Взаємовідносини людей (128995)

Посмотреть архив целиком

13



1. Мораль і моральність у суспільстві, моральні цінності,

норми і принципи


Людина завжди живе серед людей. Вона постійно перебуває у певній системі взаємовідносин із подібними до себе, у своїй жит­тєдіяльності спричиняє певні дії стосовно інших лю­дей. Так само, як у виробничій діяльності впливає на навколишній світ. Але, якщо стосовно природного се­редовища, скажімо у продуктивній діяльності, людина керується доцільністю, прагненням до мети, то у сто­сунках, власне, з людьми цього, напевне, замало. Тут вступають у дію доцільності між людських стосунків, що не зводяться лише до правил простої доцільності. Вони, насамперед, виражені в поняттях добра і зла.

Відповідність людських дій і вчинків категоріям добра і зла становить основу моральних відносин у суспільстві. Систему усвідомлених норм, традицій, пра­вил поведінки, почуттів та уявлень, що віддзеркалю­ються через розуміння добра і їла, які є наслідком усього суспільно-історичного досвіду людства, ми і/ називаємо моральною культурою суспільства.

Моральність криється у повсякденному бутті люди­ни, у її буденних вчинках, підсвідомих діях, відчуттях. Вона витворюється непомітно, але завжди реалізується самим людським життям, мірою в ньому добра і зла. Оцінюючи своїх друзів, знайомих, ми оцінюємо їх крізь призму моральності — відповідності їхніх учинків на­шому розумінню добра і зла. Ми ніби застосовуємо свій спосіб визначень до повсякденного життя, поділяючи все в ньому на добре і зле, хороше і погане, достойне і негідне.

Як бачимо, моральні судження і поняття задіяні безпосередньо в кожен день нашого життя, у наше мислення і спілкування, у нашу систему цінностей. Але моральність має й іншу сферу буття.

Аналізуючи себе, кожна людина в тій чи іншій формі ставить перед собою питання: чи все мені у цьому світі дозволено? Що дозволено мені в моїх вчин­ках стосовно інших людей? Чи існує межа в моїх діях стосовно людей, яка б залежала не тільки від обставин чи зовнішньої доцільності? Подібні питання часто ста­ють предметом роздумів письменників. Пам'ятаєте, як запитує себе Раскольніков, герой Ф. М. Достоєвського: «Скотина я тремтяча, чи право маю?»

Чим, зрештою, визначається це «право» або «без­прав'я»? Законом? Уявіть собі на хвилинку, що закони та їх охоронці раптом зникли. Чинив би в такому випадку кожен те, що хоче, що вигідне тільки йому? Чи, можливо, знайшлися б люди, яким просто стало б соромно чинити зло? Очевидно, у кожної людини є свій внутрішній закон, який регулює і скеровує її вчинки, стримує від зла, спонукає до добра. Свого часу Сократ називав це своїм «Демоном», внутрішнім голосом, який розмежовує гідне і негідне, чесне і безчесне. Цей внутрішній моральний закон — те, що люди називають совістю.

Саме совість визначає наші дії стосовно собі по­дібних як гідні чи негідні, можливі чи неприпустимі. Вона — внутрішній регулятор людських взаємовідно­син, який постає основою осередків людської спіль­ноти: сім'ї, нації, суспільства. Совість у людині дорівнює світові: адже відомо, що докори совісті можуть завдати більших тортур, ніж усі жахи світу. Німецький філософ Кант у XVIII столітті писав, що дві речі у світі вражають його найбільше: «Це зоряне небо наді мною та моральний закон у мені».

Совість постає неусвідомленим суддею та внутріш­нім регулятором наших учинків з точки зору добра і зла, допустимого і недопустимого у наших діях сто­совно людей, природи і світу в цілому.

Як моральна категорія, совість характеризує особис­тість з точки зору здатності жити в людському середо­вищі, будувати гармонійні стосунки з іншими людьми. Із цього випливає також, що совість — це особливий вищий рівень внутрішньої самовизначеності особистос­ті. Моральність, як слідування внутрішнім чинникам совісті, передбачає відношення до реально здійсню­ваного способу життя, до цінностей, мотивів суспільної людини. її можна визначити як цінність цінностей, мотив мотивів.

Моральність виступає і як суспільна культура орга­нізації співжиття, і як внутрішній регулятор та особис­тий суддя індивідуальних вчинків, внутрішній закон дії особистості з точки зору добра і зла.

Із точки зору суспільної свідомості моральність — це сукупність об'єктивних, загальнозначущих, безумов­них норм, що визначають відносини між людьми та існують у формі ідеальних орієнтирів, еталонів поведінки. Вона акумулює в собі й моральну свідомість, і моральні відносини в суспільстві.

Якщо моральність притаманна людській природі, то в чому її передумова? Чи має вона свою історію, чи, може, безумовно закладена в структурі нашої свідомості? Чи вона — невід'ємна властивість людської природи, чи, може, наслідок історичного розвитку?

