Ринок капіталів та його роль у розвитку економіки України (162094)

Посмотреть архив целиком


Ринок капіталів та його роль у розвитку економіки України


Ефективна національна економіка - гарантія незалежності держави. Вона вимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантій невідхильності переходу від адміністративно-господарських методів керівництва до ринкової економіки.

Говорячи про капітал, потрібно відзначити, що в будь-який момент часу існують одні юридичні і фізичні особи, у яких є деякий надлишок фінансових коштів, і інші - у яких їх не вистачає. Для нормального розвитку економіки постійно потрібні мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових коштів між її сферами і секторами. Отже значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій та грошово-кредитній політиці.

Капітал (капітальні блага) - це виробничий ресурс тривалого користування, тобто будь-які створені (на відміну від праці й землі) блага, що використовуються у виробництві інших благ. Розрізняють: фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людський капітал (навики, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів).

Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів та послуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях капітальних благ, які використовуються протягом якогось проміжку часу. Запаси капітальних благ фірми на певний момент часу утворюють її капітальні запаси (фонди).

Ринок капіталу - це ринок, чи група пов’язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов’язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому, для спрощення можна вважати, що існує один ринок.

Формою існування ринку капіталу виступає кредит, що надається в позику для ведення бізнесу. Кредит (лат. creditium - позика) - це надання товарів і грошей у борг на умовах повернення і платності. Історично первинною формою кредитних відносин було лихварство. Лихварство - це надання грошей у борг для вирішення особистих проблем позичальників з умовою сплати високих відсотків при погашенні боргу.

Позичкові капіталісти формують грошовий капітал за рахунок багатьох джерел: вільні капітали підприємств та їх амортизаційні фонди; грошові заощадження широких верств населення; бюджетні залишки та інші тимчасово вільні кошти. Позичальниками на ринку капіталів виступають: підприємці, населення, держава, банки.

За терміном повернення коштів виділяють короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (більше 5 років) кредити. За способом надання розрізняють такі види кредитів: комерційний, споживчий, банківський, іпотечний, державний, міжнародний.

Банки - це кредитно-фінансові установи, головне призначення яких акумулювати (залучати і накопичувати) тимчасово вільні грошові кошти підприємств, організацій і населення та надавати їх у кредит своїм клієнтам на умовах поверненості, гарантованості, строковості і платності.

Ринки капіталу України суттєво відстають за середньостатистичними показниками від відповідних показників Російської Федерації, Польщі та Угорщини. Співвідношення капіталізації ринку акцій до внутрішнього валового продукту у 2006 році в цих країнах становить 69 відсотків, тоді як в Україні - 41,6 відсотка, а в країнах Західної Європи (Німеччина, Франція, Греція, Ірландія, Великобританія та Іспанія) - 108 відсотків. Середнє співвідношення обсягу торгів акціями на організованому ринку до капіталізації, що є однією з основних характеристик ліквідності ринку, в Російській Федерації, Польщі та Угорщині у 2006 році становило 58 відсотків, а в Україні - 3,1 відсотка.

Україна має усі об’єктивні передумови для динамічного поступу до цивілізованих ринків капіталу, але ті проблеми, які постійно виникають через недосконалість і безсистемність реформ, несумісність економічних методів управління і закономірностей розвитку ринкових структур, значні недоліки в правовому забезпеченні розвитку ринку цінних паперів та інших фінансових інструментів справляють негативний вплив на економічний стан країни, позначаються на формуванні економічної політики і фінансовій безпеці держави. Головною проблемою є відсутність скоординованої державної політики, спрямованої на забезпечення фінансування реального сектору економіки через механізми ринків капіталу, що звужує їх роль і місце в ринковій економіці, а також може призвести до поглинання ринків капіталу України більш структурованими і капіталізованими ринками інших країн. Метою Програми є забезпечення конкурентоспроможності ринків капіталу України шляхом проведення правового, інституційного та технологічного їх реформування. В результаті виконання завдань Програми будуть суттєво поліпшені умови перетворення вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб в інвестиційний капітал, що забезпечить стабільне економічне зростання, насамперед через інноваційний розвиток економіки. Мета Програми відповідає пріоритетним напрямам державної політики, визначеним у нормативно-правових актах.

