Політичні погляди С. Дністрянського, М. Драгоманова та В. Кучабського (118045)

Посмотреть архив целиком

План


1. Державно-правові погляди академіка Станіслава Дністрянського (1870-1936)

2. Михайло Драгоманов (1841-1895) — Політико-правові погляди

3. Василь Кучабський — від національної ідеї до державності (1895-1945)

Список використаної літератури



1. Державно-правові погляди академіка Станіслава Дністрянського (1870-1936)


Народився в Тернополі, в родині професора Тернопільської гімназії Северина Дністрянського. Освіту здобував у Тернопільській гімназії, а пізніше у Віденському, Берлінському та Лейпцизькому університетах, де набув ґрунтовних знань з методології юридичної та політичної наук.

Працював у Львівському університеті приват-доцентом (1898—1901), надзвичайним професором (1901—1907) і звичайним професором (1907— 1918) юридичного факультету. До 1917 р. очолював кафедру.

Як видатний правник брав участь у роботі міжнародних з'їздів і конференцій юристів. Працював головою комісії з питань реформи цивільного права в Австрії (1918), підготував проект Конституції ЗУНР, організував три з'їзди українських правників у Львові (1914) і Празі (1926 і 1933 рр.), заснував Товариство українсько-руських правників у Львові (1909). Академік УАН (з 1928 р.).

Чимало праці доклав як редактор і видавець. Працював редактором правничих видань НТШ ("Правничої бібліотеки" і "Часопису правничого і економічного") та видавцем "Правничого вісника" — органу Товариства українсько-руських юристів у Львові [1].

Опинившись в еміграції у 1919 р., продовжував викладацьку діяльність як професор Німецького університету та Вільної школи політичних наук у Празі. Водночас показав себе талановитим організатором науки і вищої школи. Один із засновників Українського Вільного Університету за кордоном. Працював деканом факультету права і політичних наук (1921), а пізніше його ректором (1923—1924, 1933—1934), проректором (1934—1935). Фундатор національно-державницького напряму в українській політичній науці. Методологічні основи своєї наукової концепції розробив вже у праці "Звичаєве право та соціальні зв'язки", яка 1902 р. була надрукована в «Часописі правничім і економічнім". Над її обґрунтуванням вчений працював у період еміграції, спираючись на найновіші досягнення методології правової та політичної наук. Помер 1936 р. в Ужгороді [1].

Загальна наука права і політики

Під поняттям „наука” С.Дністрянський розуміє систему знань про навколишній світ, а саме про природу, суспільство та всі явища, які в них відбуваються. За цим критерієм усі науки він ділить на „природні” та „суспільні”, які залишаються інтегральними частинами єдиної науки. Юриспруденцію С.Дністрянський розуміє як найважливішу серед усіх суспільних наук, бо вона досліджує й розробляє регулятивні закони для співіснування людей та різних форм їх організації у суспільстві. Особливу увагу він звертає на взаємозв’язки різних наук між собою. Через відкритість та взаємозв’язок знань юриспруденції з іншими суспільними та природними науками учений обґрунтовує появу таких нових наук як філософія права, соціологія права, судова медицина та ряду інших. Такий підхід С.Дністрянського до розуміння науки та її структури дозволив йому передбачити подальший процес розвитку науки в цілому та правознавства зокрема.

С.Дністрянський одним із перших виступив проти „позитивістського” трактування правознавства як відокремленої науки. Його основні ідеї на цю проблему викладені у працях „Границі науки права”, „Загальна наука права та політики”, „Погляд на теорію права та держави”. Він наголошував: правознавство охоплює не тільки знання про позитивне право, але й повинно з’ясовувати співвідношення права і суспільства, права й економіки, а також з'ясовувати, в чому полягає суть права в історії людства, народів та держав.

У праці „Звичаєве право — а соціяльні зв’язки. Причини до пояснення § 10 австрійської книги законів цивільних” (1902) аналіз суспільно-економічних відносин допоміг С.Дністрянському зробити висновок про вирішальну роль норм звичаєвого права в економічних або цивільно-правових відносинах суспільства. У ній уперше визначено засади, на яких функціонує та співіснує між різними соціальними групами „звичаєве право”. Учений підкреслював, що суспільство виступає фактичним джерелом права, яке, на його думку, виступає як чинник найважливіших соціальних, етичних та моральних норм, які „авторитарною” силою тої чи іншої соціальної групи визнаються правовими. На них, стверджував С.Дністрянський, новоутворена держава повинна звертати найважливішу увагу і відповідно визнавати їх на державному рівні як джерело права. Учений з’ясував різницю між звичаєм, етичними нормами й правом, встановлював відношення права до держави та звичаєвого права до закону [17, 32].

