Визначення поняття "Т-групи", стуктура та класифікація (129078)

Посмотреть архив целиком

Житомирський державний університет Імені Івана Франка

кафедра психології та педагогіки









Контрольна робота

з дисципліни «Основи психологічного тренінгу»
















Житомир 2009


1. Поняття Т-група. Її історичне виникнення


Т-група (від англ. traіnіng - group - тренінг - група) - форма психотерапії, орієнтована на відпрацьовування чутливості стосовно своїх мотивів і емоцій, до мотивів інших людей, до подій соціальної взаємодії, до групової динаміки. Основним психотерапевтичним прийомом виступає груповий аналіз, що виробляється учасниками (10-15 чоловік), які один з одним не знайомі. Теми для обговорення вибираються довільно, головним є ретельний аналіз власної поведінки й поведінки інших учасників групи й вільне обговорення їх. Література: (Eds.) Brandford L., Gіbb J., Benne K. T-Group Theory and Laboratory Method. N.Y., 1964.

У вітчизняній психології заложилася традиція позначати ті види тренінгу, об'єктом впливу в які є якості, властивості, уміння, здатності й установки, що проявляються в спілкуванні, соціально-психологічним тренінгом. Це поняття узвичаїв М. Форверг.

Вважається, що перші тренінгові групи, спрямовані на підвищення компетентності в спілкуванні, були проведені учнями К. Левіна в Бетелі (США) і одержали назву Т-груп. У їхній основі лежала наступна ідея: більшість людей живуть і працюють у групах, але найчастіше вони не віддають собі звіту в тім, як вони в них беруть участь, якими їх бачать інші люди, які реакції, які викликає їхнє поводження в інших людей.. Левін стверджував, що більшість ефективних змін в установках і поведінці людей відбувається в груповому, а не в індивідуальному контексті, тому, щоб виявити й змінити свої установки, виробити нові форми поведінки, людина повинна перебороти свою автентичність і навчитися бачити себе так, як її бачать інші.

Т-група визначалася як збори гетерогенних індивідів, що зустрілися з метою досліджувати міжособистісні відносини й групову динаміку, що вони самі породжують своєю взаємодією.

Успішна робота учнів К. Левіна в майстерні міжгрупових відносин привела до створення в США Національної лабораторії тренінгу. У цій лабораторії була створена група тренінгу базових умінь. Згодом результати її роботи враховувалися в практиці Т-груп. У Т-групах навчали управлінський персонал, менеджерів, політичних лідерів ефективній міжособистісній взаємодії, умінню керувати, дозволяти конфлікти в організаціях, зміцнювати групову згуртованість. Деякі Т-групи були орієнтовані на з'ясування життєвих цінностей людини, посилення почуття його самоідентичності. Вони виникли в 1954 р. і одержали назву груп сензитивності.

В 60- і рр. виникає, що опирається на традиції гуманістичної психології К. Роджерса рух тренінгу соціальних і життєвих умінь (socіal/lіfe skіlls traіnіng), що застосовувався для професійної підготовки вчителів, консультантів, менеджерів з метою психологічної підтримки й розвитку.

У тренінгу життєвих умінь використовувалися три основні моделі, що визначають своєрідність підходу до учасників тренінгу. Перша модель опирається на сім категорій життєвих умінь: рішення проблем, спілкування, наполегливості, упевненості в собі, критичності мислення, уміння самоврядування й розвитку Я- Концепції.

Друга модель класифікує життєві вміння, що є метою тренінгу, на чотири категорії: міжособистісне спілкування, підтримка здоров'я, розвиток ідентичності, рішення проблем і прийняття рішень.

Третя модель включає тренінг емоційного самоконтролю, міжособистісних відносин, саморозуміння, фінансового самозахисту, самопідтримки й концептуалізації досвіду.

В 70- і рр. у Лейпцігському і Йєнському університетах під керівництвом М. Форверга був розроблений метод, названий соціально-психологічним тренінгом. Засобами тренінгу виступали рольові ігри з елементами драматизації, створюючі умови для формування ефективних комунікативних навичок. Практичною областю додатка розроблених М. Форвергом методів стала соціально-психологічна підготовка керівників промислового виробництва.

Соціально-психологічний тренінг одержав широке поширення й у вітчизняній практиці. Перша в країні мононографія, присвячена теоретичному й методичному аспектам соціально-психологічного тренінгу, була опублікована Л. А. Петровською в 1982 р.

Сьогодні цей метод активно використовується в роботі з дітьми, батьками, професіоналами соціономічної (робота з людьми) групи, керівниками підприємств і організацій.

Основна мета соціально-психологічного тренінгу - підвищення компетентності в спілкуванні - може бути конкретизована в ряді завдань із різним формулюванням, але обов'язково пов'язаних із придбанням знань, формуванням умінь, навичок, розвитком установок, що визначають поведінку в спілкуванні, перцептивних здатностей людини, корекцією й розвитком системи відносин особистості, оскільки особистісна своєрідність є тим тлом, що офарблює в різні кольори дії людини, всі її вербальні й невербальні прояви.

