Громадське суспільство й соціально-трудові відносини (141278)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ

1.Загальна характеристика соціально-трудових відносин

2. Роль соціально-трудових відносин у розвитку громадянського суспільства

Висновки

Список використаної літератури

Тести

Задача


ВСТУП


Актуальність теми. Складність і неоднозначність економічних, соціальних і політичних перетворень, що відбуваються в Україні, нерідко призводить до критичного рівня стабільності у суспільстві. Тому особливо важливим на даному розвитку країни є пошук ефективних засобів упередження та демократичних способів регулювання суспільних конфліктів, що, як показує світовий досвід, неможливе без становлення розвинутого громадянського суспільства, формування демократичної правової держави, наявності паритетних форм їхньої взаємодії.

Розвиток громадянського суспільства нерозривно повязаний із функціонуванням сомоорганізованих груп інтересів, які постають як його інститути. Такими інститутами є профспілки й обєднання підприємців, що діють у конфліктогенному секторі суспільного життя сфері соціально-трудових відносин. Спираючись на демократичні методи регулювання одного з найконфліктніших суспільних процесів розподіл результатів праці, ці найчисленніші організації груп інтересів здійснюють позитивний вплив на становлення громадянського суспільства й демократизацію держави, допомагають налагодженню ефективного соціального діалогу між ними. Cвітовий досвід свідчить, що провідну роль у цьому процесі відіграє соціальне партнерство як мирний спосіб регулювання відносин між класом найманих працівників і власниками засобів виробництва.

Для України, що стала на шлях побудови демократичного режиму на засадах політичного плюралізму та ринкової економіки важливо культивувати цивілізовані форми відносин між державою та громадянським суспільством, насамперед такими його впливовими групами інтересів як підприємці-власники та наймані працівники, оптимізувати способи їхньої взаємодії між собою та з органами державної влади. Це визначає актуальність для вітчизняної політичної науки проведення комплексного політологічного дослідження світової практики інституціоналізації соціального партнерства та її порівняння з українськими реаліями в контексті становлення громадянського суспільства й еволюції форм його взаємодії з державою.

Метою даного дослідження є вивчення особливостей взаємовпливу громадського суспільства й соціально-трудових відносин.


1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН


Соціально-трудові відносини визначають становище людини у світі праці, її спосіб життя, оточення, клімат у трудовому колективі, ефективність трудової соціалізації людини. При цьому вони залежать не тільки від трудової поведінки самої людини, але й від безлічі факторів.

Існують основні категорії та поняття, що відбивають процес становлення і розвитку соціально-трудових відносин, їхні основні характеристики і якості. Для того, щоб оцінити реальне розміщення сил у соціально-трудових відносинах, треба чітко визначити мотиви і логіку власне трудової поведінки; зрозуміти сутність і перспективи розвитку нових соціально-трудових відносин, що відповідають новим соціально-економічним умовам України.

Структурними складовими соціально-трудових відносин є суб'єкти і рівні соціально-трудових відносин; предмети соціально-трудових відносин і їхня структура; принципи і типи соціально-трудових відносин: принципи солідарності й субсидіарності; відносини, побудовані за принципом «панування-підпорядкування»; рівноправне партнерство, конфлікт, конфліктне співробітництво, конфліктне суперництво, дискримінація.

Термін «соціально-трудові відносини» ввійшов у науковий обіг і став широко використовуватися недавно.

Його включення в систему понять і категорій економіки праці пов'язане, по-перше, з розвитком наукових і прикладних уявлень про роль людей у розвитку економіки. Етапи в цьому розвитку характеризуються початковим уявленням про людей як спеціальний ресурс («трудові ресурси») і про людину як про суб'єкт суспільного розвитку (що знайшло відображення в понятті «людський фактор»). Наступний ступінь розвитку уявлень про людину, про суб'єкта економічної діяльності, мабуть, припускає використання, головного поняття «індивідуум, особистість». У цьому випадку людина розглядається як багатогранний, багаторолевий суб'єкт соціально-трудових відносин, створення необхідних умов для розвитку якого є завданням найвищої складності.

По-друге, активне включення в обіг категорії «соціально-трудові відносини» обумовлене й тим, що вирішення найважливіших завдань: стабілізації соціально-економічної і політичної ситуації в країні, становлення і розвитку виробництва нового технологічного рівня, значного зниження інфляції і підвищення життєвого рівня населення можливе насамперед на основі співробітництва всіх сил суспільства у проведенні злагодженої політики в сфері соціально-трудових відносин і формуванні ефективної системи захисту інтересів усіх учасників соціально-трудових відносин.