Виникнення й розвиток моралі. Первісне або родове суспільство не знало розгалуженої системи духовного життя, писаних законів, які б регул ю пал 11 суспільні та міжособистісні стосунки. Діями роду керували звичаї та традиції. Напевно, людина із самого початку визна­чення себе як істоти, що відрізняється від тварин, у своєму прагненні вижити, повинна була утворити пев­ну організацію, яка історично зафіксована як родова організація — за родинними (тобто кровними) зв'яз­ками.

Передумови такої організації існують і в тваринному світі: зграї, стада. Вони базуються на піклу­ванні про молодняк, на взаємообороні, на спільних способах полювання тощо. Очевидно, що первісних людей також об'єднували турботи про дітей, про збе­реження роду, що й зумовлювало певні способи та традиції повсякденного спілкування. Вироблення та збереження цих традицій має дуже давню й довготри­валу історію: адже первісний період людської історії, за даними сучасної науки, нараховує десятки тисяч років. Поступово творилися норми, які б найдосконаліше забезпечували самозбереження людського роду, гаран­тували б мир та злагоду серед членів первісного ко­лективу.

Російський філософ XIX століття Володимир Соловйов вважав, що моральні відносини та стосунки між людьми починаються зі статевих заборон, з обмеження стосунків шлюбу серед членів одного роду. Це під­тверджується відкриттям так званої екзогамної структури організації роду в різних племен і народів ми­нулого. Кожен рід ділився, принаймні, на дві фратрії (сім'ї), і вибирати собі шлюбного партнера дозволялося лише з іншої фратрії. Заборона кровозмішування (інцесту) лежить в основі сюжетів багатьох міфів та легенд різних народів. Одним із перших моральних понять постає сором, який перетворював шлюб на таїнство, надавав йому особливого, сакрального значення. Шлюб­ні заборони встановлювали мир у роді, знімали су­перництво чоловіків за жінок, тим самим зміцнюючи рід, надаючи йому переваги в жорстокій боротьбі за існування.

Як і вся суспільна свідомість того часу, екзогамні заборони набували магічного значення, значення табу:

всі члени роду вважалися родичами, крім усього — і через уявне походження від певного тотема (тва­ринного предка), тому тотем-прародитель, як єднальна ланка роду, зумовлював єдність усіх родичів у єдину тілесність. Тому шлюбні стосунки всередині роду сприймались як святотатственне єднання із самим тотемом.

Таким чином, перші моральні норми виникають у вигляді моральних заборон (табу), які обмежували ін­стинктивні потяги людей. Звичайно, ці обмеження стосувалися не тільки шлюбних стосунків, а й інших ланок суспільно-родового життя: виготовлення зброї, способів полювання, ритуалів ініціації — перехід юна­ків і дівчат у дорослість,— словом, усіх проявів життя первісного колективу. Поступово на їх основі вироб­лялися традиції, які з дитинства сприймалися новими поколіннями і свято зберігалися як певні елементарні норми та правила людського співжиття.

В історичні часи обмежуюча функція моралі ус­відомлювалась у понятті міри. «Знай міру»,— було написано на стіні знаменитого храму Аполлона в Дельфах — святилищі всіх еллінів. Моральні традиції та норми визначали культурні особливості людських спільнот, закріплювалися в міфах, казках, легендах га висловах мудреців давнини. Водночас складалося розу­міння людських доброчинностей, які закріп­лювалися в образах героїв, як зразки для наслідування.

Таким чином формувалися поняття гідної та не­гідної поведінки в суспільстві, належні взірці ставлення до різних людей: дітей, жінок, слабких і вбогих. Фор­мувалися також норми та звичаї гостинності, поваги до старших, але водночас — і кровної помсти, людських жертвоприношень та інші. Первісна моральність ба­зувалася на ототожненні людиною своєї особи з родом, на поділі людей на «своїх» та «чужих». Виникають поняття честі, хоробрості, доблесті, але водночас щодо ворога (або взагалі чужинця, з яким немає родинних стосунків) традиція допускала вбивство, шахрайство, навіть каннібалізм. «Чужі» не вважалися за людей, на них не поширювалися правила родової моралі, їх ні-стосувалися моральні заборони. Риси первісної моралі зберігаються в суспільстві ще довго після переходу на вищі щаблі історичного роз­витку навіть і в наш час. Це пояснюється живучістю традицій, які можуть лишатися незмінними й підсві­домо відтворюватися в стереотипних діях людей навіть після того, як уже зникла соціальна основа, на якій вони виникли. Пережитками печерної свідомості не­одноразово користувалися «вожді» різних соціальних заворушень, проголошуючи гасла: «Хто не з нами, той проти нас», «Якщо ворог не здається, його знищують», «Кожному ворогові — кулю» і таке інше. Зрозуміло, що до моральності такі первісно-печерні гасла не мають відношення.

