Стародавні релігії (139046)

Посмотреть архив целиком















СТАРОДАВНІ РЕЛІГІЇ



ЗМІСТ


Розділ І. Релігія Стародавнього Єгипту

1.1 Космологія

1.2 Покарання людей за гріхи

1.3 Культ померлих

1.4 Посвячення

Розділ ІІ. Релігія Стародавньої Греції

2.1 Грецька міфологія походження світу і богів

2.2 Грецький культ

Розділ ІІІ. Релігія стародавніх слов’ян

Висновки

Список літератури



РОЗДІЛ І. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ


Релігія Стародавнього Єгипту виникла наприкінці ІV тис. до н.е. в період Давнього Царства та існувала до 332р. до н.е., коли Єгипет був завойований Олександром Македонським.

За весь час існування релігії Стародавнього Єгипту їй було властиве збереження найдавніших вірувань: фетишизму, наприклад, покоління каменю бен-бен; обожнювання рослин, наприклад, священної сісімори – богині Хатор; і особливо зооморфізму – культу тварин.

Якщо в інших релігіях тотемізм вимирає за стадією їх розвитку, то у Стародавнього Єгипті він переростає в культ тварин, аж до шанування усіх тварин, вбивство котрих каралося смертю. Священних тварин після смерті бальзамували і ховали на особливих цвинтарях.

Серед тварин, які шанувалися особливо, були бик (Апіс у Мемфісі, Мневісу у Геліополі), корова, крокодил, сокіл – символ неба, ібіс – втілення мудрості і знань, кішка, баран, лев (тут варто зазначити суперечливе ставлення до левів і деяких інших тварин, що шанувалися в Єгипті. З одного боку, лев – втілення царя, з іншого – царське полювання на лева), сфінкс – тіло лева з головою сокола чи барана (сфінкс у Санки-Петербурзі – уособлення Аменхотепа ІІІ), змія (особливо кобра) – захист від ворогів – на головному уборі фараонів.

Зооморфізм проявлявся у тому, що кожне єгипетське божество шанувалося у вигляді якоїсь тварини: бог Анубіс – у вигляді вовка, богиня Баст – у вигляді кішки, бог мудрості Тот – у вигляді ібіса чи павіана, бог Гора – у вигляді сокола, бог Себек – у вигляді крокодила, боги Амон, Хнум – у вигляді барана, боги Теф нут, Сехмет, Хатор – у вигляді лева, богиня Ісіда – у вигляді корови і т.д.

Пізніше відбувається антропоморфізму: вони зображувалися як істоти, що мають людське тіло з головою тварин чи птаха.

Перехід від мисливського господарства до землеробства і скотарства призвів до змін в релігійних віруваннях. На перший план стали висуватись боги, які уособлювали природні стихії: небо (богиня Нут), землю (бог Геб), сонце (бог Ра), місяць (бог Тот) та ін. В образі бога Хапі єгипетські землероби шанували річку Ніл.

Спочатку в кожному номі (незалежній області Єгипту) шанували свого головного Бога: в Геліополі – Ра-Атума, Фівах – Амона і т.д. Через об’єднання номів відбувалося об’єднання богів, їх співіснування, наприклад, Ра і Пта, чи злиття богів у „двійцю”. Ісіда з немовлям на руках – прообраз християнської богоматері з Ісусом на руках. При цьому за трьома богами вбачали одне божество. Наприклад, Амон, Ра, Пта: „Троє суть усі боги – Амон, Ра, Пта Немає їм рівних. Невидимий Амон є Ра обличчям і Пта тілом”. Бог сонця говорить про себе: „Я Хепр вранці, Ра в полудень і Атум увечері”.

Навколо тріади формувалася ієрархія богів. Об’єднання номів у дві держави (Верхній і Нижній Єгипет), а потім в єдину деспотію (приблизно 3 тис. до н.е.) призводить до утворення загальнодержавних культів, уніфікації релігії. Головне місце в уніфікованій релігії займали боги міста-гегемона.

Ієрархія богів на чолі з царем богів відображала існуючі деспотії і порядки в них. Так, верховний бог Ра-Атум, а пізніше Амон-Ра має свій двір, свого візиря (бога мудрості Тота). Фараон в Єгипті шанувався як втілення Бога, живий Бог.

Особливе місце в релігії Єгипту займали проблеми:

космології (творення світу);

покарання людини за гріхи;

культ мертвих.

Розглянемо кожну з цих проблем.



1.1 Космологія


Створення світу, на думку давніх єгиптян, відбувалося таким чином. Спочатку існував лише хаос, первозданна пучина вод – Нун. Із хаосу вийшли боги, які створили землю, небо, людей, тварини і рослини.

Першим богом було сонце, що виступило у ролі деміурга (творця). В одному з міфів говориться, що з вод вийшов пагорб, на якому розпустилася квітка лотосу, а звідти з’явилося дитя – сонце Ра, „що освітило землю, яка перебувала в темряві”. З вуст Ра вийшли перші боги, а з його сліз – перші люди.

В інших міфах поява сонця пов’язується з яйцем, що було знесене на пагорбі, який піднявся із хаосу, птахом „Великий Гоготун”. Існує міф, що сонце було народжене у вигляді бичка величезною коровою – небом. Про Ра – золотого бичка, народженого небом, говориться у „Текстах пірамід”.

Поряд з цим існує уява про богиню неба – жінку, яка зранку народжує сонце, ввечері ковтає – в результаті виникає ніч – і наступного ранку знову народжує його.

