Політичні режими (118847)

Посмотреть архив целиком

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ


Форма державного правління є суттєвою характеристикою будь-якої держави як способу соціальної організації, упорядкованого й керованого улаштування суспільства. Історія політичної думки містить чимало різних підходів до класифікації форм держави. Від часів антифеодальних буржуазних революцій принципового значення набуло протиставлення монархічних та республіканських форм урядування, що й набуло закріплення у сучасній теорії держави та права. Згодом республіканську форму державного правління почали підрозділяти на президентський та парламентський різновиди. Але за критерії такого розрізнення беруться, як і колись, суто формально-юридичні ознаки, такі як джерело влади (ним може бути визнана воля однієї людини, воля всього народу або ж воля певної верховної соціальної верстви - олігархії) та порядок утворення й оновлення органiв державної влади (вибори чи престолонаслідування). Відповідно до цього про монархічну форму державного правління говорять, коли верховна влада в державі цілком належить одній особі, яка й визнається її джерелом. Республіканською називають таку форму правління, яка передбачає визнання народу сувереном, носієм верховної влади, що делегує її своїм представникам на чітко визначений термін; за якої глава держави й усі органи врядування є виборними й змінюваними, а виконавча влада - похідною від представницької установи або від виборців.

Політична влада багатоманітна по формах і засобах прояву. Для віддзеркалення різних аспектів її функціонування використовуються такі поняття, як «політична система», «форма правління», «політичний режим».

Організація верховної державної влади, її органів, їх взаємостосунки з населенням позначається поняттям «форма правління». Звичайно виділяють монархічну і республіканську форми правління. Проте не завжди характер політичної влади в суспільстві відповідає формі правління. Наприклад, Швеція, Норвегія, Бельгія більш демократичні, ніж багато республік, хоча за формою правління є конституційними монархіями. В той же час Германія 30-х років за формою правління була республікою, проте характер влади був диктаторським. У зв'язку з цим з'явилася потреба у визначенні тих засобів і методів, за допомогою яких державна влада упорядковує відносини між людьми. Цей аспект функціонування влади відображає поняття «політичний режим».

В європейській політичній науці це поняття є базисним, тоді як в американській віддається перевага категорії «політична система». На наш погляд, терміни «політична система» і «політичний режим» характеризують політичне життя з різних сторін: якщо політична система відображає характер взаємозв'язку політики з економікою, соціальною, культурної і іншими сферами життя суспільства, то політичний режим визначає засоби і методи реалізації політичної влади.


Політичні режими


Державний режим - це система заснованих на нормах права методів, способів та прийомів здійснення державної влади. На відміну від форми державного правління та форми державного устрою, які характеризують організаційну сторону форми держави, державний режим найшвидше реагує на зміни в суспільному житті, характеризує порядок діяльності держави, визначає її функціональне спрямування. За різних форм правління та устрою може існувати один і той же державний режим.

Зміст державного режиму розкривається у взаємодії трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової, а також через становище органу, який є центром прийняття рішень у державі. Оскільки судова влада безпосередньо не визначає характеру державного режиму, особливості державних режимів проявляються в структурі відносин між законодавчою і виконавчою владою. Існують державні режими з поділом законодавчої та виконавчої влади і режими, які характеризуються їх поєднанням. У разі суворого розподілу законодавчої та виконавчої влади - наявний президентський режим. Якщо розподіл влади є гнучким чи обидві гілки влади співпрацюють, то це - парламентський режим.

Залежно від наявності та розвитку інститутів демократії державний режим поділяють на демократичний та антидемократичний.


Демократичний режим


Демократичний (гр. demokratia - влада народу) - це вид державного режиму, що характеризує такий порядок (стан) державного життя суспільства, при якому виконуються норми конституції та законів, реалізується принцип розподілу влади, державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян, громадських організацій, партій в управлінні державою, котра гарантує дотримання їх прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів прав людини.

