Економічна діагностика (176309)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВТОМАБІЛЬНО – ДОРОЖНИЙ УНІВЕРСИТЕТ








КОНТРОЛЬНА РОБОТА


з дисципліни: „Економічна діагностика”




Виконала студентка 6 курсу групи 63ЕПз

Спеціальність: „Економіка підприємства”

_________ Коновал А. А.

Оцінка __________

Викладач ______ _______________

( підпис) (прізвище)








Харків 2007

ЗМІСТ


1.Економічна діагностика як самостійна економічна дисципліна. Визначення проблем фірми, її слабкі та сильні сторони, місце фірми на ринку та серед конкурентів

2. Економічні методи управління персоналом. Техніко – економічний аналіз та планування, встановлення економічних норм та нормативів, економічні методи управління виробництвом

Перелік літератури

  1. Економічна діагностика як самостійна економічна дисципліна.

Визначення проблем фірми, її слабкі та сильні сторони, місце фірми на ринку та серед конкурентів, кількісна та якісна характеристика фірми.


Економічна діагностика – оцінка економічних показників роботи підприємства на основі вивчення окремих результатів, неповної інформації з метою виявлення можливих перспектив його розвитку і наслідків ухвалення поточних управлінських рішень. Підсумком діагностики на основі оцінки господарського стану і його ефективності є ґрунтовні висновки, необхідні для прийняття термінових, але важливих рішень, наприклад, про цільове кредитування, про купівлю чи продаж підприємства, про його закриття, реорганізацію.

Предмет діагностики - дослідний, пошуковий чи пізнавальний процеси.

Об’єкт діагностики – високоорганізована система чи елемент системи.

Мета діагностики – установити стан об’єкта за допомогою реалізації комплексу дослідницьких аналітичних процедур.

Завдання діагностики – обґрунтування заходів, управлінських рішень, спрямованих на налагодження діяльності всіх складових елементів системи і способів їх реалізації, а також зменшення впливу небажаних відхилень критеріальних значень.

При діагностиці організації використовуються такі методи:

  • Спостереження;

  • Опитування виконавців;

  • Вивчення документів, наданих в розпорядження;

  • Анкетування;

Економічне діагностування має чіткі ознаки дослідницького, творчого процесу. Разом із тим, дотримуватись певного загального порядку у його проведенні все ж важливо. Спочатку встановлюється комплекс екзогенних та ендогенних чинників, що визначають ситуацію з об’єктом дослідження. Далі формулюється система показників та параметрів для оцінки стану об’єкта, збирається й обробляється інформація, що має бути релевантною. Діагностична процедура ґрунтується на зіставленні стану об’єкта за встановленим колом характеристик із нормою, еталоном. Кожне з відхилень ідентифікується за певною шкалою. Це стосується передусім стандартних ознак. Якщо для визначення стану об’єкта потрібна певна ідентифікація, сукупність ознак упорядковується, систематизується. Оцінка стану об’єкта також може відбуватись через уявлення його як унікального поєднання ознак.

Проблеми, що виникають у ході спостереження за зовнішнім оточенням, мають різне забезпечення достовірною, повною і своєчасною інформацією. Одні з них настільки очевидні і конкретні, що фірма може одразу оцінити їх значущість і вжити відповідні заходи. Такі проблеми називаються проблемами з сильними сигналами. Про інші проблеми стає відомо лише за слабкими сигналами – ранніми і неточними ознаками виникнення важливих для фірми подій. З часом слабкі сигнали міцніють і перетворюються в сильні. Як відомо, коли рівень нестабільності перебуває в межах 3,5 – 4 бали, то фірма може зачекати сильного сигналу, але коли рівень нестабільності знаходиться в межах 4 – 5 балів і ситуація змінюється досить швидко, то фірма, очікуючи сильного сигналу, може запізнитися з рішенням або опинитися в ситуації, коли приймати рішення буде пізно. Тому при високих рівнях нестабільності з’являється потреба в підготовці рішень, коли з зовнішнього оточення надходять слабкі сигнали.

Для того, щоб фірма отримувала інформацію (слабкі сигнали), необхідно мати чутливу систему спостереження за зовнішнім оточенням. Загальне управління повинно бути чутливим і здатним до змін, а отже, до прийняття рішень, що вже базуються на новому досвіді.

Сильні і слабкі сторони фірми полягають у вимогах до капіталу, можливостей менеджерів, рентабельності, потужності, завантаження, вертикальної інтеграції, продуктивності, технічної компетентності, нововведень, позиції на ринку.

Вивчення внутрішнього середовища повинно спрямовуватися та те, щоб відкрити можливості та загрози, що криються в них. Сильні сторони виступають базою, на яку організація опирається в конкурентній боротьбі і яку намагається розширити ти зміцнити. Слабкі сторони повинні стати предметом уваги керівництва, яке має прийняти рішення щодо усунення слабких сторін своєї діяльності.

