Головні цілі інвестиційного менеджменту. Оцінка надійності банка–емітента за допомогою системи "САМЕL" (104381)

Посмотреть архив целиком

Приватний навчальний заклад

Інститут ділового адміністрування



Кафедра менеджменту та маркетингу






Контрольна робота

з дисципліни

«Інвестиційний менеджмент»

Варіант №13





Виконала: студентка

гр. ЗМО-04 (5 курс)








Кривий Ріг

2009


Зміст


1. Основні підходи теоретиків до визначення головної цілі інвестиційного менеджменту

2. Оцінка надійності банка – емітента за допомогою системи «САМЕL»



1. Основні підходи теоретиків до визначення головної цілі інвестиційного менеджменту


Комплекс питань, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної діяльності підприємства, потребує знань теорії і практики прийняття управлінських рішень відносно процесу інвестування. Цей комплекс питань є предметом відносно нової галузі знань, яка одержала назву «інвестиційний менеджмент».

У самостійну галузь знань інвестиційний менеджмент оформився у 50-ті роки ХХ століття у зв’язку з інтенсивним розвитком досліджень у сфері портфельного інвестування.

Інвестиційний менеджмент представляє собою систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов’язаних зі здійсненням різноманітних аспектів інвестиційної діяльності підприємства.

Місце інвестиційного менеджменту у загальній системі управління підприємством може бути проілюстровано схемою, представленою на рис. 1.




Рис. 1. Місце інвестиційного менеджменту в загальній системі управління підприємством та його взаємозв’язок з іншими основними функціональними системами управління


Ефективне управління інвестиційною діяльністю підприємства забезпечується реалізацією низки принципів, основними з яких є:

Інтегрованість з загальною системою управління підприємством.

Комплексний характер формування управлінських рішень.

Високий динамізм управління.

Варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень.

Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства.

З урахуванням змісту і принципів управління інвестиційною діяльністю формуються його цілі й задачі.

Розглядаючи головну ціль управління інвестиційною діяльністю, слід зазначити, що вона нерозривно пов’язана з головною метою господарської діяльності підприємства в цілому і реалізується з нею в єдиному комплексі. З розвитком інвестиційної теорії змінювались і підходи економістів до визначення головної мети інвестиційної діяльності. В генезисі цієї проблеми можна виділити три основні підходи:

1. Класична економічна теорія (А. Сміт, А. Курно) стверджувала, що головною метою інвестиційної та інших видів господарської діяльності підприємства є максимізація прибутку.

2. Теорія стійкого економічного зростання, розвинута багатьма наступними економістами, головною метою інвестиційної діяльності висуває забезпечення фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку.

3. Сучасна економічна теорія в якості головної цілі інвестиційної діяльності підприємства висуває забезпечення максимізація добробуту власників підприємства, яке одержує конкретний вираз у максимізації ринкової вартості підприємства.

З урахуванням викладеного вище, головною метою інвестиційного менеджменту є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства у поточному і перспективному періоді. В процесі реалізації своєї головної мети управління інвестиційною діяльністю підприємства спрямовано на рішення наступних основних задач:

забезпечення достатньої інвестиційної підтримки високих темпів розвитку операційної діяльності підприємства;

забезпечення максимальної доходності (прибутковості) окремих реальних і фінансових інвестицій та інвестиційної діяльності підприємства в цілому при передбаченому рівні інвестиційного ризику;

забезпечення мінімізації інвестиційного ризику окремих реальних і фінансових інвестицій та інвестиційної діяльності в цілому при передбаченому рівні їх доходності (прибутковості);

забезпечення оптимальної ліквідності інвестицій і можливостей швидкого реінвестування капіталу при зміні зовнішніх і внутрішніх умов здійснення інвестиційної діяльності;

забезпечення формування достатнього обсягу інвестиційних ресурсів та оптимальної їх структури у відповідності до прогнозованих обсягів інвестиційної діяльності;

забезпечення фінансової рівноваги підприємства в процесі здійснення інвестиційної діяльності;

пошук шляхів прискорення реалізації діючої інвестиційної програми підприємства.

Як і кожна управлінська система інвестиційний менеджмент передбачає наявність певного об’єкта управління. Таким об’єктом управління виступають інвестиції підприємства та його інвестиційна діяльність.

Інвестиційний менеджмент як управлінська система характеризується й наявністю й певних суб’єктів управління. Сучасна практика інвестиційного менеджменту дозволяє виділити три основні групи таких суб’єктів (рис. 2):




Рис. 2. Склад основних суб’єктів інвестиційного менеджменту


Зі зростанням обсягів інвестиційної діяльності та її диверсифікацією потреба в інвестиційних менеджерах всіх рівнів буде зростати, а їх спеціалізація – постійно розширюватись.


