Наукова психологія XIX століття (129970)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ


Вступ

1. Наука та філософські засади оптимізму й песимізму

2. Дедал та Ікар. Суперечка Б. Рассела і Дж. Холдейна

Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП


Серед психологів узагалі та істориків психології зокрема існує загальна думка, що за психологією філософською постає психологія наукова — "без будь-якої метафізики", тобто філософії. Психологи мають прагнути надати психології статусу науки, яка мала б загальновизнані положення, сформульовані на принципі об'єктивності. Природничі науки стали для такої психології взірцем. Оперта на такі засади, психологія, зрештою, втрачає своє духовне коріння, ту основу людського життя, заради якої людина взагалі хоче жити, а не біологічно існувати. Вона сама себе створює, долаючи біологічний і соціальний фатум. Вона виражається в індивідуальному та історичному становленні, в життєвому й творчому шляху, як суб'єкт індивідуального та історичного розвитку. Це і є головним предметом дослідження в сучасній психології.

Принцип дії історично відповідає XIX й початку XX ст. Принцип післядії — XX ст. Науковий підхід зберігається дійсним, доки психологія досліджує нижчі психічні функції. Цей підхід втрачає силу, коли психологія, озброєна "науковістю" XX ст., намагається застосовувати її до тлумачення вищих психічних функцій — людської духовності. Тому "науковість" перетворюється на свій кризовий стан і стає „сцієнтизмом”. А цей останній повертає назад до засад філософії, що робить психологію людяною (гуманістичною), на яку людина може спертися й реалізувати своє життєве призначення.

Перестаючи бути психологією тільки науковою, вона стає дисципліною, потрібною кожній людині. Науковість, що стала сцієнтизмом, показує свою межу. Наукове — це те, що повторюється. Людина ж прагне неповторного вираження своїх потенцій. Завдяки цьому ця тема є завжди актуальною для детального розглядання.

Ікар прагнув до "сонця" науки, злетів до нього, але спалив крила й упав на землю. Психологія з позицій культурологічних, а не суто наукових стає більш об'ємною, відображає справжню життєвість людини, вбачаючи її в багатовимірності творчої діяльності.

В роботі ми розглянемо історичний розвиток психології як науки на рубежі XIX й початку XX ст., а також розкриємо суть суперечки, що виникла на початку XX ст. між Б. Расселом і Дж. Холдейном, мала поставити, а може й розв'язати питання про наукові засади суспільного життя, про роль науки у вирішенні долі суспільства. Рассел (людина в літах і більш досвідчена) показує, як наука може привести до завершення життя на землі. Сили, які вона осідлає, стануть причиною її загибелі. У "великій мудрості" багато печалі, хто збільшує мудрість, той збільшує печаль. Книга Екклезіаста, своєрідне застереження щодо ролі науки в житті суспільства, породжує також застереження щодо "наукового" підходу до вирішення долі психологічних досліджень.


  1. НАУКА ТА ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ОПТИМІЗМУ Й ПЕСИМІЗМУ


Науковий дух, що протиставив себе спекулятивним метафізичним дослідженням, почав широкий наступ, захоплюючи все нові й нові об'єкти пізнання. Це був ще не сцієнтизм, а просто науковий поступ. А вже з проникненням у сферу ідеології, свідомості епохи він абсолютизувався, став набувати духу сцієнтизму.

Вчений більше не називав себе філософом, як це було у XVII й XVIII ст. Знання поверталося не до з'ясування метафізичних начал causae finales. Наукові досягнення пов'язувалися насамперед із відкриттям узагальнюючих закономірностей, що виходили до зв'язку з практикою. Сама філософія мала бути лише узагальненим знанням [2, с. 107].

Якщо в Німеччині на початку XIX ст. ще не настав час наукового піднесення, ще панував інтерес до побудови й тлумачення великих філософських систем, Англія та Франція — країни-суперниці — змагалися не тільки у вирі військових і дипломатичних баталій, а й у лабораторіях. Учені відкривали нові закони діяльності розуму, духовності, відомості людської істоти та водночас відмовлялися від проникнення в сутність речей, від досліджень абстрактно-метафізичних ідей призначення людини тощо. Виникає психологія саме як наукова дисципліна.

Практичний бік науки був репрезентований економічним ученням А. Сміта про „Джерела багатства народів”, працею Мальтуса "Дослід про закон народонаселення'' (1798), яка вплинула на характер Дарвінівського вчення. З'явився трактат "Фізіологічні дослідження про життя і смерть'7 (1800) Біша, в якому вилучається питання про остаточні причини явищ. Відомий його вислів "Життя є сукупність функцій, що чинять опір смерті” протиставляється трансценденталізмові Що таке життя по суті — пізнати не можна. Відкриваються та життєві властивості, які не пояснюються фізичними законам: винайденими в дослідженнях над мертвою природою. Біша визнає існування органічної чутливості, яка не сприймається, і тварини чутливості, яка усвідомлюється. Ф. Пінель (1745—1826) — засновник наукової психіатрії — замінив варварське ставлення до божевільних запровадивши м'які міри впливу на хворих [4, с. 220].

