Девіантність поведінки дітей трудових мігрантів (132894)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Актуальність теми роботи. У сучасній Україні бездоглядні діти стали значною соціальною проблемою. Протягом останніх десяти років, коли країна зіткнулась із стрімкою економічною кризою та зміною цінностей, кількість бездоглядних та занедбаних дітей та молоді значно збільшилось. Одна із головних причин дитячої бездоглядності є міграції українських громадян у західноєвропейські країни у пошуках працевлаштування. У таких випадках, коли один або обоє батьків виїхали закордон, діти залишаються під опікою інших родичів, сусідів або опікунів, а в короткий час опиняються на вулиці. Батьки, які мали б мати вплив на дітей, відсутні, а їхні діти не є досить свідомі, щоб належно вчитися та працювати. Діти не відчувають контролю, пропускають навчання у школі, стають постійними клієнтами комп’ютерних клубів, нічних клубів, починають палити та вживати наркотичні засоби, алкоголь, підпадають під вплив вуличних банд, торговців наркотиками. Тому проблематика теми роботи створює актуальність теми дослідження.

Мета дослідження: аналіз становища дітей трудових мігрантів в Україні з подальшою розробкою методичного забезпечення роботи шкільних соціальних педагогів та практичних психологів для роботи із цією категорією дітей.

Головні завдання дослідження:

– вивчення загальної ситуації щодо становища дітей трудових мігрантів в Україні;

– дослідження змін, які відбуваються у поведінці, звичках, характері дітей після від'їзду батьків за кордон на заробітки;

– визначення готовності й можливостей соціальних педагогів та практичних психологів для роботи з цією категорією дітей.



1. Поняття «психологічного сирітства» дітей трудових мігрантів


Поняття «психологічне сирітство» з'явилося порівняно недавно. Але застосування цього терміну до українських дітей ніколи не було настільки широким, як нині. Найчастіше під це визначення потрапляють діти з неблагополучних і неповних сімей. Але тепер до психологічних сиріт почали зараховувати і дітей трудових мігрантів. Незалежно від того, в якому віці дитину покидають батьки, це, безумовно, позначається на її сприйнятті світу і психологічному здоров'ї. А таких дітей у нашій країні тисячі.

Батьки, яким держава пропонує досить безрозсудний і нелогічний вибір між дітьми та матеріальним благополуччям, дуже часто обирають друге. Адже жити на зарплату робітника або вчителя складно, якщо не сказати більше.

Багато дітей, які брали участь у опитуванні, сприймали від'їзд батьків як зраду. Серед відповідей дітей вимушених мігрантів, які залишилися на батьківщині, на запитання: «Як ви поставилися до від'їзду батьків?», однією з найчастіших було небажання розмовляти з мамою і татом, які їх покинули.

Адже дитині дуже складно збагнути, що насправді в більшості випадків батьки переслідують мету – забезпечити їй гідне майбутнє. 86% трудових мігрантів покидають країну з метою заробити гроші, щоб дати можливість дитині отримати вищу освіту. І менш ніж 9% батьків їдуть за кордон тому, що просто не хочуть жити в Україні. Напрошується висновок: українці все ж таки хочуть жити в країні, яка, втім, не може забезпечити матеріальне благополуччя для них та їхніх дітей.

Що таке «добре» і що таке «погано»?. Це запитання рано чи пізно виникає у кожної дитини. І її подальша доля залежить від того, яка буде отримана на нього відповідь. Досить часто від'їзд батьків припадає саме на перехідний вік дитини. Зараз більшість таких дітей залишаються під опікою родичів. Найчастіше це бабусі та дідусі. У цьому віці у дітей виникає дуже багато актуальних запитань, з якими вони не завжди підуть до старшого покоління. Тому єдиним джерелом інформації для них стає вулиця.

Але усім зрозуміло, що друзі не завжди можуть повести дитину правильним шляхом. Саме чинник недостатньої уваги батьків часто стає головною причиною проблем дітей. Адже якщо дитина розуміє, що її доля небайдужа дорослим, якщо вона відчуває, що вона комусь потрібна, для неї значно зменшується ризик потрапити у неблагополучну компанію, і, як наслідок, стати жертвою непорядних людей, що її оточують.

Ще одна обставина, яка змушує замислитися про долю дітей трудових мігрантів – політика держави у цьому відношенні. Точніше, якщо розібратися, то ніякої політики у цій області й немає. Тобто, фактично, ніхто не несе юридичну відповідальність за дитину у випадку, якщо обоє батьків виїхали з країни. Єдині, хто займається питанням виховання дітей трудових мігрантів – це родичі, у яких вони змушені жити. Крім того, питанням соціального захисту цієї категорії займаються громадські організації.

