Зміни в церковному житті незалежної України (138634)

Посмотреть архив целиком

Зміни в церковному житті незалежної України


Характерними ознаками "релігійного ренесансу" 1990-х рр. стало виникнення значної кількості нових релігійних громад, реставрація та відновлення діяльності давніх храмів, побудова нових культових споруд, значне розширення можливостей духовної освіти. Якщо у середині 1980-х рр. в Україні існувало 5,5 тис. релігійних громад 18 різних конфесій та напрямків, то на початку 1995 в Україні діяло вже майже 16,5 тис. громад 67 конфесій, напрямків і тлумачень. Нині в Україні налічується понад 24 тис. релігійних об'єднань та громад понад 90 конфесій, течій і релігійних напрямків. За роки незалежності кількість релігійних центрів збільшилася з 104 до 232, монастирів — до 261, духовних навчальних закладів — до 122, недільних церковних шкіл — до 7 тис, церковних братств — до 504.

З усіх вірних, а вони становлять понад 1 /3 громадян України, 52% — православні. Українській православній церкві Московського патріархату належать понад 6 тис. громад, 64 монастирі, 10 навчальних закладів. Кількісно вона переважає на всій території України, крім Галичини.

Будучи формально автономною у своїх внутрішніх справах, УПЦ-МП загалом послідовно діє в руслі політики Московської патріархії, спрямованої на встановлення "духовної єдності слов'янських народів", зрозуміло, під зверхністю Росії. Богослужіння провадить церковнослов'янською мовою, а проповіді — переважно російською. У поглядах на києворуську спадщину обстоює традиційну для російської історіографії точку зору про "київський період" як частину тяглого процесу загальноросійської історії. Під контролем Московського патріархату перебуває більшість православних святинь України — Києво-Печерська та Почаївська лаври, Святогірський монастир тощо.

Українська православна церква Київського патріархату володіє 2 тис. громад, 15 монастирями та 11 навчальними закладами. Найсильніші позиції УПЦ-КП в Галичині, на Буковині, у Рівненський та Волинській областях, у Києві та на Київщині. Богослужіння у церквах УПЦ-КП провадиться українською чи, на бажання парафіян, церковнослов'янською мовою. До Церкви входять на правах автономних частина Елладської православної церкви, що не визнала свого часу переходу на новий стиль УАПЦ (соборноправників) у США, декілька десятків громад у Росії (правда, здебільшого без стаціонарних храмів) та в Чечні5. З першорядних святинь православ'я у розпорядженні Київського патріархату перебувають лише мощі великомучениці Варвари та митрополита Макарія.

В Українській автокефальній православній церкві понад 600 парафій. Протягом 1990-х рр. між православними конфесіями точилася відкрита боротьба за лідерство, сфери впливу та церковне майно.

Особливістю релігійного життя України стала територіальна нерівномірність поширення релігій. Найрозгалуженіша релігійна мережа — у семи західноукраїнських областях, де на середину 1990-х рр. зосереджувалося понад 50% усіх релігійних громад (при тому, що в регіоні проживає лише 20% населення України).

Майже третину релігійних організацій було зареєстровано в Галичині, де Церква традиційно залишалася невідривною складовою способу життя й системи соціальної комунікації. На Закарпатті густота релігійних організацій перевищувала дорадянські показники. Після усунення обмежень на створення релігійних громад у найменшій за чисельністю населення Чернівецькій області їх було створено у 2,5 раза більше, ніж у найбільшій Донецькій області. Суттєві відмінності між Заходом і Сходом виявилися не тільки в кількісних, айв якісних характеристиках. Якщо на Півдні та Сході України домінують общини УПЦ-МП, то в західних областях України беззастережне лідерство належить греко-католицькій Церкві, яка тісно зрослася з культурою, традиціями та звичаями місцевого населення. Це стало результатом тривалої роз'єднаності українських земель, їх перебування в складі різних держав і культур.

Протягом 1990-х рр. Українська греко-католицька церква повністю відновила передвоєнну чисельність парафій. Нині їх налічується понад 3,2 тис. (18% загальноукраїнської релігійної мережі). Окрім того, вона має майже сотню монастирів, 12 навчальних закладів, велику кількість періодичних видань.

УГКЦ, від 2001 р. очолювана кардиналом Любомиром Ґузаром, відстоює ідею рівності права католиків і православних на київську спадщину, мотивуючи це тим, що Русь була хрещена тоді, коли Вселенська церква лишалася ще єдиною.

Після собору УГКЦ, що відбувся 25 листопада 1995 р. у Ватикані, папа Іван Павло II задовольнив прохання греко-католиків і поширив юрисдикцію глави УГКЦ на територію всієї України та заснував Києво-Вишгородський екзархат з єпископською кафедрою у Вишгороді. Однак поширення впливу греко-католиків у центральному регіоні України активно стримується православними, які вважають цю територію канонічно своєю й звинувачують УГКЦ у перенаверненні чужих вірників.

