Психологічні аспекти осягнення феномену релігійної віри (138889)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ

  1. Віра у контексті різноманітних підходів дослідження та її особливості у світлі психології релігії

  2. Форми вияву релігійної віри

  3. Зміст та вияви релігійного фанатизму

Висновок

Література




Вступ


Тема контрольної роботи "Психологічні аспекти осягнення феномену релігійної віри".

Однією з нагальних проблем сучасного суспільства є пошук духовних орієнтирів, що породжує гостру потребу у формуванні нової парадигми світосприйняття. Людина у процесі самопізнання та самотворення шукає все нових і нових можливостей реалізувати свої сутнісні сили, прагне виконати власне життєве призначення і тим самим досягти самоствердження та самовиповнення. У цьому задіяні всі сутнісні сили людини, і зокрема феномен релігійної віри, завдяки якій людина не лише переживає своє Я, а й прагне вийти за його межі.

Глибинні зміни в суспільстві спонукають людину переглянути власні уявлення про сенс життя, про своє місце в ньому, про значення епохальних зрушень для душевної рівноваги людини, взаємної довіри та терпимості. Ці проблеми поглиблює невпевненістю людини, що, безперечно, заохочує до пошуку тих екзистенціалів, які спроможні слугувати їй певним прихистком. Іноді саме релігійна віра стає тим чинником, який допомагає відновити рівновагу, прилучитися до сфери Абсолютного. Адже саме вона задовольняє певні світоглядні орієнтації, оскільки дає змогу мати об'єкт поклоніння, який надає сенс існуванню. Коли людина впевнена, що її життя має сенс, вона здатна долати неймовірні труднощі.

У сучасній релігієзнавчій літературі феномен релігійної віри залишається малодослідженою проблемою. Загалом релігійна віра розглядається, як правило, у трьох вимірах: богословському (Т. Дайчер, Б. Ничипоров, Ф. Хоп-ко та ін.), філософському (Б. Дейвіс, Ю. Шмелев та ін.), релігієзнавчому (О. Карагодіна, А. Козирева, О. Предко, В. Носович, Д. Угринович та ін.).




  1. Віра у контексті різноманітних підходів дослідження та її особливості у світлі психології релігії


Наявні різноманітні аспекти осягнення концепту віри. Так, наприклад, Мартін Бубер у своїй праці "Два образи віри" зазначає про два типи релігійної віри, що сутнісно різняться. Перший образ віри — це стан безпосереднього діалогу людини з Богом і повної до Нього довіри, другий — християнська віра, за якої відбувається своєрідний "стрибок віри", що змінює внутрішній світ людини.

Релігійна віра є саме життя духу, що спрямований до Вічного, Божественного. Ця теза є провідною в житті старців (старець у православ'ї керівник совісті). Старецтво як своєрідна інституція сповідників і порадників допомагало людям у стані душевної кризи. Люди свято вірили старцям, йшли до них пішки з найвіддаленіших місць у разі душевного відчаю. Про такого старця Зосиму можна прочитати в романі Ф. Достоєвського "Брати Карамазови". Маловірній дамі Хохлаковій, котра заплуталась у питаннях віри, старець пропонує досвід діяльної любові, наголошуючи: "Постарайтесь любити ваших близьких діяльно і безперервно. У міру того як будете досягати успіхів у любові, будете переконуватися... і в безсмерті душі вашої. Якщо ж дійдете до цілковитої самовідданості в любові до ближнього, тоді ж безперечно увіруєте і ніякий сумнів навіть не в змозі зайти в вашу душу. Це випробувано, це точно" [5, с. 66]. Отже, діяльна любов лише посилює віру, долаючи сумнів.

Величезне значення надається феномену релігійної віри в Біблії. Так, святий апостол Яков рішуче повстає проти тих, хто відокремлює віру від добрих справ, стверджуючи: "Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра? Коли ж брат чи сестра будуть нагі, і позбавлені денного покорму, а хто-небудь із вас до них скаже: "Ідіть з миром, грійтесь та їжте", та не дасть їм потрібного тілу, що ж то поможе? Так само й віра, коли діл не має мертва в собі" (Як. 2:14— 17). Також апостол Павло не визнавав віри без її плодів і наголошував: "І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, — то я ніщо!" (1 Кор. 13:2).

Люди вірять в ті ідеї, які огорнуто живим уявленням. Живість ідей посилює віру. Як вказував Павло Соколов (1850—1920р.р.), живість чуттєвого образу посилює живість самої ідеї і робить її більш доступною вірі. Відомо, що в осіб, які впадають в релігійний екстаз і уявляють собі хресні страждання Христа, на руках і ногах з'являються виразки, стигми саме в тих місцях, які відповідали ранам розіп'ятого Христа. "Віра ніде так не потребує конкретного і чуттєвого символу, як в сфері релігії" [12, с. 1307]. Жива ідея прагне виразити себе, перетворитись на уявлення. Скрізь, де думка про Бога охоплювала душу і наповнювала все єство людини, вона запалювала полум'яну віру, викликала трепет любові і сльози блаженства. Навіть отці церкви неодноразово вказували, що вірити в Бога значить осягати його, проникатися ним.

