Методи ціноутворення і фактори, які впливають на цінові рішення (100715)

Посмотреть архив целиком

Зміст


Вступ

Методи ціноутворення і фактори, які впливають на цінові рішення

Висновки

Використана література




Вступ


Рівень, співвідношення і зміна цін на товари залежать від багатьох чинників, що розрізняються походженням, мірою впливу, сферою і часом дії, ступенем залежності від підприємства і ін. Де які з них діють тільки в сферах виробництва, збуту, товарообігу, споживання, реклами або одночасно в декількох сферах; окремі чинники підлягають регулюванню підприємством інші не залежать від нього; одні діють короткочасно, інші – тривалий час. Розглянемо найбільш важливі чинники, впливу на рівень цін.

Витрати виробництва – один з найбільш важливих чинників. Конкретна залежність цін від витрат виробництва буде різною в умовах різних типів ринку: в умовах монопольного ринку високий рівень витрат обумовлює високу (монопольну) ціну; в умовах конкурентного середовища вплив витрат виробництва на ціну знижається, але зростає значення зниження витрат для отримання прибули.

Витрати виробництва можуть змінюватися в результаті підвищення цін на сировині, що комплектують вироби, енергоносії, тарифів на залізно дорожні перевезення, заробітної плати, витрат на рекламу і т. п.




Методи ціноутворення і фактори, які впливають на цінові рішення


З процесу виробництва товар виходить як носій вартості та споживної вартості.

Вартість товару – це кількісна визначеність втіленої в ньому уречевленої та живої праці. Важливою її складовою є витрати виробництва, що визначаються після закінчення виробничого процесу. Виходячи з товаром на ринок, виробник достеменно знає, скільки він коштував йому як виробникові. Для споживача на ринку товар представлений його споживною вартістю.

На етапі виходу товару з сфери виробництва діє закон вартості, що встановлює попередню вартісну пропозицію майбутнього ринкового обміну залежно від його ринкової вартості. Домінуючим законом ціноутворення в обігу стає закон попиту і пропозиції, який коригує вартість відповідно до споживної вартості товару. Ціна пропозиції та ціна попиту, що формуються під дією зазначених законів, зустрічаються на ринку, щоб знайти деяку середню величину ціни – ринкову ціну товару. Коливання ринкової ціни залежно від попиту і пропозиції об'єктивно обмежені в діапазоні, де для виробника нижня межа визначається вартістю середніх витрат виробництва, а верхня – граничною кількістю грошей у споживача, тобто рівнем його платоспроможності.

Значення ціни як грошового вираження вартості товару не є вичерпним: ринкова ціна фокусує складні економічні зв'язки між середніми суспільними умовами виробництва товару і можливостями його споживання. Як індикатор нормального зворотного зв'язку між виробництвом і споживанням, у процесі відтворення продукту ціна має встановлювати відповідність кількості та якості споживних вартостей із платоспроможним попитом, активно впливати на рівень і масштаби виробництва товару в межах середніх умов ефективності.

Отже, визначальними факторами ринкової економіки є: 1) вартість товару; 2) співвідношення попиту і пропозиції, зумовлене передусім споживною вартістю товару.

Таку подвійну залежність коливань ринкової ціни. Рух кривої ціни товару Ц відбувається навколо значень суспільної вартості товару. Значення відхилень кривої ІД від прямої В (+? чи – ?), тобто відхилень ціни від вартості товару, зумовлюється відхиленням кількісного обсягу споживних вартостей на ринку (С) відносно прямої П, що визначає платоспроможний попит на цей товар. Величина відхилень від ціни товару встановлюється в обернено пропорційній залежності від відповідних значень пропозиції товару відносно попиту.

Значенням кількісного надлишку споживних вартостей на ринку (+? на кривій С) відповідають значення ціни товару, нижчі від його вартості (– ? на кривій), і навпаки. Точка збігу ціни товару з його суспільною вартістю 0 відповідає ринковій рівновазі попиту і пропозиції. Саме за цих умов сума цін товарів дорівнює сумі їхніх вартостей у суспільстві в цілому.

Крім наведених визначальних факторів формування ринкової ціни, важливим є також фактор розвитку інфляції. Вона спричиняє зростання цін на всі товари.

Сучасна теорія і практика ціно утворення – це продукт тривалої еволюції соціально – економічних відносин суспільства. Безперечним досягненням у ході цієї еволюції свого часу була марксистська трудова теорія вартості, що систематизувала і розвинула відповідні погляди А. Сміта та ін. Прагматизм ринкових відносин в їхній підприємницькій формі XIX ст. вимагав розширення аналізу факторів ціно формування як у сфері виробництва, так і поза ним. Виникла теорія «граничної продуктивності факторів виробництва», в якій

розглядалася участь у формуванні вартості товару всіх факторів виробничого процесу – капіталу, праці та землі (природних факторів).

