Характеристика викладацької діяльності та особливостей студентського віку. Гуманістична психологія (132148)

Посмотреть архив целиком










Контрольна робота

з дисципліни: «Педагогічна психологія»

Варіант 4.

















Харків 2008


Зміст


І Характеристика викладацької діяльності

ІІ Гуманістична психологія у вирішенні проблеми розвитку особистості у навчанні

ІІІ. Соціально-психологічна характеристика студентського віку

Список використаних джерел та літератури


І. Характеристика викладацької діяльності


Педагогічна діяльністьособливий вид соціальної діяльності, спрямований на передачу від старших поколінь молодшим накопиченого людством досвіду і культури, створення умов для їх особистісного розвитку.

Педагогічна діяльність – це вид професійної діяльності, змістом якої є навчання, виховання, освіта і розвиток учнів (дітей різного віку, учнів шкіл, технікумів, училищ, вищих навчальних закладів, інститутів підвищення кваліфікації, закладів додаткової освіти і т.п.).

Педагогічна діяльність може бути професійною і непрофесійною.

Метою професійної педагогічної діяльності є ціль виховання особистості в гармонії з собою і соціумом.

При всіх відмінностях педагогічних професій у них є спільна мета, властива педагогічній діяльності, - залучення людини до цінностей культури. Саме в меті проявляється специфіка цієї діяльності. Ця мета (ціль) визначається як особлива місія, призначення якої – творення і самовизначення особистості в культурі, утвердження людини в людині.

Змістом викладацької діяльності є:

  • процес організації навчальної діяльності студентів, спрямованої на засвоєння ними предметного соціокультурного досвіду як основи і умови розвитку;

  • процес організації власної діяльності.

Засобами діяльності викладача є:

1) наукові (теоретичні та емпіричні) знання;

2) у якості “носіїв” знань виступають тексти підручників чи результати самостійних спостережень студентів;

3) допоміжні засоби: технічні, графічні, комп’ютери і т.п.

Результатом викладацької діяльності є розвиток студента, його особистісне, інтелектуальне удосконалення, становлення його як особистості, як суб’єкта навчальної діяльності [3, С.23-27].

Види стилів діяльності викладача

Найбільш характерні наступні чотири стилі.

Емоційно-імпровізаційний. Орієнтуючись здебільшого на процес навчання, викладач недостатньо адекватно планує свою роботу по відношенню до кінцевих результатів; для викладання відбирає найбільш цікавий матеріал, а важливий, але нецікавий залишає на самостійне вивчання. Орієнтуючись в основному на сильних студентів, намагається, щоб його робота була творчою. Діяльність викладача високо оперативна: часто міняє види роботи, практикує колективні обговорення. Однак багатий арсенал методів, що використовуються у навчанні, сполучається з низькою методичністю, недостатнім уявленням про роль закріплення і повторення навчального матеріалу [10, С.15-17].

Емоційно-методичний. Орієнтуючись як на результат, так і на процес навчання, викладач адекватно планує навчально-методичний матеріал, не упускаючи закріплення і запам'ятовування, включаючи повторення і контроль знань, що плануються.

Розумово - імпровізований. Для викладача характерні орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування, оперативність, поєднання інтуїтивності і рефлексії. Сам викладач менш говорить, особливо під час опитування, віддаючи перевагу впливу на тих, що навчаються, побічним шляхом, даючи можливість детально оформити відповідь.

Розумово-методичний. Орієнтуючись здебільшого на результати навчання і адекватно плануючи навчально-виховний процес, викладач виявляє консервативність у використанні засобів педагогічної діяльності. Висока методичність сполучається з малим, стандартним набором методів навчання [10, С.15-17].

Рівні результативної діяльності викладача

По результатах кожен викладач може бути віднесений до одного з наступних рівнів, при цьому включає в себе всі попередні:

  • Репродуктивний рівень - викладач може і уміє розказати те, що знає сам.

  • Адаптивний рівень - викладач уміє пристосувати своє повідомлення до особливостей студентів і їхнього індивідуального хисту.

  • Локально-моделюючий рівень - викладач володіє стратегіями навчання знанням, вмінням і навикам з окремих розділів курсу, уміє формулювати педагогічну мету, передбачати цей результат і створювати систему і послідовність включення учнів у навчально-пізнавальну діяльність

  • Системно-моделюючий рівень - викладач володіє стратегіями формування потрібної системи знань, вмінь і навиків студентів, із свого предмету в цілому.

  • Системно-моделюючий творчий рівень - викладач володіє стратегією перетворення свого предмету в засіб формування особистості, вдосконалення потреб студентів в самовихованні, самоосвіті й саморозвитку [7, С.115-121; 8, С.68].

Таким чином, діяльність педагога представляє собою неперервний процес вирішення величезної кількості задач різних типів, класів, рівнів.


