Особливості бюджетного фінансування професійно-технічних закладів (116385)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Однією з основ розвитку промисловості є людський ресурс. Чим вищу кваліфікацію мають працівники і чим краще підприємства забезпечені необхідним людським потенціалом, тим вища ймовірність виробництва на таких підприємствах конкурентоспроможної інноваційної продукції.

На жаль, протягом всього часу трансформаційних процесів в економіці України, інститутами влади не було приділено достатньої уваги для забезпечення промислових підприємств України кваліфікованими кадрами робочих спеціальностей, що зумовило відставання рівня кваліфікації середньостатистичного робітника в Україні від рівня робітника в розвинутих країнах світу.

Крім того, це спричинило ряд деструктивних процесів в суспільній свідомості серед яких: зменшення престижу робітничих спеціальностей серед молоді, незадоволення рівнем оплати праці кадрів робочих спеціальностей, збільшення середнього віку кадрів робочих спеціальностей [4, C. 239–240].

Проблема підготовки спеціалістів робітничих професій в Україні із кожним роком загострюється, що є однією з основних причин негативних процесів у економіці країни. Значні диспропорції на ринку праці призвели до того, що таких спеціалістів стає дедалі менше, тоді як попит на них зростає. Органи влади звертається мало уваги на стан підготовки робітничих кадрів для народного господарства. Для професійно-технічної освіти характерними є всі проблеми освіти в Україні загалом і найбільш гострою проблемою є фінансування професійно-технічних закладів. Тому вважаємо за доцільне розглянути її детальніше.




1. Стан підготовки спеціалістів робочих спеціальностей в Україні


На сучасному етапі розвитку економіки промислові підприємства України відчувають гостру нестачу саме у кадрах робочих спеціальностей. За висновками різних експертів дефіцит кваліфікованих робітничих кадрів на промислових підприємствах України становить від 30 до 40% і кожного року зростає. Підготовка кваліфікованого робітника – це дорогий процес, що потребує значних матеріальних, фінансових та інтелектуальних затрат. На відміну від попередніх десятиліть майже повністю виключена участь роботодавців у підготовці робітничих кадрів, що раніше становила до 60% від загальних інвестицій. У нових економічних умовах розпалися зв'язки профтехучилищ з підприємствами-замовниками кадрів, а новий механізм взаємодії закладів професійно-технічної освіти з роботодавцями ще не сформовано. За даними Державної служби зайнятості у професійно-технічних навчальних закладах готують у 3,5 рази менше кадрів з розрахунку на 10 тисяч населення, ніж у вищих навчальних закладах. Водночас ринок праці на 60% зацікавлений саме у робітничих професіях.

За даними Міністерства праці, середній вік працівників сфери матеріального виробництва дорівнює 55 років, а частка робітників високої кваліфікації лише близько 10%. При цьому робітники в Україні проходять перепідготовку чи підвищення кваліфікації в середньому раз на 13–15 років, тоді як в розвинутих країнах – раз на 3–5 років [4, C. 240–241].

Що ж до стану професійно-технічної освіти в Україні, то з 1990 року до 2009 року кількість професійно-технічних навчальних закладів зменшилась з 1246 до 993. Із них 876 державних професійно-технічних навчальних закладів, 72 навчальних центри при установах виконання покарань, 43 професійно-технічних училищ, що є структурними підрозділами вищих навчальних закладів. Середньорічна кількість учнів також зменшується [5, C/ 23–23] (таблиця 1).


