Соціологія інноваційних процесів (142541)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ


МАГІСТРАТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ






КОНТРОЛЬНА РОБОТА


Дисципліна: „Соціологія управління ”.


Варіант – 12.


Слухач гр. ДС-251з Калітвенцева Н.Ю.


Викладач Нагорний Б.Г.











Луганськ 2006 р.


Зміст:


Вступ

1.Соціологія інноваційних процесів.

2.Причини виникнення психологічних барьерів при провадженні інновацій.


Вступ


Надзвичайно актуального, навіть життєзначущого, характеру набуло питання переходу українського суспільства від соціально-економічної моделі індустріального типу до інноваційно - знаннєвої. Передові країни порівняно недавно відкрили генерацію інноваційних технологій, які дійсно змінили обличчя світу і для яких протягом останніх двадцяти-тридцяти років було штучно створено економічне, фінансове, технологічне та соціальне підґрунтя.

Акцентування взаємозалежності різних видів капіталу в суспільних моделях розвитку країн-лідерів сприяло підвищенню ролі науково-інноваційних центрів національних та транснаціональних корпорацій, державних агенцій тощо. Визначення економічного лідерства держав збагатилося показником права власності, впровадження й продукування інновацій. Обсяг та прибутковість нової продукції як критерії життєспроможності організації на ринку вже не задовольняють менеджмент: вирішальним фактором стає рівень організаційного (суспільного) потенціалу продукувати нові технології як для сьогодення, так для майбутнього. Наукові та науково-дослідні установи фірм та корпорацій напрацьовують інноваційні надбання так, щоб ефект від їхнього впровадження мав довгострокове життя через поступову реалізацію всіх можливостей інноваційного продукту або послуги на світовому й національному ринках.

Поглиблення міжнародного співробітництва України в інноваційній сфері було визначено як пріоритетне завдання національного бізнесу. "Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки" - це програмний документ, яким було окреслено суспільні завдання, спрямовані на "реалізацію державної політики, яка мала на меті впровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави".


1.Соціологія інноваційних процесів


Якщо розглянути модель інноваційно-знаннєвого суспільства як сценарій можливого майбутнього українського суспільства, то її життєздатність буде залежати від визначення культурного прошарку і характеристик населення; демографічних характеристик поселенського складу території; адекватної парадигми імплементації (секулярного - релігійного, позитивістсько – пост позитивістського або іншого типу тощо); параметрів впливу на людський капітал вибраного сценарію; прогнозу стану і характеру соціальних запитів.

Країни Східної Європи, які нещодавно стали членами Євросоюзу, мали вищий рівень сформованості передумов демократичності, правової держави, економічного базису тощо порівняно з Україною. Але найближче майбутнє цих країн після ретельного аналізу економістів не виглядає надто оптимістичним. Достатньо звернутися до даних таблиць 1.1 та 1.2, або побачити, скільки років потрібно їм для досягнення рівня добробуту на рівні середніх показників країн Європейського Союзу.

Не дивно, що колізії переходу українського суспільства до моделі ринкової економіки з інноваційним характером з самого початку викликали нестабільність і агресивність соціального середовища.

В суспільстві на місце ідеологізованих за радянських часів способів поведінки прийшли індивідуалізм західного характеру, культ споживання, прагматизм, гола раціональність, моральна пластичність. Надбана культура руйнувалася на очах тих, хто її створював. На жаль, потерпаючи від невизначеності суспільних ідеалів, культурний розвиток супроводжувався, переважно, руйнуванням старих норм, традицій, звичаїв, а не їх залученням до нових соціокультурних умов.

Проте інноваційність, яка була конче необхідна суспільству, як свіжа кров після періоду застою, перетворилася на запозичення тих моделей поведінки, які були "інноваційними" лише за джерелом запозичення (західного або американського зразка) - суттєвого позитивного наповнення культурна сфера не одержала.