Демократичному режиму притаманні такі ознаки:

- народ - основне джерело здійснення державної влади;

- державна влада здійснюється на підставі її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову відповідно до конституційно закріплених повноважень;

- свобода особи в різних сферах діяльності (економічній, політичній, соціальній тощо);

- рівність всіх громадян перед законом;

- гарантування з боку держави дотримання прав і свобод людини і громадянина;

- ідеологічний плюралізм;

- виборність вищих органів державної влади на певний термін і відповідно існування інститутів безпосередньої та представницької демократії;

- врахування інтересів національних меншин, які проживають на території держави;

- взаємна відповідальність держави перед особою і особи перед державою;

- основний принцип діяльності держави - плюралізм, що означає врахування, при здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики, інтересів всього населення держави;

- можливість створення і вільного функціонування громадських організацій.

Демократичний режим існує в наступних формах:

- ліберально-демократичний, заснований на системі гуманістичних принципів здійснення державної влади, визнанні свободи людини, її діяльності, забезпеченні рівності всіх перед законом;

- консервативно-демократичний, побудований на переважному застосуванні таких принципів державного управління, які склались історично, отримали закріплення у свідомості суспільства, є характерними саме для цієї держави, що не бажає перейти до нових форм і методів державного управління;

- радикально-демократичний, здійснюється шляхом постійного введення нових форм реалізації державної влади, використання рішучих заходів для підвищення ефективності державного управління.


Характерні риси демократичного режиму


Суверенітет народ. Саме народ вибирає своїх представників влади і може періодично змінювати їх. Вибори повинні бути чесними, змаганнями, регулярно тими, що проводяться. Під «змаганнями» розуміється наявність різних груп або індивідуумів, вільних виставляти свою кандидатуру. Вибори не будуть змаганнями, якщо одні групи (або індивідууми) мають нагоду брати участь, а інші її позбавлені. Вибори вважаються чесними, якщо немає махінацій і є спеціальні механізм чесної гри. Вибори бувають нечесними, якщо бюрократична машина належить одній партії, навіть якщо ця партія відноситься терпимо до інших партій під час виборів. Використовуючи монополію на засоби масової інформації, що стоїть у влади партія може впливати на громадську думку до такого ступеня, що вибори не можна вже назвати чесними.

Періодична виборність основних органів держави. Уряд народжується з виборів і на певний, обмежений термін. Для розвитку демократії недостатньо регулярно проводити вибори, необхідно, щоб вона спиралася на виборний уряд. В Латинській Америці, наприклад, вибори проводяться часто, але багато латиноамериканських країн знаходяться зовні демократії, оскільки найпоширеніший спосіб зсуву президента - військовий переворот, а не вибори. Тому, необхідна умова демократичної держави - особи, що здійснюють верховну владу, обираються, причому обираються на певний, обмежений термін, зміна уряду повинна відбуватися в результаті виборів, а не за бажанням якогось генерала.

Демократія захищає права окремих осіб і меншини. Думка більшості, виражена демократичним шляхом на виборах, це лише необхідна умова демократії, проте, зовсім не недостатнє. Лише поєднання правління більшості і захист прав меншини складають один з основних принципів демократичної держави. Якщо ж відносно меншини застосовуються дискримінаційні заходи, режим стає недемократичним, незалежно від частоти і чесності виборів і зміни законно вибраного уряду.

Рівність прав громадян на участь в управлінні державою. Свобода створення політичних партій і інших об'єднань для виразу своєї волі, свобода думок, право на інформацію і на участь в конкурентній боротьбі за заняття керівних посад в державі.

Залежно від того, як народ бере участь в управлінні, хто і як безпосередньо виконує владні функції, демократія ділиться на пряму, плебісцитарну і представницьку.

При прямій демократії всі громадяни самі безпосередньо беруть участь в підготовці, обговоренні і ухваленні рішень. Така система може мати практичний сенс тільки при відносно невеликому числі людей, наприклад, в громадських або племінних порадах або в місцевих органах профспілок, де всі члени можуть зібратися в одному приміщенні для обговорення питань і ухвалення рішення шляхом консенсусу або більшістю голосів. Перша демократія в світі в Стародавніх Афінах здійснювала пряму демократію за допомогою зборів, в яких брало участь 5-6 тисяч чоловік.

