Сучасний стан та перспективи розвитку суднобудування України (148236)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Дніпродзержинський державний технічний Університет


Заочний факультет

Кафедра економіки, менеджменту та маркетигу





Контрольна робота

З дисципліни: «Розміщення продуктивних сил і регіональна єкономіка»


Варіант № 20




Виконав: ст. гр.ОА-08-1з

Косенко Н.М.


Прийняв: доцент

Федько С.О.







м.Дніпродзержинськ

2008р.


1. Сучасний стан та перспективи розвитку суднобудування України


На жаль, сьогодні стан галузі суднобудування в Україні дуже складний, і говорити про сильні конкурентні позиції України як морської держави у світі не є доцільним. За останні десять років позиції судоходних компаній України були втрачені не лише на міжнародних, а й на внутрішніх лініях. Сам же морський флот значно застарів; більшість судів вже не відповідають вимогам міжнародних конвенцій. Більше 92% вантажів, що обробляються в українських портах, транспортуються іноземними судами. Вітчизняні верфі в основному простоюють чи працюють на закордонного замовника.

Суднобудування визнане пріоритетною галуззю народного господарства. Міністерством промислової політики, Кабінетом міністрів, Верховною Радою розробляється законодавче поле для суднобудування, маркетингові служби суднобудівельних заводів постійно ведуть пошук замовників, однак сьогодні завантаження суднобудівельних заводів залишається далеким від оптимального. Попри усі спроби державних органів проголосити чи пак запровадити якісь ефективні зміни на краще у галузі українського суднобудування, вони все ще залишаються без широкого застосування та реальних позитивних наслідків для українських підприємств.

Серед порівняльних переваг, наявних в Україні для активного розвитку суднобудування та виходу на одні з перших позицій на світовому ринку, можна назвати високий науковий потенціал суднобудівельного комплексу України, наявність власної сировинної бази, необхідних виробничих потужностей та кваліфікованих кадрів. Багатопрофільність виробництва, орієнтація на світовий ринок, можливість виготовляти конкурентоспроможну на світовому ринку продукцію говорять про те, що сьогодні (за сприятливої кон'юнктури світового суднобудівульного ринку) Україна має не втратити шанс зберегти і розвинути нагромаджений суднобудівний потенціал.

У світовому виробництві суден частка України (за тоннажем) складала у 1995 р. 0,8%. Приблизно такі самі показники мали Нідерланди (0,9%), Хорватія, Бразилія (по 0,7%). У 1996 р. на Україну припадало 0,7% побудованого у світі протягом року тоннажу. У 1997-1998 рр. цей показник зменшився до 0,3%, майже саме стільки суден було виготовлено В Росії , Румунії, Бразилії. У 1995 р. Україна за обсягом реалізації суден посідала третє місце серед країн Східної Європи, а у 1998 р. - вже шосте, якщо в 1999 році вона посідала 10 місце у світі, то в 2000 році знизилась до 15 місця .

Найвагомішою причиною зниження активності на українському ринку суднобудування є відсутність джерел фінансування.

Суднобудівельна промисловість України після утворення незалежної держави дістала у спадок потужний промисловий потенціал: вісім високооснащених, високоприбуткових суднобудівельних заводів. На цих заводах у попередні роки за рахунок механізаціїї технологічних процесів підвищувалась продуктивність праці, знижувалась собівартість судів, зростав чистий прибуток. Заводи мали оборотні кошти вищі за норматив, що дозволяло їм забезпечувати сплату податків та заробітної платні, розширювати і технічно переозброювати виробництво, розвивати соціальну сферу, будувати житло. Однак необхідно зазначити, що 65% продукції суднобудівельних підприємств складали військові кораблі, що будувались за держзамовленнями. Тому питання фінансування будівництва судів перед суднобудівельними заводами не поставали.

Виробничі потужності суднобудівельних підприємств України на даний час завантажено в середньому на 25-30%.

Сьогоднішній стан морського та річкового українського торговельного флоту характеризується цілим рядом негативних тенденцій: скорочення кількості торговельних судів, в тому числі під національним прапором; зменшення валютних надходжень, одержаних від роботи флоту, і, відповідно, скорочення податкових відрахувань; активне застарівання флоту, що, в свою чергу, призводить до обмеження кількості заходів вітчизняних судів до іноземних портів.

В Україні досі відсутня прийнята в багатьох країнах практика фінансування судів з розстроченням платежів, в тому числі з використанням системи лізинга. Причиною цього є ризик, через який кредитування суднобудівельної галузі також іще не набуло широкого розповсюдження.

Втрачено позиції морського флоту України не лише як міжнародного перевізника, але і на внутрішніх лініях. Відсутність поновлення морського флоту призвела до значного зростання віку наявних судів, що відповідно з вимогами міжнародних конвенцій різко знижує, а то й виключає можливість їх роботи на іноземні порти. Близько 92% вантажів в українських портах перевозяться іноземними судами. Наявність на українському ринку перевезень іноземних компаній призводить до занепаду власної морської індустрії та загрожує національній безпеці України.

