Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (160750)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН









Контрольна робота

з Управління зовнішньою економічною діяльністю

на тему: Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”




Виконав: студент 5 курсу

Факультет економічний

Спеціальності: міжнародна економіка

Огороднік О.П.

Перевірила: Сербина Г. М.,

старший викладач






Київ, 2011


План


ВСТУП

  1. Міжнародне валютне право

  2. Декрет Кабінету Міністрів України Про систему валютного регулювання і валютного контролю

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А



ВСТУП


Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими чи практичними завданнями. Питання існування правових підстав фінансової відповідальності та дотримання законної процедури її реалізації вже тривалий час є предметом наукової дискусії. Генезис фінансового законодавства України все більш насичується такими категоріями фінансового права як фінансове правопорушення, фінансові санкції, фінансова відповідальність. Однак практично відсутній розвиток законодавства та наукові дослідження, які б мали предмет пошукувань у галузі низки процесуальних проблем реалізації фінансової відповідальності.

Водночас питання дотримання законності при притягненні до фінансової відповідальності за податкові правопорушення мають дуже важливе практичне завдання. Законне та обґрунтоване донарахування сум податкових зобов’язань та їх стягнення призведе, з одного боку, до підвищення рівня фінансового правопорядку, з другого – до зростання надходжень до державного та зведеного бюджетів. Дуже важливим буде дотримання критерію законності під час здійснення повноважень органами державної податкової служби.

З метою демократизації суспільства, надійного захисту прав і свобод його громадян і вставлення верховенства права у будь-якій демократичній державі законодавчо закріплений принцип жорсткого регламентування та обмеження впливу Держави на громадян та інших суб’єктів правового регулювання державної влади. Власне це й є однією з основних гарантій прав і свобод людини, виконання якої в Україні забезпечено Конвенцією “Про захист праві основних свобод людини”, до якої приєдналасяУкраїна[1].

Тому Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” № 185 від 23.09.94р., і його складові розглянемо надалі, з врахуванням інших підзаконних актів і міжнародного права, щодо порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті.

Дана письмова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел 10 найменувань та додатку. Загальний обсяг контрольної роботи становить __ сторінок.



1 Міжнародне валютне право


Міжнародні фінанси вважаються засобом обслуговування процесу перерозподілу грошового капіталу та переміщенні товарів і послуг через митні кордони країн. Відносини, що виникають у сфері розширенням і поглибленням міжнародного економічного співробітництва в умовах глобалізації, мають фінансово-валютні риси. Ці відносини регулюються нормами і принципами міжнародного валютного права.

У сучасних умовах світова валютна система – це форма організації міжнародних валютних відносин, що обумовленні розвитком світового господарства та юридично зафіксовані у міжнародних угодах.

У сфері міжнародного економічного співробітництва валютно-кредитні відносини поділяються на чотири великих групи:

  • торгові та платіжні угоди, що передбачають виконання кредитних операцій на основі довготермінового клірингу;

  • угоди про економічне та промислово-технічне співробітництво;

  • міждержавні угоди про постачання товарів на компенсаційній основі;

  • спеціальні кредитні угоди.

Конкретними факторами подібних угод можуть бути: міжнародний факторинг, міжнародний форфейтинг, міжнародний фінансовий лізинг тощо. Для регулювання міжнародних валютних відносин використовуються міжнародно-правові норми, що закріплюються у відповідних угодах (наприклад, Ямайські угоди 1978р. про перехід країн – членів Міжнародного валютного фонду до багато валютної системи).

Міжнародне валютне право має за предмет правового регулювання саме міжнародні валютні відносини. Вони виникають з приводу валютних коштів та цінностей, що беруть участь у сфері міжнародного економічного співробітництва держава та інших суб’єктів. До валютних коштів належить іноземна валюта готівкою, платіжні документи (чеки, векселі, тратти, депозитні сертифікати, акредитиви тощо), цінні папери в іноземній валюті (акції, облігації, купони, бони), золото та інші цінності.

Таким чином, міжнародне валютне право – це система міжнародно-правових норм і принципів, що регулюють міжнародні валютні відносини.

Міжнародне валютне право відповідає розробленим критеріям і резервної одиниці СПС (спеціальних прав позичання) в системі МВФ.

Поряд з міжнародним валютним правом, участь у правовому регулюванні відносин в міжнародній валютній системі беруть й такі правові комплекси, як внутрішньодержавне право та транснаціональне право. Головними провідниками транскордонного руху фінансів виступають банки, біржі, фонди (ТНК/ТНБ) – основні оператори системи. Предметом правовідносин у міжнародній валютній системі є національні правові режими валютної сфери, форми міжнародних розрахунків, стан платіжного балансу, правові режими міжнародних валютних ринків, умови обігу валют, кредити, боргові зобовязання і т п.

Міжнародні валютні відносини здійснюються на основі внутрішнього права держав-учасниць відносин, а також за допомогою транснаціонального права та звичаїв ділового обігу.

Основними джерелами правового регулювання цих відносин є зовнішньоекономічні договори, міжбанківські двосторонні та багатосторонні договори та ін..

Як відомо, валютні платежі та надходження держави у її взаємодії з іншими державами умовно розподіляються на: операції зовнішньоторгові (за поточними рахунками), операції інвестиційні; операції з набуття резервів (за рахунками офіційних резервів). Для регулювання платіжного балансу часто використовують методи корегування валютного курсу шляхом девальвації або ревальвації національної валюти. Девальвація – це зниження її ціни відносно інших валют, що дозволяє виробнику за ту ж кількість іноземної валюти тримати більшу кількість національної валюти.

Взагалі, сфера валютних відносин сьогодені значно нерегульована. У механізмі правового регулювання діє принцип «дозволено усе, що прямо не заборонено законом».

Валютні операції здійснюються у формі купівлі-продажу валюти, цінних паперів та в деяких інших форомах. Що пов’язані з рухом капіталів, з інвестуванням.

Основна частина (80-90%) операцій з валютою здійснюється між великими банками за уніфікованими правилами шляхом угод із негайним постачанням валюти (на другий робочий день з дня укладання угод) або термінових угод (форвардних, опціонів, угодів своп) тощо [2].

Виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Слід зазначити, що розрахункові операції банків здійснюютьсяі керуються у Господарському Кодексу України статтею 341 Розрахункові операції банків, у якій зазначається[3]:

  1. Розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахінків між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері.

  2. Для здійснення розрахунків суб’єктами господарювання зберігають грошові кошти банків на відповідних рахунках.

  3. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог є, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних вимог та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів.

  4. При безготівкових розрахунках усі платежі проводяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов’язань і грошових претензій. Платежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платника. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійснення розрахунків.


Случайные файлы

Файл
2.42 (2).doc
59781.rtf
95900.rtf
69256.rtf
125786.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.