З. Фрейд та релігія ("Тотем і табу", "Майбутнє однієї ілюзії") (138629)

Посмотреть архив целиком
















ПИСЬМОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

З. ФРЕЙД ТА РЕЛІГІЯ («ТОТЕМ І ТАБУ», «МАЙБУТНЄ ОДНІЄЇ ІЛЮЗІЇ»)











КИЇВ-2008


ВСТУП


У своїй роботі я намагатимусь розглянути погляди Зиґмунда Фрейда на релігію, базуючись на двох його роботах, пов’язаних з релігійною тематикою – «Тотем і табу» та «Майбутнє однієї ілюзії». Зиґмунд Фрейд – видатний австрійський психіатр початку ХХст. Його вчення зробило справжній переворот у психології і знайшло своє відображення у філософії, соціології, релігієзнавстві. І хоча концепції Фрейда неодноразово піддавали критиці, вони до сьогодні не втратили свого значення.

Фрейд – засновник психоаналізу, автор так званої психоаналітичної концепції релігії. У спрощеному вигляді цю концепцію розуміють як спробу довести, що релігія є нічим іншим як неврозом нав’язливих станів.[4, c.11] Проте, на мою думку, це розуміння концепції притаманне або тим, хто намагається довести шкідливість релігії, або критикам Фрейда, оскільки він сам наголошував на суттєвих відмінностях релігії та неврозу, про що йтиметься далі. Ім’я Фрейда відоме широким масам в зв’язку з тим, що він надавав великого значення переживанням сексуального характеру і спочатку його теорія базувалася саме на тому, що невроз виникає внаслідок подалення заборонених бажань. Проте він переглянув свою теорію в зв'язку з тим, що під час війни йому доводилося зтикатися з неврозами у солдатів, не викликаними сексуальними перживаннями. Так у концепції Фрейда з'явився ще один елемент, потяг, закладений природою у людину з самого її народження – потяг до смерті. Тим самим доводилося, що агресивність закладена у людині з самого народження, а не набувається в процесі життя. [1, c.22]

Проте не це є головним у вченні Зиґмунда Фрейда, не за це його, не зважаючи на очевидні недоліки його теорії, відносять до найвидатніших психологів ХХ сторіччя. Фрейд був перший, хто привернув увагу психології до процесів, що відбуваються у підсвідомості, а не лише у свідомості, що й призвело до того, що величезна кількість людей і сьогодні впевнена в тому, що «психологія – це і є Фрейд».[1, c.3]

«Тотем і табу» - перша робота Фрейда, у якій він звернув увагу не на індивідуальну, а на колективну психологію. Загалом, це було видання чотирьох статей, об’єднаних тематикою походження тотемізму, надрукованих у журналі Imago окремою книгою. Як зазначає у передмові сам автор, за методом дослідження ця робота протиставляється роботам В.Вундта та представників цюрихської школи. У роботі розглядаються такі явища як тотем, табу, анімізм, магія, робляться спроби визначити їх походження та проаналізувати залишки їх у психіці сучасної людини.

«Майбутнє однієї ілюзії» теж присвячена релігійній тематиці, проте на відміну від попередньої роботи, аналізується значення релігії для сучасної людини, включеної у «нашу білу християнську культуру». Фрейд вважає релігію ілюзією, однієї з тих, що допомагають культурі втримати владу над людьми і не допустити їх повернення до природного стану. Автор вважає її шкідливою на даному етапі розвитку, і вважає, що людина рано чи пізно таки відмовиться від своїх хибних переконань.

Варто зазначити, що на Фрейда доволі сильно вплинули тогочасні наукові теорії, як то теорія еволюцїі Дарвіна, у яких автор і черпав свою впевненість у тому, що наукове знання якщо і не може пояснити все, то принаймні не існує нічого, що б обгрунтовано пояснило більше. «Ні, наша наука не ілюзія. Ілюзією, однак, була б віра, що ми ще звідкісь можемо отримати те, що вона неспроможна нам дати»[3, с. 24], - такими словами Фрейд завершує свою роботу і виносить остаточний вирок релігії.


ТОТЕМ І ТАБУ


При дослідженні ролі тотему у житті примітивних племен Фрейд звернувся до найменш розвинених у соціальному плані тубільних племен Австралії. Їх розглядають як окрему расу, що не має ніякої спорідненості з жителями океанії. Вони не будують житла, не обробляють землі і не мають приручених тварин, окрім собак, займаються лише полюванням і збиральництвом, і навіть не мають вождів. Враховуючи таку «дикість» цих людей дивним здається те, як пильно вони уникають інцесту. Цій меті і служить система тотемів. У ній забороняється мати статеві зносини з представниками свого тотему. Тотем передається у спадок по материнській або батьківській лінії, отже, наслідки такої заборони очевидні. При передачі тотему по батьківській лінії виключається можливість інцесту батька з доньками, а при передачі тотему по материнській лінії виключається інцест сина з матір'ю та сестрами. Виходячи з цього, Фрейд вважає, що спадкування по материнській лінії є більш давнім, оскільки Едипів комплекс – направлення лібідо хлопчика на власну матір, є більш поширеним ніж відповідний комплекс Електри у дівчат. Але це лише частина обмежень, які дає заборона зносин з представниками свого тотему. Крім своєї сім'ї, чоловікові також забороняється мати стосунки з цілою низкою жінок, які належать до одного з ним тотемічного племені, але не споріднені з ним кровно. Це обмеження покликане запобігати груповому інцесту, оскільки статеве життя не обмежене моногамним шлюбом. Фрейд наголошує, що у мові австралійських племен збереглися назви з часів групового шлюбу. Так, батьком називають будь-якого чоловіка, що не порушуючи законів племені, міг би стати батьком цього індивіда. До того ж, відбувається заміна сім’ї кланом тотему. Все плем’я вважається таким, що походить від спільного предка – тотема. Крім обмежень тотему у більшості племен існують і інші. Більшість племен розділяються на так звані шлюбні класи, що включають багато племен і ексогамні всередині. Класи діляться на підкласи, а все плем'я на чотири частини. Таким чином, вибір шлюбного партнера ще сильніше скорочується. Крім того, існує ціла низка обрядів, які можна назвати «униканням». Вони пов’язані з тим, що певні групи родичів повинні уникати одне одного. Найпоширенішими є уникання синами матерів, доньками батька, сестер та братів та зятя і тещі. Фрейд також зводить ці заборони до боязні інцесту, хоча в останньому випадку особи, що уникають одне одного не є кровними родичами, але сприймають одне одного, з одного боку, як родичів, з другого – як можливий сексуальний об'єкт, з третього – як конкурентів у боротьбі за прихильність однієї особи. Проте Фрейд наголошує, що заборони, пов’язані з екзогамією, мають певні риси непритаманні іншим тотемним заборонам, а тому він погоджується з дослідниками, які вважають, що ці заборони додалися до тотемізму пізніше.