За твердженням Дж.Б. Кларка, участь кожного фактора виробництва у формуванні вартості визначається «граничним продуктом». Останній показує, яку саме частину вироблюваного продукту (його вартості) можна створити за допомогою фіксованої додаткової кількості окремого фактора при незмінному значенні інших. Відповідно до «граничного продукту» має відбутися розподіл доходів за факторами.

Суттєве значення для пояснення коригуючого впливу на ціну факторів, що лежать поза виробництвом, має теорія «граничної корисності», що виникла в останній третині XX ст. Не заперечуючи залежності ринкової ціни товару від платоспроможного попиту і споживних характеристик товару, ця теорія дещо гіперболізувала вплив психологічних факторів, суб'єктивної оцінки корисності товару на ціноутворення. Корисною була її провідна ідея залежність кінцевої ринкової ціни товару від споживача і тих економічних умов, за яких відбувається купівля – продаж. Цінність благ, що обертаються на ринку, перебуває в безпосередній залежності від обсягу наявних ресурсів у виробника і доходів у споживача. Лімітованість ресурсів і доходів відіграє роль додаткового фактора руху ціни товару. При обмеженні ресурсів «гранична корисність» дефіцитного товару підвищується за умов конкуренції покупців, зростає його відносна цінність для споживача, а отже, і ціна. «Низька межа» доходів зменшує «граничну корисність», встановлює рамки споживання шляхом приведення ціни і споживної вартості товарів у відповідність зі платоспроможним попитом. На відміну від трудової теорії вартості теорія «граничної корисності» робить наголос на споживній вартості товару як факторі ціноутворення.

Згодом принципові положення теорії, розроблені представниками «австрійської школи» К. Менгером, Ф. Візером, Е. Бем-Баверком, а також Л. Вальрасом (Швейцарія) та У. Джевонсом (Великобританія), конкретизувалися у підходах «кардиналістів» та «ординалістів». Перші (найвідоміший серед них А. Маршалл) виходили з деякої абсолютної «граничної корисності» товару, що встановлює фіксовану верхню межу вартості. «Ординалісти», навпаки, підходили до «граничної корисності» будь-якого товару як до відносної величини, що визначається зіставленням відданої покупцями переваги певним споживним якостям товарів (Дж. Хікс, П. Самуельсон та ін.).

А. Маршалл в 70-ті роки XIX ст. розпочав пошук теоретичних обґрунтувань ринкового ціноутворення на базі поєднання всіх зазначених підходів. Він вважав себе наступником Д. Рікардо і в своїх дослідженнях поєднав теорії витрат виробництва, попиту і пропозиції, продуктивності та помірності з поширеними теоріями «граничної продуктивності». На практиці в сучасній змішаній економіці розвинених країн використовуються різні методи формування цін. Функція ціноутворення реалізується самим господарюючим суб'єктом – виробником (фірмою, акціонерною компанією, монополістичним об'єднанням, державним підприємством тощо) або посередницьким структурам (торговим, маркетинговим), що доставляють товар на ринок. Найпоширенішим і найпростішим є метод, за яким ринкова ціна визначається двома кількісними параметрами: собівартістю виробництва товару плюс середньою величиною прибутку. Цей метод дістав умовну назву «собівартість і прибуток'.

Технічно складнішим є метод «контрольної точки», що ґрунтується на виробничій функції Кобба-Дугласа. Вона заснована на припущеннях, що гранична віддача ресурсів зменшується, а коефіцієнти еластичності виробництва за затратами залишаються незмінними. При цьому еластичність заміщення ресурсів в будь-якій точці дорівнює 1. Алгебраїчний вираз функції, що описує загальноекономічний рівень, такий:


К=Р1


де N – національний доход; А – коефіцієнт розмірності; Ь, К – відповідні об'єми застосованої праці та капіталу; Р – незмінні коефіцієнти еластичності виробництва, відповідно по праці та капіталу.

Функція, що розглядається, дає можливість визначати рівень доходу відповідно до характеру змінних. Якщо їа 4- Р == 1, існує лінійна залежність; в усіх інших випадках ефект масштабу позитивний, коли Есе + Р > 1, і негативний, коли 2а +? < 1. Аналогічно можна визначити вартісні значення виробництва на локальних рівнях.

Хоча за другим методом враховується широке коло факторів ціно формування, він, як і перший, має істотний недолік: використання лінійних залежностей між значеннями факторів динаміки ринкової ціни. Усунути його можна за допомогою методу, заснованого на визначенні показника цінової еластичності, коли отримують кількісне вираження можливого діапазону коливання ринкових цін залежно від динаміки обсягу попиту на товар:


Случайные файлы

Файл
132152.rtf
112093.rtf
reforma.doc
4731.rtf
125732.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.