В геліопольському міфі бог Атум, ототожнений із сонцем Ра, що з’явився з хаосу – Нуна („створивши сам себе”), сам себе запліднив, проквтнувши власне сім'я і народив, виплюнувши з рота перших богів Шу і Теф нут (бога повітря і богиню вологи). Ті, в свою чергу, народили Геба і Нут, а ті – Ісіду і Нефтіда, Осіріса і Сета, створивши геліопольську „дев’ятку” – Енеїду. Боги Енеїди вважалися першими царями Єгипту.

В Мемфісі існувало уявлення, що бог Птах-гончар виліпив землю і людей. Згідно з мемфіським міфом про створення світу (Давнє Царство), деміург Птах завчасно задумав творіння у своєму серці (серце – „сідали ще думки”) і назвав його ім’я своїм язиком, тобто Птах творив „язиком і серцем”, думкою і словом. Таким же чином він створив увесь світ.

В період Нового Царства (до кінця XIV-XVI ст.. до н.е.) як деміург стверджується ототожнюваний із Ра ліванський бог Атон, цар всіх богів. З Амоном ототожнюється фараон.


1.2 Покарання людей за гріхи


Згідно з уявленням давніх єгиптян, бог Ра розгнівався на людей, що перестали підкорятися богам, і послав свою доньку Хатор в образі левиці покарати їхні гріхи. Вона знищує людей і стає настільки жорстокою, що живими залишається зовсім мало людей. Тоді боги вирішують врятувати решту людства. Вони напоїли Хатор червоним пивом, яке вона прийняла за людську кров, після того Хатор заснула і забула про свою помсту людству.


1.3 Культ померлих


Єгиптяни вважали, що сутність людини являє собою єдність тіла, душі (ка, ба), імені і тіні. Це уявлення формувало певний світогляд і світосприйняття давніх єгиптян.

Так, пам’ятники давньоєгипетської архітектури правили перш за все за усипальниці. Бо перебування людини на землі швидкоплинне і тимчасове, а справжнє, вічне життя наступає лише після фізичної смерті. Досягнути вічного блаженства міг лише той, у кого тіло, що є пристановищем душі, було збережене в цілості (при цьому вважалося, що у кожної людини декілька душ: ба, яка зображувалася у вигляді птаха з людською головою, і ка – двійника людини). Звідси звичай муміфікації трупів.

Для збереження муміфікованого тіла будувалася гробниця, яка забезпечувалася предметами, що вживав до смерті покійний. В гробницю клали маленькі статуетки слуг. Єгиптяни вірили, що силою магічних заклинань покійний оживить ці статуетки і вони будуть працювати на нього в потойбічному світі.

Після смерті душа покійного вирушала подорожувати у потойбічному світі, де її підстерігали чудовиська, врятуватись від яких можна лише за допомогою заклинань і молитв, що знаходяться у „Книзі мертвих” – невід’ємної частини поховального інвентаря. 125 глава „Книги мертвих” присвячена потойбічному суду над людською душею. Перед верховним суддею потойбічному світу – Осірісом відбувається психостасія – зважування серця покійного на терезах, врівноважених символом істини. Серце, обтяжене гріхами, порушувало рівновагу, і тоді покійний пожирався страшним чудовиськом Амамат (Амт) – пожиральницею, що являла собою лева з головою крокодила. Праведники, серця яких не порушували рівноваги, вирушали в рай – „поля Іалу (Іару)”.

Релігійні уявлення про бога рослинності – Осіріса, що вмирає і відроджується знову, втілилися у міф. Згідно з цим міфом, Осіріса убив його молодший брат Сет, що прагнув влади. Сестра і дружина Осіріса, Ісіда, шукає його по всьому світу, знаходить і оплакує його тіло і зачинає від мертвого чоловіка сина Гора. Змужнівши, Гор вступає в боротьбу з Сетом. На суді богів він за допомогою Ісіди домагається визнання себе справжнім сином Осіріса і повноправним його спадкоємцем. Перемігши Сета, Гор воскрешає батька. Але Осі ріс, не бажаючи залишатися на землі, стає царем загробного світу і верховним суддею померлих. Трон Осіріса переходить до Гора.

У Давньому Царстві живі фараони розглядалися як „служителі Гора”, а померлі – Осіріса. Вважалося, що Фараон, завдяки магічному погребальному обряду, також оживляє після смерті, як ожив Осіріс. Починаючи з епохи Середнього Царства, цю властивість переймають й інші померлі.

Надзвичайно широке розповсюдження культу Осіріса відбилось на уявленнях про Ісіду. Вона вважалася люблячою сестрою і самовідданою дружиною Осіріса, турботливою матір’ю немовляти Гора і водночас великою чаклункою. Ісіда у греко-римську епоху перетворилася на все єгипетську богиню-матір, а її культ розповсюдився далеко за межі Єгипту.


1.4 Посвячення


Міф про померлого і воскреслого бога Осіріса став основою акту посвячення, який відіграв велику роль в давньоєгипетській релігії. Більше того, без цього містичного акту вважалося неможливим істинне розуміння божественних таємниць. Ритуал посвячення у божественні таїнства греки пізніше назвали містеріями. Але батьківщиною давніх містерій був Єгипет.


Случайные файлы

Файл
DISTROF.DOC
11389-1.rtf
159265.rtf
monografiya.doc
4695-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.