Сучасні нанотехнології (125549)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Як відомо, питання про нанотехнології піднято на державний рівень [1], Президент РФ приділив йому особливу увагу, аж до технічних подробиць, чого не було при розгляді будь-яких інших науково-технічних програм. Ціна питання вражає – подвоєння витрат на науку. Ця обставина робить обов'язковим обговорення ефективності різних шляхів реалізації державної «соціального замовлення», або іншими словами – російського нанопроекта. І якщо цілком правомірно формулювати загальні макроекономіческіех характеристик – напрямок вектора розвитку, місце в житті країни, фінансування тощо, то науково-технічний аналіз нанопроекта в настільки ж загальній формі не має сенсу. Його результати або лозунгово-банальні, або некоректні, так як у своїй конкретиці застосовні тільки до окремих галузей. Тому ми торкнемося лише ту частину проекту, результати якої відносяться до сфери електроніки, тобто наноелектроніку, що стоїть осібно серед всіх нанотехнологій. Принципово, що наші висновки ні в якій мірі не слід поширювати на нанотехнологію в цілому.

У своїй роботі ми спиралися на методологію історико-порівняльного аналізу. Історик науки, на думку А. Ейнштейна, нерідко здатний глибше проникнути в суть процесів, що відбуваються, ніж самі вчені – творці цих процесів [2]. Наноелектроніка народжується не на порожньому місці, це чергове ланка в столітній історії електроніки, що почалася з винаходу вакуумного тріода в 1907 році. Тому історико-порівняльний підхід правочинний і креативен. Підкреслимо, що «історичний досвід – не рецепт для лікування сьогоднішніх хвороб», дослідницькі програми повинні виходити з існуючих науково-технічних проблем, а не з історії. Неприйнятний спрощений детермінізм і редукціонізм, який намагається пояснити даний минулим і звести сьогоднішній складний до менш складного вчорашньому [3]. Але історія ставить питання, співвідносить минуле і сьогодення з тієї цільової функцією, яка константна для електроніки взагалі; «незнання історії… ставить під загрозу всяку спробу діяти в цьому» [4].

Як будь-яке нове велике суспільне явище, наноелектроніка вимагає свого філософського осмислення. Всі ми, від міністра до інженера, у повсякденній діяльності керуємося якимись апріорними установками, найчастіше інтуїтивно, не віддаючи собі в цьому звіту. Не маючи загального уявлення, легко заплутатися в деталях. Битующій нині так званий прагматизм, фетішізірующій миттєву вигоду, у великому справі найчастіше заводить у глухий кут. Від того, яку філософію сповідують суспільство і його лідери, залежить вирішення суто практичних питань розподілу фінансових, матеріальних, людських ресурсів.

Представники академічно-університетської науки (мається на увазі лише відомча приналежність відповідних інститутів) трактують виникнення нанотехнологій як науково-технічну революцію, яка змінює картину світу, або як зміну парадигми, за аналогією з переходом від класичної фізики до квантової на початку минулого століття [5]. Стосовно до наноелектроніці аргументується це тим, що мікроелектроніка розвивається еволюційно у напрямі зменшення характеристичних розмірів (зверху вниз). Нанотехнологія розвивається принципово інакше – «з рівня атомів, складаючи з них, як з кубиків, потрібні матеріали та системи з заданими властивостями» [5], тобто знизу вгору. Це положення, на жаль, увійшло і в директивний документ [1], де йдеться про «атомному та молекулярному конструюванні», як про суть нанотехнологій.

Поняття парадигми було введено стосовно історії науки у 1962 році в роботі [6], де воно розглядається як певна методологічна концепція, яку наукове співтовариство визнає істинною і сприяє прогресу. Прогрес, згідно [6], обумовлений головним чином науковими революціями, що викликаються зміною панівної парадигми, тобто затвердженням нової і запереченням попередньої, застарілою. Заклик до «зміну парадигми» – крок відповідальний, заперечення діючих концепцій завжди хворобливо, в техніці – особливо: знищуються матеріальні цінності, руйнуються людські долі. Закликати революцію всує не слід.

Безперечна зміна парадигм в електроніці відбулася лише одного разу – у зв'язку з винаходом у 1948 році транзистора і подальшим переходом від вакуумної електроніки до твердотільної. При тому колосальний прогрес, який це принесло радіоелектроніці, був закритий ряд вакуумних виробництв, зникли деякі спеціальності. Багатьом, аж до професорів, довелося переучуватися, починаючи з азів нової напівпровідникової науки.

