торговельного балансу.

Ранній меркантилізм теоретично обґрунтовував шляхи розв’язання двох взаємопов’язаних завдань: залучення якомога більшої кількості грошей з-за кордону та утримання грошей в країні, нагромадження дорогоцінних металів в національному масштабі. Пропоновані раннім меркантилізмом заходи державного контролю не виходили за межі чисто адміністративних: валютна монополія держави, заборона вивезення золота і срібла за кордон, стимулювання видобування дорогоцінних металів, зменшення вагового вмісту національних золотих і срібних монет для збільшення їх кількості, обмеження імпорту іноземних товарів шляхом встановлення високих митних тарифів, зниження позичкового проценту.

Стаффорд Вільям (1554–1612) – найвідоміший представник англійського раннього меркантилізму, купець і банкір. У праці “Короткий виклад деяких звичайних скарг наших співвітчизників” (1581) обґрунтував теорію грошового балансу. Розуміючи зв’язок між вартістю грошей і вартістю товарів, він як ідеолог політики економічного протекціонізму пропонував заборонити вивозити монети за кордон, оскільки це призводить до зростання цін, обмежити ввезення в Англію деяких іноземних товарів, зокрема предметів розкошів.

Скаруффі Гаспар (1519–1584) – італійський банкір, один з фундаторів теорії грошового балансу. Пропонував скликати всеєвропейську конференцію з питань грошового обігу і створити єдину монету для всіх країн.

Зрілий меркантилізм переносить дослідження із сфери грошового обігу в сферу товарного обміну. Джерело багатства нації вбачається тепер не у примітивному нагромадженні скарбів, а насамперед у розвитку зовнішньої торгівлі, досягненні активного сальдо торговельного балансу. Звідси – теоретична аргументація політики протекціонізму, спрямованої на стимулювання розвитку експортних галузей промисловості (надання субсидій, експортних премій, звільнення від податків та ін.).

Монкретьєн Антуан (1575–1621) – французький представник зрілого меркантилізму. У “Трактаті політичної економії” (1615) Монкретьєн вперше вводить в науковий оборот термін “політична економія”, який згодом стане назвою цілої науки – економічної теорії. Цей термін він вживає у значенні “національна економіка, державне господарство”. Монкретьєн не ототожнює багатство з грошима, вважаючи останні лише передумовою добробуту країни. Зовнішню торгівлю він розглядає як “гру з нульовою сумою”, як обмін, в якому виграш однієї сторони є одночасно втратами для іншої. Він обґрунтовує політику торговельного балансу і заходи державного протекціонізму, які сприяли б розвитку мануфактур, мореплавства і торгівлі.

Мен Томас (1571–1641) – англійський представник зрілого меркантилізму, директор першого в світі акціонерного товариства – Ост-Індської компанії (1600). У працях “Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією” (1621) та “Багатство Англії у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі” (1664) обґрунтовує теорію активного (сприятливого) торговельного балансу.

Мен вважав, що збагачення країни повинно забезпечуватись не адміністративними, а економічними засобами. Запропоновані Меном заходи політики протекціонізму полягали у скасуванні обмежень для експорту, розвитку експорту готової продукції, а не сировини, державній підтримці виробництв, які дозволили б відмовитись від імпорту деяких товарів широкого вжитку, забезпеченні транспортування англійських товарів в інші країни тільки на англійських суднах. Він вважав за необхідне підтримувати низькі ціни на вітчизняні товари, щоб зробити їх привабливими для іноземців. Ці заходи, на його думку, сприятимуть перевищенню експорту над імпортом і утворенню різниці у вигляді дорогоцінних металів, яка залишатиметься в країні.

Ідея активного торгового балансу зіграла визначну роль у розвитку продуктивних сил, промисловості і торгівлі європейських країн періоду становлення капіталізму. Разом з тим вона являла собою головну теоретичну помилку пізнього меркантилізму: відкриття у XVIIІ ст. механізму золотогрошових потоків, взаємозв’язку між рухом золота та внутрішніми цінами довело практичну неможливість утворення активного торговельного балансу і спростувало висновки зрілих меркантилістів.