ІІ. Гуманістична психологія у вирішенні проблеми розвитку особистості у навчанні


Гуманістична психологія – напрям у психології, що визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, що є відкритою можливістю само актуалізації, притаманної лише людині.

З середини XX століття набуває поширення новий напрям в психології - гуманістична психологія. Її представники (А. Маслоу, К. Роджерс та інші) розглядають особистість як складну, індивідуальну цілісність, неповторність і найвищу цінність, яка має потребу в самоактуалізації - реалізації своїх можливостей (А. Маслоу). Особистість учня здатна розвивати свої природні ресурси, розум і серце, допитливість, робити вибір, обирати рішення і відповідати за них, виробляти власні цінності в процесі навчальної та іншої діяльності (К. Роджерс) [4, С.34-42].

В межах гуманістичної психології значне місце займає теорія особистості, розроблена американським психологом А. Маслоу. Фундаментальними потребами людини згідно з даною теорією є: фізіологічні (їжа, вода, сон тощо); потреба в безпеці, стабільності, порядку; потреба в любові, почутті незалежності до певної спільності, потреба в повазі (визнанні); потреба в само актуалізації [13, С.24].

Одним із фундаторів гуманістичної психології вважається американський дослідник К. Роджерс (1902-1990). Центральною ланкою особистості, за К. Роджерсом, є самооцінка, уявлення людини про себе, “Я-концепція”, що породжується у взаємодії з іншими людьми. Однак формування самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини оточуючими, і тоді виникає дилема – чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю [13, С.26].

Інший представник гуманістичної психології США – Г. Олпорт (1887-1967) – вважав особистість відкритою системою: розвиток особистості завжди здійснюється у взаємозв´язку з іншими людьми. Особистість, за його визначенням, - це динамічна організація особливих мотиваційних систем, звичок, установок і особистісних рис індивіда, які визначають унікальність його взаємодії з середовищем, передусім соціальним. Однак у цих стосунках немає рівноваги між довкіллям і людиною. Людина повинна увесь час встановлювати нові стосунки і розвивати наявні. Отже, постійний розвиток особистості є основною формою її існування [15, С.31-38].

Як важливий механізм розвитку особистості Г. Олпорт визнає “рису”, під якою він розуміє “рису-мотив”, “рису-інтерес”, тобто мотиви поведінки, що діють у даний момент. Кожна людина народжується з певним набором “рис-мотивів”, які потім трансформуються, підлягають зміні. Існують два класи рис – основні та інструментальні. Основні риси стимулюють поведінку людини, а інструментальні формують її. Основні риси переплітаються з інструментальними, що сприяє формуванню особистості [15, С.41].

Американський психолог, один з основоположників гуманістичної теорії А. Маслоу (1907-1970) головною характеристикою особистості вважав потяг до самоактуалізації, самовираження, розкриття потенцій до творчості та любові, в основі яких лежить гуманістична потреба приносити людям добро. Він стверджував, що людині, як і тварині, не властиві природжені інстинкти жорстокості й агресії, як уважав З. Фрейд. Навпаки, в них закладений інстинкт збереження своєї популяції, що змушує їх допомагати одне одному. Потреба в самоактуалізації своїх можливостей і здібностей властива здоровій людині, а найбільшою мірою – видатним людям. Суспільство може процвітати, якщо воно знаходить шляхи розвитку здорових, сильних, розумово повноцінних особистостей. Поступ суспільства відбувається не революційним шляхом, не соціальними перетвореннями, а задоволенням гуманістичних потреб [15, С.46].

У світлі викладеного представники гуманістичної психології пропонують будувати навчання на інших (порівняно з традиційною і технократичною школою) принципах. Головним вважають принцип "розвиваючої допомоги". Суть його виявляється в тому, щоб не робити за людину, не вказувати їй, що робити, не вирішувати її проблеми, а допомогти їй усвідомити себе і пробудити власну активність та внутрішні сили, щоб вона сама робила вибір, обирала рішення і відповідала за них. Тому завдання вчителя, вважає К. Роджерс, не диктувати готове, і, можливо, не потрібне учневі знання, а розбудити його власну пізнавальну активність, яка проявиться у виборі змісту, цілей, методів роботи, поведінки і цінностей. Учитель, вважає К. Роджерс, стимулює і полегшує самостійну діяльність учня. Для цього замість авторитарного, невільного навчання (когнітивний тип навчання), у якому процес учіння зводиться до засвоєння навчальної програми і знань, відібраних учителем, слід ввести інший тип навчання - "дослідне учіння", при якому учні вчаться у вільній самостійній діяльності, на власному досвіді, в процесі дискусій і прийняття рішень. Метою дослідного учіння є розвиток самосвідомості особистості, її самореалізація. Знання, шкільна програма слугують засобом розвитку [19, С.121-129].


Случайные файлы

Файл
26849.rtf
153412.rtf
161830.rtf
26450-1.rtf
55632.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.