Важливим каналом участі громадян в здійсненні влади є плебісцитарна демократія. Відмінність між нею і прямою демократією полягає в тому, що пряма демократія припускає участь громадян на всіх найважливіших стадіях процесу владарювання (в підготовці, ухваленні політичних рішень і в контролі за їх здійсненням), а при плебісцитарній демократії можливості політичного впливу громадян порівняно обмежені, наприклад, референдуми. Громадянам за допомогою голосування надається схвалити або відкинути той або інший проект закону мул іншого рішення, який звичайно готується президентом, урядом, партією або ініціативною групою. Можливості участі основної маси населення в підготовці таких проектів дуже невеликі.

Третьою, найпоширенішою в сучасному суспільстві формою політичної участі є представницька демократія. Її суть - громадяни обирають до органів власті своїх представників, які покликані виражати їх інтереси в ухваленні політичних рішень, в ухваленні законів і у втіленні в життя соціальних і інших програм. Процедури виборів можуть бути найрізноманітнішими, але були б які вони не були, виборні особи в представницькій демократії займають свої пости від імені народу і підзвітні народу у всіх своїх діях.

Демократичні держави різні, але всі вони мають загальні об'єднуючі риси:

Народовладдя - тобто визнання народу джерелом влади, сувереном (від франц. SOUVERAIN - носій верховної влади в державі);

- Уряд заснований на згоді керованих;

- Правило більшості;

- Правило меншини;

- Гарантії основних прав людини;

- Вільні і чесні вибори;

- Рівність перед законом;

- Справедливе судочинство;

- Конституційне обмеження уряду;

- Соціальний, економічний, ідеологічний і політичний плюралізм;

- Цінності співпраці і компромісу.

Сучасна демократія - це представництво інтересів, а не станів. Всі громадяни в демократичній державі, як учасники політичного життя рівні. Рівність ця двоякого роду - рівність перед законами і рівність політичних прав. Сучасна демократична держава - ця держава правова, в якій на практиці здійснено розділення трьох влад і створені реальні механізми захисту прав і свобод громадян.


Антидемократичний режим

демократичний авторитарний режим тоталітаризм

Антидемократичний - це вид державного режиму, який характеризує такий порядок (стан) державно-політичного життя суспільства, за якого не реалізується принцип розподілу влади, певною мірою (повністю або частково) порушуються права громадян, забороняється діяльність політичних партій, інших об'єднань громадян, існує можливість політичних репресій.

Антидемократичному режиму притаманні такі ознаки:

- утиск прав особи, перешкода її вільному розвитку;

- повний контроль держави над всіма сферами суспільного життя;

- концентрація влади в руках однієї особи або групи осіб;

- фактичне одержавлення всіх громадських організацій (профспілок, молодіжних тощо);

- ігнорування інтересів національних меншин, релігійних поглядів населення тощо.

Антидемократичний режим існує у таких формах:

Тоталітаризм (лат. totus - весь, цілий) - це режим, що характеризується відсутністю реальних прав і свобод громадян, всеохоплюючим репресивним примушенням громадян до виконання владної волі, яка не спирається на закон та контролює всі сфери суспільного життя; суворий контроль держави над усіма сферами суспільних відносин; нав'язування єдиної офіційної державної ідеології; відсутністю принципу розподілу влади та органів місцевого самоврядування; ігноруванням інтересів національних меншин; здійсненням диктатури однієї партії та забороною опозиції; монополії держави у сфері економіки, мілітарізація громадського життя;

Тоталітарний політичний режим. Термін «тоталітаризм» походить від середньовічного латинського слова «totalis», що означає «цілий», «повний», «загальний». Тоталітаризм - це повний контроль і жорстка регламентація з боку держави всіх сфер життєдіяльності суспільства, кожної людини за допомогою прямого озброєного насильства. Держава поглинає все суспільство і конкретну людину.