У розвитку суспільної свідомості питання мораль­ності та моральної поведінки традиційно були пред­метом розгляду релігії. Це було закономірно, адже ре­лігійна культура й виникає як не тільки певна форма світогляду, а й як відповідна форма організації людського співжиття. У процесі розвитку моралі дещо відживало, губилося в часі, а те, що витримувало його плин, залишалося у загальнолюдській скарбниці моральних цін­ностей. Такі цінності та сталі моральні норми людсько­го співжиття концентрувалися насамперед у релігіях: племінних, а далі у національних, котрі вийшли за межі родинно-родових стосунків і звернулися до особис­тих моральних якостей.

Але справжнім носієм та осередком концентрації за­гальнолюдських принципів та норм морального життя стали світові релігії, у віровченні яких уперше постає питання про індивідуальну відповідальність людини перед вищим моральним Кононом. Із найбільшою виразністю це демонструє християнство, у якому вищим моральним авторитетом виступає Бог, котрий своєю жертовністю спокутував людські гріхи. Головна теза християнства про спокутувальну жертву Христа набуває морального значення. Якщо практично в усіх інших релігійно-етичних системах головною запорукою дотримання віруючими моральних норм є страх перед Божим гнівом та посмертним покаранням, то цей аспект у християнстві відступає на другий план. Насамперед, головним законом христи­янства постає любов. Християнського Бога не треба боятися, бо він є Любов. Бог любить людину, до­казом чого є мученицька добровільна смерть Сина Божого на хресті в ім'я спасіння людини. Заради спо­кутування гріхів кожної людини.

І головною вимогою до людини християнство проголошує теж любов. Найперша заповідь християнства: «Люби Господа Бога свойого всім серцем своїм». Зда­валось би, абсолютно релігійно характерна вимога. Але християнство вимагає від людини не просто покірності надприродній Істоті, а любові, сприйняття її серцем. Віра переноситься у внутрішній план людини, набу­ваючи значення морально-смислового відношення. У Біблії дається відповідь, де ж саме шукати Бога. Не в розумі, не у відчутті, а саме у серці своєму. Тобто Бог не зовні, він у нас самих. Тільки треба вміти його віднайти.

Якщо перша заповідь закликає любити Бога, то друга розкриває зміст цієї любові. Любов до Бога здій­сненна лише через любов до людей'. «Люби свого ближ­нього як самого себе». Любов до Бога і людини відразу підносить моральний план людини на вищий щабель — вона постає як уособлення всезагального відношення — любові. Ствердження останньої як найвищої моральної цінності закладає фундамент розвитку вселюдської мораль­ності, побудованої на принципах рівності й братерства.

Християнство закладає основи розуміння вселюд­ського характеру моральної особистості. Адже «немає ані елліна, ані іудея... варвара, скіфа, невільника, вільного,— але все та у всьому Христос»,— говориться в Біблії.

Важливою рисою християнської моральності є про­голошення свободи волі людини у прагненні моралі. Тіль­ки через власне серце, власне внутрішнє прагнення людина спроможна досягти добра й любові, тільки через власне творення добра відбувається моральне вдосконалення особи. Християнські положення заклика­ють до терпимості, всепрощення, милосердя, свободо­любства. Але основним закликом лунає прагнення до духовного. Визнаючи пріоритет «царства Небесного» над земним, християнин тим самим прагне духовних цінностей культури, залучається до них — адже головною умовою Христової віри є саме внутрішнє сприйняття моральних заповідей, вільна творча духовна праця (праця душі), спрямована до вищих смислів буття. Священні тексти християнства, що містять цілу скарбницю мо­ральних роздумів та настанов, були визначним кроком уперед в духовно-моральному розвитку.

Звичайно, слід відрізняти моральне вчення християн­ської релігії від духовно-практичної діяльності та вимог до поведінки людей у практиці релігійних організацій християнства — церков. Всупереч виголошеним у Біблії принципам, церкви переслідували інакомислячих, спалювали єретиків, освячували хрестові походи, війни. Проголошення вищих моральних принципів не означає їх автоматичного сприйняття, адже за проголошеними принципами добра завжди може приховуватися найчорніше зло, що полюбляє надягати маски.

Загальнолюдські моральні цінності та історичні форми моралі. Мораль має свій розвиток в історії. На кожному історичному щаблі виробляються певні сталі системи принципів поведінки та системи норм співжиття, котрі вважаються для даної доби обов'язковими, або ж до­пустимими. Так, для рабовласника цілком природним було мати рабів і відповідно до них ставитись, для феодала — користуватися правом першої шлюбної ночі для підприємця доби «дикого капіталізму» — експлу­атувати працю дітей тощо. Тому, здавалось би, праві ті, хто стверджує, ніби кожне суспільство виробляє свої моральні норми, що мораль взагалі визначається стано­вими чи класовими інтересами, що моральним є те, що «вигідно» з точки зору пануючої соціальної сили.

