Внесок українських економістів у розвиток політичної економії (176101)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Конотопський інститут СумДу








Обов`язкове домашнє завдання

з дисципліни:

Історія економічних вчень

на тему:

Внесок українських економістів у розвиток політичної економії ”




Виконав

студент групи Е-41к

Черненко Сергій


Перевірив

старший викладач

Ткаченко Л. М.




Конотоп 2006


Зміст


Вступ

  1. Розвиток радянської економічної науки, та економічної теорії в Україні:

    1. Розвиток радянської економічної науки в 30 – 90-ті рр. ХХ ст..

    2. Розвиток економічної теорії в Україні в радянський період

  1. Внесок українських економістів у розвиток політичної економії

Висновки

Література


Вступ


Політична економія 30-х років була описовою наукою, яка доводила правильність економічного курсу партії та уряду, проголошувала суб’єктивно створювані ними господарські форми справді соціалістичними і єдино можливими. Її характерними рисами були: повна заідеологізованість, схоластичність, вульгаризація суспільно–економічних процесів. З науки повністю зникають альтернативність суджень, вилучається сама науковість.

Післяжовтневий розвиток економічної теорії в Україні позначений тими самими рисами, що й розвиток усієї економічної думки. Після першої Всесоюзної конференції економічна думка України розвивається так само, як і в Росії, - згідно з соціальним замовленням, в ізоляції від світової економічної думки, але з 60-х рр. починається її відродження. Саме в цей час починають виходити праці українських вчених, котрі зробили вклад у розвиток політичної економії.


1.1. Розвиток радянської економічної науки в 30 – 90-ті рр. ХХ ст.


Характерними рисами економічної теорії, починаючи з 30-х років, були її повна заідеологізованість, схоластичність, вульгаризація суспільно – економічних процесів. З науки повністю зникають альтернативність суджень, вилучається сама науковість.

Політична економія перетворилась на описову науку, яка доводила правильність економічного курсу партії та уряду, проголошувала суб’єктивно створювані ними господарські форми справді соціалістичними і єдино можливими. Учені-економісти в своїх дослідженнях змушені були користуватися недостовірними статистичними джерелами, були позбавлені можливості користуватись досягненнями зарубіжної наукової думки, що робило неможливим об’єктивний економічкий аналіз.

Виконуючи протягом десятиліть апологетичні й коментаторські функції, політична економія соціалізму не тільки все далі відходила від свого предмета, а й поступово перепліталась з політикою. І це відповідало інтересам бюрократичної системи, якій не потрібна була правда про об’єктивний стан виробничих відносин радянського суспільства.

Деформація завдань політичної економії соціалізму призвела до її переродження. Спроби вирішити проблему методу політичної економії, ізолювавшись від світових досягнень у галузі методології, закінчилися ототожненням методу політекономії з формально-логічними процедурами.

Відхід від предмета економічної теорії проявився у формуванні специфічної проблематики: теми досліджень формулювались, виходячи з тези про визначальну роль партії в організації суспільно-економічного життя, про переваги соціалізму над капіталізмом.

На рівні теоритичних проблем це проявлялося в тім, що коли посилювався процес формування гальмівних факторів соціально-економічного розвитку, визрівали умови кризи радянської економіки, у політичній економії соціалізму, як і в інших розділах суспільствознавства, інтенсивно обговорювалися проблеми прогресивності соціалізму. Саме в цей період посилено дискутувались питання соціалістичного способу життя, його переваг над капіталізмом.

Щоправда, в радянській економічній науці спостерігалися періодичні пожвавлення, зумовлені певним послабленням політичної цензури, переорієнтацією господарської діяльності та, у зв’язку з цим, наявністю нових соціальних замовлень і тимчасовим розвитком демократичних процесів.

Так, у 60-х рр. у зв’язку з розпочатою кампанією щодо впровадженням госпрозрахунку необхідно було довести тези про те, що товарно-грошові відносини відіграють певну роль у стимулюванні виробництва і можуть бути використані як важелі саморегулювання і за умов планової економіки.

З’являються наукові праці з цього питання, в яких категорії ціни та ціноутворення, прибутку, ренти розглядоються як регулятори виробництва, але сфера їх вільного впливу обмежується окремою господарською одиницею. Суспільний розвиток, на думку авторів, повинен бути підпорядкованим плановому регулюванню з боку держави, яка одна тільки може забезпечити ефективне зростання соціалістичного виробництва.