Тоталітаризм є принципово новим типом диктатури, в якій особливу роль грає держава і ідеологія. Термін «тоталітарний» ввів в політичний лексикон лідер італійських фашистів Б.Муссоліні (1883-1945). Мета фашистського руху, на його думку, полягала в створенні сильної держави, використовуванні виключно силових принципів здійснення влади. Сутність тоталітаризму Б.Муссоліні виразив формулою: «Все в державі, нічого зовні держави, нічого проти держави». З 1925 р. він став використовувати термін «тоталітаризм» для характеристики фашистської держави. А з 1929 р. (газета «Таймс») цей термін став вживатися стосовно режиму, що склався в Радянському Союзі.

Тоталітаризм виникає в ХХ столітті як політичний режим і як особлива модель соціально-економічного порядку, характерна для стадії індустріального розвитку, і як ідеологія. Створення розгалуженої системи масових комунікацій дозволило забезпечити ідеологічний і політичний контроль над особою. Особа ж в умовах руйнування традиційних форм життя стала беззахисної перед світом ринковій стихії і конкуренції. Ускладнення соціальних відносин зажадало посилення ролі держави («етатизм») як універсального регулятора і організатора взаємодії індивідів, що мають не співпадаючі інтереси. Досвід показує, що тоталітарні режими, як правило, виникають за надзвичайних умов: наростаючої нестабільності в суспільстві; глибокій кризі, що охоплює всі сторони життя; нарешті, при необхідності рішення стратегічної задачі, виключно важливої для країни.

В числі основних ознак, якими характеризується тоталітаризм як політичний режим, Х. Арендт, К. Фрідріхс і З. Бжезінській виділяють наступні:

централізоване керівництво і управління у сфері економічної;

система загального контролю над поведінкою індивідів у сфері соціальної;

визнання керівної ролі однієї партії у сфері політичної і здійснення її диктатури;

панування офіційної ідеології у сфері духовної і примусове нав'язування її членам суспільства;

зосередження в руках партії і держави засобів масової комунікації (преси, радіо, телебачення, кіно);

культ керівної особи на всіх рівнях, влада на всіх рівнях знаходиться в руках не підзвітної народу номенклатурної адміністрації;

зрощення партійного і державного апарату, контроль виконавськими органами виборних;

вихід каральних органів з підкорення законам і суспільству і. як результат, свавілля у вигляді державного терору і масових репресій.

Ці риси властиві всім тоталітарним режимам. Проте виділяють декілька різновидів тоталітаризму: комуністичний тоталітаризм («лівий»), фашизм, націонал-соціалізм («правий»).

Комуністичний тоталітаризм існував в СРСР і інших соціалістичних державах. Нині в тій чи іншій мірі він існує на Кубі, в КНДР, В'єтнамі, Китаї.

Тоталітаризм в його комуністичній формі виявився найбільш живучий. До 80-м рокам ХХ в. в тоталітарних державах проживала приблизно третина людства.

Фашизм вперше був встановлений в Італії в 1922 р. Тут тоталітарні риси були виражені не повною мірою. Фашистські режими існували також в Іспанії. Португалії, Чилі.

Третій різновид тоталітаризму - націонал-соціалізм виникає в Німеччині в 1933 р. Йому властиві майже всі загальні риси тоталітаризму. Націонал-соціалізм має спорідненість з фашизмом, поєднує в собі ознаки одного та іншого.

Головні відмінності основних різновидів тоталітаризму чітко виражені в їх політичних цілях: побудова комунізму, відродження римської імперії, утвердження світового панування арійської раси. Вони виявлялись також і в соціальних преференціях: робітничий клас, нащадки римлян, германська нація.