Добро і зло — абсолютні виміри вселюдської духовної культури. За всіх часів вважалося аморальним вбивати, красти, зраджувати, ставитись без пошани до батьків тощо. Моральність, як загальнолюдське явище, завжди зберігалась у скарбниці народної мудрості та прові­щалась у проповідях духовних пророків усупереч сталим нормам та традиціям, які визначали груповий інтерес та користь. Конкретна «мораль» будь-якої групи має частковий характер, визначає правила поведінки у пев­них, конкретно визначених верствах людських. Так, наприклад, «злодійський закон», є «правила політичної гри», (морально-кастові традиції (в Індії), є «китайські церемонії» як правила етикету та поведінки тощо. Все це не є моральністю.

Моральність постає як узагальнення та усуспільнення інваріантних вимог до людини, які випливають із духовно-культурного надбання, із самої природи людини. Мораль безпосередньо пов'язана з таким явищем, такою якістю особистості, як духовність.








2. Структура та функції спілкування


Перш за все, потрібно мати на увазі, що думка про Вас у потенційного роботодавця буде складатись за першим вражен­ням. Тому треба уважно скласти свій послужний список, зазна­чивши, де Ви працювали раніше, бажано подати відгуки тих, на кого Ви раніше працювали. Якщо список задовольнить робото­давців, вони призначать Вам зустріч. Під час бесіди, яка між Вами відбудеться, велику роль відіграватиме Ваш зовнішній ви­гляд, манера триматися, вміння відповідати на «слизькі» питан­ня та знаходити виходи з непростих ситуацій. А деякі з них бувають нелегкі. Наприклад, молода жінка, що пройшла декіль­ка співбесід на різних рівнях при прийомі на роботу у велику фірму, на заключну бесіду була запрошена в кабінет до президен­та фірми. Останній запросив її сісти на низьку банкетку, що стояла збоку від його столу. Сівши на неї, молода жінка опини­лася швидше на рівні його ніг, причому вона майже нічого не бачила, бо яскраве світло настільної лампи засліплювало. Пре­зидент поставив жінці декілька питань, періодично запитуючи її, чи не хвилюється вона. Вона спитала, чому це його непокоїть - вона спокійна. У відповідь почула, що часто мигає очима і президент сприйняв це як ознаку хвилювання. Його співбесідни­ця пояснила, що різке світло, яке засліплює її, будь-кого приму­сить моргати. Після цього молода жінка повідомила, наскільки їй незручно було сидіти на банкетці. В цьому випадку багато що вже залежало від вихованості президента: при її недостатності жінка навряд чи могла розраховувати бути прийнятою на робо­ту. На її щастя, він був вихованою людиною і, вибачившись, запропонував їй пересісти на більш зручне місце.

Як правило, пошук роботи ведеться через знайомих, за об'я­вою в пресі та через агентства по працевлаштуванню. У всякому випадку роботу ви шукаєте згідно вашій кваліфікації і будьте готові надати відомості про ваші попередні місця роботи та, по можливості, рекомендації з них. Суто по знайомству у діловому світі не прийнято рекомендувати когось на роботу: зрештою, ніхто не хоче ставити під загрозу довіру інших до них самих. Якщо ви вирішили піти на роботу в якусь певну компанію, маєте право надіслати туди листа навіть в тому випадку, коли у вас немає особистих контактів із кимось з її співробітників. Звертання у листі повинно бути адресне, комусь конкретно, а не абстрактно: «Шановне панство!» У цьому листі вам слід пояснити причину написання даного листа і попрохати про призначення зустрічі. Якщо у двотижневий термін вам не відпо­віли по телефону чи письмово, можете передзвонити по служ­бовому телефону тому, кому ви направили свій лист, та запи­тати, коли він (вона) має змогу з вами зустрітися.

Домовившись про зустріч усно чи письмово, підготуйтесь до неї ретельно: по-перше, з'ясуйте про компанію, в яку най­маєтеся, якомога більше. На жаль, ще не стало нормою, як, наприклад, у США, що про роботу фірми можна багато дізна­тися з серйозних ділових журналів або щорічних оглядів, які готуються спеціально для цих цілей.

По-друге, продумайте те, що ви повинні повідомити про себе під час співбесіди. Замість того, щоб просто, абстрактно просити роботу, ведіть мову про ваші професійні інтереси і про те, чим саме робота в даній компанії буде корисною для вашо­го професійного зростання.