Первинні норми суспільного життя, на думку С.Дністрянського, мали релігійно-етичний характер. Лише після них з’являються норми економічного та правового характеру. Різниця між нормами релігійно-етичного та правового характеру полягає у способі забезпечення цих норм, перших — лише через переконання, других — через примус. Саме потреби людей у межах різних форм організації суспільства обумовлюють згодом появу прав людини. Первинні регулятивні норми в суспільстві, в яких зосереджений і релігійно-етичний, і економічний, і правовий характер, С.Дністрянський називає звичаями. Вони виникали для задоволення потреб членів суспільства та безпосередньо впливали на формування правових норм. Як наслідок, в таких умовах право первинно виникає у найелементарніших соціальних групах із релігійно-етичних норм. Найважливіші релігійно-етичні норми окремих соціальних груп перетворюються на право, коли авторитетна влада тої чи іншої групи (чоловік, батько, родоначальник, вождь племені) визнає ту чи іншу соціально-етичну норму як правову, тобто загальнообов’язкову.

Отже, первинна система правових норм у концепції С.Дністрянського — це „звичаєве право”. Така система права виникла до появи перших державних утворень. Навіть після виникнення держав, на думку С.Дністрянського, звичай зберігає свою регулятивну функцію. Саме йому повинно відповідати, або принаймні не суперечити, новостворене та діюче державне (позитивне) право.

Порівнюючи юридичну силу правової норми, встановленої у державі, із силою норм звичаєвого права, С.Дністрянський підкреслює, що через нестабільність, плинність та недосконалість норм позитивного права, норми звичаєвого права користуються більшим авторитетом у членів суспільства.

В розумінні С.Дністрянського право — це універсальне явище і природне, і соціальне, і економічне, і політичне, яке існує як у державі, так і поза нею. Право поза державою відрізняється від права в державі лише тим, що державне право забезпечується державним примусом, а природне, соціальне та економічне право — суспільним примусом. Критерієм розмежування права й інших соціальних норм є наявність примусу, при цьому примус може бути як фізичним, так і психологічним чи моральним. З розвитком цивілізації та правової держави, на думку С.Дністрянського, роль морального, а не фізичного примусу постійно зростатиме. Право — це обов’язковий атрибут життя суспільства, який завжди виконував регулятивну функцію. У зв’язку з цим учений виділив потреби окремих суспільних груп та індивідів як безпосередні джерела права. Вони зумовлюють, на його переконання, такі форми права — „звичаєве право”, „закони” та „право юристів”. С.Дністрянський наголошував, що „право юристів” (як практиків так і теоретиків) виступає посередником між „звичаєвим правом” та „законами”. Така точка зору ученого є новаторською, перспективною як для того часу, так і для сьогодення. Вона передбачає розширення меж поняття, видів та форм права, а також перспективу зближення романо-германської з англо-саксонською системою права, зокрема щодо визнання доктрини та судового прецеденту як джерел права [17, 37].

Значну увагу С.Дністрянський приділяв питанням поділу права на публічне й приватне. За ним, критерієм такого поділу є інтерес приватної особи або держави чи суспільства в цілому. Під цим оглядом він підкреслює подвійний характер єдиного права, яке водночас є й абстрактним, і конкретним, і публічним, і приватним.

Розглядаючи природні, соціальні та економічні основи суспільного ладу, український учений дійшов висновку, що подружжя, родина, рід, плем’я, держава, а також народ — це „органічні суспільні зв’язки”, а класи, партії, церква, трудові колективи, а також різного роду громадські об’єднання — це „організаційні суспільні зв’язки”. Треба зазначити, що, дослідивши процеси розвитку суспільства, видатний український правознавець з’ясував форми співіснування та способи розв’язання складніших відносин між органічними та організаційними групами.

Проаналізувавши процес зародження держав, С.Дністрянський звернув увагу на те, що часто одна і та ж сама людина виступає членом декількох суспільних груп, а тому може мати різні соціальні статуси. Варто наголосити, що держава, за С.Дністрянським, утворюється як результат органічної потреби суспільства. Завдання, яке покладається на державу в момент її виникнення, — це утворення правового ладу, який був відсутній на попередніх етапах розвитку людства. Отже, держава повинна була об’єднати у своїх межах соціальні групи нижчого рівня та визнати їх органічне (природне) існування. Крім того, держава, визнавши їхнє існування і після власного виникнення, повинна була зберегти соціальне життя цих груп і визнати створені ними соціально-етичні норми. Державні закони, на думку С.Дністрянського, за своїм статусом не можуть скасовувати правові норми соціальних груп, а навпаки, вони повинні базуватись на цих нормах і якомога більше їм відповідати. Тобто держава, як окреме соціальне об’єднання, отримує право на життя з правом створення нових (власних) правових норм. З появою держави суспільний лад змінюється на правовий.


Случайные файлы

Файл
183668.rtf
23204.rtf
24142-1.rtf
91703.rtf
74465-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.