Порівняння поглядів та концепцій Г. Кана та А. Вінера на теорію зростання добробуту в економіці суспільства майбутнього (158597)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

Порівняння поглядів та концепцій Г. Кана та А. Вінера на теорію зростання добробуту в економіці суспільства майбутнього

Висновки

Список використаної літератури



Вступ


Футурологія (от лат. Futurum - майбутнє и грец. Logos - вчення) - наука прогнозування майбутнього, в тому числі шляхом екстраполяції існуючих технологічних, економічних або соціальних тенденцій чи спробами передбачення майбутніх тенденцій.

Деякі автори були визнані футурологами. Вони досліджували тенденції (особливо технологічні) і писали книги про свої спостереження, висновки і прогнози. Спочатку вони слідували наступному порядку: публікували свої висновки, а потім бралися за дослідження для нової книги. Останнім часом вони заснували консультаційні групи або стали заробляти публічними виступами. Елвін Тофлер, Джон Нейсбітт і його колишня дружина Патриція Ебердин - три яскраві приклади цього класу.

Футурологи мають ряд загальних рис з авторами наукової фантастики, а деякі письменники сприймаються як футурологи або навіть виступають з футурологічними статтями (наприклад Артур Кларк, Станіслав Лем). Інші письменники часто відкидають цей ярлик. Наприклад, у вступі до «Лівої руки тьми» Урсула Ле Гуїн писала, що прогноз - це справа пророків, ясновидців і футурологів, але не письменників: «справа письменника - брехати».

Деякі спроби були зроблені у області футурології щодо прогнозу далекого майбутнього всього всесвіту, звичайно передрікаючи її теплову смерть або «великий колапс».

Футурологія, хоч і ґрунтується іноді на науці, не може слідувати науковому методу, оскільки не може бути фальсифікована ніякими методами, крім очікування настання майбутнього. Проте футурологи можуть застосовувати (і застосовують) багато наукових методів.

Футурологи мають дуже змішану репутацію і історію успіхів. З очевидної причини вони часто екстраполюють сучасні технологічні і суспільні тенденції і вважають, що вони розвиватимуться тими ж темпами в майбутньому, проте технічний прогрес в реальності має свої власні шляхи і темпи розвитку. Наприклад, багато футурологів 1950-х вірили, що в наші дні космічний туризм буде повсюдно поширеним явищем, але проігнорували можливості усюдисущих дешевих комп'ютерів. З іншого боку, багато прогнозів були точними.

Прогнозовані варіанти майбутнього включають як екологічну катастрофу, так і утопічне майбутнє, в якому бідні люди живуть в умовах, які сьогодні можна вважати багатими та комфортними, так і трансформацію людства в постлюдську форму життя, а також знищення всього життя на Землі в нанотехнологічній катастрофі.

Далі більш детально розглянемо погляди та концепції Г. Кана та А. Вінера на теорію зростання добробуту в економіці суспільства майбутнього.



Порівняння поглядів та концепцій Г. Кана та А. Вінера на теорію зростання добробуту в економіці суспільства майбутнього


Таємниця майбутнього – це таємниця часу. І тому футурологічні прогнози соціально-політичних перспектив розвитку людства, як правило викликають особливий інтерес у людей, оскільки, на даний час все, що стосується «передбачення» і «прогнозування» стає популярним і актуальним. Але на хвилях кон’юнктури з’являються безліч невігласів і шарлатанів, «прогнози» і «передбачення» яких не тільки не виправдовуються, але й можуть завдати суспільству і особливо масовій свідомості серйозної шкоди.

Футурологія (від лат. «футурум» – майбутнє і «логія» – судження) – загальна концепція майбутнього Землі і людей, що її населяють.

У 60-70-х рр. виник справжній «футурологічний бум». Економісти, філософи, соціологи починають активно прогнозувати майбутнє. Виникає низка урядових і позаурядових організацій, які займаються моделюванням і прогнозуванням майбутнього. Однією з перших таких міжнародних організацій був «Римський клуб» (1968). 1974 року було утворено «Всесвітню федерацію досліджень майбутнього». Виникають наукові центри під егідою ООН, ЮНЕСКО. Над створенням моделей і прогнозів майбутнього працюють наукові центри при університетах, міжнародних концернах, банках. Учені намагаються осмислити економічні, екологічні, енергетичні, демографічні та інші проблеми, які постали перед людством на глобальному і регіональному рівнях.

