Еволюція грошової системи Великобританії (160713)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


4 Еволюція грошової системи Великобританії

14 Банк Японії: його організація, функції та операції. Грошово-кредитна політика Японії

ЛІТЕРАТУРА


4 Еволюція грошової системи Великобританії


Назва англійської валюти - фунт стерлінгів - історично виникла ще в XX ст. та відображає її первісний ваговий вміст, тобто фунт срібла, з якого карбували 240 пенсів-стерлінгів.

Від біметалізму до монометалізму Англія перейшла раніше інших країн - наприкінці XVIII ст. на основі Закону 1797 р. про припинення вільного карбування срібних монет. Але в тому самому році розмін банкнот на золото було припинено у зв'язку з війною з наполеонівською Францією та необхідністю покриття дефіциту державного бюджету.

У 1816р. було прийнято закон, за яким дозволялося вільне карбування золотих монет (з розрахунку 3 ф.ст. 17 шил. і 10,5 пенсів за тройську унцію), золото офіційно стало основою грошової системи. З цього часу проводилася грошова реформа методом реставрації. Купівельна сила банкнот була поновлена, проголошувався розмін банкнот на золото за номіналом. Офіційний золотий вміст 1 фунта стерлінгів становив 7,32 г.

З 1821 р. до початку Першої світової війни в Англії існував золотий монометалізм у його класичній формі - золотомонетного стандарту. Емісія банкнот Банком Англії в цей час регулювалась актом Р. Піля, котрий вимагав 100-відсоткового забезпечення їх золотом за винятком 14 млн ф. ст. Останні являли собою фідуціарну емісію, що забезпечувалась державними позиками. Дія цього закону тимчасово припинялася парламентом і в періоди криз 1847, 1857, 1866 pp. фідуціарна емісія значно перевищувала встановлений обсяг.
Після припинення розміну банкнот на золото в серпні 1914р. уряд розпочав використовувати емісію казначейських білетів для покриття своїх військових витрат. Маса грошей в обігу 1913-1918 pp. зросла з 35 млн до 399 млн ф. ст. у 1920 p., і вона становила 555 млн ф. ст., тобто збільшилась у 16 разів порівняно з 1913 р. Наслідком цього стала інфляція, темпи якої були невисокими. Товарні ціни зросли лише удвічі. Такий розрив між темпами емісії та темпами зростання цін пояснювався низкою чинників:

- витісненням з обігу металевих грошей та зменшенням обсягів комерційного кредитування;

- державним нормуванням розподілу товарів та контролем за цінами;

- уповільненням швидкості обігу грошей.

При зростанні товарних цін у 2 рази, курс фунта стерлінгів відносно долара США протягом усієї війни залишався на довоєнному рівні, бо в цей час зменшувалась купівельна спроможність долара. Крім того, Англія активно проводила політику валютної інтервенції за рахунок кредитів США, що штучно підтримувало завищений курс фунта стерлінгів. Коли в 1919 р. Англія припинила проведення політики валютної інтервенції, курс фунта стерлінгів знизився з 4,867 до 3,4 дол.

З метою стабілізації фунта стерлінгів уряд з 1920 р. узяв курс на дефляцію, почав проводити політику "дорогих" грошей. Тому після Першої світової війни інфляція в Англії продовжувалася відносно недовго - до 1920 р. Уже в 1920/21 фінансовому році Англія з допомогою збільшення податків домоглася бездефіцитності державного бюджету. Частина знецінених фунтів стерлінгів була вилучена з обігу. Одночасно проводилася політика обмеження банківського кредиту.

Початком грошової реформи був квітень 1925 p., коли Англія поновила розмін банкнот на золото за довоєнним паритетом, тобто повернулася до золотого стандарту. На золото обмінювалися лише суми, що перевищували 1700 ф. ст. Реформу проводили методом реставрації, тому що уряд переслідував дві основні цілі: поновити довіру до фунта стерлінгів, яка була підірвана інфляцією, та збільшити реальну вартість надходжень від іноземних інвестицій та внутрішніх накопичень.

З 1925 р. поряд з розмінними банкнотами продовжували обертатися казначейські білети, які в 1928 р. були вилучені з обігу. У цьому самому році реформу було завершено прийняттям закону про надання Банку Англії права на фідуціарну емісію банкнот (тобто не забезпечених золотом) у розмірі 260 млн ф. ст., а за домовленості з казначейством - понад цю суму.

У цей час курс фунта стерлінгів був завищений порівняно з купівельною спроможністю цієї валюти, що значною мірою пояснювалося надмірним попитом з боку спекулянтів. Поновлення розміну фунтів стерлінгів на золото за завищеним курсом мало у майбутньому негативний вплив на експортні можливості та валютне становище Англії.

Світова економічна криза 1929-1933 pp. значно послабила позиції Англії на зовнішніх ринках та викликала масовий відплив капіталів з країни. Активне сальдо платіжного балансу за поточними операціями почало зменшуватися і в 1931 р. перетворилося на пасивне.