Ідучи на співбесіду, твердо запам'ятайте ім'я людини, з якою будете вести цю розмову та правильно його вимовляйте. Якщо ви його точно не/знаєте, запитайте у секретаря; якщо ж ви збираєтесь вашого співбесідника називати на прізвище, не за­будьте називати його «пан» (або «пані», якщо це жінка). В англомовних країнах запитайте в секретаря, як звертатися до жінки, що вестиме з вами бесіду - «міс» чи «місіс». Ось деякі поради, які допоможуть вам вдало провести співбесіду:

  • не запізнюйтесь і ніколи не змушуйте чекати того, хто
    буде проводити бесіду;

  • не сідайте, поки вам цього не запропонують. Отримавши
    запрошення, сідайте на указаний стілець. Якщо вам його не
    вкажуть, сідайте на той, що стоїть напроти того, з ким вам
    треба вести бесіду. Сидіть прямо;

  • не вдягайтеся надто яскраво. На зустріч можна прийти в
    діловому костюмі. Жінці не слід вдягати прозору блузку або
    сукню, що щільно облягає тіло: ваші професійні якості зале­жать не від цього;

  • приходьте охайні, вдягнені «з голочки»; жінкам не слід
    зловживати ювелірними прикрасами;

  • не паліть, якщо вам не запропонували не забудьте взяти з собою всі необхідні ділові папери та документи. Потурбуйтесь, щоб у випадку необхідності можна було дістати їх відразу, не перериваючи весь зміст вашої сумочки;

  • розмовляйте з почуттям власної гідності. Не соромтеся
    ставити питання про майбутню роботу, адже питання типу
    «Які в мене будуть перспективи росту?» справляють на роботодавця більш позитивне враження, ніж «Скільки триватиме моя відпуска? »;

  • не обговорюйте ваші сімейні проблеми, не згадуйте у бесіді
    ім'я вашої дружини чи чоловіка;

  • не кидайтеся іменами поважних персон, якими б близькими ви з ними не були;

  • не просіть вибачення за те, що не вмієте робити: просто
    визнайте цей факт та додайте, що швидко цього навчитеся,
    оскільки любите навчатися;

  • не пропустіть момент, коли вам дадуть зрозуміти, що зустріч
    закінчена. Іноді це потребує пильності, але не втрачайте її;

  • будьте ввічливими. Під час співбесіди дотримуйтесь пра­вил ґречності. Перед тим, як піти, можна потиснути співбесід­нику руку (якщо він її подасть першим). Виразіть вдячність тому, хто з вами розмовляв, за проявлену до вас зацікавленість. Усміхайтеся. Виходячи з кабінету, не забудьте подякувати сек­ретарці того, з ким розмовляли.

В Європі та Америці прийнято після співбесіди письмово висловлювати подяку тому, хто з вами бесідував. Впевнені, що ця норма етикету засвідчить вашу вихованість, крім того, вона допоможе нагадати про себе ще раз. Можливо, ця традиція приживеться і в нашій країні найближчим часом.

Починаючи роботу. Перш за все, познайомтесь у деталях з порядками, заведеними в установі, куди ви найнялись: це допо­може вам одразу ефективно та з найменшими втратами справ­лятися зі своїми обов'язками, з'ясуйте та дотримуйтесь розпо­рядку праці, дізнайтесь про термін відпустки, про порядок оп­лати за хворобою та правила надання вихідних днів. Крім того, слід уточнити, на чиє ім'я та за якою формою треба писати заяви та службові записки. І, певна річ, не забудьте запитати, коли і з якою періодичністю вам будуть видавати заробітну плат­ню, які суми будуть з неї утримуватися, які премії можуть вам нараховуватись і якими є критерії збільшення платні.

Починаючи роботу, з'ясуйте, хто із співробітників за який сектор роботи відповідає. Запам'ятайте їх прізвища та імена: це допоможе вам звернутись за адресою у тому випадку, якщо виникне потреба в допомозі; до речі, розпочинаючи нову службу, не соромтеся звертатись за допомогою до співробітників: вам швидше пробачать ваше незнання, ніж ваші помилки.

Коли ви будете знайомитись із співробітниками, можете вголос повторювати їх прізвища. Ніяково будете /почувати себе, якщо не запам'ятаєте їх. Без дозволу колег не слід переходити на ім'я: це нагадує панібратство. Якщо вам запропонував співро­бітник називати його на ім'я, буде доречним запропонувати йому те ж у відповідь. Коли вас будуть знайомити з іншими співробітниками, потисніть їм руки. Якщо ви сиділи - підве­діться, навіть в тому разі, коли ви старші!

Якщо вас прийняли на керівну посаду, краще в перший же день прийдіть раніше до офісу та познайомтесь із підлеглими: якщо хтось, не маючи можливості познайомитись одночасно з іншими, зайде до вашого кабінету зробити це - підведіться йому назустріч, цим ви тільки здобудете собі доброзичливе ставлення.

Під час обідньої перерви, якщо вас ніхто не запросив до їдальні, краще самому туди не ходити. Пройдіться замість цього по ву­лиці, зайдіть до кав'ярні, випийте чашечку кави: ні до чого сидіти самотньо у кабінеті та скаржитись на життя. Ближче до кінця робочого дня не слід постійно дивитись на годинник та першим бігти до дверей, як тільки вийде час. Якщо ви в перший день трохи затримаєтесь на роботі, зможете простежити, як по­водяться інші співробітники та скористатися цим досвідом.

І ще: не поспішайте заводити дружбу з кимось із колег: ви ризикуєте здатися нав'язливим. Почекайте, будьте з усіма рівно коректними та/доброзичливими. І що найбільш важливо - не беріть участі у внутрішніх чварах - інакше ви ризикуєте набу­ти репутації людини, що любить лізти не в свої справи.

