Соціологія релігії (142547)

Посмотреть архив целиком












КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни

"Соціологія”

на тему: “Соціологія релігії”



План


Вступ

1. Соціологічні методи аналізу релігії

2. Соціологія релігії

2.1 Розвиток соціології релігії

2.2 Релігія як соціальний феномен

3. Функції релігії

Висновки

Список використаної літератури



Вступ


Соціологія релігії – це галузь соціологічного знання, що вивчає релігію як соціальний феномен у різноманітних його аспектах. За об’єктом дослідження, яким є власне релігія, ця галузева соціологічна теорія входить до структури релігієзнавства разом з філософією релігії, психологією релігії, історією релігії. Маючи спільний об'єкт дослідження, кожна з цих наук відрізняється специфікою свого предмета, своїм спектром предметного поля дослідження. Соціологія релігії – це спеціальна соціологічна теорія, що вивчає генезис, соціальні функції, місце і роль релігії в суспільстві, її структуру. Релігія розглядається як соціальна підсистема в загальному соціальному контексті, досліджуються взаємозв’язки релігійних групп, спільностей, інститутів з іншими суспільними групами та інститутами.

Предметом соціології релігії є соціально-релігійні взаємовідносини, що виникають між людьми з приводу їхнього місця і ролі в соціальній підсистемі «релігія», структури і функції цих відносин, взаємодії з іншими соціальними відносинами. Подібна взаємодія відбувається у взаємозв’язках соціології релігії з іншими спеціальними соціологічними теоріями: соціологією особистості, соціологією культури, соціологією виховання, соціологією освіти, соціологією організацій, соціологією громадської думки, соціологією родини. Предметом соціології релігії є також проблеми секуляризації і релігійності. Соціологічний аналіз релігії припускає з’ясування її соціальних, гносеологічних, психологічних коренів.

Предметом дослідження є відносини релігії та її соціальних функцій, закономірності впливу суспільних відносин на релігію, її зворотний вплив на громадське життя, зв’язки між релігією та іншими елементами культури.

Предметом соціологічного аналізу є соціальна структура релігії, зв’язки і відносини між окремими елементами релігії як цілісної системи, релігійна свідомість як фактор регуляції соціальної поведінки, окремі релігійні інститути, організації, спільності. Досліджуючи різні релігійні системи, соціологія прагне виявити загальні істотні властивості, що відрізняють релігію від моралі, мистецтва, інших форм суспільної свідомості.




1. Соціологічні методи аналізу релігії


Соціолог використовує для аналізу релігії методи, вироблені і застосовувані соціологією в дослідженні соціальних явищ узагалі: опитування і статистичний аналіз; спостереження та експеримент; порівняльний аналіз; аналіз письмових джерел, історичних документів.

Одним з найважливіших є метод опитування, що проводиться або у вигляді стандартизованого інтерв’ю, коли питання задає інтерв’юер, або у формі заповнення анкети респондентом. Респондентам задають питання про їхню релігійну належність, про те, як часто вони відвідують церкву, моляться, якою мірою знають віровчення, як ставляться до окремих його моментів, тобто питання, що дають змогу судити про характер і ступінь релігійності.

Ще одним методом емпіричних досліджень є спостереження. Воно може бути стандартизованим, коли соціолог має у своєму розпорядженні певну програму дослідження і по спеціальній процедурі фіксує виділені їм показники. Може також застосовуватися включене спостереження, коли дослідник живе чи працює в середовищі тих, кого вивчає. Цей метод використовувався, зокрема, останнім часом соціологами, які вивчали нові релігійні духи. Цей метод має очевидні переваги, оскільки дає можливість виявити обставини, доступні тільки за умови участі в діях, що спостерігаються.

Метод експерементування, застосований в інших областях соціологічного дослідження, у соціологічному вивченні релігії майже не застосовувався, оскільки релігія торкається глибоких, таємних почуттів особистості, що за етичних мотивів не повинні ставати об’єктом маніпулювання ні за якою метою.

Важливим інструментом соціологічного дослідження релігії є аналіз письмових джерел, історичних документів. Цей метод дослідження успішно використовувався при розробці типології релігійних організацій, дослідженні етапів еволюції релігії в історії суспільства, впливу протестантизму на розвиток капіталізму.

Досить строгим методом аналізу змісту різного роду документів є контент-аналіз – відокремлювання дослідником релігійних тем чи припущень, які не висловлюються чи не розглядаються у досліджуваних матеріалах. Такий аналіз дає можливість «побачити» реальну релігійну свідомість певної групи, що відрізняється від офіційного вчення.

Таким чином, соціолог має у розпорядженні різноманітні взаємодоповнюючі методи, що дають йому змогу на емпіричному рівні досліджувати релігійну поведінку, накопичуючи необхідні дані для теоретичних узагальнень.

