Грошові та кредитні системи Хорватії i Словенії (160528)

Посмотреть архив целиком

1 ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ


Для дослідження цієї проблеми обрано Хорватія i Словенія, які входили до складу федеративної Югославії. Їхній досвід дуже важливий, бо вони, як i Україна, не мали власної грошової системи i змушені були створювати її. Поряд з цим створювалася повномасштабна система управління економікою.

Куна хорватська

Куна (kuna) — валюта Хорватії, літерний код HRK. Назва походить від назви куниці і не має жодного відношення до крони. Одна куна дорівнює 100 ліпам (lipa). Назва «ліпа» походить від назви липового дерева.

Куною було замінено у червні 1994 року хорватський дінар (перед ним був югославський дінар), який був знецінений внаслідок гіперінфляції (1.500 відсотків) під час війни. Зараз куна стабільна та має тенденцію подорожчання до долара. Зміна курсу куни по роках до 1 долара у січні:

2006 - 6.22

2005 - 5.60

2004 - 6.05

2003 - 7.09

2002 - 8.45

2001 - 8.34

2000 - 8.27

1999 - 7.11

1998 - 6.36

1997 - 6.1

1996 - 5.43

1995 - 5.23

1994 - 5.99

Банкноти: 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500, 1000 Kn

Монети: 1, 2, 5, 10, 20, 50 lipa, 1, 2, 5, 25 Kn

Словенія стала тринадцятою державою Євросоюзу, на території якої в обіг введено єдину європейську валюту.

Словенський толар проіснував як національна валюта країни з 1991 року, коли Словенія вийшла зі складу Югославії.

У побуті словенці вже давно мали справу з наявними євро - з березня минулого року всі ціни в магазинах Словенії були позначені як у толарах, так і в євро.

Як і після впровадження наявного євро в 2002 році в західноєвропейських країнах, у Словенії цей перехід також призвів до значного росту цін, насамперед, на товари широкого вжитку.


2 ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ


Грошові реформи диктувалися потребами незалежності, самостійного економічного розвитку Словенії і Хорватії. Але вони були прискорені діями Сербії.

Нацбанк колишньої Югославії розцінив кроки до суверенітету як порушення єдиного динарного простору і припинив підкріплення цих країн динарною готівкою та забезпечення кредитними ресурсами, в тому числі й валютними, хоч більшу частину валюта було зароблено зусиллями саме цих держав.

До того ж Сербський банк самостійно, без погодження з іншими республіками колишньої Югославії здійснив емісію грошей більш як на 8 млрд. югославських динарів і тим самим прискорив руйнування єдиної югославської грошової системи. Це було зроблено тоді, коли Хорватія і Словенія провадили емісію у розмірах, які не зачхали інтересів інших республік. Водночас ці країни, спираючись на порівняно сприятливі умови (наявність запасів готівки, позитивного сальдо платіжного балансу, технічні можливості для друкування власної валюти і т.ін.), почали активну підготовку до здійснення грошової реформи.

Реформи грошових систем були проведені у Словенії та Хорватії майже одночасно, але методи проведення I конкретні строки суттєво відрізняються.

Законодавчий акт щодо проведення грошової реформи Сабором (парламентом) Хорватії не приймався, і її здійснено під впливом надзвичайних обставин. Уряд Хорватії] ухвалив рішення "Про введення в обіг хорватського динара як платіжного засобу на території республіки Хорватія". Усі рішення щодо грошової реформи безпосередньо приймала від імені уряду спеціальна комісія національного банку і мінфіну Хорватії. Було затверджено основні характеристики, порядок випуску в обіг та обміну хорватського динара на югославський динар.

Підготовка до впровадження і друкування грошової одиниці здійснювалися за експертною допомогою австрійських урядових та ділових кіл і за рахунок власних коштів. У Хорватії югославський динар як засіб платежу виведено з обігу впродовж 2331 грудня 1991 р. Натомість уведено національну тимчасову грошову одиницю хорватський динар шляхом обміну у співвідношенні 1:1. Емісія квазідинара здійснювалася не як банкнотів банку, а у вигляді казначейських білетів від імені міністерства фінансів Хорватії. Це пояснювалося веденням війни з Сербією. Масштаб цін не змінився. Для юридичних осіб було введено внутрішню конвертованість динара, і котирування прив'язувалося до німецької марки спочатку у співвідношенні 1 ДМ : 13 ХД. Потім з інфляцією курс змінювався. На початок грудня 1992 р. він становив 1 ДМ : 368 ХД.

Для регулювання грошової маси нацбанк використовував традиційні інструменти, запозичені переважно з арсеналу Бундесбанку. Це встановлення комерційним банкам норми обов'язкових резервних вимог; встановлення плати за кредит із первинної емісії як реальної позичкової процентної ставки; обов'язковий продаж валютної виручки комерційним банкам.