Особливо гострою була проблема заробітної плати. Її розв’язання зв’язувалось із вирішенням питання про характер робочої сили. Якщо підприємство визнавалось ланкою економіки, де на товарно-грошовій основі поєднуються фактори виробництва, то логічно було б визначити й товарний характер робочої сили. Однак спробу деяких учених (зокрема українських – В. Корнієнка та Ю. Пахомова) включити робочу силу у сферу товарно-грошових відносин було зустрінуто шквальною критикою.

Визнати товарний характер робочої сили за соціалізму означало спростувати тези про винятковість цього способу господарювання і докорінно змінити підходи до визначення заробітної плати. За товарно-грошових відносин заробітна плата має виступати і формі ціни робочої сили, яка встановлюється на ринку під впливом попиту та пропозиції. Це суперечило тезі про плановий характер ціноутворення за соціалізму.

У 70-ті рр., у зв’язку зі згортанням економічної реформи, що була спрямована на часткове використання механізмів саморегулювання, економісти знову звертаються до аналізу методологічних проблем політичної економії та проблем економічного зростання і його показників. Робить висновок, що країна досягла в своєму економічному розвитку якісно нових рубежів – стадії розвинутого соціалізму.

Однак наприкінці 70-х та 80-х рр. в економіці теорії стають помітними певні зміни: усе сміливіше висловлюється думка про необхідність дослідження економічних явищ з нових позицій з урахуванням об’єктивних факторів невартісного походження. Відбувається перегляд раніше догматизованих марксистських положень. Ведеться пошук компромісу між марксистською та іншими економічними теоріями.

Звичайно, перегляд підходів до аналізу відбувається в межах ідеї соціалістичного вибору. Ідеться про дальше вдосконалення соціалізму на базі нових науково-теоритичних розробок, про нові методи господарювання, про використання товарно-грошових відносин, про зміну характеру планування і т.д.

У 80 – 90-х рр. змінюється й визначення предмета політичної економії: її починають трактувати як науку не тільки про виробничі відносини, а й про їхній зв’язок з продуктивними силами, надбудовою. Це дало можливість досліджувати вплив різноманітних факторів на розвиток суспільного виробництва, тобто робити те, що на Заході робили з початку століття.

До предмета політичної економії було включено категорію господарського механізму, що стало значним кроком уперед в аналізі закономірностей макро- та мікроекономічного рівні, уможливлювало використання методів аналізу, сформульований неокласичною школою. Висновки, зроблені на підставі досліджень закономірностей функціонування господарського механізму,підготували перегляд усієї концепції економічного устрою суспільства.


1.2. Розвиток економічної теорії в Україні в радянський період


Післяжовтневий розвиток економічної теорії в Україні позначений тими самими рисами, що й розвиток усієї економічної думки. Це розквіт з 20-х по 30-ті роки, занепад, починаючи з 30-х по 60-ті, короткий період відродження в 60-ті та криза 70 – 80-х і знову період відродження, що розпочинається з другої половини 80-х рр.

У 20-х рр. в Україні,де розвиток економічної науки відображав цивілізаційні особливості національної економіки (зокрема організацію селянського господарства, якому не була притаманна „общинність” і яке спиралося на суто приватний інтерес), ленінська програма побудови державного соціалізму не знайшла підтримки.

Особливо це стосується аграрної її частини. Більшовицька аграрна реформа передбачала зрівняльний переділ земель з передачею їх селянам для негайного створення комун та інших кооперативних форм. Ці ідеї пропагували Я. Гамарник, В. Чубар, Д. Мануїльський, О. Шліхтер, Я. Яковлєв.

У робітничих колах така програма теж знаходила розуміння. Але кілька партій, серед них УСДРП, виступили проти більшовицької концепції. Лідери соціал-демократичної партії В. Винниченко, В.Садовський, І. Лизанівський, а також лідери „боротьбистів” В. Блакитний, А. Шумський та інші вказували на те, що для соціалістичних перетворень не наспів час – не створено виробництво, яке могло б забезпечити умови соціалістичного розподілу.

Ще напередодні жовтневих подій про це писав М. Туган-Барановський, наголошуючи у своїй праці „Соціалізм як позитивне вчення” на тому, що умови для соціалізму може створити лише ринковий механізм, який бере на себе всі функції з регулювання суспільних потреб, узгоджує попит та пропозицію. Він указував, що соціалізм, який прийде на зміну нерозвиненому капіталізмові, приречений на диктат та суспільні злидні.


Случайные файлы

Файл
150972.rtf
film.doc
49572.rtf
47656.rtf
182767.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.