Смислове наповнення поняття "віра" доволі полісемантичне. Воно охоплює довіру, схвалення, переконання тощо, які містять могутній духовний потенціал. Наприклад, довіра є тим чинником, завдяки якому визнається релігійна істина навіть у тому разі, коли відсутні докази. Вона, виходячи за межі індивідуальних можливостей людини, здатна подолати сумніви. Отже, віра здійснює самотрансценденцію людини.

О. Введенський навіть стверджував про необхідність запровадження в психологію біогенетичного закону, якому б підпорядковувалось все психічне життя людини. Саме таким повинен бути принцип релігійної віри — кінцевих ідеалів думки і життя, ідеалів істини, добра і краси, що наявні лише частково в нашій дійсності, проте в досконалій повноті знаходяться в Богові [4, с. 5]. Віра як впевненість в буттєвості конечного та безконечного спонукає до активності, піднімаючи людське життя до моменту вічності. Релігійна віра ґрунтується на моральнісному законі, тому й життя людини втратило б смисл, якби вона жила всупереч йому.

Оскільки віра має полісмислове навантаження, то варто виокремити деякі її особливості. У психології релігії віра розглядається як стан психіки, як особливий душевний акт, який немовби розкриває все, що відбувається з людьми, які вірять. Як зазначав О. Введенський, з психологічної точки зору віра в Бога "є стан свідомості, який не вичерпується ні одним знанням про Бога, ні одним почуванням Його, але є їх (знання, почування, прагнення) поєднання в єдиному акті живої впевненості, що безумовно виключає сумнів" [3, с. 428]. Коли ж цей душевний стан огортається змістом, розглядаються онтологічні перспективи, гносеологічні характеристики і праксеологічні можливості віри. Цей аспект аналізу віри є цариною філософії релігії. І нарешті, оформлений зміст віри фіксується в догматах, визнанні істинності релігійних положень, які вивчають богослов'я та історія релігії.

Для представників богословсько-теологічної думки монотеїстичних релігій релігія це віра в єдиного Бога. Поширена в ранніх формах релігії віра в духів, богів та їхні потойбічні сили, на їх думку, це лише підготовча стадія до істинної віри в Бога.

Віра є основою християнського життя. Вчення Ісуса Христа, апостолів і всієї Церкви говорить про віру як про основну умову християнського життя, спасіння, оскільки з вірою приходять надія і любов, будь-яка добра слава. Класичне визначення віри можна знайти у Святому Письмі: "Віра... є здійснення очікуваного і впевненість в невидимому" (Євр. 11).

Основа віри, з точки зору теологів, це Божественне одкровення, яке дане в Біблії. У межах християнської теології віра розглядається не просто як характеристика внутрішнього, суб'єктивного світу людини чи позначення і належності до певної конфесії. Усі християнські церкви визнають віру обов'язковою умовою спасіння людини.

М. Лютер стверджував, що християнська віра є обов'язковою умовою справедливості, благочестя і спасіння людини; відсутність віри означає гріх. П. Тіліх визначив віру як вищий інтерес особистості, який знаходиться в центрі її духовного життя і охоплює всі структури, котрі складаються з несвідомих і свідомих елементів. В акті віри долаються протилежності між суб'єктом і об'єктом, між іманентним і трансцендентним. Віра, на думку П. Тіліха, реалізує безпосередній зв'язок між людиною і Богом, при цьому Бог розглядається не як трансцендентна істота, а як основа людського буття.

У віри є два тлумачення, значення. Перше це віра в кого-небудь чи що-небудь через визначення їх істинності та цінності, наприклад віра в Святу Трійцю, в Церкву. Друге значення віри це довіра. Віруючи в існування Бога, слід довіряти Божому слову, сподіватися на Його обіцянки. Обидва аспекти віри необхідні християнину, який повинен увірувати розумом, серцем і душею, а потім постійно жити цією вірою.

Отці церкви прагнули розкрити ті духовні чинники, які є смисложиттєвим центром людини. Такими доброчесностями стали віра, надія, любов. Немає любові без надії, надії без любові, немає їх двох без віри. Із сповідування віри народжується надія, що супроводжується любов'ю, яка перевершує їх. Г. Сковорода також виокремлював віру, надію, любов як духовні орієнтири, що забезпечують народження оновленої, одухотвореної людини. Віра уможливлює рух до Бога і зустріч з ним, стає способом подолання загрози відносності (Т. де Шарден). Надія як можливість неможливого та незбагненного стає формою переживання зв'язку теперішнього і майбутнього, а любов поєднує Бога та людину.


Случайные файлы

Файл
176502.rtf
10996.rtf
17387-1.rtf
100740.rtf
64720.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.