Тоталітарними є режими, при яких:

Є масова партія (з жорсткою, напіввійськовою структурою, претендуюча на повне підкорення своїх членів символам віри і їх виразникам - вождям, керівництву в цілому), ця партія зростається з державою і концентрує в собі реальну владу в суспільстві;

Партія організована не демократичним способом - вона будується навкруги лідера. Влада йде вниз - від лідера, а не вгору - від мас.

Домінує роль ідеології. Тоталітарний режим - це ідеологічний режим, де завжди є своя «Біблія». Ідеологія режиму відображається також в тому, що політичний лідер визначає ідеологію. Він протягом доби може змінити своє рішення, як це трапилося влітку 1939 роки, коли радянські люди несподівано взнали, що нацистська Німеччина більше не є ворогом соціалізму. Навпаки, її система оголошувалася кращою, ніж помилкові демократії буржуазного Заходу. Ця несподівана інтерпретація підтримувалася протягом двох років до віроломного нападу нацистської Німеччини на СРСР.

тоталітаризм будується на монопольному контролі виробництва і економіки, а також на подібному контролі всіх інших сфер життя, включаючи освіту, засоби масової інформації і т.д.

при тоталітаризмі існує терористичний поліцейський контроль. Поліція існує при різних режимах, проте, при тоталітаризмі контроль спецслужб терористичний в тому значенні, що ніхто не стане доводити вину, щоб убити людину.

Деспотія (від гр. despoteia - необмежена влада) - форма режиму, яка характеризується зосередженням в руках однієї особи (деспота) всієї повноти влади з одночасною її централізацією, відсутністю політичних свобод і жорстокими методами утиску прав та свобод людини і громадянина. Деспотія притаманна абсолютним монархіям періоду рабовласництва (наприклад, Стародавній Вавілон, Стародавній Китай тощо);

Авторитаризм (фр. autoritarisme; лат. - autoritas - цілковита влада, вплив, наказ) - це вид режиму, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи або групи осіб; безстроковим характером влади глави держави; звуженням політичних прав і свобод громадян та громадсько-політичних об'єднань, приниженням ролі представницьких органів влади; недопущенням політичної опозиції.

Авторитарний політичний режим. Авторитаризм звичайно розглядається як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією.

Авторитаризм - політичний режим, при якому вся повнота влади зосереджена у однієї особи (монарха, диктатора) або правлячої групи.

Авторитаризм є одним з найпоширеніших політичних режимів сучасності. Він отримав розвиток переважно у ряді країн Азії, Африки, Латинської Америки, що звільнилися, а також в СРСР, коли після смерті І.Сталіна, почалася трансформація тоталітарного режиму в авторитарний.

Істотними рисами авторитаризму є:

- монополія на владу однієї групи, партії або коаліції, яка ні перед ким не підзвітна;

- повна або часткова заборона на діяльність опозиції;

- сильно централізована моністична структура влади;

- збереження обмеженого плюралізму, наявність диференційованих відносин між суспільством і державою;

- спадкоємство і кооптація як головні способи формування панівної політичної еліти;

-відсутність можливості не насильницької зміни влади;

-використовування силових структур для утримання влади;

До витоків авторитаризму можна віднести:

- збереження традиційного типу суспільства з орієнтацією на звичні і стійкі форми соціального життя і авторитети;

- збереження патріархально-підданського типу політичної культури як переважаючої;

- значний вплив релігійних норм (раніше всього ісламу, буддизму, конфуціанства) на політичну орієнтацію населення;

- економічна відсталість;

- нерозвиненість цивільного суспільства;

- високий ступінь конфліктності в суспільствах, що розвиваються.

Відповідна авторитаризму політична система займає як би проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Під впливом складного комплексу економічних, соціально-політичних, культурних і інших чинників він, кінець кінцем, еволюціонує у напрямі демократії або тоталітаризму. Такий перехідний характер авторитарний політичний режим носив в останні десятиріччя ХХ в. Так, авторитарний режим Ф.Кастро, встановлений в 1959 р. на Кубі, переріс потім в тоталітаризм. У ряді ж інших держав (Кореї, Чилі, Таїланді, Гаїті, Панамі, Аргентині і деяких інших латиноамериканських країнах) авторитаризм поступово еволюціонував по шляху демократії. Проте існують і держави з вельми вираженим авторитарним режимом (Саудівська Аравія, Бруней, Оман, Абу-Дабі, Дубай та ін.).

