Сутність планування і етапи планування (102687)

Посмотреть архив целиком

1



Зміст


  1. Сутність планування і етапи планування.

Вступ. 3

Основна частина. 5

Висновки. 10

  1. Вплив влади в організації.

Вступ. 11

Основна частина. 13

Висновки. 16


Список використаних джерел. 17

  1. Сутність планування і етапи планування.


Вступ


Поява значної кількості незалежних країн після розпаду Радянського Союзу та їх перехід від командно-директивної економіки до ринкових відносин вплинули на проблему зміни характеру державного управління їхніми національними економіками. Виникла об`єктивна необхідність поєднання державного впливу на макроекономічні процеси з одночасним наданням самостійності в прийнятті господарських рішень виробникам товарів і послуг. Це потребує як від підприємницьких структур, так і від органів державного управління досконалого володіння такою складною галуззю науки та практики, як прогнозування та прасування. Такий рівень відображає як економіку в цілому, так і її основні складові елементи, а саме сектори загального державного управління, домашніх господарств, не фінансових корпорацій тощо. Завдяки цьому застосування знань економічного аналізу на практиці дає змогу розглядати процеси виробництва, обміну та споживання товарів і послуг з позицій інтересів суспільства в цілому й керувати ними.

Знання цієї дисципліни формує правильне розуміння функціонування економічної системи, є запорукою того, що керівник підприємницької (виробничої) структури раціонально побудує свою господарську діяльність.

Прогнозування – це отримання інформації про майбутнє; це передбачення, яке поділяється на наукове і ненаукове (інтуїтивне, повсякденне та релігійне – псевдопередбачення).

Наукове передбачення базується на знаннях закономірностей розвитку природи, суспільства та мислення; інтуїтивне – на передчуттях людини; повсякденне – на так званому життєвому досвіді, пов`язаному з аналогіями, прикметами тощо; релігійне передбачення ще називають пророцтвом, тобто вірою в надприродні сили, забобони та інші.

Прогнозування – це передбачення, яке базується на спеціальному науковому дослідженні. Які ж бувають прогнози? Перерахуємо їх:

  • Нормативний – визначення шляхів і строків досягнення можливого стану явищя, яке прийнято за мету;

  • Цільовий – відповідає на запитання: що саме бажано й чому?;

  • Програмний – відповідає на запитання: що конкретно необхідно зробити, щоб досягти бажаного?

Економічне планування як механізм державного регулювання – це цілеспрямована діяльність щодо забезпечення динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому періоді й досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці. Економічне планування передбачає розробку й обґрунтування планових показників, які характеризують розвиток економіки, визначають взаємовідносини підприємницьких структур з державою, використовуючи важелі економічного впливу (податків, ліміти, квоти, державні замовлення та ін.).

Сутність планування.


Суттєва різниця між планом і прогнозом полягає в тому, що план – це відображення та втілення уже прийнятого господарського рішення.

Планування – це проектування бажаного майбутнього та розробка ефективних шляхів його досягнення з урахуванням сьогоденних умов і можливостей. Плани мають відображати всі стадії процесу розширеного відтворення: виробництво суспільного продукту, його розподіл, оборот і кінцеве споживання. Плани повинні охоплювати як матеріальне виробництво, так і всю невиробничу сферу, соціально-культурне та побутове обслуговування – житлове господарство, охорону здоров`я, народну освіту, науку, культуру та ін.

На сучасному етапі здійснення радикальної економічної реформи, розвитку ринкових відносин завдання методології полягає в адаптації планування, яке сприяє формуванню економічних і соціальних пропорцій, структурних зрушень, що адекватно відображають соціально-економічну політику на конкретний період.

Планування – це «зброя» мудрих, передбачливих і кмітливих. Виходячи з цих міркувань, можна зробити висновок, що планування – це процес прийняття певних рішень як на близьку, так і на віддаленішу перспективу. Тому можна стверджувати, що не будь-яке прийняття рішень є планування.

Розглянемо деякі специфічні особливості планування:

  1. Планування – це попереднє прийняття рішень.

  2. Потреба в плануванні виникає тоді, коли необхідно одночасно прийняти безліч рішень, причому різних за своєю складністю та їх взаємозалежністю.

Тому економісти стверджують, що планування – проблема комплексна. Комплексність випливає з того, що рішення можуть бути не мільки складними, а й значними. Прийняття цих рішень може бути одночасним або послідовним. Тому для їх здійснення необхідно залучати різні органи управління та виробничі колективи. Завдання планування не можна поділити на незалежні під завдання, оскільки всі вони взаємопов`зані. Це означає, що рішення, прийняті на ранніх етапах процесу планування, повинні враховуватися при виборі варіантів рішень на подальших етапах, тобто планування потрібно проводити завчасно.

