Віра, Надія, Любов у філософсько-релігійних поглядах та етичній думці людства (138571)

Посмотреть архив целиком











Віра, Надія, Любов у філософсько-релігійних поглядах та етичній думці людства




Вступ


В культурі народів Сходу та Заходу здавна існували ціннісні уявлення про Віру, Надію та Любов. Їх трактування мало як специфічні риси, притаманні кожній культурі або конкретній течії в ній, так і спільний, загальнолюдський зміст. Ці поняття багатогранні і багато аспектні. Вже в давнину розрізняється віра як внутрішній, релігійно-екстатичний стан і віра у зовнішні ритуальні традиційно-моральні приписи. Релігійна віра сприймається в єдності догматів, доктрин та моральності (їх виділення як окремих видів віри, а також аналіз значення моральності в свій час були дані Еммануїлом Кантом).

Віра, Надія, Любов – це непохитні істини у житті кожної людини, якими вона керується впродовж всього свого життя.




1. Перші уявлення про: Віру, Надію, Любов у давньоіндійському вченні


Найдавніші уявлення про Віру, Надію та Любов як важливу складову людських взаємин та почуттів, як особливе ставлення до вищих сил було відображено в стародавніх заклинаннях, обрядах, гімнах, ритуальних танцях, піснях, переказах, легендах. У рефлексивній формі ця тріада глибоко та ґрунтовно осмислюється в релігійній та філософській літературі. В залежності від історичних умов та культурної традиції ці поняття розглядаються або в межах певної системи релігійно-міфологічних координат (з різними варіаціями), або поза їх межами, як прояв вільнодумства, а також в контексті суто науково-раціонального сприйняття світу. Так, в давньоіндійських перед філософських та філософських творах Віра, Надія та Любов мають, поза окремими виключеннями, релігійно-міфологічне забарвлення і посідають одне з провідних місць.

Слід відзначити, що європейський тип свідомості не завжди здатний адекватно сприйняти континуальність мислення давньоіндійської філософії. В ній розуміння єдності світу та людства, відраза від зовнішнього світу та його спокус, прагнення до приборкання пристрастей свого «Я» з одночасним поглибленим самопізнанням, психологізацією етносу, безоб'єктним знанням тощо поєднуються з вченнями про Віру, Надію та Любов. На відміну від цього в європейській культурі функціонування даних символічних понять ґрунтується на протилежних концептуальних засадах мислення, які передбачають диференціацію буття, наявність індивідуальних «самостей», пристрасні емоції, розрізнення суб'єкта та об'єкта тощо. Не вдаючись до аналізу думок різних дослідників з цього приводу, підкреслю, що наявність відмінних одна від одної систем світобачення, в яких конкретно-історичним чином реалізується загальнолюдський зміст феноменів Віри, Надії та Любові, з інколи до кінця незбагненим для не присвячених сенсом, єднає і збагачує всю світову цивілізацію.

Досліджувана тріада в індійській традиції виступає і як засіб досягнення вищої мети, і як самодостатня неминуча велика цінність, хоча поняття Надії у давньоіндійській мудрості має менший ступінь розробленості, ніж уявлення про Віру та Любов. Добре відоме сповіщання Будди про те, що він прийшов у світ для навчання людей знанню, сповненого любові, пронизаного нею, як море сіллю. Слід зазначити, що про віру та її форми, милосердя, співчуття, жертовну любов йдеться в різних буддистських текстах (Дхаммапада, Ітивуттака, сутри Лотосова, Намиста та інше). За одним з них Віра – це основа обраного шляху, надій і прагнень людини, її удосконалення і звільнення. Але Віра не повинна бути догматичною, сліпою. Не слід вірити «тільки тому, що ви чули», вірити можна тільки тоді, коли явище «перевірено та сприйнято вашою свідомістю»

Розуміння Любові у давньоіндійських вченнях, зокрема в буддизмі, як і уявлення про Віру, має багато варіантів. «Любов – визволителька розуму, вміщує в себе все, сяючи, виблискуючи, випромінюючи» силу, яка завжди милосердна. «Є три типи людей на землі, одні подібні до засухи, інші – до невеликого дощику, треті – до дощу, що заполонив все навкруги». Перші не знають співчуття і милосердя, другі лише інколи, частково допомагають іншим, треті милосердні завжди. Любов, стверджуючись в буддистських джерелах, охоплює все оточуюче, виявляється в ставленні до всіх живих істот, як до близьких. Великою цінністю є «любляче серце». На основі аналізу буддистських творів можна сказати, що в серці зосереджено світіння нашого «Я» як частки спільної сутності і цілісності людства та усього світу.

В іншій видатній пам'ятці Давньої Індії – «Бхагавадгіті» (шостої книги епосу «Махабхарата», в якій простежується певний зв'язок з ведантою і теїстичною санкх'єю), досить детально описуються різновиди віри, пов'язані з гунами «В світлій вірі – саттва переважає, в пристрасній – раджас, а в темній – тамас» [3, с. 211].