У взаєминах на роботі між чоловіком та жінкою слід при­слухатися до своєї інтуїції та пропускати цей голос через си­течко ґречності. Але наведемо декілька пропозицій Емілі Пост: це надасть можливості вибирати тактику та стратегію поведін­ки в конкретних випадках:

  • двері відчиняє той, хто ближче до них стоїть;

  • до ліфта заходить або виходить з нього той (та), хто
    стоїть ближче до дверей;

  • запальничку іншому подає той, у кого вона ближче під
    рукою;

  • і чоловіки, і жінки підводяться зі стільця, щоб привітати
    клієнта, не зважаючи на його стать;

  • ані чоловікам, ані жінкам на роботі не слід звертатися
    одне до одного за зменшено-лагідними формами звертання:
    «Лапочка», «Крихітка» і т. ін. Якщо хтось цим зловживає — не вагаючись, у м'якій формі про це йому слід сказати.

Роль етикету у роботі без конфліктів. Дуже часто кар'єра людей закінчується лише тому, що вони не думали про інших. Це зауваження - на поверхні, не бачити цього - значить бути сліпим. Японці кажуть: слід надавати увагу працівникам, а не роботі. Службові відносини впливають на настрій людей, ство­рюють той мікроклімат, в якому доводиться їм працювати.

Нормальні службові стосунки складаються з двох головних вимог: відповідальності за справу та поваги до колег. Відпові­дальність передбачає чесне та обов'язкове виконання даного слова. Надто часті перекури, виконання особистих справ у ро­бочий час — у нас це пересічні порушення, але вони є порушен­ням ділового етикету. Гасло ділової людини «Час - це гроші» не вкладається в таку схему! Зверніть увагу: американці, а за ними і японці, надають перевагу праці в одній кімнаті, якщо ж начальник і відокремлюється, то не дубовими дверима (хто знає, чим він за ними займається?), а тільки скляною стіною! Американський етнопсихолог Е. Холл розповів: якось його запросили з'ясувати, в чому причина непорозумінь, що виник­ли у філіях американських фірм, розташованих у Швейцарії та Німечинні. Там під одним дахом працювали місцеві спеціалісти та запрошені з США. І з'ясувалось, що в усьому винні... двері! Справа з тому, що американці звикли працювати або у великих приміщеннях, або тільки при відчинених дверях, якщо приміщень декілька. Відкритий кабінет означає, що його влас­ник на місці і, головне, що йому немає чого приховувати. Хма­рочос Фонду Форда у Нью-Йорку побудований цілком зі скла і наскрізь прозорий, у ньому всі - на виду. Для німця ця обста­вина неприпустима! А в американців глухий коридор із зачине­ними дверима створює почуття підготовки заколоту. Ділова атмосфера значною мірою залежить і від поваги до колег, вміння на чомусь наполягти, а в чомусь поступитися, спроможності розрядити конфліктну ситуацію. Повага до ко­лег — це вміння брати до уваги їх інтереси, проявляти турботу, робити невеличкі, але приємні послуги. Дуже важливо володіти мистецтвом розмови при повсяк­денному спілкуванні у колективі. Але ще важливішим є мистецтво слухати. Проведене серед 1 500 менеджерів великих за­хідноєвропейських компаній опитування показало, що 93 % з них віднесли вміння вислуховувати колег та підлеглих до найбільш важливих якостей керівника. Воно опинилося на другому місці, випередивши навіть таку важливу якість, як вміння приймати ефективні рішення. В діловому спілкуванні взаємовідносини чоловіків та жінок дещо відрізняються від повсякденних стандартів. На роботі не слід чекати, що чоловік кине свою справу і буде виконувати роботу колеги-жінки, яка пішла до магазину, що розташований по сусідству, чи припинить важливі розрахунки, щоб подати жінці пальто. Однак не слід забувати, що галантний чоловік завжди знайде можливість підкреслити свою повагу до дами. Зробити жінці-колезі комплімент, поступитися місцем, допомог­ти перенести важкі речі, пропустити вперед, проходячи в двері, і таке інше — все це обов'язок чоловіка в будь-яких умовах. Одним з найважливіших у діловому спілкуванні є вміння виходити з конфліктних ситуацій. Деякі з них можуть призве­сти до виплеску агресії з боку тих, з ким ви маєте справу. Є багато спеціальної літератури, яка навчить вас із гідністю ви­ходити з конфліктної ситуації. Але краще за все в таких ви­падках запросити спеціаліста з розв'язування міжособистісних конфліктів у колективі! На жаль, до представників конфлікто - логічного напрямку в психології вітчизняні бізнесмени став­ляться з недовірою, але в цьому випадку повторюється ситуа­ція з рекламою: деякий час тому ті з вітчизняних фірм, які вважали, що не слід надто витрачатись на рекламу, незабаром або припинили свою діяльність, або ж змінили свій погляд на сутність реклами. Але, незалежно від того, чи є у вас спеціаліст - конфліктолог, пам'ятайте про те, що одні люди мають низькі показники рівня конфліктоспроможності, інші - навпа­ки, високі, і в «критичних» ситуаціях краще пам'ятати про те, що не слід дратувати колегу, в якого зазначені показники досить високі, а краще проявити себе справжнім дипломатом. Часто трапляється таке, що співробітник, щойно прийшов­ши на нове місце роботи, показує своє «я» негативними діями: запізнюється на роботу, не погоджується з колегами та началь­ством. «Звільнити» - так частіше за все вирішують проблему деякі керівники. Але якраз таке рішення найчастіше характе­ризує їх як поганих керівників, «ніяких» психологів. Краще рішення - дати таким співробітникам проявити себе, розкрити ініціативність, розширити творчість.