Американський економіст Рассел Акофф стверджує, що планування є не одноразовим актом, а процесом, який не має явно вираженого початку та кінця. Цей процес наближається до завершення, але ніколи не досягає його з двох причин. По-перше, існує можливість нескінченно переглядати раніше прийняті рішення, проте необхідно коли-небудь починати діяти, і це змушує рано чи пізно зупинитися на якомусь варіанті. По-друге, поки ведеться планування, змінюється й система, для якої воно здійснюється, і навколишнє середовище, а всі такі зміни повністю врахувати неможливо. Це комплекс причин, які вимагають постійного коригування й оновлення планів.

Процес планування пов`язаний, з одного боку, із запобіганням помилкових дій, а з другого – зі зменшенням числа невикористаних можливостей. Узагальнюючи все вищезазначене, можна дати визначення поняття «планування».

Планування – це процес завчасного прийняття й оцінки взаємопов`ящаної сукупності рішень.

Планування як механізм прийняття рішень, а відповідно й управління, знайшло застосування в усіх сферах людської діяльності. Проте найбільше воно використовується в економіці.

Планування – це цілеспрямована діяльність із забезпечення пропорційного й динамічного розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому періоді та досягнення їх з найменшими витратами суспільної праці. Планування як наука й важлива сфера практичної діяльності ґрунтується на пізнанні та використанні об`активних економічних законів і є важливим засобом реалізації економічної політики, яка відображає інтереси народу й ураховує внутрішні та зовнішні умови розвитку країни.

Планомірна організація суспільного виробництва – важлива функція держави, засіб забезпечення гармонійно збалансованого розвитку економіки, раціонального розміщення продуктивних сил, стійких темпів зростання виробництва та народного добробуту. Планування – це наукове передбачення майбутнього розвитку суспільства, його перебігу та результатів; розробка планів економічного й соціального розвитку країни, галузей, регіонів (економічних регіонів, областей, районів) і підприємницьких структур; взаємопов`язана система заходів, які забезпечують досягнення передбачуваних темпів і пропорцій за умови найбільш раціонально використання ресурсів. Планування передбачає розробку й обґрунтування планових показників, що характеризують розвиток економіки в майбутньому періоді; економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з державою, бюджетно-фінансовою системою; лімітів, що відображають об`єктивно існуючу обмеженість ресурсів, на які може розраховувати суспільство в планованому періоді.

Планування, незалежно від того, довгострокове воно чи короткострокове, носить науковий характер, базується на теорії суспільного відтворення й охоплює всі основні аспекти економічного та соціального розвитку суспільства, науку, культуру, охорону здоров`я, освіту та ін.

Сутність довгострокового планування розкривається при аналізі та виявленні перспективних змін у житті суспільства, у розвитку виробничих сил, науки й техніки. Таким чином, з допомогою науково-дослідницької діяльності розробляється основа довгострокового управління процесами відтворення.

Короткострокове планування підпорядковане досягненню певного результату відповідно до умов, що склалися, та веління часу.

Планування – один з найважливіших інструментів економічної політики й один з найскладніших і досить важких видів розумової діяльності.

Директивне планування.


Директивне (адміністративно-командне) планування з більшою чи меншою деталізацією розбивки плану по господарських одиницях, як правило, діяло в більшості країн з централізованою плановою економікою. При директивною плануванні можна виділити такі стадії:

  • Розробка вищим плановим органом завдань;

  • Обговорення зустрічних планів, які пропонувалися господарськими одиницями;

  • Координація пропозицій і їх узагальнення центром;

  • Складання народногосподарського плану.

Після цього переходять до виконання плану, аналіз результатів якого є одним з важливих вихідних пунктів складання проекту плану на новий період.

Не директивне планування.


Не директивне планування – система планового господарства, як виникла в ході господарських реформ у деяких країнах централізовано планованої економіки. При такому плануванні народно-господарський план є орієнтиром для окремих господарських одиниць, діяльність яких регулюється з центру за допомогою побічних економічних методів, наприклад заходів фінансової та кредитно-грошової політики. Для досягнення намічених завдань вирішальне значення має система економічних регуляторів, роль яких грають ціни, процентна ставка, податки, кредити, валютні курси тощо. При не директивному плануванні в додаток до економічних регуляторів можуть ставитися також державні завдання (замовлення та контракти) і застосовуватись інші адміністративні методи впливу на господарську діяльність підприємств, але вони не є вирішальними при плануванні народного господарства.

Стратегічне планування.