По-третє, становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки в нашій країні, забезпечення її нормального функціонування можливе за умови її повноцінної інтеграції у світове господарство, що передбачає оформленість соціально-трудових відносин у країні, розробку механізму їхнього ефективного регулювання та перетворення національної системи соціально-трудових відносин у систему соціально-трудових відносин, визнану світовим співтовариством.

Вихідною науковою базою практичної діяльності в цій сфері є теорія людських відносин, що одержала розвиток у навчанні про потреби людини (Мєйо, Маслоу, Девіс та ін.), її мотивів до праці, теорії трудової поведінки (Ф. Тейлор, Ф.Герцберг та ін.), теорії життєвого циклу (Ф.Модільяні, Р.Брамберг та ін.), у соціології малих груп, теорії комунікації, теорії систем участі працівників у прибутку і т.д.

Визначимо основні категорії і поняття, що дозволяють охарактеризувати соціально-трудові відносини. Соціально-трудові відносини — це об'єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці, націлених на регулювання якості трудового життя.

У той же час соціально-трудові відносини, безумовно, суб'єктивовані, тому що вони відбивають суб'єктивно визначені наміри і дії учасників цих відносин, обумовлені усвідомленою ними взаємною залежністю.

Соціально-трудові відносини як система мають дві форми існування. Перша — фактичні соціально-трудові відносини, що функціонують на об'єктивному і суб'єктивному рівнях.

Друга — соціально-трудові правовідносини, що відбивають проекцію фактичних соціально-трудових відносин на інституціональний, законо-давчий, нормотворчий рівень.

У системі соціально-трудових відносин виділяються наступні структурні складові:

  • суб’єкти й рівні соціально-трудових відносин;

  • предмети соціально-трудових відносин і їхня структура;

  • принципи і типи соціально-трудових відносин.

Суб'єктами соціально-трудових відносин можуть бути індивідуум, група індивідуумів, об'єднаних якоюсь системоутворюючою ознакою. У зв'язку з цим соціально-трудові відносини можуть бути індивідуальними, коли з окремим роботодавцем взаємодіє окремий працівник, а також груповими або колективними, коли працівники (роботодавці) взаємодіють між собою. Тобто соціально-трудові відносини можуть підрозділятися на дво-, три- і багатобічні. Як суб'єкт соціально-трудових відносин може виступати організація (підприємство) або їхня група, а також територіальне утворення. Як суб'єкта соціально-трудових відносин світове співтовариство у певних умовах розглядає й окрему державу.

Розглянемо основні характеристики суб'єктів соціально-трудових відносин, характерних для ринкової економіки.

Найманий працівник — це громадянин, який уклав трудовий договір з роботодавцем, керівником підприємства або окремою особою. Цей договір наймання може бути письмовим або усним, але в будь-якому разі він визначає соціально-трудові відносини між його учасниками. Разом з тим найманий працівник, безумовно, є максимально узагальненим поняттям. У ролі найманого працівника як суб'єкта соціально-трудових відносин можуть виступати індивідуум, групи працівників, що розрізняються за власним положенням у соціально-професійній структурі, за спрямованістю інтересів, мотивацією праці та багатьма іншими ознаками.

Основою групових і індивідуальних розходжень виступають вік, стать, стан здоров'я, ступінь освіченості, професійна, посадова, галузева приналежність, які визначають істотні сторони в трудовій поведінці найманого працівника. Особливо вагомим для України фактором формування моделі трудової поведінки найманих працівників є їхнє територіальне розміщення.

Глибокі розходження у трудовій поведінці найманих працівників формують і розходження в рівні загальної і професійної освіченості.

Але в будь-якому випадку найманий працівник повинен мати певні якості, оцінка стану яких може дати реальне уявлення про сутність і зрілість соціально-трудових відносин. Найманий працівник повинен насамперед мати готовність і здатність до особистої участі в соціально-трудових відносинах, мати певну установку на кращі способи участі в цих відносинах.

Розвинені трудові відносини припускають існування інститутів, що виступають від імені найманих працівників і захищають їхні інтереси. Традиційно такими є професійні спілки — масові організації, об'єднують найманих працівників, пов'язаних спільністю соціально-економічних інтересів. Це не виключає можливості існування інших організаційних форм об'єднань найманих працівників.


Случайные файлы

Файл
79404.rtf
89816.rtf
15657-1.rtf
102168.rtf
1.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.