Забезпечення існування авторитарного режиму здійснюють армія та каральні органи. Основний метод діяльності органів державної влади - командний, який здійснюється за допомогою наказів, розпоряджень директив тощо. Існування авторитарного режиму ефективне в умовах забезпечення суспільного порядку, швидкої реорганізації суспільства, виконання конкретних завдань. За умов авторитарного режиму державна влада здійснюється шляхом наділення виконавчої влади широкими законодавчими повноваженнями, виключенням компромісів, ігноруванням інтересів суспільства і держави.

Різновидом авторитаризму є диктатура, котра розглядається як авторитарний режим тимчасового характеру, що вводиться за надзвичайних обставин.

Диктатура ( від лат. dictatura – «необмежена влада») - режим правління однієї особи або групи осіб на чолі з лідером без якогось контролю з боку керованих виникла давно і мала безліч історичних форм свого прояву. Спочатку, в республіканському Римі (У-1 століття до н.е.) диктатором іменувався надзвичайний посадовець (магістрат), що призначався на термін не більше шести місяців для організації захисту від зовнішньої загрози або для придушення внутрішнього заколоту. Починаючи з Сулли і, особливо з Цезаря, який багато разів отримував диктаторські повноваження, характер диктатури істотно змінився. Диктатор став непідвладний праву, непідзвітний народу і змінював закони в своїх інтересах.


Висновок


Для багатьох є безперечним, що основою демократичного політичного режиму є влада народу. Термін "демократія" в часи свого виникнення у грецькому полісі справді визначав соціальний лад, за якого в управлінні беруть участь усі, хто складає народ - демос. Широковідома формула демократії шістнадцятого президента США Авраама Лінкольна - це правління народу, за допомогою народу, для народу. Проте демос в античні часи не ототожнювали навіть з низовими категоріями вільних громадян - апорою, а поготів з рабами, які становили переважну більшість населення полісу. Серед принципів демократичного правління, зазначених Арістотелем у "Політиці", є такий: на посади допускають усіх повноправних громадян.

Проте не варто ототожнювати демократію із втіленням усіх сподівань, здійснення яких прагне людина. Демократія не тільки має переваги, а й може стати "тиранією більшості", переродитися на диктатуру парламенту або парламентської більшості. Сильна влада - загалом потрібна, а надто у період становлення, але й вона може перетворитися на авторитарну диктатуру. Не виключене виникнення описаного Е. Фроммом феномена "втечі від свободи". Й усе таки людство, за словами У. Черчілля, не вигадало досі нічого кращого, ніж демократія.


Список літератури


1. Гуггенберг Б. Теорія демократії. //Поліс, 1991, №4.

2. Якушик В. Різновиди політичних режимів. //Віче, 1995, №9.

3. Характер політичного режиму. //Політична думка, 1993, №1.

4. Бабкіна О. Політологія. Посібник для студентів вузів. Київ, 1998.

5. Дзюба І. Політологія. Курс лекцій. Київ, 1993.

6. Горовський В.П. Влада при переході від тоталітаризму до демократії. Вільна думка. - К.: «Просвіта» 2003 - 288 с.

7. Клименко Р.М. «Демократія і тоталітаризм» К.:«Альфа», 2000, 345 с.

8. Любич Р.О. «Лекції по політології Т- 1. Типологія політичних режимів» Львів «Гайдамаки», 2002р. 360 с.

9. Стародубский Б.А. Політичні режими європейських країн. К. «Либідь», 2004р., 295 с.


Размещено на Allbest.ru


Случайные файлы

Файл
ref-18814.doc
26393.rtf
35509.rtf
CULTURA.DOC
25241.rtf