1990-і рр. характеризувалися відродженням та активізацією діяльності церков національних меншин. Однією з найкраще організованих є структура Римо-католицької церкви в Україні, що є переважно церквою польської меншини. В її складі — близько 800 парафій та 39 монастирів, що зосереджені в західних областях України, а також у Вінницькій, Закарпатській, Хмельницькій та Житомирській областях. Останнім часом дедалі більше виявляється тенденція просування цієї Церкви на схід. Священиками РКЦ є переважно не громадяни України, оскільки власних навчальних закладів у радянській Україні Церква не мала. РКЦ провадить значну просвітницьку роботу, утримує понад 200 недільних шкіл, видає б газет і часописів.

Набували поширення в Україні вірування й інших національних меншин. Так, якщо в 1993 р- існували 52 іудейські та 42 мусульманські релігійні громади, то в 1995 р. їхня кількість збільшилася, відповідно, до 70 та 117, а в 2000 — до 172 і Зб86. Відносно незначну кількість релігійних громад створено угорцями-реформаторами Закарпаття, кримськими татарами.

Однією з характерних рис релігійного життя в Україні наприкінці 1990-х рр. став бурхливий розвиток протестантизму. Приблизно кожна п'ята громада в Україні створена протестантами. Якщо в 1985 р- на 10 тис. міського населення припадало 29 членів протестантських громад, а на 10 тис. сільського населення — 43, то в 1995 р. цей показник був відповідно у 2,5 раза вищим. Назагал, за даними Держкомреліґії, кількість протестантських громад за роки незалежності зросла в багато разів, і в переважній більшості регіонів країни за цим показником вони поступаються лише Українській православній церкві. Навіть у Києві, стародавній столиці східнослов'янського православ'я, протестантських громад зареєстровано більше, ніж православних, хоча за кількістю членів протестантські громади значно поступаються православним.

Останнім часом у протестантському середовищі відбувався перерозподіл на користь так званого "нового протестантизму", тобто на користь євангельського руху. Однією з найбільших конфесійних організацій країни сьогодні є Всеукраїнська спілка об'єднань євангельських християн-баптистів. Для цієї течії характерна потужна моральна доктрина, пріоритет суспільної діяльності. В Україні Спілка об'єднань ЄХБ має понад 2 тис. громад. Президентом Ради Спілки є пастор Григорій Комендант.

Інша протестантська течія — Всеукраїнська спілка церков християн віри євангельської п'ятдесятників — виникла в 1995 р. й нині об'єднує понад тисячу громад.

Значною протестантською організацією є Церква християн-адвентистів сьомого дня. Гарячі проповіді адвентистів про необхідність вести праведне життя, тому що лише праведники врятуються від неминучого кінця світу, приваблюють мільйони людей у всьому світі. Кількість адвентистських громад і груп в Україні наближається до тисячі. Президентом Церкви християн-адвентистів сьомого дня є Михайло Мурга.

Діють в Україні також понад 500 громад Свідків Єгови. Питома вага протестантських громад у релігійному спектрі України значно перевищує питому вагу протестантів у загальній чисельності вірних. Головною причиною динамічного розвитку протестантських церков в Україні можна назвати рівень релігійної свободи. Велику роль відіграла їхня спрямованість на місіонерську діяльність. На відміну від православних, у протестантів кількість священнослужителів уже набагато перевищує кількість громад, а духовні школи готують нові місіонерські кадри.

У 1990-і рр. в Україні виникло багато релігійних організацій та об'єднань, що належать до так званих "нетрадиційних" культів. Зокрема, набули поширення релігійні громади товариства свідомості Крішни, буддистів, даосистів, ведантистів. Причини бурхливої активізації неорелігій — загальна орієнтаційна криза євроцентристських цивілізацій, що породжує намагання синтезувати західні й східні релігійні традиції та інтенсифікує релігійні експерименти; відсепарованість величезної маси населення пострадянських країн від автохтонної духовної традиції; загальна духовна криза, брак стрижневих ідей та загальнозначущих цінностей; розрив у соціальному досвіді й ціннісних засадах між поколіннями; ослаблення історичних церков і нерозвиненість їхніх місійних структур; потужний тиск закордонних місій, які мають великі фінансово-організаційні можливості впливати на пострадянський простір, позбавлений "антикультистського" імунітету.

Особливий інтерес новітні релігійні культи й секти виявляють до української молоді як найбільш рухливої та перспективної для них групи населення. Серед молодих українців спостерігаються нині кардинальні зміни не лише у самому ставленні до релігії, у поверненні до традиційних церков, а й у підвищеному інтересі до усіляких новомодних неореліґійних течій і сект, оскільки їм більш властива універсальність та гнучкість у підході до індивідуальних вимог новонаверненого. За даними соціологічних досліджень, проведених Українським інститутом проблем молоді (1998), лише близько 15% респондентів не вважають себе вірними, ще 2% назвали себе атеїстами, натомість 20% молодих українців вбачають головний сенс свого життя у необхідності заслужити нагороду в потойбічному світі, 30% — розвивати у собі віру в Бога, 25% зазначили, що завжди були вірними, 19% — лише, через певні життєві обставини повірили у Бога. У 43% опитаних ставлення до релігії останнім часом стало більш шанобливим і лише 4% наголосили на певному зниженні рівня релігійної поваги. 40% респондентів засвідчили свою належність до певних церков і конфесій, а 14% не можуть назвати таку релігійну інституцію, яка б повністю відповідала їхнім духовним запитам.


Случайные файлы

Файл
20383.rtf
141463.rtf
183023.rtf
166481.rtf
22427.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.