Диференціація населення за рівнем доходів. Поняття рівня життя. Прожитковий мінімум і межа малозабезпеченості. Мінімальна зарплата (176282)

Посмотреть архив целиком










Тема контрольної роботи


"Диференціація населення за рівнем доходів. Поняття рівня життя. Прожитковий мінімум і межа малозабезпеченості. Мінімальна зарплата"


Зміст контрольної роботи


Вступ

1. Диференціація населення за рівнем доходів

2. Поняття рівня життя

3. Соціальний захист населення, регулювання доходів та споживання

4. Прожитковий мінімум і межа малозабезпеченості

5. Державне регулювання оплати праці

6. Мінімальна зарплата та її рівень

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


У процесі становлення соціально орієнтованої економіки, формування ринково-конкурентного середовища зростає роль та значення державної політики доходів населення, котра має забезпечувати підвищення добробуту, соціальної справедливості громадянам України.

Метою написання даної контрольної роботи є обґрунтування необхідності удосконалення державної політики доходів населення, визначення конкретних принципів формування раціональної системи соціального захисту та зростання впливу цих процесів на рівень життя населення.

Питання про соціальні результати ринкових трансформацій - одне із найбільш складних як із погляду об'єктивної оцінки, так і ефективного впливу на них. Але саме соціальні індикатори відображають взаємодію макро- і мікрорівнів економіки. Більш того, перш за все через призму соціальних показників відбувається оцінка ефективності макроекономічних рішень і вироблення стратегії економічного розвитку.

Слід відзначити, що рейтинг України по індексу людського розвитку дуже скромний. Так, у щорічному звіті (1999 p.) OOH у списку 174 країн світу їй відведене 102-е місце (Білорусії - 68-е, Росії - 72-е), хоча вона і віднесена до групи промислово розвинутих країн. Виникає об'єктивна необхідність у радикальному коригуванні української моделі переходу до ринку, і в першу чергу соціальної політики.

Однією з найважливіших проблем соціальної політики держави є політика доходів населення, яку можна визначити як напрям соціально-економічної політики, який забезпечує в цілому зростання реальних доходів всіх громадян країни з метою забезпечення нормальних умов розширеного відтворення людини, покращення якості життя і розвитку творчої особистості кожного члена суспільства.


1. Диференціація населення за рівнем доходів


Кінцевою метою суспільного виробництва будь-якої країни є забезпечення умов для людського розвитку. В той же час людський розвиток сьогодні виступає найбільш могутнім чинником динамічного економічного зростання та суспільного прогресу. В Україні на початку XXI століття накопичилося безліч гострих проблем, без вирішення яких неможливий подальший розвиток нашої держави. Серед них проблеми:

  • надзвичайно низького рівня доходів і рівня життя основної частини населення, поширення масової бідності, відсутності середнього класу;

  • депопуляція, скорочення чисельності населення України внаслідок перевищення смертності над народжуваністю;

  • масової міграції найбільш талановитих та кваліфікованих працівників за межі України;

  • масового прикритого та прихованого безробіття;

  • погіршення здоров'я населення, скорочення тривалості життя;

  • зниження якості освіти, погіршення якісних характеристик людського потенціалу України;

  • низького рівня соціального захисту та соціальних гарантій для населення України;

  • наростання відставання України по основних параметрах людського розвитку від розвинених країн;

  • надмірної централізації соціальної політики.

Соціальна переорієнтація економічної політики визначена Президентом України одним з чотирьох головних пріоритетів державної стратегії до 2011 року. Проблема низького рівня соціальних стандартів в Україні вважається однією з головних проблем, що суттєво ускладнюють вступ України до Європейського союзу. Тому дослідження та поглиблене вивчення зазначених проблем є надзвичайно актуальним на сьогоднішній день.

Проблема бідності в Україні є на сьогодні однією з найболючіших проблем суспільно-соціального життя країни. Поставши внаслідок кризових історичних трансформацій, зумовлених переходом до економіки ринкового типу, проблема бідності залишається актуальною і зараз, навіть попри значні позитивні зрушення в економіці країни. Більше того, навіть успішне проведення політики економічного зростання автоматично не забезпечує ефективність впровадження відповідної соціальної політики у разі, якщо остання не є досконалою і комплексно розробленою. На сучасному етапі в Україні дія цих двох напрямків не є взаємодоповнюючою, що залишає відкритим питання вибору ефективної стратегії економічного зростання, саме з точки зору оптимізації соціальної політики загалом і подолання бідності зокрема.[12]

Поширення бідності в Україні обумовлює негативні демографічні тенденції, міграційний тиск на сусідні країни, низький платоспроможний попит на внутрішньому ринку, який гальмує розвиток економіки та відлякує потенційних інвесторів. Існуючий рівень бідності виключає можливості для інтеграції України у Європейське співтовариство. Тому подолання і профілактику бідності уряд України розглядає як основу досягнення усіх стратегічних цілей.