Таблиця 1 – Кількісні та якісні показники професійно-технічних державних навчальних закладів України у 2007–2009 роках


2007 рік

2008 рік

2009 рік

Кількість професійно-технічних навчальних закладів,

з них за галузевим спрямуванням:

  • промисловості

  • будівництва

  • аграрного профілю

  • сфери послуг

в тому числі нових типів:

  • вищих професійних училищ

  • центрів професійно-технічної освіти

  • професійних ліцеїв


930


333

185

270

142


170

24

497


919


326

183

268

142


173

35

506


876


313

178

251

134


177

50

481

Контингент учнів, слухачів, всього тис. осіб

у тому числі:

– на базі базової освіти, тис. осіб

– на базі повної загальної середньої освіти, тис. осіб

– за соціальним станом:

а) дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тис. осіб

б) з вадами фізичного та розумового розвитку, тис. осіб

449,8


297,0

111,0



18,2


4,4

418,1


283,0

113,0



18,4


3,9

410,2


253,0

117,0



19,2


4,4

Кількість найменувань робітничих професій, за якими здійснюється підготовка


524


514


526

Кількість педагогічних працівників, які забезпечують навчально-виробничий процес, всього тис. осіб

у тому числі:

  • старших майстрів та майстрів виробничого навчання



48,9


23,4




48,4


22,6




47,8


23,1



Особливо це стосується спеціалістів для вугільної й гірничорудної промисловості. Дефіцит робітничих кадрів відчувають також будівельна й металообробна галузі [3].

Динаміка зміни професійно-технічних закладів за 2005–2009 роки спрямуванням наведена на рисунку 1.


Рисунок 1 – Мережа професійно-технічних навчальних закладів


При цьому багато роботодавців відчувають гостру потребу у випускниках таких закладів. Разом із тим частина молоді, отримавши робітничу кваліфікацію за державний кошт, відмовляються працювати за спеціальністю, обираючи спосіб заробітку «купи-продай». Крім того, певний відсоток фахівців виїжджають за кордон, де працюють не завжди в нормальних умовах, із ненормованим робочим днем, зазнають морального гноблення.

Серед безробітних в Україні є й випускники ПТУ: за даними Держкомстату України, у 2008 році шукав роботу кожен третій колишній учень професійно-технічною закладу. Для порівняння, серед тих, хто шукає роботу, осіб із вищою освітою – кожний четвертий.

Важливо зазначити, що рівень підготовки кваліфікованих робітників є низьким і таким, що не відповідає потребам виробництва. Керівництво промислових підприємств не задовольняє не лише якість підготовки, а також і рівень кваліфікації підготовлених спеціалістів. Наприклад, підприємства машинобудування потребують робітників з професій металообробки 5-го – 6-го розрядів, а не 3-го, як пропонують у професійно-технічних училищах.

Оскільки підготовка окремих фахівців здійснювалася без урахування потреб ринку, то сформувався професійно-кваліфікаційний дисбаланс: маємо перевиробництво одних і нестачу інших робітничих спеціальностей. Із метою усунення дисбалансу працівники окремих регіональних служб зайнятості періодично проводять серед учнів загальноосвітніх шкіл дослідження щодо їх професійної орієнтації. Результати аж ніяк не втішні. Так, у Тернопільській області вчитися у професійно-технічних закладах виявили бажання лише 12% опитаних, а здобути фах інженера – тільки 1,4%.

У нашій державі останнім часом ухвалено ряд законів, спрямованих на працевлаштування колишніх учнів ПТУ. Зокрема, закони «Про професійно-технічну освіту» від 10.02.1998 №103/98-ВР. «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 №2998-ХІІ. забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» від 04.11.2004 №2150-ІХ гарантують працездатній молоді рівне з іншими громадянами право на працю [1].

Отже, можна констатувати, що нормативно-правова база забезпечення державного сприяння соціальному становленню й розвитку молодих громадян сформована, залишається побажати, щоб вона використовувалася на практиці. Адже дія названих законів неодноразово призупинялася, попри те, що проблема підготовки спеціалістів робітничих професій залишалася досить гострою та вимагала якнайшвидшого розв'язання.


Случайные файлы

Файл
24712-1.rtf
121042.rtf
75458-1.rtf
76078-1.rtf
2288.RTF




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.