2. Оцінка надійності банка – емітента за допомогою системи «САМЕL»


Аналіз діяльності комерційного банку спрямовано на виявлення особливостей функціонування окремої банківської установи, що розглядається як самостійний суб’єкт господарювання. Цей вид аналітичних досліджень здійснюється як зовнішніми стосовно банку суб’єктами аналізу (НБУ, професійні аналітичні компанії, контр- агенти, клієнти, вкладники), так і фінансово-аналітичною службою самої кредитної установи. Основу інформаційної бази для аналізу діяльності комерційного банку становлять фінансова та статистична звітність, дані бухгалтерського обліку, але до її складу можна включати й іншу доступну інформацію, отриману з періодичної преси, податкової звітності, даних про обсяги операцій на відкритих ринках (наприклад валютному) тощо.

У процесі досліджень застосовуються різні методики, що дає змогу виокремлювати такі напрями аналізу діяльності комерційного банку: аналіз дотримання обов’язкових економічних нормативів НБУ; рейтинговий аналіз; аналіз фінансової звітності банку.

Залежно від економічного змісту нормативів та сфер банківської діяльності, що регулюються, виокремлено такі напрями аналітичних досліджень:

адекватність капіталу (Н1, Н2, Н3);

ліквідність (Н4, Н5, Н6);

кредитний ризик та кредитна діяльність (Н7, Н8, Н9, Н10);

інвестування (Н11, Н12, Н13).

Аналіз здійснюється порівнянням фактичного та допустимого значень відповідного показника та встановленням причин виявлених відхилень. Наступним кроком з боку НБУ є прийняття певних управлінських рішень, наприклад, у разі недотримання нормативу — це буде розрахунок величини штрафних санкцій та визначення порядку їх стягнення з банку-порушника.

Для поглибленого аналізу діяльності банків та виявлення чинників, що визначають ефективність роботи банківської установи, призначено систему САМЕL, яка належить до класу методик рейтингового аналізу. Таким чином, економічний аналіз діяльності комерційних банків, який здійснює НБУ, базується на двох основних методиках: системі обов’язкових економічних нормативів та системі рейтингового аналізу CAMEL.

Слід зазначити, що в цілому методики рейтингового аналізу діяльності банківських установ є досить різноманітними. Так, за способами оцінювання фінансового стану банків вони поділяються на експертні, бухгалтерські та змішані, за способом нагляду — на дистанційні та комбіновані, за рівнем прозорості — на відкриті і закриті. За методом побудови виокремлюють бальні та індексні рейтингові методики. У бальній системі кожному показнику за наперед визначеною шкалою надається певний бал. Підсумовуючи бали за спеціальною методикою, отримують узагальнений показник, на підставі якого банк відносять до тієї чи іншої групи. В індексних системах для кожного з аналізованих показників розраховують вагові коефіцієнти, а інтегральний індекс визначають за результатами розв’язання лінійного рівняння. Класичним прикладом бальної рейтингової системи є CAMEL, а найвідомішою на пострадянському просторі індексною системою рейтингового оцінювання банків стала методика В. С. Кромонова. Оскільки система CAMEL справляє суттєвий вплив на діяльність окремого банку, а також може бути використана для аналізу роботи структурних підрозділів банку, розглянемо цю методику дещо докладніше.

Систему рейтингової оцінки банків CAMEL уперше було запроваджено в практику 1978 року в Сполучених Штатах Америки. Тоді три агентства з нагляду за діяльністю банків США (Федеральна резервна система, Федеральна корпорація страхування депозитів, Управління валютного контролера) дійшли згоди щодо стандартизації системи аналізу та оцінювання діяльності банків. У процесі визначення рейтингу аналізуються найсуттєвіші аспекти банківської діяльності: достатність капіталу; якість активів; менеджмент; надходження; ліквідність. Аналіз кожної компоненти проводиться за встановленими правилами, принципами та показниками, що характеризують діяльність банку. При цьому застосовуються методи коефіцієнтного аналізу, отримані результати порівнюються з граничними величинами чи законодавчо встановленими нормативами, а далі кожна зі складових оцінюється за п’ятибальною шкалою, де: 1 — «добре»; 2 — «задовільно»; 3 — «посередньо»; 4 — «гранично»; 5 — «незадовільно». За отриманими рейтинговими оцінками виводиться комплексна оцінка (рейтинг) банку (також від «1» до «5»), яка розраховується як середньоарифметична величина.


Случайные файлы

Файл
116237.rtf
157238.rtf
132404.rtf
64458.rtf
24345-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.