Дивно, але держава на програми соціального захисту дітей трудових мігрантів грошей не виділяє. Певно, для створення сприятливих умов розвитку дітей, які залишилися без батьківської уваги, важливо залучати до співпраці класних керівників та психологів. Але звалювати все на школу теж не варто. Для вирішення проблеми необхідна тісна взаємодія міських властей з соціальними службами. Необхідно піднімати це питання на державному рівні, а не тільки давати «цінні вказівки». Виходячи з того, що кількість дітей трудових мігрантів вже давно перевалила за десятки тисяч (звичайно, офіційну статистику ніхто не веде) потрібно створити для них державну програму соціального захисту і допомоги.


2. Девіантність поведінки дітей трудових мігрантів


Дослідження девіантної поведінки у світовій психологічній літературі представлені достатньо широко, а в сучасній вітчизняній психології і педагогіці є визначальним, тому що саме девіантна поведінка перешкоджає соціалізації особистості, її становленню й формуванню, розвитку її громадянської самосвідомості.

Як уже було зазначено вище, батьки виїхавші за кордон через погіршення соціальної ситуації в останні роки призводить до збільшення кількості дітей, що живуть у винятково складних соціальних умовах. Із загальної кількості населення в Україні 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років. Серед них: діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків або з неповних сімей – понад 400 тисяч.

Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління призводить до того, що у дітей і підлітків домінуючими почуттями стали тривога, агресія, соціальна пасивність, страх. Непокоїть і той факт, що у науковий обіг уведено навіть поняття «діти групи ризику», що, звичайно, не прикрашає соціальне становище у державі.

Досить часто про негативні прояви поведінки дітей мігрантів говорять як про спеціальний засіб, психологічний захист, що розглядається в медичній психології, маючи на увазі тільки аномалії психічного розвитку.

Підлітковий вік дітей мігрантів як кризова стадія розвитку особистості, на думку видатних психологів, передбачає, що певний підліток важкий як для себе, так і для інших.

Розлади процесу становлення особистості дітей мігрантів можуть супроводжуватися різними проявами антисоціальної спрямованості, такими, як: заподіяння шкоди приналежній іншим власності, експансивність, жорстокість у ставленні до тварин. З віком ознаки агресивності змінюються, хоча стійкість їх зберігається.

У підлітків з’являються специфічні поведінкові реакції, що складають специфічний підлітковий комплекс: 1) реакція емансипації (крайній ступінь – бродяжництво); 2) реакція групування з однолітками (формування власної субкультури); 3) реакція захоплення (хобі).

Девіації в підлітковому та юнацькому віці виникають також і як відповідь на неспроможність особистості реалізувати свої особистісні тенденції до самоактуалізації. Тому профілактика та подолання девіацій можливі шляхом навчання людини способів самореалізації, які б стали джерелом особистісного зростання та позитивності Я-концепції, що в цілому сприятиме психологічному благополуччю підлітка або молодої людини.

Соціалізація полягає у засвоєнні індивідом соціального досвіду у вигляді норм, видів діяльності, форм спілкування та переведення цього досвіду у внутрішні, власні регулятори активності. До цих регуляторів належать мотиви, звички, настанови, стереотипи тощо. Метою соціалізації є забезпечення включення особистості у соціальне середовище, створення умов для максимальної реалізації її психологічного потенціалу, спонукання до саморозвитку. У процесі соціалізації неповнолітній різною мірою, але неминучо проходить через життєві кризи, накопичення протиріч, можливо, через затримки й навіть зриви, болісні, спотворені форми самоствердження та визнання оточуючими. Не обов’язковим, але реально ймовірним наслідком цього є виникнення несприятливих психологічних новоутворень, що оформлюються у риси, властивості особистості. Це жорстокість, цинізм, брутальність, нігілізм, зухвалість.

У соціально-психологічному плані визначальним чинником, який підштовхує неповнолітнього до несприятливої лінії загального формування особистості, є відсутність чи втрата психосоціальної ідентичності. На думку Е. Еріксона, потреба у психосоціальній ідентичності, що є соціогенною за своєю природою, закладається у людини на рівні базових потреб – самозбереження, репродукції тощо. Вона полягає у прийнятті власного образу як такого, що належить до певної соціальної групи, спільноти й виконує відповідну соціальну роль. Ідентичність відсутня (не досягається), коли намагання особистості включитися у привабливу, референтну для неї соціальну групу не знаходять підтримки й визнання.

Таким чином, дефекти соціалізації на стадії підліткового віку призводять до несприятливого (аномального) формування особистості. Це проявляється, зокрема, у виникненні негативних психологічних новоутворень, відсутності чи втраті психосоціальної ідентичності, деформованих потребах. Кінцевим результатом є схильність до девіантної поведінки, пошук відповідних ситуацій і навіть створення умов, сприятливих для її прояву.


Случайные файлы

Файл
110532.rtf
114545.rtf
12711-1.rtf
5312.rtf
5685-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.