Лоу Джон (1671–1729) – англійський економіст і фінансист. Основна праця “Гроші і торгівля, що розглядаються з пропозицією забезпечити націю грошима” (1705). Прихильник кількісної теорії грошей, Лоу пов’язував економічне процвітання з достатньою кількістю грошей в країні. Приріст грошей залучає у виробництво додаткові ресурси, їх нестача призводить до безробіття. На відміну від класичних меркантилістів, Лоу вважав, що гроші повинні бути не металічні, а кредитні. Він виявляє зв’язок між збільшенням грошового пропонування, процентною ставкою та діловою активністю, випередивши на два століття кейнсіанську ідею про кредитну експансію як засіб боротьби з безробіттям. Проте експеримент Лоу із заміною повноцінних золотих грошей паперовими на початку XVIII ст. у Франції закінчився фінансовим крахом – надмірна кількість випущених в обіг банкнот зумовила значну інфляцію і знецінення всіх фінансових активів, що супроводжувалось банкрутством підприємств і банків.

Юм Девід (1711-1776) – англійський економіст і дипломат, доробки якого стосувалися питань торговельного балансу, грошового обігу, економічної природи проценту. Вважається одним з фундаторів кількісної теорії грошей. Виступив як критик меркантилізму і прихильник вільної торгівлі. Його економічні ідеї були належно оцінені тільки у XX ст. Юм в загальному вигляді описав механізм золотогрошових потоків, який автоматично призводить до природного розподілу дорогоцінних металів поміж країнами і встановлення таких рівнів внутрішніх цін, за яких експорт кожної країни стає рівним її імпорту, спростувавши тим самим теорію активного торговельного балансу.

Найбільш відомими представниками меркантилізму в Росії були Афанасій Ордін-Нащокін (1605–1680), автор “Новотоговельного статуту” (1667) – законодавчого акту, який регулював торговельні тарифи, та Іван Посошков (1652–1726), автор “Книги про вбогість і багатство” (1724), в якій виклав програму розвитку російської промисловості.

Представником меркантилізму в Україні був Феофан Прокопович (1681–1736) – професор Києво-Могилянської академії. Він захищав політику економічного протекціонізму, активного господарського і торговельного балансу, досягнення якого пов’язував з розвитком промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення, вдосконаленням державного управління. Вважав, що розвинена економіка є запорукою суспільного добробуту і соціальної злагоди.


16. НОВА ІСТОРИЧНА ШКОЛА


Нова історична школа зосереджує дослідження на проблемі соціальної рівноваги, яка розглядалась як необхідна умова економічного розвитку. Гарантом соціальної рівноваги повинна бути держава, важливе значення надається й іншим соціальним інституціям. Головна відмінність школи полягала у переорієнтації критики з класичної теорії на економічну теорію марксизму.

Найбільший внесок у концепцію німецької “нової історичної школи” зробили Густав Шмоллер (1838–1917), Луйо Брентано (1844–1931) та Карл Бюхер (1847–1930). Шмоллер очолив її консервативне крило, він розглядав державу як основну рушійну силу суспільного розвитку, “сильна рука” якої є запорукою “класового миру”; започаткував “етичний принцип”: господарське життя визначається не тільки природними й технічними, але й моральними факторами. Соціально-реформістські концепції Брентано були спрямовані на подолання суперечностей між працею і капіталом. Він пропагував ідею “соціального миру” і суспільної рівноваги, був прихильником організації профспілок, кооперації і фабричного законодавства та ідеологом таких об’єднань, як картелі, вбачав у них найважливіший засіб стабілізації економіки.


Случайные файлы

Файл
145474.doc
154669.rtf
58620.rtf
99955.rtf
8652.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.