Дж. Бернал, указуючи на виникнення ідеалу чистої науки, відзначає панування ідеї "космічного песимізму'* в XIX ст. Незважаючи н великий успіх, який мали наукові ідеї в розкритті структури світу починаючи із зоряних туманностей і завершуючи людським мозком і всупереч грандіозній картині безперервного прогресу, яку показала теорія еволюції, до кінця цього періоду оцінка подальших перепекти науки стала глибоко песимістичною. Картина Всесвіту не була освітлені ніякою концепцією людства, яке свідомо поставило б собі завданні стати володарем природи для блага свого власного й наступних поколінь для збереження самої природи. — В. Р.). Тому ця теорія мала схильність малювати картину сліпої долі, що, за залізними законами, веде до смерті, якої ніхто не може уникнути [6, с. 307]. Щоправда, І. І. Мечником створив наукову філософію оптимізму саме на ґрунті багатобічного вивчення людини. Однак ідея теплової смерті Всесвіту (ентропії), психоаналітичне уявлення про існування у людини потягу до смерті, що було висловлене в 1930 р. 3. Фрейдом, трохи раніше Шпенглерове та Юнгове передбачення другої світової війни — все це зіштовхувалося в світоглядних екскурсах на ґрунті провідних наук.

Оптимізм і песимізм — світоглядні орієнтації, що постають із відкриття природничих закономірностей і є вже позанауковими ідеями, виражають характерологічні риси людини-дослідника, її особистості. Дж. Бернал зазначав: наука, здавалося, мала свої межі. Окремі її галузі поєднувалися між собою. Світло, електрика, магнетизм, теплота злилися у велику електромагнітну теорію. Точка зору Лапласа (увесь світ складається з частин, рух яких можна було б при бажанні передбачити на вічні часи, варто лише визначити його в якийсь певний момент) ставала все більш панівною, але й більш похмурою, ніж стародавня ідея фатуму. Теорія Дарвіна приводила до висновку, що еволюція стала фаталістичним єднанням випадковостей і разом з тим безкомпромісної боротьби за існування.

Космічний песимізм певною мірою урівноважувався чуттям упевненості, якщо не благодушності у ставленні до сучасного стану й найближчих перспектив розвитку науки та суспільства. Щоправда, існували деякі дивні явища, відмічені природодослідниками, але вважалося, що гострий розум людини вирішить їх у світлі відомих наукових настановлень [6, с. 204]. Відкриття періодичної системи елементів указувало незаповнені місця, які можна просто заповнити.

К. Маркс із переможною посмішкою дивився на майбутнє ідеальне суспільство. Все, без сумніву, зрозуміло! Слід не просто пояснювати природу й суспільство, а змінювати їх. Час пасивного споглядання минув. Дотепер філософи лише пояснювали світ. Справа полягає в тому, щоб змінити його. Для цього треба побудувати відповідну теорію. Вплив французького матеріалізму, ідей Просвітництва виявився тут значним. Та оптимізм і песимізм до науковості не мають відношення. Щодо одних і тих самих закономірностей у біології, фізиці та інших науках можна зробити будь-який висновок. Так визначався загальний світоглядний характер наукового, технічного й технологічного руху.

Будучи в попередні віки заняттям окремих учених, наука тепер охопила велику кількість учасників. Створюються колективи вчених, наукові школи. Застосування в промисловості досягнень науки збуджує інтерес до неї. Від інженерів вимагають високого наукового знання.

Виникає позитивна філософія О. Конта (1798—1857). Він намагався дати раціональну класифікацію теоретичних наук, точний виклад наукового методу. Його концепція трьох стадій пізнання (теологічна, метафізична, позитивна, або наукова) набула значного поширення, охопивши також психологію. Позитивний характер науки виявлявся дедалі відчутніше [3, с. 344].

Ця проста система становлення людських знань, може, внаслідок своєї простоти визначила собою підходи в історії науки. Дж. Фрейзер застосував її для розуміння становлення людської думки. Історики психології ще й у XX ст. не можуть відійти від цієї, начебто правильної, але абстрактної ідеї, не бачачи того, що такий хід історико-психологічного знання ніколи й ніде не реалізувався. Поготів, коли йдеться про чітко визначені періоди. Зокрема, сучасна психологія стає чимраз більше філософською дисципліною.

Хоч О. Конт проголосив позитивну філософію, а отже, й таку саму науку, наукові кола все ж продовжували суперечку щодо наукових ідей, понять, перебуваючи між Сціллою й Харібдою телеології та механіцизму, не усвідомлюючи також тавтологічності таких понять, як усесвітнє тяжіння, потяг до життя та смерті тощо, висуваючи такі світоглядні уявлення (на ґрунті наукових теорій), як оптимізм і песимізм. Свобода волі й жорсткий детермінізм були також своєрідними паралогізмами в науковому й філософському мисленні XIX і початку XX ст. Було використано старовинні теорії щодо розуміння свободи як усвідомленої необхідності. Оптимізм і песимізм можна було однаково довести, поміняти їх місцями — на одних і тих самих засадах.


Случайные файлы

Файл
150041.rtf
72753.rtf
doclad.doc
2467.rtf
125350.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.