Релігієзнавство (138961)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

  1. Релігійний комплекс і його структура

  2. Історична обумовленість розподілу церкви і розколу у християнстві

Висновок

Література



Вступ


Проблема виникнення релігії дуже важлива для повного розу­міння її суті і значення. Якщо ми хочемо досконало знати якесь явище чи річ, ми неодмінно поставимо питання: звідки, чому, як і коли вони виникли і, лише одержавши відповідь на запи­тання, ми здобудемо знання про це явище. Це стосується і релігії.

Але з точки зору переважної більшості віруючих і значної час­тини духовенства, яке не вдається у богословські тонкощі, пи­тання про виникнення релігії не має сенсу: релігію Бог дарував людству, причому саме ту, яку сповідують ці віруючі, релігія вічна і незмінна, саме їх релігія істинна і не потребує пояснення її походження. Та вже існує загальновизнана історія релігій, яка фіксує початок кожної із них. Ми знаємо майже в дрібних дета­лях процес формування ісламу, який відбувався на початку XI І століття, коли вже історію записували. Докладно відомо і започаткування християнства, що завершує своє друге тисячоліття. Значно менше ми знаємо про виникнення буддизму, адже йому більш ніж дві з половиною тисячі років.

З далеких століть доходить до нас звістки про стародавні релігії, про їх початок і кінець. Про релігійні уявлення людей на зорі, їх існування свідчать численні факти науки. Всі народи мали свою релігію. Релігії виникали, розвивалися, зникали, змінювалися іншими. Безперечно, релігія має історичний характер, вона має свою, дуже цікаву і повчальну історію.



Структура релігії


Релігія є складним соціально-історичним явищем, усі елементи її структури — релігійні погляди, уявлення, по­чуття, інтуїція, обряди, свята, ритуальні церемонії, мораль­ні та канонічні приписи, культові споруди, релігійні орга­нізації, навчальні заклади, служителі культу — перебува­ють у тісній єдності та взаємозалежності.

Проблема структури релігії має кілька аспектів. Пер­ший із них пов'язаний з релігійною свідомістю — особ­ливістю поглядів, уявлень, почуттів та переживань вірую­чих; другий — з культовою діяльністю; третій — з релі­гійними організаціями.

Релігійна свідомість, охоплюючи міфи, концепції, ідеї, теорії, уявлення про надприродне, догмати, зміст священ­них книг, легенд, молитов тощо, становить концеп­туальний аспект релігії.

Релігійна свідомість — ставлення віруючих до світу, виражене в сис­темі поглядів, почуттів, смисл яких становить віра у надприродне.

Суттєвими ознаками релігійної свідомості є образність, символічність, інтимність, утаємниченість, поєднання ілю­зорного та реалістичного.

Найважливішими аспектами релігійної свідомості є:

  • релігійні погляди, які виявляються через розуміння і тлумачення світу, існують у формі уявлень, понять, су­джень. Головною рисою їх є віра в надприродне;

  • релігійні почуття, що виражають емоційне став­лення до світу і його явищ, є індикатором щирості релі­гійних вірувань. Особливих релігійних почуттів не існує, це звичайні людські почуття, зосереджені у релігійній сфе­рі. Вони бувають позитивними (любов, благоговіння, ра­дість) і негативними (страх, розгубленість, розпач);

  • релігійний смисл, який, стосуючись сенсу буття, жит­тя і смерті, добра і зла тощо, охоплює взаємозв'язки люди­ни і світу.

Сутність релігії найхарактерніше виявляється у сфе­рі релігійної свідомості, якій властива наявність віри. Будь-яка віра має свій предмет. Людина не просто вірить, а вірить у щось. Це «щось» не може бути предметом віри незалежно від його усвідомлення. Не можна вірити в об'єкт як такий. Вірити можна тільки в певні уявлення про цей об'єкт (що він існує і наділений певними власти­востями).

Віра стан релігійної свідомості, що виявляється у бездоказово­му визнанні істинності релігійного вчення, існування надприродних сил, абсолюту.

Віруючі люди визнають віру дарованим Богом фено­меном, що має надприродну сутність.

Предметом віри є гіпотетичні уявлення, образи, по­няття, теорії, надприродне. Релігійна людина вірує у ви­нятковість надприродних істот або сил, не застосовуючи до них критеріїв вірогідності. Але не всі гіпотези є пред­метом віри.

Зміст віри обумовлює символічний аспект релігійної свідомості. Як складова акту вольового вибору, віра відоб­ражає стверджувальну силу духу, допомагає людині в мобі­лізації її духовних, моральних, фізичних сил. З вірою по­в'язаний і діалогічний аспект релігійної свідомості, оскіль­ки людина постійно перебуває в мисленому спілкуванні з об'єктом своєї віри.

Віра в надприродне є суттєвою ознакою будь-якої релі­гії. Для представників богословсько-теологічної думки мо­нотеїстичних релігій — це віра в єдиного Бога. А поши­рена у ранніх формах релігії віра у духів, богів, дияволів та інші потойбічні сили, на їх думку, є лише підготовчою стадією до істинної віри в Бога»

Віру в надприродне, в можливість установлення з ним певного зв'язку визнає й чимало світських релігієзнавців. Такий підхід до релігії зветься преформізмом.