Що стосується методів, за допомогою яких досліджує свій предмет соціологія релігії, то на сучасному етапі її розвитку все більш характерним стає методологічний плюралізм. Вона вправі і зобов’язана використовувати будь-які методи і прийоми, що виявляються найефективнішими в цій пізнавальній ситуації.

До основних понять соціології релігії належать такі: релігія, соціально-релігійні відносини, релігійна організація, релігійний соціальний інститут, релігійність, релігійна свідомість, релігійна віра,, соціальні функції релігії, сакралізація, секуляризація, атеїзм, нетрадиційні релігії.



2. Соціологія релігії


2.1 Розвиток соціології релігії


Своїм виникненням соціологія релігії багато в чому зобов’язана тим процесам у європейському суспільстві, початок яких поклала епоха Просвітництва й антифеодальних буржуазних революцій. Це був час найглибшої кризи феодально-релігійної свідомості і піднесення буржуазно-демократичної ідеології, що вступили в люту боротьбу. Одним з найважливіших джерел соціології релігії була соціально-філософська критика феодальних суспільних відносин і церкви як соціального інституту, особливо з боку французьких енциклопедистів XVIII ст. Ця критика сприяла пробудженню інтересу до питань соціальної обумовленості релігії та її ролі у житті суспільства.

Одним з перших мислителів нового часу, який обґрунтував можливість розгляду релігії з позиції наукового мислення, був І. Кант (1724 – 1804). Заслуга І.Канта полягає в тому, що він відокремив питання існування Бога, душі, волі – питання теоретичного розуму – від питання практичного розуму: що ми повинні робити? Він спробував показати, що практичний розум, який розкриває, у чому полягає наш обов’язок, ширше розуму теоретичного і не залежить від нього.

Перші кроки в пошуках наукового пояснення феномену релігії зробив фундатор соціології О.Конт (1798 – 1857). Відповідно до його вчення людський дух у своєму розвитку проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну. Позитивізм виступає з вимогою «чистого досвіду», тобто дослідження явищ без філософії і будь-якого оцінного знання.

Ідея органічної єдності соціальної системи та її еволюційного прогресу була центральною в соціології Г.Спенсера (1820 – 1903).

На становлення соціології релігії істотно вплинула матеріалістична тенденція у філософії релігії, яскравим представником якої був німецький філософ Л.Фейєрбах (1804 – 1872). У своїх фундаментальних працях «Сутність християнства», «Походження релігії», він намагався показати, що людина – це початок, середина і кінець усякої релігії. Сутність релігії є людське серце, від розуму воно відрізняється тим, що прагне вірити і любити. Бог – це досконала і могутня людина. Релігія – сон людського духу.

Ідеї Л.Фейєрбаха знайшли продовження та розвиток у діалектичному матеріалізмі К.Маркса (1818 – 1883) і Ф.Енгельса (1820 – 1895). Розглядаючи сутність релігійної свідомості, вони вважали, що ця свідомість є ілюзорним подвоєнням світу, тобто визнанням поряд з реальним, природним і соціальним буттям іншого, потойбічного світу. У якому, згідно з усіма світовими релігіями, знаходять чи знайдуть своє ідеальне вирішення всі протиріччя земного буття, що непокоять людський дух.

К.Маркс і Ф.Енгельс сформулювали основні принципи соціально-філософського аналізу релігії. Одна з відмітних рис їхньої концепції релігії полягає в тому, що релігія як соціальне явище має історичну природу.

Багато в чому бу не згоден з К.Марксом німецький учений М.Вебер (1864 – 1920). Хоча він і визнавав, що релігія може діяти як консервативна сила і часто є перепоною на шляху соціального розвитку, водночас учений вважав, що вона здатна діяти як один із факторів соціальної динаміки. М.Вебер виходив з того, що найважливіші фактори соціальної зміни кореняться в культурних системах, до яких належить релігія.

У сучасній західній соціології виокремлені два основних напрями дослідження проблем релігії: функціональна теорія релігії і теорія конфліктів.

Функціоналісти прагнуть з’ясувати, яким соціальним цілям служить релігія; прихильники теорії конфлікту аналізують, яким способом релігія усталює класову систему, руйнує її чи одночасно сприяє тому та іншому.

Позицій функціоналізму в дослідженні релігії дотримувався також З.Фрейд (1856 – 1936). Релігія, на його думку. захищає людей від страху безпорадності, випробуваного в дитинстві. Як дитина знаходить захист від цього страху в батьків, так і дорослі прагнуть знайти його в люблячого всемогутнього Бога. За Фрейдом, релігійні поняття, що мають свої корені у психології людини, не можна вважати вірними у прямому розумінні. Він вважав, що релігійні поняття – це соціальні ілюзії. Ці ілюзії були б відкинуті, якби люди усвідомили, що вони засновані на психологічних потребах, які суперечать матеріальній природі.


Случайные файлы

Файл
41456.rtf
107351.rtf
26347.rtf
13983-1.rtf
57275.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.