На відміну від буддизму з його ідеєю рівності всіх людей, у цьому творі не заперечується кастовий поділ суспільства, нижча, порівняно із чоловіками, природа жінок, «Породження лон нечистих – вайші жінки, шудри» [3, с. 186], вже за своїм народженням зв'язані з гунами раджаса і, особливо, тамаса (пристрасті, невігластва). Представники вищих каст в окремих випадках також можуть зазнати певного впливу цих гун (раджас властивий кшатріям). Спасти від цього може віра. «Людина складається з віри: яка її віра, така вона» [3, сс. 211–21].

Віра, що відноситься до гун пристрасті та невігластва, служить тільки тимчасовим, оманливим матеріальним наслідкам. Істинна Віра знаходиться в гуні доброчесності, вона очищає серце, має духовні плоди. Досягти її можуть і нижчі касти та жінки, «якщо з вірою до мене (Всевишнього – І. О.) приходять, до вищої прямують мети» [3, 186], хоча для цього через вроджені вади їм потрібно зробити значно більше зусиль.

Любов в «Бхагавадгіті» розглядається в першу чергу як віддане служіння Божественній сутності (хоча тут говориться і про інші типи любові, зокрема, затьмареної побічними мотивами, через що вона є недостатньо високою). Таке служіння з любов'ю і шануванням виконується людьми, що страждають, шукачами знань і знаючими [3, с. 177]. «Лише знаючі всіх переважають» [3, гл. 7, 17]. Вони не мають сумнівів, чужі егоїзму і самості, сповнені чистої любові-бхакті, проникають у Вище, досягають зв'язку з ним, що є головною метою духовного існування. Взагалі, «бхакті» як благоговійна любов-служіння в індійській традиції постає як центральний космічний принцип, що підтримує Всесвіт, з'єднує людину з Абсолютом.


2. Визначення: Віри, Надії, Любові в творах китайських мудреців


Визначення віри, надії, любові в творах китайських мудреців має спільне та відмінне у порівнянні з індійськими джерелами. Їх єднає афористичність, образність, конкретність, практичне, в першу чергу, нормативно-етичне призначення. Разом з тим, давньокитайська філософія не споглядальна, в ній значно менше містики, релігійного екстазу, немає відчуження від світу та «самості», а тріада постає як необхідній компонент вчень про канони, правила політики та вмілого керування країною. Віра та Надія в китайських пам'ятках – це етична та психологічна основа існування держави, порядку в ній, вони знаходить прояв у взаєминах управителів і підлеглих, старших і молодших, підсилюючись та зміцнюючись любов'ю. У Конфуція, наприклад, Любов виявляється у родинних почуттях, шанобливості дітей до батьків та молодших братів до старших, у підтримці родових відносин. Визнається й «любов до людей» [4, с. 161] як загальний гуманістичний принцип («жень») взаємовідносин між ними, з певними правилами для різних верств. Цей принцип не заперечує можливої ненависті, яку потрібно стримувати, щоб не було заколотів, не порушувалась «золота середина». Любить людей той, вважав Конфуцій, хто здатен розповсюджувати в державі п'ять якостей: шанобливість, великодушність, правдивість, кмітливість, милість [4, с. 148–149]. Впровадження цих якостей приносить користь країні.

Противником конфуціанства був Мо-цзи. Він не визнавав родинної любові як окремого її виду, виступав проти ієрархічності у моральних нормах. Замість принципу «любові до людей» («жень») Мо-цзи вводить принцип «всезагальної любові» («цзянь-ань»). Для того, щоб розвивати все вигідне та знищувати шкідливе, необхідне «об'єднання для заміни роз'єднання», – говорив цей філософ. Роз'єднання людей на близьких та далеких, родичів та чужих, сильних та слабких породжує ненависть, яку можна подолати всезагальною, взаємною любов'ю. Шлях до цього – об'єднання інтересів та цілей окремих людей, скріплене взаємною зацікавленістю, користю. Всезагальна любов означає ставлення до інших, як до самого себе, це любов всіх до всіх, вона не знає різниці в ступенях спорідненості та соціальному становищі, але, разом з тим, в ній реалізується взаємна користь.


3. Філософсько-релігійні погляди Платона і Аристотеля


Західноєвропейська дохристиянська світоглядна парадигма представлена давньогрецькою філософією. Раціональність у пошуках граничних основ буття й синтезу єдиного та множинного, а також об’єктивно-понятійний спосіб рішення багатьох інших онтологічних, гносеологічних, антропологічних, етичних проблем, розробка індуктивно-дедуктивного методу пізнання та системи категорій, тобто, вихід на теоретичний рівень мислення – далеко не повна характеристика здобутків грецьких мислителів. Проте Віра, Надія та Любов як духовно-практичні феномени залишались актуальними для античної філософії на різних етапах її існування, включно із періодом формування та розвитку рефлексивних теоретичних систем.


Случайные файлы

Файл
141353.rtf
24118.rtf
15169-1.rtf
159250.rtf
100350.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.