Практична частина

Додаток 2

Визначення соціонічних типів партнерів та характеру їх узгодження


Експрес тест для визначення типу особистості

  1. Шкала сенсорика – інтуїція (С – І)


Командувати – переконувати

Реальність - можливість

Воля – уявлення

Зробити – придумати

Пам’ятливість - забудькуватість

Упевненість – сумнів

Практика – теорія

Контроль – довіра

Факти ідеї

Привабливість – проникливість

Почуття – передчуття

Досвід – інтуїція

Стан – тенденція

Конкретний – абстрактний

Буквально – натягом


Сума менша за 10, тому – Сенсоріка


  1. Шкала етика – логіка (Е – Л)


Співчутливий – рішучий

Смирний – наполегливий

Удача – перевага

Настрій – справа

Почуття – розрахунок

Спілкування – організація

мистецтво – техніка

Переживання – вчинок

Заблудитися – зорієнтуватися

Фактичність – діловитість

Моральність – виправданість

Симпатичний – розумний

Некритичний – критичний

Пробачити – стерпіти мовчки

Ухилитися – сперечатися

Співчуття – об’єктивність

Примирити – розсудити

Гуманітарні науки – точні науки

Правдоподібний – логічний


Сума більша за 10, тому – Логіка


  1. Шкала екстраверсія – інтроверсія (Е – І)


Ініціативний – надійний

Збуджений – зосереджений

Балакучий – вдумливий

Безтурботний - старанний

Образливий – роздратований

Жвавий – спокійний

Товариський – замкнутий

Авторитети – переконання

Яскравий – скромний

Довірливість – недовіра

Поривання – стриманість

Відвертість – таємниця

Почуття відповідальності – почуття обов’язку

Обіцяти – виконувати

Запам’ятати – записати

Почути – прочитати

Похвастати – стриматись

Повідомити – вислухати

Демонструвати – приховувати

Підійти першим - чекати


Сума більша за 10, тому – Інтроверсія

Таким чином отримуємо ( абревіатуру з перших трьох обраних назв) - СЛІ. За таблицею 1 визначаємо тип СЛІ – Габен


Сенсорно-логічний інтроверт ("Габен", або майстер)

Неперевершений естет. Завжди має свій погляд на те, що є гарним чи негарним, де — гармонія, а де її немає. Одяг завжди творчо скомпонований та припасований до статури. Може одягатися то яск­раво, то стримано, але неодмінно оригінально й вельми ошатно. В його розумінні краса повинна бути функціональною. У своїх вчинках керується принципом раціональності. Уміє отри­мати реальну вигоду навіть з маловигідного. Так, наприклад, не вики­дає старих речей, у нього вони завжди мають естетичний вигляд і зна­ходять доцільне використання. Чітко дотримується розпорядку часу, має репутацію пунктуаль­ної людини. Не любить затягувати зустрічі, може прямо сказати: "Ви­бачте, мені пора, на мене чекають". Нечасто сміється. Під час зривів виказує жорсткі, неприємні емоції, хоч намагається уникати таких моментів. Має вигляд людини холодної, неемоційної.

Відчуває задоволення, коли чує розповіді про таланти і глибинні можливості людини, оцінки індивідуальних якостей людини. Вірить у сильні людські почуття. Мріє про високе кохання. В житті ці аспекти не проходять повз його увагу, наповнюють його наснагою.