Преформізм — учення, яке стверджує, що всі вищі форми, яких досягають явища у процесі свого розвитку, зароджуються і черпають енергію у нижчих формах.

Деякі вчені тлумачать релігійну віру переважно як інтелектуальний феномен, акцентуючи на змістовому характері релігійних уявлень. На їх погляд, релігія є пе­реважно міфологічною системою, а формування релігій­ної свідомості починається із зародження релігійних уяв­лень, які постають у чуттєво-зорових образах. їх джере­лом є природа, суспільство, людина. На основі цих образів формуються розумові конструкції: поняття, судження, висновки.

Розходження у поглядах релігієзнавців починаються з тлумачення джерела цих почуттів (любов, страх). Бого­словсько-теологічна думка в релігієзнавстві пов'язує ці почуття з надприродним джерелом, «із зустріччю вірую­чого з божеством, священним». Представники психології релігії вважають, що питання про природне та надпри­родне джерело релігійних переживань не підлягає науко­вим методам пізнання. Прихильники атеїстичної течії стверджують, що людські почуття можуть стати релігій­ними, якщо вони спрямовані на фантастичні істоти, зв'яз­ки та відношення.

Проблема пріоритету раціональних та емоційних ас­пектів релігійної свідомості набуває актуальності при роз­гляді взаємодії різноманітних її рівнів. На концептуальному рівні релігійна свідомість існує у формі віровчення, зміст якого розкривається та обґрунтовується у спеціаль­ній галузі релігійних знань — богослов'ї (теології).

Богослов'я (теологія) — система обґрунтування і захисту релігій­них учень про Бога, сукупність доказів істинності догматики конкретної релігії, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства та віруючих.

До його складу належать теоретичні та практичні дис­ципліни — апологетика, догматика, пастирське богосло­в'я та ін.

Апологетика — розділ бого­слов'я, що виправдовує та захищає певну релігійну систему, її догмати за допомогою апелювання до розуму.

На перших порах існування релігійної системи аполо­гетика покликана захищати її у переважно несприятли­вому середовищі. Пізніше, коли релігійна система здобу­ває визнання, вона зосереджується, в основному, на протидії єресі, іншим релігіям, будь-якій критиці.

Догматика віровчення релі­гійної конфесії, що визнаються як установлені Богом, вічні, незмін­ні істини.

Релігійні догмати визнаються як абсолютні, недосяж­ні для критики істини. Будь-які спроби взяти їх під сум­нів засуджуються як єресь, піддаються анафемі від імені Бога.

Пастирське богослов'я — розділ православного і католицького бо­гослов'я, що обґрунтовує боговстановленість пастирського бого­служіння, його необхідність у справі спасіння.

Воно формує основні вимоги до священиків у церкві та поза нею, правила призначення їх на посади, посвячення їх у сан (хіротонія) та ін.

Завданням теології є формування релігійних уявлень, інтерпретація основних положень віровчення згідно з ін­тересами церкви, боротьба з єрессю.

Представники богословсько-теологічної думки визна­чають безумовним пріоритет догматичного аспекту релі­гійної свідомості. А прихильники наукового релігієзнав­ства вважають його вторинним.

Наявність у людській свідомості релігійних ідей, уяв­лень та почуттів ще не є свідченням існування релігії. Адже надприродні істоти можуть фігурувати у творах мистецтва як художні образи, людина може знати релігійне вчення і не бути віруючою. Релігія сприймає надприродне як справ­ді існуюче, віруючий прагне встановити з ним зв'язок як з реальним об'єктом. Як і всі явища духовного життя, релі­гія є результатом психічної діяльності людини — розуму, почуття, волі. Складовими цієї діяльності є уявлення, світо­розуміння, світовідчуття, ставлення до світу.

Релігійний культ відрізняє релігію від інших форм суспільної свідомості. Зумовлений він релігійними уявленнями віруючих, догматами віри і спрямований на задоволення їхніх потреб. Специфіка його виявляється не в особливих предметах, об'єктах вірування, а в тому, що релігійні уявлення, образи, належачи до культової системи, набувають у ній символічного змісту.

Релігійний культ — реалізація віри у предметах, символах, діях індивідів, груп віруючих.

Предметом культової діяльності є різні об'єкти (мате­ріальні предмети, тварини, ліси, гори, Сонце, Місяць), сили (духи, боги, Всевишній Бог), усвідомлювані як релігійні об­рази. Суб'єктом культу можуть бути віруючий індивід, ре­лігійна спільнота. Участь у релігійному культі може бути спричинена як релігійними (вірою, почуттями, потребами, сподіваннями), так і нерелігійними (намаганням отримати естетичну насолоду) мотивами. Засобами культу є культові споруди (храми, молитовні будинки, капища), релігійне мис­тецтво (архітектура, живопис, музика), релігійні предмети (хрест, свічки, церковне обладнання). Результатом культо­вої діяльності є задоволення релігійних потреб.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.