Сучасні психологічні теорії особистості (131843)

Посмотреть архив целиком











Контрольна робота


з дисципліни:

"Психологія і педагогіка"



Тема: "Сучасні психологічні теорії особистості"



План


1. Теорія В. Джемма

2. Особистість в «описовій психології» В. Дільтея й Е. Шпрангера

3. Типологія особистостей О.Ф. Лазурського

4. Фрейдизм і неофрейдизм

5. Гуманістичні теорії особистості

6. Теорії особистості у французькій соціологічній школі

7. Особистість у культурно-історичній теорії Л.С. Виготського

8. Особистість у логотерапії В. Франка

9. Особистість у теорії С.Л. Рубинштейна

10.Теорія діяльності О.М. Леонтьева та поняття особистості

11. Погляди Б.Г. Ананьева на особистість

12. Концепція особистості Г.С Костюка

Список літератури



1. Теорія В. Джемса


В. Джемс (1842—1910) — видатний американський психолог, який один із перших почав розробляти проблему особистості на науковій основі. Під впливом його теорії формувалися подальші концепції особистості, зокрема американська персонологія, різні напрями психології, що досліджували «образ самого себе», «самооцінку», «самосвідомість» особистості тощо. В. Джемс вивчав особистість у межах власної концепції свідомості, центральним поняттям якої є «потік свідомості». На його погляд, у самосвідомості особистості можна виділити два аспекти — «емпіричне Я» і «чисте Я», або відповідно об'єкт і суб'єкт, тобто те, що пізнається, і те, що пізнає.

Розглядаючи «емпіричне Я», В. Джемс тлумачить особистість людини як загальну суму всього того, що вона може назвати своїм. Аналіз особистості в цьому плані має включати: а) складові елементи; б) почуття та емоції, викликані цими елементами (самооцінка); в) учинки, що спричинені цими елементами (піклування про самого себе та самозбереження).

Складові елементи особистості можуть бути розподілені на три класи: фізична особистість, соціальна особистість і духовна особистість.

Фізична особистість містить у собі тілесну організацію, одяг, батька й матір, жінку і дітей. Так, коли хтось із старших помирає, то зникає і частина нас самих. Або нам соромно за погані вчинки близьких та друзів, ми хвилюємось за них так, начебто самі знаходимося на їхньому місці, тощо. Далі фізична особистість має включати «домашню оселю», власність людини, витвори її праці і т. ін.

Соціальна особистість визначається належністю людини до людського роду і визнанням цього іншими людьми. За В. Джемсом, людина містить стільки соціальних особистостей, скільки індивідуумів або їх груп визнає в ній особистість.

Духовна особистість — це об'єднання станів свідомості, конкретних духовних здібностей і якостей людини.

Почуття та емоції характеризують особистість з боку її самооцінки, яка буває двох видів: самовдоволення і невдоволення собою, за чим стоять два протилежних класи почуттів, що пов'язані з успіхом або неуспіхом, із сприятливим або несприятливим становищем у суспільстві.

З учинкового боку особистість, за В. Джемсом, характеризують піклування про себе і самозбереження, а саме: піклування про фізичну особистість (харчування, захист), про соціальну особистість (дружба, кохання, ревнощі, прагнення слави, вплив на інших людей, влада над ними тощо) та про духовну особистість (розумовий, моральний і духовний прогрес).

Окремі сторони особистості стикаються, суперечать одна одній. Самовдоволення особистості в житті зумовлене тим, як співвідносяться між собою реалізовані та потенційні здібності. У зв'язку з цим В. Джемс пропонує розглядати самоповагу особистості як відношення, в якому чисельник виражає реальний успіх, а знаменник — домагання:



За цією формулою відмова від домагань дає особистості таке ж бажане полегшення, як і їх здійснення й досягнення успіху. Самопочуття людини залежить від самої особистості, ЇЇ успіхів та домагань.

В. Джемс вводить поняття ієрархії особистостей, у якій фізична особистість перебуває внизу, духовна — вгорі, а різні види матеріальних і соціальних особистостей — у проміжку між ними. При цьому соціальна особистість стоїть вище матеріальної. Духовна ж особистість має бути для людини найвищою цінністю: особистість може скоріше пожертвувати друзями, добрим ім'ям, власністю і навіть життям, аби не зрадити свої духовні принципи.

За В. Джемсом, в усіх видах особистості — соціальній, фізичній та духовній — треба проводити межу, з одного боку, між безпосередньо дійсним і більш віддаленим, потенційним, а з іншого — між осяжною і більш далекою перспективою, діючи всупереч першій і на користь останньої. Удосконалення соціальної особистості полягає у заміні нижчого суду над собою вищим.

В. Джемс вважає, що «чисте Я», або те, що пізнає, — це мислячий суб'єкт, душа, дух, мислення, трансцендентальне Я, а врешті-решт — самі думки.


2. Особистість в «описовій психології» В. Дільтея й Е. Шпрангера


На противагу «безособистісній психології», що розвивалась у рамках гештальтпсихології, асоціативної психології, біхевіоризму, на початку XX ст. виникла так звана «описова психологія». її засновником став В. Дільтей (1833—1911), а яскравим продовжувачем — Е. Шпрангер (1882—1963).