Шляхом розв’язання проблем розвитку ринків капіталу України є їх модернізація ("осучаснення"), яка полягає не у докорінній їх перебудові, а у приведенні сектору інституційного інвестування, системи біржової торгівлі, обліково-розрахункової інфраструктури ринків капіталу та корпоративного управління до міжнародних стандартів. Оптимальний варіант розв’язання проблеми визначається на основі порівняльного аналізу розвитку світових ринків капіталу. Світові ринки капіталу протягом останнього десятиріччя стрімко модернізувалися за всіма напрямами їх функціонування - правовим, інституційним та технологічним. Основними світовими тенденціями розвитку ринків капіталу є:

створення глобальних торговельних та розрахунково-клірингових систем для обслуговування світової торгівлі;

підвищення рівня використання новітніх інформаційних і фінансових технологій, впровадження фінансового інжинірингу;

універсалізація діяльності фінансових установ (як банківських, так і небанківських), внаслідок чого увага приділяється передусім якості, швидкості та мінімальній ризикованості послуг, а не спеціалізації цих установ за видами фінансових послуг;

зростання ролі інституційних інвесторів (інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо) у здійсненні фінансових інвестицій через ринки капіталу;

комерціалізація центральних ринкових інституцій, тобто остаточний перехід від публічних форм управління системоутворюючими організаціями до приватних;

консолідація корпоратизованих інституцій інфраструктури ринків капіталу, яка відбувається згідно з утвореною природним шляхом формою того чи іншого регульованого ринку (горизонтальна консолідація), що має здебільшого наднаціональний характер, або здійснювана за ініціативою держави і за згодою учасників ринків у межах однієї країни (вертикальна консолідація);

консолідація системи державного регулювання всіма складовими ринків капіталу, що завершилася в багатьох країнах утворенням єдиного державного органу консолідованого нагляду за фінансовими послугами та ринками, з одночасною дерегуляцією окремих складових ринків капіталу та посиленням їх саморегулювання.

Способами вирішення проблем ринків капіталу України є:

проведення інституційної реформи ринків капіталу, що передбачає утворення потужних інвестиційних банків та інвестиційних компаній, страхових компаній із спеціалізацією на інвестиційному страхуванні, венчурних фондів інноваційного розвитку для акумуляції сукупних національних накопичень та їх спрямування в реальний сектор економіки;

консолідація біржової системи України на принципах регульованих ринків, передбачених Директивами Європейського Союзу, що має відбуватись двома паралельними шляхами: удосконалення законодавства з питань регулювання діяльності товарних і фондових бірж та об'єднання зусиль учасників ринків щодо укрупнення існуючих бірж з метою концентрації угод купівлі-продажу цінних паперів, інших фінансових інструментів та товарів на біржовому ринку;

завершення розбудови Національної депозитарної системи з урахуванням світового досвіду інтеграції обліково-розрахункової інфраструктури як умови забезпечення надійного обліку прав власності на цінні папери та базові активи деривативів (похідних фінансових інструментів);

удосконалення системи захисту прав інвесторів на основі впровадження міжнародних принципів корпоративного управління та системи розкриття інформації на засадах вільного, оперативного, безкоштовного доступу інвесторів до інформації, необхідної для прийняття інвестиційних рішень.

Розв’язанню проблем ринків капіталу України буде сприяти також впровадження інноваційних технологій та новітніх фінансових інструментів на ринках капіталу України, що передбачається здійснити заходами окремих галузевих інноваційних програм.

Модернізація ринків капіталу вимагає також реформування системи державного регулювання ринків капіталу, фінансових послуг та діяльності фінансових установ на засадах розмежування функцій регулювання та консолідованого нагляду.

Регулювання полягає у розробці та виданні уповноваженими органами на підставі законів нормативно-правових актів, які регламентують види і способи діяльності на ринках капіталу, встановлення правил чи адміністративних вимог, що здійснюються органами влади. До методів регулювання відносяться реєстрація, ліцензування, встановлення вимог і обмежень, надання рекомендацій та встановлення економічних нормативів (пруденційне регулювання).

Нагляд полягає у цілісному й безперервному відстеженні здійснення фінансовими установами їх діяльності згідно із нормативно-правовими актами, постійному моніторингу за відповідністю вимог, встановлених органом регулювання. До методів нагляду відносяться спеціальна звітність фінансових установ, інспекційні перевірки, застосування заходів впливу, звернення до суду та пруденційний нагляд (постійний моніторинг за встановленими економічними нормативами).

Реформування системи державного регулювання ринків капіталу, фінансових послуг та діяльності фінансових установ передбачає залишити функції регулювання діяльності банків Національним банком України та передати функції регулювання діяльності небанківських фінансових установ центральним органам виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України, а для виконання функцій консолідованого нагляду утворити державний орган зі спеціальним статусом - Державну комісію з нагляду за діяльністю фінансових установ.



Случайные файлы

Файл
183947.rtf
372-1.rtf
111556.doc
91303.rtf
151579.rtf