Ринок акцій



Сучасна система змішаної економіки може розглядатися як сукупність ринку товарів та послуг, які, з одного боку, певним чином пов'язані між собою, з іншого — мають ознаки специфічності, що виявляється в особливостях функціонування та, відповідно, в тих відносинах, які формуються в рамках цих ринків.

У визначеній сукупності одне з найважливіших місць, насамперед за силою впливу на ринки та економічну систему в цілому. Через нього відбувається залучення грошових коштів до всіх секторів економічної системи та розподіл їх серед конкретних суб’єктів, котрі діють, як відомо, не е економічним ресурсом. Проте наявність грошових коштів е обов'язково є передумовою для придбання товарів як ресурсного, так і кінцевого призначення. Підприємства й домогосподарства власні гроші заробляють, перш за все, за рахунок продажу своїх товарів та послуг (зокрема, трудових).


Рис. 1.1. Фінансовий ринок у системі кругообігу ресурсів, кінцевих товарів та грошей


Пряме направлення коштів може відбуватися за такими варіантами базових умов:

  1. Передача грошей під зобов'язання повернення їх та виплати процентів у певні терміни, що оформлюються у вигляді боргового цінного папера — облігації.

  2. Передача коштів господарському (акціонерному) товариству в обмін на пайовий цінний папір — акцію, що засвідчує майнові права її власника на певну частку капіталу підприємства.

Непряме направлення коштів передбачає участь у переміщенні коштів посередників фінансового ринку — спеціальних інститутів, які утворюють його інфраструктуру. Вони спочатку акумулюють тимчасово вільні кошти домашніх господарств та підприємств, а потім здійснюють розміщення їх шляхом надання грошових позик, придбання цінних паперів тощо. До інфраструктурних інститутів фінансового ринку треба віднести, в першу чергу, комерційні банки, інвестиційні компанії (фонди), пенсійні фонди, страхові компанії.

Виходячи з реального існування - в рамках фінансового ринку принципово різних економічних технологій передачі грошових коштів, доцільно виділити такі його структурні елементи.

1. За ознакою відносин, які із самого початку встановлення їх передбачають повернення (неповернення) грошових коштів першому власнику:

  • ринок позик (ринок банківських позик та ринок облігацій);

  • ринок акцій.

2. За ознакою оформлення (неоформлення) спеціальних грошових документів, які можуть мати само стійний обіг:

ринок банківських позик;

ринок цінних паперів (акцій, облігацій тощо). Наведені способи визначення структурних елементів

фінансового ринку, безумовно, не вичерпують можливі підходи до його структуризації. Зокрема, можливо, найпоширенішим підходом до визначення структури фінансового ринку є виділення його елементів за ознакою тривалості періоду, на який здійснюється передача коштів від одних суб'єктів до інших. Відтак фінансовий ринок, як правило, поділяють на ринок грошей та ринок капіталів з подальшим виділенням їх елементів. При цьому у багатьох випадках автори не вважають за доцільне вказати на можливість існування й інших способів визначення структури фінансового ринку. Проте дуже важко уявити, що для дослідження найбільш важливих аспектів функціонування різних секторів фінансового ринку треба ґрунтуватися на його поділі за ознакою тривалості передачі коштів від одних суб'єктів до інших, а не за ознакою, скажімо, змін у відносинах власності.

Дискусія щодо ролі способів структуризації фінансового ринку має значення для досягнення більш чіткого визначення особливостей економічних відносин, закономірностей поведінки суб'єктів в тому або іншому секторі економіки, але вона не пов'язана із з'ясуванням місця ринку акцій у сучасній економічній системі. Щодо останнього, то тут треба зазначити, що ринок акцій є складовим елементом ринку цінних паперів, який, у свою чергу, утворює одну з найважливіших підсистем фінансового ринку. Ринок акцій не представляє відносин позики, він є сферою відносин фінансового ринку, що формуються при поділі власності на капітал; тут існують відносини співволодіння капіталом акціонерного товариства. Ринок акцій, таким чином, є системою економічних відносин, пов'язаних з отриманням, використанням і відчуженням прав пайової участі у капіталі підприємства.

Акція виступає як об'єкт відносин. В економічній і юридичній літературі вона звичайно трактується як! різновид цінних паперів. Відомий дослідник цінних паперів М. Агарков вважав, що теоретичне вивчення поняття цінний папір розпочалося у 1870-х рр. в Німеччині (Тьол). Його активно продовжили інші представники цієї країни (Бруннер), а також Швейцарії, Італії, Франції (Якобі, Хубер, Віванте та інші).