В. Дільтей вважав, що психіку людини не можна вивчати експериментальними методами, а можна лише розуміти. Завдання психології і полягає у розкритті смислового, душевного життя особистості, ціннісних орієнтацій людини. Згідно з Е. Шпрангером, психологія, що «розуміє», має базуватися на таких основних поняттях: 1) психічне розвивається з психічного; 2) психічне зводиться до інтуїтивного розуміння «модулів дійсності життя» — при цьому йдеться не про співпереживання, а саме про розуміння; 3) не варто шукати якихось об'єктивних причин розвитку людської особистості, потрібно лише співвіднести структуру окремої особистості з духовними цінностями суспільства.

Головне в особистості, за Е. Шпрангером, — це ціннісна орієнтація, яка є включенням суб'єкта у пізнання. Ціннісна орієнтація є духовне начало, що визначає світобачення і є похідною частиною загального людського духу. Тому краще говорити не про «описову», а про «духовну» психологію. Е. Шпрангер виділив шість типів пізнання світу, шість «форм життя» і відповідних їм типів людини.

1. Теоретична людина — це така людина, яка тягнеться до пізнання закономірностей світу, відносин між людьми. Це є для неї провідним. Для теоретичної людини, незалежно від того, хто вона за фахом — науковець, ремісник або лікар, — головна ціннісна орієнтація — це осмислення в
теоретичному плані того, що відбувається навкруги. Життя для теоретичної людини представлене у вигляді „віяла проблем”.

2. Економічна людина звичайно шукає користь у пізнанні. Для такого типу людини цінність пізнання пов'язана з тим, що приносить користь їй самій, сім'ї, колективу, людству. Мислення такої людини має прагматичну спрямованість на створення чогось корисного на основі природничонаукових знань і техніки.

3. Естетична людина сприймає довкілля як щось гармонійне або дисгармонійне, намагається пізнати світ через естетичні враження у вигляді форми, кольору, ритму. Має потяг до самовираження в естетичній формі. І йдеться не лише про професійних художників, скульпторів, композиторів, а й про звичайних людей.

4. Соціальна людина — це та, яка прагне знайти себе в іншій людині, жити заради інших. Вона тягнеться до всеосяжної любові, любові до людства. В цій любові розчиняються межі індивідуальності. «Я» особистості, що любить, відрізняється від «Я» егоїстичної людини. Це «Над-Я», що знаходить себе в служінні іншим.

5. Політична людина тягнеться не до суто адміністративної влади, а до такої влади, що відповідає вищим духовним вимогам, базується на істинних духовних цінностях і на цій основі детермінує мотиви та дії інших людей.

6. Релігійна людина — це тип людини, ціннісна орієнтація якої полягає у пошуку смислу життя, начала всіх начал життя, вищої духовної сили — Божества. Релігійна людина може й не належати до жодної з церков, не виконувати обрядів. Головне для неї — саме пошук вищого смислу, вищої правди, першопричини буття.

У своїй класифікації Е. Шпрангер показав, що люди відрізняються одне від одного не лише темпераментом, конституцією, поведінкою, а передусім цінностями своєї духовної орієнтації. Це утворює духовну індивідуальність особистості, її духовну сутність.


3. Типологія особистостей О.Ф. Лазурського


Спроба побудови всеосяжної класифікації типів особистості здійснена на початку нашого століття О.Ф. Лаврським (1874—1917). В основі запропонованої ним «психосоціальної в широкому розумінні» класифікації лежить принцип активного пристосування особистості до навколишнього середовища, яке містить не тільки речі, природу, людей, а й ідеї, духовні блага, естетичні, моральні та релігійні цінності.

Використання вказаного основного принципу зумовлює наявність у класифікації двох головних розділів: за психічним рівнем, який у свою чергу розподіляється на три підрозділи (нижчий, середній, вищий), та за психічним змістом. У зв'язку з цим О.Ф. Лазурський виділяє чисті, комбіновані, спотворені та перехідні типи особистостей різних рівнів.

Так, до чистих типів особистості належать такі:

І. Нижчий рівень

1. Розсудливі

2. Афективні:

3. Активні:


а) рухливі

а) енергійні нижчого порядку


б) чутливі

б) покірно-діяльні


в) мрійники

в) уперті

II. Середній рівень

Непрактичні, теоретики-ідеалісти

Практики-реалісти

1.Вчені

4. Людинолюбці (альтруїсти)

2.Художники

5. Громадські працівники

3.Релігійні споглядачі

6. Владні


7. Господарі

III. Вищий рівень

Типи-ідеали цього рівня за своїм змістом відповідають таким психосоціальним комплексам рис особистості:

1.Альтруїзм

3. Краса

6. Зовнішня діяльність, ініціатива

2.Знання:

4. Релігія

7. Система, організація

а) індуктивні

5. Суспільство

8. Влада, боротьба

б) дедуктивні



До комбінованих типів особистості належать:

1.Науково-практичні

3. Художньо-практичні

2.Науково-суспільні

4. Релігійно-адміністративні


Случайные файлы

Файл
101781.rtf
108931.rtf
131838.rtf
61203.rtf
100608.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.