Становище погіршувалося бюджетним дефіцитом. Іноземні вкладники, побоюючись припинення розміну фунта стерлінгів на золото, почали вилучати депозити, що прискорило зменшення золотих запасів у країні. Наслідком такого стану стало припинення з 21 вересня 1931 р. розміну банкнот на золото. Золотий стандарт в Англії зазнав остаточного краху, країна перейшла до паперової грошової системи з валютним курсом, що коливається. Курс фунта стерлінгів почав знижуватися, і вже на початку 1932 р. він становив 3,2 дол., тобто знизився на 35%.

Таке зниження валютного курсу, з одного боку, підвищувало конкурентоспроможність англійського експорту, а з іншого - послаблювало довіру до англійської валюти та до Лондона як міжнародного фінансового центру. З метою підтримки валютного курсу в 1932 р. було створено зрівняльний валютний фонд при казначействі, до якого було передано золотий запас Банку Англії, для здійснення валютної інтервенції на ринках.

Англія, як і інші країни, до Другої світової війни зберігала вільну конвертованість фунта стерлінгів у валюти інших країн. З початком війни було введено валютні обмеження. Вільний обмін фунта стерлінгів на валюту інших країн було припинено за винятком країн стерлінгової зони.

Із введенням валютних обмежень було встановлено офіційний курс фунта стерлінгів на рівні 4,03 дол. США. Таке співвідношення залишалося до девальвації англійської валюти 1949 p., при цьому золотий вміст становив 3,6 г золота.

За роки війни держава для покриття своїх витрат широко використовувала кредити Банку Англії та інших банків, що спричинило збільшення грошової маси у 2,5 рази, але ціни за цей час зросли тільки на 75%, тобто темпи знецінення фунта стерлінгів були меншими порівняно з періодом Першої світової війни. Загалом темпи інфляції в Англії були меншими, ніж в інших країнах, які брали участь у війні (за винятком США).

На цьому відбилися три фактори:

- висока питома вага податків у фінансуванні військових витрат (понад 40%);

- значна роль зовнішніх джерел фінансування (поставки товарів у кредит колоніями і домініонами, надання США в оренду озброєння, стратегічної сировини та продовольчих товарів);

- державний контроль над цінами та нормування продовольчих товарів, яке зберігалося в Англії протягом тривалого часу і після закінчення війни.

Лише у грудні 1958 р. фунт стерлінгів почав вільно обмінюватися на долари та інші валюти за поточними операціями для нерезидентів, тобто вводилася часткова конвертованість фунта стерлінгів. За іншими операціями валютні обмеження зберігалися до 1979р.

У післявоєнний час в Англії темпи інфляції були вищими, ніж в інших промислове розвинутих країнах (за винятком Італії). У 1951-1960 pp. роздрібні ціни зростали в середньому на 4%; у 1971-1980 pp. - на 13,3%; у 1981-1986 pp. - на 7,5%. Купівельна спроможність фунта стерлінгів у 1986 р. знизилась порівняно із довоєнним рівнем 1938 р. у 16 разів і порівняно з 1950 р. - у 12 разів.

Головною причиною хронічної інфляції та дефіцитності платіжного балансу після Другої світової війни були величезні військові витрати Англії. Дефіцит платіжного балансу за період 1945-1980 pp. збільшився з 23 до 95 млрд ф. ст.

Інфляція та пасивність платіжного балансу стали причиною двократної девальвації фунта стерлінгів у післявоєнний період. Перша післявоєнна девальвація англійської валюти на 30,5% була проведена в 1949 р. її офіційний курс відносно долара знизився з 4,03 до 2,8 дол. за 1 ф. ст. Серед причин девальвації треба виділити передусім невідповідність офіційного курсу фунта стерлінгів реальному як наслідок значного інфляційного знецінення. Така невідповідність виявилась уже в перші післявоєнні роки.
Девальвація 1949 р. не вирішила проблем англійської валюти. Прогресуюче погіршення платіжного балансу, яке розпочалося з 1964 p., призвело до того, що ні зовнішня кредитна допомога, ні підвищення облікової ставки Банком Англії не могли зупинити зниження офіційних золотовалютних резервів. Кожного разу, коли погіршувався стан платіжного балансу країни, відбувалися масові операції, пов'язані з продажем фунтів стерлінгів, що погіршувало валютне становище країни ще більше.

У листопаді 1967 р. було проведено другу післявоєнну девальвацію на 14,3%. Курс фунта стерлінгів до долара знизився до 2,4 дол. США. Ця девальвація була доповнена кредитно-фінансовими обмеженнями, вплив яких відбився на стані платіжного балансу вже через 1,5 роки. У 1969-1971 pp. Англія мала велике позитивне сальдо за поточними операціями. Тому в грудні 1971 р. фунт стерлінгів було ревальвовано відносно долара. Новий курс становив 2,6 дол. Ця стабілізація виявилася нетривалою. Різке погіршення платіжного балансу в 1972 р. змусило англійський уряд установити для своєї валюти режим плаваючого курсу. З цього періоду розпочалося різке зниження курсу. У 1976 р. він знизився на 40% порівняно з 1971 р. Криза довіри до фунта стерлінгів призвела до того, що з 1976 р. уряд почав офіційно проводити політику на обмеження його ролі як резервної валюти, що прискорило остаточний розпад стерлінгової зони, яка до кінця 70 pp. припинила своє існування.


Случайные файлы

Файл
65602.rtf
CBRR2321.DOC
35669.rtf
69293.rtf
167504.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.