Однією з умов успішної роботи тренінгової групи є рефлексія провідного того завдання, що вирішується в ході занять. Вплив може здійснюватися на рівні установок або вмінь і навичок, або перцептивних здатностей і т.д. Змішувати різні завдання в ході роботи однієї тренінгової групи недоцільно, тому що це може, з одного боку, знизити ефективність впливу, а з інший, - викликати появу етичної проблеми, оскільки змінювати завдання в процесі тренінгу можна тільки за згодою групи.

Робота тренінгової групи відрізняється рядом специфічних принципів. Дамо їм коротку характеристику.

Принцип активності. Активність учасників тренінгової групи носить особливий характер, відмінний від активності людини, що слухає лекцію або читає книгу. У тренінгу люди утягуються в спеціально розроблені дії. Це може бути програвання тієї або іншої ситуації, виконання вправ, спостереження за поведінкою інших за спеціальною схемою. Активність зростає в тому випадку, якщо ми даємо учасникам установку на готовність увімкнутися в чинені дії в будь-який момент. Особливо ефективними в досягненні цілей тренінгу через усвідомлення, апробування й тренування прийомів, способів поводження, ідей, запропонованих тренером, є ті ситуації й вправи, які дозволяють брати активну участь у них всім членам групи одночасно. Принцип активності, зокрема , опирається на відому з області експериментальної психології ідею: людина засвоює десять відсотків того, що вона чує, п'ятдесят відсотків того, що вона знає, сімдесят відсотків того, що проговорює, і дев'яносто відсотків того, що робить сама.

Принцип дослідницької творчої позиції. Суть цього принципу полягає в тім, що в ході тренінгу учасники групи усвідомлюють, виявляють, відкривають ідеї, закономірності, уже відомі в психології, а також, що особливо важливо, свої особисті ресурси, можливі особливості. Виходячи із цього принципу, робота тренера полягає в тім, щоб придумати, сконструювати й організувати ті ситуації, які давали б можливість членам групи усвідомити, спробувати й тренувати нові способи поведінки, експериментувати з ними. У тренінговій групі створюється креативне середовище, основними характеристиками якої є проблемність, невизначеність, прийняття, безоціночність. Реалізація цього принципу часом зустрічає досить сильний опір з боку учасників. Люди, які приходять у групу тренінгу, мають певний досвід спілкування в школі, в інституті, де, як правило, їм пропонувалися інші правила, моделі, які треба було вивчити й випливати їм надалі. Зіштовхуючись із іншим, незвичним, для них способом навчання, люди проявляють невдоволення, іноді в досить сильній, навіть агресивній формі. Перебороти такий опір допомагають ситуації, що дозволяють учасникам тренінгу усвідомити важливість і необхідність формування в них готовності й надалі, після закінчення тренінгу, експериментувати зі своєю поведінкою, творчо відноситися до життя, до самого себе.

Принцип об'єктивації (усвідомлення) поведінки. У процесі занять поведінка учасників переводиться з імпульсивного на об‘єктивірований рівень, що дозволяє робити зміни в тренінгу. Універсальним засобом об'єктивації поведінки є зворотний зв'язок. Створення умов для ефективного зворотного зв'язку в групі - важливе завдання тренерської роботи. У тих видах тренінгу, які спрямовані на формування вмінь, навичок, установок, використовуються додаткові засоби об'єктивації поведінки. Одним з них є відеозапис поведінки учасників групи в тих або інших ситуаціях з наступним переглядом і обговоренням. Треба враховувати, що відеозапис є дуже сильним засобом впливу, здатним вплинути, тому ним варто користуватися з великою обережністю, і що найважливіше - професійно.

Принцип партнерського (суб'єкт-суб'єктного) спілкування. Партнерським, або суб'єкт-суб'єктним спілкуванням є таке, при якому враховуються інтереси інших учасників взаємодії, а також їхні почуття, емоції, переживання. Реалізація цього принципу створює в групі атмосферу безпеки, довіри, відкритості, що дозволяє учасникам групи експериментувати зі своєю поведінкою, не соромлячись помилок. Цей принцип тісно пов'язаний із принципом творчої, дослідницької позиції учасників групи. Послідовна реалізація названих принципів - одне з умов ефективної роботи групи соціально-психологічного тренінгу. Вона відрізняє цю роботу від інших методів навчання й психологічного впливу. Крім специфічних принципів роботи тренінгових груп, можна говорити й про специфічний принцип роботи тренера, що полягає в постійній рефлексії всього того, що відбувається в групі. Ця рефлексія здійснюється за рахунок того, що тренер увесь час - приступаючи до проведення тренінгу, плануючи роботу на день, безпосередньо в процесі роботи - задає собі три питання:


Случайные файлы

Файл
145242.rtf
54930.rtf
156286.doc
ref-14230.doc
91882.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.