Одночасно проводилися заходи щодо розвитку експортного потенціалу і припливу вільно конвертованої валюти. Станом на і жовтня 1992 р. було досягнуто позитивного сальдо платіжного балансу.

У 1992 р. в економіці Хорватії посилилися кризові явища, oо охопили виробництво, фінансову і грошову системи. Спад промислового виробництва ще більше розбалансував споживчий ринок, поглибилася інфляція, відбулося різке зниження життєвого рівня населення. Це — наслідки воєнних дій.

У 1992 р. близько 40% видатків бюджету становили військові витрати, видатки на фінансування утримання біженців — від 22 до 105 млн. доларів США щомісячно. Водночас практично припинилося надходження коштів від туризму, значно зменшились надходження від транспорту. Дефіцит державного бюджету Хорватії зріс більш як утричі.

За таких умов країна не могла перейти до другого етапу грошової реформи — впровадження в обіг хорватської крони. Але вже з перших місяців 1993 р. почалася підготовча робота: повний перехід до системи вільних цін, подальшого розвитку підприємницької діяльності, завершення процесу приватизації. Водночас здійснюється стабілізаційна програма й антиінфляційна політика, санація підприємств та банків, подальша комерціалізація і лібералізація банківської системи, запровадження нової податкової політики, створення стабілізаційних фондів підтримки національної валюти, зміни у кредитній політиці, довгострокова програма подолання дефіциту державного бюджету.

Національний банк Хорватії завдяки самостійності проводив жорстку політику щодо кредитування дефіциту держбюджету (лише в межах 5%, як передбачено законодавством, і не більше), то дало змогу уникнути гіперінфляції.

У Словенії стартові умови, підготовчий процес, технологія і насідки впровадження національної валюти інші , ніж у Хорватії. З проголошенням незалежності (червень 1991 р.) почалася підготовка необхідних законодавчих актів, а саме: законів про національний банк, про міжнародні валютні відносини, про національну грошову одиницю тощо. Тоді ж за рішенням уряду Словенія почала друкувати за кордоном, але на власному спеціальному папері з відповідною системою захисту купони без назви грошової одиниці, оскільки на той час самої назви ще не було визначено.

Після зняття тримісячного мораторію на незалежність у жовтні 1991 р. Словенія на підставі закону "Про національну грошову одиницю" впровадила в обіг ці купони, встановивши курс обміну їх на югославські динари у співвідношенні 1 : 1, і розпочала друкування власної національної валюти — словенського толара, Певний час в обігу були обидва грошові знаки, але поступово купони вилучалися з обігу.

Основою емісії стала закупівля іноземної валюти. Емісію прив'язано до німецької марки. Кредити комерційним банкам не надавалися. Тримався досить високий курс толара — 1 ДМ: 60 толарів.

Принципова відмінність уведення національної валюти в Словенії полягає у забезпеченні внутрішньої конвертованості толара, що дало можливість повністю ліквідувати внутрішній "чорний ринок".

Завдяки сприятливішому, ніж у Хорватії, економічному становищу (зокрема відсутності величезних воєнних видатків) та проведенню жорсткої політики грошового обігу Словенією підтримувався досить стабільний курс толара щодо іноземних валют: платіжний баланс мав позитивне сальдо у розмірі 8—10%, резерви іноземної валюти швидко зросли, темпи інфляції спали з 21 до 2—3% щомісячно.

Усе це свідчить про те, що грошову реформу в Словенії проведено вдало і вона сприяла створенню й розвитку збалансованої національної ринкової економіки.

I все таки постає запитання: чому Словенія й Хорватія змогли безболісно і за короткий строк розв'язати не лише проблеми грошової реформи, а й переходу до ринкової економіки?

Річ у тому, що за структурою виробництва, його технологічним та організаційним рівнем, за методами господарювання їхні економіки виявилися адекватними ринковим принципам, а отже, і сприятливішими до економічних методів управління, до формування справжніх грошових систем. Все це допомогло швидкому проведенню приватизації. Сама ідея приватизації та переходу до ринку була підтримана населенням.

Крім того, основні сектори економіки обох країн виявилися достатньо інтегрованими в західноєвропейську економіку, внаслідок чого народне господарство не було повністю паралізоване ні воєнними діями, ні розривом зв'язків із республіками СФРЮ, передусім із Сербією та Чорногорією.

Різноплановість зовнішньоекономічних зв'язків дала можливість Хорватії, й особливо Словенії, підтримувати позитивні платіжні баланси і поповнювати валютні резерви навіть за значного падіння обсягів виробництва.

Важливо й те, що центральний банк колишньої Югославії давно працював на федеративних засадах, і тому хорватський та словенський центральні банки були автономними емісійними центрами, проводили власну грошово-кредитну політику.


Случайные файлы

Файл
kursovik.doc
138453.rtf
160823.rtf
46421.rtf
71603.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.