Стратегічне планування – поняття, яке використовується в ряді країн ринкової економіки й означає оцінку існуючих і очікуваних у майбутньому умов діяльності з урахуванням внутрішніх та зовнішніх факторів. На базі такого аналізу розробляється стратегія розвитку. Стратегічне планування може бути розділене на загальне укрупнене і програмне. Завдання першого – визначення цілей: планування росту на довгострокову перспективу, пристосування до структурних зрушень, отримання необхідного прибутку. Завдання другого – визначення конкретної структури виробництва на вибір ринків збуту тощо. У більшості колишніх країн централізовані планової економіки поняття стратегічного планування довгий час не вживалося взагалі.

Висновки


Відпрацьовується система планування як інструмент реалізації економічної політики держави. Застосування цього інструменту дасть змогу суттєво підвищити рівень обґрунтованості прийняття управлінських рішень щодо проблем розвитку економіки України в цілому та окремих її складових. Викладене свідчить про необхідність подальшого вивчення методології та методів макроекономіки, прогнозування та державного регулювання економіки, пошуку шляхів і засобів виходу з економічної кризи та досягнення економічного зростання держави. Ми також зрозуміли, що перехід до ринкових відносин вимагає створення принципово нової системи управління цими процесами, а для цього необхідно в достатній мірі оволодіти масою економічних знань. Тільки зараз почали набувати реального змісту заходи щодо реалізації принципів макроекономічної політики. У межах цих заходів в Україні впроваджується система національного рахівництва, удосконалюються методи визначення узагальнюючих показників розвитку економіки, досвід управління.

  1. Вплив влади в організації.


ВСТУП

Влада є важливим компонентом сучасного менеджменту. Отже, використання влади є суттєвою передумовою досягнення поставлений цілей організації.

Влада – це можливість керуючої системи розпоряджатися певними ресурсами, впливати на поведінку людей і за допомогою волі авторитету, права, насильства керувати їх діями. Прямими владними діями можна спрямовувати дії підлеглих на активізацію діяльності підлеглих, а зворотними – на заборону та стримання від небажаних вчинків. Влада – це форма соціальних відносин, яка проявляється від здатності впливати на характер і напрямок діяльності людей за допомогою економічних, соціальних, ідеологічних і організаційно-правових механізмів.

Взагалі, влада ґрунтується на відносинах субординації, тобто багаторівневого підпорядкування, ієрархії. Конкретна субординація формується стосовно до діючої структури управління. Важливими при цьому також є особисті якості керівників та рівень їх фахової підготовки. З метою підвищення ефективності дії владних відносин потрібна бюрократизація системи управління, яка формується правилами і нормами організаційно-правових актів, установчими статутами, положеннями, стандартами, посадовими інструкціями, нормативними та ін.

Загалом, влада еволюціонувала від сімейно-родової до державної. Влада формується стосовно соціальних та державних утворень. Стосовно соціальних утворень – корпоративна влада буває групова, релігійна, світська, а стосовно функцій держави – адміністративна, дисциплінарна, військова, судова, фінансова.

Влада має об`єктивні та суб`єктивні засади. У практиці зарубіжного менеджменту використовуються окремі засади маккіавелізму. Так наприклад: 1) якщо є потреба у владі, то необхідно її домагатися якомога швидше; 2) а коли вже є право керувати, то ніколи не наживайте собі недругів.

Вирізняють поняття «влада» і «сила». Форма влади формується структурою організації. Така влад є законною, і вона забезпечує право останнього слова. Влада сили не завжди законна, і тому вона спирається не на право, а на спроможність права. Така влада дає спроможність рухами явища і події організації за заданим сценарієм.

Сила менеджера здійснюється через контроль над знаннями, ресурсами, грошима, інформацією. Отже, сила діє примусово.

Типи влади.


Теоретики та практики менеджменту виділяють такі типи влади:

  • Владу примусу – при такій владі застосовуються різні форми стягнень до підлеглих, які допускаються порушення встановлених правил, норм і нормативів. При цьому використовуються такі форми впливу: зауваження, критика наодинці, обговорення на зборах колективу, попередження, догани, переведення на нижчу посаду, пониження в оплаті тощо;

  • Владу винагород – такий тип передбачає вплив за допомогою створення позитивних емоцій, що дозволяє домагатися закріплення та розвитку бажаних форм поведінки підлеглих;

  • Законну (легітимну) владу – така влада ґрунтується на використанні керівниками владних повноважень. Велику роль тут відіграють авторитет лідера, традиції, підпорядкування особам, які займають певну посаду;

  • Еталонну владу – еталонна влада забезпечує використання впливу лідера завдяки наявності у нього характеристик і властивостей, що наслідуються підлеглими, які прагнуть бути подібними до свого лідера;

  • Експертну владу – така влада ґрунтується на здійсненні експертиз. За їх допомогою оцінюються працівники;

  • Інформаційну владу – інформаційна влада базується на доступі та контролі над розпорядчою інформацією, організаційними операціями і майбутніми планами. Адже хто володіє інформацією, той володіє владою. Тому важливою умовою раціонального менеджменту є розробка і впровадження науково обґрунтованої інформаційної системи у кожній організації.