У кінці XIX — на початку XX ст. склалося поняття цінній папір, згідно з яким він визначався як документ, пред'явлення якого є необхідним для здійснення вираженого в ньому права. Це право, як зазначалося, може носити: зобов'язальний характер (облігації, векселі, інші); майновий з одночасним зобов'язанням (розпорядчі товарні документи); членський (акції). Загальний перелік видів паперів, що відносилися до категорії цінних, мав досить об'ємний вигляд. Одночасно треба підкреслити, що наукове визначення цінного папера розглядалося як досить складне завдання; деякі вчені вказували на недостатнє наукове, практичне та законодавче обгрунтування цього поняття.

Час, що минув, не дуже сильно змінив наукові й законодавчі уявлення про суть цінних паперів. Так, при всій різноманітності сучасних визначень цінного папера, автори практично завжди виділяють такі його ознаки:

  • є документом;

  • засвідчує певні права його власника.

Цими ж рисами наділяється й акція як різновид цінного папера з одночасною конкретизацією права, котре нею фіксується, а також у багатьох випадках із визначенням деяких особливостей її обігу. Головне призначення акції, на чому традиційно наголошується, — засвідчити, зафіксувати певні права, які належать її власнику. Акціонерне товариство (емітент акцій) створюється шляхом злиття коштів, як правило, багатьох суб'єктів (домашніх господарств, підприємств). Ці кошти переходять у власність товариства. Попередні їх власники натомість отримують права пайової участі в капіталі підприємства, використання яких (на що вони сподіваються) принесе їм певний зиск.

Першим способом фіксації зазначених прав може розглядатися випуск акцій у матеріалізованій формі. Тобто акція дійсно мала вигляд реального паперового документа з певними реквізитами. Випуск таких документів вносив більший динамізм в економічне життя: по-перше, спрощувалася процедура залучення коштів, і це надавало можливість включити в акціонерну справу більшу кількість суб'єктів за рахунок суттєвого зменшення обмежуючої дії територіального (географічного) фактора та поліпшення умов залучення коштів власників невеликих заощаджень; по-друге, спрощувався порядок переходу прав пайової участі в підприємницькому капіталі від одного суб'єкта до іншого. Право участі в підприємницькому товаристві, як відзначав М. Агарков, робиться більш "оборотоздатним", якщо воно виражене в акції. Наявність акції робить пайового учасника підприємницького капіталу більш вільним, розкутим, мобільним у своїй загальній економічній поведінці. Таким чином, наявність акції у паперовій формі, з правової точки зору, виконує функцію фіксації права пайової участі в капіталі підприємства, з економічної — може розглядатися як чинник підвищення динамізму економічного життя. Треба зазначити, що протягом досить тривалого історичного періоду саме матеріалізована форма фіксації пайового права абсолютно домінувала в економічних відносинах.

Другим способом фіксації права пайової участі в капіталі підприємства стало ведення спеціального реєстру акціонерів. Засвідчення прав у цьому разі відбувається шляхом звернення до реєстру. Появу та поширення цього способу можна пов'язати з подальшим розширенням масштабів використання акціонерної форми підприємницької діяльності, зі значним збільшенням кількості акціонерів, обсягів роботи з ними, яку зобов'язане вести акціонерне товариство. Його застосування рано чи пізно ставить питання про доцільність існування самої акції як спеціально оформленого паперового документа. Законодавчою відповіддю на це питання стала фіксація можливості використання "бездокументарної форми цінного папера", як це, наприклад, зроблено в Україні. Така термінологія призводить товариства, належність яких тому або іншому суб'єкту засвідчується шляхом оформлення спеціального документа або/та складанням спеціального реєстру.

Власник часток (акцій) має певні права, які визначаються у внутрішніх документах товариства (статут та інші) та у відповідних нормативних актах держави. Ці права, зокрема, залежать від властивостей, які надані тій або іншій акції. За цими властивостями акції можна певним чином класифікувати. Розглянемо основні способи класифікації акцій:

  1. За обсягом та структурою прав, які надаються власнику, акції поділяються на звичайні (прості) та привілейовані (преференційні). Зокрема, привілейовані акції, як правило, надають більше прав на отримання дивідендів, та одночасно — менше на участь в управлінні підприємством. Прості акції — навпаки. У світі існує досить багато типів привілейованих акцій: кумулятивні, конвертовані, поворотні та інші.


Случайные файлы

Файл
17234.rtf
387.doc
GIDROCEF.-1.doc
26826.rtf
131443.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.