Аналіз сильних та слабких сторін характеризує дослідження внутрішнього середовища організації. Внутрішнє середовище має небагато складових, кожна з яких включає набір ключових процесів і елементів організації, стан яких у сукупності визначають потенціал і можливості, які має організація.

Внутрішнє середовище включає маркетингову, фінансову, виробничу і кадрово-організаційну складові, кожна з яких має свою структуру.

Маркетинг:

  • Репутація підприємства;

  • Ринкова частка;

  • Якість продуктів;

  • Рівень сервісу;

  • Виробничі витрати;

  • Витрати на розподіл;

  • Ефективність товароруху;

  • Ефективність збуту.

Фінанси:

  • Рівень прибутковості;

  • Фінансова стабільність;

  • Рентабельність капіталу;

  • Ціна акцій.

Виробництво:

  • Можливості своєчасних постачань;

  • Стан основних фондів;

  • Резерви виробничих потужностей;

  • Використання сучасних технологій.

Організація і кадри:

  • Підприємницька орієнтація;

  • Кваліфікація керівництва;

  • Кваліфікація персоналу;

  • Раціональність розподілу прав і відповідальності.

Основною метою будь-якої фірми в умовах ринкової економіки є збереження й розширення своїх позицій на ринку, ріст або, стабільне одержання прибутку. Це можливо тільки при орієнтації на максимізацію прибутку, головним засобом досягнення якої виступає забезпечення високої конкурентоспроможності. У результаті конкурентної боротьби між фірмами , що випускають однакову продукцію або однакові послуги, стосовно до території, у межах якої ці фірми функціонують виявляється конкурентна перевага тієї або іншої фірми.

Конкурентна перевага - це те, що виграшно відрізняє дане підприємство від його конкурентів і забезпечує його перевагу на ринку.

Воно базується на конкурентоспроможності й зазвичай зв'язане або з більш високими, чим у конкурентів, якістю товарів, або з більш низькими витратами їхнього виробництва. Розрізняють два основних види ринкової стратегії фірми. Для того щоб успішно здійснювати свою діяльність в умовах ринкової конкуренції, фірми повинні або випускати на ринок порівнянні товари з меншими, чим у конкурентів, витратами й діставати більший прибуток як різницю приблизно однакових цін і більше низьких витрат(стратегія менших витрат), або створювати для покупця більшу цінність у вигляді нової якості товару, особливих споживчих властивостей, високого рівня сервісу, що виражається в більш високій ціні й при порівнянних з конкурентами витратах відповідно у більш високому прибутку(стратегія диференціації).

Керівництво фірми повинно серйозно проаналізувати наявні конкурентні переваги й вибрати одну із двох стратегій поводження на ринку. Як будь-який економічний вибір, необхідність чіткої орієнтації у своїй стратегії пов'язана з обмеженістю економічних(виробничих) ресурсів. Спроби сполучити елементи різних стратегій ведуть до падіння ефективності. Однак, не значить, що фірма яка зробила ставку на більш низькі витрати, не повинна піклуватися про прийнятну для споживачів якість своїх товарів і послуг. У свою чергу, підприємство, що вибрало стратегію диференціації, не повинно нерозмірно завищувати ціни в порівнянні з конкурентами.

Вибираючи оптимальну для своєї фірми стратегію, її керівництво також повинно вирішити, у якій сфері конкуренції буде реалізовуватися конкурентна перевага. Мова йде або про конкуренцію у всіх секторах економіки одночасно, або про націленості на якийсь вузький його сегмент. Причому, обравши вузький цільовий сегмент і працюючи точно відповідно до його специфічних потреб, фірма може мати виграш із погляду більш низьких витрат або більш високої диференціації в порівнянні з конкурентами, що працюють на більш широкий ринок.

Наскільки ж конкурентоспроможні малі фірми? Чи можуть вони протистояти великим фірмам? На думку ряду закордонних економістів, заснованому на практичному досвіді, малим фірмам властиво багато позитивних якостей, якими не володіють великі фірми.

Які ж недоліки характерні для великих фірм? Насамперед, вони не в змозі встежити за всіма своїми товарами й ринками й дивляться на будь-які зміни як на ризик. Великі фірми не в змозі ладити з людьми одержимими, які не рідко є ініціаторами нових ідей. Такій фірмі дуже важко ухвалити рішення щодо фінансування проекту, що, можливо, почне давати прибуток лише через сім-десять років. Вони очікують швидку віддачу. Нарешті, на великих фірмах не прийнято винагороджувати за ризик. Тут керуючі фірмою схвалюють і затверджують плани, а не товари.


Случайные файлы

Файл
Shpory_po_tmm_teor.docx
26899.rtf
48643.rtf
62221.rtf
70951.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.