Перехід же в 1960-ті роки до мікроелектроніці, незважаючи на гігантські зміни в усьому радіоелектроніці, в тому числі і якісні, не можна назвати зміною парадигми – фізико-технологічна концепція дискретної транзисторної електроніки поширилася на мікроелектроніку без будь-яких принципових змін. Характерно, що транзисторні заводи без потрясінь перейшли на виробництво мікросхем і в ряді випадків обійшли «чистих» мікроелектронників (приклад – мінський «Інтеграл»: цю від початку діодний завод в кінці 1970-х років виробляв близько 40% всіх вітчизняних мікросхем). У найближче десятиліття ми станемо свідками зміни парадигми в світлотехніці – світлодіоди все впевненіше витісняють лампи розжарювання, ряд скляних виробництв фірм Osram і Philips вже закритий.

Наведені приклади показують, що зміну парадигми підтверджує не грандіозність досягнень нового науково-технічного напрямку, а лише онтологічні, сутнісні відмінності нового напрямку від попереднього. Отже, чи означає виникнення і становлення наноелектроніки зміну парадигми в електроніці? Наша відповідь – немає. Наноелектроніка є логічне продовження і розвиток мікроелектроніки, а не перешагіваніе через неї і не заперечення. Це не применшення значимості наноелектроніки, а всього лише коректна характеристика ситуації.



1. Терабітна пам’ять


Полімери, організовані у відповідні наноструктури, можуть зберігати дані в обсязі терабіту на квадратний дюйм.

Самоорганізовані матеріали, відомі як блокові сополімери (block copolymers), можуть запропонувати досить ефективний і недорогий спосіб виготовлення надщільної комп'ютерної пам'яті. Блокові сополімери, які отримують з'єднанням хімічно розрізняються полімерів, можуть самостійно організовуватися в структури типу наноточок на певних поверхнях, що може бути використане для виготовлення шаблонів магнітних мікроелементів жорстких дисків (hard disks). Однак, аж до теперішнього часу, не існувало простого й швидкого способу створення структур з блокових полімерів на досить великих площах.

Дослідники з Каліфорнійського Університету в Берклі і Массачусеттського Університету в Амхерсті розробили простий спосіб нанесення блокових полімерів на підкладки площею в кілька квадратних дюймів (1 дюйм дорівнює 2,54 см). Високоорганізовані структури, сформовані блоковими полімерами, можуть бути використані для виготовлення жорстких дисків з ємністю до 10 терабіт інформації на квадратний дюйм. Результати цієї роботи опубліковані в журналі Science. (Macroscopic 10-Terabit-per-Square-Inch Arrays from Block Copolymers with Lateral Order)

Сьогоднішні жорсткі диски здатні зберігати до 200 гігабіт інформації на квадратному дюймі. Існуючі технології магнітного запису потенційно дають змогу довести щільність запису до 1 терабіта на квадратний дюйм. Кожен біт на жорсткому диску являє собою невелику ділянку магнітного матеріалу, з магнітним полем всередині цієї області, що мають одне єдине напрямок. Такі ділянки магнітного поля мають нерегулярну форму і розміри, але розташовані безперервно один поруч з одним на поверхні диска. У тому випадку, коли щільність інформації виходить за межі 1 терабіта на квадратний дюйм, ці маленькі ділянки повинні бути точно визначені і не повинні мати перехльости, оскільки в такій ситуації точність зчитування відіграє велику роль.

Блокові сополімери можуть сприяти зменшенню розмірів магнітних частинок. Коли розчин блочних кополімерів нанесений на підкладку, полімери самоорганізуються в дуже точні нанорозмірні структури. Багато виготівників жорстких дисків працюють з подібними полімерами, наприклад, Hitachi Global Storage Technologies, в Сан Хозе, Каліфорнія використовує такі комбінації полімерів, в яких один з них самоорганізується в паралельні циліндри всередині іншого полімеру. Ці циліндри, що йдуть від поверхні, можуть бути на певній фазі процесу витравлені, а поглиблення, що залишилися від них – заповнені магнітним матеріалом. Кожна мала точка цього магнітного матеріалу може нести біт інформації. На жаль, ці циліндри не організується самостійно так прямо, як це потрібно, їх структурна організація швидше випадкова по відношенню до поверхні. Тому вони не можуть бути використані саме в такому вигляді для виготовлення жорстких дисків, оскільки зчитувальний пристрій не зможе їх розпізнати.

Для того, щоб направити полімери для самосборки в структури потрібної конфігурації, дослідники спочатку використовували методи літографії, що дозволяло нанести на підкладку певну структуру, на яку і завдавали полімер. Отримання необхідного дозволу вимагало використання дорогої і час-ємної технології електронно-променевої літографії. Приміром, процес нанесення відповідної картини методами електронно-променевої літографії на площі в один квадратний дюйм часом займав близько двох місяців, як зазначає керівник робіт професор Массачусеттського Університету в Амхерсті Томас Рассел. Сьогодні ця ж завдання займає всього кілька годин.

Наномаркет.ру – нанотехнології для бізнесу.


Случайные файлы

Файл
174073.rtf
20611-1.rtf
116295.rtf
166259.rtf
59742.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.