Як приклад, одним із рудиментів культури життєдіяльності в соціумі є так званий патерналізм, коли у людей зберігаються настрої на повне вирішення всіх особистих та суспільних негараздів лише за рахунок державного втручання. Однак, захист державою своїх громадян є головною функцією і змістом існування цього суспільного утворення. Інша річ - міра соціальної регламентації та роль держави в контролюванні процесів суспільного життя, перетворення держави на тотального наглядача.

Процес розбудови інноваційно - знаннєвого суспільства - це, в першу чергу, зміна мислення і ставлення до свого громадського призначення. Розвиток індивідуальної та суспільної творчості, готовності до сприймання і впровадження нового, почуття відповідальності за результати своєї праці і внеску в суспільне життя - саме те, що рухає інновації до їх активного прийняття суспільством не як загрози стабільному існуванню, а як життєствердної сили, яка підвищує добробут громадян.

Нині, як правило, інновацію пов'язують із нововведеннями будь-якого характеру, і не тільки з підприємницькою діяльністю. Один полюс виміру інновації - це результат творчого процесу у вигляді кінцевої продукції, технології, методу і т. п.; в іншому вимірі інновація розглядається як процес впровадження нових виробів, елементів системи, підходів та принципів, що замінює ті, що використовувалися раніше.

Найбільш загальне розуміння цього поняття можна запозичити з економічної літератури, в якій воно розкривається через науково-технічний потенціал, котрий трансформується в реальні, нові за якостями або сутністю використання продукти та технології в будь-якій сфері життєдіяльності людини. Специфічна риса інновації - це зміни існуючих відносин між матеріальними або живими об'єктами з метою підвищення їх ефективності. Інновація - це невпинне вироблення знань та їхнє застосування, що приводить до стрибкоподібного зростання результатів у певній сфері діяльності.

Знання є соціальним інститутом, видом соціальної активності, як і продуктом соціальної активності. Всі відомі суспільства асимілювали різні моделі ієрархічного знання. Країни в перехідному стані, вважається, ще оперують одним із трьох видів знання, які визначають специфічні риси суспільного розвитку. Перший вид функціонування знання в суспільній організації - це суспільства ініціації, де владою знання наділяються втаємничені; другий - суспільства навчання, які розвивають науку та технології; третій - суспільства індустріального типу, в яких підприємства застосовують технології заради підвищення рівня матеріальних та культурних умов існування людства.

Суспільство знань та інновацій - нова форма існування і функціонування знання. Визначеність та лінійність соціального порядку перестала бути ознакою суспільного розвитку, і знання набули характеру соціально-дисперсійного. Когнітивне, або контекстне, суспільство може стати прямим наслідувачем попередніх, в якому залишаються окремі притаманні їм риси традиційності, ієрархічності, екстенсивності, але за призначенням, продукуванням та поширенням знання серед членів суспільства ґрунтується на відносно сталих демократичних принципах і ефективності.

Для створення ґрунтовних теоретичних підвалин, запобігання термінологічної неузгодженості будь-яка концепція суспільного розвитку потребує механізму координування науково-практичних зусиль різних кіл науковців, менеджерів, інженерів, соціальних технологів, бізнесменів, урядовців тощо. Кожне професійне коло збагачує загальну парадигму й утворює теоретично-практичний комплекс міждисциплінарного характеру.

Напрацьований фахівцями, Закон України про інноваційну діяльність визначає наступні ключові поняття нової інноваційної моделі: інновації- новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери; інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг; інноваційний потенціал - сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та культурно-освітніх можливостей країни (галузі, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки; інноваційна культура - складова інноваційного потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної і соціально-психологічної підготовки особистості та суспільства в цілому до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах; моніторинг інноваційної діяльності - систематичний збір, обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.


Случайные файлы

Файл
32711.rtf
176000.rtf
158473.rtf
1.doc
Essay on altruism.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.