З’ясування характерних особливостей стосунків

  1. Шкала сенсорика – інтуїція (С – І) (Він)


Командувати – переконувати

Реальність - можливість

Воля – уявлення

Зробити – придумати

Пам’ятливість - забудькуватість

Упевненість – сумнів

Практика – теорія

Контроль – довіра

Факти ідеї

Привабливість – проникливість

Почуття – передчуття

Досвід – інтуїція

Стан – тенденція

Конкретний – абстрактний

Буквально – натягом


Сума менша за 10, тому – Сенсоріка



  1. Шкала етика – логіка (Е – Л)


Співчутливий – рішучий

Смирний – наполегливий

Удача – перевага

Настрій – справа

Почуття – розрахунок

Спілкування – організація

мистецтво – техніка

Переживання – вчинок

Заблудитися – зорієнтуватися

Фактичність – діловитість

Моральність – виправданість

Симпатичний – розумний

Некритичний – критичний

Пробачити – стерпіти мовчки

Ухилитися – сперечатися

Співчуття – об’єктивність

Примирити – розсудити

Гуманітарні науки – точні науки

Правдоподібний – логічний


Сума більша за 10, тому – Логіка


  1. Шкала екстраверсія – інтроверсія (Е – І)


Ініціативний – надійний

Збуджений – зосереджений

Балакучий – вдумливий

Безтурботний - старанний

Образливий – роздратований

Жвавий – спокійний

Товариський – замкнутий

Авторитети – переконання

Яскравий – скромний

Довірливість – недовіра

Поривання – стриманість

Відвертість – таємниця

Почуття відповідальності – почуття обов’язку

Обіцяти – виконувати

Запам’ятати – записати

Почути – прочитати

Похвастати – стриматись

Повідомити – вислухати

Демонструвати – приховувати

Підійти першим - чекати


Сума менша за 10, тому – Екстраверсія


Таким чином отримуємо ( абревіатуру з перших трьох обраних назв) - СЛЕ. За таблицею 1 визначаємо тип СЛЕ – Жуков


Сенсорно-логічний екстраверт ("Жуков", або маршал)

Творчо володіє волевиявленням. Уміє правильно визначити стра­тегію дій, безкінечно урізноманітнювати тактичні ходи, точно обрати на­прямок вирішального удару.

У висловлюваннях та вчинках гранично чіткий і логічний. Уміє організувати людей, розставити їх по місцях згідно з їхніми характе­ристиками. Послідовний, хоч інколи жорстокий, керівник, який підко­ряє всі дії досягненню поставленої мети. Намагається бути уважним та співчутливим до людей. Розмовляє тоном, що викликає довіру, вни­кає в проблеми співрозмовника. Вислуховує всі точки зору, однак ос­таннє слово він залишає за собою. У своїй діяльності не вміє враховувати етичного аспекту. Може бути безжалісним. Не любить загострювати увагу на взаєминах лю­дей, уникає розмов про почуття. Симпатизує людям, які добре відчувають плин часу, намагається розв’язати суперечності дійсності. З задоволенням та подякою сприй­має поради щодо цього. Впевнений: добре все те, що емоційне. Демонструє живі, але не­достатньо глибокі емоції. Люди, що володіють ними досконало, дають йому заряд нової енергії.


Габен + Жуков = Повні Протилежності


Відносини повної протилежності

Це відносини нестійкої психологічної дистанції. Поки ви з партнером удвох — проблем немає. Вам подобається його манера поводжен­ня у товаристві, приваблює його проникливість, між вами виникає сер­дечність і теплота. Це сприяє переходу на ближчу психологічну дистанцію. Але поява третього ламає все. Між вами розпочинається супе­речка, іде боротьба за авторитет в очах третього. Виникає стримування активності одного за рахунок пасивності іншого. Якщо ваш партнер інтроверт, то він поступово відчужується, з'являється настороженість. Вам здається, що вас неправильно ро­зуміють, ставляться упереджено, він починає різко висловлюватися на вашу адресу. Ви намагаєтесь відповідати тим самим, у вас накопи­чується роздратованість, але ваша позиція більш вразлива. З одного боку, ви почуваєтесь ніби "під ковпаком у Мюллера", остерігаєтесь хибного кроку, але, з іншого боку, бачите, що ваш партнер — порядна лю­дина. Ключ до зняття напруги — у високій культурі вашій і нашого парт­нера, оскільки в цілому відносини безконфліктні.

В сім'ї стосунки достатньо близькі, довірливі, але з дистанцією.





Список використаної літератури


  1. Ачилова В. П., Прадід Ю. Ф. Українське ділове мовлення. – Сімферополь, 2001.

  2. Герет Т.М., Клонскі Р.Дж. Етика бізнесу. - К.: Основи, 1999. - 214 с

  3. Гринчишин Д. Г. Словник паронімів української мови. – К.,1986

  4. Гусейнов А.А. Этика: Уч. - М: Гардарики, 2003. - 470 с.

  5. Діденко А. Н. Сучасне діловодство: Навч. Посібник. К.: Либідь, 1998.- 256с.

  6. Пост Эмили. Этикет. - М., 1996.

  7. Сафьянов Л.И. Этика общения. - М.: Знание, 1991. - 64 с.

  8. Словник юридичних термінів / Андерш Ф. – К.: 1994.

  9. Сухарев В.А. Быть деловым человеком. - Симферополь,
    1996.

  10. Таранов П.С. Управление без тайн. - Симферополь, 1993.

  11. Ягодинский В.Н. Как себя вести. - М.: Знание, 1991.-63 с.












Случайные файлы

Файл
163974.rtf
55762.rtf
shaw.doc
102424.rtf
157498.rtf