Велике занепокоєння викликає стан флоту риболовного господарства. Протягом 10 років було списано 133 технічно та морально застарілих судна морського та океанського плавання, а збудовано лише 16 нових судів. Наявна тенденція загрожує практичним призупиненням промислу, падінням обсягів вилову риби та морепродуктів, що, безумовно, вплине на стан продовольчої безпеки держави.

Незважаючи на те, що Законом України “Про державну підтримку суднобудівельної промисловості України” від 23.12.97 для розвитку суднобудівництва ухвалено близько 50 нормативних актів Уряду, успіхи цієї сфери доволі скромні. Це пов'язане з тим, що суднобудівельні заводи не забезпечено замовленнями з боку вітчизняних судновласників, у першу чергу – державних. Крім того, з боку держави перед суднобудуванням не поставлено конкретних задач, не намічено перспективи діяльності підприємств і не конкретизовано участь суднобудівництва в реалізації інших напрямків зовнішньоекономічної діяльності України.

Через відсутність гарантійних фінансових механізмів серед українських судновласників намітилась тенденція розміщення замовлень на новий тонаж не на вітчизняних верфях, а за кордоном. Через втрату попиту з боку вітчизняних замовників нових проектів та судоремонтних робіт гальмується розвиток суднобудівельної галузі.

Сьогодні склалась така ситуація, що хоча Україна і посідає 15-те місце серед передових суднобудівельних держав, загальний обсяг поставок не перевищує 0,5% від обсягу світового ринку.

Сьогодні в Україні більше 80% судів будують за закордонними контрактами. Проводячи конверсію виробництва, суднобудівельні заводи протягом 1992-1996 років опанували будівництво нових типів судів, конкурентоздатних на світовому ринку та здатних перевозити різноманітні вантажі. Протягом 1992-2000 років українськими суднобудівельними заводами було збудовано й передано іноземним компаніям (Греція, Норвегія, Російська Федерація та інші) 147 судів загальною вартістю $1,3 млрд. Для порівняння, вітчизняним замовникам було збудовано судів лише на $85 млн. Однак і ці цифри не є ознакою стабілізації галузі, а скоріше носять характер локальних успіхів окремих підприємств у залученні замовлень.

Незважаючи на ці негативні тенденції, Україна, маючи вихід до Чорного та Азовського морів, залишається морською державою. Сьогодні в Україні діють 18 морських портів. В комплексі з ними працюють 12 річкових та 4 рибних порти. Вантажопотік обслуговують близько 300 судоходних компаній. Таким чином, у державі існує морська індустрія, що об'єднує морські та річкові порти. До складу морської індустрії входять 9 суднобудівельних та 66 судноремонтних заводів, 18 машинобудівельних підприємств, 30 науково-дослідницьких і проектно-конструкторських закладів. Найбільше суднобудівництво розвинене в Миколаївській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим, Києві.

Безперечно, ключовою проблемою, яка в результаті не дозволяє Україні посісти гідне місце серед світових виробників у галузі суднобудування, на сьгоднішній день є великі труднощі з фінансуванням. За відсутності власних коштів та фінасової підтримки держави, суднобудівельній галузі необхідно знаходити можливості залучення фінансів із третього джерела - комерційних банків. До того ж, вихід вбачається у застосування оригінальних форм кредитування, до яких слід віднести створення банківських консорціумів. Згідно з вимогами НБУ, комерційні банки обмежені у розмірах кредиту, що надається одному позичальнику. Отже, максимальний обсяг кредиту, що його можуть надати провідні банки, становить $8-10 млн. Середня ж вартість побудови судна - ;25 млн. Відтак, з цієї точки зору жоден із комерційних банків не в змозі самостійно профінансувати будівництво суден. Тому консорціумні угоди є дуже привабливою альтернативою.

У банківській практиці України вже є позитивний досвід консорціумного кредитування суднобудівних підприємств. На жаль, на сьогодні кредитування машинобудівних програм, тим більше довгострокових, не дуже приваблює банківські установи. Однією з причин стало те, що в Україні не вбачають різниці між банківськими кредитами, спрямованими на фінансування комерційних проектів, і кредитами на підтримку національного виробника у життєво важливих галузях, до яких належить і суднобудування. Проте комерційні банки можуть з більшим ентузіазмом поставитись до кредитування суднобудівної галузі, якщо вирішити питання про віднесення витрат на формування страхових фондів (при кредитування вітчизняних товаровиробників і особливо у пріоритетних галузях) на валові витрати банків (на противагу теперішній системі, коли резерви для покриття можливих збитків за позиками створюються за рахунок чистого прибутку).


Случайные файлы

Файл
28520-1.rtf
15637-1.rtf
144252.rtf
24196.rtf
39223.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.