Дані останніх років безперечно підтверджують, що Україна належить до країн із високим рівнем бідності. За різними оцінками, залежно від способів обрахування, бідність в Україні охоплює від 25% до 40% населення. Офіційні джерела, наприклад, доводять, що кількість бідного населення зараз дорівнює 28,6%, злиденних - 15%, що становить відповідно 13,9 і 7,3 млн. осіб. Разом з тим за останні три роки має місце хоча невелике, але збільшення цих показників: у 1999 р. бідні становили відповідно 27,8 (13,7 млн. осіб.), а злиденні 14,2% (7 млн. осіб.). Загалом, від найгостріших форм бідності сьогодні в Україні потерпає кожний десятий мешканець: показником цього рівня є прийнята для країн Центральної і Східної Європи та СНД вартість добового споживання, що не перевищує $4,3 за паритетом купівельної спроможності на умовного дорослого. Тривале зниження добробуту населення відсунуло його споживацьку спроможність на рівень 60-х років, а за деякими видами продуктів - на рівень 50-х. Частка витрат на харчування дорівнює 60, а в бідних сім'ях - 75% від загальних сімейних витрат, тоді як у розвинених країнах світу цей показник становить не більш 20-30%. Реальні прибутки бідного населення зростають значно повільніше, ніж доходи населення в цілому, а показник глибини бідності сягнув в Україні у 2001 році 25%, що характеризує дефіцит доходу бідного населення, який на зазначену величину менший за національний поріг бідності.

Найголовнішою ознакою посталої проблеми бідності в Україні є те, що до традиційних форм бідності, присутніх у переважній більшості країн світу, додалася так звана «нова бідність», яка виникла внаслідок фактичного перерозподілу ресурсів і продуктів виробництва в країні. Відразу після початку процесу економічних реформ грошові доходи середньої української родини, за офіційною статистикою, зменшилися майже на 60%, що за світовими стандартами є надзвичайним явищем. Механізми, які удореформений період забезпечували нормальне відтворення людського потенціалу, були зруйновані. І як наслідок - утворилася значна маса нових бідних, тобто тих, хто за умов стабільного економічного розвитку не ризикував опинитися серед бідних (повністю зайняті або високо кваліфіковані та досвідчені працівники), але насправді саме вони опинилися чи ризикують опинитися в бідності найближчим часом. Різке припинення соціальних гарантій, які десятиліттями забезпечували певний рівень економічної та соціальної безпеки, поширило серед представників цієї групи почуття «полишеності» державою. Крім того, обираючи стратегію виживання, більшість нових бідних змушені були піти у тіньовий сектор економіки або зайнятися" натуральним господарством, таким чином обмеживши податкові надходження держави, а також створивши поживне середовище для корупції і злочинності. [10]

Явище нової бідності має, крім того, характерні риси побутування у суспільстві, зумовлені традиційною українською ментальністю, психологічними та морально-етичними чинниками. Серед населення, що за параметрами, вказаними вище, відноситься до бідного, особливо у представників колишнього середнього класу, поширене явище прихованої бідності - неспроможність і небажання адекватно оцінювати своє реальне становище. І навпаки, у інших прошарків населення має місце удавана бідність, або прихований достаток, коли громадяни, отримуючи значні прибутки в тіньовому секторі економіки, користуються соціальної допомогою з боку держави.

Разом з тим навіть за умов часткового вирішення проблем нової бідності залишається проблема традиційної бідності, яка проявляється, як правило, у найгостріших формах. До так званих «старих бідних» традиційно зараховують представників малозабезпечених верств населення, як то: дітей із багатодітних і неповних сімей, пенсіонерів, учнів, інвалідів, а також жінок, які доглядають за ними. Представники соціальних та етнічних меншин, а також ті, хто не має достатньої освіти, професійної підготовки, теж ризикують опинитися серед бідних, причому навіть більше, ніж безробітні або частково зайняті. Якісно склад бідних в Україні практично не відрізняється від складу населення, що живе у крайній бідності (злиднях). Серед бідних і злиденних найбільше страждають сім’ї з дітьми, насамперед багатодітні та з дітьми до трьох років, сім'ї з безробітними або з особами пенсійного віку та утриманцями. Серед загальної чисельності населення частка таких сімей стабільно становить близько третини, а серед населення, що живе у крайній бідності, вони становлять 55,8%. Більше того, цей відсоток неупинно зростає, а протягом 2001 року кількість сімей з дорослими утриманцями збільшилася у 1,2 рази. [8]


Случайные файлы

Файл
114837.rtf
165612.rtf
12237.rtf
139146.rtf
86313.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.