Відомо, що спеціалісти з менеджменту і психологи вирізняють чотири рівні лідерства, у відповідності з рівнем готовності працівників розпоряджатися: давати вказівки, «продавати» рішення, брати участь, делегувати. Певна функціональна класифікація за цими якостями подана на малюнку.


Бос

Центральний

Лідер

Підлеглий

Центральний

Лідер

Використання влади менеджера

Сфера дружби для підлеглих

Менеджер приймає рішення і передає його

Менеджер «продає» рішення

Менеджер видає ідеї і залучає вирішення питання

Менеджер дає пробне рішення проблеми на зміну

Менеджер дає проблему для вирішення підлеглих

Менеджер визначає ліміти; просить групу прийняти рішення

Менеджер дозволяє підлеглим функціону-

вати без лімітів, визначених начальником


Мал.1. Послідовність поведінки лідера, який централізовано підпорядкований босу (керівнику).


Давати вказівки – це лідерство, яке вимагає від керівництва великого рівня орієнтованості на задачу, майже не звертаючи уваги на відношення, яке склалися між працюючими.

«Продавати» рішення – це такий рівень лідерства, при якому керівник певною мірою орієнтований на задачу і на стосунки між людьми. За таких умов виконавці прагнуть взяти на себе відповідальність, але не можуть, оскільки знаходяться на середньому рівні зрілості. І тому керівник дає конкретні інструкції підлеглим, як, коли і що робити. Він може підтримувати бажання працівників виконувати задачу, приймаючи відповідальність при цьому на себе.

Лідерство, яке орієнтується на залучення підлеглих до прийняття рішень, характеризується достатньо високим ступенем зрілості виконавців. При цьому підлеглі можуть, але не хочуть відповідати за виконання поставленої задачі. За такої ситуації – на людські стосунки.

Такий стиль придатності для тих підлеглих, які мають низький рівень зрілості. При цьому працівники не хочуть чи не здатні реагувати за поставлену задачу, і стиль базується на постійних вказівках та контролі.

Основні типи лідерства у менеджменті.


Загалом, прийнято, що термін «менеджмент» найчастіше вживається стосовно підприємницьких структур, а «адміністрування» - для характеристики управління в державний органах, громадських і благодійних організаціях тощо.

А термін «керівництво» і «лідерство» використовуються в літературі, як синоніми. Проте фахівцям треба розуміти і відмінності в цих словах. Адже керівництво ґрунтується на формальних аспектах діяльності, а лідерство – переважно на неформальних.

Висновки


Влада є важливим компонентом сучасного менеджменту. За допомогою влади керуюча систем здійснює свою управлінську діяльність. Рівень влади обумовлений рівнем посади. Менеджерам постійно приходиться стикатися з силами, які діють на них та на ситуації. Влада обумовлює певну відповідальність. Керівники відповідають за власну діяльність і за вчинки підлеглих. Відповідальність визначається кінцевими результатами.

Теоретики та практики виділяють владу примусу, владу винагород, законну владу, еталонну владу, експертну владу, інформаційну владу.

За допомогою вказаних видів влади менеджери здійснюють вплив на підлеглих і домагаються виконання завдання і досягнення цілей. Керівництво ґрунтується на формальний і неформальних аспектах діяльності.

Лідерство – це процес діяльності індивіда, який спроможний повести людей до наміченої мети.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


  1. Акофф Р. Планування майбутньої корпорації. – М.: Прогрес, 1985. – 382 с.

  2. Ділове планування: Учб. Пос. – під ред. В.М. Попова. – 1998. – 368 с.

  3. Калина А.В., Осокина В.В. Економічна теорія і практика господарювання. – К.: МАУП, 1997. – 308 с.

  4. Науменко В.І., Панасик Б.Я. Впровадження методів прогнозування і планування в умовах ринкової економіки. – К.: Глобус, 1995. – 200 с.

  5. Новицкий В.Е. Зовнішньоекономічна діяльність та міжнародний маркетинг. – К.: Либра, 1994. – 190 с.



Случайные файлы

Файл
121074.rtf
VDV-0384.DOC
162253.rtf
178847.rtf
168408.rtf