У наступній частині своєї праці Фрейд розглядає явище табу. Він зазначає: «Табу – полінезійське слово, що складно перекласти, оскільки в нас немає більше поняття, яке воно означає».[2, с.10] Дійсно, поняття табу означає водночас і «священне, освященне», і «небезпечний, заборонений, нечистий». Загалом, табу виражається у заборонах і обмеженнях. Умовно табу можна розподілити на групи. За об'єктом табу можна виділити три основні групи: тварини, неживі об'єкти, люди. За строком дії виділяють постійні табу та тимчасові. Ще однією важливою ознакою табу є те, що той, хто доторкається до носія табу, сам стає табу. Табу тварин є ядром тотемізму і пов’язані найбільшою мірою з забороною вбивати тотемних тварин. Табу, що стосуються людей мають принципово інший характер. Вони спрямовані на людей у певних специфічних станах: на юнаків під час посвячення у дорослі мужі, на жінок під час менструації або вагітності, но королів та священників, померлих. Табу цього типу, на думку В.Вундта, засновані на вірі примітивних народів в демонічні сили. Але Фрейд – психолог, а тому для нього демони «є творінням душевних сил людини; вони створені через щось і для чогось»[2, с.13], а тому не є першопричинами якогось явища. Для Вундта двоякість табу не є чимось дивним, а витікає із відсутності розподілення у первісній свідомості святого і нечистого. Але Фрейд вбачає це у іншому, що й приводить його до подібності табу і неврозу нав’язливих станів. Особи, стосовно яких застосовується табу, викликають одночасно протилежні почуття. Королі та священники, з одного боку, є святими, обраними, а з іншого, не завжди виправдовують покладені на них надії, отже, їх і обожнюють, і ненавидять одночасно. Люди журяться через смерть дорогої їм людини, але насправді, на підсвідомому рівні, вони бажали смерті цій людині, і тому радіють її смерті, і тому вважають що дух небіжчика обов'язково прийде і покарає їх, а тому свою ворожість до нього вмотивовують самозахистом. Дух любого родича перетворюється на злого демона, що хоче помститися за свою насильницьку (а смерть у розумінні первісної людини завжди насильницька) смерть. Така амбівалентність почуттів притаманна і неврозам нав'язливих станів. Крім того, Фрейд виділяє ще кілька спільних моментів в табу і неврозі:

  1. невмотивованість заборон;

  2. в їх утвердженні за допомогою внутрішнього примушення;

  3. в їх здатності до зсуву і небезпеці зарази, що виходить із забороненого;

  4. вони стають причиною церемоніальних дій і заповідей, що виникають із заборони.[2, с.15]

І при табу, і при неврозі, важливим є страх доторку, причому не тільки фізичного, але й ментального. Також, виходячи з того, що найдавніші табу є тотемними, тобто стосуються заборони вбивати і їсти ритуальну тварину та уникати статевих зносин з представником свого племені, що, на думку Фрейда є найзаповітнішими бажаннями людини, а тому заборона і при неврозі, і при табу виникає із подавленого бажання. Проте, не зважаючи на наведені вище аргументи, що вказують на схожість неврозу і табу, Фрейд все ж таки не ототожнює їх. Дійсно, неврози подібні до соціальних явищ, але є їх викривленням, карикатурою: «істерія являє собою карикатуру на витвір мистецтва, невроз нав’язливості – карикатуру на релігію, параноїдальні марення – карикатурне викривлення філософської системи».[2, с.35] Головною відмінністю є те, що неврози є явищем асоціальним за своєю природою, вони характеризуються переважанням сексуальних потягів над соціальними, що сформувалися зі злиття егоїстичних та еротичних компонентів. Також наголошується на тому, що асоціальна природа неврозу виходить з бажання хворого перейти з реального світу, який йому не подобається, у світ фантазій, і цей перехід є водночас виходом з людського суспільства. Соціальні ж явища, як то мистецтво, релігія, філософія навпаки, на мою думку, допомагають людині включитися в певне людське суспільство, оскільки через них відбувається певна соціалізація людини, вона пізнає цінності, що панують у цьому суспільстві.


Случайные файлы

Файл
124883.rtf
62498.rtf
122905.rtf
58261.rtf
ref-16956.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.