Досить умовно можна виокремити два основні напрями сучасної футурології - індустріальний і конвергентний. Прихильники теорії конвергенції намагалися спрогнозувати процеси суспільного розвитку, виходячи з існування двох протилежних систем. У межах індустріального напряму футурологічний характер мають різноманітні теорії так званого постсуспільства. За підрахунками Белла протягом 60-70-х рр. з’явилось близько двадцяти визначень майбутнього суспільства з префіксом «пост»: постбуржуазне суспільство Р. Дарендорфа, посткапіталістичне суспільство Р. Ліхтхейма і Е. Боулдінга, постцивілізація Г. Кана, постсучасне А. Етціоні та інші. Основним методологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціально-економічної структури. Роль науки, техніки, технології в розвитку суспільства гіперболізується. Англійський футуролог Ст. Котгров писав з приводу цього: «Основою формулювання наших уявлень про майбутнє є технологічний детермінізм, який стверджує, що машини творять історію. Індустріальна революція і тепер «нова індустріальна революція» є поняттям, які припускають, що технологія є джерелом руху сучасних соціальних систем»

Основним методологічним принципом усіх цих теорій є технологічний детермінізм, тобто твердження про те, що розвиток техніки визначає розвиток суспільства незалежно від його соціально-економічної структури. За основу характеристики суспільства майбутнього беруться різні ознаки, причому як кількість ознак, так і їхня сутність неоднакові у різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширенні сфери послуг, зростанні ролі науково-технічної інтелігенції, зростанні загального добробуту, можливості задоволення найрізноманітніших інтересів тощо.

Герман Кан - був американським економістом і одним з видатних футурологів останньої третини XX століття. На початку 1970-х років він передбачив підвищення ролі Японії в якості великої світової держави. Був засновником «мозкового центру» та директором Гудзонівського інституту (з 1961 р.), прихильником державно-монополістичного регулювання економіки, а також розвитку багатонаціональних корпорацій. Спочатку він був військовими стратегом і системним теоретиком, працюючи в корпорації RAND (США). Він був відомий своїми аналізами ймовірних наслідків ядерної війни та рекомендаціями шляхів підвищення виживаності.

Його теорії стали істотним внеском у розвиток ядерної стратегії Сполучених Штатів.

На відміну від попередників він доводить помилковість підрахунків мінеральних ресурсів, обґрунтовує рішення продовольчою і енергетичною проблем (зокрема - на його думку в 90-х роках можливо буде використовувати систему ядерного синтезу ТОКАМАК, засновану на радянському винаході). Великі надії покладаються на виробництво синтетичної їжі, засноване на утилізації органічних відходів різних галузей.

Так, у концепції постцивілізації Г. Кана однією з ознак майбутнього суспільства є рівень доходів на душу населення. Ця ознака стала й основним критерієм класифікації стадій суспільного розвитку, яких Г. Кан виділяє п’ять.

В основу характеристики суспільства майбутнього беруться різні ознаки. Кількість ознак неоднакова у різних авторів. Проте майже всі наголошують на розширенні сфери послуг, зростанні ролі науково-технічної інтелігенції, пишуть про загальний добробут, можливість задоволення різноманітних інтересів тощо.

Такий перелік ознак свідчить про те, що вони вибрані довільно, не становлять системи, що західні теоретики замість аналізу реалій суспільства майбутнього і закономірностей його виникнення змальовують ідеальну картину.

Як засадні вибираються різні ознаки майбутнього суспільства. Ще 1968 р. Г. Кан, колишній директор Гудзонівського інституту, спільно з А. Вінером опублікували працю «Рік 2000», що в ній за одну з таких ознак взяли рівень доходів на душу населення. Цю ознаку вони визнали основним критерієм класифікації стадій суспільного розвитку, зокрема: 1) передіндустріальної - 50-100 доларів; 2) перехідної – 200-600 доларів; 3) індустріальної – 800-1500 доларів; 4) масового споживання – 1500-4000 доларів; 5) постіндустріальної - 4000-20000 доларів.

Потім визначили найбільш вірогідні, на їх погляд, темпи росту ВНП цих країн при спостережуваних тенденціях. Нарешті, скрупульозно підрахували, скільки років знадобиться при цих темпах росту тій або іншій країні для переходу в наступну категорію і кінець кінцем - для досягнення рівня США 60-х рр. Вийшло, що навіть «високоіндустріальним» країнам необхідно нібито для цього від 11 до 42 років, а «доіндустріальним» Китаю - 101 рік, Індії - 117 років, Мексиці - 162 року, Нігерії -339 років, Індонезії - 593 року.

Річ навіть не в тому, наскільки вірні ці підрахунки, хоча вже зараз очевидно, що вони виявилися неспроможними. Викликала і викликає принципові заперечення (причому не лише у марксистів) сама концепція майбутнього, згідно якої світ XXI століття представляється великим або меншим наближенням до рівня США 60-х років, а самі США - позбавленими від бід сьогоднішнього дня шляхом переходу в «постіндустріальну» категорію. Адже автори не просто підраховують кількість доларів на «середню» душу населення. їх концепція має на увазі, що у міру наближення до рівня США одна країна світу за іншою, незважаючи на існуючий в них суспільний устрій, усе більш уподібнюватимуться Сполученим Штатам і в економічному, і в соціальному.


Случайные файлы

Файл
28241-1.rtf
95226.rtf
48404.rtf
147006.rtf
27023.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.